1. Охарактеризувати ризики та небезпеки в контексті діяльності підприємства (Фонду)

Ризик, згідно Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» — це ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час за певних обставин. Це можливість здійснення будь-якої події, яка сприяє проявленню негативних результатів в діяльності людини. В теорії БЖД під ризиком розуміють негативні результати дії будь-якого фактору, або їх комплексу.

Отже, причинами техногенних катастроф є існування джерел ризику — високий тиск і температура, вибухонебезпечні та легко займисті, отруйні та сильнодіючі речовини, радіоактивні випромінювання. Важливими у прояві ризику є похибки обслуговуючого персоналу, конструктивні недоліки у виготовленні і розміщенні устаткування, викривлення інформації при спільних діях людей. Всі ці чинники часто є причинами для виникнення катастроф у природі або виробництві. Розмаїтість підприємств робить практично неможливим уніфікацію оцінки ризику.

Підсумкова оцінка може бути песимістичною (гарантований ризик), оптимістичною (надія на успішний результат) і обережною (реальні погляди). Їх сполучення дозволяє вірогідно оцінити ризик, вибрати методи і засоби захисту для мінімізації негативного результату, проаналізувати наслідки аварійних ситуацій при всіх можливих варіантах.

За оцінкою статистичних даних виділено чотири групи ризику смертельних випадків в різних галузях промислового виробництва.

Перша — відносно небезпечна (текстильна, взуттєва, лісова, целюлозно-паперова галузі промисловості).

Друга — небезпечна (гірничо-видобувна, металургійна, будівельна, суднобудівельна галузі).

Третя — дуже небезпечні професії (рибний промисел, хімічна промисловість, ядерна енергетика).

Четверта — надзвичайно небезпечні (космонавтика, випробування літаків, радіаційна хімія, виробництво зброї), тобто ризик смерті існує для кожного з 100 працюючих робітників.

Категорію «ризик» можна визначити, як один з видів небезпеки, як сукупність явищ, подій, реалізація яких здатна нанести шкоду або потенційно можливі втрати суб’єкту. З позицій безпеки життєдіяльності і охорони праці ризик є критерієм реалізації небезпеки у часі і просторі, а також критерієм шкоди, що заподіюється здоров’ю людини. Ризик визначається [4] як імовірність нанесення шкоди з урахуванням її важкості, тобто тут враховується Імовірність настання події (шкоди) і її важкість (ризик дорівнює імовірності, помноженої на важкість). Ризик також ототожнюється з імовірністю підвищеної небезпеки, тобто ризик — ступінь імовірності небажаної дії. що може відбутися у визначений час за певних умов на території об’єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами.

Для оцінки ризику на підприємстві чи в організації перш за все необхідно визначити політику безпеки, яка спирається на концепцію виробництва в умовах безпеки [5]. Умовою досягнень цілей політики є реалізація таких завдань: впровадження системи запобіжних заходів, відповідна професійна підготовка та підвищення свідомості працівників: моніторинг стану безпеки: постійний цілодобовий контроль: удосконалення системи безпеки та її адаптація до нових загроз та вимог оточення.

Негативна тенденція притаманна здебільшого для новостворюваних підприємств, особливо суб’єктів малого підприємництва, — вони розглядають економію витрат на гарантування безпеки праці як резерв зниження витрат і собівартості продукції. При цьому роботодавці не замислюються про економічні втрати, які несе суспільство в цілому у зв’язку з виробничим травматизмом і профзахворюваннями.

Ще одна з причин підвищеного травматизму на робочому місці пов’язана з неформальною зайнятістю, тобто виконання роботи відбувається без підписання трудової угоди, що не гарантує соціальний захист працівнику. Даний вид зайнятості найбільш характерний для робіт, що не вимагають високої кваліфікації і стосуються переважно фізичної праці. Працюючи за умов високих виробничих ризиків та отримуючи травми, працівники залишаються соціально незахищеними і не можуть офіційно отримати грошову компенсацію страхового випадку або відповідні види послуг.

