1. Види і загальні вимоги до лекційних занять

Вимоги до академічної лекції: сучасний науковий рівень і насичена інформативність, переконлива аргументація, доступна і зрозуміла мова, емоційність, чітка структура і логіка, наявність яскравих прикладів, наукових доказів, обґрунтувань, фактів.

Структура академічної лекції: план — основні питання лекції; вступна частина — зв´язок з минулою лекцією, введення в тему; виклад основних положень з акцентованими висновками за кожним окремо; підбиття підсумків — загальний висновок.

Види лекцій:

• вступна
• тематична
• оглядова
• інформаційна
• підсумкова (заключна)
• комплексна.

Залежно від методів викладу навчального матеріалу лекції поділяються на монологічні, інформаційно-проблемні, проблемні, лекції-бесіди тощо.

Вступна лекція. Як правило, розпочинає вивчення навчальної дисципліни. Вона є дуже важливою з точки зору реалізації організаторських функцій, тому що саме на ній окреслюються межі й час, відведений на вивчення даної дисципліни, вимоги кафедри щодо опанування матеріалом, особливостями проведення семінарських і практичних занять, організації самостійної роботи, вказується форма контролю. Крім того, слід продемонструвати, яким чином ця навчальна дисципліна пов’язана з тим, що вивчалося на попередніх етапах, до яких галузей науки найчастіше прийдеться звертатися при її вивченні, як набуті знання зможуть використовуватися при подальшому навчанні.

Під час цієї лекції викладачеві необхідно виробити первинну мотивацію, при якій кожен слухач (курсант, студент) може дати собі відповіді на питання: «Чому мені важливо знати цю навчальну дисципліну? Яким чином вона мені знадобиться і тепер, і у майбутньому».

Особливо важливим є ознайомлення тих, хто розпочинає вивчення предмету, з понятійно-категорійним апаратом даної науки, базовими термінами, висуваються й обґрунтовуються основні методологічні позиції. Саме на вступній лекції визначається предмет і основні методи науки, яка вивчається, зв’язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, особистим досвідом слухачів (курсантів, студентів) і їх майбутньою спеціальністю. Для вступної лекції відбирають навчальний матеріал, який передбачає первинне ознайомлення з темами розділу, що будуть вивчатись на наступних за­няттях. Головне її завдання при цьому визначається необхідністю збудження ін­тересу до навчального матеріалу теми, розкриття існуючих взаємозв’язків між іншими темами та пояснення існуючої системності у знаннях.

В залежності від загальної кількості годин, що виділені на лекції, особливостей організації навчального процесу вступна лекція може розподілятися на такі різновиди:

Ознайомча лекція. Увага концентрується на питаннях, пов’язаних з  метою та завданнями курсу, взаємозв’язках науки і навчальної дисципліни. Відбувається  постановка наукової проблеми, прогноз розвитку науки, її зв’язок з практикою. Викладач розповідає про видатних діячів, які зробили суттєвий внесок у розвиток даної науки. Якщо є така можливість, розповідає про наукові здобутки членів кафедри, про напрямки наукової діяльності кафедри на теперішньому етапі та перспективи подальшого розвитку, за наявності — про наукові школи, що функціонують при кафедрі. Такого роду діяльність є дуже важливою, тому що, з одного боку, виховує гордість за свій навчальний заклад, з іншого боку — дозволяє слухачам (курсантам, студентам) зорієнтуватися у власному виборі  науково-дослідної роботи.

Настановча лекція. Найчастіше проводиться у слухачів (курсантів, студентів) першого курсу, які проходять процес адаптації до умов навчання у даному закладі, або у студентів-заочників, яких треба спрямувати на раціональну організацію самостійної роботи.  Основне її призначення визначається необхідністю окреслити коло питань, проб­лем, які необхідно опрацювати, висвітлити на наступних заняттях. Тут може по­яснюватись та обґрунтовуватись загальний план, структура проведення певної навчальної роботи, встановлюватись система окремих завдань (теоретичних, пра­ктичних), що необхідно виконати, демонструються відповідні висновки.

