Вступ

Безкрайні морські простори, що роз’єднували народи й культури в доісторичний час, стали об’єднуючим початком у період античності. Древній мир вирував, як киплячий казан, вихлюпуючи пассіонарне населення древніх полісів в усі куточки Ойкумени. Розбій, війна й торгівля йшли рука об руку, іноді переплітаючись настільки, що купці відразу  перетворювалися в грабіжників, а шляхетні герої й воїни не гребували торгувати з аборигенами. Усе більше й більше народів утягувалося в орбіту мінової торгівлі сировиною, особливо  металами, творами мистецтва й рабами.

Військові кораблі, що відокремилися як засоби транспортування військ і розбою, поступово вдосконалюються й здобувають функції захисту транспортного флоту й боротьби з піратством. Але основним їхнім призначенням стає боротьба з такими ж бойовими судами ворожих держав. Морські бої не уступають у запеклості сухопутним битвам і найчастіше вирішують результат воєн. Завзята боротьба за світове панування в древньому світі багато в чому визначалася військово-морською міццю, що забезпечувала контроль над захопленими територіями, над ринками сировини й збуту, а також над морською торгівлею в цілому.

1. Розвиток морських шляхів у Римській імперії

налагодив торговi взаємозв’язки з Карфагеном та iншими сусiднiми мiстами. За республiканського правлiння, коли етруски втратили полiтичну незалежнiсть, римська зовнiшня торгiвля занепала. Розвитку торгiвлi сприяли об’єднання Середземномор’я пiд владою Риму, спецiалiзацiя i товаризацiя господарства, географiчний подiл працi, успiхи в кораблебудуваннi та будiвництвi дорiг. Інтенсивною була морська i караванна торгiвля з провiнцiями. З Сирiї привозили дорогi тканини, скло, ювелiрнi вироби, з Єгипту — льнянi тканини, пшеницю, папiрус, з Пiвнiчної Африки — пшеницю, диких звiрiв, слонову кiстку, золото, з Іспанiї — золото, срiбло, олово, залiзо, мiдь, з Галлiї — виноград, вино, керамiку, з Дальмацiї — дерево, з Германiї, Панонiї, Британiї — рабiв.

У зовнiшнiй торгiвлi найбiльшим партнером Риму стала Індiя. Як писав у «Природничiй iсторiї» Плiнiй Старший (І ст. н. е.), щороку римськi купцi привозили з Індiї товарiв на 50 млн сестерцiїв. На таку саму суму закуповували предмети розкошi у Китаї та Аравiї. В Римi цi товари коштували у 100 разiв дорожче, нiж на ринках Сходу, отже, «розкiш i жiнки», за словами Плiнiя, обходилися державi недешево. Рим налагодив торгiвлю з Індiєю завдяки вiдкритому морському шляху з Червоного моря до пiвострова Індостан.

Економiчнi зв’язки Риму з Китаєм здiйснювалися у складних умовах. Небезпечнi напади парф’ян i персiв, що контролювали трансконтинентальнi торговi караваннi шляхи в межирiччi Тигру i Єфрату, робили неможливими безпосереднi контакти. Тiльки в кiнцi І — на початку II ст. н. е. римсько-китайська торгiвля налагодилася пiд безпосереднiм керiвництвом грекiв та сирiйцiв.

Поступово римськi купцi проникли на пiвнiч Європи, завозячи свої товари як морським шляхом через Пiвнiчне i Балтiйське моря, так i рiчками Везирем, Рейном та Вiолою. На берегах Балтiйського моря, у Швецiї археологи знайшли багато римських монет, керамiчних та металевих виробiв гальського походження.

2. Боротьба Риму та Карфагену за опанування західного Середземномор’я

Битва біля Липарських островів 260 р. до н.е. в Тірренському морі, в якому римська ескадра під командуванням С. Корнелія Сципіона зазнала поразки, підтвердила перевагу карфагенського флоту (Дюп, 152).

