Вступ

Економічний розвиток України нерозривно пов’язаний з інвестиційними процесами, які виступають рушійною силою інтеграції економіки у світове господарство. Насамперед, це відбувається за рахунок оновлення основних фондів, переведення капіталів з одних сфер в інші, передачі технологій, інновацій та управлінського досвіду. Питання активізації інвестиційних процесів, зокрема і за рахунок покращення правового регулювання цієї сфери, на сьогодні є актуальним для більшості країн світу, і Україна не є винятком.

Питаннями правового регулювання інвестиційної діяльності займались такі вчені, як: І.О. Бланк, Р.П. Бойчук, О.М. Вінник, А. Воронін, В.М. Герзанич, О. Зельдіна, Ю.М. Жорнокуй, О.В. Носова, І. Стояненко, Н.О. Саніахметова, Г.О. Федоров. Враховуючи наукові праці у цій сфері, слід відзначити, що єдиного механізму покращення інвестиційного клімату в Україні досі не вироблено, а тому пошуки шляхів удосконалення правового регулювання інвестиційної діяльності залишаються актуальними. З огляду на це метою дослідження є аналіз правового регулювання інвестиційної діяльності та винайдення нових шляхів її покращення.

Оздоровлення та розвиток сучасної економіки України неможливий без активізації інвестиційної діяльності, пошуку та залучення надійних інвесторів, які б розміщували свої інвестиції на довгострокові терміни, забезпечуючи цим стабільний розвиток важливих ланок господарства. Україна має всі шанси для залучення інвестиційних ресурсів та використання їх на користь економіки, тому що потенціал української економіки має досить «широкі горизонти» для свого розвитку.

1. Джерела міжнародно-правового регулювання інвестиційних відносин в Україні

Відомо, що будь-які суспільні відносини потребують правового регулювання. Не є винятком у цьому аспекті інвестиційна діяльність, яка, в свою чергу, повинна стати «двигуном прогресу» сучасної ринкової економіки нашої держави. Хоча нормативний масив національних і міжнародних актів прямо не впливає на обсяги залучення іноземних інвестицій, останні можуть стати одним із засобів поліпшення інвестиційного клімату в державі, що може полягати в економічному співробітництві господарюючих суб’єктів нашої країни з іноземними контрагентами.

З        одного боку, регулювання інвестиційної діяльності на території України здійснюється за допомогою національної правової системи, зокрема законів та підзаконних нормативно-правових актів. Держава в цьому розумінні реалізує свій суверенітет у регулюванні економічних відносин у своїх межах, і така ситуація відповідає визнаним принципам міжнародного права. До таких актів регулювання насамперед слід віднести закони України «Про захист іноземних інвестицій на Україні», «Про інвестиційну діяльність» та інші нормативно-правові акти, спрямовані на упорядкування відносин у цій сфері. Їх кількість, за підрахунками різних дослідників, становить від 150 до 1000. Очевидно, що таке число актів призводить до суперечливості та надмірної «завантаженості» у правовому регулюванні здійснення інвестиційної діяльності, що негативно впливає на кількість та якість залучення іноземних інвестицій.

Окрім того, розглядаючи всю сукупність національних нормативних актів в цій сфері, варто зробити одне застереження, яке стосується узгодження діяльності інвесторів: таке регулювання відбувається або прямо із використанням законів та підзаконних нормативно-правових актів, які спеціально спрямовані на регулювання здійснення інвестиційної діяльності, до яких слід віднести вищезазначені закони, або із застосуванням нормативно-правового матеріалу, що стосується інших сфер регулювання економічних відносин, зокрема податкових, митних, фінансових та інших, але тих, які побічно стосуються міжнародних інвестиційних відносин. До другого виду актів, наприклад, належать Податковий та Митний кодекси тощо. Останні в основному

спрямовані на регулювання інших питань, але побічно зачіпають і регулювання інвестиційних відносин.

