Вступ

Втрати на масштабі, як правило, пов’язані з труднощами управління: ефективність рішень падає, а середні витрати виробництва зростають.

На основі вивчення ефекту масштабу вчені створили концепцію мінімального ефективного розміру, яка допомагає встановити оптимальні розміри підприємств в окремих галузях за різних випадків ефекту масштабу.

Мінімальний ефективний розмір – це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.

Позитивний і негативний ефекти масштабу є найважливішими факторами, які визначають структуру кожної галузі і рівень розвитку конкуренції в ній.

За відповідного попиту на продукцію достатня ефективність може бути досягнута на кількох підприємствах-гігантах. Малі підприємства не будуть життєздатними і не забезпечують мінімально ефективного розміру виробництва. У крайньому разі може виникнути природна монополія, за якої мінімізація витрат на виробництво одиниці продукції досягається за наяв­ності тільки однієї фірми, що виробляє певний товар.

У галузях, для яких характерний від’ємний ефект від масштабу, мінімально ефективний розмір підприємства досягається і на дрібних підприємствах, це зокрема роздрібна торгівля, виготовлення взуття, пошиття одягу тощо. В цих галузях переважають дрібні підприємства, які можуть бути набагато ефективнішими, ніж великі.

З огляду на можливість підприємства змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу: миттєвого — період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінний; короткострокового — період виробництва, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші — як постійні; довгостроковий — період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції.

В умовах обмеженості ресурсів головне місце в теорії виробництва займає проблема ефективності виробництва. Вирішення її пов’язане з технологіями та з цінами на ресурси, тому виділяють технологічну та економічну ефективність. Технологічна ефективність є способом виробництва, при якому даний обсяг випуску досягається за меншої кількості хоча б одного з факторів. Економічно ефективним буде той технологічний спосіб виробництва, за якого альтернативна вартість вмінених факторів виробництва для даного обсягу випуску буде мінімальною.

В рамках однієї технології завжди існує залежність між величиною ресурсів та обсягом випуску продукції. Технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимально можливим обсягом випуску продукції називається виробничою функцією. Незалежними змінними є фактори виробництва, а залежною — значення обсягу випуску.

1. Концепція мінімально ефективного масштабу виробництва та її практичне застосування

Поняття «мінімально ефективний масштаб виробництва». У тривалому періоді, як неодноразово наголошувалося, підприємство може змінити обсяги застосування всіх видів ресурсів, тобто, по суті, змінити виробничу потужність. Підприємство, яке керується принципом економічної раціональності, має вибрати такий шлях розвитку, щоб виготовляти необхідну кількість продукції з мінімальними середніми витратами. Узагальнення результатів численних емпіричних досліджень функцій витрат дало змогу економістам [7, с.28] висунути концепцію мінімально ефективного масштабу виробництва (Minimum Efficient Size, MES).

MES являє собою найменший обсяг випуску продукції, за якого підприємство може мінімізувати довгострокові середні витрати. На рис. 7.13 наведено можливі типи кривих довгострокових середніх витрат і відповідні їм MES. Мінімально ефективний масштаб виробництва є технологічним оптимумом довгострокового періоду. Зауважимо, що це не обов’язково оптимальний розмір випуску з погляду цільової настанови підприємства та його довгострокових економічних інтересів. Вивчаючи мікроекономічну теорію ринків продукції, неважко переконатися, що найчастіше максимальний прибуток досягається за інших обсягів. Але, безсумнівно, чим ближче реальний випуск продукції до точки технологічного оптимуму, тим ефективніше використовуються ресурси.

MES і структура галузі. Звернемося до рис. 1, а, д, е. Наявність на графіках протяжних відрізків, що відповідають постійній віддачі від зростання масштабів виробництва, вказує, що підприємства, які виготовляють істотно більший за MES обсяг продукції, також функціонують з мінімальними середніми витратами. У такій галузі можуть співіснувати і бути життєздатними і малі, і середні, і великі підприємства. Прикладами слугують торгівля, сільське господарство, побутові послуги, хлібопекарське, меблеве виробництво тощо.

