Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Методологія формаційного аналізу соціальної реальності

Вступ

Накопичення інформаційних чинників впливу на світ людини, в тому числі і на еволюцію соціальних проблем, дозволяють констатувати становлення постіндустріальної цивілізації як принципово нового рівня соціогенезу. Основні погляди на сутність і зміст соціально-інформаційної політики держави дозволяють структурувати її на основі багатолінійного і багаторівневого аналізу, який значно поглиблює можливості об’єктивного усвідомлення процесів, пов’язаних зі змінами у соціальній сфері.

У філософській, соціологічній та іншій науковій літературі теоретичного і методологічного спрямування можна знайти щодо цього чимало ідей та обґрунтованих положень, які і будуть нами використовуватися: а) численна література присвячена соціальній сфері суспільства; б) дослідження у галузі загальної теорії систем, згідно з якою характерними ознаками такої системи були зв’язок, цілісність і стійкість структури. У цій сфері проблем працювали основоположники системних досліджень: Л. фон Берталанфі, І.В. Блауберг, В.М. Садовський, Е.Г. Юдін, А.І. Уйомов.

1. Формаційний та цивілізаційний підходи до аналізу суспільства

Суспільство є однією з найбільш складних форм об’єктивної реальності. На відміну від процесів, що проходять в неживій та живій природі, суспільні процеси проходять в свідомо створеному людьми середовищі (світі штучних та природних об’єктів) та пронизані цілеспрямованою діяльністю людей. Пізнання ускладнюють досить швидкі зміни умов та факторів, що впливають на суспільне життя, коли динамізм суспільних процесів передбачає урахування фактору часу, а історія стає ареною їх розгортання та перебігу. Ці та інші особливості розвитку суспільства вимагають чітко окреслених наукових принципів його вивчення, певного переліку теоретичних положень, що визнані науковим співтовариством, як аксіоми, наявності моделі функціонування і розвитку суспільства.

У сучасній соціальній філософії існують два підходи до розуміння суспільного розвитку – формаційний та цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої вони націлені, є спрямованість історичного процесу. Тобто, це питання про те, чи є суспільний розвиток прогресом, чи він є історією локальних, замкнених цивілізацій, не пов’язаних в єдиний загальнолюдський історичний процес.

ФОРМАЦІЙНИЙ ПІДХІД вирішує цю проблему так: історія є прогресом, сходженням від менш розвиненої до більш досконалої формації. На відміну від нього, цивілізаційний підхід до історії не передбачає заданого сценарію майбутнього розвитку, заперечує наявність закономірностей історії. Коротко проаналізуємо сутність цих підходів.

ФОРМАЦІЙНА ТЕОРІЯ базується на розумінні суспільства як соціально-економічної системи, в ній вирішальна роль відводиться економічному фактору. Згідно К.Маркса, який вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії, СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ФОРМАЦІЯ – це конкретно-історичний тип суспільства, послідовна “сходинка” історичного розвитку, обумовлена певним способом виробництва і своєрідною формою виробничих відносин, перш за все – формою відносин власності.

Згідно з формаційним підходом, СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА визначає все багатоманіття суспільних зв’язків і відносин. Основними елементами суспільно-економічної формації є БАЗИС і НАДБУДОВА. Базис – це сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, від нього залежать всі інші суспільні відносини. Базис визначає характер і зміст НАДБУДОВИ, тобто ідеологічних, політичних, правових та інших відносин та ідей, організацій та установ, через які здійснюються ці відносини.

Отже, суспільно-історична формація виступає загальною характеристикою основних типів суспільства: первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне та майбутнє комуністичне суспільство – такі “сходинки” розвитку людства.

У свій час формаційний підхід, розроблений К.Марксом, був історично виправданим, сьогодні ж він є недостатнім для пояснення історичного розвитку. Перш за все, неправомірним є твердження, що на кожному етапі історії соціально-економічні відносини визначають суспільне життя в цілому. Далі, уявлення про лінійне сходження від формації до формації не залишає місця для свободи людей, до вибору багатоваріантних шляхів подальшого розвитку. Накінець, реальна історія народів, суспільств не вкладається в рамки формаційного розвитку по висхідній, втрачається своєрідність розвитку кожного суспільства.

