Вступ

Вихід України на траєкторію сталого зростання з високими темпами соціально-економічного розвитку та забезпечення на цій основі гідного рівня життя населення вимагає, окрім усього іншого, цілеспрямованої державної політики зайнятості. Адже рівень зайнятості та її якісні характеристики визначають обсяг національного виробництва й ефективність економіки, а звідси й економічну базу соціальної політики. До того ж характер трудової діяльності працівників, рівень оплати їхньої праці формує добробут і соціальне самопочуття населення. На переконання автора, головними факторами продуктивної зайнятості є соціальна відповідальність роботодавців, висока мотивація до чесної та напруженої праці найманих працівників, рівень їхньої кваліфікації. Останнє, у свою чергу, значною мірою визначається правильним вибором професій молодим поколінням і незайнятими громадянами, відповідно, станом профорієнтаційної роботи, її науковою обґрунтованістю.

Саме тому проблема професійної орієнтації населення, перш за все молоді, набуває надзвичайної актуальності. Професійна орієнтація як наукова проблема цікавить багатьох науковців, особливо вчених-педагогів і психологів. її педагогічні та психологічні аспекти є предметом досліджень Б. О. Федоришина, Н. А. Побирченко, Н. Г. Ничкало, В. В. Рибалка, В. В. Синявського. При цьому до питань профорієнтації незайнятого населення вітчизняні вчені звертаються набагато рідше, хоча останнім часом такі публікації регулярно з’являються на шпальтах наукових журналів, стають предметом обговорення на наукових конференціях. У роботах С. Бандура, Т. Заяць, Е. Лібанової, В. Савченка аналізуються різноманітні аспекти професійної орієнтації громадян, у тому числі безробітних, у контексті досліджень механізму державного регулювання ринку праці. Але, на думку автора, негативні явища і тенденції сучасного ринку праці України вимагають оновлення парадигми професійної орієнтації населення та відповідної державної концепції, зміни форм і методів діяльності суспільних інститутів, у тому числі державної служби зайнятості, доопрацювання відповідного інструментарію.

1. Сучасні потреби та цілі професійної орієнтації

Становлення й розвиток України як самостійної держави з ринковою економікою поставили перед загальноосвітньою школою низку спеціальних завдань, обумовлених необхідністю підготовки підростаючого покоління до життя та професійної діяльності в нових соціально-економічних умовах. їхнє успішне розв’язання передбачає активізацію розробки теоретичних і практичних аспектів проблеми професійного самовизначення та професійної орієнтації молоді.

Слід зазначити, що зміст, форми й методи профорієнтаційної роботи в школі на сьогодні не забезпечують досягнення основної мети професійної орієнтації — формування у старшокласників готовності до професійного самовизначення. Перешкодою для успішного розвитку профорієнтації є те. що вона, як правило, розрахована на середнього учня: відсутній індивідуальний, диференційований підхід до особистості школяра: профорієнтаційна робота має переважно декларативний характер, не надаючи можливості кожному спробувати себе в різних видах практичної діяльності, тощо [5. с. 84].

Сучасні потреби суспільства у працівниках певних професій і спеціальностей і професійні наміри незайнятого населення та молоді можна ілюструвати за допомогою рис. 1. В основі професійних вимог ринку праці до робочої сили — суспільні потреби важких і непримітних професій у великій кількості, а вершину піраміди потреб ринку праці становить мала кількість яскравих і романтичних професій (рис. 1, а). З іншого боку, професійні наміри населення, перш за все молоді, також можна представити пірамідою, що перевернута відносно піраміди попиту на працю (рис.1, б). її основу складає нечисленна категорія молоді, що бажає у майбутньому працювати за важкими та непримітними (звичайними) професіями. А верхню частину піраміди становить численна когорта молоді, що бажає працювати за яскравими та романтичними професіями. Наклавши ці обидві піраміди одна на одну, отримаємо сектор, де вони перетинаються (рис. 1, в). Він характеризує кількісні параметри збігу професійних потреб економіки з професійними намірами молоді та незайнятих громадян. Для осіб, що складають цей сектор, переважною характеристикою є задоволення працею, творче ставлення до виконання виробничих функцій, нарешті, високопро-дуктивна та добре оплачувана праця.

