Вступ

Сьогодення українського суспільства характеризується занепадом моральності, руйнуванням традиційних понять добра, зла, любові, моралі; відсутністю гуманістичних ідеалів, відсутністю гармонії в розвитку та становленні особистості, зневагою до національного, вітчизняного, тому зараз є нагальна потреба допомогти людині визначитися, до яких ідеалів потрібно прагнути, окреслити межі моральності і аморальності, усвідомити які саме духовні цінності є справжніми, а які — міфічними, відроджувати духовність, адже «в суспільному житті нині в ієрархії цінностей перевага віддається нестримній наживі, неробству, обману й лицемірству».

Для сучасного українця надзвичайно важливою є проблема самоідентифікації, проблема збереження національно-культурної ідентичності, національної неповторності, шляхи культурної політики суспільства. Цей аспект завжди був актуальним у вітчизняній культурологічній науці. За радянських часів вільно перейматися питаннями української ментальності мали змогу лише науковці, що мешкали за кордоном. Сьогодні, в умовах трансформації культурного простору суспільства, все більше вітчизняних культурологів і філософів звертаються до питання збереження і відродження національних цінностей, національних традицій, зрештою національного характеру українського народу, яким загрожує глобальна масова культура, нав’язувана іншими суспільствами.

Розвідки відомих філософів української діаспори, що присвячені дослідженню національного характеру, є найвагомішим внеском до скарбниці національної філософської думки, це праці — Д. Чижевського, І Мірчука, І Лисяк-Рудницького, М. Шлемкевича та ін. Питаннями ментальності загалом і української ментальності зокрема, в різні часи займалися такі вітчизняні та зарубіжні дослідники: Д. Донцов (1938), Ю. Липа (1953), О. Кульчицький (1949), В. Липинський (1989), Г. Булашев, П. Гнатенко (1997),  І.Мірчук (1942), В. Храмова (1992); сучасні дослідники — Г. Лозко, М. Попович, В. Кремінь, В Пономаренко, Ю. Тагліна, Ж. Денисюк, І. Стадник, Т. Даренська та ін. Цікавою, актуальною і неоднозначною є праця «Україна сакральна: минуле, сьогодення, майбутнє», в якій автори Г. Є. Смітюх та В.В. Стрілецький розглядають не тільки сучасний стан політичної, економічної, ментальної сфери нашого народу, а і замислюються про майбутнє України. Не зважаючи на актуальність і очевидність проблеми, руйнівний вплив масової культури на менталітет українського народу залишається недостатньо дослідженим.

1. Сутність, критерії ментальності, риси національного характеру («національного духу») українців в поглядах філософів

У змісті кожної національної культури умовно можна виділити кілька її змістовних елементів.

Звичайно, виділяти ці елементи можна лише умовно, так само, як і проводити межі між ними, але не слід вважати таке виділення штучним: в реальному функціонуванні культури — і це відомо всім — деякі її предмети набувають широкого розповсюдження на міжнародному рівні, деякі лишаються відомими та зрозумілими лише носіям даної культури, а деякі являють переважний інтерес для дослідників та культурологів. Проте для більшості людей всі ці тонкощі залишаються невідомими, інколи — незрозумілими, а інколи — і принципово неприйнятними. Складно, цілісно та конкретно мислити—справа нелегка; вона вимагає як спеціального навчання, так і інтелектуальних навичок.

В більшості випадків культура розуміється та оцінюється однобічно: ті люди, які схильні бачити в усіх культурах лише відтворення єдиної людської природи, часто знеособлюють культуру, позбавляють її моментів неповторності та принципової незамінності; їх інколи, проте, не зовсім виправдано, називають космополітами, а то й інтернаціоналістами; ті, хто схильні зводити культуру лише до її неповторних форм, фактично ізолюють культури та народи одне від одного; їх, як звичайно, називають радикальними націоналістами (інколи — шовіністами); ті люди, які вбачають в культурах лише ґрунт для діалогів та спілкувань, схильні позбавляти культуру її екзистенціальних засад; це є функціональний або феноменалістичний підхід до культури.

На думку О. Стражного, менталітет — це «певна сукупність цінностей, звичок, не завжди усвідомлена система координат, психологічних алгоритмів, які формують погляд людини або групи осіб на навколишню дійсність й, відповідно, визначають її (їх) поведінку. Це не загальноприйняті правила й звичаї, не традиції, не мова, не світогляд. Це щось таке, що відчувається, але не усвідомлюється. Однак включає в себе й загальноприйняті правила та звичаї, й традиції, й мову, й світогляд [3, 2].