Тоді римляни зрозуміли, що зможуть перемогти карфагенян тільки морською силою. Історик Полібій оповідає про це так: “Хоча до цього римляни ніколи не звертали уваги на море, враз, коли про це подумали, вирішили побудувати воєнні кораблі, і вони так відважно взялися за діло, що, не випробувавши добре ще сил, уже вирішили дати морський бій карфагенянам, що від предків тримали владу на морі” (Крип, 294). І в тому ж таки 260 р. до н.е. відбулась морська битва біля Міл, в якій римський флот, що комплектувався кораблями, збудованими за зразком пунічної п’ятиреми, під проводом Гая Дуїлія переміг карфагенський (всес. іст., 80). Карфагеняни втратили 50 кораблів: почасти їх було затоплено, почасти – взято в полон (Крип, 294). Перемогу було здобуто завдяки застусуванню винайденного абордажного містка, що кріпився на бортах римських кораблів, що сприяло перенесенню тактики сухопутного бою на морську війну (всес.іст., 80). Карфагеняни втратили контроль над морем. Римські експедиційні сили вторглися на Корсику і Сардинію (Дюп, 152).

Рим, заохочений першим успіхом, вирішив розбудувати морську силу й атакувати сам Карфаген. У 256 р. у море вийшов римський флот, що мав до 350 кораблів. Карфагеняни, чисельність флоту яких теж сягала близько 350 кораблів, заступили йому шлях біля мису Екном на Півдні Сицилії (Крип, 294). Але і цього разу в тяжкому бою перемогла нова римська тактика. Тридцять карфагенских кораблів було потоплено і 64 захоплено, тоді як римляни втратили тільки 24 (Дюп, 153).

Перемога в цьому бою дозволила римлянам у 256 р. до н.е. висадитись в Африці (Циркін, 64). Армію, чисельністю 20 тисяч чоловік, очолював воєначальник Регул. Після того, як він виграв вирішальну битву біля Адіса, карфагеняни запросили миру. Проте умови, поставлені Регулом, були такі жорсткі, що карфагеняни вирішили продовжувати війну (Дюп, 153). Здавалося, що Фінікійській державі прийшов кінець. Але римський сенат зробив тут велику помилку, оскільки відкликав з Африки флот, залишивши тільки 15 000 сухопутного війська (Крип, 294). Крім того у відчаї пунійці звернулися по допомогу до вождя спартанських найманців Ксантіппа, який зі своїм загоном незабаром прибув до Карфагену (Дюп, 153). Незабаром це дало свої плоди. Карфагеняни під проводом Ксантіппа за допомогою нумідійської кінноти, бойових слонів та фаланги грецьких найманців блискавично перемогли римлян у бою біля Туніса, що відбувся у 255 р. до н.е. Римський флот з врятованими залишками війська було знищено штормом (всес.іст., 80). Після цього війна знову повернулась на сицилійську землю, де вона проходила із перемінним успіхом, але все ж таки з перевагою на боці римлян (Циркін, 64). Римляни, відмовившись від морської війни, завойовують Сицилію, окрім карфагенських баз Лілібей, Дрепанум та Ерікс (всес.іст., 80).

Втрата римського флоту і зникнення загрози столиці дозволили карфагенянам 254 р. до н.е. укріпити взяті в облогу фортеці в Сицилії і повернути Агригент. Римляни відповіли успішним десантом на укріплене місто Панорм. Встановилася взаємна рівновага (Дюп, 154). Але новозбудований римський флот все ж перемагає карфагенську армію в морському бою біля Панорма в 251 р. до н.е. (всес.іст., 80). Однак успішне ведення війни римлянами перекреслила битва біля Дрепанума. Тут, поблизу сицилійського узбережжя, римський флот під командуванням консула П. Клавдія Пульхера, що блокував сицилійський порт Лілібей, вступив в бій з карфагенським під керівництвом Адербала; кожний флот налічував приблизно по 200 кораблів. Римляни зазнали поразки, втративши 93 кораблі, 8 тисяч загиблими і 20 тисяч полоненими. Карфагенський флот не втратив жодного корабля. Для Рима це був рік тяжких невдач. Під Еріксом сухопутні і морські операції проти карфагенських сил під командуванням Гамількара Барки виявилися безуспішними. Незабаром після цього велика частина римського флоту загинула в морі під час шторму (Дюп, 154).

