Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

МЕРСОКУР. Економічне співробітництво країн – членів

ВСТУП

Сучасні тенденції світового економічного розвитку формуються через системне дослідження явищ, процесів і проблем інтернаціоналізації та інтеграції з урахуванням їх природи та характеру. За цих умов, розроблення ефективної стратегії розвитку макро- та мікроекономічних суб’єктів економіки передбачає обов’язкове врахування цих факторів. Адже, в протилежному випадку, це може означати втрату перспективи нормальної життєдіяльності та неспроможності вироблення ефективної та безпечної політики в жорстких умовах сучасної міжнародної конкурентної боротьби. При цьому, саме економічний аналіз здатен виступити інструментом для оцінки середовища функціонування економічних суб’єктів та визначення напрямів їх розвитку.

Сучасний стан розвитку світової економіки зумовлює концентрацію наукової думки на проблемі аналізу діалектичного розвитку понять інтернаціоналізація, інтеграція і глобалізація. Вищевказані поняття визначають зміст розвитку постіндустріального суспільства і обумовлюють визначальний характер його удосконалення.

Значна кількість публікацій присвячені проблемам окремих категорій. В той же час не розглядається взаємний зв’язок понять: інтернаціоналізація, інтеграція й глобалізація в сучасній науці. Певні дослідження розвитку окремих понять проводилися як вітчизняними, так зарубіжними вченими, такими як: Л.Безчасний, Д.Бел, П.Жак, Н.Косолапова, Д.Лук’яненко, Л.Коуз, С.М.Макуха, Н.А.Мікула, А.Ф. Сашвальд. Всі представлені науковці детально описували та досліджували поняття: інтернаціоналізація, інтеграція й глобалізація відокремлено і не системно.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження міжнародної економічної інтеграції

1.1.Теоретичні концепції

Визначаючи сутність економічної глобалізації, необхідно розрізняти поняття інтернаціоналізація, інтеграція й глобалізація та показати зв’язок між ними.

Серед економістів немає єдиної точки зору щодо визначення сутності поняття «інтернаціоналізація». Не визначені й хронологічні рамки розвитку цього явища. Так, на думку російського вченого Н. Косолапова, інтернаціоналізація як явище мала б проявитися досить рано, фактично одночасно з появою перших чітко оформлених соціально-територіальних структур (міст, держав). Тобто інтернаціоналізація – історико-еволюційна підготовка глобалізації [2, c.18-20]

Інтернаціоналізація передбачає «вихід чогось суто внутрішнього за первинні межі, або об’єднання дій декількох суб’єктів світової економіки й політики довкола загальних для них завдань, цілей, видів діяльності». Явище інтернаціоналізації різних видів діяльності, відносин, процесів обміну й розвитку існує стільки, скільки самі міжнародні відносини. За умов інтернаціоналізації конкретно функціональні аспекти та наслідки домінують над структурними. Головна мета інтернаціоналізації – забезпечення стійких міжнародних зв’язків у реально існуючому світі. глобалізація як явище, згідно з думкою автора концепції, склалося у другій полонині XX ст.

Таким чином, під глобалізацією розуміється процес інтернаціоналізації виробництва й капіталу, що підкріплюється зрілими інституційними відносинами Й відповідними інформаційними технологіями. Отже, глобалізація – це чергова, наступна, більш розвинена стадія розвитку процесу інтернаціоналізації.

Міжнародна економічна інтеграція – це етап у процесі розвитку міжнародного поділу праці, для якого характерним є утворення однорідного, внутрішньоєдиного господарського організму, що охоплює декілька країн, виникнення цілісності відокремленого комплексу держав. Хронологічно інтеграційний тип міжнародних економічних відносин почав формуватися після другої світової війни.

В основі інтеграції лежать об’єктивні потреби розвитку продуктивних сил.

У загальному вигляді об’єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці та негативними факторами міжнародної економічної взаємодії – територіальною віддаленістю, меншою мобільністю факторів виробництва і ресурсів, митних та валютних обмежень тощо.

Об’єктивно подолати цю суперечність можливо двома шляхами:

1) створенням і розвитком ТНК;

2) міждержавними узгодженими заходами щодо цілеспрямованого формування світогосподарського ринкового (економічного, правового, інформаційного, політичного, психологічного) простору в крупних регіонах світу.

Поєднання цих двох напрямків і забезпечило перехід до вищого, більш ефективного та перспективного стану міжнародних економічних відносин — міжнародної економічної інтеграції.

Інтеграційні процеси за своєю природою – явище складне та суперечливе. Їх розгортання та розвиток може бути зумовлене:

а) економічними;

б) політичними чинниками.

Економічні чинники міжнародної економічної інтеграції виступають першопричиною інтеграції, як правило, коли мова йде про інтеграційні процеси серед високорозвинених країн.

Внаслідок розвитку міжнародних ринків товарів та послуг, капіталів та трудових ресурсів господарські системи таких країн перетворюються на єдине ціле. У результаті внутрішні державні заходи щодо економічного регулювання здійснюють активний вплив на економіку і господарську політику інших країн, особливо тих, з якими їх пов’язують тісні економічні зв’язки (підтримка рівня позичкового проценту, державні субсидії окремим галузям економіки, рівні податків, внутрішні ціни, заробітна плата, технічні стандарти).

Це спричиняє об’єктивну потребу в узгодженні на державному рівні основних цілей і методів регулювання не тільки зовнішньоекономічних зв’язків, але і тих аспектів національної внутрішньогосподарської політики, які торкаються економічних інтересів інших держав. Таке узгодження поділяється на два види:

1) передбачає координацію зусиль щодо знищення перешкод на шляху міжнародного руху товарів, капіталів та послуг;

2) передбачає узгодження цілей, інструментів і створення інститутів для здійснення групою країн спільної економічної політики.

У загальному вигляді інтеграція промислово розвинутих країн виступає як функція вже досягнутого ними високого рівня розвитку продуктивних сил. Для них юридичне закріплення факту створення міждержавних економічних угруповань спричиняє виникнення нових джерел економічного зростання, що пов’язане з:

а) доступом до розширеного ринку, який охоплює декілька країн;

б) об’єднанням виробничих ресурсів з метою полегшення концентрації їх в обраних галузях;

в) ефективною спеціалізацією в сфері науково-технічних досліджень;

г) подоланням обмеженості в інженерно-інформаційній діяльності.

