Вступ

Морально-етична поведінка суддів або суддівська етика є різновидом професійної етики та становить собою систему конкретизованих моральних норм і принципів з урахуванням особливостей професійної діяльності суддів.

Етика — це певні постулати, засади та принципи, які прийняті державою, суспільством і вважаються правильною поведінкою. Поняття етики етимологічно походить від стародавнього грецького слова «etos», яке спочатку означало місцеперебування, спільне житло (див., зокрема, «Іліаду» Гомера), а згодом набуло нового значення: звичай, темперамент, характер. Аристотель сформулював поняття «ethicos» — етичний, визначивши ознаки людської доброчинності (мужність, мудрість, поміркованість, справедливість тощо). Приблизним латинським аналогом стало слово «mos» (moris), що означає характер людини, звичай і порядок, і саме від нього Цицерон сформував поняття «moralis» («moralitas») — мораль. Пізніше виникло поняття професійної етики (юридичної або деонтологічної). Родоначальником безпосередньо суддівської етики вважається А. Коні, який стверджував, що саме суддям належатиме у майбутньому першочергова роль у дослідженні умов і обстановки судового процесу.

На жаль, у галузі юридичної моралі та етики навчальної літератури практично немає, а окремих підручників з питань етики судді взагалі не існує. Публікації, присвячені цим проблемам, нечисленні і не відображають сучасних уявлень про те, що є суддівська етика. Тому вихідними положеннями для з’ясування питань етики залишаються лише правові норми, практика діяльності судів та особистий досвід кожного з суддів.

1. Права та обов’язки судді

Основними принципами етики судді є імператив, утилітаризм і генералізація. Існують 2 аспекти етики: особиста етика (духовний аспект) і процесуальна етика (практичний аспект). У діяльності судді реалізується значна кількість спеціальних якостей і навичок особистості, які, будучи приведені в систему, органічно входять у структуру особистості судді і визначають його творчий потенціал та індивідуальний стиль діяльності.

Конституція України у ст. 127 передбачає, що правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Вимоги, які висуваються до суддів, перелічені в окремих статтях Закону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів». У тексті присяги, що її складає кожен суддя, наголошується про чесність і сумлінність виконання обов’язків судді, необхідність дотримання морально-етичних принципів поведінки судді, заборону вчинення дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади (ст. 55 Закону).

Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Серед зобов’язань судді виокремлюються такі: 1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики; 3) виявляти повагу до учасників процесу; 4) додержуватися присяги судді; 5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; 6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, встановлених Законом України від 7 квітня 2011 р. «Про засади запобігання і протидії корупції»; 7) подавати щороку до 1 квітня за місцем роботи декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом «Про засади запобігання і протидії корупції», в якій також повинні зазначатися відомості про членів сім’ї, з якими ведеться спільне господарство.

Відповідно до ст. 56 Закону «Про судоустрій і статус суддів» питання етики суддів України визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України. Народні засідателі та присяжні на час виконання обов’язків зі здійснення правосуддя користуються повноваженнями судді, на них поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом. Вони також мають ряд зобов’язань, у тому числі щодо етики поведінки під час участі у судових процесах.

Професійні судді України користуються всіма правами та основними свободами людини і громадянина, за винятком встановлених національним законодавством обмежень, обумовлених особливостями правового статусу. Вони також не звільняються від виконання конституційних обов’язків, як то захист Вітчизни чи сплата податків і зборів, повинні не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей тощо.

Права й обов’язки суддів найбільш повно визначають ступінь їх можливої (службової) поведінки. Вказані інститути розкривають зміст правомірної поведінки судді при здійсненні професійної діяльності, встановлюють її конкретний вид та ступінь. Ця можливість забезпечується і гарантується державою. Засобом її закріплення є правові норми. Права й обов’язки судді завжди існують в певних межах — періоді володіння статусом і реалізуються у конкретних правовідносинах, що виникають в умовах здійснення професійних функцій носія судової влади.

