Вступ

Наше суспільне життя зазнає сьогодні радикальних змін. Іншими стають і наші теоретичні уявлення про нього. Суспільні науки помітно змінюють і свою структуру, і свій зміст, і свої функції. Вперше за довгі роки праця у цій царині звільняється від пильного ідеологічного нагляду, втрачають свою вагу могутні колись лжетеорії і псевдонауки, відновлюються прийняті у всьому світі норми і критерії науковості. Із забуття повертаються вітчизняні і зарубіжні мислителі, чия духовна спадщина протягом довгих десятиріч була неприступна нашому читацькому загалу.

Макс Вебер належить до числа найбільш впливових і водночас ще надто мало відомих у нас соціологів двадцятого сторіччя. Лише нещодавно з’явився друком збірник його вибраних праць у російському перекладі (1). Українською мовою праці цього всесвітньовідомого дослідника взагалі не виходили — за винятком кількох невеличких уривків (2). Тим часом до його ідей і висновків постійно звертаються сьогодні фахівці — соціологи, економісти, історики і юристи, політологи і культурологи. Світову славу вченому принесли його дослідження культурно-духовних джерел новоєвропейського капіталізму, праці з історії господарства та господарської етики світових релігій, новаторські відкриття у галузі соціологічної та політологічної теорії.

Цього вченого іноді називають «Галілеєм соціально-наукового пізнання» або «буржуазним Марксом». Звичайно, ці порівняння, як і всяка аналогія, умовні. Та є тут і певна частка істини. М. Вебер — так само, як і Е. Дюркгейм, В. Парето, Д.-Г. Мід та інші класики світової соціологічної думки — причетний до методологічної революції у соціології, внаслідок якої ця наука вивільнилась від однобічних натуралістичних уявлень і спрямувала свій інтерес у бік вивчення сучасних форм соціальної взаємодії людей. М. Вебер вніс також серйозні корективи у розуміння фундаментальної проблеми взаємозв’язку між економікою і суспільством. Він надав цій проблемі більш коректного наукового формулювання, показавши, що питання про «первинність» чи «вторинність» економічних відносин взагалі лежить за межами можливостей емпірично-наукового обґрунтування і що з емпіричного погляду обидві «великі каузальні гіпотези» — як Марксова, так і протилежна їй — однаковою мірою можливі. Спираючись на аналіз величезного фактичного матеріалу, вчений показав, що духовні запити людей можуть виступати не менш важливим чинником історичного прогресу, аніж їх матеріальні інтереси (що стало, зокрема, одною з причин тривалого замовчування його праць правовірними марксистами). Застосувавши поняття «раціоналізації», М. Вебер дав оригінальне пояснення особливостей економічного, соціально-політичного і культурного розвитку західного суспільства нового часу, а це, у свою чергу, дозволило по-новому глянути на предмет, функції і методи соціології, його працю «Протестантська етика і дух капіталізму» справедливо відносять до числа класичних творів світової соціологічної думки.

1. М.Вебер та його праця «Протестантська етика й дух капіталізму»

М. Вебер — найвизначніший німецький соціолог. Однієї з основних його робіт уважається «Протестантська етика й дух капіталізму», у продовженні якої Вебер написав порівняльний аналіз найбільш значимих релігій і проаналізував взаємодію економічних умов, соціальних факторів і релігійних переконань.

На початку своєї знаменитої книги М. Вебер проводить детальний аналіз статистичних даних, що відображають розподіл протестантів і католиків у різних соціальних прошарках. На підставі даних, зібраних у Німеччині, Австрії й Голландії він приходить до  висновку, що протестанти переважають серед власників капіталу, підприємців і вищих кваліфікованих шарів робітників.

Крім того, зовсім очевидні розходження в освіті. Так, якщо серед католиків переважають люди з гуманітарною освітою, то серед протестантів, що готуються, на думку Вебера, до «буржуазного» способу життя більше людей з технічною освітою. Він пояснює це своєрідним складом психіки, що складається в процесі початкового виховання.

Так само Вебер зауважує, що католики, не займаючи ключових постів у політиці й комерції, спростовують тенденцію про те, що національних і релігійних меншостей, що протистоять у якості підлеглих якій-небудь інший «пануючій» групі концентрують свої зусилля в області підприємництва й торгівлі. Так було з поляками в Росії й Пруссії, з гугенотами у Франції, квакерами в Англії, але не з католиками в Німеччині.