Непоодинокі випадки, коли приватні підприємства підвищеного ризику травматизму, зокрема будівельного профілю, після отримання в Мінбуді України ліцензії на господарську діяльність, ухиляються від одержання в органах Держгірпромнагляду дозволу на початок ведення робіт, отже виконання робіт здійснюється без наявності проектно-технічної документації на безпечне ведення будівельно-монтажних робіт [5].

Відсутність належної професійної підготовки молодих робітників у мережі професійно-технічних училищ також негативно позначається на знанні правил безпеки та охорони праці, призводячи до збільшення виробничого травматизму в цій категорії працюючих.

Отже, такий стан зумовлений як поганими умовами праці, так і порушенням норм охорони і безпеки праці. При цьому слід зазначити, що більшість нормативно-правових актів про охорону праці (близько 80 %) були прийняті ще до 1991 р., тобто майже 900 документів застаріли чи потребують змін із урахуванням нових технологій, переходу до ринкової економіки, а деякі вимагають приведення норм, згідно з чинним законодавством.

Важливим чинником проблеми, що розглядається, також є й галузева структура економіки, оскільки наявність шкідливих впливів, що можуть призвести до виробничого травматизму або професійного захворювання, значною мірою визначається видом економічної діяльності. Яскравим прикладом є вугледобувна галузь — більше половини одержувачів Фонду становлять шахтарі. Державний бюджет України щорічно несе колосальне навантаження у зв’язку з ліквідаціями аварій, які трапляються на виробництвах, витрачаючи на ці цілі до 1 млрд грн. Отже, у галузях національної економіки продовжує зберігатися тенденція підвищеного ризику травмування працівників у порівнянні з розвинутими європейськими країнами.

Виявлення причин підвищеного травматизму і професійної захворюваності на робочому місці, аналіз сучасного стану та актуальних проблем розвитку вітчизняної системи безпеки й охорони праці та розгляд особливостей функціонування основних суб’єктів реалізації державної політики у сфері забезпечення соціального захисту потерпілих на виробництві, а також вивчення кращого закордонного досвіду в цій сфері дозволили сформувати шляхи вдосконалення державного регулювання безпеки та охорони праці в системі соціального захисту працездатних громадян.

2. Проаналізувати стан охорони праці на цьому ж підприємстві

За безпеку виробництва та безпеку праці повну відповідальність несе власник. Згідно зі ст. 15 Закону, роботодавець зобов’язаний створити службу охорони праці на виробництві для організації і дослідження правових, організаційно-технологічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на попередження нещасних випадків, профзахворювань, аварій під час виробничого процесу. Підвищення рівня промислової безпеки має здійснюватися шляхом сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці. Зокрема ст. 13 названого Закону зобов’язує роботодавця створення на кожному робочому місці, в кожному структурному підрозділі умов праці відповідно до нормативно-правових актів, у тому числі й моніторингу технічного стану обладнання підвищеної безпеки.

Основним суб’єктом реалізації державної політики у сфері забезпечення соціального захисту потерпілих на виробництві виступає Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі — Фонд). Опікуються питаннями безпеки і охорони праці та інші суб’єкти цього процесу — підприємства й різні громадські організації, зокрема Рада асоціації експертів «Промислова безпека і захист».

Під поняттям небезпека розуміють такі чинники, котрі можуть завдати шкоди здоров’ю людини, створити загрозу для життя, утруднити функціонування різних систем органів. Мається на увазі негативний вплив довкілля, загострення соціально-політичних ситуацій, неконтрольована технологічна діяльність.

Фонд діє на основі Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [2], який ґрунтується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення і Конвенції МОП № 121 «Про допомогу у випадках виробничого травматизму».

Фонд має свою специфіку, яка полягає в тому, що він створюється виключно за рахунок страхових внесків підприємств, тобто роботодавці несуть відповідальність за застрахованих працівників, вони і сплачують страхові внески до Фонду; при цьому всі особи, які працюють на умовах трудового договору, вважаються застрахованими. Розмір страхових тарифів диференціюється залежно від ступеня професійного ризику для здоров’я на тому чи іншому підприємстві конкретної галузі.

