Удосконалення державного управління загальною середньою освітою потребує детального розгляду механізмів загалом та державного управління цією системою зокрема. Як зазначає Л. Паращенко, «в умовах проведення реформування системи національної освіти особливої актуальності набуває проблема ефективності загальної середньої освіти (ЗСО) через вдосконалення діючих та запровадження нових механізмів державного управління.» [103, с 1].

Поняття «механізм» («механізми») застосовуються в багатьох суспільствознавчих науках, у різних сферах життєдіяльності.

У довідковій літературі термін «механізм» визначено як послідовність станів, процесів, які визначають собою які-небудь дії, явища; система, пристрій, який визначає порядок якого-небудь виду діяльності [69, с. 401].

Французький вчений Анрі Кульман наголошував на існуванні величезного числа механізмів, що є системою елементів та об’єктів управління [76].

Як складне і системне утворення механізм в управління поєднує в собі різні елементи, які впливають на управлінські відносини, процеси, що відбуваються в системі, отримання інформації про стани об’єкта управління і системи в цілому. Водночас, механізм управління – це статична єдність певних структурних елементів, які слугують інструментом організації управлінських явищ і процесів, забезпечують динаміку та реальне функціонування. Як зазначає Ю. Кунєв, «механізм управлінської діяльності — це система елементів або частин елементів, за допомогою яких забезпечується організація процесу управління та результативний управлінський вплив на процес функціонування системи, тобто забезпечується необхідна динаміка системи» [77].

У довідковій літературі поняття «механізми державного управління» трактується як «способи розв’язання суперечностей явища чи процесу в державному управлінні, послідовна реалізація дій, які базуються на основоположних принципах, цільовій орієнтації, функціональній діяльності з використанням відповідних їй форм і методів управління», що зафіксовано в «Енциклопедичному словнику з державного управління, 2010» [43, с. 421].

«Механізми державного управління – способи розв’язання суперечностей явища чи процесу в державному управлінні, послідовна реалізація дій, які базуються на основоположних принципах, цільовій орієнтації, функціональній діяльності з використанням відповідних форм і методів управління.» [45, с. 375].

Теоретико-методологічне обґрунтування механізмів державного управління, функцій, структури, повноважень і особливостей органів державної влади досліджують такі вчені, як В. Авер’янов, Г. Атаманчук, В. Бакуменко, В. Бодров, П. Надолішній, Н. Нижник, В. Рижих, І. Розпутенко, В. Тронь, В. Шамрай, О. Шапоренко та ін.; концептуальний і галузевий підходи до розгляду механізмів державного управління розвивали Ю.Древаль, В. Князев, В.Кравченко, М. Лесечко, В. Трощинський, Ю. Сурмін, О. Федорчак, Л. Юзьков; різні аспекти механізмів державного управління вивчали В. Бакуменко, Ю. Комар, В. Корженко та Т. Лозинська, О. Коротич, Н. Нижник та О. Машков, Визначення механізмів державного управління (МДУ), як уточнює Л. Паращенко [103], здійснюються дослідниками за багатьма підставами: «структурний» і «системний» підходи, аспектний підхід (адміністративні, економічні, інформаційно-психологічні), що зумовлює різноманітність точок зору на їх сукупність і структуру (табл.1.3.1).

Таблиця 1.3.1. Визначення поняття «механізм державного управління»

