Вступ

В умо­вах стрі­м­ко­го роз­ви­т­ку на­у­ко­во-­те­х­ні­ч­но­го про­гре­су в су­час­но­му сві­ті ін­те­ле­к­ту­а­ль­на ді­я­ль­ність лю­ди­ни в рі­з­них сфе­рах ду­хо­в­но­го і ма­те­рі­а­ль­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва здо­бу­ває все бі­ль­шого зна­чен­ня. Усі но­ві­т­ні до­ся­г­нен­ня у сфері на­у­ки, лі­те­ра­ту­ри, ми­с­те­ц­т­ва, у роз­ви­т­ку на­у­ко­мі­с­т­ких і ви­со­ко­те­х­но­ло­гіч­них ви­ро­б­ництв яв­ля­ють со­бою ре­зуль­тат тво­р­чої  ді­я­ль­но­с­ті лю­ди­ни і є об’­єк­том ін­те­ле­к­ту­а­ль­ної вла­с­но­с­ті.

Інте­ле­к­ту­а­ль­на вла­с­ність — су­ку­п­ність прав на про­дукт ін­те­ле­к­ту­а­ль­ної тво­р­чо­с­ті. Ін­ши­ми сло­ва­ми, во­ло­дін­ня, ко­ри­с­ту­ван­ня і роз­по­ря­джен­ня пло­да­ми тво­р­чо­с­ті но­сить та­кий же спе­ци­фі­ч­ний ха­ра­к­тер, як і са­ме  по­нят­тя   інтелектуальної   вла­с­но­с­ті.   Остан­нє  до­сить  об’ємне  і мі­с­тить у со­бі ав­то­рсь­ке пра­во, пра­во на ви­на­ходи, про­ми­с­ло­ві зра­зки, се­к­ре­ти ви­ро­б­ни­ц­т­ва і т.д.[1]

На преве­ли­кий жаль, по­нят­тя ін­те­ле­к­ту­а­ль­ної вла­с­но­с­ті в Україні для ба­га­тьох тво­р­чих пра­ців­ни­ків, вче­них, ін­же­не­рів, ви­на­хі­д­ни­ків, ді­ло­вих лю­дей за­ли­ша­єть­ся „бі­ло­ю пля­мо­ю”. При­чо­му не­знан­ня цих пи­тань за­вдає шко­ди не тіль­ки їм, су­с­пі­ль­с­т­ву в ці­ло­му, але й ав­то­рам ін­ших творів, пра­ва яких у ре­зуль­та­ті по­ру­шу­ю­ть­ся. При­ве­ду при­клад, що по­ка­зує на­скі­ль­ки ве­ли­че­з­ну роль грає ін­те­ле­к­ту­а­ль­на вла­с­ність в еко­но­мі­ці роз­ви­тих країн. Так, у США об­сяг про­да­жу тіль­ки ав­то­рсь­ких прав (як скла­до­вої ча­с­ти­ни інтелектуальної вла­с­но­с­ті) до­сяг у 1991 р. 36,2 млрд. до­ла­рів, що на­ба­га­то пе­ре­ви­щи­ло ви­торг від екс­по­р­ту про­ду­к­ції ав­то­мо­бі­ль­ноїпро­ми­с­ло­во­с­ті (32,9 млрд. до­ла­рів).[2]

Проблеми охорони інтелектуальної власності сьогодні вийшли в світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення. Процеси інтелектуалізації досягли надзвичайно високої інтенсивності, про яку не можна було говорити  ще десятиліття тому.

Важливо враховувати, що в основному вже сформувалася глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності. Україна повинна адаптуватися до неї, якщо планує розвиватися як складова частина світового господарства, а не як економіка, відмежована від світових тенденцій соціально-економічного й технологічного розвитку. І за останні роки Україна значно активізувала процес входження в світові структури, що регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею 15 з 26 універсальних міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Але проблемою залишається незавершеність процесів здобуття членства в Світовій організаціїторгівлі (СОТ) і забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. Не завершено і процес приєднання до ряду міжнародних конвенцій та договорів.

Велике значення для ефективної охорони інтелектуальної власності має процес входження України в регіональні європейські структури регулювання цієї сфери, і передусім у структури Європейського союзу.

Слід підкреслити, що протягом останнього десятиліття в Україні відбувався досить інтенсивний процес становлення системи охорони інтелектуальної власності. На сьогодні система органів регулювання сфери охорони інтелектуальної власності в Україні перебуває в завершальній фазі формування й уже спроможна виконувати свої основні функції. Її регулюють 37 законів і понад 100 підзаконних актів, дія яких поширюється принаймні на 16 самостійних об’єктів авторського права в галузі науки, літератури й мистецтва, три види об’єктів суміжних прав, дев’ять видів промислової власності й на сферу захисту від недобросовісної конкуренції. Однак ефективність системи знижує цілий комплекс проблем, що вимагають невідкладного розв’язання.

Од­нак у да­ний час сві­то­ва си­с­те­ма ав­то­рсь­ко­го пра­ва пе­ре­бу­ває під се­р­йо­з­ною за­гро­зою че­рез шви­д­кий роз­ви­ток тех­но­ло­гій, що за­без­пе­чу­ють ко­пі­ю­ван­ня об’­єк­тів ав­то­рсь­ко­го пра­ва. Ус­пі­хи в ство­рен­ні ко­пі­ю­ва­ль­ної тех­ні­ки при­зве­ли до то­го, що незаконне ко­пі­ю­ван­ня охо­ро­ню­ва­них ав­то­рсь­ки­ми пра­ва­ми ро­біт набуло без­пре­це­де­н­т­них ма­с­ш­табів. Ви­ни­к­ли но­ві шля­хи ви­ко­ри­с­тан­ня ре­зуль­та­тів тво­р­чої пра­ці, на­при­клад, шля­хом ви­ро­б­ни­ц­т­ва від­ео­п­ро­ду­к­ції, су­пу­т­ни­ко­во­го те­ле­ба­чен­ня і ка­бе­ль­но­го те­ле­ба­чен­ня. З’яв­и­ли­ся прин­ци­по­во но­ві на­пря­м­ки люд­сь­кої тво­р­чо­с­ті, на­при­клад, ство­рен­ня про­гра­м­но­го за­без­пе­чен­ня для ЕОМ, ди­зай­н­ і т.п.

Економіка всіх країн світу несе колосальні втрати у зв’язку з незаконним розповсюдженням результатів інтелектуальної діяльності. З появою усе більш передових технологій і розширенням сфери охоплення Інтернетом незаконне поширення об’єктів інтелектуальної власності здобуває усе більший масштаб.

