У чому полягає сутність товарного виробництва та його історичне значення
1. У чому полягає сутність товарного виробництва та його історичне значення?
Товарне виробництво – це тип господарювання при якому продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами для задоволення невласних, а суспільних потреб шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товаром.
Матеріальною основою товарного виробництва є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовлення окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності.
Продукт праці набуває форми товару, який має дві властивості:
– здатність задовольняти певну потребу людини;
– здатність для обміну на інші товари шляхом купівлі-продажу.
Товарне – це продукт праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну.
Товарне виробництво – матеріальна основа виникнення підприємства. Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і державні блага, якраз і є продуктивними силами суспільства.
До цієї системи належить:
1) працівники;
2) засоби праці (інструменти, машини, двигуни, різні апарати, пристрої);
3) предмети праці (земля, сировина, матеріали, корисні копалини);
4) використовування сили природи;
5) наука, як специфічна продуктивна сила;
6) форми і методи організації виробництва;
7) інформація.
Виникнення товарного виробництва передбачає дві передумови:
1) обмін товарів – який відбувається на основі еквівалентності;
2) економічна відокремленість виробників, що передбачає самостійний вибір видів діяльності господарюючих суб’єктів, (вільні програми формування діяльності), а це і є ніщо інше як підприємницька діяльність.
Ознаки підприємницької діяльності повною мірою виявляються у сучасній ринковій економіці, де вони мають визначені особливості, зумовлені товарними відносинами.
Як свідчить історичний досвід цивілізації 16-20 ст. рух здорової економічної системи, зорієнтованої на критерії ефективності та здатності до саморегулювання відбувся на основі ринкових відносин.
Ринок, насамперед виступає, як обмін товарів організований за законами руху товарних відносин.
Товарне виробництво – певна організація суспільного виробництва, за якої економічні відносини між людьми виявляються через ринок, купівлю-продаж продуктів їхньої праці.
Товарне виробництво – виробництво, за якого продукти праці виготовляються відокремленими виробниками і призначаються не для власного споживання, а для продажу і обміну.
Можна виділити дві основні умови, які породили товарне виробництво.
- Суспільний поділ праці зумовлює ситуацію, коли окремі працівники спеціалізуються на виготовленні певних видів продуктів (наприклад, одні вирощують зерно, другі розводять худобу, треті шиють одяг або взуття тощо). Суспільний поділ праці веде до того, що працівники різних професій стають залежними один від одного: хлібороб – від кравця, тваринник – від коваля і навпаки. Однак для виникнення товарного виробництва поділу праці недостатньо.
- економічна відокремленість виробників і наявність приватної власності на засоби виробництва означає, що кожний товаровиробник є власником своїх предметів і засобів праці або землі, худоби, а отже, й власником продуктів, які він виготовляє та обмінює на інші товари, потрібні йому для життя і праці.
Спільними рисами простого і розвиненого товарного виробництва є такі:
– суспільний поділ праці;
– приватна власність на засоби виробництва;
– конкуренція між виробниками;
– ринкова форма зв’язку між виробниками.
Відмінності між простими і розвиненими (підприємницьким) товарним виробництвом:
– при простому товарному виробництві:
– власник засобів виробництва і виробник продукту поєднуються в одній особі;
– виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника і членів його родини;
– виробництво ґрунтується на індивідуальній відокремленій праці;
– конкуренція товаровиробників нерозвинена, не має всеохоплюючого характеру;
– при розвиненому (підприємницькому) товарному виробництві:
– виробник продукту – найманий працівник, власник товару – власник капіталу, засобів виробництва;
– виробництво товарів здійснюється заради одержання прибутку;
– виробництво ведеться на базі спільної, об’єднаної праці;
– товарний ринок поділяється на ринок засобів виробництва і предметів споживача;
– товарне виробництво набуває загального характеру.
До характерних рис товарного виробництва також належать: наявність конкуренції, вільне ціноутворення, здійснення обміну товарами на принципах еквівалентності та відплатності, стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.
Як бачимо, товарні відносини передусім формуються на основі об’єктивних процесів розвитку виробництва й обміну продуктами господарської діяльності економічно залежними один від одного товаровиробників. При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти.
Товарне виробництво як більш високий ступінь конкретно-історичного типу організації виробництва знімає ті перешкоди, що стримували прискорений соціально-економічний розвиток суспільства. Цьому сприяє утвердження товарно-грошової форми обігу.
Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу – бартерну, тобто коли будь-який товар можна безпосередньо обміняти на інший без використання грошей, і грошову, коли обмін відбувається за участю особливого товару – грошей. При грошовому обміні суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.
Обміну в умовах товарного виробництва набуває важливого значення, а саме:
– є умовою суспільного поділу праці;
– забезпечує спеціалізацію і кооперацію виробництва;
– дає можливість економічним суб’єктам отримувати товари, необхідні для задоволення їхніх потреб;
– виявляє вартість виробленого товару;
– сприяє встановленню взаємовідносин між виробниками та споживачами.
2. Розкрийте сутність конкретної та абстрактної праці. Чим визначається вартість товару?
Внутрішні суперечності товару (між споживчою вартістю і вартістю, конкретною і абстрактною працею) виявляються у зовнішніх формах суперечності між двома товарами. Товар у відносній формі вартості — це споживча вартість, продукт конкретної приватної праці, а товар в еквівалентній формі вартості — вартість абстрактна, продукт суспільної праці. Уже у простій формі вартості в зародку існували гроші, грошові відносини. При цьому суперечність між споживчою вартістю і вартістю (між конкретною і абстрактною працею) перебувала у фазі єдності, оскільки відсутньою була сама вартість (вона була також у зародковій формі), еквівалентність.
Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна праця — це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживної вартості.
Абстрактна праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.
Подвійність поняття “праця” зумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці е кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв’язок у конкретному процесі праці.
Отже, конкретна праця виражає й техніко-технологічний аспект. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.
Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо).
Але якщо абстрагуватися від конкретного характеру виробничої діяльності, від корисного характеру праці, то в ній залишиться те, що вона є затратою людської робочої сили взагалі, тобто абстрактною працею. Саме вона і є тим загальним, спільним, що міститься у всіх конкретних видах товарів різних виробників.
Для з’ясування змісту абстрактної праці важливо враховувати те, що вона як джерело, субстанція вартості, по-перше, виражає відносини між людьми і, по-друге, властива лише товарному виробництву, хоч і має суспільний характер. Усяка абстрактна праця є суспільною, але не всяка суспільна праця є абстрактною.
Отже, корисна праця, з одного боку, як затрати робочої сили в конкретній формі являє собою конкретну працю, що створює споживну вартість, а з іншого — як витрати робочої сили взагалі безвідносно до її конкретної форми прирівняна суспільна праця є абстрактною, що створює вартість товару. Конкретна й абстрактна праця — це дві сторони однієї і тієї ж праці в товарному виробництві. Вони невіддільні одна від одної ні в часі, ні в просторі.
За умов приватної власності на засоби виробництва товаровиробники роз’єднані — виробництво кожного з них ведеться відокремлено і зовні незалежно від інших. Тому виготовлені ними товари виступають як результат приватного виробництва, а конкретна праця — як безпосередньо приватна. Водночас суспільний поділ праці, спеціалізація на виготовленні одного якого-небудь товару ставить виробників у такі економічні умови, коли вони працюють один для одного, утворюючи таким чином суспільне виробництво. У цьому значенні праця кожного з них функціонує як частка сукупної праці суспільства, що надає їхній праці суспільного характеру.
Проте через відокремленість товаровиробників суспільна природа праці у сфері виробництва залишається прихованою. Вона виявляється лише на ринку, коли товари обмінюються, тобто коли відбувається зведення конкретних видів праці до абстрактної. Таким чином, праця відокремлених товаровиробників безпосередньо виступає як приватна, водночас вона має суспільний характер. У цій протилежності сторін праці міститься основна суперечність товарного виробництва. Вона є джерелом усіх інших суперечностей, веде до диференціації товаровиробників.
Справді, кожний товаровиробник виробляє товари, виходячи із своїх інтересів і на невідомий ринок, потреби якого постійно змінюються. За таких умов деяка частина продукції не буде реалізованою на ринку. А це означає, що приватна праця, втілена в реалізованій продукції, не знайшла суспільного визнання, тобто затрачена даремно. Оскільки таке становище повторюється, не всі товаровиробники зможуть продовжити своє виробництво, бо одні з них розоряться, інші — збагатяться.
Суперечність між споживною вартістю і вартістю виявляється як суперечність між приватною і суспільною працею.
