Вступ

Життєве самовизначення виступає невід’ємним атрибутом людського буття, бо в кожний момент життя окрема особистість може бути поставлена перед необхідністю прийняти і здійснити самостійне рішення, яке часом визначає всю подальшу долю цієї людини.

Одним із найважливіших стратегічних рішень у житті людини є вибір професії. Обираючи її, особистість тим самим здійснює не тільки вибір роду занять, а й складний акт самовизначення. Вибір тут виходить за межі віддання переваги тій чи тій спеціальності, бо обертається для особистості необхідністю вирішувати «вічні» питання сенсу буття, свого місця в житті. Вибір професії визначає:

а)       ким бути, тобто яке місце посісти в системі суспільного поділу праці, якою мірою саме цей фах забезпечуватиме задоволення матеріальних і духовних потреб особистості, розкриття й використання її здібностей;

б)       до якої соціальної групи належати, тобто відповідний соціальний статус індивіда;

в)       де працювати, бо дерево суспільного поділу праці не представлене в кожному регіоні всіма своїми гілками, тому вибір професії пов’язаний і з вибором місця проживання:

г)       з ким працювати, бо професії розрізняються за відсотком чоловіків і жінок, віком, соціальним складом тощо;

ґ) який стиль життя обрати, бо він тісно корелює з певними заняттями;

д)       у кінцевому підсумку — усе життя.

1. Формування ключових компетентностей соціально-професійного самовизначення молоді

Враховуючи, що більшість учнів на час закінчення 12-річної школи стануть повнолітніми, питання своєчасного вибору та здобуття професії значно загострюється. Зазначмо, що соціологічне опитування показало — понад 70 % старшокласників разом з атестатом про загальну середню освіту бажають отримати навички якоїсь професії. Разом із тим учені виявили, що вибір майбутньої сфери професійної діяльності в більшості старшокласників заснований:

• на обмежених знаннях і поверховому уявленні про себе і світ професій, праці;
• рекомендаціях і можливостях батьків;
• впливові мас-медіа;
• впливові реклами, яка не враховує принципів та підходів до професійного самовизначення особистості.

Отже, складна соціально-економічна ситуація в суспільстві негативно впливає на молодіжну політику, особливо у сфері професійного самовизначення молоді, а не змушує шукати нових підходів до розв’язання цієї проблеми. Слід зазначити, що профорієнтація в школі складна ще з позицій прогностичного аналізу. Випускники мають орієнтуватися не стільки в сучасній кон’юнктурі ринку праці, скільки в перспективній. Вони мусять мати уявлення про професії (спеціальності), що будуть потрібні через 4—5 років. Адже за роки навчання у виші кон’юнктура суттєво змінюється.

Розглядаючи умови формування професійної спрямованості учнів, учені доходять висновку, що визначальними для них є три взаємопов’язані групи чинників; соціально-економічні, психологічні і педагогічні. Кожна з цих груп чинників диктує свої специфічні умови підготовки учнів до свідомого та обґрунтованого вибору професії. Соціологи, пси-хологи й педагоги виділяють і досліджують у цьому плані соціально-економічні, психологічні та педагогічні умови.

Під професійним самовизначенням, зазначає Н. Жемера, науковий співробітник Інституту проблем виховання АПН України, розуміється не одноразовий вибір професії, а перманентний процес самопізнання, формування інтересів, основних та резервних професійних намірів, професійної перспективи, визначення напряму перекваліфікації, який проходить через усі етапи навчальної та трудової діяльності людини.

Професійна робота передбачає формування в молоді професійної перспективи — розгорнутих у часі життєвих планів, спрямованих на вибір професії та утвердження себе як суб’єкта професійної діяльності.

Н. Жемера вважає, що профорієнтаційну роботу слід поділити на два періоди — допрофесійний і професійний, які мають кілька етапів.

Допрофесійний період включає початковий (пропедевтичний), розвідувально-пошуковий і базовий (визначальний) етапи.

