Інфляція — це соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Вона є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності.

Загальноекономічний характер інфляції створює потребу дослідження всієї сукупності чинників та їх питомої ваги у інфляційному процесі. Досвід багатьох країн світу переконує, що боротьба з інфляцією була успішною там і тоді, коли інфляція досліджувалась комплексно, коли в ній шляхом пофакторної діагностики виділялися визначальні чинники. На основі цих досліджень класифікувались відповідні типи інфляції і проти їх дії розгорталась успішна боротьба.

Думка, що інфляція є наслідком дії всієї сукупності певних економічних факторів, породила кейнсіанський підхід до подолання інфляції за допомогою реалізації комплексу економічних важелів. В тому числі і активного втручання держави у обмеження надлишкового попиту, який ще називають “ефективним попитом”, а саме: попитом з боку держави, приватного бізнесу й населення. За умов граничної зайнятості усіх факторів виробництва (виробничих потужностей, використання матеріальних і сировинних ресурсів та робочої сили) зростання будь-якого компоненту сукупного попиту веде до інфляційного розриву між товарною і грошовою масою, який заповнюється інфляційним зростанням цін.

Світовий досвід країн ринкової економіки знає два основних способи регулювання інфляційного процесу: кейнсіанський і монетаристський. Кейнсіанський метод передбачає розширення впливу держави на економіку, підвищення її регулюючої ролі в кредитно-відсотковій політиці, а монетаристський, проти якого виступають усі прихильники унітарної держави, — впровадження таких дій, як самоусунення держави з економічного життя, відмова від дотацій на соціальні та інші потреби. Звичайно, в країнах, де такі дотації не мають істотного значення, монетаристські дії дають значний позитивний ефект. Однак очевидно, що застосування цього методу у нас нині неможливо, бо неможливо раптово припинити субсидії на культуру, сільське господарство чи багатодітним сім’ям.

Виходячи з надмірного попиту, кейнсіанці зосереджували антиінфляційні заходи на зменшення ділової активності, насамперед, державного сектора економіки, скороченні державних замовлень, обмеженні кредиту шляхом підвищення банківського проценту, підвищенні ставок оподаткування та ін. У політиці дефляції активна роль відводилась державі і в інших сферах регулювання в тому числі у складанні стабілізаційних заходів щодо затрат, “заморожування” заробітної плати та зменшення інших елементів ефективного попиту.

Монетаристи вважають, що скорочення попиту на гроші, зумовлене високими альтернативними витратами утримання реальних касових залишків, прискорює темп інфляції.

Отже, основними причинами інфляції, за монетарними, є:

– грошова емісія, не забезпечена товарною масою;

– кредитна емісія;

– криза валютно-фінансової системи;

– зростання бюджетного дефіциту та державного боргу;

– мілітаризація економіки, яка є причиною збільшення видатків бюджету, додаткового поглинання матеріальних і трудових ресурсів, а отже, вилучення зі сфери виробництва споживчих товарів, збільшення споживчого попиту з боку зайнятих в оборонній промисловості;

– державна монополія;

– монополізм підприємств;

– механізм оподаткування (при збільшенні податку на прибуток проявляється тенденція до зниження обсягів виробництва).

Причинами інфляції прихильники немонетарної теорії вважають:

1) зростання витрат виробництва внаслідок:

– перевищення темпів зростання заробітної плати над темпами зростання продуктивності праці;

– перевищення темпів зростання податків над темпами зростання доходів;

– зростання цін на сировину та енергоресурси;

2) зростання сукупного попиту, не пов’язаного зі зростанням грошової маси. Причиною збурення сукупного попиту в цьому випадку є оптимістичні очікування підприємців щодо майбутньої кон’юнктури в умовах повної зайнятості. За цих умов зростання сукупного попиту зумовлює зростання рівня цін, яке урівноважить сукупний попит і сукупну пропозицію;

3) структурні зрушення в сукупному попиті, які виявляються в зростанні попиту на нові престижні товари при зростанні добробуту населення, що призводить до зростання їх цін, але на інші товари вони не знижуються, і зменшується їхня пропозиція, таким чином загальний рівень цін зростає;

4) зміни структури ринку, пов’язані із владою монополій, олігополій та держави, яка реалізується в адміністративному монопольному зростанні цін.

У реальному житті інфляцію спричинюють як монетарні, так і немонетарні чинники.

Сучасна економічна наука розрізняє два типи інфляції:

– інфляцію попиту;

– інфляцію пропозиції (витрат).

Залежно від темпів інфляції та її впливу на економіку виділяють помірну (повзучу), галопуючу та гіперінфляцію.

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найпоширенішим показником для розрахунку інфляції є:

— індекс споживчих цін (ІСЦ);

— індекс цін виробників (ІЦВ);

— дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя.

Індекс цін виробників (ІЦВ); характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва. які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визначається ІСЦ. Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його часто використовують при характеристиці інфляції витрат, особливо коли зростання оптових цін відбувається в часі попереду зростання роздрібних цін. Цей індекс застосовується більш обмежено, ніж ІСЦ.

Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСЦ та ІЦВ, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси.

Найчастіше використовується для характеристики інфляції ІСЦ. Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні досить великої кількості товарів (Державний комітет статистики (ДКС) України використовує споживчий кошик з 296 компонентів та висока частота оновлення даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП, що хоча й охоплює більшу кількість товарів, однак розраховується лише щоквартально.

Отже, інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства між соціальними групами населення, зниження матеріального стимулювання праці, до спаду виробництва, скорочення інвестицій, гальмування науково-технічного прогресу, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни, зменшення конкурентних можливостей на світовому ринку.

Інфляція негативно впливає на якість активів. Вона принципово змінює розподіл доходів і майна. Ті, хто має тверді заробітки, відчувають зменшення їхньої купівельної спроможності. Ті, хто має заощадження, також відчувають вплив інфляції — їхні заощадження постійно знецінюються.

Інфляція «роз’їдає» реальну вартість активів, бо знецінюються не тільки гроші, а й цінні папери, страхові поліси, депозити тощо. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між кредиторами і дебіторами. Програють кредитори, а виграють позичальники (дебітори) передовсім держава, оскільки інфляція значно зменшує реальну величину державного боргу. Усе це дестабілізує суспільство, знижуючи реальні доходи широких верств населення. Інфляція також звужує внутрішній ринок, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію, породжує «тіньовий бізнес».

Список використаної літератури

1. Алєксєєв І.В. Гроші та кредит / І.В. Алєксєєв, М.К. Колісник Навчальний посібник. — К.:Знання, 2009.- 253 с
2. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / В.Д. Базилевич, В.М. Попов. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес,2004. — 615 с.
3. Коваленко В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика: навч. посібн. / В. В. Коваленко — К.: Знання України, 2006. — 332 с.
4. Круш П. В. Клименко О. В. Інфляція: суть, форми та її оцінка: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 288 с.
5. Радіонова І.Ф. Макроекономіка / І.Ф. Радіонова: Навчальний посібник. — К.: Університет економіки та права КРОК. 2004. — 72 с.