У випадку, коли зростаючий ефект масштабу досить швидко вичерпує себе і різко змінюється спадним або коли спадний ефект масштабу виявляється починаючи з невеликих обсягів випуску, MES чітко виявлений (див. рис. 1, б, г). Галузь представлятиметься певною кількістю підприємств приблизно одного розміру. До цієї категорії галузей потрапляють швейна, взуттєва, деякі підприємства агропромислового комплексу.

За ситуації, коли явно виражена тенденція зниження витрат у міру зростання обсягів випуску, а точка, починаючи з якої виявляється спадний ефект масштабу, дещо віддалена (див. рис. 1, в), галузь представлятиметься невеликою кількістю великих підприємств. До таких галузей належать металургійна, автомобільна, аерокосмічна та інші галузі важкої промисловості, а також деякі підприємства легкої промисловості, що виробляють стандартизовану продукцію масового попиту.

MES і тип ринку. Нагадаємо, що під структурою ринку розуміють сукупність елементів, які визначають особливості його функціонування. У мікроекономічній теорії все розмаїття різновидів структур товарних ринків заведено зводити до чотирьох моделей: досконала конкуренція, монополія, монополістична конкуренція, олігополія. Однією з класифікаційних ознак для виділення типів ринкових структур є кількість продавців аналогічної продукції. На думку багатьох економістів, мінімально ефективний розмір виробництва визначає максимально можливу кількість ефективно функціонуючих підприємств, необхідних для задоволення ринкового попиту.

Показник мінімально ефективного масштабу виробництва може визначатися в натуральному вимірі, а також як відношення MES до місткості ринку або галузевого обсягу випуску, тобто у відсотках або частках одиниці.

У табл. 1, запозиченої з [8, с. 110] та адаптованої в контексті розглядуваного питання, наведено мінімально ефективні розміри підприємств, визначені на основі даних обстеження представницьких галузей семи промислово розвинених країн світу, а також частка (у відсотках) підприємств MES у національному попиті США.

Як видно з даних таблиці, в більшості галузей і виробництв підприємство мінімально ефективних розмірів задовольняє лише частину ринкового попиту.

У процесі іншого дослідження було встановлено, скільки у галузі має бути підприємств, щоб повною мірою використовувався ефект масштабу і задовольнявся ринковий попит. Зауважимо, що цей показник можна розрахувати за формулою

n=Q/q

де n — кількість підприємств у галузі;

Q — розмір ринкового попиту в разі ціни, рівної LRATCmin, у натуральному вимірі за період (найчастіше — рік);

q — обсяг випуску в натуральному вимірі, що відповідає мінімально ефективному масштабу виробництва.

Результати цього дослідження наведено у табл. 1.

Оскільки кількість підприємств — розмір цілочисельний, за аналізу та інтерпретації даних необхідно брати найближче ціле число. Варто звернути увагу на те, що спостерігається великий розкид у галузевому розрізі кількості підприємств, необхідних для повного використання ефекту масштабу (наприклад, щодо виробництва холодильників: США — 7,1 підприємства, максимальне значення, Швеція — 0,5 підприємства, мінімальне значення; щодо взуття: США — 532 підприємства, максимальне значення, Швеція — 23 підприємства, мінімальне значення). Невелика кількість підприємств, необхідна щоб цілком задовольнити попит, є передумовою існування олігопольного або монополізованого ринків, тоді як їх велика кількість характеризує тенденцію до конкурентності.