Правам суддів притаманні такі характерні риси: по-перше, вони належать конкретному суб’єкту — судді; по-друге, ґрунтуються на нормах позитивного права — конституції України, Законі Україні «Про статус суддів» та ін.; по-третє, являють собою забезпечену державою і правом можливість певної поведінки, спрямованої на досягнення соціального блага; по-четверте, їх виникнення обумовлюється конкретним юридичним фактом — призначенням (обранням) на посаду судді; по-п’яте, зміст та обсяг прав суддів визначаються специфікою правового статусу носіїв судової влади в конкретній державі; по-шосте, забезпечуються загальними (економічними, політичними, ідеологічними, організаційними) і спеціальними (юридичними) гарантіями; по-сьоме, їх порушення тягне юридичну відповідальність.

Усі права суддів можна умовно поділити на статусні і процесуальні.

Статусні права суддів забезпечують особливий їх правовий статус і правовий захист, підкреслюють їхнє виключне правове становище в державі. Серед широкого кола статусних прав суддів слід виділити: право на повагу професійної честі й гідності; право на особисту і майнову недоторканність; право на незмінюваність з посади на протязі строку, на який суддю призначено (обрано); право на кар’єру; право на відставку; право на соціальний і правовий захист; право на одержання матеріальної винагороди за свою працю; інші права, передбачені трудовим і пенсійним законодавством; право на поліпшені житлові умови; право на пільги з житлово-комунального, транспортного та іншого обслуговування; право на відпочинок; право на вільний вибір додаткової педагогічної, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності; право на страхові гарантії; право на навчання і підвищення кваліфікації; право на оскарження до відповідного органу рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності; право подати заяву про припинення повноважень судді за власним бажанням, інші права, передбачені національним законодавством.

До процесуальних прав належать права, якими суддя наділений для ефективної реалізації своїх службових функцій, а саме: право вимагати від посадових осіб та громадян виконання винесених суддею рішень; порушувати у встановленому законом порядку питання перед Конституційним Судом про перевірку конституційності нормативного акту, отримувати інформацію від посадових осіб та інших громадян у зв’язку зі здійсненням правосуддя; давати доручення відповідним органам про привід осіб до зали судового засідання та інші права, передбачені процесуальним законодавством.

Обов’язки суддів як містять урегульовані нормами права вимоги щодо необхідної поведінки судді, тобто юридичні обов’язки, так і мають характер моральних, які обумовлені вимогами професійного обов’язку та совісті судді. Невиконання або неналежна реалізація суддею обов’язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, навіть до втрати статусу носія судової влади.

Обов’язки суддів мають характер додаткових і не виключають необхідності виконувати конституційні (загальні) та інші зобов’язання, що випливають з цивільно-правових відносин (якщо перебування у таких правовідносинах не суперечить статусу судді).

Правове закріплення обов’язків судді виявляється у певних вимогах до його поведінки. Результатом такої поведінки судді виступає його волевиявлення у формі прийнятих рішень, дій чи бездіяльності в період володіння статусом судді. Поведінка судді може бути законною, тобто відповідати вимогам законодавства України, або незаконною. В останньому випадку вона є підставою для притягнення судді до юридичної відповідальності. Основні вимоги до поведінки судді закріплено у ст. 6 Закону України «Про статус суддів»:

— при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків;

— утримуватися від політичної, підприємницької та іншої оплачуваної діяльності, крім наукової, викладацької і творчої, дотримуватися вимог службової дисципліни і розпорядку роботи суду;

— не розголошувати відомості, які становлять державну, службову, комерційну або банківську таємницю, таємницю дорадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та іншу інформацію, про яку вони довідалися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення якої було прийняте рішення про закрите судове засідання;

— не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів щодо його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

За змістом вимог, що містяться в наведеній правовій нормі, обов’язки судді можна поділити на такі групи: а) дотримання законодавства України при здійсненні професійної діяльності; б) дотримання етичних основ діяльності; в) сумлінне і професійне виконання своїх службових функцій.