Термін «ментальність» походить від латинського слова mens — пов’язаний з духом, духовністю, тобто це уособлення духовних цінностей, що складалися, накопичувалися протягом історичного розвитку певного етносу. У перекладі з німецької, «менталітет» означає склад ума — «сукупність психічних, інтелектуальних, ідеологічних, релігійних, естетичних та ін. особливостей мислення народу, соціальної групи або індивіда, що проявляється в культурі, мові, поведінці та ін. Менталітет — це традиційний вияв світосприйняття людиною, нацією, народом, зумовлений історичним досвідом і національною культурою [8, 341]. Довготривалий, цілеспрямований процес руйнування українського національного культурного ядра спричиняє хаос в свідомості сучасних українців.

Видатний український філософ А. Кульчицький зазначає: «Те, що іноді називають «душею народу», сформувалося протягом віків під дією найрізноманітніших чинників і обставин, це: психосоматичні, геофізичні, історичні, психосоціальні, культурні та психоаналітичні чинники [5].

До специфічних рис української ментальності належать:

—         індивідуалізм та прагнення «свободи» в різних розуміннях цього слова; ця риса стає іноді в конфлікт до першої, — проти примирливості естетизму, прийняття ним усього в світі, оскільки воно є «прекрасне»;

—         своєрідний український гумор, що є одним із найбільш глибоких виявів «артистизму» української вдачі; здібність до прийняття нового, тенденції до психічної еволюції [6, 18].

—         цнотливість завжди була характерною рисою української культури, «одяг прикриває частини тіла, табуйовані для погляду чужого; відповідно накладається табу на слова, які називають ці частини тіла.

—         надзвичайно тісні родинні стосунки (зв’язок поколінь не переривається ніколи, старше покоління довго опікується молодшими);

—         демократичність, гостинність, мудрість, прагнення до освіти, почуття гумору;

—         романтичність українського народу відома всьому світові (ця риса нашого народу відбивається в ліричних творах поетів, письменників (Григорій Сковорода, Леся Українка, Тарас Шевченко, Іван Франко, Василь Симоненко, Дмитро Павличко та ін.), народній ліриці (ліричні пісні та балади);

—         українській національній ментальності притаманний кордоцентризм, тобто емоційно-почуттєві елементи переважають над раціональними — розумом і розсудком (Я. Гнатюк), емоція оцінюється навіть як шлях пізнання (Гоголь, Юркевич). «Філософія серця» (Юркевич) є характеристична для української;

—         нарешті, працьовитість є важливою ознакою національного характеру українців «глибинні пласти українського менталітету, безумовно, закладені землеробством, яке з найдавніших часів було головним заняттям арієзованого проукраїнського та українського етносів» [1], (селяни-землероби уособлюють цю рису, а на противагу їм войовничі козаки, які захищали хліборобів-годувальників).

Отже, українцям завжди була притаманна працьовитість, повага до старших, любов до Батьківщини, почуття власної гідності, честі, безкорисливість і т. п. Заради об’єктивності треба зазначити, що ідеальних людей, етносів не існує, українці теж мали свої «слабкості», а саме: «неохайність, невимогливість, непослідовність, безладність, наївність, бідність, схильність до халтури, неспішність» [3]. Звісно негативні риси національного характеру не можуть слугувати прикладом для нащадків.

2. Сучасна масова культура та її вплив на національну культуру

Політичні, суспільні, економічні історичні зміни зумовлюють зміну поглядів, життєвих орієнтирів, призводять до необхідності перегляду культурних, моральних, духовних цінностей та пріоритетів.

Постіндустріальна інформаційна епоха принесла інші ідеали та прагнення, спостерігається занепад споконвічних цінностей і поява нових, далеких від традиційних культурних настанов, позитивні риси національної психології руйнуються під впливом глобальної масової культури, яка є на сьогодні панівною формою культури.

