Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Юридичні особи: поняття, ознаки та види

Вступ

Юридична особа як правова категорія є сформованим та сприйнятим законодавством явищем. Так, ст. 80 ЦК України визначає це поняття як організацію, створену та зареєстровану у встановлено-му законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю та можливістю бути позивачем та відповідачем у суді. Запропоноване законодавцем визначення, на наш погляд, все ж не ставить крапку у розумінні однієї з найскладніших проблем у теоретичній юриспруденції — сутності юридичної особи, адже наведені у ЦК України ознаки створюють лише основу для нормативно-правового регулювання цивільного статусу юридичних осіб.

Основою для розуміння правової сутності юридичної особи наприкінці ХІХ ст. стала праця Л. Л. Гервагена «Розвиток вчення про юридичну особу» (1888 р.) [1],       в якій проводиться періодизація уявлень про досліджуваного учасника правових відносин, що зводиться до теорій: висунутих до Савіньї (грецька філософія; римська філософія; християнська теологія та середні віки); та теорій, починаючи від Савіньї (теорія уособлення; теорія безсуб’єктності; теорія реальності; теорія фікції). До запропонованої Савіньї теорії важко було говорити про існування юридичної особи як учасника цивільних відносин, однак нехтування надбанням римського права може при-звести до помилковості розуміння цього інституту. В. Б. Єльяшевич зауважував, що сучасне право не тільки сприйняло форму юридичної особи, а й ще сильніше відтінило основний її характер, підводячи під неї більш широке коло явищ [2].

У підсумку аналізу західних теорій юридичної особи С. М. Братусь стверджував, що всі вони зводяться до одного — визнання того, що юридична особа є деякою майновою та організаційною єдністю, яка виступає у цивільному обороті у якості носія прав та обов’язків [3]. Тим самим, практичною необхідністю тієї чи іншої теорії, на наш погляд, є обґрунтування можливості участі юридичної особи у правових відносинах.

Доктрина правників радянського періоду про сутність юридичної особи зводилася до аналізу та визначення місця серед учасників правових відносин державних організацій. Йдеться про теорію трасту, державного органу, персоніфікації держави через створені нею юридичні особи, а також теорії адміністрації, директора, колективу та інші [4].

1. Правова сутність юридичної особи як учасника правових відносин

Зважаючи на розкриття у ЦК України категорії «юридична особа» через поняття «організація», слід окремо зупинитися на теорії «організації», запропонованої О. О. Красавчиковим. На думку вченого, юридичною особою є правове вираження визначених суспільних відносин людей, об’єднаних єдиною метою. Він зробив висновок, що юридична особа є організацією та юридичною особистістю (личностью) [5].

Виділення окремої особи (юридичної особистості) спричинено практичною необхідністю, яка виражається у наступних функціях цього інституту: 1) оформлення колективних інтересів; 2) об’єднання капіталу; 3) зменшення підприємницького ризику; 4) управління капіталом [6]. Врешті-решт, для розмежування окремих інтересів та цілей учасників правових відносин відсутність інституту юридичної особи призведе до хаотичності цивільного обороту. Визнаючи за юридичною особою правосуб’єктність (юридичну особистість), держава надає всім учасникам правових відносин конкретно визначеного контрагента — особу, яка має власні, відмінні від засновників права та обов’язки (однією з перших світових правових позицій у цьому зв’язку є рішення Палати лордів у справі «Salomon v. A. Salomon & Co Ltd», 1897 р.).

Ведучи мову про теорії юридичних осіб, слід розуміти, що попри усю барвистість та хаотичність галузі цивілістичної літератури, присвяченої цій проблемі, всі вони сходяться на визнанні факту, що юридична особа — це явище самостійне, незалежне від інших і є новим пунктом віднесення прав та обов’язків [7]. Для забезпечення функціонування економічної системи цивільне право оперує поняттям «особа», в яке вкладаються ознаки, що дозволяють з очевидністю персоніфікувати її поміж інших. Такий механізм участі у цивільних відносинах передбачений у тому числі й для публічних утворень (держава, територіальна громада), які не мають ознаки суб’єктної конкретизації.