Остан­нім ча­сом у ві­т­чи­з­ня­ній і за­ко­р­дон­ній пре­сі все ча­с­ті­ше й ча­с­ті­ше ста­ли з’яв­ля­ти­ся стат­ті про по­ру­шен­ня прав інтелектуальної вла­с­но­с­ті, як пра­ви­ло, мо­ва йде про незаконний або як його невірно називають у пресі – „піратський” аудіо — і від­ео­ри­но­к.

Міжнародний альянс інтелектуальної власності поставив Україну першою в списку 58 країн із низькими стандартами охорони інтелектуальної власності. Особливо це стосується аудіовізуальної продукції, програмного забезпечення, фармацевтичних препаратів. За даними Міжнародної федерації виробників фонограм (InternationalFederationofthePhonographicIndustry — IFPI), Україна лідирує в Європі за рівнем піратства з показником близько 95% від обсягу ринку.

Відповідно до результатів дослідження, проведеного за замовленням Асоціації виробників програмного забезпечення (BusinessSoftwareAlliance, BSA), рівень забороненого копіювання в сфері програмного забезпечення ділового призначення в 2002 році в середньому по всьому світі досягав 39%. В абсолютних показниках для індустрії програмного забезпечення це означало близько 13 мільярдів доларів США збитку. У Росії й Україні в 2002 році, як і в попередній період, відзначений один з найвищих у світі рівнів забороненого копіювання програмних продуктів — 89% (це п’яте-шосте місце у світі після В’єтнаму, Китаю, країн СНД (90%, без Росії й України) і Індонезії).

Величезнихоб’ємів на­б­рав не­за­кон­ний обо­рот не­лі­це­н­зій­них ко­пій про­гра­м­них   про­ду­к­тів, при­зна­че­них для об­чи­с­лю­ва­ль­ної тех­ні­ки. Не для ко­го не се­к­рет, що сьо­го­дні в ба­га­тьох мі­с­тах за зо­всім невелику суму (від 1 до 4 доларів США) мо­ж­на при­дба­ти незаконно виготовлені ко­пії про­гра­м­них про­ду­к­тів  фірм «Microsoft»,  «Symantec» і ба­га­тьох ін­ших ві­до­мих в усім сві­ті фірм, хо­ча на­при­клад у Фран­ції один па­кет про­грам «Microsoft Office ХР» коштує бли­зь­ко 400 до­ла­рів США.

Порушення авторських прав на програмне забезпечення обертається втратами тисяч робочих місць, мільярдами незаробленихкоштів і не одержаних податкових надходжень.

У зв’язку з цим світова спільнота  вдалася до застосування до України економічних заходів негативного характеру що призвело до негайної втрати країною реальних а не прогнозованих грошових коштів. Так, 14 березня 2001 р.  Адміністрація США запустила механізм введення проти України економічних санкцій за порушення прав інтелектуальної власності. За американськими оцінками, заборонене копіювання в Україні компакт-дисків і відеокасет наносить США збиток у розмірі до 250 млн. доларів у рік. Представник США на торгівельних переговорах Роберт Зеллік офіційно попередив Київ, що якщо той протягом 3-х місяців не прийме реальних заходів до виправлення ситуації, то Вашингтон застосує штрафні санкції на таку ж суму проти українського експорту. Найбільші статті цього експорту — метал, хімікати, текстиль.

До числа таких заходів також відноситься погроза позбавлення України торговельних пільг у рамках так званої генеральної системи преференцій /ГСП/. Зараз Україна звільнена від необхідності платити мита на ряд товарів, ввезених на американський ринок. Ці мита оцінюються в 50-60 млн.дол. у рік, але реальна ціна питання набагато вище, оскільки позбавлення пільг по суті було б рівносильне підривові конкурентноздатності українського експорту.

Відповідно до звіту «Роль індустрії програмного забезпечення в економіці країн Східної Європи», опублікованому в 2001 р. відомим аналітичним агентством Datamonitor, втрати Росії від недоотриманих у результаті масового забороненого копіювання програмних продуктів податкових надходжень у 2000 році оцінюються в 731 мільйон доларів США. По оцінках авторів дослідження, внаслідок великого обсягу порушень в галузі авторських прав на програмні продукти в Росії утрати ВВП у 2000 році склали більш 1,4 млрд.дол. США. При незмінному рівні забороненого копіювання  (88%) до 2004 р. вони складуть до 3 млрд.дол., а втрати бюджету від недоотриманих податків — до 1,5 млрд.дол.

У звіті незалежного аналітичного агентства IDC «Розвиваючи глобальну економіку: переваги зниження рівня комп’ютерного піратства», опублікованому в 2003 році, міститься аналіз впливу індустрії інформаційних технологій на економіку 57 країн світу (у тому числі Росії й України) і оцінюються потенційні економічні переваги, що можуть одержати країни, що приділяють увагу питанням захисту інтелектуальної власності. Як показало дослідження IDC, зниження в Росії рівня забороненого копіювання програмних продуктів на 10 % (з рівня 2001 року в 87% до 77%) сприяло б збільшенню до 2006 року обсягу російського IT-ринку більш ніж у два рази (до 10,5 млрд.дол.). Крім того, це дозволило б створити десятки тисяч нових робочих місць, з них близько 30 тисяч — в індустрії високих технологій. Крім того, зниження рівня забороненого копіювання програмних продуктів дало б можливість залучити в економіку країни додатково 6,9 млрд.дол. і одержати додатково 280 млн.дол. у вигляді податкових надходжень.

Обсяг українського ринку складає 600 млн.дол., але його подальшому розвиткові перешкоджає високий рівень забороненого копіювання програмних продуктів. Зниження рівня піратства в Україні до 77% могло б створити понад 5 тис. високооплачувані робочих місця в IT-індустрії, більш ніж удвічі збільшивши число зайнятих у галузях комп’ютерного устаткування, програмного забезпечення і IT-послуг разом узятих. Таке скорочення на 10 пунктів також може залучити в економіку країни додатково 600 млн. дол., збільшити доходи місцевої промисловості майже на 300 млн. дол. і принести 47 млн. дол. додаткових податкових надходжень у бюджет.

Високий потенціал IT-індустрії України не може бути цілком реалізований при існуючому рівні забороненого копіювання, що добре видно з частки галузі програмного забезпечення в IT-секторі. Однак навіть у таких умовах внесок цього сектора в економіку країни в 1995—2001 роках склав 315 млн. дол.