Інструктивна лекція. Доцільна  для слухачів-початківців, які ще не обізнані в питаннях організації пізнавальної діяльності під час аудиторних занять і самопідготовки, не мають навичок конспектування, роботи в бібліотеці тощо. Вона також готує слухачів (курсантів, студентів) до творчого розв’язання навчально-пізнавальних задач. Особливого значення цей різновид вступної лекції набуває тоді, коли по даній навчальній дисципліні передбачається написання курсової роботи. На такій лекції доводяться вимоги кафедри до курсової роботи, поради щодо вибору теми, етапів збору матеріалів, написання, підготовки до захисту роботи. Може даватися стислий аналіз наукової й навчально-методичної літератури, яка рекомендується для опрацювання. Уточнюються терміни і форми звітності. Все це передує подальшій індивідуальній роботі.

Найбільш поширеним видом лекцій серед традиційних є  інформаційна лекція. В деяких посібниках можна зустріти її синонімічну назву — «тематична лекція«. Така номінація навряд чи може вважатися вдалою, оскільки практично будь-яка лекція має свою тему. Що ж до запропонованої назви («інформаційна лекція» або як її іноді називають «лекція-інформація»), то і вона у декого, можливо, викличе заперечення, хоча не слід плутати інформацію з інформативністю. Головне, що ця назва відображає головне завдання такої лекції — викласти й роз’яснити слухачам (курсантам, студентам) певну інформацію у відповідності до програми, спрямувати на деякі проблемні питання, що існують з цього приводу у сучасній науці.

Інформаційна лекція в залежності від логіки подачі матеріалу, навчальних цілей також може мати різновиди, серед яких найбільш розповсюдженими є:

Методологічна лекція. Розкриває загальні та специфічні особливості даної науки, її структуру, окремі методи наукового пізнання. На старших курсах після складеного іспиту з філософії слухачам (курсантам, студентам) можна продемонструвати онтогенез науки, дію законів діалектики на прикладах даної галузі знань.

Загальнопредметна лекція. По суті є логічним продовженням методологічної лекції, оскільки конкретизує зв’язок фундаментальних об’єктів з конкретною навчальною дисципліною, демонструє системні відносини, поступово дає цілісну уяву про предмет.

Лекція теоретичного конструювання. Доцільна у роботі з бакалаврами, спеціалістами і магістрами, які вже мають навички систематизації й узагальнення освітніх результатів на основі теорії. За теоретичну основу даного різновиду інформаційної лекції беруться наукові концепції, розглядаються юридичні казуси чи прогалини у законодавстві, що потребують вирішення з урахуванням теоретичних засад. Ці лекції дозволяють поступово підготувати групи до переходу на проблемне навчання.

Лекція-конкретизація.  Має на меті деталізацію і поелементне вивчення й засвоєння якого-небудь поняття, теорії. Вона характеризуються достатньо великим об’ємом, тому не завжди вдається завершити розгляд всіх питань за час однієї пари. Як правило,  навчальний матеріал такої лекції подається інформаційним блоком, до якого входить одне або декілька взаємопов’язаних понять.

Іноді така лекція може проходити як розбір конкретних ситуацій, через які потім виходять на узагальнення. До речі, такий спосіб проведення лекцій є основним у навчанні правознавців у країнах англосаксонської правової сім’ї, де прийнято прецедентне право.

Лекція культурно-історичних аналогів. Цей вид лекцій найбільш часто застосовується і рекомендується для застосування в таких навчальних дисциплінах, як  «Історія України», «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Основи римського права», «Державне право зарубіжних країн», при вивченні юридичної компаративістики. Такий вид лекцій не тільки дозволяє формувати широкий світогляд за рахунок порівнянь, але і навчає систематизації, відбору того, що може застосовуватися в умовах розбудови в Україні правової держави.

Лекція-інтеграція Характеризується тим, що на ній відбувається подальший розвиток перетворення одержаних знань, установлення зв’язків і відношень між їх елементами. Мета та­ких лекцій полягає у формуванні у слухачів (курсантів, студентів) системи знань на основі усвідом­лення загальних закономірностей, загальних принципів, поступового переходу від окремих до більш широких узагальнень. Основна функція цієї лекції — диференціююча, яка дозволяє із великої кількості одержаних знань виділяти тільки ті, на які падає основне змістовне і логічне навантаження та які є опорою для встановлення зв’язків між основними поняттями теми, курсу, предмету.