В основі ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПІДХОДУ, який заперечує й водночас доповнює формаційний підхід, – перетворення історії людства в глобальну, загальнолюдську історію. Якщо раніше вона була історією окремих племен, народів, країн, регіонів, культур, то сьогодні ми є свідками створення планетарної цивілізації. У соціальній філософії традиційним став поділ історії на ТРАДИЦІЙНУ, тобто АГРАРНУ, ІНДУСТРІАЛЬНУ (техногенну), ПОСТІНДУСТРІАЛЬНУ цивілізації, а також на нову, що формується, – ІНФОРМАЦІЙНУ.

Але термін “ЦИВІЛІЗАЦІЯ” є багатогранним, він не має однозначного і чіткого визначення: цивілізацію іноді ототожнюють з поняттям “культура”, про що буде мова в наступному розділі; часто під цим поняттям розуміють більш високий відносно варварства рівень розвитку суспільства, пов’язаний з високим рівнем розвитку техніки і технології. Але у всіх розуміння це поняття вживається для характеристики цілісності матеріальної і духовної життєдіяльності людей, під цивілізацією розуміється певне історичне утворення, відгалуження історичного розвитку, сукупність суспільств та культур, об’єднаних спільними ознаками.

Отже, на відміну від формаційного підходу, який базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, цивілізаційний підхід фіксує увагу не лише на економічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства – матеріально-економічній, культурній, політичній, моральній. Звідси – кожному типу цивілізації притаманні свої визначальні чинники розвитку. Звідси й поділ цивілізацій на ТРАДИЦІЙНІ, які охоплюють стародавній та середньовічний періоди, з їх аграрною спрямованістю економіки, високим рівнем залежності від природних умов (перш за все від географічного положення), консерватизм у соціальних відносинах і способі життя, негативним ставленням до будь-яких нововведень, обмеженістю індивідуальної свободи тощо; та ТЕХНОГЕННІ, в яких виникає система цінностей, основу яких складають наука, техніка, технологія. Ідея перетворення світу стає провідною в культурі техногенної цивілізації; принципово змінюється становище людини в суспільстві: утверджується цінність СВОБОДИ, Рівності людей, тобто цінності демократії.

Техногенна цивілізація динамічна, рухлива й досить агресивна. Вона суперечлива: її вища мета – збільшення матеріального багатства на основі постійного оновлення техніко-економічних систем – перетворює людину на просту функцію, засіб виробничої сфери, вона стає предметом маніпуляції з боку масової культури, засобів масової інформації, з одного боку, і водночас орієнтується на свободу людини, мобілізує людську активність, стимулює розвиток здібностей людини, внаслідок чого відбувається гуманізація суспільства.

Довгий час панівне становище в роботах вітчизняних дослідників займала і все ще продовжує використовуватися формаційна парадигма аналізу суспільних процесів. Вона дозволили вперше отримати цілісне уявлення про історичний розвиток суспільства, розкрити закономірності функціонування його складових, причини та тенденції змін, що очікують людство. Одначе в умовах підвищення рівня складності та взємозумовленості суспільних процесів, потреба в більш точних знаннях про них, та зростання значимості прогностичної функції суспільствознавства формаційна парадигма стала недостатньою. Нині все більше прихильників знаходить цивілізаційна парадигма, яка використовуючи потенціал своєї попередниці та розвиваючи власні підходи, здатна стати надійною основою у пошуку відповідей на виклики часу.

За своєю природою політико-юридична та ідеологічна надбудова є консервативною, так як закріплює у формі правових актів, законів, ідеологічних норм, органів управління тощо певний стан суспільства. Внаслідок цього вона гальмує розвиток способу виробництва, всіх суспільних відносин, що призводить до загострення внутрішньої суперечності між складовими суспільно-економічної формації. Наслідком дії такого механізму розвитку суспільства є зміна формації, перехід на більш високий рівень організації суспільства.

Нова загальнонаукова методологія досліджень передбачає системно- синергетичний підхід до аналізу будь-яких процесів. Вона формувалася поступово шляхом узагальнення наукових досягнень Лейбніца, Гете, Дарвіна, Менделєєва, Ейнштейна та інших видатних учених і має ряд фундаментальних принципів, що суттєво відрізняються від класичної загальнонаукової методології.