3. Генезис, сутність, джерела, функції та особливості позичкового капіталу
Необхідність залучення позикових коштів як джерела фінансування підприємств визначається характером кругообігу основних і оборотних коштів.
Для будь-якого підприємства принципове значення має віддача у формі прибутку використання як власних, так і залучених коштів. Якщо підприємство у своїй діяльності використовує як власний, так і залучений капітал, то дохідність власного капіталу може бути підвищена за рахунок банківських кредитів.
Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал і забезпечити ефективніше використання власного капіталу; а отже, підвищити ринкову вартість капіталу
Позиковий капітал підприємства складається з довгострокових і поточних зобов’язань, забезпечень наступних витрат і платежів та доходів майбутніх періодів.
Річ у тому, що за рахунок власних оборотних коштів підприємства створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба в котах для створення запасів протягом року коливається. Особливо ночно це можна спостерігати на прикладі підприємств із сезонним характером виробництва багатьох підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину, підприємств лісової, торфодобувної промисловості, підприємств будівельних матеріалів. Наприклад, підприємства, що переробляють сільгоспсировину в період збирання врожаю мають створити такі запаси сировини, яких би вистачило на весь термін переробки. В цей період у них виникає підвищена потреба в оборотних коштах для оплати й накопичення сировини, що надходить від її виробників — колективних сільськогосподарських підприємств після закінчення сезону переробки запаси цієї сировини зменшуються до мінімуму (або повністю зникають), а з ними зменшується потреба в оборотних коштах на формування запасів цієї сировини.
У підприємств, то заготовляють ліс, виникає підвищена потреба в оборотних коштах у зимовий період, коли вони накопичують значні запаси деревини; влітку, коли завершується сплав лісу, ця потреба скорочується до мінімуму. Аналогічні різкі коливання потреби в оборотних коштах відбуваються і в інших підприємств із сезонним характером виробництва.
Для підприємств з несезонним характером виробництва такі різкі доливання потреби в оборотних коштах не характерні. Але й у них у силу ряду обставин спостерігаються певні коливання розмірів запасів товарно-матеріальних цінностей, отже, й коливання потреби в оборотних коштах.
Залучений капітал, у вигляді позикових коштів можливо здобувати, використовуючи зовнішнє та внутрішнє залучення. Способи залучення позичкового капіталу узагальнено на рис. 1.
Рис. 1. Способи залучення позикового капіталу
Оцінка вартості позикового капіталу має певні особливості:
- Відносна простота формування базового показника оцінки вартості.
- Врахування в процесі оцінки вартості позикових коштів податкового коректора.
- Вартість залучення позикового капіталу має високий ступінь зв’язку з рівнем кредитоспроможності підприємства, який оцінює кредитор.
Базові елементи вартості позикового капіталу.
- Вартість фінансового кредиту:
— банківського кредиту;
— фінансового лізингу.
- Вартість капіталу, який залучається за рахунок емісії облігацій.
- Вартість товарного (комерційного) кредиту.
- Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості.
З міркувань ефективності використання фінансових ресурсів підприємству невигідно формувати власні оборотні кошти в розмірах, які перекривали б будь-яку потребує в оборотних коштах зокрема й ту, яка виникає тимчасово у збільшеному розмірі. В такому разі у підприємства в періоди зменшення потреби в оборотних коштах неминуче виникав би надлишок коштів, що призвело б до нераціонального їх використання. Тому підприємства мають вкладати в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх для створення лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва. Всю іншу потребу в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позикових ресурсів, головним чином – банківських кредитів на умовах строковості й поворотності.
У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов’язань виникає потреба в притягненні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні. Класифікація позикових засобів, що залучаються підприємством, приведена в таблиці 1.
Таблиця 1
Класифікація позикових засобів, що залучаються підприємством за основними ознаками
| № з/п | Основні ознаки класифікації | Класифікація позикових засобів |
| 1 | За цілями залучення | 1. Позикові засоби, що залучаються для забезпечення відтворення позаоборотних активів.
2. Позикові засоби, що залучаються для поповнення оборотних активів. 3. Позикові засоби, що залучаються для задоволення інших господарських або соціальних потреб |
| 2 | За джерелами залучення | 1. Позикові засоби, що залучаються із зовнішніх джерел.
2. Позикові засоби, що залучаються з внутрішніх джерел (внутрішня кредиторська заборгованість) |
| 3 | За періодом залучення | 1. Позикові засоби, що залучаються на довгостроковий період (більше 1 року).
