Вступ

В умовах ринкової економіки вся діяльність суб’єктів ринку здійснюється навколо товару. Товар — основна фігура, індикатор економічної сили і активності виробника. Від того, який товар пропонується споживачу, залежить економічний успіх виробника та посередника, що працює на ринку. Якщо товар є про­гресивним, надійним, якісним, конкурентоспроможним, відповідає сучасному рівню розвитку науково-технічного прогресу, то він завжди знайде споживача.

Цілями товарознавства як науки є вивчення споживчих властивостей товарів, які визначають їхню споживчу цінність, якість і їхню конкурентоспроможність.

Знання основних споживчих властивостей та асортименту товарів дає можливість суб’єктам ринку визначати потребу в них, займатися їх закупівлею і продажем, вирішувати питання заміни одних товарів на інші, визначати їх стан на ринку, а також залежність попиту на них від зміни кон’юнктури, формувати цінову політику, визначати досягнення і перспективи науково-технічного прогресу у сфері виробництва і використання товарів.

У сучасних умовах товарні характеристики і властивості товарів тісно пов’язані між собою. При вивчені будь-якої науки як і товарознавства, дуже важливо використати певний спосіб пізнання (методологію). З усіх існуючих методів пізнання у товарознавстві виділяють класифікацію товарів під якою розуміють упорядкований на основі певних ознак розподіл товарів на класи і дрібніші підрозділи, незалежні один від одного, або такі, що перебувають у логічній послідовності і підпорядкованості. Товар відзначається певними споживними властивостями, що створюють споживну вартість у товарі, яка являється предметом товарознавства.

1. Неткані текстильні матеріали. Штучне хутро, килимові вироби

Зростаючі потреби споживачів сприяли появі продукування текстильних матеріалів, які отримали загальну назву нетканих.

До текстильних тoвapiв відносять виготовлені з волокон i ниток тканини, штучне хутро, килими i килимові вироби, неткані i дубльовані матеріали, конопляно-джутові вироби і т.д.

Текстильними волокнами називають гнучкі міцні речі  з малими поперечними розмірами, обмеженої довжини, придатні для виготовлення текстильних виробів. Показниками побудови волокон є товщина, довжина та кручення. Товщина вимірюється в тексах (Т) i характеризується масою волокна, що  приходиться  на одиницю довжини  (1Т=1г/км),  тобто, один текс — це довжина одного кілометра нитки вагою один грам. У м1жнародній практиці здебільшого прийнятий вим1р товщини текстильних волокон i пряж1 в тексах, але деякі країни продовжують нумерацію в номерах.

Неткані матеріали, полотна та вироби, виготовлені з волокон, ниток або інших видів матеріалів (текстильних і сполучень їх з нетекстильними, напр. плівками) без застосування прядіння і ткацтва. У порівнянні з традиційними  способами виробництва в текстильній промисловості — ткацтвом і прядінням – виробництво нетканих матеріалів відрізняється простотою технології (в т.ч. скороченням числа технологічних стадій), підвищенням продуктивності устаткування і, отже, меншими капітальними і трудовими витратами, різноманітністю асортименту полотен, можливостями раціонального використання різної сировини, більш низькою собівартістю продукції, можливістю максимальної автоматизації виробництва, тобто створення потокових ліній і фабрик-автоматів, а самі неткані матеріали мають хороші експлуатаційні властивості. Тому неткані матеріали стали одним з основних видів сучасної текстильної продукції, хоча велике промислове виробництво їх з’явилося лише в 40-х рр ХХ століття. Світове виробництво нетканих матеріалів приблизно 16 млрд. м².

Неткані текстильні матеріали  значно продуктивніші (від 10-12 до 50-70 раз1в) від традиційних cnoco6iв одержання на ткацькому верстаті, тому що їх виробіток становить 70-400 м/год, вихідною сировиною є безпосередньо волокна. Технологія виготовлення нетканих полотен складеться з таких операцій: підготовка волокнистого матеріалу (очищення i розпушення); утворення настилу (формування полотна чотирма способами: механічним, аеродинамічним, електростатичним i гідравлічним); скріплення настилу [2, c. 65-66].

Розрізняють неткані матеріали:

• типу тканин (холстопрошивні, ниткопрошивні, тканинопрошівние, голкопробивні, клеєні, комбіновані)
• ватину (холстопрошивні, голкопробивні, клеєні)
• а також побутового та технічного призначення.