Ефективна економічна інтеграція забезпечує: 1) прискорення темпів взаємної торгівлі та економічного зростання, скорочення трансакційних витрат; 2) підвищення конкурентоспроможності товарів, фірм і національних економік; 3) зростання інноваційного потенціалу внаслідок посилення конкуренції на внутрішніх ринках держав; 4) збільшення притоку іноземних інвестицій з країн-учасниць інтеграційних об’єднань, а також із третіх країн; 5) скорочення різниці у рівні та якості життя населення Міжнародна економічна інтеграція у своєму розвитку проходить низку етапів і набуває таких форм [5]:

– зона вільної торгівлі – перший етап економічної інтеграції, який закладає основу подальшої інтеграційної взаємодії країн-учасниць і виступає генератором перспективних інтеграційних перетворень. Така зона передбачає скасування митних зборів і квот у торгівлі між країнами-учасницями при збереженні кожною з них національної торговельно-економічної політики щодо третіх країн;

– митний союз – об’єднання, при якому країни не тільки ліквідують митні тарифи й квоти всередині союзу, але й установлюють єдині митні тарифи щодо третіх країн, забезпечують реалізацію спільної зовнішньоторговельної політики й передачу її регулювання на наднаціональний рівень;

– спільний ринок, при якому митний союз доповнюється взаємно узгодженою економічною, бюджетною, грошово-кредитною, соціальною й науково-технічною політикою; для такої організації притаманна координація внутрішньої політики, що здійснюється міждержавними або наднаціональними інститутами, яким делегується частина національного суверенітету держав;

– економічний (включаючи валютний) союз ґрунтується на створенні спільного економічного, валютно-фінансового, правового та інформаційного простору; проведенні спільної економічної політики, уніфікації законодавства в межах певного союзу; створенні єдиного економічного простору з відповідною політичною надбудовою;

– політичний союз ґрунтується на переході країн-учасниць до спільної зовнішньої політики й політики безпеки, на впровадженні єдиного громадянства; на посиленні співробітництва в судочинстві й у внутрішніх справах, на економічному співробітництві (значна концентрація й централізація капіталу, організаційні форми підприємств, рамки діяльності яких виходять за національні кордони й набувають міжнародного характеру, сприяючи утворенню єдиного ринкового господарства).

Таким чином, інтеграція – це процес зрощування національних ринків і формування цілісного ринкового простору з єдиною валютно-фінансовою  системою, єдиною в основному правовою системою й найтіснішою координацією внутрішньої і зовнішньоекономічної політики відповідних держав. Починається наприкінці Другої світової війни.

1.2.Об’єктивні передумови міжнародної економічної інтеграції

Інтеграція (лат. integratio – відновлення, поповнення) в абстрактно-теоретичному контексті означає стан зв’язаності окремих диференційованих частин і функцій системи в ціле, а також процес, що веде до такого стану. Міжнародна економічна інтеграція – процес зближення, взаємопереплетення, зрощування національних економік і формування цілісного регіонального (міжнародного) господарського комплексу [6].

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об’єднуються для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча також можуть переслідувати політичні та інші цілі. Загалом процес економічної інтеграції характеризується певними позитивними та негативними наслідками, які слід враховувати при визначенні цільових орієнтирів проведення економічного аналізу.

Насамперед, мова йде про розширення  ринків, яке призводить до економії на масштабі і означає те, що в довгостроковій перспективі витрати на виробництво одиниці продукції будуть зменшуватись із збільшенням обсягів виробництва. Економія на масштабі прямо пов’язана з розмірами ринків, які збільшуються вже зі створенням зони вільної торгівлі, митного союзу та ін. Скорочення витрат та відповідне зниження цін на товари сприяє піднесенню як внутрішнього, так і зовнішнього попиту, що, своєю чергою, стимулює інноваційну діяльність та веде до підвищення загальних темпів економічного зростання. Щоб скористатися новими ринковими можливостями та вистояти у дедалі гострішій конкуренції, фірми змушені робити інвестиції у підприємства та устаткування, які безпосередньо створюють нові робочі місця та дохід. Більше того, якість інвестиції буде підвищуватися, оскільки рішення щодо її внесення приймаються з огляду на витрати та ринкові умови в союзі загалом. Окрім того, більший ринок залучає нові інвестиції в інфраструктуру (транспорт, енергетику, комунікації та ін.), яка, своєю чергою, стимулює загальне підвищення економічної ефективності та економічне зростання [6].

Економічна інтеграція пов’язана також з пожвавленням міжфірмової конкуренції, яка загострюється внаслідок усунення бар’єрів на шляху торгівлі через функціонування єдиного внутрішнього ринку інтеграційного об’єднання, економічного і валютного союзу.

Крім того, частіше відбуваються процеси злиття та поглинання фірм, що призводить до збільшення розмірів компаній, а це в свою чергу сприяє концентрації ресурсів у їх межах і дозволяє фінансувати наукові дослідження та розробки, а відтак ефективніше конкурувати у сфері інновації продуктів.

До основних негативних наслідків інтеграційних процесів, на нашу думку, слід віднести послаблення економічної незалежності та безпеки як держави в цілому, так і окремих господарських одиниць. За цих обставин, саме забезпечення незалежності повинно виходити на перший план в умовах активного процесу злиття і поглинань. Небезпека економічної і юридичної незалежності підприємства може виходити як від конкурентів, так і від безпосередніх контрагентів підприємства, у тому числі банків, фінансово-промислових груп чи бізнес-груп. При цьому, важливим є можливість створення сприятливих умов для виробництва, диверсифікації діяльності, зростання не лише економічного, а й інтелектуального потенціалу, створення корпоративної культури, націленої на стратегічний розвиток підприємства. Крім того, проблема забезпечення економічної безпеки підсилюється зростанням рівня невизначеності та ризику, якими супроводжуються сучасні інтеграційні процеси.

Наведені вище характерні риси інтеграційних процесів мають стати певним орієнтиром для визначення основних напрямів сучасного економічного аналізу.

