Вступ

За виробничим призначенням, складом культур та іншими ознаками сівозміни ділять на три типи: польові, кормові та спеціальні.

Типи сівозмін, в свою чергу, діляться на види. В основу поділу покладено співвідношення вирощуваних культур (за технологією обробітку і впливу на родючість грунту), а також по наявності в них парів. Виділяють такі види сівозмін: зернопаровой, зернопропашной, зернопаропросапної, зернотравяние, плодосмене, травянопропашние, просапні, травопольниє, сидеральні.

Польові сівозміни призначені для виробництва зерна, картоплі, обробітку технічних культур, що не вимагають спеціальних умов вирощування та особливих способів агротехніки. Велику площу в польових сівозмінах відводять під зернові, картоплю і технічні культури (цукровий буряк, соняшник, льон), невелику частину займають кормові культури. 

1. Поняття та типи сівозмін

Зернотрав’янні сівозміни поширені в Нечорноземної зоні на ґрунтах з низькою родючістю. У цих сівозмінах більшу частину ріллі займають зернові, а на решті частини обробляють багаторічні та однорічні трави: 1) викоовсяній суміш, 2) озимі, 3) ячмінь з підсівом конюшини, 4) конюшина першого року користування, 5) конюшина другого року користування, 6 ) озимі, 7) ячмінь. У льоновознавчих господарствах в такі сівозміни включають льон-довгунець, який розміщують по багаторічних травах.

До плодозміни відносять такі сівозміни, в яких зернові культури займають не більше половини площі ріллі і чергуються з просапними і бобовими культурами: 1) силосні, 2) озима пшениця, 3) картопля, 4) ячмінь з підсівом багаторічних трав, 5) багаторічні трави першого року користування, 6) багаторічні трави другого року користування, 7) озима пшениця. Плодозміння сівозміни характерні для приміських господарств Нечорноземної зони і зрошуваного землеробства.

Сидеральні сівозміни застосовують для підвищення родючості піщаних і супіщаних ґрунтів. У них одне-два поля зайняті сидеральними культурами (люпин, буркун, серадела) на зелене добриво: 1) люпин на зелене добриво, .. 2) озиме жито, 3) картопля, 4) овес. При обробітку кормового люпину зелену масу, скошену на високому зрізі, використовують на корм, а в ґрунт заорюють рослинні залишки.

Зернопаровій сівозміни включають одне-два поля чистого (кулісного) пара і кілька полів зернових культур: 1) кулісний пар, 2) яра пшениця, 3) яра пшениця, 4) ячмінь. Ці сівозміни поширені в посушливих степових зонах.

У зернопаропросапної сівозмінах посіви зернових культур чергуються з чистими парами і просапними культурами і займають 50-70% площі ріллі: 1) пар чистий, 2) озимі, 3) цукрові буряки, 4) зернові бобові, 5) озимі, 6) ярі зернові, 7) соняшник або зернофуражні. Залежно від оброблюваної просапної культури їх називають зернопаробуряковими, зернопарокартофельним і т. Д. У зернопаропросапній сівозміни можна включати і багаторічні трави з обробітком їх на вивідному полі. Сівозміни такого виду застосовують в напівзасушливих районах.

Кормові сівозміни призначені для виробництва соковитих і грубих кормів. У них більше 50% площі відводять під кормові культури. Вони поділяються на прифермські, які служать для виробництва соковитих, силосних і зелених кормів, і сінокосно-пасовищні.

Прифермские сівозміни поділяють на ряд видів: трав’яний-просапні, просапні, плодозмінні і зернопропашні. У трав’яно-просапних сівозмінах просапні культури займають кілька полів, обробіток їх чергують з багаторічними травами. Для господарств молочно-картопляної спеціалізації характерний сівозміну з наступним чергуванням культур: 1) однорічні трави з підсівом багаторічних, 2) багаторічні трави першого року користування,

3) багаторічні трави другого року користування, 4) картопля, 5) коренеплоди та силосні, 6) картопля.

В умовах зрошення високопродуктивні трав’яний-просапні сівозміни, що складаються з двох культур: люцерни і кукурудзи. При зниженні врожайності через 4-5 років їх міняють місцями.

Сівозміни, в яких просапні культури займають більше половини площі ріллі, називають просапними. Наприклад, трипільна сівозміна:

1) кукурудза на силос, 2) коренеплоди і картоплю, 3) ярі зернові. Просапні сівозміни розташовують на родючих землях поблизу тваринницьких комплексів.