  1. Кожний об’єкт наукового аналізу розглядається з позицій системності, як складова більш широкого об’єкту. Останній виступає як зовнішнє середовище і впливає на властивості об’єкту наукового аналізу. Притаманна традиційному науковому підходу ідея, що розглядає в абстракції незалежний і автономний існуючий об’єкт аналізу, змінюється на ідею всебічної його залежності та взаємозв’язку з навколишнім середовищем.
  2. Об’ єкт є цілісним утворенням, що має власну структурну будову, елементи якої об’єднуються за допомогою засобів, що належать лише об’єкту як цілому. Це означає, що на рівні цілісності існують більш глибокі якості (властивості), ніж сума властивостей структурних елементів. Наявність характеристик різного рівня, які відображають об’ єкт наукового аналізу в його цілісності та структурних складових, виступає важливою ознакою системного підходу.
  3. Вплив об’єкта наукового аналізу як цілого на його складові здійснюється шляхом організації взаємодії між ними. Особливості організації кожного об’єкту виступає одним із ключових напрямків дослідження. При цьому в центрі уваги знаходяться способи та засоби, за допомогою яких об’єднуються елементи в цілісність, як ціле впливає на свої частини. Вони дозволяють пояснити зміну форм, яких набуває об’єкт у процесі свого розвитку.
  4. Причини розвитку будь-якого об’єкту системно-синергетична методологія вбачає не лише у зовнішніх впливах, а розглядає, як дію внутрішніх рушійних сил притаманних йому, як саморух і саморозвиток об’єкту. Причому здійснюються вони шляхом розгортання двох протилежних процесів — диференціації та інтеграції, — єдність яких і забезпечує розвиток об’єкту наукового дослідження. Поділ його на структурні елементи зумовлений необхідністю спеціалізації їх у виконанні своїх функцій, що дозволяє здійснювати їх більш ефективно та забезпечити адаптацію об’ єкту до постійних змін зовнішнього середовища.
  5. Зворотній процес інтеграції передбачає об’єднання елементів нової структури об’єкту і забезпечення збереження його від розпаду. Тим самим реалізується головна функція системного (структурного) об’єкту — забезпечення його цілісності та реалізації цілей його призначення. Пошук відповідних кожному об’єкту способів та форм диференціації та методів і засобів їх наступної інтеграції в нову цілісність стає головним напрямком дослідження процесів розвитку об’єктів в рамках системно-синергетичної методології. Пізнання природи цих сил, особливостей їх розгортання в різних об’ єктах виступає наступною важливою складовою нових загальнонаукових підходів.
  6. Взаємозумовленість та взаємозалежність усіх складових цілісного об’єкту наукового аналізу знімає проблему пошуку першопричини його розвитку. Натомість, передбачається урахування факту взаємного переходу причини у наслідок і навпаки, коли наслідок передує причині, що зумовила його виникнення. Так виникає зачароване коло взаємодетермінації причин і наслідків, що характеризують розвиток об’єкту, яке можна розірвати лише досліджуючи його генезис, шляхом вивчення розвитку у часі, руху по спіралі еволюції. Фактор часу та урахування взаємовпливів усіх складових об’ єкту наукового аналізу стають важливими моментами його пізнання.

2. Методи формаційного аналізу (формаційна методологія)

Методологія формаційного аналізу орієнтує на вивчення досить складного процесу переходу суспільства від однієї формації до іншої, шляхів і способів цього переходу, взаємодії об’єктивних і суб’єктивних чинників даного процесу. Вчення про суспільно-економічної формації дає ключ до розуміння єдності і різноманіття історії людства.

Єдність історичного процесу виражено насамперед у послідовній зміні суспільно-економічних формацій один одним. Ця єдність проявляється також і в тому, що всі соціальні організми, що мають своєю основою даний спосіб виробництва, з об’єктивною необхідністю відтворюють і всі інші типові риси відповідної суспільно-економічної формації. Але оскільки між логічним, теоретичним, ідеальним, з одного боку, і конкретно-історичним, з іншого, завжди неминуче розбіжність, то розвиток окремих країн і народів відрізняється також і значним різноманіттям.

Зрозуміло, що виокремлення пізнавальних рядів, на кшталт розглянутих нами, є досить сильною ідеалізацією, що супроводжується неминучим препаруванням реальних живих процесів осягнення соціально-історичної реальності. Ігнорування чи навіть недооцінювання моментів умовності при утворенні зазначених пізнавальних рядів неминуче призводить до викривленого розуміння особливостей осмислення історичних явищ. А саме — до тлумачення цього осмислення як процесу суто чи переважно лінійного й одномірного. Насправді ж осягнення людиною історії постає надскладним, невичерпним за формою і змістом розмаїттям процесів переважно нелінійного характеру. Вияви ж лінійності, зокрема у вигляді послідовних пізнавальних ланцюжків, мають при цьому значення похідних, підпорядкованих.