Наддержавним рівнем регулювання реалізації інвестиційної діяльності на території України є міжнародно-правове регулювання. Таке регулювання спрямоване на захист інвесторів від націоналізації, експропріації та інших форм вилучення інвестицій, в чому очевидно зацікавлені приватні іноземні інвестори (фізичні та юридичні особи нерезиденти), а також держави-експортери капіталу загалом. Актуальність дослідження цього питання насамперед пов’язана з необхідністю належного впорядкування відносин в цій сфері. А це в свою чергу впливає на рух капіталів в Україну, що сприятиме інтеграції української економіки у світову.

Проблематикою міжнародно-правового регулювання інвестиційних відносин займалися О. І. Богатирьова, М. М. Богуславський, С. А. Войтович, М. С. Євтєєва, Д. К. Лабін, Д. Г Лук’яненко, Р. Мастерс, Я. Паульсон, О. В. Рибій, І. З. Фархутдінов, М. Сорнарадж та ін.

Незважаючи на те, що на практиці відбувається комплексне регулювання інвестиційної діяльності із застосуванням двох різних правопорядків (національного та міжнародного), домі невирішеним залишається питання співвідношення національного і міжнародного права, а також ієрархія міжнародно-правових документів у системі міжнародного права, крім того, не визначені місце та природа міжнародних договорів у регулюванні вищезазначених відносин. Не намагаючись дати вичерпну відповідь на питання ієрархії міжнародно-правових регуляторів, оскільки воно є дискусійним, слід все ж таки дати певні орієнтири у вирішенні цього питання у контексті регулювання міжнародних інвестицій, а також з’ясувати їх загальний зміст. Ієрархія міжнародно-правових документів не визначається в імперативному порядку, але існують певні критерії розміщення міжнародних регуляторів у відповідній ієрархії. Зокрема, відповідно до ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, який є невід’ємною частиною Статуту ООН, суд, який зобов’язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує: а) міжнародні конвенції (як загальні, так і спеціальні), які встановлюють правила, що визнані державами, які вступили в спір;

1. b) міжнародний звичай як доказ загальної практики, який визнаний як правова норма;
2. c) загальні принципи права, які визнані цивілізованими націями; d) із застереженнями, вказаними в ст. 59, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм. Незважаючи на те, що ст. 38 Статуту не дає вичерпного переліку допоміжних джерел, крім того, положення не відображають всю систему джерел міжнародного права, певну ієрархію він все ж таки окреслює.

Очевидно, що головним джерелом міжнародного права є саме міжнародний договір, що і стоїть першим у ієрархії джерел міжнародного права. Цей документ і є основним міжнародно-правовим регулятивним документом у здійсненні інвестицій. Хоча й історія регулювання таких відносин свідчить про інше, адже до середини XX століття ним по суті був міжнародний звичай (в той час вони входили до сфери торгових і перебували в зародковому стані), якщо розглядати міжнародні інвестиції не в сучасному вигляді, а в широкому розумінні. Міжнародний договір є родовим поняттям, до якого слід віднести декларації, конвенції, пакти, хартії, міжнародні договори, протоколи про взаємодію. Це, зокрема, підтверджується тим, що у ст. 2 Закону України «Про міжнародні договори» передбачено, що його назва не має значення, а останній може йменуватися як договір,

угода, конвенція, пакт, протокол тощо . Головною характеристикою міжнародного договору є те, що цей правовий акт є добровільною угодою двох або більше суб’єктів міжнародного права щодо матеріальних або нематеріальних благ, що віднесені до об’єкта міжнародного права. За умовами договору його суб’єкти — держави наділяються правами та обов’язками відповідно до умов цього договору. А якщо говорити про рух інвестицій, то держави наділяються правами і обов’язками у зв’язку з рухом таких речових та неречових об’єктів.