Він задається питанням, із чим пов’язано настільки чітке визначення соціального статусу у взаємозв’язку з релігією. І, незважаючи на те ,що  дійсно існують об’єктивно-історичні причини переваги протестантів серед найбільш забезпечених верств населення, він все-таки  відрізняється від того, що причину різного поводження варто шукати в «стійкій внутрішній своєрідності», а не тільки в історико-політичному положенні.

Далі йде спроба дати визначення так званому «духу капіталізму», винесеного в заголовок книги. Під духом капіталізму Вебер розуміє наступне: «комплекс зв’язків, що існують в історичній дійсності, які ми в понятті поєднуємо в одне ціле під кутом зору їхнього культурного значення».

Автор в своїй книзі приводить цілий ряд цитат Бенджаміна Франкліна, що є якимось пропагандистом філософії скупості. У його розумінні ідеальна людина — «кредитоспроможна, добропорядна, обов’язок якої розглядати збільшення свого капіталу як самоціль». На перший погляд мова йде про чисто егоїстичну, утилітарну модель світу, коли «чесність корисна тільки тому, що дає кредит». Але вище благо цієї етики в наживі, при повній відмові від насолоди. І, таким чином, нажива мислиться як самоціль. У цьому випадку мова йде не просто про життєві радощі, а про якусь своєрідну етику. Так само можна сказати, що така позиція є прекрасною етичною підставою теорії раціонального вибору. Вебер уважає, що чесність, якщо вона приносить кредит настільки ж цінна, як і щира чесність.

Вебер зауважує таку характерну рису, що якщо розглядати капіталізм із погляду  марксизму, то всі його характерні риси можна виявити в Древньому Китаї, Індії, Вавилоні, але всім цим епохам не вистачало саме духу сучасного капіталізму. Там завжди була спрага до наживи, розподіл на класи, але не було націленості на раціональну організованість праці.

Так, південні штати Америки були створені великими промисловцями для витягу наживи, але там дух капіталізму був менш розвинений, ніж у пізніше утворених проповідниками північних штатах.

Виходячи із цього, Вебер розділяє капіталізм на «традиційний» і «сучасний», за способом організації підприємства. Він пише, що сучасний капіталізм усюди натикаючись на традиційний, боровся з його проявами. Так, зокрема, автор наводить приклад із введенням відрядної оплати праці на сільськогосподарському підприємстві в Німеччині. Тому що сільгоспроботи носять сезонний характер, і під час збирання врожаю необхідна найбільша інтенсивність праці, то була проведена спроба стимулювати продуктивність праці за рахунок введення відрядної заробітної плати, і відповідно, перспективи її підвищення. Але збільшення заробленої плати залучало людину, породженої «традиційним» капіталізмом, набагато менш ніж полегшення роботи. У цьому позначалося докапіталістичне відношення до праці.

Вебер уважав, що для розвитку капіталізму, необхідний деякий надлишок населення, що забезпечує наявність на ринку дешевої робочої сили. Але низька зароблена плата аж ніяк не тотожна дешевій праці. Навіть чисто в кількісному відношенні продуктивність праці падає в тих випадках, коли не забезпечує потреб фізичного існування. Але низька заробітна плата не виправдує себе й дає зворотний результат у тих випадках, коли мова йде про кваліфіковану працю, на високотехнологічному устаткуванню. Тобто там, де необхідно й розвинене почуття відповідальності, і такий хід мислення, при якому праця ставала б самоціллю. Таке відношення до праці не властиво людині, а може скластися лише в результаті тривалого виховання.

Таким чином, радикальне розходження між традиційним і сучасним капіталізмом не в техніці, а в людських ресурсах, точніше, відношенні людини до праці.

Ідеальний тип капіталіста, до якого наближаються деякі німецькі промисловці того часу, Вебер позначав так: «йому далекі показна розкіш і марнотратство, захват владою, йому властивий аскетичний спосіб життя, стриманість і скромність». Багатство дає йому ірраціональне відчуття гарно виконаного обов’язку. Тому цей тип поводження так часто засуджувався в традиційних суспільствах, «невже потрібно все життя напружено працювати, щоб потім все своє багатство віднести в могилу?».

Далі Вебер аналізує сучасне суспільство й доходить  висновку про те, що капіталістичне господарство не має потреби більше в санкції того або іншого релігійного навчання й бачить у кожному (якщо це можливо) впливі церкви на господарське життя таку ж перешкоду, як і регламентація економіки з боку держави. Світогляд тепер визначається інтересами торгівлі й соціальної політики. Всі ці явища тої епохи, коли капіталізм, здобувши перемогу, відкидає непотрібну йому опору. Подібно тому, як він у свій час зумів зруйнувати старі середньовічні форми регламентування господарства тільки в союзі зі складною державною владою, він, може бути, використовував і релігійні переконання. Тому що навряд чи вимагає доказ те, що концепція наживи суперечить моральним поглядам цілих епох.