Правильне розуміння інституту юридичної особи лежить через визначення її сутності. Сутністю є категорія онтології на позначення внутрішнього, сукупності істотних властивостей предмета, без яких він не може існувати [8]. У контексті поняття юридичної особи її сутність виражатиметься в юридично значимих ознаках цього учасника відносин, які є імперативними вимогами до організації, що дозволяє останній стати суб’єктом цивільних відносин [9]. До таких ознак, зокрема, слід віднести: 1) організаційну єдність; 2) публічність виникнення і припинення; 3) загальну (універсальну) правоздатність; 4) майнову відокремленість; 5) самостійну відповідальність; 6) виступ у цивільному обороті від свого імені.

Вважаємо, що всі ці ознаки набуваються організацією у процесі її створення та реєстрації як юридичної особи. При цьому виникає запитання: чи достатньо названих ознак для визнання державою організації як юридичної особи? Свого часу Є. М. Трубецькой стверджував, що достатніми умовами існування юридичної особи є: 1) наявність мети; 2) існування субстрату (матеріального чи особистого); 3) юридичне визнання організації державою [10].

По-перше, мета юридичної особи у чинному ЦК України є підставою для розмежування підприємницьких та не- підприємницьких юридичних осіб (статті 84—85). Однак такий поділ не створює категоричного імперативного наслідку — безпосередньої можливості здійснення підприємницької чи непідприємницької діяльності, зважаючи на норми ст. 86 ЦК України. Тому доречно вести мову не про здійснення окремої діяльності, а про можливість розподілу прибутку між учасниками (засновниками) такої юридичної особи. Зважаючи на неузгодженість норм ЦК України, ГК України та окремих нормативно-правових актів, що регулюють статус непідприємницьких організацій, ця проблема ще довго залишатиметься серед кола сучасних досліджень.

По-друге, аналізуючи субстрат юридичної особи, слід зауважити, що під ним (від лат. substratum — те, що підстилають) розуміють матеріальну засаду явищ або сутність відносно простих, якісно елементарних утворень, взаємодія яких зумовлює властивість речей та процесів [11]. ЦК України практично відтворює погляди Є. М. Трубецького на субстрат юридичної особи, адже ч. 1 ст. 81 передбачено, що юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна. З огляду не це законодавством передбачені імперативні вимоги до: а) кількості осіб (наприклад, не менше 20 для утворення фондової біржі, відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»); б) розміру статутного фонду (наприклад, не менше 120 млн грн для реєстрації банку, відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), що дозволяє, на наш погляд, упорядкувати належним чином цивільні відносини.

У юридичній літературі висловлюється думка, що не потрібно ототожнювати «субстрат» юридичної особи та «субстрат» соціальної організації, яка визнана юридичною особою. «Субстратом» юридичної особи, на думку С. І. Архіпова, виступають правові якості, властивості, інші елементи правової особистості людини, відособлені від її існування, її правова свідомість, правові зв’язки, сформовані нею відносини, правові ролі, функції і т. п. [12].

Створюючи юридичну особу, засновники наділяють її власними властивостями, зокрема інтересом. Саме тому юридичні особи є «майданчиком» для реалізації прав осіб або формують свої інтереси як інтерес власне юридичної особи [13]. Інтерес при цьому є потребою юридичної особи, що обумовлюється метою її створення, він є більш ідентифікованим (визначеним), ніж мета, а також динамічнішим явищем. Так, мета юридичної особи відображається в її установчих документах, натомість інтерес формується у тому числі внаслідок реалізації суб’єктивних (переважно корпоративних) прав учасників юридичної особи. Внаслідок цього, як слушно стверджує Ю. М. Жорнокуй, законодавством передбачені відповідні механізми уникнення конфлікту особистих інтересів фізичної особи (наприклад, посадової особи АТ) та інтересів самого товариства (АТ) [14].