Академічна лекція будується на принципах системності, інформативності, наочності, зрозумілості (доступності). Кожна лекція є логічно завершеною ланкою єдиної замкненої системи — курсу лекцій. У її тексті мають бути чітко пов´язані між собою структурно-логічні дидактичні блоки. Проектується графічний текст, планується, де, коли, скільки і які схеми, рисунки, графіки, формули подаються як підтвердження вербальної інформації. Принцип наочності реалізується засобами візуалізації (ТЗН, роздатковий матеріал, схеми, планшети тощо). Лекція має читатися зрозумілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз´яснюються, не варто перенасичувати лекцію «наукоподібними» термінами і модними іноземними словами. Текст (лат. texturn — зіткане) лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.

Академічні лекції є кількох видів. Вступна лекція є початковим етапом опрацювання нової дисципліни навчального плану. Завдання такої лекції полягає в тому, щоб розкрити структуру курсу, особливості його вивчення, місце нової навчальної дисципліни у системі професійної підготовки студентів, її актуальність і важливість у їх майбутній професійній діяльності. Та головне у підході до лекції цього виду — зацікавити студентів змістом навчальної дисципліни, сформувати у них інтерес до неї. Читання вступної лекції вимагає від викладача значного емоційного піднесення, натхнення, образності. Важливо захопити студентів не лише змістом навчального матеріалу, а й викликати інтерес до себе як до викладача, особистості.

Основне місце у науково-педагогічній діяльності викладача ВНЗ займають тематичні лекції з курсу конкретної навчальної дисципліни. Це, так би мовити, щоденна, «буденна» робота викладача і студентів. Вона вимагає цілеспрямованості, систематичності та послідовності, логічної узгодженості між окремими темами.

Опрацювання навчального курсу завершується підсумковою (заключною) лекцією. її проводять переважно після завершення вивчення групи дисциплін спорідненого циклу (наприклад, лінгвістичних чи літературознавчих, педагогічних та под.), напередодні складання державних екзаменів, виходу на практику та ін. Головне завдання такої лекції полягає в тому, щоб дати можливість студентам усвідомити науковий, методологічний стрижень розвитку системи наук, взаємозв´язок між ними, окреслити перспективи подальшого становлення науки того чи того напряму. Проведення таких лекцій доручають найбільш досвідченим, ерудованим викладачам.

Процес навчання — багатогранна і багатофакторна діяльність педагога і студентів, він спрямований на реалізацію низки функцій. А оскільки лекція займає особливо важливе місце у навчально-виховній роботі, то вона містить у собі можливості здійснення освітньої, розвивальної, виховної, організуючої функцій.

Текст лекції не повинен бути стабільним і використовуватися впродовж багатьох років. Кожного разу, повертаючись до опрацювання академічного курсу, необхідно переглядати її зміст, приклади, аргументацію окремих наукових положень, враховувати нові досягнення науки, появу додаткових джерел інформації, професійну спрямованість студентів та ін. Викладач вищої школи весь час має перебувати у творчому науково-методичному пошуку. Адже студенти цінують його не лише (і не скільки) як інформатора, їх захоплює передусім творче дійство педагога на лекції.

На кожній лекції педагог має дбати про створення оптимальних умов для реалізації зазначених функцій. Наприклад, вивчаючи z курсі педагогіки тему «Розвиток і формування особистості», безпосередньо в лекції з погляду освітньої функції необхідно ознайомити студентів з науковими поняттями «людина», «особистість», «індивідуальність», «розвиток», «спадковість», «види розвитку»; розкрити сутність різних поглядів на питання про місце і роль біологічних і соціальних чинників, що впливають на розвиток; показати новітні наукові тенденції у розв´язанні складних проблем фізичного, психічного і соціального розвитку, їх значущість для вирішення виховних завдань.

Зміст навчального матеріалу означеної теми має великі можливості для інтелектуального розвитку студентів. Включення в лекцію низки проблемних ситуацій, виокремлення завдань сприятиме активізації мислення студентів, а отже, і розвитку їхнього інтелекту. Наприклад: попередня інформація про випадок, коли чотирирічна дитина успішно виконує складні п´єси на органі; низка запитань: «Чи передаються спадкові здібності, риси характеру?», «Чи є об´єктивною народна мудрість «Яблуко від яблуні далеко не котиться?», «У чому відмінність понять: біологічне успадкування, соціальне успадкування?», «У чому сутність генетичної культури людини?» та багато інших. Усе це має спонукати студентів до роздумів, пошуків відповідей, а отже, і сприяє реалізації вимог розвивальної функції.