Масова культура за своєю сутністю є космополітичною, вона «розмиває» істинні національні цінності, перешкоджає процесу збереження і відродження суто українських національних рис, натомість потурає експансії «культурних тиранів», витісняючи шари власної традиційної культури. «На сьогодні процеси глобалізації для України мають як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, добре, коли усі нації відчувають себе частиною людства, включені до глобальних інформаційних структур, до світової економіки і політики, але з іншого боку — глобалізація веде до диктату наддержав, транснаціональних корпорацій, масових культур країн-наддержав та звужує автономію національних держав» [2]. Згадані країни- наддержави просто поглинають інші країни, розчиняють національну своєрідність, неповторність інших країн, зокрема України. Самобутній українській культурі загрожує гомогенізація з іншими панівними (впливовими, нав’язливими) культурами. Такими «культурагресорами» для нас є американський та російський маскульт, які наразі є домінантними як у світовому масштабі, так і в культурному просторі нашої країни, та дискредитують національну ідею, руйнують духовні стереотипи переважно за допомогою засобів масової комунікації (прототипи російських та американських шоу, реаліті-шоу, ток-шоу, розважальні програми («Битва екстрасенсів», «Останній герой», «Танцюють всі», «Програма максимум», «Ти не повіриш», «Модний вирок», «Від пацанки до панянки»); серіали «Моя прекрасна няня», «Універ», «Зайцев+1», «Щасливі разом» та ін.), продукція широкого вжитку (рекламована іноземними ЗМІ), індустрія моди, література, кіноіндустрія, друковані видання та ін. Як зразки аморальності — реаліті-шоу «Большой брат» («Big Brother»), «Вагітна у 16» (прототип американського «16 and Pregnant»); т. зв. скетч-шоу (комедійні сценки) «Файна Юкрайна» (аналог Little Britain). «Камеди Клаб» («Comedy club»), «Наша Russia», «Дом-2» і т.д. Мелодрами — це пародія на творчість, страждання, переживання героїв таких фільмів — це поверхневі, примітивні емоції, сентименталізм, який не має нічого спільного зі справжніми емоціями. Бездуховність масової культури вбиває в людині індивідуальність. Масові комунікації дають нам не дійсність, а запаморочення від дійсності [1, 15]. Масова культура через ЗМІ втілює в життя свою «ідеологію»:

Секс-пропаганда. Дискредитація сексу, як акту особистісної статевої любові і пропаганда секс-девіацій в якості розваг.

Молодіжна мода. Пропаганда шокуючої, епатажної моди з елементами різних субкультур і тавруванням, «моди для дискотеки», що порушує загальноприйняті коди одягу, унісекс.

Девіантність і злочин. Руйнування табу і загальноприйнятих кодів поведінки (публічний статевий акт, нецензурна лайка і т.д.). Пропаганда християнських заповідей навпаки: «Не шануй батька свого», «Чини перелюб», «Убий», «Створи собі кумира» і т.д

Екстремальність, «безбашенність»; прихована пропаганда наркотиків під виглядом осягнення містики, надчуттєвих явищ, чортівні; астрологія, жахи, прибульці, НЛО [7].

Інтернет сьогодні насичений великою кількістю інформації, як корисного, так і розважального характеру, а найгірше — існує велика кількість сайтів небезпечних з моральної точки зору: «порнографічні, сексуальні, насильницькі сайти, якими переповнений простір Інтернету». Інтернет-простір покликаний привертати увагу, справляти враження, викликати захоплення, тобто повністю володіти емоціями і контролювати їх, що є вкрай небезпечним для незахищеної, несформованої свідомості молоді. Інформаційний надлишок не дає можливість людині замислюватися, адже інформація сприймається пасивно, без обмеження та осмислення, людина як особистість перестає бути цінною, сучасна людина розглядається як об’єкт маніпуляції та підкорення чужій волі, як натовп, яким можна і потрібно керувати. Це і є головною метою впливу масової культури на свідомість українців, приниження національної гідності, значущості, косомополітизація культурного простору. «Місцевості позбавляються свого культурного, історичного, географічного значення, де інтегруються у функціональні мережі або в образні колажі, викликаючи до життя простір потоків, що заміняє простір місць. Час стирається в новій комунікаційній системі: минуле, теперішнє і майбутнє можна програмувати так, щоб вони взаємодіяли одне з одним в одному і тому ж повідомленні» [4].

Масова культура гальмує розвиток національної культури. Отуплення, примітивізація закривають шлях до істинних емоцій, істинної оцінки подій суб’єктом. Істинна національна культура — це цінності, які допомагають людині зрозуміти, ким вона є, зорієнтуватися в світі, усвідомити свої національну ідентичність, допомагають визначити ціннісні пріоритети, моральні ідеали. Сучасна людина — це «вампір» (людина, яка споживає), нічого не створює, тільки споживає, в цьому полягає сутність та схема буття свідомості суб’єкта масової культури. Насамперед, масова культура експлуатує та підносить тваринні, низькі інстинкти, а саме: жорстокість (виживає найсильніший, він наділяється емоційно привабливими рисами), секс (вільні сексуальні стосунки, надлишкова тілесна привабливість, сексуальність, розбещеність), обжерливість (про це свідчать найрізноманітніші кулінарні передачі та шоу).