Економічна інтеграція та глобалізація на сучасному етапі є всезростаючим фактором світового господарства. Ті процеси, які відбуваються сьогодні в міжнародному економічному просторі справляють беззаперечний вплив на умови функціонування економічної системи будь-якого рівня. При цьому характер такого впливу носить як позитивне, так і негативне забарвлення.  За цих обставин реалізація виділених цільових напрямів аналізу покликана зменшити саме негативні наслідки, які сформувалися під дією інтеграційних процесів.

Окреслені нами напрями, звичайно, не вичерпують всього спектру аналітичних досліджень. Актуальними залишаються питання операційного аналізу та основних показників діяльності господарюючих суб’єктів, пошуку резервів їх удосконалення.

 

РОЗДІЛ 2. Розвиток економічної інтеграції в рамках МЕРКОСУР

2.1.МЕРКОСУР: передумови виникнення

Одним із найбільш успішних інтеграційних об’єднань Латинської Америки виступає – МЕРКОСУР (ринок південного конусу), ця організація була створена у 1995 році, до її складу увійшли Бразилія, Аргентина, Уругвай та Парагвай, у 1996 до них приєдналася Болівія. На сьогодні МЕРКОСУР об’єднує країни із загальної площею, що дорівнює 68, 8 % території Латинської Америки, мешкає 51 % та сконцентровано 60 % ВВП Північноамериканського континенту. За сукупним ВВП МЕРКОСУР посідає 4 місце у світі після ЄС, НАФТА, АТЕС.

Спроби розвитку регіональної економічної інтеграції у Північній Америці, за зразком європейської, мають довгу та не зовсім вдалу історію. Ще у 1960-ті роки у цьому регіоні виникла ідея створення зони вільної торгівлі, а пізніше Центральноамериканського спільного ринку. У 1960 році була створена Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі – LAFTA (з 1980 – Латиноамериканська асоціація інтеграції, LAIA), до якої увійшли 10 країн (Аргентина, Бразилія, Мексика, Уругвай, Парагвай, Перу, Чилі, Колумбія, Еквадор, Венесуела та Болівія). Однак, економічні та політичні кризи кінця 1960-х не дозволили вийти цим країнами на значний рівень інтеграції. Завдяки значним відмінностям між латиноамериканськими державами подальші спроби розвитку регіональної економічної інтеграції були спрямовані на об’єднання лише окремих країн, економічно більш близьких одна до одної. Так, у 1969 році всередині LAFTA виникла так звана Андська група (Болівія, Колумбія, Еквадор, Чилі; пізніше сюди приєдналася Венесуела, але вийшла Чилі). Ці структури не спромоглися досягти успіхів у розвитку спільної торгівлі [13].

На основі Лаплатської групи в 1991 році був підписаний договір між Аргентиною, Бразилією та Уругваєм, згідно з яким 1 січня 1995 року на території країн-учасниць створено субрегіональне торгово-економічне об’єднання «Меркосур» (Спільний ринок країн Південного Конусу). Пізніше до договору приєднався Парагвай, а асоційованими членами є Чилі і Болівія, що і призвело до швидкого збільшення торгівлі між країнами. Об’єднання охоплює майже 60 % території Латинської Америки, 46 % її населення і близько 50 % ВВП. У грудні 1995 року була підписана Рамкова міжрегіональна угода про співробітництво між Меркосуром і ЄС. Мета угоди — поступова лібералізація зовнішньої торгівлі, координація економічної і соціальної політики, встановлення зовнішньополітичного діалогу. Важливою метою спільноти є створення єдиної валюти (потенційна загроза долару).

Створенню МЕРКОСУР передували багатоетапні переговори між двома лідерами блоку — Бразилією та Аргентиною, а Уругвай та Парагвай, менші та економічно слабші країни, до переговорного процесу приєднались лише на завершальному етапі. Асунсьйонський договір був лише першим кроком у напрямку переходу до створення спільного ринку. Такий перехід закінчився 31 грудня 1994 року. Завершення перехідного періоду пов’язують з підписанням Протоколу в Оуро-Прето. У ньому йдеться про вільний рух товарів, який передбачає нульові тарифи. У цьому Протоколі також встановлено спільні зовнішні тарифи, план гармонізації торгівлі, вдосконалено інституцій ну систему. Цей Протокол вступив у дію з січня 1995 року.

Згідно з Асунсьйонським договором, метою МЕРКОСУР є створення зони вільної торгівлі та спільного ринку. Для досягнення цього договором передбачається:

_ вільний рух товарів, послуг і робочої сили, якого потрібно досягти через ліквідацію митних тарифів та нетарифних обмежень;

— встановлення спільного зовнішнього тарифу та ведення спільної зовнішньоторговельної політики стосовно третіх країн чи їх груп та координація позицій на регіональних і міжнародних економічних конференціях;

— координація макроекономічної, фіскальної, монетарної та секторальної політики в галузях міжнародної торгівлі, сільського господарства, промисловості, транспорту і комунікацій та будь-яких інших галузях для забезпечення вільної конкуренції між сторонами договору;

— гармонізація законодавства в цих сферах для зміцнення інтеграційних процесів.

Що стосується інституційної структури, то договором передбачається створення Ради спільного ринку як найвищого органу, відповідального за прийняття рішень. Виконавчим органом, у компетенцію якого входить реалізація прийнятих Радою рішень, є Група спільного ринку. Крім того, Протоколом в Оуро-Прето передбачено створення робочих груп з економічних та соціальних питань. Організацію роботи МЕРКОСУР забезпечує Секретаріат зі штаб-квартирою в Монтевідео.

Отже, у 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р. Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об’єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн осіб і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд дол. США. Результатом такого об’єднання є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар’єрів, а щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна структура та митні правила [9, с. 188].

МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угруповань у сучасному світі. Так, у період з 1991 до 1995 р. обсяги експорту та імпорту між країнами — його учасницями зросли майже на третину, з іншими країнами світу відповідно на 8,24 % і 22,71 %, а сукупний взаємний торговельний оборот виріс з 4 млрд до 14,4 млрд дол. США на рік. Різко збільшились обсяги інвестицій в економіки країн — учасниць угоди. Наприклад, за 1995 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку Бразилії становив 3,3 млрд дол. США, а у 1996 р. цей показник зріс до 6 млрд дол. США. МЕРКОСУР прагне до встановлення ділових стосунків з іншими інтеграційними угрупованнями. Так, у 1995 р. МЕРКОСУР підписав з Європейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробітництва, згідно з якою вже з 2005 р. передбачено створення зони вільної торгівлі між двома регіональними об’єднаннями. Необхідно відзначити позитивні перспективи подальшого розвитку торговельно-економічного співробітництва між Україною і країнами — членами МЕРКОСУР. Вже укладено низку угод з Аргентиною і Бразилією, а продукція підприємств України вже відома на їх ринку. Це сприяє виходу України на ринки інших країн Південної Америки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, з якими тісно пов’язані південноамериканські країни[6, c. 278-279].

Нова хвиля інтересу до інтеграційних угод виникли наприкінці 1980-х років, коли розчарування латиноамериканських країн у допомозі США після Фолклендської війни Аргентини та Великої Британії, стимулювало до зближення на південноамериканській регіональній основі. У 1986 році Аргентина та Бразилія – дві найпотужніші держави регіону, висунули спільний проект розвитку економічного співробітництва та інтеграції у майбутньому, проголосивши його при цьому відкритим для приєднання інших сусідніх країн. У березні 1991 року був підписаний договір про створення митного союзу та спільного ринку (МЕРКОСУР – ринок «південного конусу»). Першими членами цієї структури стали: Бразилія, Аргентина, Парагвай та Уругвай. В літературі досить часто існують розбіжності у датуванні створення цієї організації. Така ситуація склалася завдяки тому, що фактично МЕРКОСУР оформився лише у 1995 році. Саме тоді угода між вищезазначеними країнами набула чинності та на зовнішніх кордонах країн-учасників стали діяти спільні митні тарифи на імпорт товарів з третіх країн. Асоційоване членство у організації отримали Чилі та Болівія. З 2004 року проводяться активні переговори з Мексикою.

Стратегічним завданням для МЕРКОСУР – є створення спільноти, яка б змогла гарантувати економічне зростання її учасників на основі інтенсивної взаємної торгівлі та ефективного використання інвестицій, а також підвищення міжнародної конкурентоспроможності економік субрегіону.

МЕРКОСУР має доволі розвинену систему управління. Головним органом є Рада Спільного ринку, яка збирається на вищому рівні, до її складу входять голови держав та урядів, а також міністри закордонних справ країн-членів. Цей орган здійснює політичне планування та розвиток інтеграції. Група Спільного Ринку – головний виконавчій орган, функціонує постійно, до його складу входить адміністративний секретаріат зі штаб-квартирою в місті Монтевідео, 10 технічних комісій, які займаються питаннями торгівлі, митного регулювання, технічних норм, валютно-фінансової політики, макроекономічної політики, транспорту, промисловості, сільського господарства та енергетики.

Спільний ринок МЕРКОСУР виявився найбільш ефективним ніж інші об’єднання Латинської Америки. Його створення привело до збільшення торгівлі між країнами-учасницями, за 1991-1997 спостерігається зростання цього показника в 7 разів. У зоні вільної торгівлі країн-членів ліквідовано мита та інші обмеження на 90 % товарів, узгоджені спільні зовнішні тарифи. Активно обговорюються умови створення у середньостроковій перспективі єдиної валюти.

Новий крок у бік поглиблення інтеграції у цьому регіоні було зроблено 23 травня 2008 року, коли лідери дванадцяти країн Південної Америки підписали установчу угоду Союзу Націй Південної Америки. До складу цієї організації увійшли: Аргентина, Бразилія, Болівія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Сурінам, Уругвай та Чилі. За попередніми домовленостями планується, що самміти лідерів країн-учасниць Союзу проводитимуться раз на рік, а зустрічі на рівні міністрів відбуватимуться кожні три місяці. Союз Націй Південної Америки буде спрямовувати свою діяльність у фінансову та сферу енергетичної незалежності. Планується створення регіональної ради з оборони у Південній Америці, ініціатором якого виступає Бразилія. У середньостроковій перспективі поруч із тісною економічної співпрацею передбачається введення єдиної валюти. Бразильський президент Луїс Інасіо Лула де Сільва вважає, що нова організація може включити до своїх лав усі держави Південної Америки, оскільки в основу функціонування нового міждержавного об’єднання покладені принципи існування Європейського Союзу. Ідеологи створення цієї організації відкрито проголосили про використання позитивних інтеграційних здобутків ЄС.

Отже ми бачимо не лише виникнення нової інтеграційної структури у Південній Америці, а й розповсюдження принципів існування міждержавних об’єднань.

2.2.Сучасний стан економічного співробітництва країн-членів організації

В сучасному світі провідна роль у зовнішній політиці та економічній діяльності належить не окремим країнам, а міждержавним об’єднанням, які стають свого роду виразниками намагань окремої групи держав. Саме інтеграційні організації виступають рушійними силами історичного процесу. Новітня історія постає перед дослідниками сучасності як процес інтеграції на кожному з континентів та співробітництва міждержавних організацій.

У грудні 2000 року країнам МЕРКОСУР вдалося «відновити» блок, домовившись про гармонізацію економічної статистики, встановлення єдиного для МЕРКОСУР рівня інфляції (5 %) на період 2002—2005 років і державного боргу на 2002 рік, який не перевищуватиме 3 % ВВП. Тим не менше основні дискусійні питання залишились відкритими. У спільному ринку нема єдиної політики стосовно ведення сільського господарства, що ускладнює торговельні переговори з іншими країнами. Блоку не вдалося узгодити єдині митні норми, проблеми конкуренції і субсидіювання [15]. До того ж, більшість суперечок і надалі вирішуються завдяки втручанню президентів країн, а не згідно з встановленими правилами. Створення органу з вирішення торговельних суперечок значно послабило б напругу в МЕРКОСУР. Але Бразилія завжди була проти створення такого органу, вбачаючи в цьому втрату суверенності. Та й створення МЕРКОСУР для неї спочатку було засобом досягнення більшого впливу в світі.