Широка палітра для реалізації вимог виховної функції міститься у темі про розвиток і формування особистості. По-перше, пізнання наукової інформації про розвиток людини сприяє піднесенню генетичної культури майбутніх батьків, формуванню у них соціальної відповідальності за народження і створення оптимальних умов для виховання своїх дітей. По-друге, зміст навчального матеріалу, педагогічно грамотна організація діяльності студентів на лекції сприяє розв´язанню завдань формування всебічно розвиненої особистості з погляду вимог розумового виховання (оволодіння знаннями, розвиток інтелекту, формування наукового світогляду), фізичного (дотримання санітарно-гігієнічних вимог на лекції), морального (формування соціальної зрілості, моральної відповідальності за продовження роду таін.), естетичного (естетика інтер´єру аудиторії, зовнішності викладача і студентів, естетика спілкування), трудового (доцільна організація розумової праці студентів).

Під час лекції викладач конкретними педагогічними діями має організувати студентів на поглиблене опрацювання теми: дібрати приклади народної педагогіки про відповідальність батьків за виховання дітей; ознайомити з науковою літературою з проблеми; систематизувати матеріал з вікової фізіології та дитячої психології про особливості фізичного і психічного розвитку дітей різних вікових груп і врахування їх у навчально-виховному процесі та ін.

Таким чином, моделювання організаційно-змістової структури лекції з погляду необхідності реалізації вимог основних функцій навчання є важливим чинником підвищення її ефективності.

Необхідно виділити низку загальнодидактичних вимог до лекції у вищій школі. По-перше, зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнення науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків. По-друге, у лекції мають реалізовуватись вимоги загальнодидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й самостійності, наочності, зв´язку змісту навчального матеріалу з професійною діяльністю, доступності, емоційності. По-третє, має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу. По-четверте, лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інтелектуального розвитку. По-п´яте, у лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.

Щодо методичних вимог до лекції, то її треба викласти так, щоб студенти зрозуміли, зацікавилися її змістом, осмислено законспектували і при цьому не перевтомилися. Важливою умовою цього є ораторська і педагогічна майстерність лектора, його мовленнєва культура. Треба вміло користуватися текстом лекції, не допускаючи неперервного монотонного читання і не відриваючись далеко від теми, захопившись окремими подробицями і деталями. Необхідно створювати оптимальні умови для конспектування. Це особливо важливо на молодших курсах. Значущі моменти, дидактичні одиниці доцільно виділяти інтонацією, зміною темпу, повторенням. Корисними під час лекції будуть рекомендації викладача типу: «Цю тезу підкресліть особливо», «Виділіть це поняття певним позначенням», «Це можна не записувати, послухайте, а рука відпочине». Зберігаючи оптимальний темп викладу, лектор має бути впевненим, що студенти встигають конспектувати, розуміють і осмислюють почуте, не перенапружуючи свої зусилля до стресового стану.

2. Застосування модульної системи навчання у процесі вивчення менеджменту

Організація освітнього процесу із використанням модульної системи навчання передбачає поділ інформації на модулі – відносно завершені, самостійні одиниці інформації. Сукупність декількох модулів дозволяє розкрити зміст певної навчальної теми або всієї дисципліни. Модулі можуть бути цільовими – тобто, містити відомості про нові явища і факти; інформаційними – відображати зміст підручників та першоджерел; операційними – містити практичні вправи і завдання. Основною метою модульного навчання є оптимізація самостійної навчальної та практичної діяльності студентів [1].

Принципи формування модульних програм з менеджменту:

1. Цільове призначення інформаційного матеріалу;
2. Поєднання комплексних інтегруючих і окремих дидактичних цілей;
3. Повнота навчального матеріалу в модулі;
4. Відносна самостійність елементів модуля;
5. Реалізація зворотного зв’язку;
6. Оптимальна передача інформаційного і методичного матеріалу.

Умови модульно-розвиваючого навчання:

1. Зменшення щоденного навчального навантаження (замість 5-7 предметів вивчають 2-3, максимум 4).
2. Впроваджено гнучкий розклад і скорочено заняття до 30 хв. – 3 міні-модуля. Міні-модуль (30 хв.) — Матеріал, що має смислову і логічну завершеність кожного.

Навчальна технологія, адаптована до основних завдань старшої школи та психолого-фізіологічних особливостей учнів, називаємо модульно-рейтинговою.

Модульний процес і структура навчального модуля: Основним дидактичним засобом реалізації модульної програми повинні стати міні-підручники.