Масова культура створює ілюзорні ідеали (ідеальне тіло, зачіска, одяг, авто, дім, безкінечна низка розваг та безтурботний відпочинок і т. д.), а духовним цінностям в цьому переліку місця немає. Ідеологія масової культури прагне нав’язати кожному роль виконавця її практик. Замість глибини тут приділяється значення поверхням, а замість прихованих потенцій — завуальовані відсилання від одних зовнішніх проявів до інших, гра текстової взаємодії [6, 55].

Масова культура — це базарна культура (JI. Герасимчук), культура «споживання напоказ (conspicuous consumption) — саме воно і є результатом соціальної еволюції суспільних груп, які звільняються від потреби працювати, а їхні потреби забезпечуються шляхом привласнення додаткової вартості, котру створює праця найманих трудівників» [6, 63]. Сучасне суспільство являє собою «суспільство споживання» (за Ж. Бодрійяром), речі (вірніше, їх споживання) є сенсом життя людини маси, цілодобова насолода без зайвих зусиль, тобто праця (чи то фізична, чи то розумова) не має місця в житті. Але насолода без боротьби, без праці — це примітивна насолода, підсумком якої стає пересичення, яке веде до ненависті до самого себе і, як наслідок, відраза до іншого (до світу, до людей) і, врешті-решт, до самого себе. І тоді через відсутність моралі індивід починає звинувачувати всіх і вся у своїх проблемах (уявних проблемах), виникає бажання помсти, озлоблення, ненависть, відраза, тобто — ресентимент. Слово ressentiment має французьке походження і дослівно в перекладі означає — жага помсти, озлоблення. Вперше цей термін використав Ф. Ніцше, далі теорію ресентименту розробляв М. Шелер. За Шелером, ресентимент — це самоотруєння душі, що має цілком певні причини і наслідки. Воно являє собою довгострокову психічну установку, яка виникає внаслідок систематичної заборони на вираження відомих душевних рухів і афектів. Самих по собі нормальних і таких, що відносяться до основного змісту людської натури. — заборони, що породжує схильність до певних ціннісних ілюзій і до відповідних оцінок. В першу чергу маються на увазі такі душевні рухи і афекти, як жага і імпульс помсти, ненависть, злість, заздрість, ворожість, підступ.

Масова культура — це зброя для руйнування ментальності через відсутність моральності, адже цінності справжні, істинні — це не задоволення матеріальних потреб та тваринних інстинктів, метою життя є гедонізм: «чуттєвість абсолютизується і виставляється як найвищий принцип життя і поведінки людей: єдина мета — отримати всі можливі насолоди, причому їх можна розрізняти лише за кількісними параметрами: тривалістю, інтенсивністю, а не якісними показниками» [6, 63]. Істинними народними цінностями українців споконвічно були: дружба, свобода (істинна, не ілюзорна), гідність, справедливість, почуття патріотизму, любов до Батьківщини, почуття обов’язку, повага до людей, це прояви добра, милосердя, емпатії, «і саме цінності національної культури, народні освітньо-виховні традиції утворюють духовне підґрунтя самопізнання та самореалізації особистості у мультикультурному просторі».

Отже, цінності масової культури вступають у протидію з ментальністю народу.

С. Г. Кара-Мурза в своїй праці «Маніпуляція свідомістю» зазначає: «Захисна роль традиції не пов’язана прямо з конкретними заборонами (наприклад, «не женися за легкими грошима»). Арматура традиції в раціональному мисленні діє як загальний механізм, що запобігає розщепленню свідомості» [3]. Все, що відбувається сьогодні навколо прагне відволікти нас від самих себе. Як тільки людина «зупиняється», замислюється — вона тут же починає розуміти, усвідомлювати що відбувається, відокремлювати «зерна від плевелів». Отже, доречною є порада С. Кара-Мурзи: «…думати. І думати посилено, важко, як землекоп копає важку глину» [3].