Відношення носіїв нових віянь і церкви складалися досить складно. До торговців і великих промисловців церква ставилася досить стримано, уважаючи те, що вони роблять у найкращому разі тільки терпимим. Торговці ж, у свою чергу, побоюючись прийдешнього після смерті, намагалися піддобрити Бога, за допомогою церкви, подарунками у вигляді великих сум грошей, переданих як при житті, так і після смерті.

Вебер проводить глибокий аналіз еволюції поглядів на заняття мирською діяльністю передреформної церкви. Він відразу ж обмовляється, що програма етичні реформи ніколи не стояла в центрі уваги кого-небудь із реформаторів. Порятунок душі, і тільки воно, було основною метою їхнього життя й діяльності. Етичні впливи їхніх навчань були лише наслідком релігійних мотивів. Вебер уважає, що культурні впливи реформ у значній своїй частині були непередбаченими й навіть небажаними для самих реформаторів.

У цілому можна сказати, що всі ці риси характеру сприяють формуванню вигляду активного, цілеспрямованого, досить твердого, надзвичайно працездатного, сумлінного в рамках формальної законності й, загалом, дуже ефективного підприємця. Ділової людини.

«Ділова людина» — це ідеал, сформована в культурах народів із протестантським минулим. І тут дуже доречно підкреслити, що, незважаючи на активну пропаганду цього ідеалу в нашій культурі в останні роки, у нашій мові поняття «діловий» продовжує залишатися маркірованим на перевагу іронічним відношенням і негативним змістом. «Він діловий» може бути характеристикою, що підкреслює ефективність людини в досягненні своїх цілей, але сама ця спрямованість особистості не є цінністю в нашій культурі, — у всякому разі, це не цінність високого порядку. А саме в цьому понятті наші адепти розвитку в дусі західного підприємництва бачать панацею від всіх лих і спосіб найшвидшого подолання розвалу й розрухи в економіці й інших сферах, викликаних перетвореннями.

Макс Вебер бачив причину виникнення капіталізму не тільки в нагромадженні капіталу. Він говорив, що першопричина лежить у раціональному підході. По суті справи, Вебер наполягав, що капіталізм являв собою тріумф раціональності над традиціоналізмом. За Вебером, капіталізму властива дисциплінована робоча сила й організовані потоки інвестицій. Він стверджував, що ці фактори присутні тільки в Європі й найбільше сильно виражені в протестантських націях, таких як Англія, Голландія й Німеччина, де аскетичні протестантські групи мали великий вплив.

Протестантська церква скасувала викуп гріхів. Взаємини Бога й людини були визначені гранично жорстко — є вибрані і є невибрані, змінити нічого не можна, але можна відчути себе вибраним. Для цього, на думку Вебера, необхідно, по-перше, ретельно виконувати свій професійний обов’язок, а по-друге, уникати насолод — і в сукупності це повинне забезпечити ріст багатства.

Так з’явився веберовський підприємець — працьовитий, ініціативний, скромний у потребах, що любить гроші заради самих грошей.

Висновки «Протестантської етики» вже за життя М. Вебера викликали жваву дискусію серед німецьких гуманітаріїв. Завдяки Т. Парсонсу, який присвятив М. Веберові спеціальний розділ своєї праці «Структура соціальної дії» (1937), а перед цим переклав «Протестантську етику» англійською мовою (1930), ідеї М. Вебера здобули визнання в американській соціології — насамперед серед прихильників функціоналізму та «теорії конфлікту». Веберівська праця стимулювала численні дослідження процесів раціоналізації у різних сферах суспільного життя і культури. Соціологи «франкфуртської школи» зробили спробу віднайти спільні моменти між веберівською концепцією і психоаналізом, зосередившись на вивченні впливу наслідків раціоналізації на процеси формування особистості в рамках європейської культурної традиції (17). Вагомим доповненням до «Протестантської етики» стало фундаментальне дослідження Н. Еліасом довгострокових змін у поведінці вищих верств західного суспільства, побудоване на аналізі численних літературних та історичних джерел (18). Взагалі ж гострі суперечки на тему «раціональності» і «раціоналізації» не вщухають у соціологічній, культурологічній та філософській літературі ще й сьогодні. Деякі сучасні автори, як наприклад М. Макіннон, розходяться з М. Вебером в оцінках змісту тих теологічних текстів — насамперед кальвіністських, — які стали вихідним матеріалом для порівняння протестантської етики і «духу» капіталізму. Проте висновки більшості дослідників у цілому свідчать на користь автора «Протестантської етики». Особливо зростає сьогодні дослідницький інтерес до тих проблем, які підняті у веберівських працях з соціології конфуціанства, індуїзму, буддизму, ісламу та іудаїзму.

