Вступ

Металургійний комплекс включає: видобуток, збагачення й агломерування залізних, марганцевих і хромітових руд, виробництво чавуну, сталі й прокату, феросплавів, повторне використання металевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривів та допоміжних матеріалів для них (флюсових вапняків тощо). Провідна роль у цьому комплексі належить металургійній переробці (чавун–сталь–прокат). Решта виробництв забезпечують основний технологічний процес, проте деякі з них набувають тепер самостійного значення.

Територіальна організація чорної металургії залежить від багатьох економічних і природних факторів. У розташуванні підприємств чорної металургії особливо велику роль відіграють сировина й паливо, на які припадає приблизно 85–90% витрат.

Галузі притаманна висока концентрація виробництва. Україна, Росія та Японія за рівнем концентрації виробництва чорних металів випередили низку інших країн. Понад 75% чавуну й 60% сталі у цих країнах випускаються підприємствами зі щорічною продуктивністю понад 3 млн т кожне. Для галузі характерне виробниче комбінування. Сучасні великі підприємства за своїми технологічними зв’язками з іншими галузями є комбінатами металоенергохімічного профілю.

Істотне значення має районотвірна функція чорної металургії. До типових супутників належать теплова енергетика, металомістке машинобудування, хімічна промисловість.

Під впливом НТР змінилася структура (технологія) виробництва сталі. До найбільш передових і поширених методів виробництва сталі належать киснево-конверторний, електросталеплавильний і метод прямого відновлення заліза. Впроваджується порошкова металургія, а також технологія одержання заліза з руд за методом прямого відновлення – безкоксова (або бездоменна) металургія. Металізовані окатиші мають високий відсоток вмісту заліза, і на їхній основі можливе пряме відновлення, обминаючи доменні печі. Запровадження безперервного розливання сталі (у низці країн воно становить 10–20% виробництва) з бігом часу зробить зайвими прокатні стани – блюмінги й слябінги.

1. Місце металургійного комплексу в економіці України

Чорна металургія є основою розвитку машинобудування, будівництва, і хімічної промисловості. Крім того вона впливає на розвиток усіх галузей народного господарства.

В Україні чорна металургія представлена добуванням і переробкою залізної і марганцевої руди, виробництвом коксу, феросплавів, добуванням і переробкою вогнетривких глин.

Перший металургійний завод на території України на коксі став до ладу 1872 р. в Юзівці (зараз — Донецьк). А вже в 1913 р. в Україні діяв 21 металургійний завод. На основі величезних запасів залізної та марганцевої руд, а також коксівного вугілля виділилось два основні металургійні регіони — Донбас і Придніпров’я. У 1913 р. в Україні вироблялось 68% чавуну, 58% сталі і 57% прокату загальноросійського виробництва.

З 1920 р. по 1940 р. металургія України стрімко розвивалась, так як радянський уряд надавав великого значення чорній металургії України. Період перших п’ятирічок зумовив значний розвиток металургії, адже Україна тоді була найбільшою металургійною базою СРСР. Поряд з реконструкцією старих металургійних заводів були створені нові підприємства: «Азовсталь» у Жданові, «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» у Запоріжжі, Криворізький металургійний завод, Нікопольський та Харцизький трубні заводи, крупні цехи на інших металургійних заводах.

Чорна металургія збагатилася такими галузями, як електрометалургія, виробництво феросплавів та іншими, була вирішена, проблема виробництва високоякісної сталі. В 1940 р. в Україні виплавлялось 9,2 млн т чавуну, 8,6 млн т сталі, а це становило відповідно 60,3% і 47,1% від загальносоюзного виробництва.

В період окупації металургійний комплекс був майже зруйнований. В післявоєнний період підприємства були відбудовані і уже в 1960 р. в Україні видобувалось 55,8% залізної руди, виплавлялось 51,7% чавуну, і 40,1% сталі та вироблялось 41,1% прокату від загальносоюзного виробництва.

На період встановлення незалежності частка України у виробництві продукції чорної металургії Союзу PCP становила по залізній руді 42%, по виробництву чавуну — 39,4%, сталі — 32,6% і прокату чорних металів 35%. Виробництво такого обсягу продукції забезпечувала потужна металургійно-технічна база галузі.

Рис. 1. Оцінка впливу чорної металургії на економіку України (за даними 2008 року)

У господарському комплексі України чорна металургії займає особливе місце. Будучи стратегічною частиною національного виробництва, в якій зосереджений один із найбільших потенціалів, вона на сьогодні є найбільшою базовою галуззю промисловості і загалом економіки України, яка поряд з іншими визначає загальний стан соціально-економічного розвитку країни.

Чорна металургія не тільки впливає на розвиток більшості галузей народного господарства України, й також є базою їх формування, передусім таких стратегічних галузей економіки, як машинобудування, суднобудування, автомобілебудування та будівництво.