У результаті зниження рівня піратства на 10 пунктів Україна могла б домогтися другого по величині відносного виграшу серед країн Східної Європи.

Як­що під­ра­ху­ва­ти, то мо­ж­на зро­зу­мі­ти, що ре­а­ль­ний вла­с­ник ав­то­рсь­ких прав утра­чає мі­ль­я­р­ди до­ла­рів че­рез ді­я­ль­ність виробників незаконних копій творів .

Хо­ча пи­тан­ня втра­ти ве­ли­ких прибутків пра­во­вла­сниками — спі­р­ний. Так, по­ру­шу­ють­ся ав­то­рсь­кі пра­ва! Так, пра­во­вла­сник не­се зби­т­ки, при­чо­му не тіль­ки в гро­шо­во­му пла­ні! Але чи та­кі вже мі­ль­я­р­ди він втра­чає? При від­по­ві­ді на це пи­тан­ня ва­р­то зве­р­ну­ти ува­гу на ці­ну лі­це­н­зій­но­го про­ду­к­ту. ВУкраїні про­ду­к­ти фі­р­ми Microsoft кошту­ють у се­ре­д­ньо­му від 70 до 350 до­ла­рів США. Тому, чи може  лю­ди­на, на­віть із се­ре­д­нім рі­в­нем до­хо­ду, до­зво­ли­ти со­бі по­ді­б­ну „роз­кіш”. При­дба­ти лі­це­н­зій­не про­гра­м­не за­без­пе­чен­ня мо­жуть до­зво­ли­ти со­бі ли­ше юри­ди­ч­ні осо­би. А що за­ли­ша­єть­ся ро­би­ти фі­зи­ч­ним осо­бам? Во­ни купуютьнеліцензійну продукцію. А як­би її не бу­ло, гро­ма­дя­ни все рі­в­но на­вряд чи зва­жи­ли­ся б на при­дбан­ня лі­це­н­зій­них про­грам, і пра­во­вла­сник за­ли­ши­в­ся б при сво­їх ін­те­ре­сах. Як­що ж уста­но­ви­ти но­р­ма­ль­ну, до­сту­п­ну ці­ну, що не­ба­га­то від­рі­з­ня­єть­ся від ціни на неліцензійні копії, то ко­ри­с­ту­ва­чам і в го­ло­ву не при­йде ку­пу­ва­ти ко­н­т­ра­фа­к­т­ну про­ду­к­ці­ю. І весь при­бу­ток пі­де в ки­ше­ню ав­то­ра (пра­во­вла­сника).

1. Поняття авторського права

Поняття авторського права часто ототожнюють з модним у наш час поняттям «інтелектуальна власність». І щоб визначити, як авторське право співвідноситься з правом інтелектуальної власності, необхідно визначити, що ж таке ця інтелектуальна власність.

Ви­ни­к­нен­ня са­мо­го те­р­мі­на «ін­те­ле­к­ту­а­ль­на вла­с­ність» при­па­дає на кі­нець XVІ­ІІ ст. він упе­р­ше з’яв­и­в­ся у фра­н­цу­зь­ко­му за­ко­но­дав­ст­ві. Тра­ди­ції про­прі­е­та­р­но­го під­хо­ду до ав­то­рсь­ко­го і па­те­н­т­но­го пра­ва ви­ни­к­ли у Фран­ції на ґрунті те­о­рії при­ро­д­но­го пра­ва, яке оде­р­жа­ло свій най­більш по­слі­до­в­ний роз­ви­ток са­ме в пра­цях фра­н­цу­зь­ких фі­ло­со­фів-­про­с­ві­ти­те­лів (Во­ль­тер, Ді­д­ро, Го­ль­бах, Ге­ль­ве­цій, Рус­со). Від­по­ві­д­но до ці­єї те­о­рії пра­во тво­р­ця будь-­яко­го тво­р­чо­го ре­зуль­та­ту — чи то лі­те­ра­ту­р­но­го тво­ру, чи ви­на­хо­ду, є йо­го не­від’­єм­ним при­ро­д­ним пра­вом, що ви­ни­кає із са­мої сут­но­с­ті тво­р­чої ді­я­ль­но­с­ті та «іс­нує не­за­ле­ж­но від ви­знан­ня цьо­гопра­ва дер­жа­в­ною вла­дою»[3].

Все­сві­т­ня ор­га­ні­за­ція ін­те­ле­к­ту­а­ль­ної вла­с­но­с­ті (ВО­ІВ) у по­нят­тя ін­те­ле­к­ту­а­ль­ної вла­с­но­с­ті вклю­чає про­ми­с­ло­ву вла­с­ність, що го­ло­вним чи­ном охо­п­лює ви­на­хо­ди, то­ва­р­ні зна­ки і про­ми­с­ло­ві зра­з­ки, і ав­то­рсь­ке пра­во, яке сто­су­єть­ся лі­те­рату­р­них, му­зи­ч­них, ху­до­ж­ніх, фо­то­гра­фі­ч­них і ау­ді­о­ві­зу­а­ль­них тво­рів. Бе­з­у­мо­в­но, оби­д­ва ці по­нят­тя в су­час­но­му ро­зу­мін­ні ма­ють ши­р­ше зна­чен­ня.

Ни­ні по­нят­тя ін­те­ле­к­ту­а­ль­ної вла­с­но­с­ті вклю­чає зна­ч­но бі­ль­ше ре­зуль­та­тів ін­те­ле­к­ту­а­ль­ної ді­я­ль­но­с­ті. Ко­ло об’­єк­тів ін­те­ле­к­ту­а­ль­ної вла­с­но­с­ті сьо­го­дні мо­ж­на по­ді­ли­ти на три ос­но­в­ні гру­пи: пе­р­ша — це ре­зуль­та­ти на­у­ко­вої, лі­те­ра­ту­р­ної і ху­до­ж­ньої тво­р­чо­с­ті, які охо­ро­ня­ють­ся ав­то­рсь­ким пра­вом і су­мі­ж­ни­ми пра­ва­ми; дру­га — це ре­зуль­та­ти на­у­ко­во-­те­х­ні­ч­ної тво­р­чо­с­ті, що охо­ро­ня­ють­ся па­те­н­т­ним пра­вом або, то­ч­ні­ше ска­за­ти, пра­вом про­ми­с­ло­вої вла­с­но­с­ті; тре­тю гру­пу скла­да­ють за­со­би ін­ди­ві­ду­а­лі­за­ції уча­с­ни­ків ци­ві­ль­но­го обо­ро­ту, то­ва­рів і по­слуг, які при­рі­в­ня­ні до ре­зуль­та­тів ін­те­ле­к­ту­а­ль­ної ді­я­ль­но­с­ті[4].