Інструментом приведення складової тріади „хочу» в максимально можливу відповідність із іншими складовими „можу» та „потрібно» є професійна орієнтація та професійна освіта. Оскільки професійні потреби суспільства, як і людини, постійно змінюються, то професійна орієнтація має супроводжувати особистість усе її життя — від дитячого садка, школи, до виробництва, не припиняючись у процесі трудової діяльності. Адже одночасно зі змінами професійних потреб суспільства необхідно формувати відповідні наміри людей („хочу») та створювати умови для набуття необхідних професійних якостей („можу») [4, c. 21-22].

Рис. 1. Піраміди суспільного попиту на працівників і професійних намірів

Відомо, що формування психологічної готовності молоді до свідомого вибору професій, до праці є багатогранним і складним процесом. Забезпечити його ефективність може тільки така профорієнтаційна робота, що ґрунтується на науковій основі та враховує всі зміни у техніці і технологіях, розвитку професій та розмаїття чинників, що впливають на професійний вибір молоді. Перш за все, слід подолати стереотипи ставлення молоді до робітничих професій як другорядних і низькооплачуваних.

Останнє набуває надзвичайної ваги у зв’язку з посиленням дисбалансу між потребами економіки та підготовкою кадрів навчальними закладами. Цей дисбаланс призводить до того, що попит на працівників багатьох професій та спеціальностей не задовольняється, а деколи відчувається навіть гострий дефіцит інженерів-технологів та інженерів-механіків, токарів, фрезерувальників, слюсарів, електро- і газозварювальників, будівельників, швачок, лікарів, спеціалістів страхової справи тощо.

З іншого боку, незважаючи на постійне зниження реального рівня безробіття в Україні (зараз він один із найменших у Європі), на обліку в центрах зайнятості останніми роками перебуває 25-30 тис. випускників вищих і професійно-технічних навчальних закладів. Причому це тільки видима частина айсберга. Кількість молодих людей, які не знайшли роботу за здобутим фахом, фактично є набагато більшою. Особливо це стосується випускників вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації за спеціальностями „облік і аудит», „банківська справа», „правознавство», „економіка підприємництва», „педагогічна освіта», випускників навчальних закладів І—II рівнів акредитації — фахівців із бухгалтерського обліку та надання побутових послуг, операторів комп’ютерного набору, обліковців тощо. За результатами реєстрації в центрах зайнятості, пропозиція водіїв вантажних автомобілів, продавців продовольчих товарів, бухгалтерів, медсестер у п’ять і більше разів перевищує попит на них. Окрім матеріальних збитків, усе це супроводжується значними моральними втратами, адже юнаки та дівчата часто опановують професії, що роблять їх „зайвими людьми» у своїй країні.

Для мінімізації масштабів цього явища слід змінити напрями профорієнтації, а для цього необхідно налагодити належне прогнозування потреб ринку праці у працівниках у професійному розрізі. У ринкових умовах професійні потреби ринку праці є похідними від багатьох факторів, перш за все, від ситуації, що складається на інших ринках. У спрощеному варіанті ланцюг формування потреб у робочій силі, на які має реагувати профорієнтація, а задовольняти система освіти, можна уявити як досить довгий, де першою і вирішальною ланкою є попит на товари та послуги на різноманітних ринках. Він впливає, тисне на ринок капіталу і значною мірою визначає характер обладнання й технології, які фірми та підприємства застосовують для виробництва потрібних споживачам товарів і надання послуг. У свою чергу, склад основного капіталу і технології формують вимоги до професійно-кваліфікаційного складу робочої сили. Ці вимоги визначають спрямованість профорієнтації, попит на освітні послуги та їх пропозицію [6, c. 7].

У ланцюгу формування пропозиції освітніх послуг міститься надто велика кількість некерованих змінних факторів, більшість із яких не піддається прогнозуванню. Усе це робить неможливим досягнення такого становища, за якого кожного випускника чекатиме вакантна посада, що повністю відповідає здобутій ним професії, спеціальності. За цих умов і роботодавці не можуть розраховувати на стовідсоткове та швидке заповнення створених робочих місць кваліфікованими працівниками, які пройшли підготовку у вищих і професійно-технічних навчальних закладах. На розв’язання цих відносно нових для України проблем мають спрямовуватися зусилля закладів освіти, соціальних служб для молоді, організацій роботодавців, державної служби зайнятості.