МЕРКОСУР потребує перегляду спільних інтересів і єдиної політики. Без цього він може перетворитися на союз, в якому торговельні зв’язки між країнами-членами будуть не міцнішими, ніж у кожної з них з країнами поза блоком. Так, Аргентина і Бразилія (кожна окремо) вели переговори з Мексикою та іншими країнами, Чилі сіли за стіл торговельних переговорів зі США, про угоду з НАФТА подумують Уругвай та Парагвай.

Збільшення обсягів торгівлі і посилення політичної співпраці між країнами-членами сприяло зміцненню стабільності, демократії і проведенню економічних реформ в регіоні за 10 останніх років. Якщо інтеграція продовжиться, вигоду одержать всі. Для цього Бразилії необхідно зробити деякі поступки і знизити зовнішньоторговельний тариф. Адже економіки інших південноамериканських країн орієнтовані на експорт більше, ніж Бразилія, і потребують нових ринків збуту.

Велика сім’я. Для США створення зони вільної торгівлі Америки (ФТАА) є найкращим способом досягти просування їх торговельної політики. Договір практично є розширенням НАФТА (США, Канада, Мексика) на південь і повинен вступити в дію до кінця 2005 року. У випадку успішного завершення переговорів в зоні вільної торгівлі опиняться 800 млн осіб. Сумарний ВВП країн, що ввійдуть в неї, у 2000 році становив 11 трлн дол. Якщо діяльність цього союзу буде настільки ефективною, як створення НАФТА, то на всьому континенті почнеться торговельний бум [13].

Однак договору, прийнятного для всіх 34 країн, досягнути буде нелегко. На вимогу США за недемократичний режим виключена Куба і Гвіана, яка офіційно є частиною Франції. Так історично склалось, що найбільші країни континенту не дуже прагнули до розвитку торгівлі між собою, надаючи перевагу веденню справ з колишніми колоніальними господарями в Європі. У 90-х роках економічна лібералізація і створення регіональних торговельних блоків, таких як НАФТА і МЕРКОСУР, призвело до того, що обсяг торгівлі на континенті збільшувався швидше, ніж ВВП і обсяги світової торгівлі в цілому. Однак ринки Південної Америки залишаються менш відкритими, ніж ринки азіатських «тигрів».

Бразилія намагалась переконати своїх південноамериканських сусідів не поспішати з ФТАА або об’єднатися і виступити єдиним фронтом проти США. Однак її стратегія зазнала провалу, коли США почали переманювати сусідів ідеєю розширення доступу на найбільший споживацький ринок світу. Президенту Чилі США обіцяли підписати двосторонній торговельний договір. Заковтнули гачок і Аргентина з Уругваєм, давши при цьому зрозуміти, що будь-яке блокування переговорів щодо ФТАА не стримає їх від укладення двостороннього торговельного договору з США [13].

Бразилія зрозуміла, що ФТАА — не настільки далека перспектива, як їй видавалось. Однак, загальної впевненості в тому, що ФТАА буде благом для Бразилії, немає. Прибічниками ФТАА виступають конкурентоспроможні текстильна, сільськогосподарська, металургійна і керамічна галузі. Серед галузей, які найбільше бояться вільної торгівлі — машинобудівна, хімічна і виробництво електронних товарів — саме ті, які декілька років поспіль захищались від закордонних конкурентів за допомогою протекціоністських тарифів. У результаті їм не потрібно було прагнути до досягнення продуктивності, технологій і маркетингу світового рівня. Це вже в котрий раз доводить помилковість думки про те, що вільна торгівля перешкоджає становленню конкурентоспроможних галузей. Виживуть сильніші, і ФТАА може тільки пришвидшити цей процес.

Побоювання Бразилії, що США прагнуть перетворити її з експортера промислових товарів високої вартості у виробника товарів низької вартості, яким вона була історично, — не зовсім паранойя. Зараз щодо експорту Бразилії в США діють багаточисленні квоти, цінові обмеження тощо. Ліквідувати деякі з них для Буша дуже важко з політичної позиції. Фактично, США можна описати як бастіон від вільної торгівлі. Навіть НАФТА не може вплинути на рівень протекціонізму в США, що підтверджують антидемпінгові заходи стосовно канадських виробників.

У новій адміністрації Президента США склалося більш категоричне ставлення до своїх торговельних партнерів, яке вимагає від них однозначних рішень — так або ні. Стратегію торговельної політики нової адміністрації можна описати таким чином: якщо переговори з ВТО рухатимуться повільно — концентруємося на ФТАА, якщо існуватимуть перешкоди в переговорах про ФТАА — підпишемо двосторонній договір з країнами, які захочуть цього, наприклад Чилі.

Однак поряд з можливостями існують і проблеми. Значна диспропорція сил між США і її південними сусідами означає, що міжамериканські відносини ніколи не перестануть бути конфліктними.

Пропозиція ЄС. З 1995 року обсяги торгівлі між ЄС і країнами МЕРКОСУР значно збільшились, і в 2000 році обсяг експорту ЄС в чотири країни МЕРКОСУР досяг 23,4 млрд євро, в той час як імпорт цих країн в ЄС становив лише 18,4 млрд євро. ЄС експортує з країн-членів МЕРКОСУР в 5 разів більше, ніж США, завдяки чому він став найбільшим торговельним партнером латиноамериканського торгового блоку [7, с. 26].

Негативне сальдо в торгівлі сільськогосподарськими продуктами між ЄС і МЕРКОСУР сягає майже 7,8 млрд євро. Частка МЕРКОСУР в експорті сільськогосподарських продуктів ЄС становить 1,7 %, в той час як 16 % імпорту продуктів сільського господарства в ЄС поступає з МЕРКОСУР.

Пропозиція ЄС: надання протягом 10 років пільг на імпорт сільськогосподарської продукції на суму 2,2 млрд євро, 4,1 млрд євро — для промислових товарів і близько 500 млн євро — на імпорт продуктів риболовства. Таким чином, загальна сума запропонованих пільг звільнить від мита 80 % сільськогосподарських товарів, які сьогодні імпортуються. ЄС вже надає пільги на суму 5,8 млрд євро на імпорт сільськогосподарської продукції з ринків МЕРКОСУР і 4,7 млрд євро — на імпорт промислових товарів щорічно [7]. Пропозиція ЄС вигідніша для МЕРКОСУР, оскільки вона виходить за межі торговельної угоди і включає технічну і політичну допомогу, а також сприяння у розвитку.

