Вступ

Австрія — країна гір і ланів, соборів і фортець, держава, що дала світу Моцарта і Штрауса. Розташована вона в самому центрі Європи і межує з 8 країнами: Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Словенією, Італією, Швейцарією, Ліхтенштейном та Німеччиною.

Австрія — одна з найбільш розвинутих економічних країн Європи. До провідних галузей промисловості належать металургійна, гірничодобувна (графіт, вугілля, газ, нафта, залізна руда тощо), машинобудівна, целюлозно-паперова, текстильна. Дуже розвинута зовнішня торгівля, яка набула нових рис після вступу країни до ЄС. Найважливішими експортними товарами є транспортні засоби, деревина, папір, метал, продукти харчування.

1. Фізико-географічна характеристика Австрії

Площа країни — 83 858 км2. Австрійська республіка складається з дев’яти федеральних земель (провінцій) — Форарльберг, Тіроль, Зальцбург, Верхня Австрія, Каринтія, Штірія, Нижня Австрія, Бургенланд та Відень — столиця Австрії, що є самостійною адміністративною одиницею. Форарльбержці — нащадки племені аллеманів, а всі інші австрійці — баварів. У Каринтії та західній ІНтірії баварські племена змішалися із слов’янським населенням. Там проживають також невеличкі етнічні групи хорватів та словенців. Змішування народів, що було особливо активним за часів Австро-Угорської імперії, дуже помітне у Відні та Бургенланді, де нерідко трапляються прізвища слов’янського походження. Там проживає майже 19 тис. хорватів та 4 тис. угорців, а також чехи і словаки. А жителі Тіролю можуть пишатися кількістю змішаних австро-італійських шлюбів, та й розмовляють вони з помітним італійським акцентом. Загалом в Австрії налічується близько 8 млн чоловік. 98 % австрійців розмовляють німецькою (державна мова), але навіть німці не завжди розуміють деякі нюанси місцевих діалектів [3, c. 261].

Австрія переважно гірська країна, на більшій частині якої розкинулися Східні Альпи, складені здебільшого з вапнякових порід.

Найпотужніший гірський масив утворюють Високий Таеурн з двома найвищими вершинами — Гросглокнер (3797 м) з найбільшим у Європі льодовиком Пастерзе та Гросвенедигер (3674 м). Гори до висоти 2000 — 2200 м над рівнем моря вкриті лісами. На нижніх схилах переважають мішані ліси — бук, ялиця, клен, в’яз, а на верхніх — широколисті та хвойні. Альпійські передгір’я простягаються до самого Дунаю. Рівнини та низини зручні для розвитку землеробства і скотарства,  хоча останнім часом сільське господарство, де зайнято лише 6 % населення, не має великого значення для країни.

Австрія — країна з достатньо високою густотою населення (90 чол. на 1 км2). Однак в Альпах мало жителів. Вони зайняті переважно в сільському господарстві і використовують кожний клаптик землі, намагаючись зберегти фауну і флору.

Жителі Австрії взагалі з великим розумінням ставляться до захисту природи. Майже скрізь вражає чистота і охайність. Складається враження, що прибирають тут навіть у лісах. Казкові, як намальовані, будиночки, охайні подвір’я оточені дивовижними рослинами, стриже — нимидеревами та газонами. Немає жодної кав’ярні або ресторанчика (а їх дуже багато), які б не веселили квітами [1, c. 8].

Австрійці дуже віддані національним традиціям. Немає такого міста, містечка чи селища, де не було б хоча невеличкої крамнички національного одягу. Під час свят, які австрійці відзначають дуже широко, дорослі та діти вбираються в національне. Дуже зворушливо, що молодь не цурається цих традицій. Часто можна бачити вбраних у національний одяг веселих молодят, що прямують у візку, запряженому трійкою конів. Для кожної місцевості характерні різні народні звичаї. Наприклад, на озері Преберзее, що в Тіролі, наприкінці серпня розпочинається стрілянина з луків. Мішені розміщені на одному березі озера, а лучники — на іншому, причому ціляться вони не в мішені, а в їх віддзеркалення в озері. І ніхто не знає, звідки бере початок ця весела традиція.