Під кінець війни карфагенські сили очолив, згаданий вище, Гамількар Барка (Циркін, 64), який прибув у Сицилію в 247 р. до н.е. (Енц). В 247 – 242 рр. він здійснює загальне керівництво карфагенської армії західної Сицилії. Протягом цих років полководець успішно відбивав всі римські спроби захоплення карфагенських фортець, умінням і винахідливістю компенсуючи тактичну перевагу легіону. Не зустрічаючи серйозного римського опору на морі, він спокійно відсилав кораблі грабувати береги Італії (Дюп, 154). Однак, талановитий воєначальник не зумів змінити хід подій (Циркін, 64). Завдяки знову відродженому флоту, римляни у 242 р. до н.е. захопили карфагенські фортеці Лілібей та Дрепанум (Енц). А у 241 р. до н.е. відбулася вирішальна морська битва біля Егатських островів. Карфагеняни направили в сицилійські води Ганнона із флотом чисельністю близько 200 кораблів. Римляни із Катулом на чолі здобули повну перемогу – 70 карфагенских кораблів було захоплено, ще 50 потоплено. Перемога римського флоту в битві біля Егатських островів визначила результат війни. Виснажений війною Карфаген у 241 р. до н.е. змушений був укласти мир (Дюп, 154-155).

3. Давньоримський флот, особливості його класифікації

Конструктивно римські кораблі принципово не відрізнялися від кораблів інших розвинутих середземноморських країн — еліністичних держав та Карфагену. Так само кораблі були багаторядними з сотнями весел в якості головного рушія. Однак певні відмінності усе ж були. Римські кораблі більші, вони споряджуються артилерією (лат. tormenta), а на екіпаж окрім веслярів та моряків включає значну залогу з морської піхоти (лат. manipularii чи лат. liburnarii).

За римською класифікацією кораблі поділялися на лат. naves longae, тобто довгі кораблі, та лат. naves rotundae — круглі. Ці назви походять від загальних пропорцій. Військові кораблі були довгі й вузькі зі співвідношенням ширини до довжини 1 до 6 чи навіть більше, в той час як транспортні кораблі мали округлі обводи. В свою чергу бойові кораблі поділялися на тараннілат. naves rostrae та кораблі без таранів. Оскільки невеликі кораблі часто не мали палуби, то так само як і греки, римляни поділяли кораблі на відкриті безпалубні (лат. naves apertae) та закриті палубні(лат. naves constratae).

Найпоширенішою класифікацією античних кораблів, яка вживалася як в давнину так і в наш час є поділ за кількістю рядів весел. Кораблі з одним рядом весел звалися монери лат. moneris чи уніреми, з двома — біреми, з трьома — триреми, чотирма — квадрірема, з п’ятьма —квінквіреми або ж пентери, з шістьма — гексери тощо. Є в джерелах згадки про семи-, восьми-, деяяти- і так до шістандцятирядних кораблів — октер, еннер, децемрем, седецимрем тощо. Якщо існування дво та трирядних кораблів не підлягає сумніву, то питання про конструкцію кораблів більших за трирему є відкритим.

За умови попутного вітру на кораблях встановлювалося до трьох щогл та піднімалися вітрила. Однак якщо сприятливого вітру не було та перед боєм щогли знімали. Схоже, що більшість римських бойових кораблів постійних щогл не мало. Однак в будь якому випадку основним рушієм кораблів були весла. Оскільки кораблі були важкі, то середня (крейсерська) швидкість руху була невисокою — судячи з усього в швидкохідних кораблів вона вряд чи перевищувала 7-8 вузлів, а у великих кораблів певно складала лише 3-4 вузли.

Часом кораблі бронювалися бронзовими листами, а перед битвою для захисту від запалювальних снарядів їх часто завішували змоченими у воді шкурами.

Як і усі бойові кораблі античності римські були розраховані на битву в тихих водах та каботажне плавання, а не на далекі мандрівки у відкритому морі. Довге автономне плавання корабля на зразок триреми з півтора сотнями веслярів, парою десятків моряків та центурією морської піхоти на борту було неможливе. Через це звичайним для римських кораблів було каботажне плавання — щовечора флот намагався пристати до берега, а екіпажі зійти на сушу де й ночували, а зранку знову сідали на кораблі. Випадки коли супротивник заставав флот без екіпажу вельми чисельні в античній військово-морській історії.