Внаслідок внутрішніх суперечок у блоці відповіді на свою пропозицію ЄС поки що не отримав. Найімовірніше, Європа сумирно чекатиме відповіді, адже можливість вступу країн МЕРКОСУР в зону вільної торгівлі Америк загрожує ЄС втратою значної частини ринку.

У пошуках шляху. Основною причиною суперечок у МЕРКОСУР стала неузгодженість подальших дій країн-членів. Посилення МЕРКОСУР передбачає згуртування країн-членів і встановлення механізму врегулювання суперечок та інших інститутів для укріплення блоку. МЕРКОСУР повинен виробити чіткі правила, які будуть обов’язковими і дадуть можливість компаніям у будь-якій з країн-членів вільно і на рівних правах виходити на інші ринки. Ці проблеми повинні вирішитись до того, як МЕРКОСУР почне рухатись в будь-якому напрямку, тому що організація не дозволяє блоку адекватно реагувати на важливі події та зміни. Ніхто, звичайно, не пропонує порівнювати Парагвай та Бразилію. Бразилія, безсумнівно, залишиться лідером, і повинна зрозуміти, що це покладає на неї як політичну, так і економічну відповідальність.

Бразилія ще потребує низки структурних реформ, в тому числі зниження податків і відсоткових ставок, що дозволить зменшити операційні витрати бразильських компаній до того, як вони зазнають іноземної конкуренції. Останнім часом країна збільшила вимоги до ЄС та США стосовно обмежень імпорту. Найважливіше, щоб Бразилія не перегнула палицю, наслідком чого може стати ще більше віддалення країн МЕРКОСУР, які прагнуть швидко розширити торгівлю та інвестиції.

МЕРКОСУР не повинен обмежувати стратегію майбутнього розвитку міжамериканським союзом, а розширювати свою діяльність і на інші ринки — Європи чи Азії. Адже ці ринки є найбільшими імпортерами продуктів харчування, що має для МЕРКОСУР величезне значення. На відміну від пропозиції ЄС, ФТАА має фіксовані терміни, але і чимало проблем: поки не буде досягнуто згоди щодо всіх аспектів, договір не буде підписаний. До того ж, проект

ФТАА, який є суто комерційним, не треба плутати з політичним, інтеграційним і стратегічним проектом МЕРКОСУР. ФТАА не спрямований проти МЕРКОСУР, як багато хто вважає. Не можяа порівнювати різні категорії [14].

Єдність чи її відсутність у МЕРКОСУР значно вплинуть на майбутнє міжамериканської торгівлі. Члени блоку можуть докласти зусиль і підтримати спільну торговельну політику або можуть вести переговори про ФТАА на двосторонній підставі. Аналогічно, якщо конфлікт між країнами продовжуватиметься, торговельні переговори між МЕРКОСУР та ЄС, що передбачає значне зниження тарифів, можуть опинитися під загрозою.

Як повідомив Президент Бразилії Кадросо, МЕРКОСУР — «наша доля», в той час як ФТАА — «лінія політики». Він має рацію. Тісніші стосунки — в торгівлі, політиці і сфері інфраструктури — вигідні для членів МЕРКОСУР. Лідери всіх країн блоку вважають дуже важливим збереження митного союзу, однак, визнають необхідність інвестицій і розширення ринку. Президент Аргентини зазначив: «Ми прагнемо інтеграції в МЕРКОСУР, ФТАА та ЄС» [13].

РОЗДІЛ 3. Перспективи майбутнього розвитку МЕРКОСУР

Економісти відмічають, що створення МЕРКОСУР не раз допомагало стабілізувати економіки країн-членів. У 1990-ті стримування інфляції здійснювалося шляхом імпорту, регулювання митної політики сприяло «гальмуванню» темпів економічного спаду, наприклад, в Аргентині та Бразилії. Також відзначалося, що у період економічного застою у Бразилії у 1991-1993 рр. місцева промисловість зуміла вистояти завдяки доступу на ринок Аргентини, економіка якої у той час була на підйомі. У 1994-1995 рр. в умовах економічного спаду в Аргентині, доступ на Бразильський ринок дозволив значно стабілізувати економічні показники. Досвід функціонування МЕРКОСУР показав, що задля успішного розвитку інтеграційного об’єднання необхідним є членство принаймні двох сильних в економічному плані країн. За час існування МЕРКОСУР відбулося розширення торгівельно-економічного співробітництва с іншими об’єднаннями Латинської Америки. Значний інтерес до співробітництва з «ринком південного конусу» виявили члени Карибського Співтовариства (CARICOM), Мексика та Чилі в силу свого геополітичного становища намагаються зайняти позицію свого роду містка між НАФТА та МЕРКОСУР.

Центральноамериканська інтеграційна система SICA (створена у 1991 році, до її складу входять: Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Панама, Сальвадор), у 1998 уклала угоду про об’єднання зони вільної торгівлі з аналогічною зоною МЕРКОСУР.

На сьогодні МЕРКОСУР залишається одним з найбільших інтегрованих ринків Латинської Америки, який об’єднує країни з майже 200 мільйонним населенням, з сукупним ВВП більше ніж 1 трильйон доларів США. На долю цього об’єднання припадає 40% прямих іноземних інвестицій (від усього об’єму, що надходить до Південної Америки), 60% сукупного товарообігу та 33% зовнішньої торгівлі континенту [12, c. 123].

Не дивлячись на масу позитивних здобутків, МЕРКОСУР страждає від тих самих проблем, які гальмують розвиток майже усіх інтеграційних об’єднань «третього світу». Головні з них – неоднорідність країн-учасників та відносно низький рівень їхнього економічного розвитку. В межах МЕРКОСУР крупні та відносно стабільні нові індустріальні країни Бразилія та Аргентина намагаються інтегруватися з більш слабкими Парагваєм та Уругваєм. Створення єдиних умов промислової конкуренції призводить до того, що більш слабкі Парагвай та Уругвай ризикують опинитися в ролі підпорядкованих більш розвиненим сусідам. Тому для них постійно зберігаються деякі винятки з правил лібералізації торгівлі. Однак, все одно в невеликих країнах Південного конусу зберігається ситуація, коли в ці країни збуваються товари, які складно експортувати в більш розвинені країни. Однак, в той самий час участь Парагваю та Уругваю у цьому об’єднанні приносить свою користь.