Зосередившись на аналізі відмінностей господарської етики аскетичного протестантизму від ортодоксальних католицьких поглядів на господарську поведінку людини, М. Вебер майже не торкався того, як ставились до цих питань прихильники православ’я. Він мав намір всебічно вивчити господарську етику східного християнства, однак передчасна смерть перешкодила йому це зробити.

Виділимо, на нашу думку, найбільш цінні здобутки епохальної праці Вебера для сучасного бізнесу.

Перехід до капіталізму як прогресивнішого ладу відбувається передусім із появою нової візії та нового сприйняття місії підприємця, які, в свою чергу, і призводять до суттєвих економічних змін.

Візія є найвирішальнішим чинником запровадження інновацій — нові галузі промисловості здебільшого було засновано людьми незнатного походження.

Для справжнього успіху процес трансформації організації чи соціуму повинен мати духовний вимір.

Висновки

Отже, праця М. Вебера спрямована не на обґрунтування того чи іншого варіанта філософії історії, а на розв’язання чисто емпіричної проблеми — пояснення механізмів впливу релігійних мотивацій особистості на її економічну поведінку. Визначаючи глибоку внутрішню несумісність між економічним раціоналізмом і відверто ірраціональними мотивами поведінки людини, яка прагне потойбічного спасіння, дослідник на основі фактичного документального матеріалу показує, як внутрішня логіка розвитку аскетичного протестантизму — зокрема його вчення про предестинацію — стимулювала формування уявлень про професійне покликання і професійну самореалізацію, під впливом яких складався новий стиль життєвої поведінки економічно активних верств населення. Протестантська етика не була причиною появи капіталізму як раціонально орієнтованої економічної системи, вона її не творила і не могла створити; однак вироблені ідеологами Реформації нові цінності сприяли «прориву» системи традиціоналістських уявлень про сенс людського життя і роль у ньому економічних чинників. А це, зі свого боку, сприяло утвердженню у масовій свідомості нових, відмінних від традиційних понять про професію, працю, дисципліну та ін., без яких неможливе нормальне функціонування сучасних економічних інститутів.

Не варто забувати й про те, що у «Протестантській етиці» йдеться насамперед про релігійний, духовний родовід капіталістичної економіки, про її давні і сьогодні вже ґрунтовно призабуті корені. У міру того, як ця економічна система утверджувала себе, ці корені поступово відмирали і сама пам’ять про них пригасла. Сучасне господарське життя, писав М. Вебер на початку нашого сторіччя, як і вся сучасна культура, вже дуже далеко відійшли від духу аскези. Вони, як правило, відверто орієнтовані на зовнішні світські блага, і лише уявлення про «професійний обов’язок» несе на собі певний відблиск давніх релігійних ідей. Варто згадати також і ту обставину, що пуританська система цінностей, найбільш адекватна духові капіталізму, сама по собі вельми неоднозначна, і пряме наслідування її може привести до висновків, які важко узгодити з гуманністю. М. Вебер і не приховує цієї обставини, тому його окремі репліки на адресу капіталізму не поступаються у своїй гостроті Марксовим. Однак не забуваймо й того трагічного досвіду нашого сторіччя, який показав, що спроби насильницьким шляхом «відмінити» капіталізм чи якось його «обійти» ведуть до наслідків устократ жахливіших, аніж ті, про які вели мову К. Маркс і М. Вебер.

На сьогодні найвідомішу веберівську працю вже перекладено англійською, французькою, російською, італійською, іспанською, португальською, голландською, норвезькою, угорською, хорватською, корейською та іншими мовами.

Список використаної літератури

1. Вебер М. Избранные произведения. М. «Прогресс». 1990.
2. Вебер М. Напрями і щаблі релігійного заперечення світу // Проблеми філософії, вип. 87, К. 1991; Вебер М. До стану буржуазної демократії в Росії // Філософська і соціологічна думка, вип. 10, К. 1991; Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. Попередні зауваження. // Проблеми соціології, вип. 1, 1992.