У зернопропашних сівозмінах зернові культури чергуються з просапними. У тих районах, де кукурудза має велику питому вагу в посівах кормових, застосовують такий сівозміну: 1) горох на зерно, 2) озима пшениця, 3) кормові коренеплоди, 4) кукурудза на зерно, 5) зайнятий пар, 6) озима пшениця, 7) кукурудза на зерно, 8) кукурудза на силос, 9) ячмінь, 10) соняшник.

Травопільних називають такі сівозміни, в яких більше 50% ріллі використовується під багаторічні трави: 1) однорічні трави з підсівом багаторічних трав, 2-5) багаторічні трави, 6) силосні, 7) ячмінь. Ці сівозміни застосовують на тваринницьких комплексах по відгодівлі великої рогатої худоби і для захисту грунту від водної та вітрової ерозії.

Сінокосно-пасовищні сівозміни служать для виробництва сіна і випасання худоби. Вони сприяють підвищенню продуктивності природних кормових угідь, луків і торф’яних ґрунтів. Приклад лугового сівозміни: 1) однорічні трави з підсівом багаторічних, 2-7) багаторічні трави на сіно, 8) силосні культури.

Спеціальні сівозміни служать для обробітку культур, що вимагають специфічних умов (особливо родючих ґрунтів, інженерних зрошувальних систем, спеціальної агротехніки). У цих сівозмінах обробляють коноплю, тютюн, овочеві культури: 1) ярі культури на сіно чи зелену масу з підсівом багаторічних трав, 2) багаторічні трави, 3-5), 6) бобово-злакові суміші.

Важливим резервом додаткового отримання продукції та кормів з кожного гектара ріллі служать проміжні посіви. Культури, які вирощують в проміжку часу, вільному від обробітку основних культур сівозміни, називають проміжними. Вони володіють високими кормовими достоїнствами; їх використовують на зелений корм худобі, для приготування сінажу, силосу і трав’яного борошна. Включенням проміжних культур в зелений конвеєр для тваринницьких комплексів можна забезпечити худобу зеленим кормом ранньою весною і пізньою осінню, коли вже зібрано врожай основних культур. При цьому продуктивність гектара, наприклад, зрошуваних земель може бути підвищена до 20-25 тис. Корм. од.

Обробіток проміжних культур на зелене добриво збагачує грунт органічною речовиною, попереджає засолення і вимивання поживних речовин з орного шару і є важливим засобом боротьби з ерозією ґрунту. Встановлено високу фітосанітарний значення проміжних посівів: послаблюється шкідливість збудників кореневих гнилей, знижується засміченість полів. Наприклад, використання бобових і хрестоцвітих (капустяних) культур на зелене добриво в спеціалізованих сівозмінах з насиченням зерновими культурами більше 80% дозволяє знизити поразку пшениці і ячменю кореневими гнилями в 1,5 рази.

Проміжні культури підрозділяють на озимі та зимуючі (озима вика, озиме жито, пшениця, озимий ріпак, багаторічний люпин) і ярові. Залежно від строків посіву та обробітку ярові проміжні культури поділяють на три групи: 1) підсівне (вика, горох, серадела, однорічні трави), висіваються під посів зернових культур і прибирані восени того ж року, 2) поукосні, оброблювані на полях, рано звільняються від рослин, прибраних на зелений корм, силос або сіно (викоовсяной, горохоовсяні суміші, гірчиця біла та ін.), 3) пожнивні, оброблювані і прибирані після збирання основної культури в тому ж році (гірчиця, рапс, сорго, – кукурудза і соняшник на силос).

2. Класифікація сівозмін

Велика різноманітність природно-економічних зон, різна спеціалізація господарств зумовили впровадження значної кількості сівозмін і це є основою їх класифікації на типи та види.

Під типами сівозмін розуміють сівозміни різного виробничого призначення, що відрізняються видом основної продукції, яка виробляється. Вид сівозміни — це різновидність сівозмін певного типу, що відрізняються співвідношенням сільськогосподарських культур і парів. Проте всі сівозміни повинні забезпечувати розміщення культур після добрих попередників, ефективне використання добрив і машин, підвищення родючості ґрунту, одержання високих доброякісних урожаїв, поліпшення умов організації праці, виконання планів виробництва продукції. Розрізняють три типи сівозмін: польові, кормові і спеціальні.