От­же, ін­те­ле­к­ту­а­ль­на вла­с­ність — це ре­зуль­та­ти тво­р­чоїді­я­ль­но­с­ті, її об’­єк­том, про­те, є не ма­те­рі­а­ль­ні но­сії, в яких ре­а­лі­зо­ва­ні ре­зуль­та­ти тво­р­чо­с­ті, а са­ме ті ідеї, ду­м­ки, мі­р­ку­ван­ня, об­ра­зи, си­м­во­ли то­що, які ре­а­лі­зу­ють­ся чи вті­лю­ють­ся у пе­в­них ма­те­рі­а­ль­них но­сі­ях. Це спе­ци­фі­ч­на осо­б­ли­вість ін­те­ле­к­ту­а­ль­ної вла­с­но­с­ті — її об’­єк­та­ми є не­ма­те­рі­а­ль­ні ре­чі, а са­ме без­ті­ле­с­ні ідеї то­що. Про­те не будь-­які ідеї, а ли­ше та­кі, що мо­жуть бу­ти вті­ле­ні в ма­те­рі­а­ль­них но­сі­ях, тоб­то їх ав­то­ри по­від­ом­ля­ють, як ту чи ін­шу ідею мо­ж­на вті­ли­ти і ви­ко­ри­с­та­ти, або во­на вже вті­ле­на в на­у­ко­во­му, лі­те­ра­ту­р­но­му чи ху­до­ж­ньо­му тво­рі. Це од­на із спе­ци­фі­ч­них ознак ін­те­ле­к­ту­а­ль­ної вла­с­но­с­ті, яка від­рі­з­няє її від зви­чай­ної вла­с­но­с­ті[5].

Спектр об’єктів інтелектуальної власності, а також характер їхнього створення і використання дуже різноманітний. Відрізняючись один від одного, ОІВ у той же час мають поруч загальних ознак, що дозволяють здійснювати їхнє угруповання за тими або іншими критеріями. Виявлення таких критеріїв і класифікація відповідно до них відносин інтелектуальної власності дозволяє більш чітко визначити поняття інтелектуальної власності.

Однією з умов введення блага в оббіг є його відокремлення, відділення від інших, аналогічних йому благ з метою закріплення за визначеним суб’єктом. Стосовно матеріальних благ (обмежених у просторі) дана умова виконується автоматично. Нематеріальні блага є об’єктивно необмежені в силу здатності до необмеженого тиражування і, відповідно, одночасного доступудо них необмеженого кола суб’єктів. Унаслідок цього спосіб, відповідно до якого нематеріальні блага можуть бути обмежені (відособлені), є принципово важливим і може служити основним критерієм типологізації відносин інтелектуальної власності. Способи відокремлення об’єктів інтелектуальної власності  диференціюються в рамках загального інституту ІВ по субститутах інтелектуальної власності. У свою чергу, дані субститути розташовані не хаотично, а знаходяться у визначеній системі. Тому систему інтелектуальної власності можна також представити як сукупність певним чином (на основі загальних принципів) організованих інститутів права, об’єктами яких є результати інтелектуальної діяльності у науково-виробничій і літературно-художній (гуманітарній) сферах.

У міжнародній практиці традиційно основними субститутами системи інтелектуальної власності вважаються:

• промислова власність,
• авторське право і суміжні права.

Промислова власність — це право власника, підтверджене охоронним документом у вигляді патенту або посвідчення, на виняткове використання об’єктів промислової власності. Промислова власність, у свою чергу, представлена інститутом патентного права й інститутом засобів індивідуалізації учасників господарського обороту і виробленої ними продукції. До об’єктів інституту патентного права відносяться:

• винаходи,
• корисні моделі,
• промислові зразки.

До об’єктів інституту засобів індивідуалізації учасників господарського обороту і виробленої ними продукції відносяться:

• товарні знаки,
• знаки обслуговування,
• фірмові найменування,
• найменування місць походження товарів.

 Авторське право регулює відносини, пов’язані з правами на:

• літературні, драматичні, музичні, хореографічні твори,
• аудіовізуальні твори;
• твори живопису, скульптури, графіки, дизайну, образотворчого мистецтва;
• твори декоративно-прикладного і сценографічного мистецтва, архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
• фотографічні твори; екологічні, географічні й інші карти, плани, ескізи і т.д.;
• програми для ЕОМ і бази даних;
• похідні твори (переклади, обробки, анотації, інсценівки і т.д.).

Сфера дії суміжних прав відноситься до прав виконавців (музикантів, акторів, танцюристів, режисерів-постановників спектаклів, диригентів і т.д.), виробників фонографії й організацій ефірного і кабельного віщання. До об’єктів суміжних прав відносяться:

• виконання або постановка яких-небудь творів літератури і мистецтва;
• фонограми, передачі, підготовлені для трансляції в ефірі або по кабелю (радіо, теле- або кабельне мовлення).

Включення в систему інтелектуальної власності промислової власності й авторського права базується, насамперед, на відмінностях у режимі правової охорони об’єктів інтелектуальної власності. Це, у свою чергу, залежить від галузі інтелектуальної діяльності людини, характер якого визначає предмет охорони. Так, право промислової власності охороняє зміст результату інтелектуальної діяльності (формулу винаходу), а авторське право спрямоване на охорону форми твору (слова, образотворчі форми і т.д.). При цьому необхідно відзначити, що традиційне віднесення до промислової власності інституту засобів індивідуалізації не цілком відповідає даному принципові. Стосовно даних об’єктів повинна охоронятися скоріше візуальна форма, чим зміст, як це передбачається режимом промислової власності. Крім того, така класифікація в значній мірі є даниною історичній традиції. Однак, з часом з’являються всі нові і нові об’єкти для правового захисту в режимі інтелектуальної власності. Крім того, не всі складові промислової власності й авторського права повною мірою відповідають вищевказаному принципові класифікації. Прикладом тому служать топології інтегральних мікросхем, стосовно яких, як представляється, може охоронятися не тільки форма, але і зміст.