Властивості нетканих матеріалів залежать від їхньої структури і способу виробництва, природи сировини. Неткані матеріали виробляють з натуральних (бавовняних, лляних, вовняних) і хімічних (напр., віскозних, поліефірних, поліамідних, поліакрилонітрильні, поліпропіленових) волокон, а також вторинної волокнистої сировини (волокна, регенеровані з клаптя і ганчір’я) і коротко-волокнистих відходів хім. та інших галузей промисловості.

Приведемо ще одну класифікацію  нетканих текстильних  матеріалів:

• за волокнистим складом — бавовняні, напівшерстяні, шовкові і лляні;
• за призначенням — побутові, обтиральні, тарні, пакувальні, матер1али для взуття, основа для штучної шкіри, прокладочні, фільтрувальні i меблеві

Основні технологічні операції отримання нетканих матеріалів:

1) підготовка сировини (розпушування, очищення від домішок і змішування волокон, перемотування пряжі і ниток, приготування в’язких речовин, розчинів хімікатів, напр. затверджувачів, агентів набухання волокон, пар) ;

2) формування волокнистої основи (напр., полотна, системи ниток);

3) скріплення волокнистої основи в єдину систему (одержання нетканих матеріалів);

4) обробка нетканих матеріалів [4, c. 43-44].

2. Асортимент легких та важких металів та сплавів на їх основі

Кольорові метали відзначаються унікальними властивостями: жароміцністю, тугоплавкістю, високою електропровідністю, пластичністю, корозійною стійкістю, малою питомою вагою, твердістю, здатністю утворювати різноманітні сплави і т.д. Вони широко використовуються у машинобудуванні, електротехніці, приладобудуванні, радіотехніці, електроніці, хімічній промисловості, в атомній та космічній техніці, у побуті. Надзвичайно широкий асортимент вироблюваних кольорових металів (більше 70) і їх сплавів пояснюється їх використанням.

Кольорові метали і сплави використовують у вигляді напівфабрикатів (листи, стрічки, фольга, труби, прутки, дріт, профілі) або відливок чи поковок. Розвиток і створення нових галузей промисловості викликали необхідність використання кольорових металів високої чистоти та надчистих, які володіють властивостями недосяжними для технічно чистих металів.

Кольорові метали класифікують за ознаками:

— за щільністю (легкі, важкі);

— за температурою плавлення (легкоплавкі, тугоплавкі);

— за схильністю до окислення (звичайні, благородні);

— за поширеністю (поширені, рідкісноземельні, розсіяні).

Легкі метали та їх сплави

До них відносять метали з щільністю до 4500кг/м3. Найбільш поширені алюміній, магній, титан.

Алюміній — сріблясто-білий метал (щільність 2,7г/см3, температура плавлення 660°С) з високою електро- та теплопровідністю, морозостійкістю, корозійною та хімічною стійкістю який добре піддається обробці. Він найбільш поширений у земній корі, але в чистому вигляді не зустрічається. Основні руди — боксити які містять до50% А1203.

Після хімічної переробки отримують напівпродукт — глинозем. З нього шляхом електролізу отримують первинний алюміній (табл.1). Технічний алюміній поставляють у чушках [1, c. 35-36].

Алюміній особливої чистоти використовують у напівпровідниковій та ядерній техніці, високої чистоти — для виготовлення електролітичних конденсаторів, хімічної апаратури, а технічної чистоти — для виготовлення кабельної продукції, проката, посуду, алюмінієвого порошку та сплавів. Як конструкційний матеріал алюміній переважно використовують у вигляді сплавів, бо він володіє низькими механічними властивостями та важко обробляється різанням. Основні компоненти алюмінієвих сплавів — мідь, марганець, кремній, магній, титан, хром.

Алюмінієві сплави поділяють на деформуємі (для виготовлення листів, стрічок, труб, профілів, дроту), ливарні (для виготовлення відливок) та підшипників.

Деформуємі алюмінієві сплави характеризуються невисокою міцністю, але високою пластичністю та стійкістю проти корозії. Вони добре зварюються і легко піддаються обробці тиском. Вони поділяються на сплави зміцнювані та незміцнювані термічною обробкою.

Сплави алюмінію діляться на дві групи: деформовані і ливарні. Деформовані сплави — це сплави алюмінію з міддю, марганцем, магнієм, залізом, цинком, кремнієм та іншими елементами. Мають високу пластичність, випускаються у вигляді листів, дротів, труб, прутків і таке інше. Діляться на зміцнюючі і незміцнюючі.