2. Структура, сучасний стан, сировинна база та особливості розміщення чорної металургії України

Металургійні комбінати України, як і в індустріально розвинутих країнах, є основними підприємствами галузі. На них забезпечується комбінування виробництва — технологічний зв’язок виплавки металу з коксохімічним виробництвом, що сприяє досягненню більш високої економічної і екологічної ефективності виробництва.

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить виробництво 5 і більше млн т металу за рік, є «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Запоріжсталь».

Україна має найбільші в світі за потужністю металургійні доменні печі. Так, наприклад, у Кривому Розі споруджено найпотужнішу доменну піч об’ємом в 5000 м3, яка може дати 4 млн т чавуну за рік, тобто стільки, скільки виробляла вся Росія в 1913 р. На інших заводах потужність доменних печей становить до 3 тис. м3.

Виробництво труб. Будівництво магістральних нафто- і газопроводів викликало швидке зростання попиту на труби особливо великого діаметра. їх виробництво зосереджено на Нікопольському, Харцизькому, Новомосковському, Луганському, Дніпропетровському трубопрокатних і Макіївському труболиварному заводах.

Виробництво прокату чорних металів і металоконструкцій. В умовах швидкозростаючих потреб будівництва крупних промислових, транспортних і невиробничих об’єктів виникла гостра необхідність в забезпеченні будівництва і машинобудування прокатом. Його виробництво ведеться на усіх металургійних комбінатах. Крупногабаритні металеві конструкції (арматурні решітки, каркаси мостових переходів і інша продукція) виробляються на заводах металоконструкцій, які побудовані в Краматорську, Дніпропетровську, Маріуполі та інших містах країни.

За статистичними даними, в металургійному виробництві України налічується 195 заводів чорної металургії, в тому числі 14 металургійних комбінатів, 3 феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 8 гірничо-збагачувальних комбінатів, 6 трубних заводів, З заводи металоконструкцій та багато інших підприємств.

Найвищого рівня розвитку досяг металургійний комплекс України в 1980-1990 рр. У цей період в країні виплавлялось 45-46 млн т чавуну, 52-54 млн т сталі, вироблялось 6-6,5 млн т стальних труб, та 46-48 млн т прокату чорних металів (табл. 9.1).

У зв’язку з розривом інтенсивних економічних зв’язків з Росією та іншими країнами СНД, економічною кризою і занепадом економіки та значним скороченням внутрішнього споживання металу виробництво продукції значно скоротилось.

Сучасний стан чорної металургії України характеризується небувалим кризовим спадом, який різко проявився з 1995 р. Значно скоротилось добування коксівного вугілля і виробництво коксу, добування залізної і марганцевої руди. Металургійні заводи не працюють на повну потужність. З 50 доменних печей простоювали або працювали не на повну потужність 27; з 65 мартенівських печей — 28, з 23 конвертерів — 11, з 69 прокатних станів — 30. На окремих заводах рентабельність знизилася до 4-5%.

Таблиця 1. Динаміка виробництва основних видів продукції чорної металургії України

(млн т)

 

Роки	Видобуто		Виплавлено		Виготовлено
	За­лізної руди	Марганце­вої руди	Чавуну	Сталі	Стальних труб	Прокату чорних металів
1913	6,9	0,3	2,9	2,4	н/д	2,1
1940	20,2	0,3	9,6	8,9	0,6	5,6
1950	21,0	0,9	9,2	8,4	0,9	5,8
1970	111,2	5,2	41,4	46,6	4,5	37,0
1980	125,5	6,9	46,5	53,7	6,3	46,0
1990	105,0	7,1	44,9	52,6	6,5	47,8
1995	50,7	3,2	18,0	22,3	1,6	16,6
2000	55,9	2,7	25,7	31,8	1,7	22,5
2001	54,8	2,7	26,4	33,5	1,7	25,4
2002	59,4	2,7	27,6	34,5	1,5	26,4
2003	63,0	2,5	29,5	37,5	2,1	29,1
2004	66,0	2,3	31,0	39,4	2,1	23,2
2005	69,5	н/д	30,7	27,9	2,4	22,7
2006	74,0	н/д	32,9	27,9	2,8	22,4

Тепер продукція чорної металургії крім того, що вона відіграє вирішальну роль у галузях машинобудування і будівництва, має велике значення у зовнішній торгівлі України і є її головною експортноспроможною галуззю.

Запаси залізної руди в Україні становлять 31,8 млрд т, при світовому її запасі 150 млрд т, або у нас 20% світових запасів. Основні родовища залізної руди: Криворізький басейн Дніпропетровської області — 18,7 млрд т; Кременчуцький басейн Полтавської області — 4,5 млрд т; Білозорський басейн Запорізької області — 2,5 млрд т; Керченський басейн Автономної Республіки Крим — 1,8 млрд т.