Крім того, гнучким, не лінійним, одномірно-глобалістським чи універсалістськи-моністичним, а плюралістичним, нелінійним, «сценарним», різномасштабним і різнобічним має бути й застосування тих чи тих послідовних пізнавальних ланцюжків. Воно має здійснюватися у «плаваючому режимі», варіюватися залежно від рівня, глибини, зрізу та характеру певних пізнавальних чи практичних проблем.

Категорія «суспільно-економічна формація» виступає при цьому основою такого ряду: суспільно-економічна формація (як ідея) — формаційний принцип — формаційний підхід — учення про суспільно-економічні формації — метод формаційного аналізу (формаційна методологія). Варто застерегти — це лише один із формаційних рядів у контексті загального формаційного підходу. Адже категорія суспільно-економічна формація» з огляду на своє особливе значення й місце у системі традиційного марксистського розуміння історії може бути використана для формування ще декількох інших категоріальних рядів.

На сучасному етапі значущість категорії «суспільно-економічна формація» стала помітно меншою, причому у вітчизняній літературі це навіть помітніше, ніж у зарубіжній. І, навпаки, категорія «цивілізація», яка фактично до кінця 80-х років нашого століття вважалася категорією другого ряду, останніми роками вийшла на перший план. Нині вже цивілізаційний підхід вважається пріоритетним порівняно з формаційним. Більше того, деякі російські та й вітчизняні дослідники вважають, що цивілізаційний підхід так співвідноситься з формаційним, як фізична теорія Ейнштейна — з фізикою Ньютона. Не вдаючись до дискусії з цього приводу, вже сьогодні можна твердити принаймні, що категорія «цивілізація» є не менш повноцінною основою відповідного категоріального ряду, ніж категорія «суспільно-економічна формація». Категоріальний ряд, утворюваний категорією «цивілізація», має такий вигляд: цивілізація — цивілізаційний принцип — цивілізаційний підхід — теорія цивілізації — цивілізаційний метод (цивілізаційна методологія).

Стан та особливості функціонування соціальної системи на кожному історичному етапі розвитку суспільства багато в чому залежать від характеру влади та державного устрою, прийнятих пріоритетних цілей суспільства. Так, наприклад, актуальність військово-політичних цілей пов’язаних з постійними загарбницькими чи оборонними війнами, підпорядковує собі і господарську діяльність. Існуюча соціальна структура дозволяє виявити суб’єктів, які беруть безпосередню участь у господарській діяльності, та визначити їх місце в цих процесах. У свою чергу складові культурної сфери — звичаї, накопичений досвід та майстерність у виробництві благ, становлення до праці, ментальність людей — впливають на мотивацію людей. Розкриття змісту цих факторів, їх вплив на соціальну систему стає першим кроком у аналізі соціальної політики держави.

Так, в історичному розвитку соціальної системи відбилися еволюція державного устрою суспільства та притаманний йому характер влади. Суспільства пройшли шлях від держав общинного типу, як античне місто- держава, німецька марка тощо, держав у формі територіальних та централізованих імперій, влада яких ґрунтувалась на відносинах владарювання-підпорядкування — до національних держав, що спираються на солідарність особисто вільних людей та демократичній організації влади. Відповідно до цього господарська система еволюціонувала від взаємодії домогосподарств на початковому етапі, складної системи феодальних господарств, поєднаних узами особистої залежності,    — до появи національного господарства, об’єднавчу місію в якому виконує переважно ринок.

Таким чином, слід ще раз підкреслити ряд положень, які мають важливе методологічне значення для подальшого дослідження проблеми.

По-перше, використання положень цивілізаційної парадигми під час дослідження соціальної сфери суспільства стає центральним завданням соціальної філософії. Причому, кожна з них вивчає господарську систему з кута зору власного предмету. Так історико-економічні науки досліджують її генезис, історичний розвиток способів та форм організації господарської діяльності людей.

