Вступ

Прийнято розглядати інвестиційну привабливість на рівні держави, галузі, регіону і, врешті-решт, підприємства. Підприємство у цій системі є кінцевим пунктом вкладення коштів, де реалізуються конкретні інвестиційні проекти. Для інвестора, що має на меті довготривалу співпрацю, не буде цікавим з економічної точки зору інвестування коштів, наприклад, у приладобудівне підприємство, якщо розвиток цієї галузі в масштабах національної економіки знаходиться у кризовому стані, а регіон характеризується негативною динамікою обсягів промислової продукції чи несприятливими умовами щодо інфраструктури, екології, контактів з міською та обласною владами тощо.

Це свідчить про важливість інформації стосовно рівня регіональної інвестиційної привабливості для інвесторів, які розглядають можливість участі у конкретному бізнесі, у конкретних галузі і регіоні. Адже підприємець, який збирається інвестувати у певну територію, всебічно розглядає її характеристики, оцінює її конкурентоспроможність. Вирішальним для прийняття рішення про вкладення капіталу є співвідношення показників: „інвестиційний потенціал» (характеризує можливості регіону щодо приваблення інвестицій) та „інвестиційний ризик» (характеризує ймовірність втрати інвестицій і доходу від них). Дослідженням цих економічних категорій присвячені роботи таких економістів як Хрущ Н.А., Гойно А.Ф., Карпінського Р.Л., Багера Р., Гранатурова В. М., Вітлінського В.В., Шеремета В.В., Балабанові Н.Т. та ін.

1. Поняття та основні оцінки інвестиційної привабливості регіону

Оцінювання інвестиційної привабливості територій набуло досить значного поширення у світовій практиці. Так, у США регулярно публікуються індекси, що характеризують рейтинг штатів за різними критеріями і мають різну спрямованість: політичну, економічну, екологічну. Ряд відомих наукових центрів та інвестиційних компаній періодично публікують ранжируваний за рівнем інвестиційної привабливості перелік країн з метою орієнтації потенційних інвесторів. Велика кількість економічних видань та консалтингових компаній регулярно відстежує інформацію про стан національних та регіональних інвестиційних комплексів на основі публічних джерел та рейтингів інвестиційної привабливості регіонів, які регулярно презентують Standard & Poor’s, Moody’s Іnvestors Serace і Frtch IBCA.

На території України аналізом інвестиційної привабливості в регіональному аспекті займається Державний комітет статистики, Інститут реформ, аналітична група «Експерт Україна» тощо. При цьому всі вони використовують різні підходи та неоднорідні групи показників до оцінювання інвестиційної привабливості регіонів. Зважаючи на це, сьогодні є нагальна потреба в систематизації існуючих підходів та показників оцінювання інвестиційної привабливості регіону.

Рейтингова оцінка галузей національної економіки проводиться у формі розрахунку інвестиційного рейтингу за допомогою комплексного аналізу статистичної інформації про показники розвитку галузей та розрахунку індексів ділової активності. Згідно з рішенням уряду, до уваги беруться такі показники, як структура та динаміка обсягів виробництва і реалізації промислової продукції (робіт, послуг), частка експорту та імпорту в загальному обсязі виробництва, обсяги внутрішніх і зовнішніх інвестицій в галузевому перерізі, обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості. Індекси ділової активності у галузевому перерізі є важливими показниками для інвесторів, що оцінюють інвестиційну привабливість галузей національної економіки.

Причинами, що зумовлюють концентрацію інвестиційних ресурсів та джерел інвестування в одних регіонах, а з іншого боку, слабкі позиції з інвестиційної діяльності та незначну інвестиційну привабливість в інших, є [5]:

—         високий податковий і адміністративний тиск на бізнес, який намагається конкурувати, а не отримувати ренту;

—         зниження рівня фондовіддачі, інфляція;

—         вузькість внутрішнього ринку, викликана розподілом суспільного продукту;

—         відсутність фактично більшості ринкових інститутів — корпоративного сектору, ринку цінних паперів, ринку землі, ринку нерухомості;

—         відтік трудових ресурсів та капіталу із одних місцевостей на користь інших (передусім великих міст);

—         неопрацювання органами місцевої влади механізмів складання інвестиційного портрета території;

—         нестача оперативної інформації і внаслідок цього нерозвиненість зв’язків між суб’єктами ринку.