Зміцнюючі алюмінієві сплави можуть підвищувати свою міцність при термічній обробці. Найбільш популярним зміцнюючим сплавом є дюралюміній — сплав алюмінію з міддю, кремнієм і залізом, а можливо і з марганцем і магнієм. Дюралюміній маркується літерою Д і цифрою, що показує номер сплаву. Випускається п’ять основних марок дюралюмінію: Д1; Діб; Д18; Д19; Д20. Дюралюміній має низьку корозійну стійкість, і для захисту від корозії здійснюється його плакування — нанесення на поверхню металу тонкого захисного шару чистого алюмінію. Такий плакувальний метал позначається буквою П в марці алюмінію — Д18П.

Дуже міцними зміцнюючими алюмінієвими сплавами є авіалі, які використовуються для виготовлення стійких конструкцій. Маркування: АВ; високоміцні алюмінієві сплави: В95; ВАД23; В93 використовують для виготовлення стрингерів, лонжеронів літаків, кузовів автомобілів й т. ін. [8, c. 57-58]

Мідь — це метал рожево-червоного кольору, щільність дорівнює 8,96 г/см3, температура плавлення 1083°С, твердість — 85—115 НВ, σв = 200—250 МПа, δ = 40—50 %.

Мідь має високу електро- та теплопровідність, не набагато посту- поступаючись за цими властивостями сріблу. Електропровідність міді в 1,7 разів вища за електропровідність алюмінію. Мідь відзначається високою корозійною стійкістю в прісній і морській воді, різних хімічних середовищах, кислотах, лугах, але реагує з аміаком. Розчиняється в гарячій сірчаній та азотній кислотах. Мідь дуже технологічна і пластична, добре обробляється штамповкою, прокаткою, добре прокатується в листи, дріт, стрічку, добре зварюється та паяється.

Сплави з міді класифікуються у три групи: латуні, бронзи, мідно-нікелеві сплави.

Латуні — це сплав міді з основним легуючим елементом цинком, також з іншими елементами. Вміст цинку може досягати 45%. Латуні маркуються літерою «Л» та цифрою, яка вказує вміст міді, а залишок — цинк. З них виробляють медалі та ордени. Наприклад, Л70 означає: Л — латунь, 70 — вміст міді, решта 30 % — цинк.

У легованих латунях після букви «Л» показується буквене позначення основних домішок і цифри, які свідчить про вміст міді і домішок.

Протигальмові сплави відзначаються малим коефіцієнтом тертя, тому призначені для виготовлення втулок, підшипників ковзання, вузлів тертя. До матеріалів цих виробів висуваються такі вимоги: добра в’язкість, низький коефіцієнт тертя, достатня пластичність, добра теплопровідність, мікропористість (для змащування) й т. ін.

Для виробництва втулок, підшипників використовують металічні і біметалічні матеріали. Металічні виготовляють із сірого чавуну, а якщо біметалічний вузол, то сталь і чавун покривають бабітами.

Бабіти — протигальмові сплави, основу яких становить олово чи свинець, тому вони поділяються за хімічним складом на олов’яні, олов’яно-свинцеві, свинцеві бабіти. Найкращими властивостями відзначаються олов’яні бабіти. Крім олова, до їх складу входить сурма, мідь, а іноді й свинець. Основними марками олов’яних бабітів є Б83, Б88, Б89, Б83С. Бабіт Б83 включає 83% олова, 10—12% — сурми, 5,5—6,5% міді [6, c. 73-74].

3.  Скло та вироби з скла

Скло — це аморфний прозорий матеріал, який одержують охолодженням розплавленої мінеральної суміші. В залежності від шихти і технології виробництва одержують різні скло- матеріали і вироби.

Скло — сплави різних силікатів з надлишком діоксиду силіцію. Розплавлене скло не відразу твердне при охолодженні, а поступово збільшує свою в’язкість, аж поки не перетвориться в однорідну тверду прозору рідину. Скло при твердінні не кристалізується, тому воно не має різко вираженої точки плавлення. Скло — штучний матеріал який має такі властивості, як прозорість, твердість, хімічна стійкість, термостійкість. Крім того, скло має властивості, які залежать від його прозорості. Завдяки цьому скло широко використовують майже у всіх галузях техніки, медицині, у наукових дослідженнях, та у побуті.

Основу скла становлять неорганічні окисли, які містяться в кварцовому піску, кварцитах або піщаниках, мирабліті (кальцинована сода), поташі або в калієвій селітрі, крейді, вапняку і т. ін.