Запаси марганцевої руди — 3,0 млрд, т, в тому числі в Нікопольському районі Дніпропетровської області — 1,0 млрд т, в Інгульці тієї ж області — 0,6 млрд т і у Токмацькому районі Запорізької області — 1,4 млрд т.

Кокс служить паливом для здійснення основної операції виплавляння металу з руди. Металургійний кокс — тверду, з високим вмістом вуглецю і з Високою теплотворною здатністю речовину — одержують шляхом нагрівання до високої температури без надходження кисню спеціальних сортів вугілля, завдяки чому з нього випаровується волога, виділяються газоподібні продукти розкладу і смолисті речовини. Кокс виробляється на спеціальних підприємствах — коксохімічних заводах. Газ і хімічні речовини, які є побічними продуктами коксування, використовуються в хімічній промисловості, коксівний газ використовується також як паливо.

Коксохімічні заводи розміщуються в районах видобутку коксівних марок кам’яного вугілля або в крупних металургійних центрах, розташованих за межами вугільних районів Донбасу. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом), а хімічну промисловість — цінною сировиною.

До революції все виробництво коксу в Росії було зосереджено в Донбасі, і в 1940 р. його було вироблено 15,7 млн т, або 74,5% загальносоюзного виробництва.

Нині в Україні працює 16 коксохімічних заводів, з них у Донецькій області — 9, Луганській — 2, Дніпропетровській — 4, Запорізькій — 1.

Потужні коксохімічні заводи є в Авдіївці, Алчевську, Макіївці, Енакієво, Краматорську, Маріуполі і Горлівці (Донецької області), в Кривому Розі і Дніпродзержинську Дніпропетровської області, в Запоріжжі.

Запаси флюсових вапняків в країні 2,8-3,0 млрд т. Основні родовища Докучаєвське і Ново-Троїцьке Донецької області та Балаклавське в Автономній Республіці Крим. Вони використовуються на металургійних комбінатах і сприяють сплавленню в шлак пустої породи руди і продуктів згоряння палива.

Виробництво феросплавів забезпечується трьома феросплавними заводами — Запорізьким, Нікопольським Дніпропетровської області і Стахановським Луганської області.

Запаси вогнетривких глин в Україні 0,5 млрд т. Основні родовища: Часов-Ярське, Новорайське, Новоандріївське, Васе-лівське, Октябрьське і Запешанське Донецької області, Полозьке Запорізької області, Музинське, Обозиівське і Пятихатське Кіровоградської області.

Україна повністю забезпечує себе власними рудами і іншими допоміжними матеріалами для металургійної промисловості. Для виплавки 1 т чавуну потрібно 1,5-3 т залізної руди, 1,2-1,5 т коксу, 0,5 т вапняків і 30 м3 води.

3. Структура, сучасний стан, сировинна база та особливості розміщення кольорової металургії України

Продукція галузі — кольорові метали та їх сплави, які широко застосовується у машинобудуванні, особливо транспортному, в електротехніці, приладобудуванні, атомній, хімічній, фармацевтичній промисловостях, в медицині та при виробництві товарів народного споживання.

Кольорові метали поділяються на такі групи згідно з їх властивостями, застосуванням, поширеністю в природі:

—         Легкі (алюміній, магній, титан);

—         Важкі (мідь, свинець, цинк, нікель);

—         Малі (ртуть, сурма);

—         Благородні (золото, срібло, платина).

Головними особливостями сировинної бази є низький вміст металу в руді (1-5%) і багатокомпонентний склад руди.

Основними факторами щодо розміщення підприємств кольорової металургії є сировинний і енергетичний. Тому підприємства з виробництва кольорових металів розташовуються біля потужних енергетичних джерел.

Кольорова металургія в Україні має ряд підгалузей: алюмінієву, титано-магнієву, нікелеву, цинкову, мідну, ртутну та виробництво золота.

Виробництво алюмінію. Алюміній — легкий, порівняно міцний метал, що має значне поширення. У зв’язку з широким використанням його назвали «крилатим металом». Він застосовується в усіх галузях народного господарства і має велике майбутнє.

Як сировину для виробництва алюмінію використовують боксити, алуніти, сієніти, нефеліни, а також коалін. Основною алюмінієвою рудою, на якій базується майже вся світова алюмінієва промисловість, є боксити. їх запаси на території України незначні. Промислове значення мають родовища Смілянське Черкаської області і Високопільське Дніпропетровської області. Родовища бокситів відкриті, але до кінця не розвідані на півдні Дніпропетровської області, в Приазов’ї і в Карпатах.

Цінною сировиною для виробництва алюмінію є алуніти, запаси їх відкриті в Закарпатській області (родовища Берегівське, Беганське). Нефелінові сієніти як сировина для виробництва алюмінію є в Приазов’ї і Дніпропетровській області.