Подальше розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перешкодою на шляху до формування єдиного національного господарського простору, зміцнення економічних зв’язків, становлення регіонів як суб’єктів міжнародної інвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих регіонів не дають змоги розширювати виробництво, розбудовувати господарський комплекс території, відповідно соціальна сфера не розвивається.

Стратегічне планування розвитку території сьогодні розглядається як один із найбільш перспективних та ефективних механізмів реалізації довготривалої регіональної політики в умовах посилення самоорганізації територіальних громад різних рівнів [6].

Серед стратегічних напрямків регіонального розвитку, визначених у «Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 року», планування території повинно бути основою ефективного використання територіального ресурсу під час реалізації таких пріоритетних напрямів, як «реструктуризація економічної бази окремих регіонів і створення умов для диверсифікації на новій технологічній основі»; «розбудова та модернізація інфраструктури, що сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості регіонів», «реформування адміністративно-територіального устрою» [7].

Інвестиційна привабливість — це характеристика доцільності щодо інвестування у нього в термінах здійснення інвестиційної діяльності з максимальним ефектом за мінімальних витрат. Але привабливість виробничо-господарських структур для інвесторів не може бути досягнута лише завдяки факторам її внутрішнього стану, оскільки її територіальна належність, а саме — сприятливість інвестиційного клімату держави (регіону) також впливають на рух і спрямування капіталу [8].

Інвестиційна привабливість є узагальнюючою характеристикою переваг і недоліків окремих напрямів і об’єктів з позиції конкретного інвестора. Під час дослідження цих характеристик формується рівень інвестиційної привабливості певних галузей економіки [9].

Водночас інвестиційна привабливість регіонів — це інтегральна характеристика окремих регіонів країни з позицій ефективності здійснення у них інвестиційної діяльності.

2. Оцінка інноваційно-інвестиційна привабливість регіону

Традиційно регіональна привабливість оцінюється такими чинниками, як: рівень економічного розвитку регіону; рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону; демографічна характеристика регіону; рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону; рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

Рівень економічного розвитку регіону ха-рактеризується такими показниками, як питома вага регіону у валовому внутрішньому продукті й національному доході, обсяг виробництва на душу населення, рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування, середній рівень заробітної плати робітників, обсяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні на душу населення, кількість підприємств, питома вага збиткових підприємств.

Розвиток інвестиційної інфраструктури оцінюється кількістю підрядних будівельних компаній, обсягом місцевого виробництва основних будівельних матеріалів, виробництвом енергетичних ресурсів на душу населення, щільністю залізничних колій та автомобільних шляхів.

Демографічну характеристику визначають питома вага населення регіону в загальній кількості жителів України, співвідношення міського і сільського населення, питома вага населення, зайнятого в суспільному виробництві, рівень кваліфікації робітників.

Розвиток ринкових відносин характеризується питомою вагою приватизованих підприємств і підприємств з недержавною формою власності у загальній їх кількості, кількістю підприємств з іноземними інвестиціями, банківських установ, страхових компаній, товарних бірж [1].

У дослідженні інвестиційної привабливості регіону, на думку В. Захожай і М. Кіт, слід ураховувати такі чинники [2]:

1. Загальноекономічний розвиток регіону: питома вага регіону у ВВП України; обсяг виробництва промислової та сільськогосподарської продукції на душу населення; сальдо ввезення і вивезення споживчих товарів; середня місячна заробітна плата робітників і службовців; кількість промислових підприємств.
2. Економіко-географічний розвиток виробничої інфраструктури: географічне розміщення регіону; щільність залізниць на 1000 квадратних кілометрів території; щільність автомобільних доріг з твердим покриттям; обсяг виробництва електроенергії на душу населення; курортно-туристичне значення регіону.
3. Демографічне становище: питома вага населення регіону в загальній кількості населення України; питома вага міських жителів у загальній кількості населення України; кількість зареєстрованих безробітних;

питома вага зайнятого населення в його загальній кількості.