У процесі підготовки шихти сировинні матеріали висушуються, подрібнюються, дозуються, перемішуються; завантажуються в спеціальні печі для варіння скла. Температура варіння скла 1500—1600°С. При температурі 1100—1400°С шихта переходить в пластичний стан і при температурі 1500—1600°С очищується від різноманітних газових і повітряних включень. При цій температурі проходить освітлення скла завдяки введенню спеціальних домішок (миш’яку, селітри). Для одержання кольорового скла до складу шихти вводять барвники: окисли міді, хрому, заліза, марганцю, кобальту та інших металів.

В залежності від практичного використання скляних виробів змінюється хімічний склад скла, форма, розміри, та спосіб їхнього виготовлення. Сучасна скляна промисловість виготовляє найрізноманітніші вироби — промислове та побутове листове скло, скляні труби і ізолятори, медичне та парфумерне скло, тарне та сортове скло, піноскло, скловолокно, ситали та інше [9, c. 104-105].

Тарне скло займає досить велику частку від загального об‘єму продукції, що виготовляють скляні заводи. Це відбувається тому, що тарне скло використовується для фасування зберігання та транспортування різноманітних рідких пастоподібних та твердих продуктів.

Перевагами скляної тари, що обумовлюють широке її використання у різноманітних галузях промисловості та в побуті є: гігієнічність, прозорість, можливість виготовлення тари різноманітних розмірів та форми, можливість герметичного закривання та багаторазового використання, доступна ціна.

Кришталь — художнє скло, що називають так за схожість із гірським кришталем — один із найдорожчих і найгарніших різновидів. Із нього виготовляють різноманітний посуд, вази, люстри, що можуть посперечатися своєю красою із найвитонченішими витворами мистецтва.

Оптичне скло використовують для виготовлення лінз, призм, кювет і багато чого іншого.

Хіміко-лабораторне скло має високу хімічну й температурну стійкість, що дає змогу використовувати його під час наукових, часом небезпечних дослідів.

Медичне скло використовується для зберігання й упаковки лікарських препаратів, ін’єкційних і бактеріологічних розчинів, а також предметів догляду за хворими.

Скляний жаростійкий посуд (борне скло) визнаний одним із найкращих для приготування страв. У ньому можна готувати супи, каші, запіканки, тушкувати овочі, м’ясо, заварювати чай, каву звичайно ж, дотримуючись певних правил користування.

Скло не виділяє шкідливих речовин, не має запаху, забезпечує тривале зберігання продуктів, добре миється та дезінфікується, легко утилізується, має добрі декоративні можливості. Крім того скляна промисловість забезпечена найбагатшими сировинними ресурсами.

Природні властивості скла та його аморфність наділяють цей матеріал крихкістю, але в той же самий час відсутність кристалічної ґратки надає унікальну можливість використати скло в медицині [4, c. 87-88].

Скло надзвичайно стійке до різноманітних реагентів (за винятком плавикової кислоти), а також до дій атмосферних явищ. Дуже високі санітарно-гігієнічні властивості скла дають можливість використовувати його не тільки для приготування їжі, але й для довготермінового зберігання продуктів — соління, маринади, компоти, варення, джеми, прянощі тощо. Закорковані у скляних пляшках вина зберігаються багато років, навіть століття, не втрачаючи своїх властивостей. Парфуми ж виготовляють виключно у скляному посуді, бо скло нейтральне хімічно й енергетично, що дає можливість зберегти повний букет ароматів, закладений виробником, а нам — скористатися вишуканим парфумом без будь-яких сторонніх домішок. До речі, знайдені археологами пахощі в скляних пляшечках також зберегли свої властивості, не зважаючи на тисячоліття проведені здебільшого під землею. Скляний посуд використовується багаторазово, адже він добре миється, його можна мити як рідкими, так і абразивними мийними засобами, обробляти парою, кип’ятити (дотримуючись обережності) для повного винищення бактерій і будь-яких небажаних запахів.

Зі скла виробляють волокно, вату, тканини тощо. Ці матеріали відзначаються, значною механічною міцністю, негорючістю, кислотостійкістю і високими тепло- і електроізоляційними властивостями. Вони мають широке застосування в різних галузях техніки і будівельній справі.

Склу та іншим речовинам, що знаходяться в аморфному стані, притаманні такі властивості:

• відсутність суворо визначеної температури плавлення. Скло поступово розм’якає і досить плавно переходить в рідкий стан;
• ізотропність. Властивості скла, на відміну від кришталевих речовин, однакові в усіх напрямках;
• відсутність спайності. При розколюванні скло створює раковистий злом.