Початковий (пропедевтичний) етап: дошкільний вік, 1—4-й класи. Передбачає: ознайомлення дітей із деякими професіями; формування поваги до трудівників, емоційно забарвленого позитивного ставлення до різних видів трудової та професійної діяльності, інтересу до пізнання своєї особистості; діагностику задатків, створення умов для реалізації здібностей учнів, проведення консультацій із батьками щодо розвитку дітей; формування початкових загальнотрудових умінь і навичок, здатності до взаємодії з іншими в процесі діяльності, виховання загальної культури праці шляхом залучення до посильних видів трудової діяльності. Результат — сформоване ставлення до себе, суспільства і професійної діяльності.

Ознайомчо-пошуковий етап: 5—7-й класи. Передбачає: формування ціннісних орієнтацій, мотивації самопізнання, установки на власну активність у про-фесійному самовизначенні та оволодінні професійною діяльністю; систематичне ознайомлення з поширеними професіями; формування вмінь самооцінки, самоаналізу з метою усвідомлення власної професійної спрямованості; консультування стосовно вибору профілю подальшої освіти та трудової діяльності (навчальних закладів, факультативів, спецпредметів, гуртків, секцій); створення умов для проби сил та розвитку здібностей у різних видах трудової (та наближеної до професійної) діяльності; формування загальнотрудових умінь. Результат: вибір напрямку (профілю) продовження освіти в старших класах та сфери самореалізації.

Базовий (визначальний) етап: 8—9-й (8—11-й) класи. Передбачає: вивчення наукових основ вибору професії (класифікаційних ознак професій, їх вимог до людини, основних професійно важливих якостей, правил вибору професії); оволодіння методиками самопізнання, самооцінки, розвитку індивідуальних професійно важливих якостей; формування вміння зіставляти вимоги професій із власними можливостями та кон’юнктурою ринку праці; створення умов для професійної проби в різних видах професійної (чи наближеної до професійної) діяльності; консультування щодо вибору професії та навчального закладу. Результат — сформованість особистісного сенсу вибору професії, стійкої професійної спрямованості (професійних намірів, планів оволодіння професією, професійної перспективи).

Професійний період включає етапи професійного навчання та адаптаційний.

Етап професійного навчання: професійний навчальний заклад (10—11-й класи за наявності професійної підготовки). Передбачає: оволодіння професійними знаннями, уміннями, навичками: адаптацію до навчального закладу й нового соціального статусу; формування професійної мобільності, готовності до продовження професійної освіти й самовдосконалення, професійних інтересів; розвиток професійно важливих якостей; уточнення подальших професійних планів і професійної перспективи. Результат — конкурентоспроможний на ринку праці спеціаліст, готовий до активної професійної діяльності.

Адаптаційний етап: професійна діяльність. Передбачає: створення умов для професійного зростання, повноцінної самореалізації сутнісних сил особистості в професійній діяльності; адаптацію до трудового колективу, професії і нового соціального статусу; формування психологічної готовності до зміни професії та переорієнтації на нову діяльність. Результат — повноцінна реалізація можливостей особистості в професійній діяльності.

Професійна переорієнтація та перепідготовка. Оволодіння на основі набутих раніше загальнотрудових професійних знань, умінь та якостей близькими за змістом чи іншими, відповідно до індивідуальних можливостей, професіями та спеціальностями. Результат — оволодіння новим видом професійної діяльності, набуття професійної майстерності.

Оскільки в даному випадку нас більше цікавить допрофесійний період, наголосимо, що навчальні заняття як процес оволодіння знаннями, уміннями, навичками є головною працею учнів протягом усіх років навчання в школі. Кожний із предметів навчального плану робить певний внесок у процес формування особистості школяра, сприяє його інтелектуальному розвиткові, створює умови для підготовки до праці та вибору професії.

Навчальна діяльність — це не лише урок, а й факультатив, гурткова робота, екскурсії, виробнича практика, самостійна робота тощо. Усі ці форми організації мають свої профорієнтаційні можливості. Але профорієтаційний ефект вони можуть дати в тому випадку, коли реалізуються певні умови.