2. Позикові засоби, що залучаються на короткостроковий період (до 1 року) |
| 4 | За формами залучення | 1. Позикові засоби, що залучаються в грошовій формі (фінансовий кредит).
2. Позикові засоби, що залучаються у формі устаткування (фінансовий лізинг). 3. Позикові засоби, що залучаються в товарній формі (товарний або комерційний кредит). 4. Позикові засоби, що залучаються в інших матеріальних або нематеріальних формах |
| 5 | За формами забезпечення | 1. Незабезпечені позикові засоби.
2. Позикові засоби, забезпечені порукою або гарантією. 3. Позикові засоби, забезпечені заставою |
З урахуванням викладеної класифікації організується управління залученням позикових засобів. У процесі цього управління розв’язується багато завдань, що визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики на підприємствах, які використовують значний обсяг позикового капіталу.
Політика залучення позикових засобів є частиною загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.
Процес формування політики залучення підприємством позикових засобів включає такі основні етапи:
- Аналіз залучення використання позикових засобів у попередньому періоді.
- Визначення цілей залучення позикових засобів у майбутньому періоді.
- Визначення граничного обсягу залучення позикових засобів.
- Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел.
- Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі.
- Визначення форм залучення позикових засобів.
- Визначення складу основних кредиторів.
- Формування ефективних умов залучення кредитів.
- Забезпечення ефективного використання залучених кредитів.
- Забезпечення своєчасних розрахунків за отримані кредити.
Основними цілями залучення позикових засобів підприємствами є:
а) поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. У даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати цілком цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина даного фінансування здійснюється за рахунок позикових засобів;
б) забезпечення формування перемінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів підприємство не використовувало перемінну частину оборотних активів частково або цілком фінансується за рахунок позикових засобів;
в) формування недостатнього обсягу інвестиційних ресурсів. Метою залучення позикових засобів у даному випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства: нове будівництво, реконструкція, модернізація, відновлення основних засобів тощо.
г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх робітників. У цих випадках позикові засоби залучаються для видачі позичок своїм робітникам на індивідуальне житлове будівництво, облаштування садових і городніх ділянок та на інші аналогічні цілі;
4. Попит і пропозиція позичкового капіталу, особливості формування ринку позичкового капіталу в трансформаційній економіці України
Переваги позикового фінансування:
─ Зростання доходності власного капіталу (якщо доходність активів перевищує плату за позиковий капітал);
─ Можливість диверсифікації власного капіталу;
─ Податковий щит;
─ Можливість збереження контролю.
Недоліки позикового фінансування:
- Наявність ризику у власника капіталу підприємства, який пов’язаний з тим, що крім комерційного ризику у акціонерів виникає зверх фінансовий ризик. Результатом цього є вимога додаткової компенсації за підвищений ризик. Таким чином, позиковий капітал є привабливим своєю відносною дишевезною, але його залучення обмежено зростанням ризику власників капіталу підприємства.
- Необхідність концентрації грошових коштів до моменту погашення позики. Так як термін повернення позикового капіталу є чітко визначеним кредитною угодую, то керівництво корпорації повинно розробляти схеми погашення (утворення накопичувального фонду або залучення нової позики). Найчастіше підприємства додержуються стратегії підтримки певної структури капіталу та погашення однієї позики здійснюється за рахунок іншої.
- Суттєва частка позикового капіталу дає можливість кредиторам контролювати певні рішення компанії, що приймаються. Існують випадки коли у договорі банківської позики присутні вимоги обов’язкової частки рефінансування чистого прибутку або утворення фонду погашення, що може не відповідати інтересам менеджерів компанії. Досить часто надання позики здійснюється на умові застави або гарантій. Якщо об’єктом застави виступають акції, то у випадку фінансової кризи на підприємстві контроль над компанією може перейти до кредиторів.
Короткостроковий позичковий капітал залучається підприємством відповідно до кредитного договору, укладеного з банками [7]. У бухгалтерському балансі короткострокові кредити і позики відображаються як короткострокові зобов’язання зі строком погашення протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборотних активів.
Позики можуть бути у вигляді облігацій: привілейованих акцій: фінансових векселів: інших боргових цінних паперів. Позиками вважаються і суми до сплати за фінансовий лізинг.
Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити ринкову вартість підприємства.