А) Дотримання законодавства суддею можна розглядати у двох аспектах: по-перше, вся службова діяльність судді відбувається у встановлених законодавством процесуальних межах, порушення яких є підставою для визнання рішення судді незаконним. По-друге, суддя безпосередньо застосовує норми національного законодавства при вирішенні конкретних спорів про право. Він має право використати будь-яке джерело права, котре є частиною національного законодавства України: Конституцію, інші нормативно-правові акти, прийняті на її підставі, чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Б) Етичні вимоги до поведінки судді закріплені в Кодексі професійної етики судді і являють собою сукупність моральних правил поведінки судді, за допомогою яких можна оцінити його дії з точки зору таких цінностей як справедливість, сумління, гідність, людяність тощо.

Дотримання етичних засад діяльності передбачає утримання суддею від дій, що можуть бути розцінені як використання посадового становища в особистих цілях чи можуть викликати сумнів у його неупередженості, незалежності і справедливості винесених рішень. Суддя зобов’язаний не допускати будь-яких дій, що можуть заподіяти шкоду, порушити нормальну діяльність суду чи дискредитувати судову владу в цілому. Суддя не повинен як під час виконання службових повноважень, так й у приватному житті вчиняти дії, що можуть негативно вплинути на його моральний вигляд, завдати шкоди його професійній та громадській репутації. Під репутацією судді слід розуміти загальновизнані в професійній групі, в суспільстві в цілому уявлення та оцінку поведінки судді як посадової особи судової влади, носія державно владних повноважень.

Для судді, який не дотримується етичних засад діяльності, повинні наставати негативні наслідки, зокрема дисциплінарна відповідальність.

В) Сумлінне і професійне виконання службових функцій у першу чергу передбачає повну самовідданість судді. Він повинен утримуватися від іншої роботи, яка заважає йому належним чином виконувати свої обов’язки та якій він не повинен приділяти увагу протягом свого робочого часу. Йдеться про те, щоб суддя не мав іншої оплачуваної роботи, за винятком наукової, викладацької або творчої. Виконання навіть такої додаткової роботи не повинно позначатися на якості професійної діяльності судді.

Дотримання вимог сумлінного і професійного виконання обов’язків судді передбачає вдосконалення професійної майстерності, систематичне підвищення кваліфікації.

За неналежне виконання цих обов’язків суддя притягується до дисциплінарної відповідальності.

2. Особиста етика судді

Особистою етикою судді є його позасудова поведінка, тобто поведінка судді у суспільстві, сім’ї, побуті за межами зали судового засідання та робочого кабінету

Професійні судді України користуються всіма правами та основними свободами людини і громадянина за винятком встановлених національним законодавством обмежень, обумовлених особливостями статусу цієї професійної групи. Ще в 1987 р. Міжнародне об’єднання суддів на своєму засіданні в Дубліні розглядало питання приватного життя суддів. Пункти 8, 9 Пекінських тез щодо принципів незалежності суддів юридичної асоціації країн азійського та тихоокеанського регіону (LAWASIA) закріплюють, що за межами своїх посадових обов’язків судді, як і будь-якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, віросповідання, участі в зібраннях та асоціаціях. Судді мають право засновувати чи вступати в асоціації суддів, входити до інших організацій, що представляють інтереси суддів та розвивають їх професійні навички, а також здійснювати іншу діяльність для захисту своєї незалежності. Суди мають викликати довіру у громадськості, а судді своєю поведінкою не повинні компрометувати свою безсторонність та незалежність.

Відповідно до ст.ст. 16-20 Кодексу суддівської етики суддя має право брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитету суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя, проте повинен уникати взаємовідносин, які можуть вплинути на незалежність та неупередженість судді.