І. М. Товкун зазначав, що роль міжнародних інвестиційних угод, особливо двосторонніх, полягає в гарантуванні стабільності режиму для іноземних інвесторів, наданні їм відповідних стимулів, взаємоузгодженні інтересів як іноземних вкладників капіталу, так і країн, де здійснюються інвестиції. Вказані договори у сфері іноземних інвестицій призначені для забезпечення міжнародно-правового захисту, насамперед від некомерційних ризиків. Встановлення зрозумілих, доступних правил, які покращують інвестиційний клімат і тим самим зміцнюють довіру між державами, виступає своєрідним стимулятором іноземних інвестицій .

О. В. Рибій зазначає, що міжнародному рухові капіталу сприяє також те (окрім глобалізації та інтернаціоналізації), що наприкінці ХХ ст. поширилися уніфіковані міжнародно-правові норми регулювання інвестиційних процесів, які діють відповідно до міжнародних двосторонніх, регіональних та багатосторонніх угод . Тобто дослідник окреслює три рівні міжнародно-правового інвестиційного регулювання: 1) багатостороннє, 2) регіональне, 3) двостороннє. Така класифікація повністю відповідає системі міжнародно-правових актів, до яких приєдналася, чи до яких планує приєднатися Україна. При цьому ієрархії як такої серед різних видів інвестиційних угод не існує, а в своїй юридичній силі вони фактично рівні.

Щодо змісту міжнародних угод у сфері інвестицій І.І. Голубенко зазначав, що МІУ нині слідують досить стандартній техніці написання. Основна увага приділяється наданню іноземним інвесторам прав і юридичних засобів для захисту інвестицій у приймаючій державі. Права інвесторів зазвичай включають вимоги щодо національного режиму, режиму найбільшого сприяння щодо справедливості, рівноправності та заборони експропріації без компенсації .

Відмінними ознаками міжнародних інвестиційних угод різних рівнів на відміну від національного законодавства є, на нашу думку, те, що: 1) вони укладаються на невизначений строк і мають відповідну стабільність і гарантованість від внесення до них змін, що дає змогу безпечно здійснювати довгострокові інвестиції в ту чи іншу галузь економіки держави-підписанта договору, і не залежать від майбутніх змін у національному законодавстві країни-учасниці угоди; 2) мають здатність пристосовуватися до особливих економічних взаємовідносин між державами; 3) можуть містити: а) спеціальні механізми залучення іноземних інвестицій (більш спрощені), до того ж можуть суттєво відрізнятися і від режиму, що передбачений в національному законодавстві й за загальним правилом застосовується до регулювання інвестиційної

діяльності, тобто відрізнятися від національного правопорядку; б) додаткові гарантії від націоналізації, експропріації та інших негативних заходів вилучення інвестицій державою-імпортером інвестицій (наприклад, поширювати захист не тільки на кошти у валюті, а й на ноу-хау, інтелектуальну власність, кредитні кошти, «гудвіл», дозволи на видобуток корисних копалин тощо), в) особливий механізм вирішення спору (арбітраж, переговорна процедура, консультації, використання дипломатичних каналів чи інший альтернативний спосіб вирішення спору).

В цьому контексті важлива думка В.В. Кафарського про те, що до особливостей інвестиційного договору можна віднести: 1) передумову укладення договору — наявність інвестиційного проекту; 2) довготривалий характер відносин сторін; 3) обов’язкове здійснення інвестицій у формі вкладення майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності; 4) комерційна зацікавленість або досягнення певного соціального ефекту (за умови здійснення державних інвестицій); 5) цільове використання коштів інвестора; 6) спільна (часткова) власність на вкладене майно і на результат інвестиційної діяльності; 7) за інвестиційним договором цінності у вигляді інвестицій, як правило, вкладаються в об’єкти права, а не надаються суб’єктам права, як за іншими подібними цивільно-правовими договорами. В більш загальному вигляді пише про зміст інвестиційних договорів І.І. Голубенко, до якого він відносить а) основні права стосовно поводження з іноземними інвестиціями, б) процедури врегулювання суперечок.

