Механізм державної реєстрації суб´єкта підприємницької діяльності — юридичної особи
Вступ
1. Механізм державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи
2. Види господарських товариств та їх характеристика
3. Урядові та неурядові організації, що сприяють розвитку підприємництва в Україні
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України відносини форм власності відіграють одну з основних ролей у стабілізації економічного становища в країні.
Одна із центральних проблем цього періоду — проблема роздержавлення і приватизації (переходу від державної до недержавної форми власності) більшості підприємств України, а також породжені нею колізії вимагають ретельного розгляду таких питань: структура власності та її особливості, світовий досвід диференціації форм власності (націоналізація і денаціоналізація, антимонопольна політика, приватизація тощо); національні особливості економіки України.
Розвиток господарських товариств є значною мірою основою збільшення внутрішнього інвестування економіки, оскільки є засобом концентрації капіталу за допомогою об'єднання індивідуальних капіталів, постійного розширення обсягу внутрішнього капіталу країни.
Ефективна робота підприємства можлива лише тоді, коли функції господаря закріплені не за однією особою, а хоча б за невеликою, але згуртованою групою людей, що відображає інтереси всього колективу.
Нині діяльність господарських товариств регулюється Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями), який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення та діяльності, а також права й обов'язки їх учасників і засновників.
1. Механізм державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи
Порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за вийнятком окремих видів суб'єктів підприємництва (банки, засоби масової інформації, фондові біржі), для яких законодавчими актами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, визначаються Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності [2].
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради народних депутатів або в районній, міській міст Києва і Севастополя державній адміністрації за їх місцезнаходженням (місцем проживання).
Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної особи вважають місцезнаходження його постійно діючого керівного органу.
Місцем проживання громадянина-підприємця є зареєстроване в установленому порядку постіне місце його проживання.
Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності- юридичної особи власник або уповноважена ним особа подає до органу державної реєстрації:
а) засновницькі документи:
рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємницької діяльності. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є засновницький договір;
б) реєстраційну картку;
в) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору. При реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається. Якщо власником суб'єкта є юридична особа, додатково подають нотаріально завірену копію свідоцтва про державну реєстрацію цієї юридичної особи [2].
Іноземна особа подає документ, що свідчить про реєстрацію в країні міцезнаходження. Цей документ має бути нотаріально засвідчений за місцем його видачі, перекладений на українську мову та легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також завірений у посольстві відповідної держави в Україні та легалізований у Міністерстві закордоних справ України.
Для реєстрації подають оригінали засновницьких документів. Засновницькі документи складаються державною чи іншою мовою відповідно до ст. 11 Закону "Про мови в Україні", підписуються заявником, прошиваються та пронумеровуються.
Орган державної реєстрації не має права вимагати від заявника подання інших документів або оформлених за іншими вимогами, ніж це визначено у Положені про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, а також погодження засновницьких документів з органами державної виконавчої влади та іншими органами.
Свідотство про державну реєстрацію є єдиним документом, що дає суб'єктові підприємницької діяльності право на відкриття розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків, виготовлення печаток і штампів. На печатках і штампах має зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності провадиться в порядку, встановленому для їхньої реєстрації, в разі зміни назви суб'єкта підприємницької діяльності, форми власності, організаційної форми суб'єкта підприємницької діяльності.
Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою суб'єкта підприємницької діяльності, а також на підставі рішення суду, арбітражного суду в таких випадках:
— визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, засновницьких документів;
— здійснення діяльності,яка суперечить засновницьким документам та чинному законодавству;
— неповідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження (місця проживання).
За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлює Кабінет Міністрів України залежно від суб'єкта підприємницької діяльності. Місцеві органи влади мають право встановлювати пільгову плату за державну реєстрацію. Одержані кошти зараховуються до позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування за місцем реєстрації підприємця[2].
Законодавчими актами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм підприємництва.