Найменша одиниця в модульному навчанні називається «навчальним елементом» і завершується контрольним тестовим завданням, успішне виконання якого дозволяє студенту перейти до наступного навчального елемента. Близькі за змістом навчальні елементи об’єднуються в модульний блок, який завершується підсумковим контролем. Проходження курсу супроводжується багаторівневою, гнучкою формою контролю, яка дозволяє студенту самостійно планувати роботу над засвоєнням матеріалу курсу.

Як засвідчила практика, процес адаптації всіх учасників освітнього процесу (як студентів, так і педагогів) до модульної системи навчання ускладнюється наявністю низки психологічних бар’єрів, з якими стикаються учасники навчального процесу. До них можна віднести: організаційні ускладнення, пов’язані із розкладом, наявністю підручників, часу та місця для самостійної роботи учнів; комунікативні бар’єри – особливості взаємостосунків з товаришами по групі та педагогами; психологічні особливості перебігу когнітивних процесів в нових умовах засвоєння навчального матеріалу; мотиваційні бар’єри – усвідомлення необхідності виконання завдань та задоволення успіхами від досягнутого; емоційні ускладнення – емоції та відчуття щодо нової системи навчання у суб’єктів навчального процесу; творчі ускладнення – відсутність готовності відійти від шаблонного мислення та стереотипних форм поведінки в навчальній діяльності;

Е Кроше зауважує, що для скорочення періоду адаптації до особливостей модульного навчання доречною є організація вступного курсу, що пояснює особливості модульної системи навчання, для мікрогруп по 5-6 чоловік в кожній. Як показує практика, в цьому зацікавлені не лише студенти, але і викладачі, оскільки впровадження такого курсу дозволяє прискорити процес адаптації всіх учасників освітнього процесу до модульної системи. Важливим аспектом підвищення ефективності модульної технології освіти на думку вченого є психологічний прийом задання планки засвоєння інформації, що передбачає «публічність» оцінювання. Результати навчання студентів відображаються у спеціальному загальнодоступному бланку «Контроль навчального процесу», що виступає важливим стимулюючим фактором оптимізації навчального процесу [2].

Успішність модульної освітньої технології забезпечується також дотриманням принципів, які виокремлює П.Юцявичене: принцип гнучкості дозволяє здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня, сприяючи реалізації прихованого потенціалу учнів, не змінюючи при цьому комплектацію груп; принцип усвідомлення – пов’язаний з усвідомленням учнями перспективи, яка вибудовується в ході ознайомлення із завданнями курсу, вимогами та формами контролю, отриманням завдань навчальних елементів; принцип активності – передбачає активну роль самого учня, який отримує можливість планувати способи, темп і місце роботи в процесі оволодіння інформацією і сам приймає рішення про просування до наступного рівня. Дані принципи ні в якому разі не зменшують ролі педагога в навчальному процесі, а передбачають паритетність у взаємостосунках учня і вчителя, які переслідують спільну мету [3, с.48].

Не зважаючи на труднощі переходу до модульної системи навчання, врахування вищезазначених аспектів дозволить оптимізувати освітній процес і підвищити якість підготовки спеціалістів різних напрямків. Незаперечними залишаються основні переваги даної освітньої технології – гнучкість, можливість врахування індивідуальних особливостей та здібностей студента та орієнтованість на активність самого студента у засвоєнні знань.

3. Складіть добірку ситуаційних вправ до теми “Управління конфліктами в організаціях”

Ситуаційна вправа «Формули конфлікту»

Мета занять — розвиток у студентів навичок аналізу механізмів виникнення конфліктів на основі застосування формул (А, Б та В) та ідентифікація засобів їх розв’язання.

Порядок проведення заняття. Студентам пропонуються завдання з конкретними ситуаціями. Вони повинні вирішити ці завдання, відповівши на запитання – яку формулу конфлікту треба брати до уваги при його розв’язанні. Варіанти рішень обговорюються в навчальній групі.

Методичні вказівки. Один із видатних дослідників в сфері конфліктології В.П. Шейнов у своїй книзі «Конфликты в нашей жизни и их разрешение» приводить три формули конфліктів (А, Б та В). Практичне значення цих формул полягає в тому, що вони дозволяють достатньо швидко проводити аналіз багатьох конфліктів та знаходити шляхи їх розв’язання.

Перша формула (конфлікти типу А) відображає залежність конфлікту (КФ) від конфліктогенів (КФГ). Схематично першу формулу конфлікту можна зобразити таким чином:

де КФГ_i – конфліктоген i-го порядку, який провокує конфліктоген у відповідь.