Метою страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності, зокрема проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих та небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих осіб, викликаних умовами праці; відновлення здоров’я та працездатності потерпілих; відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Говорячи про шляхи вдосконалення державного регулювання безпеки та охорони праці в контексті соціального захисту працездатного населення, слід зазначити, що інституційні та нормативно-правові складові вітчизняної системи безпеки та охорони праці виявилися недостатніми — порівняно з розвинутими країнами світу, в Україні досить високий рівень нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві.

Хоча аналіз сучасного стану рівня травмування на виробництві свідчить про те, що у 2008 р., в порівнянні з 2007 р., його знижено на 12,2 % (на 2311 осіб), у тому числі смертельний травматизм зменшився на 7,4 % або на 68 осіб [4], при цьому, рівень ризику загибелі або травмування працівників з розрахунку на 100 тис. працюючих залишається вищим, ніж у розвинених країнах світу. За 2008 р. з бюджету Фонду надано соціальних послуг і виплачено страхових виплат потерпілим на суму 3161,4 млн грн, що становить майже 90 % бюджету Фонду [4].

Слід зазначити, що має місце приховування роботодавцями кількості нещасних випадків від розслідування і обліку, внаслідок чого не лише фальсифікуються звітні показники, а й ігноруються права потерпілих на виробництві. У минулому році представниками робочих органів виконавчої дирекції Фонду виявлено 351 тис. порушень законодавства про охорону праці, внесено понад 36 тис. подань роботодавцям і більше 2,5 тис. пропозицій Держгірпромнагляду України щодо заборони експлуатації 2166 робочих місць, 235 дільниць та 101 цеху [4].

Найбільша кількість нещасних випадків на виробництві зареєстрована в традиційно промислових регіонах — Донецькій, Дніпропетровській та Луганській областях, де кількість травмованих осіб становить більше половини від загальної кількості по Україні.

Як показує аналіз виробничого травматизму в Україні [3], 78 % нещасних випадків на виробництві сталися через організаційні причини, недоліки й хиби в роботі керівників підприємств та фахівців з охорони праці. До них належать: порушення виробничої і трудової дисципліни, вимог безпеки праці під час експлуатації обладнання, устаткування, механізмів, допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці, відсутність або недосконалість системи управління охороною праці, низький рівень відповідальності за безпеку праці як керівництва підприємств, так і працюючих. Ще 14% нещасних випадків відбулися через технічні причини (незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, засобів виробництва, транспортних засобів); 8% — через психофізіологічні причини (травмування внаслідок протиправних дій інших осіб тощо).

Крім вищезазначеного, до причин високого травматизму, на нашу думку, слід віднести такі. Власник підприємства не несе фінансової відповідальності за стан промислової безпеки та охорони праці. Мають місце низькі розміри штрафу — адміністративна відповідальність передбачає штраф розміром лише 238 грн, а кримінальна — 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (850 грн). Відповідно, простіше сплатити невеликий штраф, ніж вкладати кошти в нове обладнання чи засоби індивідуального захисту для працівників.

3.  Напрями удосконалення чи поліпшення системи праці у Фонді

Життя та здоров’я працівника на робочому місці – одне з основних прав людини. Міжнародна організація праці (МОП) першою заявила, що економічні, соціальні та культурні права так само важливі для людини, як її громадські та політичні. Дотримання Конвенцій і Рекомендацій МОП забезпечує право кожного працівника на здорові та безпечні умови роботи.

Створення належних умов праці на кожному робочому місці, безпека та охорона праці стали найактуальнішими проблемами в Україні, оскільки має місце високий рівень захворюваності та смертності серед осіб працездатного віку, підвищений рівень виробничого і побутового травматизму, в тому числі й з летальними наслідками. Відповідно працюючі громадяни, як основні суб’єкти суспільного добробуту, в сучасних умовах життєдіяльності вимагають належного соціального захисту і посиленої уваги на всіх рівнях управління. Створення повноцінних умов для відтворення, збереження і розвитку робочої сили, соціальна захищеність людей найманої праці через безпеку та охорону праці на робочому місці має реально стати загальнонаціональним пріоритетом Української держави.

