Гуляс І.А., кандидат психологічних наук,
доцент кафедри психології Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича,

Чуйко Г.В., кандидат філологічних наук,
доцент кафедри психології Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

Феномени криз, критичних періодів у розвитку особистості в психології інтенсивно досліджують уже тривалий час. Різні погляди з анонсованого питання представлено у працях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, Ш. Бюлер, Л. С. Виготський, Е. Еріксон, Д. Левінсон, Дж.Ловінгер, Т. М. Титаренко, К. Юнг та ін.).

У сучасних психологічних словниках кризу загалом розглядають як стан душевного розладу, викликаний тривалою незадоволеністю собою та взаєминами зі світом. Як різновид криз виокремлюють кризи вікові, загальними характеристиками яких є різкі психологічні зміни, нормативність і необхідність для розвитку особистості. Вікові кризи розуміють як переходи людини від одного щабля до іншого та пов’язуються із системними, якісними перетвореннями у сфері соціальних відношень людини, її свідомості та діяльності. Зазначимо, що наявність вікових криз у дорослих визнають переважна більшість дослідників (наприклад, криза 40-ка років), проте достовірних експериментальних даних із цього приводу не існує [2].

Як зауважує К.О. Абульханова-Славська [1, с.149-151], першим із психологів, хто звернувся до проблеми кризи середини життя, був К. Юнг. На його переконання, середина життя людини відмічена трансформацією психіки, яка починається у віці 35-40 років. Людина відчуває, що цілі та прагнення, які здавалися одвічними, раптом утратили своє значення. За спостереженнями К.Юнга, таке стається навіть із тими, хто досяг неабиякого соціального успіху, оскільки досягнення, винагороджені суспільством, набуваються ціною «урізування» особистості. Проте сама психіка, на переконання вченого, «спонукає її звертатися до себе та задуматися про сенс власного життя» [10, с.437].

За К. Юнгом, якщо людина в середньому віці продовжує «чіплятися» за орієнтири та цінності першої половини свого життя, то вона потерпає від найбільших невдач. У цьому випадку упускаються можливості подальшого розвитку своєї особистості. Водночас Юнг припускав, що результатом звертання до себе й осмислення життя є відчутні зміни у зовнішній ситуації людини середнього віку: починається втілення забутих планів і мрій, ба більше, навіть здійснення змін у своїй кар’єрі.

Дослідження Б. Ньюгартен підтримує припущення К. Юнга про наявність кризи в житті дорослої людини. Б. Ньюгартен також висновує про переживання особистістю кризи середини життя, пов’язаної зі «зміщенням енергії з орієнтації на зовнішній світ у бік внутрішнього світу». Інтроспекція, роздуми про світ і себе, самооцінка поступово набувають важливості у середньому віці (З^ааб, 1991).

Багато в чому слідує ідеям К. Юнга і Д. Левінсон, який у 70-тих роках ХХ ст. провів обширне дослідження й інтерпретував окремі свої результати в контексті теорії К. Юнга. На основі опитування 40-ка чоловіків у віці від 35-ти до 45-ти років за допомогою інтерв’ю, спогадів тощо життєвий шлях було розділено на три фази чи ери тривалістю приблизно по 20-25 років, які поділяються перехідними періодами у 4-5 років. Стабільна фаза характеризується особливою структурою життя. Д. Левінсон описує життєву структуру як «соціально-соціокультурний світ у тому вигляді, в якому він впливає на людину… Я, що включає в себе складну систему бажань, конфліктів, тривог і способів їх подолання; участь людини в тому, що її оточує» [7]. У перехідні періоди колишня структура життя підлягає сумніву, а потім — і руйнується, а її місце займає нова структура, що характеризує уже наступний етап життя людини. До перехідних відносять періоди від 18-ти до 20-ти років, коли постає проблема досягнення незалежності від батьків. Біля 30-ти років виникає необхідність перегляду своїх життєвих схем. Потім, у 40-45 років відбувається ще одне переосмислення життєвих цінностей, при цьому виявляється, що юнацькі мрії так і не здійснилися. Даний період характеризується переоцінкою минулого, корекцією мрії. За Д. Левінсоном, переважна більшість учасників його дослідження між 40-ка і 45-ма роками пережили кризу. Факт негативного емоційного переживання цього вікового періоду підтверджено у 80 % випадків. Автор підсумовував, що структура життя у віці до 40-ка років забезпечує пріоритет розвитку сторонам особистості, орієнтованим на соціальне пристосування та соціальне досягнення. Але після 40-ка років «знехтувані аспекти особистості наполегливо шукають способи виразити себе та спонукають людину переглядати своє життя». Продовжуючи свої дослідження, Д. Левінсон з’ясував, що для жінок середина життя також стає періодом зростання незадоволеності своїми зовнішніми ролями та бажанням установити нові зв’язки зі своєю внутрішньою сутністю (D.Levinson, 1981).

У. Крейн [5] робить висновок про те, що праці Б. Ньюгартен і Д.Левінсона підтверджують існування особистісних змін у віці біля 40-ка років, які описував К. Юнг. Крім того, автор зазначає, що люди звертаються до себе та переосмислюють своє життя раніше, ніж такі зовнішні втрати, як вихід на пенсію чи смерть чоловіка тощо, які могли б змусити їх до цього. У цьому контексті У.Крейн резюмує, що в даний період життя у людини виникає потреба переглянути прожите та зайнятися раніше нереалізованими аспектами своєї особистості.