Австрія може пишатися своїми автотрасами, густа мережа яких з’єднує міста. Побудовані вони, як і все в країні, якісно. Цікаво, що шляхів-серпантинів у горах дуже мало завдяки численним тунелям, довжина окремих з яких інколи досягає 15 000 м. Максимальна дозволена швидкість на швидкісних трасах (автобанах) — 130 км/год, а в населених пунктах — 50 км/год, і не можна собі уявити, щоб водій автомобіля не зупинився, аби пропустити пішохода. А ще вражає кількість мотоциклістів, що мчать з не меншою, ніж автомобілісти, швидкістю, але завдяки своїй спритності віртуозно обходять будь-які трафіки. Причому за кермом мотоцикла можна побачити як хлопця або дівчину, так і сивочолого чоловіка — справжнього байкера у відповідному одязі. Дуже популярним у країні є велосипед. Скрізь облаштовано велосипедні доріжки, біля кожного магазину є спеціальні місця, де його можна залишити, багато пунктів прокату велосипедів.

Австрійці — дуже доброзичлива і гостинна нація [5, c. 35].

2. Структура освіти Австрії

Велика увага в Австрії завжди приділялася освіті. Ще в 1774 р. ерцгерцогиня Марія Терезія впровадила обов’язкову шестирічну освіту. У теперішній час навчання дітей починається з 6-річного віку і триває 9 років. Перші чотири роки — це початкова школа, а потім треба обрати одну з двох типів: основну, в якій навчаються ще 5 років або середню загальноосвітню — це вже 8 років. Можна вступити і до гімназії — це престижніше, але значно складніше, бо гімназій у країні не так уже й багато — близько 320, де навчається 360 тис. учнів.

Навчання в основних школах орієнтоване на подальшу професійну освіту, а здібні учні мають змогу перейти до гімназії. Математика, німецька та іноземна мови вивчаються за програмами, що мають три рівні складності. І лише вивчення цих предметів на вищому рівні уможливлює продовження освіти в гімназії. Після закінчення гімназії учень має право на вступ до університету. Навчальна програма в гімназії дещо відрізняється від програми загальноосвітньої школи. У ній більше годин відведено на вивчення сучасних і класичних іноземних мов. Високий рівень знань забезпечують кваліфіковані вчителі — випускники університетів.

Як альтернативні державним функціонують ще й приватні, так звані вільні школи. Крім того, широко відомі «вальдорфські» школи, навчання в яких ґрунтується на педагогічних концепціях Р. Штайнера виховання вільної особистості, розвиток творчості та «пробудження» прихованих здібностей дитини.

Система професійної освіти передбачає 1—4 роки навчання залежно від типу школи та обраної професії. Окрему групу в системі професійно-технічних навчальних закладів Австрії становлять обов’язкові професійні школи, де без відриву від виробництва навчаються підлітки, які працюють учнями на підприємствах.

Система вищої освіти країни поділяється на три сектори:

• університети та університети мистецтв;
• коледжі, де навчаються майбутні викладачі та соціальні працівники;
• вищі школи [5, c. 36].

У вузах Австрії навчається близько 210 тис. студентів. Справжнім студентським містом є Відень. Тут зосереджено переважна більшість австрійських та іноземних студентів. Лише в одному Віденському університеті, найбільшому в країні, навчається понад 80 тис. студентів. Цей університет є найдавнішим з діючих нині в країнах німецькомовного регіону. Він був заснований герцогом Рудольфом IV у 1365 р. Давніми є університети у містах Грац (1585), Зальцбург (1622), Інсбрук (1669).

Прийняття в 1997 р. нового закону «Про навчання в університетах» сприяло перегляду напрямів підготовки та скорочення фактичних строків навчання, що пов’язано з новими потребами економіки. За новим законом навчальні плани тепер розробляються комісіями університетів, а на федеральному рівні регламентуються лише загальні підходи до їх формування, порядок прийому студентів, форми навчання, вимоги до складання іспитів та підготовки наукових праць. Тривалість навчання, передбачена навчальними планами, становить 8—12 семестрів, але у відведені строки вкладаються лише 4 % студентів. Фактична тривалість навчання перевищує ту, що запланована майже в півтора рази. Дуже великий процент становлять відраховані. На деяких факультетах університет закінчує лише половина студентів з тих, хто вступив.

Навчальний процес у вищій школі побудований на семінарах і практичних заняттях, лекціям відводиться лише 25 % навчального часу. Поряд із звичними для нас лекціями та семінарами в Австрії є ще особливі форми занять. Це, наприклад, «просемінари», на яких студенти здобувають базові знання, вивчають спеціальну термінологію, їм надається допомога в користуванні спеціальною літературою, або проводяться бесіди, під час яких вони з’ясовують у викладача незрозумілі питання з теми, що вивчається [2, c. 76].