Окрім особистих властивостей засновників юридична особа набуває майнових прав. Для окремих юридичних осіб май-нова відокремленість реалізується через набуття юридичною особою власного майна (господарські товариства), для інших (об’єднання співвласників, юридичних осіб публічного права) — через право управління майном або інші речові права (право господарського відання або оперативного управління). У зв’язку з цим, на думку окремих вчених, може відбуватися трансформація правового ре-жиму власності від права державної власності до права приватної власності юридичної особи публічного права [15]. Вочевидь, такий підхід є помилковим, зважаючи на намагання віднайти у ЦК України механізм правового регулювання публічних відносин, що є невиправданим.

Матеріальний субстрат є також перед-умовою належної участі у цивільних відносинах. В. Д. Примак у своєму дослідженні цивільно-правової відповідальності юридичних осіб стверджує, що результат реалізації цивільної правосуб’єктності юридичних осіб має матеріальні передумови, у зв’язку з чим висловлюється думка про необхідність встановлення мінімального обсягу ліквідних майнових активів для самостійної участі у цивільних відносинах [16].

По-третє, державне визнання організації як юридичної особи, на наш погляд, не полягає виключно у її державній реєстрації, яка на сьогодні розглядається лише як надання установчим документам легітимності [17]. Нормативно-правове регулювання статусу юридичної особи передбачає також визначені законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб, тобто визначені нормами права сукупність пов’язаних між собою елементів (ознак), що дає підставу у зовнішньому прояві вирізнити один вид юридичної особи від іншого [18]. Тобто держава може визнати організацію як юридичну особу лише у передбаченій законодавством формі.

Враховуючи викладене вище стверджуємо, що ознаки, функції, а також умови існування є визначальними підставами визначення правової сутності юридичної особи як учасника цивільних відносин. Крім того, не слід оминати соціальну природу юридичної особи, яка полягає у поєднанні її мети, визначеної засновниками та зумовленої їх інтересами, із засобами її досягнення, а також з тим положенням, що юридична особа є цивільно-правовою формою взаємодії приватних інтересів осіб і публічних інтересів суспільства [19] та є також фор-мою участі осіб у цивільному обороті [20]. При цьому слід додати, що конструкція юридичної особи використовується не лише в межах приватного права.

2. Види юридичних осіб

Стаття 81 Цивільного кодексу України поділяє юридичних осіб на два види: юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права. До юридичних осіб публічного права належать юридичні особи, створені розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Юридичними особами приватного права вважаються юридичні особи, створені громадянами та або юридичними особами приватного права.

Юридичні особи приватного права поділяються на товариства, установи та юридичні особи, створені в інших формах відповідно до закону.

Товариством є організація, створена способом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Підприємницькими є товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками і можуть бути створені тільки як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (наприклад, споживчі кооперативи, об’єднання громадян, біржі, торгово-промислові палати тощо).

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, способом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. В установчому акті установи окреслюється її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою.

Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Однією з правових форм участі держави в цивільних відносинах є створення нею юридичних осіб. У тих галузях, в яких держава покликана виконувати загальносуспільні, найважливіші соціальні, економічні та культурні функції, діють засновані нею юридичні особи публічного права. У сферах, де держава повинна бути активним учасником ринкових відносин, функціонують юридичні особи приватного права, засновані державою. Тому необхідно з’ясувати правовий статус створених державою юридичних осіб і на основі цього змоделювати такі організаційно-правові форми цих юридичних осіб, які б відповідали сучасним соціально-економічним і правовим умовам побудови української держави.

Встановлено, що держава створює юридичні особи приватного права в організаційно-правових формах державного акціонерного товариства, акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.                  Держава не може створювати юридичну особу приватного права в організаційно-правовій формі повного товариства, командитного товариства та товариства з додатковою відповідальністю, що пов’язано з особливостями відповідальності засновників таких товариств. Участь держави як вкладника в командитному товаристві не дає змоги брати участі в діяльності такого товариства і не дозволяє формувати мету та впливати на завдання цієї юридичної особи. Практика заснування державою юридичних осіб приватного права свідчить про те, що такі особи створюються як державні акціонерні компанії, національні акціонерні компанії, державні акціонерні холдингові компанії. Оскільки термін “компанія ” не притаманний законодавству України, з метою уніфікації правової термінології потрібно вживати термін “товариство”.