Різні джерела й умови формування капіталу позичковими коштами обумовлюють доцільність проведення авторами порівняльної оцінки ефективності залучених коштів.
Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал (поряд із власним), має вищі фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власного капіталу, але може і втрачати свою фінансову стійкість, бо при збільшенні частки позикового капіталу коефіцієнт автономії дорівнюватиме нулю.
Виходячи з вищевикладеного, можна сказати, що ринок банківських кредитів може виступати лише як сегмент ринку позичкового капіталу бо охоплює лише відносини з приводу акумуляції комерційними банками коштів фізичних та юридичних осіб і надання їх у вигляді позичок на умовах зворотності й платності. На кредитному ринку аналогічні послуги можуть надавати й небанківські кредитні установи. Крім того, кожна з кредитних послуг має свою специфіку надання. Так можна відокремити: фінансовий лізинг, факторинг, види фінансового запозичення, що пов’язані з використанням векселів та інші. В Україні при відчутній нестачі кредитних ресурсів та недостатній активності інвестиційних процесів необхідно створити організаційно-економічний механізм поширення мережі лізингових, інжинірингових та інших інституціональних утворень, які будуть орієнтовані на розширення спектру кредитних послуг та відповідно послуг на ринку позичкового капіталу.
На ринку цінних паперів відбувається операції купівлі-продажу цінних паперів, які за своєю формою близькі до позички капіталу Водночас на цьому ринку цінних паперів, на відміну від ринку кредитів, відбувається передача вже існуючої купівельної спроможності. У його складі можна виділити ринок облігацій, ринок титулів атасності, ринок фінансових деривативів.
Усе вищенаведене поширюється і на валютний сектор фінансового ринку. Валютний ринок є тією сферою економічних відносин, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти та цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції.
Ми згодні з науковцями, шо спільним між різними секторами фінансового ринку є те, шо купівля фінансового інструменту не означає його виходу із сфери обігу. Навпаки, фінансові інструменти є ліквідними, однак кожній групі інструментів притаманний свій механізм і можливості ліквідності.
Деякі автори в залежності від функцій, які виконує кожна складова в ринковому розподілі й перерозподілі фінансових ресурсів, фінансовий ринок поділяють на ринок грошей і ринок капіталів.
По суті, ринок грошей і ринок капіталів є відносно самостійними й водночас органічно пов’язаними ланками єдиного ринку. Функцією ринку грошей і за сучасних умов залишається обслуговування товарного обігу ліквідними грошима, що функціонують на цьому ринку як купівельний і платіжний засіб. Будучи найчастіше простим посередником обміну, гроші, що обслуговують операції на ринку грошей — репрезентують в обігу абстрактну форм)’ вартості товару; уособлюючи всю гаму споживчих вартостей. Гроші на ринку грошей продаються і купуються на короткий період часу від одного дня до одного року. Рух грошових засобів між суб’єктами на ринку грошей має за мету перерозподіл ліквідності між ними. Цей перерозподіл як у кожний даний момент, так і в перспективному плані визначається поточними доходами на короткострокові ресурси.
Як уже зазначалося, за своєю інфраструктурою ринок позичкових капіталів представляє, головним чином, банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи (парабанки), шо входять до складу кредитні системи. З функціональної точки зору він представляє систему економічних відносин, яка забезпечує нагромадження і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.
В Україні зараз відбувається процес формування ринку капіталів. В умовах переходу до ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, бо більшість суб’єктів господарської діяльності переходять від державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїми доходами. Саме ринок позичкових капіталів повинен забезпечити суб’єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів.
Наведені визначення дозволяють відокремити поняття «ринок боргових зобов’язань» та «ринок позичкового капіталу». Отже, поняття ринок боргових зобов’язань може використовуватися для загальної характеристики строкових запозичень щодо різноманітних форм, за яких рух коштів не передбачає зміни аласника коштів, а під ринком позичкових капіталів можна розуміти вужчі відносини, а саме відносини з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб і надання їх у тимчасове користування. Воднораз й ринок боргових зобов’язань, й ринок позичкового капіталу є взаємопов’язаними сегментами фінансового ринку.
Розкрити зміст категорій і понять
Виробнича функція — залежність кінцевого виходу продукції чи її вартості від використання різних факторів виробництва, конкретних видів ресурсів і затрат, подана в математичній формі.