Автор, джерело	Визначення
Тихомиров Ю. [139, с. 20, 49, 71]	«…демократична державна організація управлінського впливу на суспільні процеси.»
Поступна О. [113, с 108]	«… приведення об’єкту управління до бажаного стану шляхом організації каналів прямих та зворотних зв’язків, що перетворюють життя суспільства в єдиний, цілеспрямований, ефективний, виробничий організм, який постійно розвивається.»
Круглов М. [75]	«…сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових методів цілеспрямованого впливу суб’єктів державного управління на їхню діяльність із забезпеченням узгодження інтересів взаємодіючих учасників державного управління.»
Малиновський В. [86, 103]	«…сукупність засобів організації управлінських процесів та способів впливу на розвиток керованих об’єктів., що базуються на принципах наукової обґрунтованості, об’єктивності, цілісності, узгодженості з використанням відповідних методів управління, спрямованих на реалізацію цілей державного управління».
Васильєва М. [13]	«… механізм державного управління є єдиною системою, яка складається з конкретних управлінських механізмів.» «…система процедур державного управління, які формують управлінське рішення чи правила його прийняття і реалізації.»
Рудніцька Р., Сидорчук О., Стельмах О.  [103, с 15]	«…штучно створена складна система, призначена для досягнення поставлених цілей.»
Нижник Н., Машкова О. [97, с. 37, 49]	«…складова частина системи управління, що забезпечує вплив на фактори, від стану яких залежить результат діяльності управлінського об’єкта.»
Атаманчук А. [3, с. 86]         [2]	«… складна система державних органів, покликана здійснювати завдання державного управління, що організовані відповідно до визначених принципів.» «… інструмент реалізації виконавчої влади держави; складна система державних органів для здійснення завдань державного управління;» «… система процедур державного управління, які формують  управлінське рішення чи правила його прийняття і реалізації.»
Авер’янова В. [33].	«…сукупність відповідних державних органів, організованих у систему для виконання цілей (завдань) державного управління відповідно до їх правового статусу, та масив правових норм, що регламентують організаційні засади та процес реалізації вказаними органами свого функціонального призначення.»
Бакуменко В., Князєв В. та ін. [37, с 116-117]	«…практичні заходи, засоби, важелі, стимули, за допомогою яких органи державної влади впливають на суспільство, виробництво, будь-яку соціальну систему з метою досягнення поставлених цілей.»
Федорчак О. [142]	«… система, призначена для практичного здійснення державного управління та досягнення поставлених цілей, яка має визначену структуру, методи, важелі, інструменти впливу на об’єкт управління з відповідним правовим, нормативним та інформаційним забезпеченням.»
Оболенський О. [35]	«…об’єднана спільним, законодавчо закріпленим принципом, заснованим на розподілі влади й наявності необхідних матеріальних придатків система органів державної влади та місцевого самоврядування, яка здійснює або забезпечує здійснення завдань і функцій держави.»
Радченко О. [128]	«…системна сукупність інституцій, структур, послідовних дій, форм, станів і процесів у державі як продукт організованої людської діяльності, метою якої є реалізація інтересів і потреб людей, розв’язання нагальних суспільно-політичних проблем за рахунок державного впливу, регулювання суспільної життєдіяльності на основі усталених суспільних цінностей, норм і правил; форма реалізації функцій держави, суб’єктом якої є органи державного управління.»
Кравченко О. [66].	«… сукупність форм, засобів, методів, правових, організаційних, адміністративних, мотиваційних та інших заходів держави, які спрямовані на забезпечення динамічного розвитку суспільства; система державного управління, складники якої економічний, мотиваційний, політичний, правовий та ін.»

Отже, з оглядом на викладене вище, під механізмом державного управління ЗСО будемо розуміти комплексну систему державного управління ЗСО, що складається з економічного, мотиваційного, політичного, правового, фінансового, соціального, організаційно-правового механізмів державного управління, завдяки збалансованої дії яких забезпечується цілеспрямований вплив суб’єктів державного управління на керовану систему – ЗСО, що дозволяє їй досягти поставлених цілей.

Л. Юзьков [148] виокремлює два основні підходи до визначення поняття «механізм»(аналогічних поглядів дотримується Л. Приходченко):

— структурно-організаційний (механізм – це сукупність певних складових елементів, які утворюють організаційну основу певних явищ, процесів, державний механізм – це сукупність установ, завдяки яким здійснюється керівництво суспільством;

— структурно-функціональний (увага акцентується на організаційній основі побудови механізму, його динаміці, реальному функціонуванні) [148].

Водночас, науковець надає перевагу структурно-функціональному підходу, згідно з яким розглядає механізм державного управління як організацію практичного здійснення державного управління, та виокремлює такі його елементи: об’єкти управління; суб’єкти управління; взаємовплив між суб’єктами та об’єктами управління [148, с. 57].

У науковій літературі вживається також такий термін як механізм управлінської діяльності, який, на думку Ю. Кунєва, складається з таких частин (рис.1.3.1).