2. Види господарських товариств та їх характеристика
Історичний розвиток господарських товариств пов'язаний із сімейним підприємництвом, яке ґрунтується на провідній ролі глави родини над усіма іншими її членами. Необхідність продовження і розвитку спільної сімейної справи і після смерті глави родини спонукає залучати до неї не тільки родичів, але і численних сторонніх рівноправних робітників. Це згодом привело до того, що такі об'єднання стали доповнюватися й іншими учасниками, які одержували певний відсоток за свої внески у справу. Велике значення для розвитку господарських товариств має й те, що вони ґрунтують свою діяльність на активній участі в управлінні товариством великої групи підприємців.
Нині діяльність господарських товариств регулюється Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями), який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення та діяльності, а також права й обов'язки їх учасників і засновників[1].
Згідно з Господарським кодексом України господарські товариства — це підприємства, або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У деяких випадках господарське товариство може діяти у складі одного учасника[1].
Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.
Господарські товариства є юридичними особами.
Суб'єкти господарювання — юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій [5, с. 98].
Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників [5, с. 98].
Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники) [5, с. 99].
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (ст. 80 ГКУ). Усім їм властиві деякі загальні ознаки:
— товариство — це добровільний союз, об'єднання не менше двох осіб. Максимальне число учасників не обмежується, але на практиці в товаристві поєднується невелике коло осіб;
— господарські товариства є договірними об'єднайнями. Як юридичні особи, вони створюються на підставі укладання засновницького договору;
— забезпечення діяльності господарських товариств здійснюється на основі об'єднання майнових засобів і нематеріальних активів [5, с. 100].
Залежно від основ виникнення господарські товариства поділяються на договірні і статутні.
До договірних товариств належать повні і коман-дитні товариства. В основі створення таких об'єднань, як відзначалося вище, є договір, що визначає права не тільки між особами, які його підписали, але також між учасниками і створеним ними об'єднанням — навіть у випадках, якщо об'єднання не є юридичною особою. Особливий характер засновницького договору виявляється також у тому, що він допускає можливість внесення змін у його зміст за рішенням не всіх учасників товариства, а їх кваліфікованої більшості [5, с. 101].
До статутних товариств належать товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерні товариства. Статут визначає правові основи організаційної форми товариства, взаємини між учасниками, органи управління і їх функції.
Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство — лише установчого договору.
Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і мету його діяльності, склад засновників і учасників, найменування і місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад і компетенцію органів товариства і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідне одноголосне рішення або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, ліквідації й реорганізації товариства та інші дані, передбачені законодавством.
Усі види господарських товариств є юридичними особами, вони можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.
Товариства, що здійснюють господарську діяльність, працюють під своєю фірмовою назвою. Найменування товариства має визначати його тип, для повних і командитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні дані. Найменування товариства зберігається в установчих документах товариства.
Засновниками й учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками й учасниками господарських товариств нарівні з громадянами і юридичними особами України, крім випадків, установлених законодавчими актами України.
Товариство здобуває права юридичної особи від дня його державної реєстрації.
Державна реєстрація товариства проводиться за правилами, встановленими Законом України «Про підприємства в Україні». Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються Національним банком України в порядку, визначеному Законом України «Про банки і банківську діяльність» [2].
Зміни, що були внесені в установчі документи товариства і які вносять до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими самими правилами, які встановлені для державної реєстрації товариства.
Товариство зобов'язане в п'ятиденний термін повідомити органові, що проводив реєстрацію, про зміни, які відбулися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.
Права й обов'язки учасників товариства визначаються законодавством і установчими документами. Установчі документи не можуть обмежувати ті права і скасовувати ті обов'язки, які передбачені законодавством.
Учасники товариства мають право:
— брати участь у керуванні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах;
— брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати дивіденди;
— вийти в установленому порядку з товариства;
— одержувати інформацію про діяльність товариства. За вимогою учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про його діяльність, протоколи зборів [1].
Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Учасники товариства зобов'язані:
— дотримуватись положень установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;
— виконувати свої зобов'язання перед товариством, зокрема пов'язані з майновою участю, а також вносити внески (оплачувати акції) в розмірі, порядку і засобами, передбаченими установчими документами;
— не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію про діяльність товариства;
— нести інші зобов'язання, якщо це передбачено вищезгаданим Законом, іншим законодавством України й установчими документами.