Значно зросла інвестиційна активність, а також інвестиційна привабливість регіону для іноземних компаній. У грудні 1995 року між МЕРКОСУР та ЄС було укладено «Рамкову міжрегіональну угоду» , яка мала на меті створення зони вільної торгівлі між блоками до 2001 року. Одним з ініціаторів угоди збоку ЄС була Іспанія, яка зберігає тісні економічні зв’язки з колишніми колоніями. Переговори у цьому напрямку велися досить довго, вони показали, що створення спільної зони вільної торгівлі, яка б охопила 10 % населення земної кулі, потребує подальшого узгодження та підготовки, тому відкладається на більш помірковані терміни, а саме 2010 рік [10, с. 70].

Європейський Союз є другим за значенням торгівельним партнером країн-членів МЕРКОСУР, найважливішим джерелом прямих іноземних інвестицій та провідним донором підтримки цього регіону. Раз у два роки ЄС та всі країни Латинської Америки та Карибського басейну проводять двосторонні самміти з широкого кола питань – політичних, економічних, освітніх, наукових, технічних, культурних, тощо. Всі країни Латинської Америки уклали угоди про співпрацю або торгівлю з ЄС.

17 травня 2002 року відбувся самміт ЕС – МЕРКОСУР у Мадриді, на якому активно обговорювалася ідея створення зони вільної торгівлі між організаціями. Значну роль у поліпшенні відносин ЕС з МЕРКОСУР відігравала Іспанія, представники якої на Мадридському самміті заявили, що «сильний МЕРКОСУР є ключем до успішного розвитку усього регіону». МЕРКОСУР для ЄС не лише потужний торгівельний партнер, а один з найважливіших напрямків інвестування капіталів. Також у ЄС постійно висловлюють зацікавленість у постачанні сировини з країн-членів МЕРКОСУР. Доля інвестицій збоку ЄС в країни-члени МЕРКОСУР складала близько 50 % у 2002 році.

2003-2005 роки характеризуються стагнацією у відносинах ЄС-МЕРКОСУР. Багато в чому така ситуація пов’язана з розширенням Євросоюзу та його структурними реформами й розробкою загальноєвропейської конституції. Діалог поновився у травні 2006 року, під час самміту ЄС-МЕРКОСУР було вирішено розробляти механізми до переходу до зони вільної торгівлі між двома організаціями. Достатньо складним було питання сільськогосподарського експорту з країн Латинської Америки, яке й зараз залишається не вирішеним.

Нині торгівля в країнах Латинської Америки та Карибського Басейну переживає величезний бум. Звісно ж, це стосується і МЕРКОСУР. Для успішної торгівлі блоку розроблений спільний зовнішній тариф, який становить в середньому 11 %, коливаючись від 0 до 20 %. Однак існують винятки щодо телекомунікацій та інформаційного сектора. Вони становлять 12 % всієї тарифної системи.

Проте Асунсьйонським договором не передбачено регулювання соціальних питань. Однак вже на час підписання договору стало зрозуміло, що економічна інтеграція не буде успішною, якщо не враховуватимуться соціальні питання. Тому Протоколом в Оуро-Прето передбачено створення робочих груп, які займаються соціальними питаннями.

Дуже динамічно розвиваються стосунки країн-членів МЕРКОСУР з сусідами. Дедалі частіше йде мова про створення панамериканської зони вільної торгівлі. Крім того, велика частка експорту та імпорту МЕРКОСУР припадає на ЄС, який вбачає в цьому молодому інтеграційному об’єднанні надійного та перспективного партнера.

Створення понад 10 років тому МЕРКОСУР було сприйнято з величезним ентузіазмом. На початку організація виявила себе як один з найбільших торговельних блоків у світі. Зі створенням об’єднання товарообіг між країнами-членами МЕРКОСУР збільшився в 4 рази. Але економічні проблеми в регіоні, які починаються з 1998 року, спричинили зменшення обсягів торгівлі всередині блоку, яке сьогодні становить лише 20 % від загального обсягу торгівлі МЕРКОСУР. Проблеми існують через невизначеність керівництва МЕРКОСУР щодо майбутнього — створення панамериканської зони вільної торгівлі чи поглиблення співпраці з ЄС.

Таким чином, ЄС та МЕРКОСУР представляють собою одні з найпотужніших інтеграційних об’єднань, що мають вплив на окремому континенті. Історія становлення Європейського Союзу починалася так само як і розвиток МЕРКОСУР, а саме з економічного союзу країн. На сучасному етапі розвитку ЄС перестав бути суто економічною структурою, він робить заявку на політичний союз країн, що до нього входять. Ринок «південного конусу» порівняно з ЄС достатньо молода організація, однак, за 13 років свого існування, вона продемонструвала власну життєздатність та дала перші результати. Керівництво цього латиноамериканського об’єднання має наміри трансформувати його у більш тісний союз за прикладом ЄС. Відносини ЄС з МЕРКОСУР постійно розвиваються в бік поглиблення співпраці та налагодження біль тісних економічних зв’язків, а саме створення зони вільної торгівлі. Незаперечною є зацікавленість обох структур у співробітництві, що стосується багатьох сфер.

ВИСНОВКИ

Дослідивши основні аспекти створення і діяльності МЕРКОСУР, можна дійти висновку, що на цьому етапі існують проблеми, від подолання яких залежатиме майбутнє організації. Ось короткий огляд цих проблем та прогноз подальшого розвитку подій.

Створення понад 10 років тому МЕРКОСУР було сприйнято з величезним ентузіазмом. На початку організація виявила себе як один з найбільших торговельних блоків у світі. Зі створенням об’єднання товарообіг між країнами-членами МЕРКОСУР збільшився в 4 рази. Але наслідком економічних проблем у регіоні, які починаються з 1998 року, стало зменшення обсягів торгівлі всередині блоку, яка сьогодні становить лише 20 % від загального обсягу торгівлі МЕРКОСУР.