Новелою Кодексу суддівської етики стали положення ст. 20, яка допускає участь судді у соціальних мережах, Інтернет-форумах та інші форми спілкування в мережі Інтернет із застереженням щодо того, що суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади. Суддя повинен уникати оприлюднення будь-якої компрометуючої інформації, не висвітлювати особисті дані про себе та рідних, обирати пристойне коло осіб, які мають доступ до спілкування з ним. Не просто забороняється, а й карається в кримінально-правовому порядку розміщення на Інтернет-сторінках даних про осіб, інформація щодо яких стала відома судді під час здійснення ним правосуддя.

Суддя повинен сприймати як належне існування обмежень у громадській, благодійній, урядовій, фінансовій та іншій непрофесійній діяльності. Вирішуючи будь-які особисті питання, суддя має завжди визначати міру своїх вимог, поведінки, межі взаємодії й контактів з оточуючими, пам’ятати про дію норм Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» для того, щоб не применшити авторитет судової влади. Судді мусять обмежувати себе у способі життя, виборі виду відпочинку, придбанні одягу та майна, транспортних засобів тощо.

Бангалорські принципи поведінки суддів закріплюють вимоги щодо того, що суддя не має права використовувати чи дозволяти використовувати авторитет власної посади для задоволення своїх особистих інтересів, членів своєї сім’ї чи інших осіб. Суддя не повинен діяти чи дозволяти іншим діяти таким чином, щоб можна було зробити висновок, що хтось неналежно впливає на здійснення суддею його повноважень. Суддя та члени його сім’ї не вправі вимагати чи приймати будь-які подарунки, допомогу в іншій формі, якщо їх надання обумовлюється діями, що їх суддя вчинив або планує вчинити, або бездіяльністю у зв’язку з виконанням ним своїх посадових обов’язків .

Поведінка, зовнішній вигляд, манера спілкування, мова, дії судді повинні бути такими, щоб суддя викликав повагу до себе з боку оточуючих, щоб у пересічних громадян створювалося стійке переконання в його правоті, здатності, умінні вирішувати складні справи та справедливо вирішувати долі людей. В умінні виявляти ці якості полягає одна зі специфічних особливостей комунікативних властивостей особистості судді. Суддя повинен бути скромним, ввічливим, доброзичливим, чуйним, привітним. Члени сім’ї судді та його найближче оточення також повинні дотримуватися норм етики та моралі у поведінці. Обережність у побутовому спілкуванні, бездоганність поведінки в будь-якому місці є невід’ємними якостями кожного судді.

Суспільство та держава покладають на суддів особливі надії, сподіваючись на наявність у них цілого ряду якостей. Більш того, особа в мантії та з нагрудним знаком судді ідентифікується громадськістю не як конкретний представник юридичної професії, а як частина судової системи, покликаної відновлювати права та адекватно здійснювати правосуддя.

Неписаним законом для судді повинна бути стриманість не тільки у громадському, а й у політичному житті. Суддя, як і кожний громадянин, має право на свободу вираження думок, проте він не повинен публічно висловлювати свою думку щодо політичних питань, якщо такі стали предметом судового розгляду, або з приводу політичної ситуації, яка склалася в країні, не має права обговорювати ці питання з учасниками судового провадження.

3. Наслідки порушення суддею морально-етичних принципів поведінки

Кодекс суддівської етики — це лише звід правил, концентроване вираження волі суддівського співтовариства. Він не є законом, а тому не слугує мірилом поведінки судді, не поширюється на його процесуальну діяльність під час вирішення справ по суті. Порушення правил етики поведінки, встановлених Кодексом, не можуть самі по собі бути підставами для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та визначати ступінь їх вини.

В Україні порушення суддівської етики розглядається як вчинення проступку, що ганьбить честь і гідність судді та принижує авторитет судової влади. В одній зі своїх рекомендацій Комітет міністрів Ради Європи зазначив, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, що їх здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності за винятком випадків злочинного умислу або грубої недбалості. Аналогічна за своїм змістом норма міститься і в Законі «Про судоустрій і статус суддів». Коли судді не виконують своїх обов’язків ефективно та неупереджено або коли мають місце дисциплінарні порушення, повинні вживатися всі необхідні заходи за умови, що вони не впливають на незалежність правосуддя, наприклад такі: усунення судді від провадження у справі; доручення судді виконання інших завдань в межах суду; штрафні санкції, як, наприклад, зменшення розміру винагороди протягом якогось періоду часу; тимчасове призупинення суддівських функцій.