У зв’язку з цим є доцільним використовувати класифікацію, пропоновану А. Сергєєвим[6] , що враховує зазначені невідповідності. Дана класифікація має дві істотні відмінності від традиційної. По-перше, у  пропонованій класифікації не використовується поняття промислової власності, а інститути патентного права і засіб індивідуалізації виділяються як самостійні інститути інтелектуальної власності. По-друге, відповідно до цієї класифікації в складі інтелектуальної власності поряд із традиційними інститутами їм виділяється інститут охорони нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності, у числі об’єктів якого виділяються наступні результати інтелектуальної діяльності:

• топології інтегральних мікросхем,
• комерційна і службова таємниця,
• селекційні досягнення.

Виділення даного інституту обумовлено тим фактом, що в системі інтелектуальної власності існують інститути, що забезпечують особливий режим охорони результатів інтелектуальної діяльності, відмінний як від авторського, так і від патентного права. Разом з тим, до складу даного інституту А. Сергєєвим включаються також такі об’єкти, як: наукові відкриття і раціоналізаторські пропозиції. Такий підхід обумовлений прийнятим у міжнародній практиці розширювальним тлумаченням поняття інтелектуальної власності. Даний підхід має на увазі включення до складу інтелектуальної власності всіх прав, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях, у тому числі і наукові відкриття[7] .

Відповідно до міжнародних критеріїв до об’єктів інтелектуальної власності можна також віднести і раціоналізаторську пропозицію, з огляду на, що це «технічне рішення, що є новим і корисним для підприємства, організації або установи, якій воно подано, і, що передбачає зміну конструкції, виробів, технології виробництва і застосовуваної техніки або зміну складу матеріалу[8]» .

У вищенаведеній класифікації інститутів інтелектуальної власності приділяється увага насамперед інституціонально-правовим аспектам.

Об’єкти інтелектуальної власності мають різне функціональне призначення: частина з них призначена для задоволення потреб суспільного виробництва (виробниче споживання), частина — для задоволення духовних потреб людини (особисте споживання). Наявність різних суспільних потреб приводить до виникнення інтелектуальної власності різних видів: науково-технічної, виробничої і гуманітарної. Причому суспільне виробництво тісне пов’язане з науковою діяльністю, більшість результатів якої потребуються суспільному виробництву. Тим самим, виробнича і наукова галузі тісно взаємозалежні, і є всі підстави об’єднати інтелектуальну власність наукової і виробничої сфер у єдиний вид: інтелектуальна власність виробничої і науково-технічної сфери. Таким чином, у залежності від характеру діяльності і суспільних потреб можна виділити інтелектуальну власність виробничої і науково-технічної сфери, а також інтелектуальну власність гуманітарної сфери (див. Додаток №1). З огляду на, що предметом дослідження в дійсній роботі є об’єкти інтелектуальної власності , що відносяться до гуманітарної сфери, межі аналізу доцільно обмежити саме цією сферою.

Для того щоб найбільше повно охарактеризувати сутність досліджуваного явища, нижче приведена узагальнена класифікація відносин інтелектуальної власності.

Класифікація інтелектуальної власності

№	Критерій класифікації	Вид інтелектуальної власності (або об’єкта інтелектуальної власності)
1.	Характер діяльності, у процесі якої створюється і використовується об’єкт інтелектуальної власності	·       інтелектуальна власність науково-технічної сфери, ·       інтелектуальна власність гуманітарної сфери
2.	Характер творчої діяльності по створенню об’єкта інтелектуальної власності	·       формотворна спрямованість (наприклад, твір мистецтва) ·       змістовна спрямованість (наприклад, більшість об’єктів промвласності)
3.	Принцип оборотоздатності (віддільності від конкретного суб’єкта права)	·       оборотоздатна, ·       необоротоздатна
4.	За юридичним статусом власника	·       інтелектуальна власність юридичних осіб, ·       інтелектуальна власність фізичних осіб
5.	За кількістю авторів-творців, власників	·       колективна інтелектуальна власність, ·       індивідуальна інтелектуальна власність

У пе­рі­од іс­ну­ван­ня СРСР прак­ти­ч­но вся ін­те­ле­к­ту­а­ль­на вла­с­ність, при­най­м­ні в на­у­ко­во-­те­х­ні­ч­ній сфе­рі, на­ле­жа­ла дер­жа­ві. У зв’я­з­ку з пе­ре­хо­дом України до ри­н­ко­вої еко­но­мі­ки і до­ко­рін­ним пе­ре­ло­мом дер­жа­в­но­го ла­ду до­свід за­хи­с­ту інтелектуальної вла­с­но­с­ті, на­ко­пи­че­ний у Ра­дян­сь­ко­му со­ю­зі, ви­яви­в­ся не­при­да­т­ний. з’яв­и­ла­ся не­об­хід­ність у ство­рен­ні но­во­го за­ко­но­дав­ст­ва по за­хи­с­ту ав­то­рсь­ких прав, роз­ро­б­ці си­с­тем оці­н­ки не­ма­те­рі­а­ль­них ак­ти­вів під­при­ємств і рі­шен­ні ін­ших пи­тань, пов’язаних із пра­во­вою охо­ро­ною і за­хи­с­том прав на ін­те­ле­к­ту­а­ль­ну вла­с­ність. У 1994 ро­ці в Україні всту­пив у дію За­кон України „Про авторське право і суміжні права”, по­тім бу­ли при­йн­я­ті ще ряд но­р­ма­ти­в­них ак­тів в галузі охо­ро­ни інтелектуальної вла­с­но­с­ті.

Пе­р­ші ви­зна­чен­ня ав­то­рсь­ко­го пра­ва з’яв­и­ли­ся з ви­ни­к­нен­ням са­мої ка­те­го­рії ав­то­рсь­ко­го пра­ва й озна­ча­ли на­сам­пе­ред при­на­ле­ж­ність ав­то­рсь­ко­го пра­ва тій або ін­шій осо­бі. То­му,  на ета­пі ста­но­в­лен­ня, ав­то­рсь­ке пра­во мо­ж­на ви­зна­чи­ти як — пра­во отри­му­ва­ти  ви­го­ду з про­ду­к­тів тво­р­чої ді­я­ль­но­с­ті[9] . Ін­ак­ше ав­то­рсь­ке пра­во — па­ну­ван­ня осо­би над тво­ром.

Ві­до­бра­жен­ням про­при­е­та­р­ної те­о­рії ав­то­рсь­ко­го пра­ва в бу­р­жу­а­з­ної юрис­пру­де­н­ції з’яв­и­ло­ся вжи­ван­ня те­р­мі­ну лі­те­ра­ту­р­на і ху­до­ж­ня вла­с­ність” (laproprietelitteraireetartistique), що ча­с­то за­сто­со­ву­єть­ся в до­к­т­ри­ні, а та­кож у де­яких між­на­ро­д­них уго­дах[10].

