Наші уявлення про прекрасне і потворне зумовлюються передусім світоглядними принципами. Це уявлення еволюціонує в контексті соціально-культурних обставин, у духовній атмосфері певного історичного часу. І хоча релігійні, натуралістичні, ідеалістичні, матеріалістичні вчення істотно відрізняються між собою, вони майже одностайні, коли йдеться про красу. Ця одностайність окреслюється тим, що краса є духовно-естетичною цінністю. Тому виявлення краси можливе тільки через бачення співвідношення прекрасного і потворного. Прекрасним називають те, що дає людині естетичну насолоду і задоволення від взаємодії з ним.

Прекрасне — це естетична цінність, яка характеризує явища, що володіють вищою позитивним естетичною досконалістю, вираженим в їх піднесеною натхненності, гармонійності, пропорційності, витонченості, граціозності та ритмічності форм, сприйняття яких приносить суб’єкту естетичну насолоду і призводить до захоплення (εὐφορία) і відчуття повноти буття.

Потворне — це естетична цінність, яка характеризує явища, що володіють вищою негативним естетичною досконалістю, вираженим в їх низовини, дисгармонійності, непропорційності, незграбності, кострубатості, гидоту й аритмічності форм, сприйняття яких приносить суб’єкту естетичне відраза, призводить до огиди, небажанню його чуттєво споглядати (δυσφορέω).

Однак таке «правильне» розуміння прекрасного і потворного не зовсім вірно, особливо для сучасної естетики та сучасного мистецтва, бо категорії прекрасного і потворного повинні розумітися діалектично (синхронічно одне і те ж явище може розглядатися і як прекрасне, а як потворне в рамках їх іманентного єдності в структурі естетичного, що розуміється як екзистенційно-небайдуже ставлення-до) і історично (діахронно, динамічно в одну епоху щось може виступати атрибутом прекрасного, в іншу ж — атрибутом потворного).

Тому, як нам представляється, треба виходити з більш абстрактного визначення категорій прекрасного і потворного. Попередньо (на прикладі категорії прекрасного) можна її дефініцію сформулювати наступним чином: прекрасне — це одна з основних категорій естетики, протилежна потворного, що виражає неутилітарності емоційне переживання суб’єктом чуттєвого сприйняття будь-якого явища, яке «захоплює» його екзистенцію, не залишає його байдужим по відношенню до цього явища, і викликає у нього почуття естетичного задоволення від споглядання цього явища, що, як правило, пов’язано з відповідністю цього явища або його властивостей уявленням суб’єкта про досконалість світу.

Так, наприклад, гармонію можна розглядати і як «вічний мир» (І. Кант), і як злагодженість-ἁρμονία Піфагора, і як війну-πόλεμος Геракліта. При цьому всі три позиції, незважаючи на їх протилежність, висловлюють саме внутрішній момент прекрасного в системі світогляду цих трьох мислителів.

Єднання частин у таке ціле, у якому виявляється прекрасне, називають гармонією. Переживання образу краси, естетична насолода виникає завдяки виявленню найбільш опти­мального єднання форми та змісту, структурно впорядкованого розмаїття в певну цілісність. Визначають красиве відповідно до певного системоорганізуючого принципу конкретної цілісності. Визнання чогось як красивого здійснюється лише через ціннісне відношення до чогось, воно зумовлене світоглядними орієнтирами конкретної людини.

У сфері духовності краса здебільшого виступає як певний символ ідеальних культурних цінностей. Різні народи та епохи мають різні канони краси. Особливим проявом краси є художній образ, поширений у мистецтві. Витвори мистецтва як форма об’єктивізації уявлення про ідеал прекрасного стають предметно-чуттєвим символом краси, еталоном, взірцем, який зрозумілий багатьом і сприймається особливо яскраво, гостро виявленими чуттями. Тому саме мистецтво є найпоширенішою формою виховання здатності чуттєво сприймати та виявляти єдність частин у певному цілому, використовуючи для цього зразки прекрасного, гармонійного поєднання.

Мистецтво показує й інший бік краси — потворність. Потворним називають те, що викликає у людини відразу.

Як духовність потворне — це почуття і усвідомлення людиною того, що здатне принести чи принесло людям відразу.

Зв’язок краси з ціннісною орієнтацією людини було помічено ще нашими пращурами. Тому гармонія завжди визнавалася благом, а здатність виявляти її цілеспрямовано виховувалася через формування почуття насолоди від споглядання та переживання прекрасного. І навпаки, відсутність гармонії привчають переживати через почуття відрази, негативне сприйняття потворного. Відбувається це за допомогою естетичного виховання, формування певних естетичних смаків.

Переживання гармонії (чи її відсутності) через прекрасне і потворне в житті людини виконує функцію найперших (а тому засадничих) форм її духовної життєдіяльності. Завдяки вмінню на рівні чуттєвих переживань виявляти та встановлювати зв’язок (чи навпаки, виявляти відсутність зв’язку) між різним людина набуває здатності керувати своїми чуттєвими переживаннями цілеспрямовано.

Список використаних джерел

1. Рябов А. А. Спроба діалектичного визначення естетичних категорій прекрасного і потворного // Молодий вчений. — 2014. — №7. — С. 662-666.
2. Сморж Л. Естетика: Навчальний посібник/ Леонід Сморж,; Київський міжнародний ун-т. — К.: Кон-дор, 2005, 2007. — 333 с.