Судді мають встановлені гарантії недоторканності, але за змістом Кодексу суддівської етики за вчинення посадового або іншого проступку судді несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Припинення повноважень судді є наслідком такої дії чи бездіяльності судді, що за своїм характером несумісна з високим званням судді. Враховуються всі обставини вчинення проступку, його тяжкість і завдана авторитету судової влади шкода. За порушення суддею відповідних норм поведінки до таких суддів застосовуються дисциплінарні заходи: усні (наприклад догана) або письмові (наприклад рішення про звільнення з посади).

Так, згідно зі ст. 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у 9 випадках, серед яких: порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього.

Безпосередньо дисциплінарній відповідальності судді присвячений розділ VI Закону «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з пунктом 4 ч. 1 ст. 83 цього Закону однією з підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження є систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя і тягне порушення дисциплінарного провадження.

Відповідно до Закону «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження — це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді. Вона передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

Такими органами відповідно до ст. 85 цього Закону є Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) — щодо суддів місцевих та апеляційних судів, а також Вища рада юстиції — щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України у порядку, встановленому Законом України від 15 січня 1998 р. «Про Вищу раду юстиції». Процедура розгляду скарг на дії судді передбачає дотримання змагальності, яка дістає вияв у тому, що скаржник і суддя мають антагоністичні позиції, будучи, зрозуміло, переконаними у своїй правоті. Суб’єкти, які не погоджуються з рішенням комісії, винесеним за результатами розгляду скарги, можуть скористатися правом на його оскарження до Вищого адміністративного суду України.

Європейська Хартія про статус суддів встановлює, що держава гарантує відшкодування збитків за шкоду, заподіяну в результаті протиправної поведінки або незаконних дій судді під час виконання ним своїх обов’язків. Законом може передбачатися можливість держави порушити справу з метою примусити суддю компенсувати суму, виплачену державою за шкоду, заподіяну ним у разі грубого і невиправданого порушення правил, що регулюють виконання обов’язків суддями.

В Україні такого досвіду поки що немає. На сьогодні досить часто розглядається окрема категорія справ адміністративної юрисдикції, а саме — справи про оскарження рішень, дій і бездіяльності ВККС. Особливе значення мають справи, в яких Вищий адміністративний суд розглядає питання про правомірність притягнення судді до дисциплінарної відповідальності або про відмову в порушенні дисциплінарного провадження на підставі поданої скарги та справи щодо порушення суддями присяги.

Якщо звернутися до відповідних правових досліджень Міжнародного об’єднання суддів, то в Англії, наприклад, судді взагалі не засуджуються. У разі тяжкої провини судді від нього очікується відставка, інакше Лорд-канцлер разом з суддею Верховного Суду можуть його звільнити.

У Франції діє Верховна Рада юстиції, яка відповідає за розгляд дисциплінарних правопорушень суддів. Санкції застосовуються у виді догани та звільнення з посади. В Австрії дисциплінарні заходи щодо суддів нижчестоящих судів накладають суди вищестоящі. Існує також дисциплінарний суд, який складається з обраних суддів. Серед санкцій передбачені: настанова, догана, виплата заробітної плати в зменшеному до 25% обсязі протягом 3 років, переведення до іншого суду, достроковий вихід на пенсію чи звільнення з суддівської посади. В Швейцарії існує інститут конституційного чи законодавчого дисциплінарного верховного нагляду вищестоящих судів щодо нижчестоящих, а парламенту — щодо вищих судів. Санкціями, що застосовуються в разі грубих порушень суддівських обов’язків, є: настанова, догана, грошовий штраф, звільнення з посади. Проте найсуворішою санкцією є неможливість бути обраним на посаду судді знову. Судді в Швейцарії обираються народом чи парламентом строком на 4 роки.