4. Розвиток ринкових відносин і комерційної інфраструктури: кількість банків, страхових компаній, бірж; питома вага приватизованих квартир; питома вага промислових підприємств, викуплених колективами; кількість спільних підприємств.
5. Інвестиційний ринок: відношення середньої заробітної плати до максимальної; рівень економічної злочинності; кількість страйків на 1000 жителів.

Галузева структура безпосередньо впливає на характер економічних і соціальних процесів, що відбуваються в регіоні, які, у свою чергу, формують його інвестиційну привабливість. Крім того, ряд науковців виділяє інвестиційну привабливість галузі як складову інвестиційної привабливості регіону. У виборі галузевих напрямів інвестування керується такими групами чинників, як критеріями для прийняття рішень: ринкові; конкуренції; бар’єри входження в галузь; бар’єри виходу підприємства з галузі; відносини з постачальниками; технологічні фактори; соціальні фактори [3].

Галузеві розбіжності, що виникли серед регіонів країни є закономірними й зумовлені рядом обставин. По-перше, характер розвитку традиційно визначає потенціал. По-друге, рівень розвитку зумовлений дією ряду факторів, які є різними у своїй кількісній та якісній основі. Але саме вони і визначають можливості та перспективи територій. Історично склалося так, що з урахуванням географічного, економічного, етнографічного та інших факторів в Україні виділяють:

—         індустріально розвинуті регіони: Дніпропетровський, Донецький, Запорізький, Полтавський, Харківський, Луганський, Сумський, Кіровоградський;

—         індустріально-аграрні регіони: Одеський, Миколаївський, АРК, Херсонський;

—         аграрно-індустріальні регіони: Київський, Черкаський, Чернігівський, Вінницький, Хмельницький, Львівський, Івано-Франківський, Волинський, Рівненський, Житомирський, Тернопільський, Закарпатський, Чернівецький[4].

У зв’язку з цим пропонується застосування матричного методу для оцінювання інвестиційної привабливості регіону, який дає змогу систематизувати взаємозв’язок між регіонами та їх галузевою спеціалізацією.

Для прийняття інвестором рішення щодо вкладення капіталу в той, чи інший регіон потрібна об’єктивна оцінка інноваційно-інвестиційної привабливості економіки на основі узагальнення сукупності теоретичних основ інвестування, об’єктивних та суб’єктивних оцінок інноваційно-інвестиційної привабливості регіону.

Безперечно, суб’єктивні оцінки інвестором мають важливе значення для прийняття інноваційно-інвестиційних рішень. Але великий ризик покладатися лише на власні знання без урахування об’єктивних характеристик. Адже сьогодні є достатньо інформації для об’єктивної   оцінки інноваційно-інвестиційної привабливості країн, регіонів, галузей.

Інноваційно-інвестиційна привабливість адекватно відображає цільову установку пошуку інвесторами об’єктів найбільш прийнятного та ефективного вкладення капіталу. Особливо термін прийнятний, коли існує проблема нерозкритого інноваційно-інвестиційного потенціалу країни та її регіонів.

Таким чином, інноваційно-інвестиційна привабливість має системну форму відображення сприятливих умов для реалізації інноваційних інтересів інвесторів.

Інноваційно-інвестиційна привабливість з позиції інвестора слід розглядати як багаторівневу систему, яка включає: країну, галузь регіон, підприємство, окреме виробництво. Співвідношення цих рівнів для різних інвесторів може мати різні значення та послідовність. У більшості випадків інвесторів цікавлять усі рівні інноваційно-інвестиційних переваг у звичному дедуктивному процесі пізнання. Очевидно, що інноваційно-інвестиційна привабливість має агрегований характер: нижчий рівень привабливості є складовою вищого рівня. А відтак усі рівні інноваційно-інвестиційної привабливості взаємопов’язані. Такий агрегований характер дає можливість інвестору оцінити в комплексі переваги від економіки країни, регіону до окремого виробництва, що дозволить йому прийняти правильне інноваційне рішення щодо інвестування. На основі вищезазначених позицій представлена модель багаторівневої характеристики інноваційно-інвестиційної привабливості економіки (рис. 1).