Аналізуючи чинне законодавство України на предмет виявлення специфіки управління державним акціонерним товариством, встановлено, що вищим органом державного акціонерного товариства у період до набуття у процесі приватизації прав власності на акції товариства іншими особами та проведення перших загальних зборів акціонерів є засновник як єдиний акціонер. Органами управління державного акціонерного товариства є засновник як вищий орган товариства, наглядова рада, правління товариства. З’ясовано, що відповідно до Цивільного кодексу України випадки обов’язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом. Обов’язковість створення цього органу в державному акціонерному товаристві в даний час передбачена підзаконними актами. У зв’язку з цим, дослухаючись до думок провідних фахівців у даній галузі, необхідно доповнити Цивільний кодекс України положенням про обов’язковість створення наглядової ради в державному акціонерному товаристві.

Необхідно, також, звернути увагу на особливості зміни організаційно-правової форми діяльності державного акціонерного товариства на форму акціонерного товариства в результаті продажу державою належних їх акцій. Варто зазначити що продаж акцій державного акціонерного товариства в процесі приватизації, зміна складу учасників, структури управління, порядку прийняття рішень таким товариством, є підставами зробити висновок про реорганізацію такого товариства шляхом перетворення, зміну організаційно-правової форми державного акціонерного товариства на форму акціонерного товариства. Моментом перетворення державного акціонерного товариства є день державної реєстрації внесених та затверджених загальними зборами змін до статуту товариства.

На підставі ознак та особливостей, які притаманні державному акціонерному товариству, нижче пропонується визначення державного акціонерного товариства. Державним акціонерним товариством  є юридична особа приватного права, заснована державою в особі уповноваженого державного органу в процесі корпоратизації чи приватизації, статутний фонд якої формується з майна реорганізованого державного підприємства, яка має особливий порядок управління та, як правило, спеціальну правоздатність і в якій державі належить кількість акцій, що відповідно до законодавства забезпечує право вирішального впливу на прийняття рішень цим товариством.

Аналізуючи розміщені у ЦК України підходи до розуміння юридичної особи, можна виявити такі давно відомі у теорії цивільного права ознаки юридичної особи, як організаційна єдність, майнова відокремленість, участь у майнових і особистих немайнових правовідносинах від свого імені, самостійна майнова відповідальність організації за власними зобов’язаннями, можливість виступати стороною в цивільному процесі. Зазначені ознаки ще містилися у ст. 23 ЦК УРСР — дефініції юридичної особи. Вказуючи у ст. 80 ЦК України про юридичну особу, як організацію, законодавець тим самим підкреслює, що існування такої особи повинно базуватися насамперед з організаційною та функціональною єдністю та пов’язує це з передумовами виникнення такого суб’єкта цивільного права, як юридична особа.

Вважається, що ознакою, яка відмежовує юридичних осіб публічного права від юридичних осіб приватного права є ознака суб’єктивного права особи на створення юридичних осіб. У нашому випадку це є держава, яка наділена суб’єктивним правом на створення, лише нею, юридичних осіб публічного права.

Враховуючи те, що в Україні простежується тенденція до управління державним сектором економіки шляхом створення організацій, що поєднують у собі функції управління з функціями господарювання, пропонується передбачити в законодавстві визначення організаційно-правової форми об’єднань юридичних осіб, які засновані державою, – державної корпорації.