Життя показує, що в багатьох випадках існування висококонцентрованих олігопольних ринків не може бути виправдане посиланням на ефект масштабу. Так, у США, за даними табл.2, для задоволення попиту на внутрішньому ринку і повного використання ефекту масштабу у виробництві пива має бути 29 підприємств, а у виробництві цигарок — 15. Проте на сьогодні чотири найбільші фірми з виробництва пива забезпечують 77 % усього внутрішнього споживання цього продукту, а чотири найбільші виробники цигарок контролюють 90 % внутрішнього ринку цигарок [3,  с. 64].

MES і природна монополія. Практика показує, що найменші витрати на одиницю продукції і, отже, найнижчі споживчі ціни за виробництва цілої низки товарів можуть бути досягнуті тоді, коли тільки одне підприємство цілком задовольняє ринковий попит. На рис. 1 показано, що єдина фірма може виготовляти Qм одиниць продукції за мінімальних середніх витрат АТСQм. Споживачі готові платити ціну Рм за кожну одиницю продукції. Оскільки ціна більша за середні витрати (Pm>ATCQm підприємство отримує прибуток. Якби той самий ринок поділили між собою два підприємства з обсягами випуску Qm/2 то витрати на одиницю продукції зросли б до ATCQm/2 і були б вищі за ринкову ціну Рм (ціна залишилася такою самою, оскільки сумарний обсяг продукції, що випускається двома підприємствами, дорівнює Qм). У такому разі обсяг випуску Qм є мінімально ефективним розміром підприємства.

 

Поява на ринку другого підприємства призводить до того, що обидва підприємства починають зазнавати збитків там, де одне могло б працювати з прибутками. Мабуть і споживачам краще у разі існування одного виробника. Тобто, навіть якщо технічно можливо мати два, три чи більше підприємств, економічно неефективно мати більше одного.

Ринок, що з найменшими витратами обслуговується одним підприємством, набув назви «природна монополія». В Україні до природних монополій наближаються компанії, що поставляють нафту і газ, електроенергію, виготовляють стратегічне озброєння, а на місцевому рівні — це послуги метрополітену, кабельного телебачення, комунальних служб.

MES як бар’єр «входу» на ринок. У деяких випадках навіть одне підприємство не в змозі цілком скористатися ефектом масштабу, оскільки розмір ринкового попиту менший за ефективний розмір підприємства. Звернемося ще раз до табл.2. У Швеції щодо таких товарів, як пиво, цигарки, холодильники, мінімально ефективний масштаб виробництва більше місткості національного ринку. У такому разі для підвищення ефективності діяльності і повного завантаження виробничих потужностей ефект масштабу поєднується з ефектом розмаїття, під яким розуміють економію, що досягається в процесі розширення асортименту товарів і послуг.

Ефект розмаїття виявляється тоді, коли сукупні витрати за виробництва двох або кількох видів продукції менші, ніж сукупні витрати за виробництва кожного з них окремо, тобто

TC(Q1,Q2)<TC(Q1,0)+TC(0, Q2)

Багатопродуктова економія на масштабі — це результат дії двох сил: однопродуктової економії на масштабі та економії на розмаїтті.

Рекордно низька собівартість продукції — природний економічний бар’єр для потенційних конкурентів.

В автомобільній промисловості США наприкінці ХХ ст. MES становив близько 300 тис. машин на рік. Оскільки компанії роблять, як правило, кілька моделей одночасно, вартість автомобільного заводу звичайно перевищує 3 млрд дол. Такий високий стартовий капітал є потужним бар’єром для «входу» потенційних конкурентів на привабливий ринок.

На закінчення підкреслимо, що тривалий період, у якому всі фактори виробництва розглядаються як змінні, — сугубо теоретична конструкція, проте вона необхідна для розуміння багатьох фундаментальних положень мікроекономічної теорії та обґрунтування стратегії розвитку підприємства на тривалий плановий період.

На відміну від миттєвого періоду, в якому всі фактори виробництва постійні, і короткострокового, де частина факторів є постійною, а частина — змінною, у довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Іншими словами, тривалість цього періоду така, щоб підприємство мало можливість змінити, у разі потреби, всі фактори виробництва — і капітального, і некапітального характеру, а галузь — кількість функціонуючих у ній фірм.