Структура механізму управлінської діяльності

сукупність цілей, на реалізацію яких спрямована управлінська діяльність

Цільова частина

пізнавально-програмувальні та організаційно регулятивні види управлінської діяльності, необхідні для виконання основних функцій організації

Функціональна частина

методи, які використовуються при виконанні всіх видів управлінської діяльності; сукупність принципів, — норми або правила, за якими потрібно здійснювати успішну управлінську діяльність

Методологічна частина

управлінські рішення, повноваження, засоби інформаційно-матеріально-енергетичного впливу на об’єкт управління

Інструментальна частина

технологія підготовки прийняття і виконання управлінських рішень

Технологічна частина

Колектив авторів навчальної книги «Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади» зазначає, що механізм управління, як складова системи управління, забезпечує здійснення впливу на фактори, від стану яких залежить результат діяльності управлінського об’єкта, має відображати стійкі взаємозалежності та взаємодії між елементами керованої системи, забезпечувати узгодження їх інтересів [34 с. 235–236].

За В. Авер’яновим, складові елементами механізму державного управління це система органів виконавчої влади, сукупність правових норм, що регламентують як організаційну структуру системи органів виконавчої влади, процеси її функціонування та розвитку [33].

Н. Нижник та О. Машкова вважають, що механізм державного управління, як категорія управління, включає цілі управління, елементи об’єкта та їх зв’язки, на які здійснюється вплив, дії в інтересах досягнення цілей, методи впливу, матеріальні та фінансові ресурси управління, соціальний та організаційний потенціали. [97, с. 37, 49].

Водночас, В. Бакуменко, Д. Безносенко та ін. [4] зображають механізм державного управління у вигляді такої ланцюгової схеми: цілі → завдання → рішення → впливи → дії → результати.

За допомогою механізму державного управління здійснюється зовнішня і внутрішня взаємодія органів системи управління [113, с. 108].

На думку Ю. Тихомирова, механізм управління повинен повною мірою відображати взаємозв’язок різних елементів управління (яким властивий характер стійких причинно-наслідкових зв’язків) [139].

М. Круглов підкреслює, що для механізму управління властивий комплексний характер, – комплексний механізм державного управління є системою економічних, мотиваційних, організаційних, політичних і правових механізмів [75, с. 111]. Аналогічних поглядів дотримуються Ю. Кунєв, О. Федорчак.

Л. Приходченко структуру механізму державного управління визначає як сукупність цільового, нормативно-правового, організаційного, економічного та інформаційного компонентів [116].

Залежно від методів управління – складників механізму державного управління, О. Коротич виділяє адміністративні (організаційно-розпорядчі), правові, економічні, політичні,  соціально-психологічні, морально-етичні та комплексні державні механізми управління [66, с. 126-127].

О. Федорчак пише, що загальноприйнятим є поділ механізмів державного управління за функціональною ознакою (економічний, організаційний, правовий та ін.) та пропонує такі ознаки для класифікації державних механізмів: суб’єкт управління, об’єкт управління, рівень управління, ступінь новизни [142].

Дослідження механізмів державного управління у різних галузях є головним предметом досліджень у науці державного управління. Багато науковців звертають свою увагу на розгляд механізмів державного управління освітою загалом та її окремими рівнями і складниками (механізми державного управління загальною середньою освітою – Л. Гаєвська, В. Кравченко, Л. Паращенко, механізми державного управління ЗСО – Т. Лукіна, механізми державного управління якістю вищої освіти – С. Шевченко, механізми державного управління вищою освітою – В. Огаренко, С. Калашнікова та ін.

С. Крисюк трактує державне управління освітою як цілеспрямовану діяльність зі створення соціально-прогностичних, організаційних, правових, кадрових, педагогічних, матеріально-фінансових ті ін. умов, які необхідні оптимального функціонування і розвитку галузі, переходу її у якісно новий стан [73].

О. Поступна до складу механізму державного управління освітньої сфери відносить планування, організацію, мотивацію, координування, розпорядження, облік, аналіз, контроль [113, с. 108].

«Механізми державного управління освітою – це сукупність практичних заходів (рішень, важелів, стимулів, методів, процесів), за допомогою яких суб’єкти управління, впливаючи на сферу освіти з метою досягнення поставлених цілей, забезпечують її функціонування і розвиток.» [47, с. 407].