В Україні має запрацювати механізм економічної зацікавленості власника у створенні на виробництві безпечних умов праці на підприємствах усіх форм власності. Від цього виграють і працівники, і держава, і власники, адже дешевше запобігти аварії, ніж ліквідувати її наслідки. Роботодавці мають усвідомити, що вигідніше вкладати кошти у створення безпечних умов праці, ніж потім нести колосальні матеріальні затрати у вигляді штрафів, допомоги сім’ям потерпілих, відновлення зруйнованих після аварій приміщень і шахт, ремонту пошкодженої техніки та обладнання тощо.

У цьому зв’язку варто посилити адміністративну, матеріальну і персональну відповідальність роботодавців, відповідальних спеціалістів за незадовільний рівень охорони праці на підприємствах та підвищений ризик для життя і здоров’я людей шляхом збільшення в декілька разів штрафних санкцій. В умовах перегляду підходів до формування розмірів внеску до Фонду конкретного підприємства, яке планується визначати за результатами аудиту рівня промислової безпеки та ефективності системи управління охороною праці (це європейська норма), доречно застосувати альтернативний варіант: зобов’язати роботодавця компенсувати державні видатки, які витрачаються на ліквідацію аварій або катастроф [3]. Крім того, можна застосовувати європейську практику щодо суб’ єкта відшкодування моральної шкоди. Так, моральна шкода у країнах ЄС відшкодовується не

Фондом, а роботодавцями у разі доведення їхньої вини у нещасному випадку. Причому таке відшкодування регулюється Цивільним кодексом.

Принципово важливим вбачається приведення питань оплати та охорони праці, режиму роботи й відпочинку до сучасних норм МОП; внесення змін в існуючі та прийняття нових законодавчих актів у сфері промислової безпеки та охорони праці, в тому числі та у зв’язку з адаптацією національного законодавства в галузі охорони праці до законодавства ЄС. Зокрема у чинному законодавстві не враховано норму, передбачену Конвенцією МОП №121, яка визначає, що розмір будь-якої періодичної виплати не може бути менший за встановлений мінімум.

На наш погляд, варто на законодавчому рівні затвердити порядок аудиторських перевірок у сфері промислової безпеки і охорони праці, що сприятиме підвищенню загального рівня стану безпеки виробництва.

Державне регулювання безпеки й охорони праці в Україні має ґрунтуватися на запозиченні кращого закордонного досвіду щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань. Зокрема досвід більшості європейських країн свідчить, що виробництво працює ефективніше, де є окремий закон про промислову безпеку. У цьому зв’язку актуальним є прискорення підготовки проекту зазначеного закону, а також внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу в частині збільшення розмірів штрафу тощо.

Крім того, заслуговує на увагу досвід промислово розвинених країн щодо запровадження солідарної відповідальності страхового фонду і роботодавця шляхом введення податку на травми. Отримані гроші можуть використовуватися для виплат працівникам або для підтримки досліджень в питаннях охорони праці. Ще два прийнятних способи зниження виробничого травматизму:   стимулювання працівників, щоб вони уникали травм

(відповідно, роботодавцям слід подбати про належну мотивацію працівників до безпечної праці), а також стимулювання підприємств шляхом встановлення знижок і надбавок до страхових тарифів з метою мінімізації професійних ризиків.

Задля подолання ризиків виробничого травматизму на робочому місці необхідно запроваджувати систему управління охороною праці, яка передбачає доведення кожного нормативного документа до працюючих; встановлювати   навчально-тренувальну програму          «Автоекзаменатор»,

рекомендовану Держгірпромнаглядом для проведення підготовки та атестації працюючих з нормативних актів з безпеки виробництва. При цьому працівники повинні усвідомлювати, що і вони несуть відповідальність за виробничий травматизм, тому знання з безпеки та охорони праці їм необхідні для уникнення травм.

Вирішення питання зниження травматизму в умовах тіньової зайнятості, а також значне скорочення неформальної зайнятості могло б здійснитися через введення повної відповідальності роботодавця за шкоду, спричинену здоров’ю такого працівника, з виплатою всіх компенсаційних виплат за регресним позовом Фонду. Для цього потрібно внести зміни та доповнення в чинне законодавство.