Необхідність державного регулювання інноваційно-інвестиційних процесів, прийняття довгострокових програм давно усвідомлено в економічно розвинених країнах. У них створюється сприятливий інноваційно-інвестиційний клімат у сфері науково-дослідної діяльності. Питання переходу України до інноваційної моделі розвитку привертає дедалі більшу увагу науковців, політиків, представників бізнесу. Стає очевидним, що лише на цьому шляху національна економіка може зайняти достойне місце в світовому ринковому середовищі.

Оцінка і прогнозування інноваційно-інвестиційної привабливості регіонів України мають бути безпосередньо пов’язані з державною регіональною політикою, метою якої є забезпечення розвитку окремих регіонів з урахуванням сукупності факторів, зокрема раціонального використання наявного економічного і природного потенціалу, територіального розподілу праці та взаємної економічної кооперації.

Враховуючи багатоукладність вітчизняної економіки та систему господарських взаємозв’язків суб’єктів ринку, до пріоритетних сфер інноваційно-інвестиційної діяльності, що заслуговують на державну підтримку, можна віднести:

—         високі технології, організація яких має бути спрямована на виробництво високотехнологічних, конкурентоспроможних на світових ринках та імпортозамінних товарів;

—         забезпечення виробництва екологічно чистої продовольчої продукції за рахунок підтримки мережі фермерських і особистих підсобних господарств;

—         ресурсо-енергозберігаючі, екологічно чисті технології, які необхідні для більш глибокої переробки сировини;

—         сучасні засоби комунікацій, виробництво засобів транспорту і зв’язку, створення і модернізація транспортних та інформаційних мереж.

Перераховані пріоритети мають становити основу системи державних, регіональних і галузевих інноваційно-інвестиційних програм та отримати першочергову підтримку. їх вирішення несе позитивний вплив на інноваційно-інвестиційну привабливість країни в цілому, її регіонів зокрема.

Інноваційно-інвестиційний процес має бути регульованим і регіон повинен формувати ефективну інноваційно-інвестиційну політику, направлену на покращення її привабливості.

Інноваційно-інвестиційна привабливість регіону має опосередкований вплив на інноваційно-інвестиційну привабливість підприємства, по-перше, тому що підприємство це відкрита система. По-друге, зовнішні фактори мають універсальний характер і відіграють для потенційних інвесторів не менш важливу роль, ніж конкретний об’єкт інвестування. Оцінка інноваційно-інвестиційної привабливості на вище розглянутих рівнях — це перший етап прогнозування та передбачення заходів щодо залучення інноваційно-інвестиційних ресурсів та підвищення привабливості об’єктів інвестування на всіх рівнях. Таким чином, визначення інноваційно- інвестиційної привабливості окремого підприємства (окремого виробництва), як потенційного об’єкта інвестування є завершальним етапом оцінки привабливості.

Підвищення інноваційно-інвестиційної привабливості як чітко спланований елемент стратегічного розвитку підприємства повинно відбуватися у рамках наступної системи (рис. 2).

Ефективна діяльність суб’єктів господарювання, представників малого та середнього бізнесу у перспективі забезпечення високих темпів їхнього розвитку   та   зростання   конкурентоспроможності   в ринковій економіці залежать від рівня їх інноваційно-інвестиційної активності та діапазону інноваційно-інвестиційної діяльності. В умовах обмеженості ресурсів та гострої конкуренції між підприємствами за одержання більш якісних і дешевших ресурсів на перший план виходить питання про створення в інвесторів представлення про підприємство, як привабливий об’єкт інвестування — формування інноваційно-інвестиційної привабливості.

В умовах глобалізації економічний розвиток будь-якого регіону тісно пов’язаний з підвищенням її інноваційно-інвестиційної привабливості для вітчизняних та іноземних інвесторів. Забезпечення високих показників сталого соціально-економічного зростання регіонів можливе за умови розвитку національного виробництва, тобто промисловості, яка у свою чергу напряму залежить від впровадження результатів науково-технічного та технологічного розвитку.