Отже, міжнародні інвестиційні договори у міжнародній практиці є надзвичайно ефективним заходом гарантування і захисту інвестицій, створюють систему стабільності у сфері їх залучення та використання. В цьому аспекті Україна не є винятком, важливим регулятором інвестиційних відносин на території України є саме міжнародні договори держави, які були підписані й ратифіковані. У досліджуваній сфері традиційно виокремлюють такі види міжнародно-правових договорів: 1) багатосторонні інвестиційні договори, до яких приєднуються держави, в тому числі Україна, 2) регіональні інвестиційні договори, що зазвичай підписують держави, які мають тісні економічні, соціальні та політичні зв’язки, що базуються на певному інтересі в певному регіоні, 3) двосторонні інвестиційні договори (далі -ДІД).

Основним джерелом міжнародно-правового регулювання інвестицій є міжнародний інвестиційний договір, роль та значення якого відчутно зростають. А ці договори 1) укладаються на невизначений строк і мають відповідну стабільність і гарантованість від внесення в них змін; 2) мають здатність пристосовуватися до особливих економічних взаємовідносин між державами; 3) можуть містити особливі правила «руху» інвестицій. Але особливе місце серед таких договорів посідають саме двосторонні інвестиційні договори, що містять такі базові положення: 1) визначення основних понять ДІД; 2) регламентація гарантій застосування національного режиму; 3) гарантії незастосування націоналізації, реквізиції та інших подібних заходів; 4) визнання та гарантування права інвестора на переказ доходів та вкладених інвестицій за кордон; 5) детальне врегулювання вирішення спорів.

Важливим позитивом ДІД є те, що вони дають змогу врахувати специфіку існуючих та майбутніх відносин держав-підписантів, відмовитися від вирішення питань, стосовно яких держави не можуть дійти згоди, а недоліком — те, що не створюється уніфікованої світової системи залучення і захисту інвестицій. Розрізнене регулювання подібних відносин на території України не може гармонізувати нашу міжнародно- правову базу актів, а тому, актуальною, на нашу думку, є пропозиція підготувати і прийняти Типовий двосторонній інвестиційний договір, який би став орієнтиром для укладання ДІД.

2. Шляхи вдосконалення правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні

На сьогоднішній день нормативно-правова база регулювання інвестицій в Україні нараховує понад 100 різних нормативних документів.

Порядок здійснення капіталовкладень нерезидентами в Україні визначається нормами публічного права, що зафіксовані у двох основних блоках законодавства. До першого блоку умовно можна віднести спеціальне інвестиційне законодавство, базовими нормативно-правовими актами якого є наступні нормативно-право акти:

Закон України «Про інвестиційну діяльність» [4], основні положення якого направлені на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб’єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції. Вказаним нормативно-правовим актом встановлено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, визначено загальні положення та порядок здійснення інвестиційної діяльності, державного регулювання інвестиційної діяльності, гарантії прав суб’єктів інвестиційної діяльності, захист інвестицій тощо.

Закон України «Про режим іноземного інвестування» [5], положення якого врегульовують відносини, зокрема, щодо державних гарантій захисту іноземних інвестицій, державної реєстрації та контролю за здійсненням інвестицій, діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, розгляду спорів тощо. Закон України «Про захист іноземних інвестицій в Україні» [6]. Вказаний законодавчий акт спрямований на захист інвестицій, прибутків, законних прав та інтересів іноземних інвесторів на території України. Законом визначено правовий режим діяльності іноземних інвесторів та гарантії держави щодо здійснення інвестиційної діяльності на території України.

Закон України «Про інститути спільного інвестування» [7] визначає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів тощо. Важливе значення для розвитку інвестиційної діяльності мають Закони України «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна» [8], та «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» [9].