3. Туристичний потенціал Австрії

Найбільшу роль в економіці відіграє туризм. Австрія посідає перше місце серед країн Європи за прибутком від туризму (6,3 % валового національного доходу). Кожного року майже 17 млн туристів відвідують Австрію. І важко сказати, якому сезону віддається перевага, бо кліматичні відмінності різних регіонів країни дають змогу туристам знайти куточок для відпочинку в будь-яку пору року.

Узимку, наприклад, дуже популярним є відпочинок у Тіролі, розташованому в самому серці Альп. Ця місцевість приваблює туристів як своїми гірськолижними курортами, так і цікавими національними традиціями. Усім відомі знамениті «тірольки» — капелюхи з пір’ям та народні співи альпійських горців — «йодлювання» (від нім. jodeln — співати з переливами).

Майже 600 гірських вершин з висотою понад 3000 м налічується в цій місцевості. Загальна довжина тірольських лижних трас — 112 км. Столиця провінції Тіроль — Інсбрук — відома в усьому світі як центр зимових Олімпійських ігор (1964 та 1976 pp.). На південь від мальовничого Північного хребта на висоті 575 м над рівнем моря 800 років тому було побудовано перший міст через р. Інн — найважливішу транспортну артерію Тіролю. Біля мосту виникло місто, яке й дістало свою назву від річки (слово «брюкке» в перекладі з німецької означає міст). Так почалася багатовікова історія Інсбрука. Основні її віхи — це перетворення на центр імперії Габсбургів за часів правління Максиміліана І та заснування 1669 р. університету. Максиміліан І побудував «Золотий дах», щоб спостерігати за турнірами, що проводилися на майдані. Споруда має чудовий фасад, облицьований 2734 золоченими пластинами, ще з 1400 р. була першою резиденцією Габсбургів. Нині це найвизначніша пам’ятка не лише Інсбрука, а й усієї країни [4, c. 98].

Із землі Тіроль неважко потрапити до іншої провінції Австрії — Каринтії, що розташована на самому півдні країни. Це справжня оаза літнього відпочинку. Клімат Каринтії нагадує середземноморський, але без такої виснажливої спеки, тому її часто називають австрійською Рив’єрою. Альпи оточують землю з усіх боків, але головне, чим пишаються жителі — це вода — душа Каринтії. Довжина усіх річок провінції становить 8000 км, а кількість озер досягає 1270. За високу якість води Каринтію було нагороджено Європейським призом захисту навколишнього середовища «Tourism for Tomorrow Award» («Туризм майбутнього»), а вода була визнана міжнародними експертами як питна. Кожен каринтієць не минає нагоди, щоб похвалитися цим, причому робить це так завзято, що здається, якби у нього в руках був келих, то він би зачерпнув прямо з озера і випив на твоїх очах. А вода і справді чиста — дно можна побачити на глибину до 5 м. Озера Каринтії льодовикового походження. Танення льодовиків супроводжувалося землетрусами, каміння летіло з гір у низини, утворюючи природні дамби, а вода наповнювала улоговини. Дно озер кам’янисте, а вода в них прозора, ніби скло, і, тому, мабуть, вона, прогріваючись від першого весняного сонечка, залишається теплою аж до самої осені. Навіть не теплою, а дуже теплою, бо температура води каринтійських озер улітку становить від 24 до 28 °С.

Столицю Каринтії — Клагенфурт — називають «трояндою Вертерзее» («зее» в перекладі з німецької означає «озеро»). Це дивовижне місто на березі найбільшого на території провінції озера — Вертерзее (довжина його 16 км, ширина — 2 км, а найглибше місце —          82 м). Клагенфурт — дуже красиве, хоча і невеличке місто — лише 100 000 жителів. За оновлення свого історичного центру, побудованого в стилі бароко і ренесанс, столиця Каринтії тричі була нагороджена преміями. Місто вважають не лише столицею провінції, а й її культурним осередком. Тут народився Роберт Музіль, тривалий час жила Інгеборг Бахман — відомі австрійські письменники. А університет Клагенфурта засновано понад 800 років тому.

У центрі міста розташований Ноєр-плац (Новий майдан), окрасою якого є символ міста — фонтан дракона (Лінвурм). Фонтан споруджений у 1590 р. із зеленого сланцю, і відтоді дракон охороняє місто. Розповідають, що дракон дуже бешкетував, доки люди не осушили болото і не почали будувати там місто. І справді, тут знайдено череп. Щоправда, то був череп звичайного носорога, але навіщо розчаровувати тих, хто вірить у легенди!