Дуже важливою сировиною для виробництва алюмінію є коалін. Його родовища є в багатьох областях України, а видобувається він переважно у Вінницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях.

Технологічний процес виробництва алюмінію складається з таких виробничих процесів:

1. Видобуток вихідної сировини (боксити, алуніти, нефеліни, коаліни).
2. Виробництво глинозему (для виробництва 1 т глинозему потрібно 5 т сировини, 5-10 т вапна, 3 т умовного палива).
3. Виробництво металевого алюмінію (для виробництва 1 т алюмінію потрібно 2 т глинозему, 20 тис. кВт год електроенергії).

Алюмінієва промисловість має Миколаївський глиноземний завод, Запорізький алюмінієвий завод, завод алюмінієвих сплавів у Свердловську Луганської області та Броварський завод алюмінієвих конструкцій.

Миколаївський глиноземний завод виробляє 1 млн т глинозему за рік і свою продукцію відправляє на Братський і Красноярський алюмінієві заводи Росії. На Запорізькому алюмінієвому заводі виробляється в середньому за рік 250 тис. т глинозему та 100 тис. т алюмінію.

Виробництво титану представлене в Україні заводами у Запоріжжі, Іршанську (ГЗК, Житомирська область), Кримським заводом двоокису титану (м. Красноперекопськ Автономна Республіка Крим), Вольногорським гірничохімічним комбінатом (Дніпропетровська область).

Титан і його сплави завдяки винятково високим фізичним і функціональним властивостям останнім часом стали незамінними конструкційними матеріалами в ракетно-космічній і авіаційній техніці, суднобудуванні і хімічній промисловості. Україна має досить великі і перспективні родовища високоякісної тита-норудної сировини — Іршанське і Семигородське родовища Житомирської області, які містять титан у коалінових розсипах і вивітрених габро, та Самоткацьке родовище Дніпропетровської області, у рудах якого є високий вміст титану і цирконію.

На Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті Житомирської області, Верхньодніпровському гірничо-збагачувальному комбінаті в м. Вільногорськ Дніпропетровської області та Кримському заводі двоокису титану у м. Красноперекопськ Автономної Республіки Крим виробляється титановий концентрат, який перевозиться на Запорізький титаново-магнієвий комбінат, де і виробляються титанові злитки.

Прокат із титанових злитків на лист здійснюється на Алчевсь-кому металургійному комбінаті Донецької області, потужності якого дозволяли одержувати до 2,5 тис. т титанового листа щорічно. Крім того, Нікопольський південнотрубний завод може щорічно робити майже 1,2 тис. т труб з титану і його сплавів. Спеціалізоване виробництво, що дозволяє одержувати високоякісне титанове лиття обсягом близько 1,5 тис. т за рік, є на підприємствах «Мотор Січ» та «Павлоградський механічний завод».

Основними споживачами титанової металопродукції в Україні донедавна були ВО «Південмаш», Сумський і Бердичівський заводи хімічного машинобудування, ВО ім. Мапишева та інші.

Відходи виробництва титану (окиси титану) використовуються для виробництва білил, емалей та вогнетривких глин.

Виробництво цинку. Цинк — антикорозійний метал, який використовується в машинобудуванні, для виробництва оцинкованого залізного листа, ядів і отрутохімікатів та у фармацевтичній промисловості.

В Україні є єдиний Констянтинівський завод Донецької області, який виробляє металевий цинк із місцевої сировини та сировини Росії й Казахстану.

Виробництво нікелю. Нікель також антикорозійний матеріал. В Україні відкрито цілий ряд родовищ нікелевих руд. Найбільшими з них, які мають промислове значення, є Побузьке Кіроврградської області і Терновське Дніпропетрвської області. Близько 80% нікелю використовує чорна металургія.

В країні є єдиний Побузький нікелевий завод Кіровоградсь-кої області, який переробляє місцеві залізо-нікелеві руди. Основна його продукція — нікель і феронікель, які використовуються на металургійних та машинобудівних заводах та заводах, які виробляють предмети домашнього вжитку.

Виробництво ртуті. Ртуть використовується при вироб-ництві газорозрядних ламп на Полтавському заводі, при вироб-ництві ядів і отрутохімікатів та у фармацевтичній і золотодо-бувній промисловостях.

На місцевих покладах кіновару понад століття працює Микитіївський ртутний комбінат у межах м. Горлівка Донецької області. У складі цього комбінату є три кар’єри для видобутку ртутних руд, металургійне виробництво, допоміжні цехи. На комбінаті вперше в світі впроваджено технологію Добування ртуті високої частоти з повною механізацією усіх процесів випалювання ртутної руди в печах «киплячого шару».