Неявні витрати – це витрати на власні ресурси підприємця. Вони дорівнюють грошовим платежам, які міг би одержати власник, якби використовував власний ресурс іншим, найкращим зі способів його застосування. Неявні витрати — фактично це мінімальний доход, який дозволяє утримати ресурси власника в межах даного виду діяльності. Тому економісти називають неявні витрати нормальним прибутком, його зараховують до постійних витрат.
Економічний прибуток — різниця між загальним доходом і загальними витратами фірми, явними і неявними.
Граничні витрати — витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. МС=ΔТС/ΔQ
Норма прибутку — середньорічний чистий прибуток, одержаний на капітал, виражений як відсоток від цього капіталу. Відношення чистого прибутку, одержаного компанією, до загальної суми інвестованого капіталу.
Собівартість — це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут.
Оптова ціна — утворюється приєднанням до повної собівартості продукції нормального прибутку, тобто такої, котра забезпечує підприємствам можливість розширеного відтворення в основному за рахунок власних коштів.
Конкурентна ціна — ціна рівноваги, утворена на конкурентному ринку. У такий спосіб на конкурентному ринку, за умови залежності попиту на товар від його ціни, установлюється рівноважна ринкова ціна, що відповідає вирівнюванню попиту та пропозиції.
Демпінгова ціна — штучно занижена ціна, менша за середні роздрібні ціни, а іноді й нижча за собівартість (витрат виробництва та обігу), за якою продається товар на зовнішньому і внутрішньому ринках.
Цінова дискримінація — встановлення виробником різних цін на продукцію за умови однакових витрат виробництва і якості продукції.
Тести
- Визначте, що з наведеного нижче є критерієм мінімальної заробітної плати:
а) вартість робочої сили некваліфікованого робітника;
б) гранична продуктивність праці;
в) гранична продуктивність некваліфікованого робітника.
- Чинники, що зумовлюють національний рівень заробітної плати:
а) виробництво валового національного продукту на душу населення;
б) співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу;
в) споживчий кошик;
г) всі відповіді не правильні.
- Споживчий кошик – це:
а) таблиця доходів і витрат сім’ї за певний період часу;
б) види товарів і послуг, які призначені для кінцевого особистого споживання та використання;
в) розрахунковий набір, асортимент продовольчих і непродовольчих товарів і послуг, що визначають рівень місячного споживання окремою особою або сім’єю;
г) жодна з відповідей не правильною.
- Основними формами заробітної плати є:
а) почасова;
б) реальна;
в) відрядна;
г) всі відповіді правильні.
- Визначіть, що з наведеного нижче є критерієм мінімальної заробітної плати:
а) вартість робочої сили некваліфікованого робітника;
б) гранична продуктивність праці;
в) гранична продуктивність некваліфікованого робітника.
- Закон попиту стверджує, що:
а) перевищення пропозиції над попитом призводить до зниження ціни;
б) крива попиту має позитивний нахил;
в) якщо доходи споживачів зростають, вони зазвичай купують більше товарів;
г) якщо ціна товару падає, обсяг запланованих купівель зростає.
- Ринковий попит не відбиває безпосередньо впливу:
а) доходів споживачів;
б) цін на взаємопов’язані товари;
в) цін на ресурси;
г) чисельності покупців.
- Якісне удосконалення технології є зовнішнім чинником впливу, який зсуває:
а) криву попиту вгору і вправо;
б) криву попиту вниз і вправо;
в) криву пропозиції вниз і вправо;
г) криву пропозиції вгору і вліво.
- Ринок товарів і послуг перебуває в рівноважному стані, якщо:
а) попит дорівнює пропозиції;
б) ціна дорівнює витратам плюс прибуток;
в) рівень технологій змінюється поступово;
г) обсяг пропозиції дорівнює обсягу попиту.
- Якщо пропозиція і попит на товар зростають, то:
а) ціна підвищується;
б) збільшиться загальна кількість товару;
в) ціна залишається стабільною;
г) добробут суспільства зросте.
Список використаної літератури
- Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т «Харківський політехнічний ін-т»; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ «ПРОМЕТЕЙ», 2006. — 364с.
- Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. — 526 с.
- Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.
- Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. «Економічна теорія») / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.
- Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ «Волинські обереги», 2005. — 408 с.
- Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
- Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.
- Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 «Економіка і підприємництво» в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.
- Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.
- Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.
- Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». — Миколаїв, 2007. — 332с.
- Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.
- Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.