1. Неприпустиме порушення логіки самого навчального процесу; основою навчальної роботи з урахуванням завдань профорієнтації мають залишатись ази наук.
2. Техніко-технологічний матеріал повинен сприяти вивченню основ наук; для здійснення зв’язку навчальних предметів із виробництвом доцільно використовувати типові технічні об’єкти.
3. Важливо забезпечувати диференційований підхід у виборі конкретних шляхів і засобів профорієнтаційної роботи з учнями, ураховуючи рівень розвитку, спрямованості й характеру взаємозв’язку їхніх пізнавальних та професійних інтересів.
4. Профорієнтація на уроці може бути ефективною тоді, коли вона втілюється в життя як довгострокова програма, розрахована на всі роки навчання в школі.
5. Профорієнтація повинна здійснюватися при вивченні всіх навчальних предметів, кожний із яких має свою специфіку в проведенні профорієнтаційної роботи.
6. Профорієнтація в навчальному процесі повинна проводитися за умови реалізації між предметних зв’язків.

2. Основні принципи проведення профорієнтації у формуванні професійних компетенцій фахівців

Професійний вибір, особливо у підлітковому віці, здійснюється під впливом зовнішніх факторів, оскільки людина навіть у дорослому віці не завжди готова прийняти на себе відповідальність за подальше планування свого життя. Професійний вибір – це рішення, котре вплине лише на найближчу перспективу життя людини, на відміну від професійного самовизначення.

Професійне самовизначення в контексті цілісного життя особистості може виступати як проблема духовна, психічна або соціально-психічна. Духовна сторона проблеми полягає в актах вибору, самопізнання й виявлення свого призначення, які є головними рушійними силами, що спрямовують розвиток людини і визначають її долю. Психічна є сторона самовизначення висвітлюється через складний комплекс відчуттів людини, особливості сприймання нею дійсності й систему відносин, що формуються в індивідуальному досвіді особистості й істотно впливають на її стосунки, дії, вчинки та рішення. Соціально-психічна сторона проблеми професійного самовизначення особистості виявляється в потребі визначення свого місця в людській діяльності і людських стосунках.

Таким чином, професійне самовизначення – це багатокомпонентний процес, що здійснюється протягом певного, іноді досить тривалого, періоду життя особистості і спрямовується внутрішніми чинниками ї розвитку, в яких заломлюються об’єктивні зовнішні умови.

Професійна діяльність – основа індивідуальної самореалізації особистості. Реалізаційна спрямованість відбивається в ієрархічній структурі мотиваційної сфери особистості, виявляється в цілеспрямованих вчинках і поведінці, переживається на емоційному рівні як інтерес, захоплення, відчуття перспективи.

У професійному самовизначенні особистості вибір може стати головною сферою, в якій людина потребує психологічної допомоги.

Певний професійний вибір відкриває перед людиною шлях для її професійної самореалізації, спрямовує розвиток і формування її здібностей і  інтересів, окреслює професійне і соціальне середовище, в якому людина стверджуватиме себе як особистість і як професіонал, надає певного напряму головним подіям її життя [2; с. 176–177].

Професійне формування майбутніх студентів залежить від багатьох факторів. Серед них виділяються об’єктивні (родина, друзі, школа) і суб’єктивні (інтереси особистості).

Проводячи профорієнтаційну роботу, слід керуватись і загальнодидактичними умовами.

По-перше, ефективність навчального процесу значною мірою залежить від того, наскільки свідомо учні беруть участь у ньому, якою мірою цілі навчання стають для кожного учня особисто важливими. Тому треба так організувати навчання, щоб учні точно знали той навчальний мінімум (перелік знань, умінь і навичок), який має бути засвоєним у результаті вивчення теми чи курсу, знали б ті якості особистості, звички поведінки, які потрібно сформувати: що, чому і для чого це повинно робитись.

По-друге, формування особистості, усіх її якостей і здібностей відбувається тільки в процесі діяльності. Отже, дуже важливо, щоб учні брали активну участь в організації та проведенні навчального процесу, а не були тільки пасивними виконавцями завдань і вимог учителя.