При цьому КФГ_i+1>КФГ_i,, тобто кожний конфліктоген у відповідь є більш сильним, ніж той, на який він відповідає (закон ескалації конфлікту), .

Механізм розвитку конфлікту за першою формулою базується на негативному сприйнятті та реакції особистості, проти якої застосований конфліктоген. За відсутності вольового регулювання такої реакції вона має тенденцію розвитку за законом ескалації, тобто наростання.

Друга формула (конфлікти типу Б) показує залежність конфлікту (КФ) від конфліктної ситуації (КС) та інциденту (І) та може бути представлена в такий спосіб:

Дана формула прямо вказує на спосіб розв’язання таких конфліктів: усунути конфліктну ситуацію та вичерпати інцидент.

Третя формула (конфлікти типу В) відображає залежність конфлікту (КФ) та декількох конфліктних ситуацій (КС). Це можна виразити таким чином:

при цьому n≥2.        (3)

Словами цю формулу можна виразити так: сума двох чи більше конфліктних ситуацій призводить до конфлікту. 

Варіанти завдань

Ситуація 1

Визначте природу конфлікту (тип) в наступній ситуації.

Керівник прийняв на роботу непідготовленого робітника, не узгодивши це з заступником, якому цей робітник підпорядкований. Незабаром з’ясовується нездатність прийнятого робітника виконувати свою роботу. Заступник направляє керівнику доповідну записку про це. Керівник тут же розриває цю записку.

Ситуація 2

Визначте природу конфлікту (тип) в наступній ситуації.

Під час бесіди з претендентом на вакантну посаду керівник дає обіцянку в подальшому його кар’єрне зростання.

Робітник з наснагою розпочинає працювати, виявляючи високу працездатність та доброчесність. Керівництво постійно збільшує навантаження, не підвищуючи заробітної плати та не просуваючи на посаді. Через деякий час робітник починає проявляти ознаки невдоволення… Назріває конфлікт.

Ситуація 3

Визначте природу конфлікту (тип) в наступній ситуації.

Керівник повідомляє підлеглому, що наступного місяця посилає його на курси підвищення кваліфікації. Підлеглий відмовляється, посилаючись на те, що до пенсії залишилося півтора роки.

Ситуація 4

Визначте природу конфлікту (тип) в наступній ситуації.

Начальник дільниці дає завдання робочому. Той відмовляється, мотивуючи свою відмову тим, що ця робота вимагає більш високого розряду та додає при цьому, що йому вже п’ять років не підвищують розряд.

Ситуація 5

При обговоренні питань один з підлеглих, не витримуючи пресингу з боку керівника, у напівжартівливій формі звернув на це увагу. Керівник, зі словами «Без мого прямого наказу ви зовсім нічого не робите», підвищив вимоги до проекту, скоротив термін здачі роботи. У відповідь робітник відмовився від виконання роботи, оскільки ця робота не зазначена в його посадових обов’язках і таким чином безкоштовна. Керівник після цього випадку почав діяти же більш жорстко, особливо по відношенню до цього підлеглого.

Список використаної літератури

1. Антошкіна Л. Методика навчання і викладання менеджменту: Навч. посіб. / Бердянський ун-т менеджменту і бізнесу. — Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2007. — 148с.
2. Берека В. Фахова підготовка магістрів з менеджменту освіти: теорія і методика: [монографія] / АПН України; Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих / А.Й. Сиротенко (ред.). — Хмельницький : ХГПА, 2008. — 482с.
3. Вітвицька С. Основи педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ Світлана Вітвицька,; М-во освіти і науки України, Житомирський державний пед. ун-т ім. Івана Франка . — К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 314 с.
4. Гура О. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навчальний посібник/ Олександр Гура,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 223 с.
5. Кузьмінський А. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Анатолій Кузьмінський,. — К.: Знання, 2005. — 485 с.
6. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ Ред. В. І. Лозова. — Харків: Освіта. Виховання. Спорт, 2006. — 495 с.
7. Слєпкань З. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навчальний посібник для магістрантів вищих навчальних закладів/ Зінаїда Слєпкань,; Ред. Л. О. Біда. — К.: Вища школа, 2005. — 238 с.
8. Фіцула М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Михайло Фіцула,. — К.: Академвидав, 2006. — 351 с.