Ноєр-плац оточений так званими рингами — великими бульварами, що в давнину були військовими укріпленнями. Завдяки цьому місто має геометричну форму.

В іншому районі Клагенфурта розташований Альтер-плац (Старий майдан). На ньому стоїть старовинна споруда Ландхаус (XIV ст.), де нині засідає парламент Каринтії. Велику Гербову залу в ньому прикрашають 665 гербів каринтійських станів. Узагалі в місті дуже багато старовинних будинків XVI — XVI [ ст. з чудовими внутрішніми двориками та розкішними аркадами, багато квітучих, зелених парків. Найпривабливіший для туристів парк з музеєм просто неба розташувався у передмісті столиці.

40 років тому на березі озера Вертерзее, серед дивовижних Альп, відкрився чудовий парк Мінімундус. На площі 26 000 м2 виставлено макети найкращих архітектурних споруд 52 країн світу в мініатюрі (масштаб 1 : 25). Мандруючи парком, ніби потрапляєш у кругосвітню подорож. У парку можна побачити паризьку Ейфелеву вежу, нью-йоркську Статую Свободи, Бранденбурзькі ворота, що в Берліні, Великий Китайський мур, Пізанську вежу, собор Василія Блаженного та багато інших найкращих споруд світу. Усього в парку налічується 171 модель, і що найцікавіше, у їх переліку на 10 місці київський Софійський собор. Вибір експонатів відбувається дуже ретельно. Це залежить від їх значення для країни, привабливості, складності ви-готовлення макету і, врешті, від вартості його спорудження. Виготовляють макети, як правило, в майстерні самого парку, де працюють найкращі майстри світу, а інколи замовляють в інших спеціалізованих майстернях. Однаковий масштаб вибрано не випадково. Це дає змогу відвідувачам порівняти розміри окремих макетів між собою. Якщо є технічна можливість, то для виготовлення макетів використовують оригінальні матеріали. Щоб одержати копії оригінальних планів будівель, майстри парку звертаються до посольств різних країн, а детальну фотодокументацію роблять безпо-середньо з оригіналів. Найкращі макети, такі, наприклад, як палац Цвінгер у Дрездені або собор святого Петра в Римі будувалися протягом 5—7 років, тобто упродовж понад 40 тис. людино-годин робочого часу. Загальна вартість кожного з таких макетів перевищує 700 000 доларів, а вартість середнього макету — 100 000 доларів [6, c. 47].

Музей Мінімундус — одне з місць країни, яке найчастіше відвідується туристами. Дорослі там стають дітьми, а дитячі серця завмирають від захоплення. Начебто гра, але в цьому музеї просто неба невимушено, мимохідь пізнаєш світ, ознайомлюєшся з пам’ятками усієї планети.

Каринтія, як і взагалі вся Австрія, може похвалитися своїми фортецями. Ніби з дитячих казок, вони, як воїни, озирають країну з альпійських пагорбів. На охороні

Каринтії майже 1000 років стоїть неприступна фортеця Хохостервіц. На висоті 150 м вона нібито виростає зі скелі. Фортецю побудовано у IX ст., а у XVI ст. під керівництвом барона Георга Коффенхуллера значно укріплено з метою захисту від численних нападів турків. Нащадкам барона вона належить і досі. Фортеця має 14          воріт — чим вище піднімаєшся, тим старіші ворота.

Провінція, як і сусідня Каринтія, відома своїми озерами, які слугують місцями для літнього відпочинку. Найвідоміші серед них Атгерзее, Вольфзее, Мондзее. У самому центрі провінції розкинулася полонина Гаштайн з цілющими мінеральними джерелами та дивовижними водоспадами. Ці джерела насичені газом радоном, лікувальні властивості якого сприяють оновленню організму. Вода надходить з кристалічних гір Високого Тауерна, де фільтрується і нагрівається іноді до 40 °С. Мінеральну воду почали вживати як лікувальну ще в середні віки. Джерела відвідували імператор Франц Йосиф І і королі майже всіх країн Європи, не кажучи вже про відомих артистів, композиторів і художників. А про перші заїзди (постоялі двори) згадував у своїх працях ще відомий алхімік та лікар Парацельс, який помер у Зальцбурзі в 1541 р.