Узагальнюючи, можна зробити такі висновки. Інструментом прогнозування потреб у робочій силі має бути аналіз інвестиційних планів підприємців (у тому числі закордонних), цільових державних програм і програм соціально-економічного розвитку регіонів і населених пунктів. Державна служба зайнятості може доповнювати результати такого аналізу інформацією, отриманою під час щоденного спілкування спеціалістів центрів зайнятості з роботодавцями. Узагальнення всієї цієї різноманітної інформації дасть найвірогідніший прогноз перспективних потреб у робітничих кадрах і фахівцях певних професій і спеціальностей. Виходячи з цього, освітні заклади, соціальні служби для молоді, центри зайнятості мають різноманітними засобами інформувати молодих людей, їх батьків, педагогічні колективи, громадськість про поточний і ймовірний перспективний попит на місцевих ринках праці; повідомляти про професії та спеціальності, попит на які залишається незадоволеним; про розміри зарплат за наявними вакансіями, і навпаки, про спеціальності за якими тривалий час неможливо знайти роботу; також інформувати про ймовірні зміни у попиті та пропозиції робочої сили у перспективі.

Поінформованість із цього питання створюватиме об’єктивні передумови для свідомого вибору молодими людьми майбутніх професій і спеціальностей, потрібних на ринку праці, пристосування своїх професійних планів до реалій життя. Зміна професійної структури попиту на освітні послуги, інформація від центрів зайнятості, зворотний зв’язок із випускниками — усе це дає змогу навчальним закладам встановлювати перелік професій і спеціальностей, за якими вони здійснюватимуть навчання. Саме з урахуванням цих професій і спеціальностей має проводитися профорієнтація учнівської молоді, всіх прошарків населення. Для координації діяльності закладів освіти, соціальних служб для молоді, центрів зайнятості, відповідних служб фірм і підприємств, усіх фахівців, що працюють у цій сфері, необхідно створити позавідомчі центри профорієнтації. Такі центри можуть також оновлювати й розробляти засоби та інструментарій профорієнтаційної роботи, проводити моніторинг її якості, здійснювати підвищення кваліфікації спеціалістів [7, c. 8-9].

2. Основні вимоги до профорієнтації в умовах кризи

Важливість професійного досвіду в умовах сучасної фінансової кризи для самовизначення безробітних є незаперечною. Звідси випливає необхідність урахування у змісті профорієнтаційних послуг для безробітних наявності в останніх професійних знань, умінь, навичок, життєвого та професійного досвіду. Це, у свою чергу, потребуватиме оновлення змісту профорієнтаційних послуг, адаптації інструментарію, що зазвичай використовується, до особливостей дорослих безробітних, підготовки спеціалістів відповідного напряму Удосконалення ж системи профорієнтації державної служби зайнятості має здійснюватися з урахуванням вимог Міжнародної організації праці (зокрема, Конвенції №142 „Про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів»).

На думку автора, у нинішніх умовах основними завданнями державної служби зайнятості з професійної орієнтації населення є:

—         включення до складу профорієнтаційних послуг заходів, що спрямовані на формування у клієнтів мотивації до праці, розширення шляхів професійного зростання, професійної кар’єри, заходів психологічної підтримки шукачів роботи з числа осіб, недостатньо конкурентоспроможних на ринку праці;

—         надання широким верствам населення інформації про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці, і на які немає попиту, диференціацію розміру зарплати працівників за різними професійними групами;

—         спрямування професійної орієнтації на вибір особою професії, професійної підготовки з урахуванням ситуації у сфері зайнятості, перспектив просування по роботі, умов праці, безпеки та гігієни праці, а також інших аспектів трудового життя, соціально-культурного розвитку;

—         диференційований підхід до проведення профорієнтації з урахуванням специфіки кожної категорії населення — дітей, підлітків, незайнятих дорослих громадян, їхніх вікових, освітніх ознак і культурного рівня; допомога їм у визначенні шляхів набуття професійної освіти та підвищення професійної майстерності;