У су­час­но­му ро­зу­мін­ні ав­то­рсь­ке пра­во роз­кри­ва­єть­ся за до­по­мо­гою ря­ду ви­зна­чень.

Ав­то­рсь­ке пра­во ро­зу­мі­єть­ся як пра­во­вий ін­сти­тут, як пра­во в об’­єк­ти­в­но­му ро­зу­мін­ні[11], і в той же час мо­же озна­ча­ти пра­во, що на­ле­жить ав­то­ру тво­ру або осо­бі, якій во­но бу­ло пе­ре­да­но (ав­то­рсь­ке пра­во в су­б’єк­ти­в­но­му змі­с­ті).

По­-дру­ге, ав­то­рсь­ке пра­во — су­ку­п­ність норм спря­мо­ва­них на ре­гу­лю­ван­ня ав­то­рсь­ких пра­во­від­но­син.

Су­час­не ав­то­рсь­ке пра­во, як це ви­пли­ває з між­на­ро­д­них угод, ре­гу­лює від­но­си­ни по ви­ко­ри­с­тан­ню тво­рів на­у­ки, лі­те­ра­ту­ри і ми­с­те­ц­т­ва.

Ав­то­рсь­ке пра­во — су­ку­п­ність пра­во­вих норм спря­мо­ва­них на ре­гу­лю­ван­ня ав­то­рсь­ких пра­во­від­но­син. Во­но є ча­с­ти­ною на­ці­о­на­ль­но­го ци­ві­ль­но­го пра­ва і роз­ді­лом між­на­ро­д­но­го при­ва­т­но­го пра­ва[12].

Го­во­ря­чи про ав­то­рсь­ке пра­во в об’­єк­ти­в­но­му ро­зу­мін­ні, не­об­хід­но на­сам­пе­ред зве­р­ну­ти  ува­гу на те, що ко­жна дер­жа­ва вста­но­в­лює но­р­ми ав­то­рсь­ко­го пра­ва, від­по­ві­д­но до тих ці­лей і за­вдань, що во­на ста­вить пе­ред со­бо­ю.

Ав­то­рсь­ке пра­во — ча­с­ти­на ци­ві­ль­но­го пра­ва, що ре­гу­лює від­но­си­ни, що скла­да­ють­ся в зв’я­з­ку з ви­ко­ри­с­тан­ням творів на­у­ки, лі­те­ра­ту­ри і ми­с­те­ц­т­ва, ви­ра­же­них в об’­єк­ти­в­ній фо­р­мі (ру­ко­пис, кре­с­лен­ня і т.п.), що до­зво­ляє від­тво­рю­ва­ти ре­зуль­тат тво­р­чої ді­я­ль­но­с­ті ав­то­ра.

Але за­хи­с­ту інтелектуальної вла­с­но­с­ті в ра­м­ках од­ні­єї дер­жа­ви не­до­ста­т­ньо. Для найбільш ефективної охо­ро­ни прав на та­ку вла­с­ність не­об­хід­но між­на­ро­д­не спів­ро­бі­т­ни­ц­т­во в цій сфе­рі.

Між­на­ро­д­не куль­ту­р­не спів­ро­бі­т­ни­ц­т­во слу­жить вза­є­м­но­му ду­хо­в­но­му зба­га­чен­ню на­ро­дів, утве­р­джен­ню ідей миру і до­б­ро­су­сід­с­т­ва. У на­шій кра­їні, осо­б­ли­во остан­нім ча­сом, ви­да­ють­ся твори іно­зе­м­них ав­то­рів, ста­в­лять­ся п’є­си іно­зе­м­них дра­ма­ту­р­гів, ви­по­в­ню­ють­ся кра­щі твори за­ко­р­дон­ної му­зи­ки, ус­пі­ш­но роз­ви­ва­єть­ся спів­ро­бі­т­ни­ц­т­во з ін­ши­ми кра­ї­на­ми в галузі кі­но, ра­діо, те­ле­ба­чен­ня.

Але не­об­хід­но вра­хо­ву­ва­ти, що роз­ви­ток між­на­ро­д­но­го куль­ту­р­но­го спів­ро­бі­т­ни­ц­т­ва по­ви­нний здій­с­ню­ва­ти­ся на засадах  по­ваги су­ве­ре­ні­те­ту, за­ко­нів і зви­чаїв ко­ж­ної кра­ї­ни. Во­но по­ви­нно ґру­н­ту­ва­ти­ся на засадах рі­в­но­пра­в­но­с­ті і вза­є­м­ної ви­го­ди, гли­бо­кої по­ва­ги до куль­ту­ри ін­ших на­ро­дів, до на­ці­о­на­ль­них осо­б­ли­во­с­тей і тра­ди­цій.

При здій­с­нен­ні між­на­ро­д­но­го куль­ту­р­но­го спів­ро­бі­т­ни­ц­т­ва зна­ч­ну роль гра­ють пи­тан­ня між­на­ро­д­ної охо­ро­ни ав­то­рсь­ких прав.

Си­с­те­ма ав­то­рсь­ко­го пра­ва зав­жди роз­ви­ва­ла­ся в су­с­пі­ль­них ін­те­ре­сах і за­без­пе­чу­ва­ла рі­в­но­ва­гу між пра­ва­ми ав­то­ра, з од­но­го бо­ку, і ін­те­ре­са­ми су­с­пі­ль­с­т­ва в ча­с­ти­ні до­сту­пу до ре­зуль­та­тів тво­р­чо­с­ті, з ін­шої сто­ро­ни.