Залежно від характеру впливу механізми державного управління освітою поділяють на такі види:

— політичні («визначення законодавчого правового поля Конституцією України», державна освітня політика, закони, державні програми, концепції, доктрини розвитку сфери освіти тощо);

— адміністративні (технології стратегічного управління, управління персоналом та ін.);

— нормативно-правові (Конституція України, закони, Укази Президента України, постанови уряду, міжнародні акти, конвенції, декларації, накази, розпорядження та акти органів державної влади або посадових осіб та ін.);

— економічні (матеріальне стимулювання колективів, окремих працівників шляхом підвищення заробітної плати, преміювання тощо);

— соціальні і соціально-психологічні механізми (механізми створення сприятливого морально-психологічного мікроклімату, заохочення інноваційної праці; створення сприятливих умов праці та ін.

В. Кравченко в «Енциклопедичному словнику з державного управління» механізмами державного управління ЗСО називає «практичні заходи, засоби, важелі, стимули, за допомогою яких реалізуються державноуправлінські впливи на галузь шкільної освіти» [43, с. 421]. І перелічує такі основні групи механізмів державного управління у галузі шкільної освіти: правові; організаційні; фінансово-економічні; кадрові; соціальні; мотиваційні; матеріально-технічні; інформаційні; управління інноваційним розвитком; управління якістю [43, с. 421].

Л. Паращенко запропонувала структурну модель механізму державного управління ЗСО «як системи-конфігуратора, що регулює потоки системи ЗСО (підготовка учителів, розроблення контенту ЗСО, соціально-економічний статус учнів, фінансування ЗСО), зміна яких визначає рівні системи ЗСО (інтегральні характеристики людського капіталу випускників і учителів, інфраструктури і навчального середовища, якість контенту, що вноситься системою ЗСО у суспільство), і виявляється як сукупність матеріальних компонентів (організаційна система, «набір виконавців» у системі управління), так і ідеальних компонентів – сервісного (цільового), нормативно-правового (регламентування взаємодії учасників), організаційного (процедури ухвалення управлінських рішень) та інформаційного і мотиваційного (засіб «перетворення руху» – управлінської енергії (енергії вищих цілей і функціонерів) в енергію керованої системи).» [103].

На думку науковця, таке «багатовимірне бачення» механізму державного управління певною мірою «корелює з уявленнями про структуру механізму державного управління освітою як сукупністю цільового, нормативно-правового, організаційного, економічного та інформаційного компонентів» [103].

Л. Паращенко встановила, що кожний базовий механізм державного управління ЗСО утворюється сукупністю субмеханізмів. Для конкретних механізмів вчена перелічила механізми, які їх утворюють [104, с.20]:

— механізм розвитку педагогічного персоналу – оплата праці, стимулювання, атестація кадрів, кадровий механізм державного управління, моделювання компетентностей педагогічного працівника та управлінця тощо;

— механізм розвитку навчального середовища – механізми збереження і розвитку здоров’я школярів, механізм «державної підтримки української мови в ЗСО», механізм інформатизації освіти;

— механізм менеджменту/фінансування освіти – механізми оперативного та стратегічного управління, розподілу ресурсів, електронного врядування;

— механізм знаннє-забезпечення – механізм курикулуму, підручникотворення та програмного забезпечення;

— механізм оцінювання – механізми експертизи, моніторингу розвитку ЗСО, механізми статистики освіти тощо.

В Україні, залежно від суб’єктів управління, чітко простежуються такі рівні: вищий (ВРУ, Президент України, КМУ), обласний (обласні ради, обласні державні адміністрації); районний (районні ради, районні державні адміністрації); місцевий (міські, селищні, сільські ради) [145].

Водночас, на нашу думку, для механізмів управління загальною середньою освітою є дієвою класифікація механізмів державного управління, яку пропонує В. Шевченко, використовуючи такі критерії:

— функціональне призначення (економічно-фінансові, інформаційно-аналітичні, організаційно-управлінські, соціально-політичні, правові, контрольні);

— за суб’єктом управління (на різних рівнях – органів законодавчої влади, президента, виконавчої влади, судової влади, місцевого самоврядування);

— за об’єктом управління (загальнодержавні, регіональні, галузеві, територіальних громад, підприємств та організацій) [145].