Район, де розташована полонина, називається Понгау. З усіх боків він оточений горами, а тому відомий не лише своїми мінеральними джерелами, а й лижними трасами. Австрійці вважають, що два лижні курорти Понгау в змозі водночас прийняти лижників з усієї Європи. Загальна довжина лижнихтрас Понгау становить 320 км. Варта уваги в цьому районі Ай- сризенвельте — найбільша у світі система льодовикових печер площею 5 тис. м2 і об’ємом 13 тис. м3 люду. Цим печерам майже 25 млн років.

Отже, провінція Зальцбург — це справжня скарбниця різноманітних природних див, у яких гармонійно поєднуються скелясті вершини, льодовикові печери, прозорі озера, зелені альпійські луки та мінеральні джерела.

Однак справжньою гордістю землі є її столиця — місто Зальцбург. Розташоване воно в північно-східній частині провінції на кордоні з Німеччиною, до складу якої входило понад 1000 років. Остаточно австрійським місто стало лише з 1816 p., але вплив баварських традицій відчувається й досі.

У країні розвинутий спортивний туризм, зокрема, нараховується понад 30 тис. гірських і рівнинних лижних трас, більше 3,5 тис. гірськолижних ліфтів та підйомників, понад 500 пунктів прокату велосипедів, 100 манежів для верхової їзди і 375 пунктів для прогулянок на конях, приблизно 5 тис. відкритих тенісних кортів й тенісних залів, 200 шкіл підводного плавання, віндсерфінгу, катання на водних лижах, понад 2 тис. відкритих і закритих басейнів, майже 20 центрів навчання планерному спорту і дельтапланеризму, 60 альпійських альпіністських шкіл, більше 50 тис. км туристичних пішохідних маршрутів і до 10 тис. велосипедних доріжок. Туристи найбільше відвідують федеральні землі Тіроля, Зальцбурга і Каринтії. Понад 50% рекреантів приїжджають до Австрії влітку, взимку — до 30% [6, c. 48-49].

Висновки

Австрія — невелика країна у центрі Європи без виходу до моря. Австрію було прийнято до ООН у 1955 р. Країна є учасницею більшості міжнародних фінансових організацій. 1 січня 1995 року держава стала учасницею ЄС; з грудня 1997 р. бере участь у Шенгенських угодах, і з 1 квітня 1998 року режим цих угод поширився на неї у повному обсязі.

Економіка Австрії розвинута і стабільна, у країні націоналізована частина промисловості і діє розгалужена система соціального забезпечення.

Багатим і різноманітним є соціальний комплекс Австрії, передусім матеріальна та духовна культура австрійців.

Більшість школярів країни отримують обов’язкову загальну (неповну середню) освіту, відтак навчаються у середніх спеціальних (ремісничих, комерційних або технічних) навчальних закладах. Найбільші університети в Австрії знаходяться у Відні (73 тис. студентів), Граці, Інс- бруці, Клагенфурті та Зальцбурзі. У 2003 р. у ВНЗ навчалося понад 240 тис. студентів.

Країна здавна була відомою своїми театрами, музикою і драматичним мистецтвом. Світову популярність здобули Віденська філармонія, Віденська державна опера і Віденський симфонічний оркестр. Щорічно проводиться Зальцбурзький фестиваль як головна музично-драматична подія країни, що спеціалізується на виконанні творів Моцарта. Оперний фестиваль у Брегенці проходить протягом перших трьох тижнів червня, у Відні проводять свій фестиваль.

Список використаної літератури

1. Австрійська Республіка [Текст] // Історія в школі. — 1997. — № 9. — С. 3-9
2. Андрощук Г. Система освіти в Австрії // Рідна школа. — 2000. — № 10. — С. 75-79
3. Безуглий, В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн [Текст] : навчальний посібник / Віталій Безуглий, 2007. — 703 с.
4. Гончарова Т. Статистика Австрії в контексті нещодавних структурних змін // Статистика України. — 2002. — № 1. — С. 97-99
5. Попович О. Альпійська республіка // Географія та основи економіки в школі. — 2001. — № 6. — С. 34-36
6. Попович О. Альпійська республіка // Географія та основи економіки в школі. — 2002. — № 1. — С. 45-49
7. Сігайов А. О. Фінансова система Австрії [Текст] / А. О. Сігайов // Фінанси України. — 2005. — № 6.- С.125-130
8. Шахова Кіра Австрійське мистецтво // Всесвіт. — 1999. — № 11-12. — С. 138-145