По-друге, дослідження соціальної сфери суспільства на засадах цивілізаційної парадигми передбачає її науковий аналіз як складової суспільства, що відносно відокремилась і функціонує самостійно. Інші сфери суспільства і суспільство в цілому виступають як більш широка система, до якої входить соціальна сфера та розглядаються як зовнішнє середовище її існування. Суспільство спричиняє вирішальний вплив на функціонування та розвиток своєї складової — соціальної системи. Він, перш за все, полягає у тому, що суспільство визначає призначення останньої, — яке полягає у забезпеченні суспільних потреб. На соціальну сферу впливають також політична, господарську та духовно-культурна сфери суспільства.

По-третє, цивілізаційна парадигма передбачає розгляд соціальної системи як цілісного утворення, що має власну структуру. Дослідження цілісності неможливе без аналізу етапів її становлення, кожен з яких відображає різний рівень зрілості певної системи. Як відомо, в наукових дослідженнях прийнято розмежовувати три якісно відмінні форми тісноти та глибини зв’язків між елементами об’єднаних в систему: співіснування, симбіоз та синтез. Будучи розташованими послідовно, вони відображають етапи сходження системи по сходинках зрілості, наростання її цілісності.

Висновки

Великий внесок у тлумачення суспільства як системи дано у вченні К. Маркса про суспільно-економічної формації. Виходячи з робіт К. Маркса і Ф. Енгельса, суспільно-економічну формацію можна витлумачити як суспільство на певному етапі його розвитку, з характерними для нього способом виробництва, соціальною структурою, політичною системою і духовним життям. Виділяються такі суспільно-економічні формації, як первісно-общинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична. Кожна з них характеризується, по-перше, як якісно певний тип суспільства, по-друге, як щабель суспільного прогресу. Але Маркс не наполягав на тому, що всі країни повинні пройти по черзі зазначені формації. Він вказував на особливості розвитку деяких країн Сходу, які пройшли через так званий азіатський спосіб виробництва, відмінний від тих, які існували в країнах Європи. Інші країни пройшли не через все, а через три чи чотири з названих формацій. Все це показує неодновимірному і багатоваріантність історичного процесу, його різноманітність і складність.

Важливо і те, що поняття «суспільно-економічна формація» також дозволило уявити суспільство як цілісну соціальну систему, яким воно є насправді. Названі вище суспільно-економічні формації показують, швидше за об’єктивну тенденцію світового історичного процесу, а не розвиток кожної окремої країни. Вони з’явилися на різних етапах розвитку людства. При цьому кожна наступна з них являє собою, за Марксом, новий і якісно більш високий тип суспільства. Методологія формаційного аналізу орієнтує на вивчення досить складного процесу переходу суспільства від однієї формації до іншої, шляхів і способів цього переходу, взаємодії об’єктивних і суб’єктивних чинників даного процесу. Вчення про суспільно-економічної формації дає ключ до розуміння єдності і різноманіття історії людства.

Список використаної літератури

  1. Арутюнов В. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана» — К. : КНЕУ, 2008. — 312c.
  2. Андрущенко В.П. Сучасна соціальна філософія / В.П. Андрущенко, М.І.Михальченко. — К.: Генеза, 1996. — 368 с.
  3. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.
  4. Головашенко І. Філософія: навч. посіб. / Вінницький національний технічний ун-т. — Вінниця : ВНТУ, 2009. — 180с.
  5. Гончарук Т. Філософія: навч. посібник / Тернопільський національний економічний ун- т. — Т. : Підручники і посібники, 2009. — 360с.
  6. Лозовой В. Філософія. Логіка. Етика. Естетика: підруч. для студ. вищ. навч. закл.. — Х. : Право, 2009. — 574с.
  7. Максюта М. Філософія: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Національний ун-т біоресурсів і природокористування України. — 2-ге вид., стер. — К. : Урожай, 2009. — 472с.
  8. Причепій Є. Філософія: підручник. — Вид. 3-тє, стер. — К. : Академвидав, 2009. — 592с.
  9. Сидоренко О. Філософія: підручник / Олексій Павлович Сидоренко (ред.). — К. : Знання, 2009. — 891с.
  10. Сосна В. Філософія: навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — 2-ге вид., випр. — Хмельницький : ХНУ, 2009. — 386с.
  11. Філософія: ідеї, ідеології, персоналії / Юрій Васильович Омельченко (уклад.). — К. : Ракша М.О., 2009. — 296с.