Польові сівозміни призначені здебільшого для виробництва зерна, технічних культур і картоплі. Незначна частина площі польової сівозміни може бути зайнята кормовими культурами (травами, кукурудзою на силос і зелений корм та ін.) і чистим паром. Проте повне забезпечення кормами тваринництва не входить у завдання польової сівозміни. Під польовими сівозмінами в нашій країні зайнято близько 90% орної землі.

Кормові сівозміни призначені переважно для виробництва зелених, силосних, соковитих і грубих кормів. Залежно від групи кормових культур, які переважають у сівозміні, їх призначення і просторового розміщення кормові сівозміни поділяють на прифермські (притабірні) і лукопасовищні. Прифермські сівозміни розміщують поблизу тваринницьких ферм і призначені для виробництва зелених, силосних та соковитих кормів. Притабірні сівозміни розміщують біля літнього табору і призначені для забезпечення тварин зеленими або соковитими кормами в період нестачі їх на пасовищі. Як правило, кормові сівозміни не можуть повністю задовольнити потреби тваринництва в зелених і тим більше в силосних та соковитих кормах, виробництво яких поповнюється за рахунок польових сівозмін, кормових угідь, штучних пасовищ тощо. В лукопасовищних сівозмінах в основному вирощуються багато- і однорічні трави на сіно і випас. У них щороку виділяють кілька трав’яних полів для змінного пасовища, яке використовується від двох до п’яти років. У перші один-два роки для створення міцної дернини трави використовують лише на сіно, періодично підкошуючи їх.

Класифікація сівозмін подана в табл. 1.

Ґрунтозахисними називаються сівозміни, в яких набір сільськогосподарських культур, їх розміщення і чергування забезпечують захист ґрунтів від ерозії.

Овочевими називаються сівозміни, в яких овочеві культури займають усю або більшу частину площі ріллі.

Спеціальні сівозміни призначені для вирощування культур, які потребують спеціальних умов і агротехніки вирощування. У них вирощують рис, коноплі, махорку, тютюн, лікарські рослини тощо. 

Таблиця 1. Класифікація сівозмін

Тип сівозмін	Види сівозмін
Польові	Зернопарові
	Зернопаропросапні
	Зернопросапні
	Зернотрав’яні
	Зернотрав’яно-просапні
	(плодозмінні)
	Просапні
	Трав’яно-просапні
	Сидеральні
	Травопільні
Кормові:	Просапні
— прифермські	Трав’яно-просапні
	Плодозмінні
— лукопасовищні	Травопільні
Спеціальні	Зернопросапні
	Просапні
	Трав’яно-просапні
	Зернотрав’яні

Сівозміни того чи іншого типу поділяються на певні види. В Україні впроваджені такі види сівозмін: зернопарові, зернопаропросапні, зернопросапні, зернотрав’яні, плодозмінні, просапні, трав’яно-просапні, травопільні, сидеральні та ін.

У зернопаровій сівозміні посіви зернових, що займають більшу частину площі сівозміни (60-70%), чергуються з полем чистого пару. Під чистим паром може бути до 15-20%, під просапними культурами — до 20% площі сівозміни. Зазначені сівозміни є в південних і південно-східних дуже посушливих районах Степу. Прикладом зернопарової сівозміни може бути така: 1) чистий пар; 2) зернові; 3) зернові; 4) зернові. Для боротьби з вітровою ерозією в таких сівозмінах застосовують смугове розміщення пару і посівів пшениці, куліси й безполицевий обробіток ґрунту із залишенням на поверхні стерні, а також спеціальні знаряддя та сівалки.

У зернопаропросапній сівозміні посіви зернових культур, що займають 50-70% площі, чергуються з чистим паром (6-10%) і просапними культурами, які становлять 30-40% сівозмінної площі. Висівають також однорічні й багаторічні трави. Польові сівозміни цього виду займають значні площі в степових і південно-східних лісостепових районах. Основна продукція — зерно, сировина олійних культур (соняшник), частково цукрові буряки. Для боротьби з вітровою та водною ерозіями просапні культури і пари розташовують смугами, чергуючи їх із зерновими і розміщуючи упоперек схилу (в районах водної ерозії) або впоперек пануючого напрямку вітру (в районах вітрової ерозії).