Але перш ніж роз­ви­ва­ти цю ду­м­ку, слід пояснити, що в ши­ро­ко­му змі­с­ті ав­то­рсь­ке пра­во яв­ляє со­бою су­ку­п­ність норм ци­ві­ль­ного та ін­ших га­лу­зей пра­ва, що ре­гу­лю­ють від­но­си­ни, що ви­ни­ка­ють у зв’я­з­ку зі ство­рен­ням і ви­ко­ри­с­тан­ням творів на­у­ки, лі­те­ра­ту­ри і ми­с­те­ц­т­ва. От­же, між­на­ро­д­не ав­то­рсь­ке пра­во яв­ляє со­бою су­ку­п­ність між­на­ро­д­но-­пра­во­вих норм, що ре­гу­лю­ють від­но­шен­ня, що ви­ни­ка­ють у зв’я­з­ку зі ство­рен­ням і ви­ко­ри­с­тан­ням творів. А сто­со­в­но  до кон­к­ре­т­них осіб ав­то­рсь­ке пра­во ро­зу­мі­єть­ся як су­ку­п­ність ­на­ле­ж­них ав­то­ро­ві (фі­зи­ч­ній осо­бі) май­но­вих і осо­би­с­тих май­но­вих (ду­хо­в­них) прав стосовно ство­ре­но­го ним тво­р­чою пра­цею твору на­у­ки, лі­те­ра­ту­ри і ми­с­те­ц­т­ва, що во­ло­діє но­ви­з­ною й ори­гі­на­ль­ні­с­тю.[13]

З са­мо­го по­ча­т­ку дії за­ко­но­дав­ст­ва по ав­то­рсь­ко­му пра­ву пра­во­мо­ч­но­с­ті ав­то­ра об­ме­жу­ва­ли­ся за терміном дії, а та­кож за сту­пе­нем їх­ньої за­бо­ро­ни для осо­би­с­то­го і на­у­ко­во­го ви­ко­ри­с­тан­ня. Цей під­хід ви­ра­же­ний у ст.27 За­га­ль­ної де­кла­ра­ції прав лю­ди­ни, від­по­ві­д­но до яко­го ко­ж­ний має пра­во ві­ль­но бра­ти участь у куль­ту­р­но­му жит­ті су­с­пі­ль­с­т­ва, ко­ри­с­ту­ва­ти­ся зтворами ми­с­те­ц­т­ва і на­у­ко­во­го роз­ви­т­ку, а та­кож має пра­во на за­хист мо­ра­ль­них і ма­те­рі­а­ль­них ін­те­ре­сів, що є ре­зуль­та­том будь-­якої на­у­ко­вої, лі­те­ра­ту­р­ної або ху­до­ж­ньої про­ду­к­ції, ав­то­ром якої він є.

Та­ким чи­ном, не­за­ле­ж­но від осо­б­ли­во­с­тей на­ці­о­на­ль­но­го за­ко­но­дав­ст­ва в сфе­рі ав­то­рсь­ко­го пра­ва, си­с­те­ми міжнародного ав­то­рсь­ко­го пра­ва ви­зна­ють­ся як такі, що ма­ють подвійне при­зна­чен­ня: спри­ян­ня за­хи­с­то­ві прав осіб, за­йнятих у сфе­рі ство­рен­ня творів лі­те­ра­ту­ри і ми­с­те­ц­т­ва, і од­но­ча­с­не за­до­во­лен­ня су­с­пі­ль­них по­тре­б шля­хом забезпечення ма­к­си­ма­ль­но мо­ж­ли­вої доступності  творів, охо­ро­ню­ва­них ав­то­рсь­ки­ми пра­ва­ми.

Ме­тою пред­ста­в­ле­ної ди­п­ло­м­ної ро­бо­ти є до­кла­д­ний роз­бір між­на­ро­д­но-­пра­во­вих ак­тів в галузі ав­то­рсь­ко­го пра­ва, що ра­зом з на­ці­о­на­ль­ним за­ко­но­дав­ст­вом утво­рюють єди­ну між­на­ро­д­ну си­с­те­му охо­ро­ни ав­то­рсь­ко­го пра­ва, роз­гляд іс­то­рії ви­ни­к­нен­ня і роз­ви­т­ку ці­єї си­с­те­ми,  чі­т­ке ви­зна­чен­ня об’­єк­тів і су­б’єк­тів між­на­ро­д­но­го ав­то­рсь­ко­го пра­ва, осо­би­с­тих не­май­но­вих і май­но­вих прав ав­то­рів, а та­кож роз­гляд по­ряд­ку охо­ро­ни ав­то­рсь­ких прав українських  гро­ма­дян за кордоном і ав­то­рсь­ки­х пра­в іно­зе­м­ців на те­ри­то­рії України.

Перш ніж перейти безпосередньо до аналізу інституту охорони міжнародного авторського права хотілося б визначитися з проблемою застосування термінології в даній роботі.

У спеціальній літературі часто застосовується і термін „міжнародна охорона авторського права” (або навіть „міжнародне авторське право”). В принципі вживання такого терміну допустимо, оскільки  Бернська конвенція з охорони творів літератури і мистецтва 1886 року містить цілий ряд норм матеріально-правового характеру, обов’язкових для країн-учасниць. Ряд конвенційних норм невідомий національному законодавству окремих країн-учасниць і діє для них на основі примату міжнародного договору над національним правом. Сукупність положень Бернської конвенції складає  у певній мірі систему міжнародного регулювання авторських прав[14].

Однак Бернська конвенція не єдина міжнародна угода в сфері авторського права. Поряд з нею діє Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року, основним принципом якої  є принцип національного режиму (асиміляції) на базі збереження дії національного законодавства – тобто з цього можна зробити висновок  про те, що  авторському праву властивий територіальний характер дії, поки  на базі міжнародних конвенцій  та інших  міжнародних актів не  відбудеться створення якого-небудь уніфікованого єдиного авторського права, що діє у всіх країнах-учасницях. Тому, більш правильним буде вести мову про міжнародне співробітництво в галузі охорони авторського права.

Співробітництво держав у питаннях охорони інтелектуальної власності забезпечується системою міжнародно-правових угод, що координують і регулюють цю специфічну сферу міжнародних зв’язків[15].

„Інтелектуальна власність (Intellectualproperty)”.

Поняття інтелектуальна власність існує вже не одне сторіччя — і його появу зв’язують з іменами діячів Великої французької революції 1789 р. Французькі юристи, бажаючи підкреслити те, що результати творчості також повинні охоронятися законом, використовували для цих цілей єдину відому в ті часи юридичну конструкцію права власності, називаючи результати творчої діяльності «власністю найбільш священного роду». Але це зовсім не означало, що права авторів творів визначалися як права власника. Більш того, конструкція права власності, що складає з права володіння, користування і розпорядження, виявилася абсолютно непристосована до творів, що будучи об’єктами ідеальними одержали назву «безтілесних речей». Для визначення прав автора стосовно створеного ним твору стали використовувати конструкцію виключних прав, теорія яких була розроблена європейськими юристами вже в XIX столітті.

Однак назва збереглася й у законах деяких держав авторське право продовжувало називатися правом власності навіть незважаючи на те, що ця назва не відповідала особливому змісту авторського права. Наприклад, у Франції закон про авторське право дотепер називається законом про літературну і художню власність.