Висновки

Шляхи вдосконалення етичної поведінки суддів та запобігання неправильному використанню ними особистих якостей та професійних навичок при здійсненні правосуддя:

• обговорення та вирішення проблем морально-етичної поведінки суддів має стати складовою професійної освіти представників суддівського корпусу, а також елементом навчання майбутніх та діючих суддів;
• судді повинні самостійно поліпшувати не тільки свою поведінку, а й поведінку суддів-колег;
• необхідним є збереження рівня суддівської етики, самоповаги й неупередженості;
• забезпечення відповідності особи статусу та обов’язкам судді;
• дотримання разом з нормами Конституції й інших законодавчих актів, що діють на території України, загальноприйнятих норм моралі і правил поведінки;
• формування таких якостей, як самоконтроль, емоційна стриманість, терпимість, тактовність, дисциплінованість;
• сприяння утвердженню в суспільстві впевненості у справедливості, неупередженості та незалежності суду, тобто поважання себе та обраної професії;
• необхідність існування та вдосконалення імперативних державних норм з метою зміцнення дисципліни та порядку в судовій системі;
• функціонування інституту дисциплінарної відповідальності за порушення правил етичної поведінки;
• запровадження необхідного комплексу засобів, який охоплюватиме не тільки правові, а й організаційні аспекти;
• реалізація функції внутрішнього контролю за суддями з боку голів місцевих судів, які також повинні відповідати займаній адміністративній посаді;
• можливість створення при радах суддів спеціального дорадчого органу з питань етики та моральної поведінки суддів, завданням якого буде впровадження положень Кодексу в практичну діяльність, а також контроль за його виконанням;
• законодавчо передбачена можливість надання офіційних роз’яснень і рекомендацій із боку уповноваженого органу з питань, пов’язаних із регулюванням суддівської поведінки;
• видання збірника рішень у дисциплінарних справах та розробка навчальної літератури з питань суддівської етики;
• налагодження постійного комунікативного діалогу між судами, громадянами, ЗМІ;
• наближення українського судочинства до європейських стандартів, сприяння обміну досвідом між суддями в питаннях їх зовнішнього вигляду, манери спілкування, поведінки тощо.

Тобто з метою зміцнення авторитету судової влади на державному, міжнародному та світовому рівнях суддя в будь-якій ситуації повинен поводитися так, щоб зберегти не тільки особисту гідність, а й не заподіяти шкоди суддівській репутації та державі в цілому.

Список використаної літератури

1. Бангалорські принципи поведінки суддів (Схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 р.) // Міжнародні стандарти незалежності суддів. Збірка документів / Укл. Міжнародний фонд «Центр суддівських студій». Видання здійснено за сприяння Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва в рамках проекту «Підтримка судової реформи в Україні. Сприяння зміцненню незалежності суддів» К., 2008.
2. Гребеньков Г.В. Фіолевський Д.П. Юридична етика K., 2004.
3. Етика. / За ред. В.О. Лозового. K., 2004.
4. Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. 1999. №7.
5. Європейська Хартія про статус суддів (від 10.07.1998 р.) // www.rada.gov.ua
6. Кобликов A.C. Юридическая этика: Учебник для вузов. М., 1999.
7. Кодекс професійної етики судді: Вісник Верховного Суду України. 2002. №5.
8. Кодекс судейской этики // Российская юстиция. 2005. № 1-2.
9. Куликов В. Судей тоже будут наказывать // Российская газета Столичный выпуск . 2010. №5331 (252)          9        ноября.
10. Оберто Д. Права и обязанности судей, их дисциплинарная ответственность // Этика судьи. М., 2002.
11. Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента України від 10 травня 2006 р. № 361 // www.president.gov.ua
12. Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 24.
13. Подкопаєв С.В. Дисциплінарна відповідальність суддів: сутність, механізм реалізації. X., 2003.