В наш час розвиток продуктивних сил відбувається при тісній взаємодії науки і нових технологій з виробництвом, впровадження яких вимагає інвестицій. Саме у цьому контексті і слід розглядати актуальність інноваційно-інвестиційного   розвитку   України   та   її регіонів. Саме з цих позицій і повинна формуватись і реалізовуватись державна політика підтримки інноваційно-інвестиційної привабливості регіонів.

Висновки

Узагальнюючи існуючі методики, оцінку і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів варто здійснювати за такими параметрами:

• рівнем загального економічного розвитку регіону;
• рівнем розвитку інвестиційної інфраструктури;
• демографічною характеристикою;
• рівнем розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури;
• ступенем безпеки інвестиційної діяльності в контексті законодавства, екології тощо.

У дослідженні інвестиційної привабливості певного регіону потрібно враховувати такі чинники: загальноекономічний розвиток регіону, економіко-географічний розвиток виробничої інфраструктури, демографічне становище, розвиток ринкових відносин і комерційної інфраструктури, інвестиційний ринок.

Інвестиційний простір України не є однорідним — диспропорція розподілу інвестицій у регіональному та галузевому аспектах продовжує негативно впливати на темпи зростання національної економіки. Концентрація капіталу у центральному регіоні нашої держави, а також на сході, є характерною, оскільки зумовлена територіальним поділом праці. З метою залучення інвестицій у ті регіони, які найбільше їх потребують, важливо ідентифікувати фактори, що впливають на гетерогенність (неоднорідність) інвестиційного простору, класифікувати їх, спробувати оцінити і зменшити негативний вплив кожного з них. Отже, активізувавши інвестиційні зусилля, підприємства зможуть підвищити ефективність господарської діяльності.

Зменшення гетерогенності інвестиційного простору зумовить зростання інвестиційної привабливості менш розвинутих регіонів України, що сьогодні є пріоритетним завданням реформування економіки і відродження стратегічно важливих галузей промисловості (таких як машинобудування, паливно-енергетичний комплекс, фінансовий сектор, сільське господарство, легка і харчова промисловість тощо).

Отже, інноваційно-інвестиційну привабливість з позиції інвестора слід розглядати як комплексну і багаторівневу систему, яка включає різні рівні привабливості: мегарівень (країни), макрорівень (галузь), мезорівень (регіон), мікрорівень (підприємство), проектний рівень (окреме виробництво). Інноваційно-інвестиційна привабливість має агрегований характер: нижчий привабливості є складовою вищого рівня, тому вони взаємопов’язані. Така система дозволяє інвестору комплексно оцінити переваги конкретного об’єкта та прийняти правильне інноваційне рішення.

Список використаної літератури

1. Балацький О.Ф. Управління інвестиціями : навч. посіб. / О.Ф. Балацький, О.М. Теліженко, М.О. Соколов. — [2-ге вид., переробл. і доп.]. — Суми : Університетська книга, 2004. — 232 с.
2. Захожай В. Статистика інвестиційної діяльності / В. Захожай, М. Кіт // Персонал. — 2007. — № 8. — С. 10-18.
3. Тарбукіна О.М. Огляд існуючих методичних підходів до оцінювання інвестиційної привабливості регіону / О.М. Тарбукіна // Формування ринкових відносин в Україні. — 2008. — № 6 (85). — С. 123-127.
4. Хоменко Я.В. Галузева спеціалізація регіону та його розвиток: визначення взаємозв’язку / Я.В. Хоменко // Формування ринкових відносин в Україні. — 2008. — № 3 (82) — С. 157-164.
5. Заблодська І.В. Регіональна промислова політика: питання теорії та практики : монографія / І.В. Заблодська. — Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. — 344 с.
6. Коюда О.П. Інвестиційна привабливість підприємства в умовах трансформації економіки : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук : 08.06.01 / О.П. Коюда ; Харк. держ. екон. ун-т. — Х., 2003. — 16 с.
7. Сайт державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/.