Оскільки всі фактори виробництва є змінними за визначенням, у довгостроковому періоді заведено виокремлювати тільки три види довгострокових витрат: сукупні (LRTC), середні (LRАTC) і граничні (LRМC).

Підприємство в будь-який момент часу має чітко визначений розмір виробничої потужності й у короткостроковому періоді пристосовується до рухливості ринкової кон’юнктури шляхом маневрування змінними ресурсами. За переходу в довгостроковий період змінюються розміри підприємства і відповідно розмір довгострокових сукупних, середніх і граничних витрат. Оскільки мікроекономічний аналіз витрат короткострокового і довгострокового періодів виходить з умов, що ціни на ресурси, їх початкова пропорція і техніко-технологічний рівень виробництва залишаються незмінними, остільки динаміка короткострокових витрат підприємства нового розміру підкоряється тим самим закономірностям, що й попереднього. У такому разі криві довгострокових сукупних (LRTC) і середніх (LRАTC) витрат огинають криві короткострокових сукупних (SRTC) і середніх (SRАTC) витрат.

Найважливішим фактором, що визначає конфігурацію кривих довгострокових витрат, є характер віддачі від збільшення масштабів виробництва. Якщо має місце позитивний ефект масштабу, довгострокові середні витрати знижуються, за постійного ефекту масштабу вони мають незмінний рівень, тобто описуються горизонтальною лінією, рівнобіжною осі випуску, а за негативного ефекту масштабу — зі зростанням обсягів випуску середні витрати зростають. Якщо для типового підприємства галузі характерна спочатку зростаюча, а потім спадна віддача від масштабу, то його крива LRАTC має дугоподібну форму. Її часто називають кривою вибору (або плановою кривою) довгострокового періоду; вздовж неї здійснюють вибір виробничої потужності підприємства. Однак варто пам’ятати, що зниження витрат на одиницю продукції з одночасним збільшенням обсягів випуску також має межі; будь-яка гігантоманія з часом зазнає поразки.

Результати емпіричних досліджень функцій витрат показують, що в окремих випадках крива довгострокових середніх витрат має не дугоподібну, а L-подібну або блюдцеподібну форму. Такі форми кривих витрат пояснюються не тільки дією віддачі від масштабу, а й співвідношенням темпів зміни виробничих та управлінських витрат. Наявність широкого плоского дна дає можливість підприємству мати певний діапазон вибору своїх розмірів за незмінного мінімального рівня довгострокових середніх витрат.

Довгострокова функція витрат описується різними типами рівнянь, кожне з яких відповідає тому або іншому характеру віддачі від масштабу. Дослідження і практика показують, що у разі розширення виробничої діяльності підприємства один вид віддачі може змінятися іншим, при цьому закономірності таких змін різні по галузях, так і по країнах. У таких випадках криву LRATC варто розбивати на ділянки, де чітко виявляється характер віддачі від масштабу, й використовувати відповідні формалізовані залежності для розрахунку параметрів довгострокових функцій витрат.

Функції короткострокових витрат мають ключове значення для визначення оптимальних обсягів випуску, що максимізують прибуток або мінімізують збитки, а на ринках недосконалої конкуренції — й цін; знання функцій довгострокових витрат необхідне для вибору мінімально ефективного розміру підприємства та обґрунтування стратегії його розвитку.

Мінімально ефективний масштаб виробництва (MES) являє собою найменший обсяг випуску, за якого підприємство може мінімізувати довгострокові середні витрати. MES залежить від характеру прояву ефекту масштабу, що визначає конфігурацію галузевої кривої довгострокових середніх витрат.