У зернопросапних сівозмінах чергуються посіви зернових культур, що займають 50-60% сівозмінної площі, з просапними культурами (35-45%). Пари зайняті багаторічними й однорічними травами та зернобобовими. Це основний вид польових сівозмін у Лісостепу і частково на Поліссі. Основна продукція — зерно, цукрові буряки, картопля, льон-довгунець.

У зернотрав’яній сівозміні більшу частину ріллі займають зернові, а на решті її площі вирощують багаторічні трави (від одного до трьох полів). У льонарських господарствах у зернотрав’яній сівозміні вирощують льон. Така сівозміна називається зернольонотрав’яною, наприклад: 1 — зайнятий пар; 2 — озимі; 3 — ярі зернові з підсівом трав; 3,4 — багаторічні трави; 5 — льон; 6 — озимі; 7 — ярі зернові. За наявності поля чистого пару зернотрав’яна сівозміна перетворюється в зернопаротрав’яну. Зернотрав’яні сівозміни та їх різновидності поширені на Поліссі, особливо в районах, віддалених від промислових центрів, де мало вирощується картоплі.

Зернотрав’яні сівозміни мають значну ґрунтозахисну здатність і можуть розміщуватися на схилах до 5°, а при застосуванні ґрунтозахисного обробітку ґрунту — до 7°.

Плодозмінною, або зернотрав’яно-просапною, називають сівозміну, в якій зернові культури займають не більше половини площі ріллі й чергуються з просапними і бобовими культурами. У класичній плодозмінній норфольській сівозміні під зернові відводили 50% площі, під просапні та бобові трави — по 25%. За такого співвідношення культур можна здійснити принцип плодозміни, тобто чергування, коли одна за іншою обов’язково розміщуються культури, що належать до різних груп за біологічними особливостями і технологією вирощування, тобто між двома зерновими розміщують кормову траву, просапну бобову або технічну культуру.

Таким чином, плодозмінна сівозміна являє собою комбінацію двопільних ланок, у яких одне поле зайняте зерновими хлібами, друге — однією з культур, що належать до вищевказаних груп. У практиці переважали сівозміни з посівом бобових трав, які замінили поле чистого пару. Це добре виражено в норфольській сівозміні із таким чергуванням культур: 1 — конюшина; 2 — озима пшениця; 3 — турнепс; 4 — ячмінь з підсівом конюшини.

Перехід до плодозмінних сівозмін був новим великим кроком в інтен-сифікації землеробства і ведення його на науковій основі. Сівба просапних культур і конюшини стала новим етапом розвитку землеробства. Як указував Д. М. Прянишников, перехід до плодозмінних сівозмін у Західній Європі ще до застосування мінеральних добрив викликав подвоєння урожаїв зернових культур і збільшення загальної продуктивності землеробства в чотири рази порівняно з зерновим трипіллям.

Плодозмінні сівозміни поширені на Поліссі і в Лісостепу. Так, у господарствах Жашківського району Черкаської області введені такі польові плодозмінні сівозміни: 1 — зайнятий пар; 2 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки; 4 — ячмінь і овес з підсівом багаторічних трав; 5 — багаторічні трави; 6 — озима пшениця; 7 — цукрові буряки; 8 — горох і вика на зерно; 9 — озима пшениця і жито; 10 — кукурудза на зерно, просо, горох.

У типових плодозмінних сівозмінах поле бобових займають багаторічними травами (конюшиною, люцерною, еспарцетом та ін.). Використання їх протягом двох років у багатопільній сівозміні не порушує плодозміни.

Плодозмінні сівозміни мають невелику ґрунтозахисну здатність і при розміщенні на схилах понад 2° потребують додаткових протиерозійних заходів.

У просапних сівозмінах просапні культури займають більшу частину площі ріллі. При великому насиченні виникає необхідність у висіванні просапних підряд два роки і більше. У цих сівозмінах багаторічні й однорічні трави займають до 10-20% площі. Польові просапні сівозміни займають невеликі площі в краще забезпечених вологою лісостепових районах, а також на зрошуваних і частково на осушених землях. Ці сівозміни слід розміщувати на ґрунтах, які не зазнають ерозії, на рівнинних або із незначним схилом землях із застосуванням ґрунтозахисної технології вирощування просапних культур.