Г. Шихі у своїх працях популяризує ідеї Д. Левінсона і також розглядає перехідні періоди в житті особистості. В якості передбачуваних криз зрілого віку вона виокремлює періоди біля 30-ти і 35-40 років. Так, у 30 років зарано зроблений вибір чоловіка, професії підлягає сумніву, виникає прагнення до професійного зростання та разом з тим бажання змінити щось в особистому житті. Такий період Г. Шихі називає «усвідомити свої тридцять». Далі, у віці між 35-ма і 45-ма роками людина, що досягла середини свого життєвого шляху, починає бачити, де він закінчується, час для нього починає скорочуватися. На думку авторки, надати перехідному періоду характер кризи можуть такі зміни, як згасання фізичних сил, втрата молодості, зміна звичних ролей. Успішним даний перехід буде тоді, якщо людина переосмислить орієнтири, за якими вона оцінювала власну особистість у першій половині життя, проаналізує свої цілі та здійснить переоцінку ресурсів [9; 3, с. 11-13].

Б. Лівехуд [6, с.179-180] також звертається до проблеми кризи. На його переконання, вона може порушити перебіг життя людини в зрілості. Посилаючись на психолога М. Мере, автор називає «час навколо середини сорока років як фазу схильності до кризи». Такий період життя описується за біологічними, психічними та духовними змінами людини.

Зазначимо, що окремі зарубіжні дослідники, зокрема Р. Кесслер, Г. Крайг, К. Рифф та ін., сумніваються в тому, що про кризу в період дорослості чи кризу середини життя можна говорити як про щось таке, що відбувається в нормі та з усіма людьми. Міркування з приводу цього обґрунтовується, зокрема, тим, що люди, знаючи про те, що в 35-45 років настає криза, схильні перебільшувати власні проблеми, кваліфікуючи свої переживання як прояв кризи, водночас, як насправді не відчувають кризових переживань [4].

Г. Крайг у книзі «Психологія розвитку» [4] описує такі явища під симптоматичною назвою «Міф про кризу середини життя». Вона розглядає два варіанти переживання особистістю середнього віку: 1) зміни, пов’язані з настанням середини життя, заздалегідь плануються, і тому людина може справитися з ними; 2) за кризового плину середини життя відбувається втрата ілюзій, виникає хвороблива нездатність справитися з можливими проблемами, що виникають при переході до другої половини життя.

Отже, в зарубіжній психології найуживанішим є термін «перехідний період», який означає період, що відокремлює один етап життєвого шляху людини від іншого та характеризується зміною соціальної ситуації, виникненням нових життєвих завдань. Термін «криза» у більшості концепцій, за виключенням теорії Е. Еріксона, використовується для маркування обтяжливої форми переходу, пов’язаного з виникненням труднощів при вступі у новий етап життя. У працях західних психологів велику увагу приділено вивченню перехідних періодів життєвого шляху дорослої людини, і, передусім, феномену «кризи середини життя», проте відчувається дефіцит експериментальних досліджень означеної галузі.

Так чи інакше, як пережити кризу середини життя, рекомендує вітчизняна дослідниця Т. М. Титаренко [8, с. 179-191].

На основі аналізу й інтеграції ідей зарубіжних учених, феномен «кризи

середини життя» можна визначити як період, розглядуваний у віковому інтервалі від 35-ти до 45-ти років, що характеризується низкою трансформацій особистості: змінами в різних сферах і поведінці, які можна розглядати в якості симптомів кризи середини життя — у ціннісно-смисловій сфері особистості спостерігається зміна мотивів, цінностей, цілей, смисложиттєвих орієнтацій; виокремлюється така особливість означеного періоду, як відсутність сенсу життя; афективна сфера особистості характеризується депресивними переживаннями, появою відчуття самотності, високим рівнем тривожності, незадоволеністю життям; когнітивна сфера обтяжена ригідністю мислення.

Список використаної літератури:

1. Абульханова-Славская К.А. Жизненные перспективы личности / Абульханова- К.А. Славская // Психология личности и образ жизни / Ред. Е.В. Шорохова. — М. : Наука, 1987. — С.149-151.
2. Большой толковый психологический словарь. — Т. 1 : А-О. — Пер. с англ. Ребер Артур. — М. : АСТ, 2001. — 592 с.
3. Гуляс І. А. Особливості життєвих перспектив особистості в період кризи середини життя / І. А. Гуляс // Актуальні проблеми психології особистості та міжособистісних взаємин, 23 квітня 2018 року. : Матеріали Х Міжнародної науково- практичної конференції / За ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. — Кам’янець- Подільський : Аксіома, 2018. — С. 11-13.
4. Крайг Г. Психология развития / Крайг Г. — СПб. : Питер, 2000. — 796 с.
5. Крэйн У. Теории развития / Крэйн У. — СПб. : Питер, 2004. — 478 с.
6. Ливехуд Б. Кризисы жизни — шансы жизни / Б. Ливехуд. — СПб. : Питер, 2001. — 245 с.
7. Слободчиков В. И. Интегральная периодизация общего психического развития / В.И. Слободчиков, Г.А. Цукерман // Вопросы психологии. — 1996. — № 5. — С. 41-52.
8. Титаренко Т.М. Испытание кризисом : Одиссея преодоления. — Изд. 2-е, испр. / Т. М. Титаренко. — М. : Когито-Центр, 2010. — 304 с.
9. Шихи Г. Тайны жизненного цикла / Г. Шихи // Психология возрастных кризисов. — Минск : Харвест, 2000. — С.100-142.
10. Юнг К. Психология архетипов / Карл Юнг. — М. : Смысл, 1990. — 456 с.