Отже, можна зробити висновок, що в кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світової культури, та унікальність і неповторність їх продукування і виразу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються реальні аспекти культурного діалогу та людського спілкування.

Розглядаючи ці аспекти функціонування культури, варто було б застерегти від невиправданого використання тих термінів, які характеризують наведені вище позиції; перш за все слід розрізняти ці позиції як світоглядні, як ідеологічні та як політичні. Наприклад, якщо розглядати космополітизм як світоглядну позицію, то не можна їй не симпатизувати, адже космополіти — це ті люди, які відчувають себе дітьми космосу, відчувають свою спорідненість із вихідними засадами буття природи, світу. В цьому сенсі деякі відомі духовні наставники людства були космополітами (наприклад, Будда, Христос). Інша справа, коли космополітизм постає ідеологічною установкою, тобто коли він подається як соціальна програма; тоді він веде до нівелювання людей та навіть до соціального насильства.

Те саме можна сказати і про інші наведені позиції; наприклад, націоналізм як світоглядна установка також не може не викликати поваги, оскільки, як звичайно, він при цьому пов’язується із поглибленим інтересом до національної культури, історії, народних звичаїв. Як ідеологічна установка він вже небезпечний тому, що загрожує соціальним протистоянням та розбратом. В політичному плані він може бути виправданий лише в окремі періоди історичного розвитку певного народу або держави.

Отже, в реальному продукуванні та соціальному функціонуванні культура постає складним, багатоелементним утворенням, тому й розуміти і осмислювати її слід без спрощень. Для цього треба набувати навичок цілісного конкретного мислення, яке постає особливо важливим тоді, коли ми хочемо свідомо займати виправдану позицію в підході до з’ясування взаємозв’язку між національними культурами та світовою культурою.

Висновки

Розглянуті особливості культури як суспільно-історичного явища дають можливість зрозуміти, що культуру творять людські особистості, проте, вони вписані в певні спільності, історичні епохи, певний суспільний процес. Але в становленні та розвитку культури спостерігаються ті самі тенденції, що і в розвитку пізнання та людської особистості: коли сутність такого явища як культура усвідомлюється, тоді культура існує вже як вагомий, впливовий чинник суспільного буття.

Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігурує поняття національної культури. Ясно, що в сучасному суспільстві національну культуру не можна ототожнювати із народною культурою, оскільки національна культура твориться вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки талановитими та видатними майстрами та діячами культури. Не можна ототожнити національну культуру і з творами представників однієї провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, як звичайно, представники різних націй, народів, етнічних груп. Таким чином, національна культура в сучасному суспільстві — це явище складне, багатоелементне як за суб’єктами свого творення, так і за змістом.

Досить складним та дискусійним постає питання про взаємні відношення національних культур та світової культури. Дискусійність цього питання значною мірою обумовлена тим, що воно зачіпає інтереси людей: переважна більшість людей, входячи у життя, потрапляє у певне культурне середовище, разом із молоком матері вбирає в своє сприйняття дійсності певні взірці життя, діяльності, норм поведінки, мистецьких уподобань. Тому досить часто людям здається незрозумілим, а то й образливим той факт, що якісь інші люди не милуються тим, чим милуються вони, не дотримуються певних ритуалів та звичаїв і т. ін.

Список використаної літератури

1. Гончарук Т. Філософія: навч. посібник / Тернопільський національний економічний ун- т. — Т. : Підручники і посібники, 2009. — 360с.
2. Лозовой В. Філософія. Логіка. Етика. Естетика: підруч. для студ. вищ. навч. закл.. — Х. : Право, 2009. — 574с.
3. Максюта М. Філософія: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Національний ун-т біоресурсів і природокористування України. — 2-ге вид., стер. — К. : Урожай, 2009. — 472с.
4. Причепій Є. Філософія: підручник. — Вид. 3-тє, стер. — К. : Академвидав, 2009. — 592с.
5. Сидоренко О. Філософія: підручник / Олексій Павлович Сидоренко (ред.). — К. : Знання, 2009. — 891с.
6. Сосна В. Філософія: навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — 2-ге вид., випр. — Хмельницький : ХНУ, 2009. — 386с.
7. Філософія: ідеї, ідеології, персоналії / Юрій Васильович Омельченко (уклад.). — К. : Ракша М.О., 2009. — 296с.
8. Щебра С. Філософія: підручник для студ. вищих навч. закл. / Сергій Пантелеймонович Щерба (ред.). — Житомир : Полісся, 2009. — 548с.