Травопільні сівозміни передбачають значні (20-70%) площі посіву сумішок бобових і злакових багаторічних трав 2-4-річного використання, посіви зернових на площі 30-50%, просапних культур 20-30%. Можуть бути сівозміни без просапних і з чорним паром. Польові травопільні сівозміни в класичному їх визначенні із сівбою сумішок багаторічних трав і розміщенням по скибі ярих культур трапляються рідко в поліських районах, на схилових еродованих землях передгірних і гірських районів Карпат, на зрошуваних і осушених землях. На Україні цей вид сівозмін, коли більшу частину ріллі використовують під багаторічні трави, найчастіше трапляється серед кормових сівозмін. Наводимо орієнтовне чергування культур у таких сівозмінах: 1, 2, 3, 4 — багаторічні трави, 5 — зернові або льон-довгунець, 6 — однорічні трави, 7 — ярі зернові з підсівом багаторічних трав.

У трав’яно-просапній сівозміні просапні культури займають декілька полів і вирощування їх чергується з багаторічними травами. Найпоширеніші вони серед кормових сівозмін на зрошуваних і осушених землях.

На осушених землях у трав’яно-просапні сівозміни включають багаторічні трави на три-чотири роки використання і чотири-п’ять полів однорічних культур, переважно просапних (кукурудза, картопля та ін.). Така структура посівних площ більше відповідає господарствам молочно-тваринницького напряму. До трав’яно-просапних сівозмін належать також овочево-кормові, в яких одне-два поля займають багаторічні трави і три-чотири й більше — овочеві та кормові просапні культури. Ці сівозміни розміщуються на заплавних землях або добре удобрених присадибних ділянках.

У сидеральних сівозмінах на одному або двох полях вирощують сільськогосподарські культури з наступним заорюванням їх зеленої маси на добриво. На решті полів розміщують зернові та просапні культури. Такі сівозміни впроваджують насамперед на піщаних ґрунтах у районах достатнього зволоження або на зрошуваних землях. Як сидеральні культури на піщаних ґрунтах вирощують люпин, на чорноземах — капустяні культури, а на засолених ґрунтах — буркун. 

Висновки

Сучасні системи землеробства ґрунтуються на сівозмінному (почерговому) вирощуванні культур.

Необхідність чергування культур зумовлюється рядом чинників. Узагальнюючи досвід практичного землеробства і досягнення агрономічної науки, Д.М. Прянишников виділив чотири основи чергування культур у сівозміні — хімічні, фізичні, біологічні та економічні.

Хімічні основи чергування культур у сівозміні — це вплив правильного чергування на умови живлення рослин.

Фізичні причини — це вплив сівозміни на структуру, фізичні властивості і вологість ґрунту.

Біологічні основи сівозміни. Чергування культур зменшує можливість забур’янення посівів, ураження хворобами та шкідниками.

Економічні причини чергування полягають у науковому обґрунтуванні структури посівних площ, яку розробляють відповідно з необхідністю вирощування тих чи інших культур, природних умов (клімат, ґрунт, рельєф) і біологічних особливостей рослин. 

Список використаної літератури

1. Бойко П. І., Сайко В. Ф. Сівозміни у землеробстві України. — К.: Аграрна наука, 2002. — 145 с.
2. Гордієнко В. П., Геркіял О. М., Опришко В. П. Землеробство. — К.: Вища шк., 1991. — 267 с.
3. Гудзь В. П., Примак І. Д., Будьонний Ю. В. Землеробство: Підручник. — К.: Урожай, 1996. — 384 с.
4. Гудзь В. П., Тлумачний словник із загального землеробства. — К.: Аграрна наука, 2004. — 220 с.
5. Земельні ресурси України / За ред. акад. В. В. Медведєва. — К.: Аграрна наука, 1998. — 150 с.
6. Крикунов В. Г. Ґрунти і їх родючість: Підручник. — К.: Вища шк., 1993. — 287 с.
7. Назаренко І. І., Польчина С. М., Нікорич В. А. Ґрунтознавство: Підручник. — Чернівці, 2003. — 400 с.
8. Назаренко І. І. Землеробство та меліорація: Підручник. — Чернівці, 2006. — 375 с.
9. Примак І. Д., Гудзь В. П., Рошко В. Г. та ін. Раціональні сівозміни в сучасному землеробстві. — Біла Церква, 2003. — 384 с.