У цьому блоці нормативних документів визначаються додаткові базові поняття стосовно інвестицій (іноземних інвестицій), інвестиційної діяльності, інвестиційного проекту, об’єктів і суб’єктів інвестиційної діяльності та їх прав і обов’язків, гарантій захисту іноземних інвестицій, взаємодії інвесторів з органами державної влади, форм і методів спільного інвестування тощо.

В основному в Україні використовуються ті ж самі інструменти державного регулювання іноземного інвестування, що й у більшості зарубіжних країн. Зокрема, це: надання інвесторам податкових та митних пільг, дотацій, субсидій та субвенцій, застосування норм пришвидшеної амортизації, використання механізму державно-приватного партнерства, необхідність проведення експертизи інвестиційних проектів, визначення умов користування природними ресурсами, надання державних і місцевих гарантій з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань за запозиченнями суб’єкта господарювання, ліцензування деяких видів господарської діяльності, встановлення у деяких випадках державних фіксованих та регульованих цін і тарифів, надання кредитів на пільгових умовах тощо [10].

Другий блок нормативно-правових актів є набагато ширшим і включає у себе документи, що регулюють взаємовідносини у сфері зовнішньоекономічної, інноваційної, митної, податкової, валютної, бюджетної, кредитної, підприємницької та інших видів діяльності. Особливістю вітчизняного інвестиційного законодавства є те, що окремі аспекти в інвестиційній сфері, окрім вищевказаних нормативно-правових актів, регулюються також нормами господарського, податкового, валютного, банківського, фінансового, митного, цивільного й земельного законодавства, іншими правовими актами про приватизацію, підприємництво, інноваційну діяльність, цінні папери та фондовий ринок, концесії тощо.

До такого законодавства слід віднести положення про інвестування Податкового, Господарського, Цивільного, Земельного кодексів та Законів України «Про інноваційну діяльність», «Про фінансовий лізинг», «Про концесії», «Про угоди про розподіл продукції», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про холдингові компанії в Україні», «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про транскордонне співробітництво» тощо.

Значну частину законодавства, що регулює інвестиційну діяльність становлять міжнародні правові акти, учасником яких є Україна: багатосторонні міжнародні угоди, конвенції, які спрямовані як на захист іноземних інвестицій, так і на врегулювання інших питань. До таких документів можна віднести, зокрема, Конвенцію про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18.05.1965 року [11].

Крім того, в інвестиційній сфері діють міжурядові угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, які укладаються урядом України із урядами відповідних країн, та якими регулюються окремі питання взаємин сторін такого договору в галузі інвестиційної діяльності.

Проте, аналіз стану правового регулювання в інвестиційній діяльності України свідчить про те, що інвестиційне законодавство потребує подальшого вдосконалення, адже, незважаючи на розгалужену систему правових актів, говорити про цілісну і взаємоузгоджену систему законодавства наразі передчасно.

Одна з головних проблем — відсутність збалансованого, системного й уніфікованого регулювання інвестиційних правовідносин, притому, що масив інвестиційного законодавства надто розгалужений і продовжує зростати. Але, зберігаючи й народжуючи нові прогалини й протиріччя, нове законодавство сприяє не стільки вирішенню, скільки виникненню проблем у регулюванні інвестиційних відносин. Багато нормативних правових актів найчастіше не виконують повною мірою своїх регулятивних функцій через заплутаність або розкиданість по різних документах. Істотна проблема — низька ефективність правових норм, що помітна в ситуаціях, коли ці норми, незважаючи на їхній певний характер, або ігноруються, або не діють де — факто або коли застосування цих норм утруднено в силу їх недостатньої конкретності, протиріччя з іншими нормами, які регулюють ті ж правовідносини [12].