—         оновлення, адаптація та розробка нових методик надання профорієнтаційних послуг із урахуванням потреб і можливостей українського суспільства на основі використання сучасних методів психодіагностики, досягнень інформаційних технологій, у тому числі створення електронних банків стандартизованих методик для розміщення на інтернет-сторинках, веб-порталах центрів зайнятості;

—         постійне поповнення профорієнтаційних секторів центрів зайнятості описами актуальних професій, оновлення профорієнтаційного інструментарію, зокрема методичних і професіографічних матеріалів (рекомендацій, посібників, підручників, професіограм, професіокарт і психограм), адаптація на електронні носії тестових методик, що добре зарекомендували себе у профконсультаційній роботі центрів зайнятості;

—         з метою забезпечення доступності та наближення профорієнтаційних послуг до незайнятого населення та молоді надавати допомогу школам, міжшкільним навчально-виробничим комбінатам, професійно-технічним навчальним закладам у створенні спеціальних лабораторій, кутків, стендів профінформаційного спрямування, створити мобільні (пересувні) лабораторії з профорієнтації.

Профорієнтаційні термінали з’являться в інтернатах, спецзакладах і місцях, які найбільше відвідує молодь. Їх інформаційна база оновлюватиметься через Інтернет. Це дасть змогу ліквідувати бар’єр доступності молоді до інформації про те, на що вона здатна, що їй можуть запропонувати, де можна себе реалізувати [2, c. 27-28].

Таким чином, профорієнтація повинна набути статусу повноцінного навчального курсу, який молодь буде вивчати протягом свого становлення: від дитячого садка до професійно-технічного чи вищого навчального закладу.

Висновки

В умовах жорсткої боротьби за виживання виші мають консолідувати свої зусилля щодо збереження набору абітурієнтів як за рахунок державного замовлення, так і за рахунок контрактної або договірної форми навчання. Тому важливим та найгострішим питанням сьогодення для всіх вишів та країни в цілому є проблема збереження вищої освіти як основи могутньої, розумної та незалежної України.

З урахуванням сучасних потреб вишів складної перехідної ситуації щодо впровадження Болонського процесу в систему вищої освіти України та інтеграцію до Європейської спільноти, з’явилась нагальна потреба реального моніторингу організації профорієнтаційної роботи вишів області.

Профорієнтація припускає широкий комплекс засобів для надання допомоги у виборі професії, формування професійної мотивації, готовності до самоаналізу, основних здатностей і схильностей, які виходять далеко за рамки тільки педагогіки та психології.

На сучасному етапі в умовах перебудови ідеологічних та економічних основ суспільного життя, в ситуації глибокої економічної кризи, яка породила безробіття, соціально-психолого-педагогічна допомога в галузі профорієнтації учнів загальноосвітньої школи є вкрай необхідною. Сприяння цьому процесу слід очікувати передусім від держави. Цей процес мас відбуватися системно і повинен впроваджуватися за допомогою програмно-цільового управління. Мається на увазі розробка та запровадження програм сприяння профорієнтації молоді з боку відповідних соціальних служб, які опікуються проблемами молоді.

Список використаної літератури

1. Бондарчук К. Профорієнтація як складова відтворення людського потенціалу в Україні // Україна: аспекти праці. — 2007. — № 7. — С. 26-34
2. Васюк О. Становлення та розвиток профорієнтаційної роботи на професії педагогічної спрямованості / О. Васюк // Вісник Книжкової палати. — 2008. — № 3. — С. 27-29
3. Лук’янович Г.П. Професійна орієнтація учнів / Г. П. Лук’янович  // Хімія. — 2010. — № 8. —  С. 2-9
4. Маршавін Ю. Профорієнтація незайнятого населення та молоді як чинник досягнення професійної відповідальності попиту і пропозиції на ринку праці / Ю. Маршавін // Україна: аспекти праці. — 2008. — № 2. — С. 20-24
5. Пальчук М. Професійна орієнтація як фактор особистісно-орієнтовної освіти // Директор школи, ліцею, гімназії. — 2007. — № 6. — С. 84-85
6. Професійна орієнтація дітей та учнівської молоді у ЗНЗ, позашкільних закладах освіти та інших державних установах // Класний керівник. — 2010. — № 9. — С. 5-23
7. Устінова О. Профорієнтація — шлях до самовизначення / О. Устінова // Трудове навчання в школі. — 2009. — № 5. — С. 6-10