Раннє Середньовіччя становить собою своєрідну перехідну культурну добу, коли старі античні традиції залишаються ще досить відчутними, тоді як нові процеси активно набирають сили. Процеси зародження і розвитку культури Середньовіччя обумовлювалися взаємодією трьох визначальних факторів, які мають різне походження, але виступили у щільному взаємозв’язку:

1) культурна еволюція пізньоантичного світу;

2) традиції народної культури «варварів»;

3) християнська релігія.

Раннє Середньовіччя — період європейської історії, що почався після падіння Західної Римської імперії. Тривав близько п’яти століть, приблизно між 500та 1000 роками. В епоху раннього Середньовіччя сталося Велике переселення народів, з’явилися вікінги, виникли королівства остготів в Італії і вестготів в Аквітанії і на Піренейському півострові і утворилася Франкська держава, що в період свого розквіту займала велику частину Європи. Північна Африка і Іспанія увійшли до складу арабського Халіфату, на Британських островах існували численні невеликі держави англів, саксів і кельтів, з’явилися держави в Скандинавії, а також в центральній і східній Європі: Велика Моравія і Київська Русь.

Культура раннього Середньовіччя пережила складний процес синтезу пізньоантичної, християнської та варварської традицій. Після загибелі західної Римської імперії (V – VІІ ст.), Захід опинився у становищі занепаду та варварства. Цю територію заселяли варварські племена, переважно германського походження. Вони утворили на зайнятих територіях ряд самостійних, але недовговічних держав, що змінювали одна одну. У Галлії та частинах нинішньої Німеччини поселилися франки, на півночі Іспанії – вестготи, в північній Італії – остготи, в Англії – англи та сакси. Ці народи мали власні багатовікові художні традиції. Доторкнувшись до класичного античного мистецтва, вони не втратили своїх традицій та їх значення, а навпаки, склали основу, на якій формувалось мистецтво середньовічної Західної Європи. У цьому процесі важливу роль відігравали художні традиції цих «варварських» народів, мистецтву яких характерна перевага декоративності над образотворчістю, а також динамізм форм і підвищена експресивність.

Саме у цей час складається особливий тип духовного життя західноєвропейського суспільства, в якому головну роль відіграють християнська релігія та церква. Ще в епоху пізньої античності християнство стало підгрунтям для об’єднання різних поглядів, уявлень, настроїв – від теологічних доктрин до язичницьких забобонів та варварських обрядів. Християнство було тією прийнятною формою, що відповідала потребам масової свідомості епохи. Християнська ідеологія поступово зміцнювалась і поширювалась.