Разом із тим, відзначаються недоліки та обмеження податкового законодавства, що негативно впливають на стан іноземного інвестування, зокрема: заборона підприємствам, крім тих, що здійснюють діяльність у сфері інформаційних технологій, включати до складу витрат у податковому обліку вартість товарів, робіт та послуг, отриманих від фізичних осіб-підприємців, які є платниками єдиного податку; обмеження щодо віднесення до складу витрат платежів роялті, а також оплати консалтингових, рекламних, маркетингових та інжинірингових послуг, що підлягають сплаті нерезидентам; відсутність витрат з просування товарів, робіт, послуг та торгових марок у переліку витрат у податковому обліку; позбавлення новостворених підприємств права на податковий кредит на початку їхньої діяльності; несправедливий підхід щодо застосування податку на додану вартість (ПДВ) для окремих галузей, наприклад, зернотрейдерів, аудиторів, консультантів, бухгалтерів, юристів, розробників програмного забезпечення (операції цих видів діяльності не оподатковуються ПДВ) [13, с.4-5].

Важливим і проблемним питанням упродовж всього періоду формування нормативно-правової бази іноземного інвестування в Україні залишається порядок і умови реєстрації інвестицій. Залишаються не визначеними терміни реєстрації, оплати реєстрації та переліку необхідних документів для реєстрації, що можуть відрізнятися в залежності від вимог реєструючого органу (яким, за суттю, залишаються місцеві державні адміністрації). Відповідно пільги підприємствам надаються лише після внесення належним чином зареєстрованих інвестицій.

Перелічені вище проблеми у сфері інвестиційної діяльності основним чином можуть буди вирішені шляхом прийняття Інвестиційного кодексу України, що врегулював би різні аспекти інвестиційної діяльності. Ухваленням цього кодексу вдалося би систематизувати всі законодавчі акти в сфері інвестування та зробити їх дієвими. Якщо подивитися з законодавчої точки зору, то здається, що всі закони в нас існують, але вони не працюють ефективно.

Інвестиційний кодекс України має бути побудований таким чином, щоб гарантувати іноземним інвесторам: недискримінацію з боку приймаючої країни; можливість швидко та вільно переводити за кордон їх прибутки, дивіденди та інші фонди і активи; відсутність експропріації без відповідної компенсації; можливість звернення до міжнародного арбітражу з метою вирішення суперечок, що виникають з урядом України та/або з вітчизняними компаніями.

Разом із тим, видається доцільним виділити основні напрямки вдосконалення інвестиційного законодавства:

а)       законодавство та регулюючі акти стосовно встановлення нового бізнесу для іноземних інвесторів, такі як торговельне право, акціонерне право, законодавство про партнерства, стандарти бухгалтерського обліку та інші законодавчі акти, регулюючі іноземну власність, мають бути наріжним каменем для удосконалення інвестиційного законодавства;

б)       захист іноземних інвестицій. Зазвичай захист базується на багатосторонніх або двосторонніх угодах, проте іноді базується на особливих нормах захисту — конституційних гарантіях, або загальних гарантіях, спрямованих проти дискримінації інвестицій, підкріплених державними гарантіями. Для України на сьогоднішній день важливо чітко прописати можливість використання міжнародного арбітражу у випадку виникнення суперечок та заборону на експропріацію без компенсації.

Досить актуальним є подальше розширення гарантій для іноземних інвесторів. Йдеться насамперед про захист інвестицій від політичних (некомерційних) ризиків за допомогою страхування, яке потребує детальнішої правової регламентації. Тобто, закріплення в законодавстві принципу суброгації сприятиме розв’язанню проблеми невизнання нашою державою передачі прав інвестора страховій компанії;

в)       податковий режим. Варто відзначити, що доцільно здійснювати заходи, спрямовані на вдосконалення контролю за недопущенням подвійного оподаткування, контролю за обміном валют, допуском до банківських кредитів тощо;

г)       одним із заходів по забезпеченню сприятливого інвестиційного клімату може стати розробка запровадження Стандарту діяльності виконавчих органів влади України. Уведення Стандарту дозволить забезпечити регіони необхідним набором інструментів для підвищення інвестиційної привабливості, управління і контроль якості адміністративних послуг, створити відсутню зараз систему обміну кращими практиками в області залучення інвестицій і роботи з інвесторами, удосконалювати механізм взаємодії бізнесу й влади. Ефективність діяльності органів виконавчої влади значною мірою обумовлюється рівнем організації державного управління.