Іншим наслідком відносно невисокої пристосованості кораблів до плавання були значні втрати військових флотів якщо вони потрапляли в сильну та раптову бурю. За повідомленнями римських істориків під час Першої Пунічної війни римляни від штормів втратили понад 200 великих кораблів причому у двох випадках римський флот гинув майже повністю[3]. Однак якщо кораблі не тонули під час бурі чи не гинули у бою то знаходилися в строю досить довго — середнім терміном служби вважалися 25-30 років.

Незважаючи на значні розміри кораблі будувалися швидко і великий корабель на зразок квінквіреми могли спустити на воду за 40-60 днів. Завдяки цьому римляни під час Пунічних воєн будували величезні флоти і швидко відновлювали втрати.

Як і в армії екіпаж корабля звався центурією. Командирів було двоє — капітан та центуріон, перший відповідав за плавання, а другий за бойові дії. Також він був командиром, власне центуріоном корабельної залоги.

Великі кораблі в багатьох випадках бронювалися бронзовими пластинами і майже завжди завішували перед боєм змоченими у воді воловими шкурами для захисту від запальних снарядів.

Римські кораблі були в середньому більше аналогічних по класу грецьких або карфагенських. При попутному вітрі на кораблі встановлювали щогли (до трьох на квінкверемах і гексерах) і піднімали на них вітрила. Перед боєм вітрила скачували і поміщали в чохли, а щогли укладали на палубу.

Переважна більшість римських бойових кораблів, на відміну, наприклад, від єгипетських, взагалі не мали стаціонарних, незнімних, щогл.

Римські кораблі, як і грецькі, були оптимізовані для ведення прибережних морських битв, а не для тривалих рейдів у відкритому морі.

Кораблі будували швидко. За 40-60 днів римляни могли побудувати квінкверему і повністю ввести її в дію. Цим пояснюються значні розміри римських флотів під час Пунічних воєн. Наприклад, за деякими підрахунками (обережним і від того напевно заниженими), під час Першої Пунічної війни (264-241 рр. до н. Е.) римляни ввели в дію більше тисячі бойових кораблів першого класу: від триреми до квінквереми (тобто не рахуючи Унірем і Бірем).

Висновок

Стародавній Рим займає одну з ключових позицій в історії Стародавнього світу, і основу цього склали його потужна державність і його завойовницькі походи. Все це спирається на потужну армію і залізну дисципліну. Історія стародавнього Риму — це історія воєн і безперервних завоювань. Римляни програвали битви, але завжди вигравали війни. Римська армія стала прикладів, для багатьох і багатьох поколінь полководців і солдатів.

Римські кораблі мали відносно низьку мореплавство, і у випадку сильного раптового шторму флот ризикував загинути чи не в повному складі. Зокрема, під час тієї ж Першої Пунічної війни через шторми і бур римляни втратили щонайменше 200 кораблів першого класу. З іншого боку, за рахунок досить прогресивних технологій, якщо корабель не гинув від негоди або в бою з ворогом, він служив дивно довго. Нормальним строком служби вважалися 25-30 років. (Для порівняння: англійська лінійний корабель «Дредноут» (1906 р.) морально застарів через вісім років після будівлі, а американські авіаносці типу «Ессекс» були виведені в резерв через 10-15 років після початку експлуатації.)

Список використаних джерел

1. Балух В. Історія стародавнього Риму: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — Чернівці : Книги — ХХІ, 2005. — 680с.
2. История Древнего Рима / К.В. Паневин (сост.). — С.Пб. : Полигон, 1998. — 894с.
3. Колісніченко А. Історія держави і політико-правових вчень Стародавньої Греції та Риму: Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти, що навч. за напрямом політологія та правознавство / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили. — Миколаїв : Видавництво МФ НаУКМА, 2002. — 274с.
4. Маркс Е., Тінджей Г. Римляни. Вид. «Росмен» М. 1994.
5. Моммзен Теодор. История Рима: В 4. т. — Ростов-на-Дону : Феникс, 1997.Т. 2, кн. 3-4 : От объединения Италии до покорения Карфагена и греческих государств (продолжение) (кн.3) ; Революция (кн.4). — Ростов-на-Дону : Феникс, 1997 — 640с.
6. Покровський М.М. Військова справа у римлян в часи Цезаря.