Золотодобувна промисловість. В країні нещодавно відкрито 5 родовищ золота промислового значення поблизу Кривого Рогу, 5-у Донецькій області та невелике родовище золота в Закарпатській області. Уже проводяться підготовчі роботи з їх експлуатації. За попередніми прогнозами Україна на перспективу зможе видобувати майже 25 т золота щороку. Для цього потрібно понад 800 млн дол. інвестицій.

4. Характеристика основних металургійних районів

Чорна металургія України спирається на потужну залізорудну базу.

Вдале об’єднання покладів коксівного вугілля, залізних і марганцевих руд дає можливість виділити три підрайони:

—      Наддніпрянщина   (Кривій   Ріг,   Дніпропетровськ,   Дніпродзержинськ, Запоріжжя);

—      Донбас (Макіївка, Алчевськ, Донецьк, Краматорськ);

—      Приазов’я (Маріуполь).

Рис.2. Центри чорної металургії в Україні

Найголовнішою залізорудною базою України є Криворізький басейн. Основні родовища залізних руд: Кременчуцьке (Полтавська обл.), Бєлозерське (Запорізька обл.), Керченське (Автономна Республіка Крим).

Трубопрокат розміщений у Донбасі (Луганськ, Харцизьк) і Наддніпрянщині (Дніпропетровськ, Нікополь, Новомосковськ). Чільне місце належить ферросплавам, причому їх виробництво електрометалургійним способом орієнтується на Наддніпрянщину (Запоріжжя, Нікополь), а доменним — на Донбас (Стаханов).

На сьогодні гірничо-металургійний комплекс України включає:

• 15 металургійних комбінатів і заводів;
• 3 феросплавних заводи;
• 14 гірничодобувних підприємств;
• 12 коксохімічних заводів;
• 13 заводів з виробництва вогнетривів;
• 20 метизних заводів;
• 8 підприємств з виробництва труб і 134 підприємства, що організували виробництво труб.

Основні види продукції ГМК — залізорудний концентрат, агломерат і окатиші, кокс, вогнетриви, чавун, сталь, прокат чорних металів, труби й феросплави.

З того моменту, як Україна стала незалежною державою, металургійна галузь пройшла певний шлях змін та перебудови.

Перш за все, галузь було переорієнтовано на зовнішні ринки збуту. І, як наслідок, сьогодні приблизно 80 % виробленої металопродукції експортується закордон, забезпечуючи, за різними даними, понад 40-48 % валютних надходжень від експорту, частка металу при цьому складає 33 %. Завдяки переходу на експортну орієнтацію галузі було освоєно випуск продукції згідно з міжнародними стандартами, здійснено сертифікацію технологічних процесів та якості виготовленої продукції, поліпшено товарний вигляд продукції.

Більшість металургійних підприємств України мають повний цикл виробництва і щорічно виплавляють від 1 до 10 млн т прокату. Найбільші з них — «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь». Україна має 13 металургійних комбінатів. Усі вони належать до найбільших підприємств світу.

Ще однією важливою умовою розвитку металургійного комплексу є наявність споживачів металу. Одним із найбільших є машинобудування. Останнім часом суттєво розвинулася металоємна його галузь, що обумовило зростання потреби у виплавці металу.

Досить розвиненою та потужною є науково-дослідна база (висококваліфіковані кадри, які працюють в цій галузі). Взагалі українські науковці вийшли на достатньо високий рівень розробок. Історично склалося так, що галузь чорної металургії постійно розвивалася, вдосконалювалися методи виробництва металу, адже Україна виплавляла основну частину металу в Союзі. Тому і зараз багато НДІ ведуть наукові розробки в цій галузі[11, c. 263-265].

На розміщення підприємств кольорової металургії впливають сировинний та енергетичний фактори. До джерел сировини тяжіють виплавлення ртуті, нікелю, рідкісних металів. Алюмінієве, титано-магнієве і цинкове виробництво розміщуються в місцях одержання дешевої електроенергії.

У структурі виробництва кольорових металів України провідне місце посідає алюмінієва промисловість, що складається з виробництва глинозему та алюмінію. На випуск цієї продукції припадає майже 20 % усього виробництва кольорової металургії. Поряд з основною продукцією алюмінієва промисловість випускає кристалічний кремній, алюмінієво-кремнієві сплави (силуміни), содові продукти, мінеральні добрива, цемент, п’ятиоксид ванадію, металевий галій.