Товариство є власником:
— майна, переданого йому засновниками и учасниками у власність;
— продукції, виробленої товариством внаслідок господарської діяльності;
— отриманих доходів;
— іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом [1].
Ризик випадкової загибелі або ушкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачене установчими документами.
Внесками учасників і засновників товариства можуть бути будинки, споруди, оснащення та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою й іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, оснащенням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, зокрема в іноземній валюті. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні засоби і засоби, отримані в кредит і під заставу.
У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства.
Розмір щорічних відрахувань у резервний (страховий) фонд не може бути менше 5 відсотків суми чистого прибутку.
Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних витрат, витрат на оплату праці тощо. З балансового прибутку товариства сплачуються відсотки за кредитами банків і за облігаціями, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі в бюджет. Чистий прибуток, отриманий після зазначених розрахунків, залишається в повному розпорядженні товариства, яке згідно з установчими документами визначає напрямки його використання.
Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійснене лише після внесення цілком всіма учасниками своїх внесків.
Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається.
Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру [1].
Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податковими інспекціями, іншими державними органами в межах їх компетенції, ревізійними органами товариства й аудиторських організацій.
Товариство веде бухгалтерський облік, складає і подає фінансову звітність згідно з законодавством. Вірогідність і повнота річної фінансової звітності товариства повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою). Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності товариств із річним господарським оборотом менше двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних податком мінімумів проводиться один раз на три роки.
Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, розподілу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.
Реорганізація товариства відбувається за рішенням його вищого органу — загальних зборів.
При реорганізації товариства вся сукупність прав і обов'язків товариства переходить до його правонаступників.
Товариство ліквідується:
— після закінчення терміну, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;
— за рішенням вищого органу товариства;
— на підставі рішення суду або господарського суду за представленням органів, що контролюють діяльність товариства, у випадку систематичного або грубого порушення ним законодавства;
— на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 p.;
— за іншими підставами, передбаченими установчими документами [1].
Ліквідація товариства проводиться ліквідаційною комісією. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами товариства. Ліквідаційна комісія в триденний термін з моменту її призначення публікує в одному з офіційних органів інформацію про терміни подачі претензій кредиторами, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів та кредиторів і розраховується з ними, вживає заходів щодо сплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс і подає його вищому органові товариства або органові, що призначив ліквідаційну комісію.
Вірогідність і повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств із річним господарським оборотом менше двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів.
Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виторг від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків з оплати праці осіб, які працюють за наймом, і виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених вищезгаданим Законом і установчими документами, у шестимісячний термін після опублікування інформації про його ліквідацію. Ліквідація товариства вважається завершеною і товариство припиняє свою діяльність з моменту внесення запису про це до державного реєстру.
Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок призначення яких визначається залежно від виду товариства.
Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова і члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а в товариствах, де створена спостережна рада, — голова і члени спостережної аради.
Посадовими особами органів управління товариства не можуть бути члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції управління акціями, що належать державі, і представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії товариства. Особи, яким суд заборонив займатися підприємницькою діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, що здійснюють цей вид діяльності. Особи, котрі мають судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати в товариствах керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю [1].
3. Урядові та неурядові організації, що сприяютьрозвиткупідприємництва в Україні
В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки підприємництва — це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.
Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні.
Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації — Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва, та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу [7].
Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації — кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в таки же мізерних доходах, які отримують підприємці.
Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти ,яких є надто мало і тому процеси розвитку протікають надто повільно.