На нашу думку, розмежування у ЦК України юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права здійснено саме для виокремлення учасників цивільних відносин. Н. С. Кузнєцова з цього приводу констатує, що український досвід використання категорії «юридична особа публічного права» має такі особливості:

1) цим суб’єктам надана можливість самостійної й повноцінної участі в цивільних правовідносинах, що дозволяє забезпечити їхні потреби у зв’язку зі здійсненням публічних функцій;

2)       така класифікація дозволяє підвищити увагу до таких суб’єктів, оскільки їх створення, повноваження посадових осіб і органів, порядок припинення діяльності регулюється не ЦК України, а спеціальним законодавством;

3)       правоздатність юридичних осіб публічного права носить винятково спеціальний характер [3].

Дійсно, публічні утворення не можуть самостійно бути учасником цивільних відносин на рівні з юридичними особами приватного права чи фізичними особами. Власне, для цього і передбачена конструкція юридичної особи публічного права. Однак їх правова сутність хоч і має спільні риси з юридичними особами приватного права, однак не тотожна їй, оскільки не всі колективні суб’єкти права є юридичними особами. Тому слід погодитися, що ряд організацій без статусу юридичної особи мають правосуб’єктність у тих чи інших правовідносинах [24]. 

Висновки

На підставі викладеного можна зробити висновок, що в науці цивільного права, на відміну від законодавчо виділених у позитивному праві ознак є більш чим достатньо для того щоб сформулювати на основі проведеного аналізу конститутивні ознаки юридичної особи приватного права та на підставі цього, та мети нашого дослідження зробити відповідне визначення юридичної особи приватного права.

Отже з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з метою участі у різних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Для створення юридичних осіб приватного права необхідно здійснити певні дії як її засновниками, так і публічними органами. Оскільки юридична особа створюється тільки з дня її державної реєстрації, то для цього важливі лише дії, які необхідні для проведення цієї процедури. До них беззастережно відносяться дії щодо підписання (прийняття, укладення, затвердження) установчих документів, тобто надання їм легітимності.

Таким чином, правова сутність юридичної особи полягає у тому, що вона є правовою особистістю, створеною синтетичним шляхом: виділення визначеної частини правових якостей, властивостей, інших елементів правової особистості людини (не пов’язаної з її приватним, «фізичним» існуванням) та подальше їх об’єднання у новій формі (в межах правової форми) з метою найбільш повної реалізації соціально-правових інтересів.

З огляду на це, правова сутність юридичних осіб приватного права полягає у першочерговості їх «існування» в межах приватного права, натомість юридичні особи публічного права опосередковано вступають у приватноправові відносини, реалізуючи свої публічні функції. На нашу думку, форма їх участі у цих відносинах за можливості має відповідати організаційно-правовим формам юридичних осіб приватного права. Саме тому конструкції підприємств як форм господарювання, відповідно до ст. 63 ГК України, та їх правосуб’єктність не завжди знаходять підтримку серед цивілістів.

Підбиваючи загальний підсумок, вважаємо за доцільне висловити такі позиції: по-перше, юридична особа є учасником цивільних відносин та наділяється  юридичною особистістю, яка виражається у наділенні її цивільною правосуб’єктністю; по-друге, конструкція юридичної особи забезпечує виокремлення окремого суб’єкта правових відносин, тому має застосування як на рівні загальнотеоретичних досліджень, так і в межах окремих галузей права, внаслідок чого виникає галузева правосуб’єктність; по-третє, правова сутність юридичної особи полягає у законодавчо за-кріпленій конструкції існування соціальної організації, яка формується внаслідок соціально-економічних формацій у державі, та наділяється можливістю від власного імені виступати учасником правових відносин. 