З метою впровадження і реалізації основних завдань соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань управлінням та відділеннями виконавчої дирекції Фонду повинні бути здійснені та відпрацьовані наступні заходи, а саме:

Налагоджені контакти з місцевими засобами масової інформації (газетами, телеканалами), досягнута домовленість про співробітництво у контексті поширення інформації про діяльність робочих органів виконавчої дирекції Фонду в області. Численні читачі міських та районних газет Херсонської області мають можливість ознайомитись з основними завданнями та пріоритетними напрямами діяльності Фонду, дізнатися, що таке страховий випадок, відповідальність роботодавців перед найманими працівниками, статус працівника, страхові виплати, соціальні послуги, медичне забезпечення та реабілітація потерпілих на виробництві, набути знань щодо стану виробничого травматизму на підприємствах області, порядку оформлення необхідних документів про страховий випадок, забезпечення виплат потерпілим.

Здійснюється комплекс профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, які загрожують життю і здоров’ю працюючих, попередження виробничого травматизму, аварійності та професійної захворюваності, викликаних умовами праці.

Дієвим заходом вбачається призупинення дії чи вилучення ліцензій на будівництво і дозволів на роботу з підвищеною небезпекою для тієї категорії роботодавців, які зневажливо ставляться до поліпшення стану справ на виробництві. У цьому зв’язку заслуговує на увагу створення Фондом Єдиного міжгалузевого банку даних безпеки та гігієни праці на робочих місцях травмонебезпечних підприємств з аналізом стану умов і безпеки праці на робочих місцях у визначених галузях промислового виробництва України та обґрунтуванням організаційних, технічних, технологічних і небезпечних виробничих факторів на працюючих, з аналізом професійної та виробничо- обумовленої захворюваності та розробленням заходів профілактики [3].

З нашої точки зору, дієвим шляхом удосконалення державного регулювання безпеки та охорони праці на вітчизняних підприємствах вбачається зміна суспільної свідомості й ставлення як роботодавців, так і найманих працівників до безпеки та охорони праці, перегляд деформованого розуміння їх значущості для здоров’я працездатних громадян. Цей процес передбачає привернення уваги суспільства, органів державної влади, суб’єктів господарювання та громадських організацій до фактичного стану безпеки й умов праці в галузях, на конкретних підприємствах, у виробничих підрозділах і на робочих місцях, сприяння своєчасному виявленню та усуненню порушень норм і правил, причин нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, надання всебічної підтримки потерпілим на виробництві працівникам, вшанування пам’яті загиблих.

У цьому зв’язку, зважаючи на пріоритетність життя і здоров’я людей, роботодавці не повинні заощаджувати на створенні здорових і безпечних умов праці на підприємствах та скорочувати кількість фахівців, які опікуються цими проблемами.

Таким чином, соціальний захист працюючих осіб через підвищення безпеки й охорони праці потребує узгодження дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, об’єднань роботодавців, трудових колективів, профспілкових організацій щодо проведення комплексу широкомасштабних заходів на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях, а також вжиття додаткових заходів із запобігання нещасним випадкам на виробництві і професійним захворюванням, підвищення рівня безпеки та умов праці, в тому числі на об’єктах малого і середнього бізнесу; підвищення відповідальності як роботодавців за належні умови праці, так і працівників за виконання умов щодо безпечної праці.

Запропоновані шляхи вдосконалення державного регулювання безпеки й охорони праці в системі соціального захисту працездатних громадян покликані істотно змінити ставлення роботодавців і працівників до вирішення проблем охорони праці в усіх галузях економіки, сприятимуть усуненню або зменшенню ризиків для життя та здоров’я людей, поліпшенню організації профілактики нещасних випадків і виробничо зумовлених захворювань.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 р. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
2. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” // ВВР України. — 1999. — № 23.
3. Богданов С. Профілактика нещасних випадків — складова безпеки праці / С. Богданов // Уряд. кур’єр. — 2008. — № 79. — квітня. — С. 4.
4. Звіт про страхову діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, стан охорони праці в народному господарстві, соціальний захист потерпілих на виробництві, використання страхових коштів у 2008 році // Уряд. кур’єр. — 2009. -№ 37. — 28 лютого. — С. 13.
5. Сторчак С. Безпека — важливіша за виробництво / С. Сторчак // Уряд. кур’єр. — 2008. — № 77. — 24 квітня. — С. 10.