По-третє, низка якостей особистості учня формується лише в їхній колективній діяльності, що проходить без певної участі дорослих, тому слід широко використовувати в навчальному процесі різноманітні колективні форми навчальної роботи, створювати тимчасові або постійні мікроколективи школярів (пари, бригади).

Усі розглянуті вище педагогічні умови необхідно використовувати у взаємозв’язку, що забезпечить цілісність і неперервність педагогічного впливу в ситуації вибору професії учнями різних вікових груп.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень та досвіду роботи шкіл дозволяє вченим виділити напрями роботи, що сприяють реалізації можливостей навчальних предметів у формуванні готовності школярів до вибору професії:

• визначення професій і спеціальностей, з якими потрібно знайомити учнів при проведенні занять із певної теми навчальної програми;
• порівняння технології, що виконуються в шкільних майстернях (кабінетах) із технологією виробничих процесів на відповідних виробництвах;
• проведення у відповідності з вимогами навчальної програми екскурсій на виробництво для ознайомлення учнів із технікою, технологією, економікою та організацією праці на виробництві, зі змістом і умовами праці основних масових професій;
• ознайомлення учнів із вимогами професій до людини;
• спостереження за учнями з метою визначення їх індивідуальних особливостей, інтересів і ставлення до виконання виробничих завдань, здійснення на цій основі професійної консультації та орієнтації за певною професією, формування стійких професійних інтересів;
• прагнення найбільш повно використовувати всю матеріально-технічну базу навчального предмета для організації.

Розглянуті напрямки реалізуються в змісті профорієнтаційної роботи. Теоретичні відомості учні одержують при вивченні тем, визначених навчальними програмами. На доповнення до основного (програмового) матеріалу пропонується вивчення основ техніки й технології економіки та організації виробництва, питань охорони праці, відомостей про світ праці і професій, про себе («образ Я»), про шляхи одержання професії. Практична проба передбачає вміння співвіднести знання про себе та професію. Вона включає: завдання та вправи з формування вмінь і навичок професійної праці, розвиток професійно важливих якостей особистості (пам’яті, мислення, уваги тощо), контроль та самоконтроль за професійними вміннями й навичками.

Практика свідчить: в юні роки далеко не всім вдається обрати фахову стежину, що стане «своєю», улюбленою на все життя. У цьому плані житлово-комунальне господарство, яке охоплює більше 20 різнопрофільних галузей, може задовольнити бажання осіб, які у трудовій діяльності орієнтовані на надання послуг людям.

Зрозуміло, що студент перебуває під впливом усієї сукупності факторів, при цьому дія будь-якої групи чи окремого фактора різна у різні періоди його навчання. Акцентуємо ж увагу на особливому значенні потреб реформування і розвитку житлово-комунального господарства у висококваліфікованих спеціалістах. Ці потреби залишаться незадоволеними (або задоволеними не повною мірою), якщо не будуть усвідомлені достатньою кількістю здібних майбутніх менеджерів, економістів, обліковців, якщо у них не буде посилюватися від курсу до курсу прагнення оволодіти знаннями, необхідними для самостійної професійної діяльності.

Однак для того, щоб випускники шкіл були зацікавлені у навчанні у вищих галузевих закладах їм недостатньо знати про існування таких начальних закладів, потрібно правильно обрати рід діяльності, у якому хочуть бути задіяні майбутні студенти.

З цією метою у школах повинна проводитися профорієнтація.

Профорієнтація традиційно посідає важливе місце в системі освіти й виховання, але нинішня система профорієнтаційної роботи в навчально-виховних закладах не відповідає вимогам сучасного життя. Вона відірвана від дійсних проблем молодої людини, оскільки зосереджена не на особистості і не на явищах її психічної реальності, а на комплексі заходів, що, як правило, є зовнішніми щодо особистості і здійснюються за досить неефективними схемами.