Основною алюмінієвою рудою є боксити, запаси яких в Україні невеликі. Промислове значення мають Високопільське (Дніпропетровська обл.) і Смілянське (Черкаська обл.) родовища. Перспективними районами для бокситів є південь Дніпропетровської області, Карпати, Приазов’я. Алюмінієвою сировиною, крім бокситів, є ще нефеліни, алуніти, каоліни і глини, запаси яких є практично невичерпними. В Україні є значні запаси нефелінових порід, що можуть бути сировинною базою великої алюмінієвої промисловості (Жовтневе та Єланчицьке в Приазов’ї). Крім алюмінію, з нефелінових порід можна одержувати содопродукти, скло, цементні та інші продукти. Все це робить можливим, з точки зору сировинних ресурсів, створення в Приазов’ї нової алюмінієвої промисловості.

З алунітів економічно вигідно одержувати алюміній лише за умови комплексного використання руди. Найбільші родовища алунітів є в Закарпатській області (Берегівське і Беганське).

Алюмінієва промисловість України має новий великий глиноземний завод, збудований у Миколаєві, який працює на бокситах Гвінеї, Запорізький завод і завод алюмінієвих сплавів у Свердловську (Луганська обл.)[4, c. 189-191].

5. Основні проблеми та перспективи розвитку галузей металургійного комплексу України

Для розвитку чорної металургії в Україні є всі умови: величезна, компактно розміщена сировинна база (залізні, марганцеві руди, вогнетриви, флюсові вапняки тощо); споживач (металоємне машинобудування); густа транспортна мережа; значні паливні (коксівне вугілля) та трудові ресурси.

Чорна металургія є важливою галуззю важкої промисловості, однією з основних частин фундаменту всього народного господарства країни. Практично немає такого підприємства, яке у тій чи іншій мірі не використовувало б продукцію чорної металургії, адже чорні метали — це основний конструкційний матеріал для виготовлення засобів та знарядь виробництва, від кількості та якості якого в значній мірі залежать рівень розвитку виробничих сил країни, темпи і масштаби технічного прогресу.

Значення чорної металургії для економіки України важко переоцінити. Це пояснюється тим, що чорна металургія не тільки впливає на розвиток усіх без виключення галузей народного господарства України і є базою їх формування, але й є важливою експортоутворюючою галуззю і значною мірою характеризує та визначає експортний потенціал нашої країни. Розвиток гірничо-металургійного комплексу -основна науково-технічного прогресу у всіх галузях господарювання, значна підтримка конкурентоспроможності країни.

Підприємства повного циклу тяжіють або до джерел сировини (Придніпров’я), або до споживача і джерел палива (Донбас), або знаходяться між ними (Приазов’я). Для виплавлення 1т чавуну витрачається 1,2-1,5 т вугілля, 1,5 т залізної руди, понад 0,5 т флюсових вапняків і 30 м3 води.

Підприємства переробної металургії розміщуються там, де є машинобудівні заводи. Виплавка на них здійснюється з привозного металу, металобрухту, відходів машинобудування.

Україна має для розвитку галузі значні запаси залізних і марганцевих руд, коксівного вугілля, флюсових та вогнетривких матеріалів, їх родовища дуже вдало поєднуються — переважно у Придніпров’ї та Донбасі.

Наведемо основні проблеми, які стоять перед українськими металургійними підприємствами і потребують першочергових рішень.

По-перше, обладнання підприємства чорної металургії давно морально застаріло, металургійні заводи експлуатуються понад нормативні терміни, існує значна технологічна відсталість порівняно з   розвинутими   країнами.   Ця   проблема   потребує   впровадження новітніх розробок у виробництві чорних металів, пошуку нових оригінальних шляхів і способів їх виплавки.

По-друге, чорна металургія України надмірно енергозатратна. Щоб вирішити цю проблему, необхідно реалізувати програми й скорочення витрат усіх видів енергетичних ресурсів — починаючи з видобутку і закінчуючи виробництвом готової продукції.

Низький вміст металу в сировині потребує збагачення руд. Необхідні також пошуки найбільш ефективних шляхів їх збагачення.

Різко знизилася продуктивність праці, хоча останніми роками спостерігається поступовий, ще недостатньо стабільний підйом. Щоб підвищити та стабілізувати рівень продуктивності праці в чорній металургії, необхідно, насамперед, вирішити соціальні проблеми робітників та, впроваджувати нові технології в процес виплавки металів. Також доцільним є застосування економічних засобів заохочення робітників до більш ефективної роботи.

Крім того, чорна металургія належить до виробництва, яке при сучасній технології виготовлення металів сильно забруднює навколишнє середовище. Вирішення екологічної проблеми в металургійних районах — важливе економічне і соціальне завдання. Для цього необхідне впровадження на підприємствах чорної металургії очисних технологій, що дають можливість звести до мінімуму промислові відходи і викиди в атмосферу, оздоровити місця надмірної концентрації металургійних підприємств, а також лімітний вплив природних факторів на розміщення об’єктів чорної металургії в регіонах з порівняно високим рівнем розселення. Для забезпечення максимального очищення стічних вод необхідно також застосовувати багаторазове очищення води.