Список використаної літератури

  1. Цивільний кодекс України : від 16.01.2003 р.
  2. Амельченко В. Сутність юридичної особи в сучасних умовах // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 2. — С. 27-29
  3. Блащук Т. Огранізаційно-правові форми юридичних осіб у сучасному цивільному праві // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 8. — С. 3-5
  4. Блащук, Татьяна. Особливості правового статусу юридичної особи з одним учасником // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 12. — С. 3-6
  5. Бондаренко Л. Цивільно-правовий аналіз юридичних осіб публічного права // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 12. — С. 33-35
  6. Винар Л. Організаційно-правові форми юридичних осіб, заснованих державою // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 8. — С. 6-10
  7. Гончарова Н. Юридична особа в контексті нових УК і ГК України // Юридичний Вісник України. — 2004. — № 10. — С. 8-9
  8. Мяснікова Н.В. Поняття та ознаки юридичної особи публічного права // Право та управління. – 2011. — №1.
  9. Примак В. Непідприємницькі юридичні особи як суб’єкти цивільно-правової відповідальності // Юридична Україна. — 2005. — № 3. — С. 50-54
  10. Спасибо-Фатєєва І. В. Деякі проблеми, пов’язані з участю держави Україна в цивільно-правових відносинах / І. В. Спасибо-Фатєєва // Вісник Академії правових наук України. — 2006. — № 4 (47). — С. 101-106.
  11. Філософський енциклопедичний словник / гол. ред. кол. В. I. Шинкарук. — К. : Абрис, 2002. — С. 615.
  12. Архипов С. И. Сущность юридического лица / С. И. Архипов // Известия высших учеб­ных заведений. Правоведение. — 2004. — № 5. — С. 81—82.
  13. Михайлов С. В. О корпоративном интересе / С. В. Михайлов // Корпорации и учрежде­ния : сб. статей / отв. ред. М. А. Рожкова. — М. : Статут, 2007. — С. 119—126.
  14. Жорнокуй Ю. М. Цивилистическая основа реализации субъективного корпоративного права / Ю. М. Жорнокуй. — X. : Золотая миля, 2012. — С. 52.
  15. Ушакова Ю. А. Поняття, зміст та форми права власності : автореф. дис. на здобуття на­ук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Ю. А. Ушакова. — К., 2011. — С. 7.
  16. Примак В. Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 20.00.03 / В. Д. Примак. — К., — С. 3. 10.
  17. Черевко П. П. Створення юридичних осіб приватного права : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / П. П. Черевко. — К., 2009. — С. 9—10.
  18. Кучеренко М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права : моно­графія / I. М. Кучеренко. — К. : Ih-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. — С. 19.
  19. Кравчук В. М. Соціально-правова природа юридичної особи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / В. М. Кравчук ; Львів. нац. ун-т імені !вана Франка. — Л., 2000. — С. 3.
  20. Борисова В. I. До проблеми сутності юридичної особи / В. I. Борисова // Еволюція ци­вільного законодавства: проблеми теорії і практики : матер. міжнар. наук.-практ. конф. (29—30 квітня 2004 р., м. Харків). — X. : Академія правових наук України ; НД! приватного права і підприємництва ; HДI інтелектуальної власності ; Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, 2004. — С. 125.
  21. Олькіна О. В. Юридичні особи як суб’єкти конституційних правовідносин / О. В. Оль- кіна // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. — № 1028. Серія «Право». — Вип. № 12. — 2012. — С. 120—123.
  22. Пасічник А. В. Окремі аспекти поняття юридичної особи в адміністративному праві / А. В. Пасічник // Правовий вісник Української академії банківської справи. — 2011. — № 2(5). — С. 54—58.
  23. Кузнецова Н. С. Поняття й класифікація юридичних осіб в цивільному праві України: теорія і практика / Н. С. Кузнецова // Сучасні проблеми приватного права : зб. наук. праць, присвячених 80-й річниці з Дня народження Ярославни Миколаївни Шевченко / відп. ред. Н. С. Кузнецова, Р. О. Стефанчук. — К. : ВГО «Асоціація цивілістів України». — Кам’янець- Подільський : ТОВ «Друкарня «Рута», 2012. — С. 165—166.
  24. Паращевіна О. А. Співвідношення понять «юридична особа» та «колективний суб’єкт права» в контексті обґрунтування категорії «складовий колективний суб’єкт права» / О. А. Па­ращевіна // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / кер. авт. кол. С. В. Ківалов ; відп. за вип. Л. І. Кормич. — О. : Фенікс, 2011. — Вип. 43. — С. 214.