Мінімально ефективний масштаб виробництва визначає структуру галузі, тип ринку відповідного товару, в ряду галузей істотно впливає на концентрацію виробництва. Оцінка економічності масштабу необхідна не тільки для вибору мінімально ефективного розміру підприємства, а й для проведення ефективної урядової політики регулювання ринку, насамперед щодо діяльності монополій.

2. Мінімальний ефективний розмір підприємства. Мінімізація довгострокових середніх витрат

Між середніми сукупними витратами короткострокового (ATC) і довгострокового (LAC) періоду існує певний зв’язок. Крива довгострокових середніх витрат  будується на основі кривих короткострокових середніх сукупних витрат .

Відображаючи дію закону спадної віддачі, короткострокові  мають U – подібну форму. Нижня точка кривої  показує ефективний масштаб виробництва для підприємства з заданою технологією.

Фірмі необхідно відшукати для кожного технологічного рівня такий обсяг випуску, за якого середні сукупні витрати (ATC) були б мінімальними.

Завдання ускладнюється наявністю:

• постійного;
• зростаючого;
• спадного ефектів масштабу.

Постійний ефект масштабу спричиняє незмінність довгострокових середніх витрат (LAC).

Зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, тобто витрати на одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску.

Спадний ефект масштабу спричиняє втрати на масштабі, – середні витрати (ATC) зі збільшенням обсягу випуску зростають.

При різних ефектах масштабу крива довгострокових витрат () має іншу форму.

Рис. 1 ілюструє побудову довгострокової кривої середніх витрат для випадку постійного ефекту масштабу.

Якщо фірма хоче випускати невеликий обсяг продукції, то їй треба будувати підприємство з рівнем виробництва , який відповідає мінімальним середнім витратам, що встановлюються в точці перетину кривих  і . Якщо попит на продукцію зростає і фірма має намір розширити виробництво, то їй краще побудувати підприємство середнього розміру: за наявності постійного ефекту масштабу  середні витрати залишаться тими ж самими лише для обсягу виробництва Q₂. Будь-який проміжний між Q₁ і Q₂ рівень виробництва дасть більші середні витрати. Так само для великого підприємства треба обрати рівень випуску Q₃, оскільки для будь-якого обсягу між Q₂ і Q₃ витрати будуть більшими.

Абсциси точок перетину кривих  (А, В) показують обсяги виробництва, за яких доцільно здійснити зміну його масштабу.

Ламана лінія, що з’єднує криві довгострокових середніх витрат між точками перетину (позначена на графіку насічками), і є кривою довгострокових середніх витрат.

Але, якщо припустити, що масштаб виробництва змінюється безперервно, то крива довгострокових середніх витрат буде плавною. Її визначають мінімальні значення середніх сукупних витрат короткострокового періоду:

З’єднавши точки найменших витрат в кожному з розмірів підприємства, одержимо криву довгострокових середніх витрат. В умовах постійного ефекту масштабу це буде горизонтальна лінія .

Рис. 2.  ілюструє випадок зростаючого ефекту масштабу, або економію на масштабі на низьких обсягах випуску, які  на вищих обсягах виробництва переходять у спадний ефект масштабу, або втрати на масштабі.

Крива  тут має U – подібну конфігурацію. Причиною її є змінний характер ефекту масштабу.

На основі вивчення ефекту масштабу вчені створили концепцію мініма­льного ефективного розміру , яка допомагає встановити оптимальні розміри підприємств в окремих галузях за різних випадків ефекту масштабу.

Мінімальний ефективний розмір – це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.

Таким чином, аналіз виробництва в короткостроковому|короткотерміновому| періоді показує, що продуктивність змінного фактору|фактору| обмежена, а, отже, і можливості|спроможності| збільшення виробництва в короткостроковому|короткотерміновому| періоді обмежені.

Аналіз виробництва в довгостроковому періоді показує, що ефективність виробництва забезпечується:

• по-перше, оптимальним поєднанням факторів виробництва;
• по-друге, вибором оптимального розміру виробництва.