Потужні можливості закладені в податковій політиці. Активна державна підтримка малого бізнесу проявляється у встановлених законодавчо податкових пільгах. Поширені твердження про надто великий податковий пресинг є дещо перебільшені. Податкова система цілком підходить середньому та великому бізнесу, але, безумовно, ускладнює започаткування та розвиток малого. Система оподаткування повних і командних товариств, приватних фірм малого підприємництва повинна бути наближена до оподаткування підприємців, які працюють без створення юридичної особи. Так працює весь світ. Маючи повну відповідальність перед кредиторами чи інвесторами, вони отримують від держави пільги стосовно оподаткування. Це дає змогу фірмі-початківцю утвердитись на ринку, накопичити запас капіталу, та захистити від вимивання обігових коштів.
Податкова політика повинна включати перевірену досвідом країн розвинутої економіки систему пільг: диференційована система оподаткування в залежності від величини обороту, — “податкові інвестиційні кредити ”на засоби, що направляються на розширене виробництво за рахунок власних ресурсів, податкові скидки на прибуток, пільгове формування спеціальних цільових резервних фондів за рахунок неоподаткованого прибутку, пільгове оподаткування оновленого асортименту продукції, система стимулюючих заходів по потоку інвестицій в компанії, які спеціалізуються на фінансуванні невеликих фірм з інноваційними технологіями. Останні є надзвичайно важливим для нашої економіки, так як може стати стимулом до розвитку венчурного підприємництва в малому бізнесі та запровадження вітчизняного “франчайзигну” [7]. Наприклад, Японія застосовує податок на прибуток в розмірі 42%, а для малого бізнесу 30%. Англія відповідно 35% і 29%. В США використовують диференційований підхід до оподаткування прибутку. Перші 50 тис. дол. прибутку обкладаються податком 15%, прибуток від 50 тис. до 75 тис. дол. за ставкою 25%, прибуток більше 75 тис. дол. 34%.У Франції протягом перших 5 років роботи фірми ставка податку зменшується на 50%. Вдвічі меншою є ставка податку для підприємців Німеччини, щорічний прибуток не перевищує 3 млн. марок. Уряд Японії і Швеції дозволяє компаніям створювати за рахунок неоподаткованого прибутку фонд спеціального призначення для фінансування майбутніх інвестицій. Шведські фірми мають змогу відкладати половину прибутку в такі фонди, зберігаючи ці кошти у формі безпроцентних вкладів в банку і використовуючи їх по мірі необхідності. Податкова політика Японії передбачає пільги не тільки на затрати, але й на результати виробництва. Така продукція, як математичне забезпечення ЕОМ цілком не оподатковується. Товари-новинки впродовж 3 років після впровадження в обсязі 20% також звільняються від податку [7].
Отже, фінансово-кредитну і податкову політику щодо підтримки малих підприємств слід реформувати. Суттєву роль у фінансовій підтримці малого бізнесу повинні відігравати форму підтримки підприємництва. Надзвичайно актуальною проблемою є залучення вітчизняних та іноземних інвестицій у різних формах та за напрямками вкладення. Для динамічного розвитку підприємницьких структур незалежно від їх форм власності потрібно сформувати систему державного регулювання і підтримки малого підприємництва [7].
Висновки
Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності- юридичної особи власник або уповноважена ним особа подає до органу державної реєстрації: а) засновницькі документи; б) реєстраційну картку; в) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору.
Згідно з Господарським кодексом України господарські товариства — це підприємства, або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У деяких випадках господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Підвищення ролі та значення малих підприємств в економіці України висунуло нові вимоги до формування відповідної ринкової інфраструктури (фінансово-кредитні інститути, біржі, інвестиційні фонди і компанії, інформаційні консультативні фірми, бізнес-центри і т.п.), тому державні органи повинні більше уваги приділяти формуванню її основних елементів і виробленню належної законодавчої бази. Реалізація цих заходів надасть нашим підприємцям значні можливості для самореалізації. Тим самим підприємництво може досягти підвищення своїх показників до рівня розвинутих країн.
Виходячи з вище наведеного, можна сказати, що воно в Україні має великі резерви і великі перспективи, адже нема іншого способу становлення і зміцнення держави, окрім розвитку ринкової економіки, яка грунтується насамперед на приватному бізнесі, особистій ініціативі, що й дає кожному можливість самореалізації і самоутвердження.