Підприємствам, що мають зовнішні ринки збуту, вдалося не допустити катастрофічних темпів падіння виробництва на відміну від інших. У першій половині

2009 року українські гірничорудні підприємства істотно скоротили обсяги виробництва залізорудної сировини. Випуск агломерату впав на 35 % (16,6 млн. тонн), окатишів — на 22% (до 9,0 млн. тонн). Падіння обсягів виробництва в першу чергу викликане стагнацією вітчизняної металургії. В січні-червні виробництво чавуну впало на третину в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року, що вплинуло і на виробництво сировини [3].

Гірничорудні підприємства України в січні-липні 2009 р. в порівнянні з аналогічним періодом 2008 р. скоротили обсяги виробництва необробленої залізорудної сировини на 28 % — до 34,362 млн. тонн. Зокрема, виробництво залізорудного концентрату скоротилося на 24 % — до 28,651 млн. тонн і залізної руди на 40 % — до 5712 тис. тонн.

Виробництво підготовленої залізорудної сировини за вказаний період скоротилося на 29 % — до 30,694 млн. тонн, зокрема агломератів на 33 % — до 19,814 млн. тонн, окатишів на 19 % — до 10,879 млн тонн. У липні 2009 року українські гірничо-збагачувальні комбінати провели 6097 тис. т непідготовленої залізорудної сировини, зокрема 5083 тис. тонн концентрату і 1014 тис. тонн залізняку. Окрім цього, гірничорудні підприємства України в червні 2009 року провели 5110 тис. тонн підготовленої залізорудної сировини, зокрема 1895 тис. тонн окатишів і 5110 тис. тонн агломерату [3].

Завантаження виробничих потужностей українських металургійних підприємств на липень 2009 року складало 58,8 %. Низький рівень завантаження підприємств і низькі ціни на металопродукцію на світових ринках призвели до мінімальної рентабельності українських металургійних підприємств і до зростання їх кредиторської заборгованості.

Основна сировина для металургії — залізна руда і коксівне вугілля. Поклади коксівного вугілля в Україні зменшуються, а видобування дедалі ускладнюється і дорожчає. Взагалі, Україна має великі потужності коксохімічних заводів, але більшість з них використовують застарілі, енергозатратні технології та устаткування. Власного коксівного вугілля Україні не вистачає як за якістю, так і за кількістю. Для виробництва сталі на рівні 40 млн. т на рік Україні необхідно імпортувати 3,5-5 млн. т коксівного вугілля [4]. Сьогодні зі всього вугілля, споживаного в Україні, більш за третину доводиться на імпорт. Так, минулого року українські металурги імпортували близько 10 мільйонів тонн вугільного концентрату. Основні країни, з яких завозиться вугілля, — це Росія, на долю якої доводиться більше 70 % від всього імпорту, США, що займають 15 % в структурі імпорту, Казахстан — 12 % [5].

Питання залежності нашої країни від нафти і природного газу стає все гострішим. У структурі імпорту за десять місяців цього року на долю енергетичних матеріалів доводиться майже 32 %. На покупку нафти і «блакитного палива» було витрачено 8,5 млрд. дол., при тому, що в 2009 році обсяги закупівлі були на 45% нижчі, ніж у минулому, зокрема, природного газу — на 22 % [6].

Рис.1 Динаміка виробництва продукції металургійними підприємствам України за 2008 р., 2009 р.

Ще однією з найгостріших проблем реформування ГМК України є наявність надлишкових потужностей. Сьогодні продовжується експлуатування неконкурентних застарілих металургійних заводів, які в сучасних умовах ринкової економіки можуть існувати лише при отриманні від держави суттєвих преференцій — здешевленого в результаті державних дотацій газу, вугілля, електроенергії тощо.

Для розширення експорту металургійні підприємства України перейшли на збільшення напівфабрикатів суттєво скоротивши марочний та розмірний сортаментний ряд і значно зменшивши виробництво високотехнологічної продукції.

Отже, сортимент і якість продукції ГМК України відстають від сучасних вимог ринку. Вимоги до металопродукції (щодо механічних властивостей, корозіє стійкості, без дефективності та ін..), які постійно зростають і розширюються.