Лідером МЕРКОСУР безсумнівно є Бразилія — економічно і політично сильніша від інших країн. її ще називають «латиноамериканською Францією», оскільки вирішення багатьох проблем залежить саме від неї. Бразилія наполягала на митному союзі МЕРКОСУР з відносно високим єдиним зовнішнім тарифом (18,5 %) для захисту національних виробників засобів виробництва. Але МЕРКОСУР постійно відходить від єдиного тарифу і ухиляється від виконання своїх правил, тим самим підриваючи довіру до себе.

Зруйновані надії. Перший удар МЕРКОСУР був нанесений девальвацією бразильського песо у січні 1999 року, внаслідок якого підприємства Бразилії стали більш конкурентоспроможними порівняно з іншими країнами-членами блоку. Бразильське песо знецінилось майже на 55 % відносно долара і майже так само стосовно країн-членів МЕРКОСУР.

У свою чергу, Аргентина прийняла рішення про тимчасове припинення дії єдиного зовнішньоторговельного тарифу на імпорт інформаційно-технологічних продуктів, автомобілів та сільськогосподарського обладнання, а в майбутньому вирішила застосовувати його лише до деяких груп товарів. Тарифи на імпорт споживчих товарів в Аргентину були підвищені на 35 %. Відразу після Аргентини про аналогічні заходи захисту заявив Уругвай, вважаючи, що єдиний зовнішньоторговельний тариф тільки підтримує неефективні компанії Бразилії, одночасно не допускаючи нові технології на ринки сусідів. Таким чином, країни МЕРКОСУР були змушені купувати товари всередині митного союзу часто дорожче, ніж на інших ринках. Між країнами виникла низка торгових суперечок. Аргентина звинувачувала Бразилію в демпінгу, в той час як Бразилія Аргентину — в протекціонізмі.

Проблеми МЕРКОСУР виходять однак за межі митного союзу. Відсутність координованої макроекономічної політики, внутрішні розбіжності та торговельні суперечки, неефективні органи з формування політики і прийняття рішень ще більше посилюють дезінтеграцію в блоці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. 10 лет МЕРКОСУР // Латинская Америка. — 2001. — №7. — С. 19—38.
  2. Алексєєва Т. Міжнародні організації: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2006. — 200с.
  3. Договір про Південний Спільний Ринок (МЕРКОСУР). — Асунсьйон, 26 березня 1991 року.
  4. Кучик О. Міжнародні організації: навч. посібник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Факультет міжнародних відносин / Олександр Сергійович Кучик (ред.). — 2-е вид., переробл. і доп. — К. : Знання, 2007. — 749c.
  5. МЕРКОСУР уже давно вышел за рамки чисто экономической интеграции // Латинская Америка.— 2002.— № 4. — С.58—
  6. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.
  7. Міжнародна економіка: навчальний посібник / Нац. академія управління ; ред. : В. Є. Сахаров. — К. : Б. в., 2007. — 431 с.
  8. Міжнародні відносини та зовнішня політика. 1980 —2000 роки. — К.: Либідь, 2001. — 621 с.
  9. Мних Є.В. Сучасний економічний аналіз: проблеми методології і організації / Мних Євген Володимирович // Бухгалтерський облік і аудит. – 2006. — № 1. – С. 42 – 47.
  10. Мних Є.В. Цільові спрямування сучасного економічного аналізу / Мних Євген Володимирович // Збірник наукових праць кафедри економічного аналізу Тернопільського національного університету. – 2006. — Випуск 16. – С. 20 – 23.
  11. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.
  12. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.
  13. Пшеворский А. Демократия и рынок. Политические и экономические реформы в Восточной Европе и Латинской Америке. – М.: РОССПЭН, 1999. – 320 с.
  14. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.
  15. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т » Запорізький ін-т державного та муніципального управління » . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.
  16. Соколенка СИ, Глобальные рынки XXI столетия. Перспективы Украины. — К.: Логос, 1998. — 669 с.
  17. Філіпенко А. Природа та особливості сучасного міжнародного інтеграційного процесу / Антон Філіпенко // Економічний часопис – ХХІ ст. – 2009 . — № 3. – С. 18 – 21.
  18. Хмелевская Н. Г. Экономическая и валютная интеграция стран Латинской Америки // Латинская Америка. — 2001. — № 10. — С. 26—35.
  19. Цигилик І.І. Економічний аналіз – основний чинник підвищення ефективності підприємницької діяльності / Цигилик Іван Іванович // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – № 7. – С. 90 – 96.
  20. Цыганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. — К., 2001. — 340 с.
  21. Bizorero L. Rethinking MERCOSUR’S strength and weakness // The FTAA: Opportunities and Risks. — 2001. — № 91. — www. lanic. utexas. edu
  22. Fischer Т. MERCOSUR — eine Zwischenbilanz // Das siidamerikanische Bundnis aus interdisziplinarer Sicht. — 1999. — ul. — S. 11—32.
  23. Frazer C. The future of Europe. Integration and enlargement. – London: Rutledge, 2005. – 170 p.
  24. Green Cowles M., Dinan D. Developments in the European Union.– London: Palgrave Macmillan, 2004. – 341 p.
  25. Klein W. Der MERCOSUR: Wirtschaftliche Integration, Unternehmer und Gewerkschaften. — Freiburg: Arnold — Berg-straesser — Institut, 2001. — 307 s.
  26. Marise C. The enlargement of the European Union. – New – York: Oxford University Press, 2005. – 256 p.
  27. Mendoza M. Which MERCOSUR Anyway? — Trends in Latin American and Carribean Integration. —
  28. Schirm S. Kooperation in den Amerikas: NARTA, MERCOSUR und die neue Dynamik regionaler Zusammenarbeit. — Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschaft, 1998. — 256 s.
  29. The MERCOSUR and Chile vis-a-vis the FTAA: Implications and Opportunities. —
  30. Wehner U. Der MERCOSUR: Rechtsfragen und Funktion-sjahigkeit eines neuartigen Integrationsprojectes und die Erfolg-saussichten der internationalen Kooperation mit der Europaischen Union. — Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschaft, 1999. — 354 s.
  31. Zwischen MERCOSUR und ALCA // Newsletter der Zentral-stelle fur MERCOSUR Angelegenheiten.