Альтернативною, на думку дослідниці, може стати така психологічна концепція професійного самовизначення, яка розглядала його як процес, де особистість виступала б як активний суб’єкт. Коли інтереси людини перебувають у центрі уваги педагога і психолога, тоді поняття «виховання», «формування» і «коригування» позбуваються маніпулятивного змісту, а головною метою стає сприяння вільному розвитку індивідуальності, що відбувається згідно з її власною природою.

Профконсультант і клієнт в такому разі роботу зосереджуватимуть на закономірностях психічних процесів, що відбуваються в житті клієнта, оскільки саме в цих процесах – причини й зміст його психічних проблем, а також резерви для їх розв’язання [2; с. 171].

Однак, як вважає більшість дослідників, профорієнтації може бути недостатньо для самовизначення, тому вони відстоюють думку, що у потрібно впроваджувати профілізацію навчання.

Тобто завдяки вибору предметів, які цікавлять учня досягається ідея формування професійної сформованості майбутнього студента.

Таким чином, адекватні уявлення про зміст діяльності з обраної професії, оцінка особистих можливостей сприяють активному розвиткові учня, формуванню потреб і вмінь включатись у суспільно корисну працю, соціальні відносини трудового колективу.

На мою думку,  щоб наблизити якість підготовки молодих фахівців до вимог ринку праці потрібно:

1. Систематично проводити у вищих навчальних закладах науково-практичні семінари із сучасних проблем ринку праці і ринку освіти із залученням підприємців, керівників різних підприємстві установ, студентів, педагогів, психологів і соціологів з метою розробки найбільш перспективних напрямків фахової підготовки та оновлення змісту навчальних планів викладання дисциплін.
2. Залучати роботодавців до розробки навчальних планів підготовки бакалаврів і магістрів з акцентом на оволодіння студентами актуальними практичними технологіями професійної діяльності.
3. Запровадити у практику підготовки фахівців написання комплексних міждисциплінарних, а також практично спрямованих дипломних проектів з можливим захистом на тих підприємствах чи фірмах, за матеріалам яких виконувався проект.

Висновки

Отже, розвиток системи освіти і розвиток ринку праці потребують сьогодні особливих зусиль для знаходження точок взаєморозуміння у діалозі. Сучасні процеси глобалізації у світі визначають переважаючим напрям діалогу з позиції пошуку умов і засобів, які об’єднують названі системи. Саме ця умова є важливою складовою національної безпеки України.

Зрозуміло, що основою такого діалогу є пошук шляхів взаємодії та іннова-ційних основ формування толерантності ринку освіти і ринку праці. Актуальність цієї проблеми набуває значної гостроти в умовах системної кризи, яка охопила Україну. Нині існує об’єктивна потреба — формувати нову парадигму розвитку і професійної підготовки фахівців в умовах вищого навчального закладу.

У процесі формування адекватної самооцінки важливим моментом є усвідомлення дитиною власних можливостей і здібностей. У ході навчальної діяльності, позакласної та гурткової роботи, на заняттях факультативів гімназисти реалізують свої можливості та визначають загальні і спеціальні здібності. Вони мають творчі папки, ведуть щоденники саморозвитку, де формулюють мету свого життя, ідеали, ставлять перед собою завдання, записують досягнення, тобто вчаться планувати діяльність. Спостереження педагогів (куратори працюють за програмою ПІРСО) і цілеспрямована робота психолога допомагають дітям остаточно визначити власні здібності в тій чи тій сфері діяльності, співвіднести їх розвиток зі спрямованістю своєї особистості.

Список використаної літератури

1. Жемера Н. Вибір професії: престиж чи усвідомленість? // Директор школи. — 2001. — № 44, 45.
2. Мачуський В. В. Формування готовності старшокласників до професійного самовизначення у сфері технічної діяльності в позашкільних закладах. — К., 2001.
3. МатвєєвА., Жемера Н. Професійне самовизначення особистості // Директор школи. — 1999. — № 45.
4. Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посіб.: У 2 ч. — К., 1997.
5. Педагогічні основи трудового становлення і професійного самовизначення учнівської молоді: Колективна моногр. / За ред. М. П. Тименка. — К., 1996.