Основні правила виробника:

Правило використання ресурсів – щоб максимізувати прибу­ток, потрібно залучати додаткові одиниці ресурсу доти, доки кожна додаткова одиниця ресурсу дає приріст сукупного доходу, що пере­вищує приріст сукупних витрат.

Правило максимізації прибутку – кожний ресурс використо­вується доти, доки його граничний продукт у вартісному виразі не буде дорівнювати його ціні.

Правило найменших витрат – витрати мінімізуються в тому випадку, коли остання грошова одиниця, витрачена на кожний ре­сурс, дає однакову віддачу – граничну виручку.

Висновки

Показники масштабу підприємства багато в чому визначають масштаб діяльності підприємства і навпаки. Під масштабом діяльності слід розуміти розміри підприємства, виміряні обсягом випуску або реалізації продукції або ж частку підприємства на товарному ринку. Термін «масштаб підприємства» має більш широке значення, тому що має на увазі не тільки показники діяльності, але і його майновий стан, його активи. Таким чином, масштаб підприємства характеризується обсягом діяльності підприємства, часткою завойованого ним ринку, капіталом або використовуваними ресурсами.

Розмір підприємства — це його величина, ступінь розвитку. Величина підприємства справляє визначальний вплив на його діяльність, у зв’язку, з чим необхідно враховувати основні організаційно-економічні переваги і недоліки різних за розміром підприємств, а так само мати на увазі взаємозв’язок розвитку підприємництва та вироблення ефективної ринкової стратегії ТП, виходячи з масштабів його функціонування.

За вибір шляху розширення виробничої діяльності підприємству варто враховувати велику кількість факторів: усталеність попиту на продукцію; можливість появи товарів-субститутів і нових конкурентів; ціни на ресурси та їх динаміку; можливість зміщення акцентів у соціальній і техніко-економічній політиці; стан галузі тощо. Мікроекономічна теорія абстрагується від деяких із зазначених факторів, проте її висновки становлять методологічну базу формування виробничих систем і керування їх перетвореннями. В усіх випадках економічно ефективним способом виробництва будь-якого заданого обсягу продукції був, є і буде такий, що мінімізує альтернативну вартість використовуваних у процесі виробництва ресурсів.

У технологічному напрямку (класична, неокласична теорія фірми) оптимальний розмір підприємства розглядається у вигляді виробничої функції, що виражає технологічну та економічну залежність результатів виробництва від використовуваних факторів. Критерієм оптимальності є мінімально ефективний розмір підприємства — це суто технологічний критерій, що виражає поведінка витрат виробництва.

Оптимальний розмір підприємства визначається зіставленням позитивного і негативного ефективного масштабу виробництва. Планування роздрібного товарообігу ТП, особливо нового, доцільно починати з визначення мінімального обсягу товарообігу, орієнтованого на забезпечення беззбиткової роботи. У процесі господарської діяльності ТП несе певні витрати постійні (оренда, амортизація, витрати на утримання будинків і т.д.) і змінні (витрати, пов’язані з купівлею товарів, їх транспортуванням, зберіганням, підробітком, сортуванням, пакуванням, реалізацією). Темп зміни сукупних витрат відхиляється від темпу зміни обсягу товарообігу. У результаті обсяг товарообігу в своїй критичній точці дозволяє покрити постійні та змінні витрати. При цьому мінімально необхідний обсяг товарообігу дозволяє забезпечити підприємству беззбиткову роботу.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. — К.: Кондор, 2004. – 174 с.
2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.
3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с
4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Коре-цька; М-во освіти і науки України, ГУ «ЗІДМУ». — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.
5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.
6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.
7. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. — К.: Знання, 2001. — 211 с.
8. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КДЕУ, 2000. — 528 с.
9. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кири-ленко,. — К.: Таксон, 2003. — 334 с.
10. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.
11. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.
12. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук’янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.