У зв’язку з цими проблемами постає ще одна проблема чорної металургії — неконкурентоспроможність і висока вартість продукції, що призводить до «виштовхування» українських підприємств зі світових ринків. Щоб перебороти це, необхідно:

— встановити зв’язки з вітчизняними підприємствами машинобудування, будівництва і транспорту, а також з іншими металоспоживачами з метою детального вивчення нинішньої та перспективної потреб у різних видах металопродукції — щоб не допустити імпорту тих видів прокату, труб і металевих виробів, які наші підприємства спроможні виготовляти самостійно;

— вжити заходів щодо активного проникнення на зовнішні ринки збуту і закріпитися там (для цього необхідні маркетинг, кваліфіковане представництво, реклама);

— у пошуках ринків збуту увагу варто приділити країнам Південно-Східної Азії, які інтенсивно розвиваються (Китаю, Таїланду, Гонконгу, Сінгапуру, Південній Кореї, Філіппінам, Індонезії), близько розташованим державам (Туреччині, Ізраїлю, Єгипту, Ірану, Індії) та традиційним партнерам України (Росії та іншим країнам СНД);

— систематично вивчати потреби внутрішнього і зовнішнього ринків збуту, щоб вчасно пропонувати на ринку різноманітні види прокату, труб і металевих виробів; конкурентоспроможних за споживчими властивостями (надійністю, конструктивною міцністю, новизною), цінами (скорочуючи питомі витрати на сировину, матеріали, енергію і, разом з тим, поступово збільшуючи витрати на заробітну плату, екологію, науку й амортизацію), товарному вигляду (приділяючи увагу якості оформлення, захисним і декоративним покриттям, пакуванню);

— почати кваліфіковану розробку бізнес-планів щодо вирішення конкретних проблем, організації та розширення виробництва конкурентоспроможних видів продукції, які мали б гарантований збут, та вести пошук внутрішніх і зовнішніх інвесторів для фінансування робіт з реалізації бізнес-планів.

Зацікавленість металургійних підприємств України в здійсненні цієї непростої роботи повинна стимулюватися відповідними пільгами при оподаткуванні прибутку, який спрямовується на розвиток виробництва, впровадження досягнень НТП, використання винаходів, патентів і «ноу-хау» (тобто на використання інноваційного заділу)[5, c. 383-385].

Очевидно, що докризові темпи зростання і об’єми інвестицій були явно недостатніми в порівнянні з тими об’ємами засобів, які українські компанії змогли отримати завдяки дії податкових пільг і економії на ціні придбаних активів. Галузі так і не вдалося ні здолати істотне технологічне відставання від світового рівня чорної металургії, ні диверсифікувати виробництво і сформувати достатній ринок збуту металопродукції в межах України.

Враховуючи той факт, що металургія є лідируючою галуззю України необхідне прийняття термінових заходів для виведення її з кризисного стану. Усунення хоч би 50% чинників гальмівних причин розвиту галузі, створення попиту на продукцію і створення пільгових умов приведе до життєдіяльності не лише металургійну галузь, але і гірничо-рудну, вугільно-добувну, машинобудівну промисловості.

Висновки

Металургійна промисловість є основою розвитку машинобудування, металообробки і будівництва.

Сучасна чорна металургія посідає одне з чільних місць у народному господарстві країни і є матеріальною базою всього комплексу важкої індустрії України.

Чорна металургія впливає на розвиток усіх галузей народного господарства України як найголовніший споживач палива й електроенергії, води. До складу чорної металургії належать видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих і хромітових руд; виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів, металів промислового значення, вторинна переробка чорних металів і коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів.

Чорна металургія з повним технічним циклом виробництва є важливим районотворчим чинником. її супроводять ряд галузей промисловості, що використовують відходи, які утворюються при виплавленні чавуну і коксуванні вугілля. Найтиповішими з них є теплова енергетика і металомістке машинобудування. Потреба раціонального використання праці жінок у металургійних районах України зумовлює розвиток легкої і харчової промисловості. Отже, чорна металургія впливає на формування таких потужних промислових районів і підрайонів, як Донбас, Придніпров’я, Криворіжжя.

Розвиток чорної металургії зумовив і стимулював зростання виробництва в ряді галузей промисловості, особливо в залізорудній і кам’яновугільній, у видобутку мінеральної сировини.

Список використаної літератури

1. Арапова В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Вінницький фінансово-економічний ун-т. — Вінниця : ПП «Вид-во «Тезис», 2005. — 160с.
2. Венгер В.В. Аналіз технологічної структури металургійних підприємств України // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 12. — С. 31- 41
3. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник/ Дмитро Клиновий, Тарас Пепа,; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 726 с.
4. Мазур В. Конкурентні позиції підприємств гірничо-металургійного комплексу України // Економіка України. — 2009. — № 3. — С. 4-18
5. Молдован О. Металургійний комплекс України в умовах кризи: причини глибокого спаду та чинники адаптації // Стратегічні пріоритети. — 2010. — № 4. —  С. 123-132
6. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. — 7-ме вид., стереотип. . — К.: Знання, 2005. — 350 с.
7. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 317 с.
8. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.
9. Татар М. С. Аналіз ефективності експортних операцій металургійних підприємств // Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 1. — С. 6-7
10. Точилін В.О. Ринок металопродукції : сучасний стан і перспективи розвитку // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 3. — С. 105-114
11. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. — К.: ЦУЛ, 2007. — 440 с.