Таким чином, вивчення механізмів державного управління та ЗСО зокрема є однією із центральних проблем управління суспільними процесами. Незважаючи на значний інтерес до неї вона залишається актуальною у зв’язку із суспільними змінами, процесами реформування освіти, демократизацією і децентралізацією управління, що призводить до появи нових типів суб’єктів управлінського впливу та нових форм взаємодії між ними.

У науковій літературі термін «механізм державного управління загальною середньою освітою» вживається часто, утім у правових документах поняття не знайшло належного відображення.

Водночас, ми погоджуємося із науковцями, які приходять до висновку, що ефективні механізми – одна із центральних проблем управління суспільними процесами. Добір та розроблення ефективних механізмів державного управління є необхідною умовою успішного функціонування системи ЗСО.

Висновки 

У результаті аналізу наукової зарубіжної і вітчизняної літератури, нормативно-правових актів з питань державного управління загальною середньою освітою з’ясовано наступне:

1. Як складний соціально-економічний процес управління передбачає вплив на процеси, об’єкти, системи з метою збереження їхньої сталості або переводу з одного стану в інший згідно з поставленої мети. Державне управління є різновидом соціального управління, об’єктом якого виступають соціальні організації суспільства.

Державне управління освітою є певним видом діяльності органів держави виконавчого та розпорядчого характеру, шляхом застосування державно-владних повноважень, це процес реалізації державної влади, її зовнішнє матеріалізоване вираження, що здійснюється як системний цілеспрямований вплив на систему освіти або її окремі ланки, водночас поєднуючи функціонування державного апарату та публічних інституцій суспільства і громадськості. Для управління освітою в Україні функціонує система органів державного управління, органів управління навчальних закладів й громадських органів, задіяні людські, фінансові, матеріальні ресурси.

Як регулятивна система, державне управління освітою в сучасному суспільстві має поєднувати державно-управлінські інтереси, ідеї, відносини, діяльність з інтересами і вимогами інститутів громадянського суспільства, з інтересами громадян як рівноправних учасників суспільних змін.

Як окрема галузь управління, державне управління освітою забезпечує планомірний вплив держави на освітню сферу. Ефективне державне управління освітою полягає у створенні оптимальних соціально-прогностичних, організаційних, нормативно-правових, кадрових, мотиваційних, комунікаційних, інформаційних, науково-методичних, педагогічних, матеріально-фінансових та ін. умов,  сприянні здійсненню переходу галузі у більш прогресивний стан.

Функції державного управління ЗСО окреслені відповідно до основних завдань органів управління системою загальної середньої освіти, визначених у статті 36 Закону України «Про загальну середню освіту».

2. Ретроспективний аналіз досвіду становлення та розвитку державного управління освітою в Україні свідчить, що для ефективного функціонування системи державне управління освітою важливим є визначення стратегічних пріоритетів розвитку системи освіти відповідно до вимог сучасності, забезпечення системного підходу до проведення реформ, відхід від авторитаризму та централізації, залучення місцевого самоврядування, громадськості до управління системою загальної середньої освіти тощо.
3. Поняття «механізм» у довідковій літературі визначено як послідовність станів, процесів, які визначають собою які-небудь дії, явища; система, пристрій, який визначає порядок якого-небудь виду діяльності.

Як складне і системне утворення механізм в управління поєднує в собі різні елементи, які впливають на управлінські відносини, процеси, що відбуваються в системі, отримання інформації про стани об’єкта управління і системи в цілому.

Механізм державного управління ЗСО – це комплексна система державного управління ЗСО, що складається з економічного, мотиваційного, політичного, правового, фінансового, соціального, організаційно-правового механізмів державного управління, завдяки збалансованої дії яких забезпечується цілеспрямований вплив суб’єктів державного управління на керовану систему.

Зміна завдань державного управління ЗСО, зокрема щодо здійснення реформування освіти, передбачає внесення певних змін і в характер та структуру відповідних механізмів державного управління, оновлення засобів та інструментів їх реалізації.