Видатні західноєвропейські і американські соціологи на межі XІX – XX ст. (Ф.Тьоніс, Г.Зіммель, Е.Дюркгейм, М.Вебер, В.Парето) в умовах кризового стану буржуазного суспільства намагаються звернутися до вивчення його норм і культурних цінностей. На їх думку, саме їх криза породила загальну кризу буржуазного суспільства. Історико-еволюційний підхід поступово змінюється структурно-аналітичним, формуються нові теоретико-методологічні напрями в соціології, зокрема німецька формальна соціологія, представниками якої є Ф.Тьоніс та Г.Зіммель.

Завдяки аналізу понять “спільнота” і “суспільство” Ф.Тьоніс зробив перші кроки у формуванні основ формальної соціології. Опріч того, піднімає проблему необхідності вироблення “ідеальних типів” в соціології як необхідних конструкцій дослідження дійсності та типології соціальних форм життя. Останні вчений поділяє на соціальні відносини, соціальні групи та соціальні об’єднання. Запроваджує принцип понятійної антимонії: якщо основою будь-якого прояву соціальної волі є воля і розум одночасно, то будь-яка соціальна цілісність має риси спільноти і суспільства.

Якими б складними не були стосунки між представниками західної соціології кінця ХІХ – поч.ХХ ст. через різні ідейні джерела та інтелектуальні орієнтації, їх спільним об’єктом критики стає соціологічна концепція К.Маркса. Варто принагідно зазначити, що в змісті багатьох концепцій західних соціологів містяться елементи, які близькі історичному матеріалізму.