Найбільш характерними властивостями скла вважається його прозорість, термостійкість, хімічна стійкість та міцність [3, c. 69-70].

Залежно від фізико-механічних і хімічних властивостей скло класифікують за призначенням таким чином:

• скло для виготовлення виробів побутового призначення (склянки, рюмки, графини тощо) ;
• склотара (бутилі, консервні банки, пляшки, аптекарська і парфумерна тара тощо);
• скло для виготовлення виробів технічного призначення (електроізолятори, водомірне скло, лабораторний посуд, оптика, електролампи, світлофільтри тощо);
• скло для виготовлення виробів будівельного призначення (віконне, дзеркальне, вітринне, армоване, візерунчасте;  склоблоки,  склотруби,  скловолокно,  склотканина тощо) .

Крім того, скло як матеріал широко використовують для виготовлення художніх виробів та імітації дорогоцінного каміння.

Традиційними головними/основними сировинними компонентами шибки є: кварцовий пісок (69-74%) сода (12-16%), вапняк і доломіт (5-12%). Історія застосування скла в будівництві порівняно молода й бере свій відлік з кінця минулого сторіччя, незважаючи на те, що скло як конструкційний матеріал відоме людству з найдавніших часів [2, c. 114].

Висновки

Розвиток товарознавства, раціональна організація торгових процесів неможливі без поділу множини товарів на певні класифікаційні категорії від вищих до нижчих на підставі загальних ознак.

Повсякденне споживання товарів створює невірне уявлення про те, що фахівцям і споживачам знання про товар потрібні не більш, ніж на вузькопрактичному життєвому рівні. Наукові основи товарознавства, що базуються на знанні фундаментальних дисциплін – хімії, фізики, біології, заперечуються. Подібне враження оманне, тому що робота з товарами вимагає професійних, постійно оновлюючих теоретичних знань, що й становить одну з основних завдань  товарознавства.

Ці знання необхідні як технологам підприємств-виробників, товарознавцям промислових, сільськогосподарських і торговельних організацій, експертам, комерсантам, економістам, бухгалтерам, менеджерам, так і покупцям. Останні одержують знання про товар за допомогою засобів інформації (маркування, реклами, статей, книг і т.п.), тому дуже важливо, щоб засоби масової інформації, як основне джерело, використовували товарознавчі знання про товар.

Товарознавство відноситься до основних навчальних дисциплін при формуванні професійної компетентності товарознавців, експертів, комерсантів і маркетологів. Крім того, основи товарознавства необхідні бухгалтерам, економістам, менеджерам і технологам, тому що облік, планування товарних ресурсів, аналіз фінансово-господарської діяльності, управління виробництвом і інші види професійної діяльності повинні здійснюватися з урахуванням особливостей товарів, їхніх основних характеристик і можливих змін при транспортуванні, зберіганні й реалізації.

Список використаної літератури

1. Зрезарцев М.П.,Зрезарцев В.М.,Параніч В.П. Товарознавство сировини та матеріалів. Навч.пос.-К.:Центр учбової літератури,2008.-404с.
2. Жиряева Е. В. Товароведение. — 2-е изд. — СПб.: Питер, 2002. — 416 с.
3. Оснач О. Ф. Товарознавство: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ., 2004. — 219 с.
4. Титаренко Л. Д. Теоретичні основи товарознавства: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ., 2003. — 227 с.
5. Беднарчук М. С., Полікарпов І. С.. Товарознавство сировини, матеріалів та засобів виробництва: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Укоопспілка; Львівська комерційна академія. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 560с.
6. Войнаш Л. Товарознавство непродовольчих товарів: Підруч. для студ. вищих навч. закл. / Укоопспілка; Навчально-методичний центр «Укоопосвіта»— К. : НМЦ «Укоопосвіта», 2004. — 436с.
7. Гридасов В. Товарознавство: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Національний фармацевтичний ун-т. — Х. : Видавництво НФаУ, 2003. — 175с.
8. Кушнір М. Товарознавство непродовольчих товарів: Підручник для студ. вищ. закл. освіти / Навчально- методичний центр «Укоопосвіта». — К., 1999.
9. Красовський Є. Товарознавство сировини, матеріалів та засобів виробництва: підручник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2007. — 416с.
10. Лойко Д. П. Товарознавство. Непродовольчі товари: підруч. для технікумів / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського / Д.П. Лойко (ред.). — К., 2008. — 606c.