Новим етапом в існуванні поняття інтелектуальної власності стало прийняття в 1967 р. у Стокгольмі конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ). Стаття 2 конвенції встановлює, що інтелектуальна власність включає права щодо:літературних, художніх і наукових творів, виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо —  і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, науковихвідкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень, захисту проти несумлінної конкуренції.

Як видно, використане в конвенції поняття «Інтелектуальна власність» є умовним, і покликане об’єднати різні правові інститути.

Видавці і юристи люблять визначати авторське право як „інтелектуальну власність.” Цей термін містить приховане припущення, що найбільше природно міркувати про авторські права за аналогією з фізичними об’єктами й існуючим для них поняттям власності.

Але запропонована аналогія випускає з поля зору істотну різницю між матеріальними об’єктами й інформацією: інформація може копіюватися і поширюватися майже без усяких зусиль, у той час, як матеріальні об’єкти не можуть.Будувати свої міркування на подібній аналогії означає ігнорувати цю різницю.

Навіть правова система США не цілком приймає таке порівняння, оскільки не трактує авторські права в точності як права власника матеріального майна( ”..це форма охорони, що забезпечується законодавством США (розд.17 Кодексу законів США) творцям «оригінальних авторських творів», у тому числі літературних, драматичних, музичних, художніх і деяких інших інтелектуальних творів.”).

Ще одна проблема з поняттям „інтелектуальної власності” у тому, що це спроба узагальнити кілька окремих правових систем, включаючи авторські права, патенти і торговельні марки, що скоріше різні, чим схожі. Звалювання їх в одну купу призведе до некоректних узагальнень.

Щоб запобігти плутанині, буде краще розшукати інші шляхи виразити поняття „інтелектуальна власність.”Замість цього слід говорити про авторські права, патенти або іншу конкретну правову систему.

 „Охорона (Protection)”

Юристи люблять вживати термін „охорона”, описуючи авторське право. Він має на увазі запобігання руйнувань і страждань, а тим самим заохочує людей ототожнювати себе з власниками і видавцями, що отримують з авторських прав вигоду, ніж з користувачами, яких вони обмежують.

Легко уникнути використання терміну„охорона” і скористатися більш нейтральним. Наприклад, замість „охорона авторських прав триває дуже довго” (Copyrightprotectionlasts a verylongtime) можна сказати про  „ Довгострокову дію авторських прав” (Copyrightlasts a verylongtime).

Якщо необхідно піддати систему авторських прав критиці, замість того, щоб підтримувати її, можна скористатися терміном „обмеження, що накладаються системою авторських прав” („copyrightrestrictions”).

 „Піратство (Piracy)”

Видавці часто називають заборонене копіювання „піратством”. Тим самим вони мають на увазі, що незаконне копіювання етично еквівалентне нападові на судна, викраденню й убивству людей.

Однак, якщо вважати, що нелегальне копіювання настільки ж жахливе, як викрадення або вбивство, то можна використовувати слово „піратство” для його опису. Замість нього можна вживати нейтральні терміни, такі як „заборонене копіювання” (prohibitedcopying) або „неправомочне копіювання” (unauthorizedcopying).

Однак, автор даної роботи буде використовувати погляд класиків на використання термінів.

Висновок

Отже, аналізуючи теоретичні здобутки науковців, вивчаючи  статистичні показники та прогностичні матеріали, можна дійти до висновку  про те, що

в результаті творчої діяльності людини створюються особлива категорія благ – нематеріальні блага. В юридичній літературі таку категорію благ, як не­ма­те­рі­а­ль­ні ре­чі, прийнято називати інтелектуальною власністю.  Нематеріальні блага є об’єктивно необмежені в силу здатності до необмеженого тиражування і, відповідно, одночасного доступу до них необмеженого кола суб’єктів. Внаслідок цього спосіб, відповідно до якого нематеріальні блага можуть бути обмежені є основним критерієм типологізації відносин інтелектуальної власності. Об’єкти інтелектуальної власності мають різне функціональне призначення, що приводить до виникнення інтелектуальної власності різних видів: науково-технічної, виробничої і гуманітарної.

Система інтелектуальної власності розуміється як сукупність певним чином (на основі загальних принципів) організованих інститутів права, об’єктами яких є результати інтелектуальної діяльності у науково-виробничій і літературно-художній (гуманітарній) сферах.

У міжнародній практиці традиційно основними субститутами системи інтелектуальної власності вважаються: промислова власність, авторське право і суміжні права. Однак, застосування класифікації,  запропонованої А. Сергєєвим, дозволяє більш чітко розрізнити та виокремити окремі субінститути  даної системи.

Авторське право, як інститут права інтелектуальної власності є су­ку­п­ність норм спря­мо­ва­них на ре­гу­лю­ван­ня пра­во­від­но­син, що виникають з приводу використання  результатів інтелектуальної діяльності у гуманітарній сфері.

Авторському праву властивий територіальний характер.

Важливою особливістю авторських прав є їх територіальний характер. Іншими словами, за загальним правилом, дія авторських прав на твір обмежується територією тієї держави, де цей твір був створений. Це означає, що в інших державах твір може бути вільно використаний без згоди автора і без виплати йому винагороди. Твір, охоронюваний на території однієї держави, одержує охорону на території іншої держави, якщо між цими державами укладені обопільна угода або обоє ці держави є учасниками багатосторонньої угоди про взаємне визнання й охорону авторських прав.

А тому для захисту прав іноземних авторів в конкретній державі було прийнято ряд міжнародно-правових актів, сукупність та дія яких повинна створити систему міжнародного авторського права. Однак основним принципом її  є принцип національного режиму (асиміляції) на базі збереження дії національного законодавства – тобто з цього можна зробити висновок  про те, що  авторському праву властивий територіальний характер дії, поки  на базі міжнародних конвенцій  та інших  міжнародних актів не  відбудеться створення якого-небудь уніфікованого єдиного авторського права, що діє у всіх країнах-учасницях.

Також, зважаючи на теоретичні здобутки в галузі вбачається не зовсім обдумане використання окремих термінів, зокрема таких як „Інтелектуальна власність”, „Охорона”, „Піратство”, „Міжнародне авторське право”. Пропонується вживати замість них такі терміни, як „Авторські права, патенти або інша конкретна правова система”, „Довгострокова дія авторських прав або Обмеження, що накладаються системою авторських прав”, „Заборонене копіювання” та  „Міжнародне співробітництво в галузі  авторського права” відповідно.