Зазначені вище аспекти вдосконалення нормативно-правового регулювання іноземного інвестування в Україні слід ураховувати при формуванні інвестиційної політики України, що має бути відображене у відповідних законодавчих актах. Проте зміни до законодавства мають бути підкріплені економічними та організаційно-інституційними заходами, спрямованими на вдосконалення інвестиційної політики держави. 

Висновки

Отже, Україна залишається привабливою для інвестицій, водночас вона не знаходиться осторонь світових процесів, є достатньо інтегрованою у світове господарство і порушення макростабільності на зовнішніх ринках має свій відголос в Україні.

Проте, нормативно-правова база, що регулює сферу інвестування потребує постійного вдосконалення та оновлення, що прямим чином впливає саме на покращення інвестиційного клімату в Україні.

Нормативно-правове забезпечення інвестиційної політики в Україні було розпочате в 1991 р. Законом України «Про інвестиційну діяльність» [4], яким було передбачене створення пільгових умов для інвесторів, які функціонують у пріоритетних сферах та державне регулювання інвестиційної діяльності за допомогою податкової, кредитної, амортизаційної, цінової політики, а також державної фінансової підтримки, застосування державного замовлення у сфері капітального будівництва, страховий захист інвестицій. На подальший розвиток механізму економіко- правового регулювання інвестиційного процесу вплинули положення Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України у 1995 р. Концепція, зокрема, визначала основні засади державної організації та регулювання інвестиційної діяльності: пріоритетність (орієнтація на державні пріоритети); децентралізація (передача функцій забезпечення інвестицій суб’єктам господарювання); розвиток конкуренції в інвестиційній сфері; перехід від бюджетного фінансування до державного кредитування; підтримка змішаного інвестування проектів і програм; створення механізмів страхування інвестицій. 

Список використаної літератури

1. Стояненко І., Осадча Д. Інвестиційна діяльність в Україні: сучасний стан та шляхи покращення. URL: http://sophus.at.ua/publ/ 20l4_05_22_23_kampodilsk/sekcij а_3_2014_05 _22_23/investicij na_dij alnist_v_ukraj ini_suchasn ij_stan_ta_shlj akhi_pokrashennj a/61-1 -0-974.
2. Інформаційно-аналітичні матеріали щодо інвестиційного клімату в Україні за 2016 рік. URL: http://www.me.gov.ua/Documents/ Li st?lang=uk-UA&tag=Стан%20 інвестиційної%20діяльності%20в%20Україні/
3. Федоров Г. О. Нормативно-правове забезпечення процесів іноземного інвестування в Україні // Регіональне управління та місцеве самоврядування. URL: http://www.kbuapa. kharkov.ua/e-book/apdu/20l5-l/doc/4/03.pdf.
4. Про інвестиційну діяльність : Закон України від 18.09.1991 № 1560-XII. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/l560-l2.
5. Про режим іноземного інвестування : Закон України від 19.03.1996 № 93/96-ВР. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/93/96-вр.
6. Про захист іноземних інвестицій : Закон України від 18.09.1991 № 1560-XII. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1560-12.
7. Про інститути спільного інвестування : закон України від 15.03.2001 № 2299-III. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2299-14.
8. Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна» : Закон України від 21.10.2010 № 2623-VI. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2623-17.
9. Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць : від 06.09.2012 № 5205-VI. URL: http://zakon4. rada.gov.ua/l aws/show/5205-17.
10. Герзанич В. М., Черленяк І. І., Бондаренко В. М. Шляхи вдосконалення нормативно-правового регулювання іноземного інвестування в Україні. URL: http://www.dy.nayka. com.ua/pdf/10_2015/4.pdf.
11. Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/995 060.