Вступ

Актуальність теми дослідження. Японія — це інновації. Японія — це потужний розвиток у різних галузях суспільної діяльності. Японія — це неповторна самобутня країна з глибокими філософськими ідеями, течіями й певним розумінням навколишнього світу.

Увесь світ с захопленням й пошаною ставиться до сучасної Японії, країни постійних наукових відкриттів й технологічних звершень, стрімкою економікою й великим потенціалом розвитку у майбутньому. Однак сучасна Японія, котру всі звикли сприймати такою, якою вона є зараз, не змогла б досягти своєї могутності без жодної на те причини. Оскільки велич Японії, її могутність і краса мільйонів вогників хмарочосів, корпорацій й фірм — це є вже готовим результатом, або слідством певних обставин і діяльності. На нашу думку, першоосновою, або ключем до всього, в тому числі розвиненості держави і цілісності суспільства є — ОСВІТА. Саме освіта і вихованість людини є тим джерелом й рушійною силою прогресу усієї нації в цілому.

Бурхливий розвиток повоєнної Японії, її досягнення в галузі науки, техніки і технології становлять величезний інтерес для вивчення не лише її економіки і політики, але й різних галузей культури, зокрема, системи освіти країни. Після закінчення обов’язкової школи підлітки мають можливість або безпосередньо включитись у трудову діяльність, або вступити у професійне чи технічне училище, або продовжити навчання в 3-річній повній середній школі, яка є необов’язковим і платним ступенем освіти. Однак феномен японської освіти полягає в тому, що абсолютна кількість молоді продовжує свою освіту в повній середній школі (понад 90 %). Японія найосвіченіша країна світу. Вже зараз 95% японців мають середню освіту. Першими в світі вони досягли «всезагальної середньої грамотності». До 25 років більше 40% японських юнаків і дівчат отримують вищу освіту. Рівень освіти винятково високий у всіх прошарках суспільствах. Сьогодні Японія вийшла на провідні позиції в сфері освіти у світі, тому дослідження особливостей та принципів загальної освіти в Японії є актуальною.

Проте перш ніж розпочати розмову про виховання й систему освіти в Японії необхідно поставити перед собою мету і завдання, котрі допоможуть нам пролити світло на деякі поняття філософії виховання дітей, а також дати відповіді на турбуючи нас запитання стосовно системи освіти.

Тому мета нашого дослідження – з’ясувати як виховання дітей в Японії вплинуло на економічний розвиток країни.

Виходячи з мети, ми поставили перед собою наступні завдання:

• показати на тлі національних, соціокультурних, педагогічних особливостей різнонаправленість виховання та навчання, проаналізував основні ідеї сучасної японської педагогіки;
• виявити ставлення японців до виховання та освіти;
• показати специфіку роботи японської школи;
• проаналізувати систему освітньої та виховної роботи.

Розділ 1. Історичний контекст системи освіти та виховання Японії

1.1. Система освіти Японії в історичному й сучасному контексті розвитку

Історичний контекст системи освіти Японії у різні історичні часи і епохи був залежним від певних, особливих історичних подій і світосприйняття, що так чи інакше, але мали свій вагомий вплив на систему освіти й потребу у навчанні. Кожний історичний період у системи освіти відрізняється один від одного, має свою особливість й характерність.

Осмислюючи процеси, що відбуваються у сучасній Японії, з позиції занурення в соціокультурний контекст її власної і всесвітньої історії, ми виходимо на дві складно переплетені між собою реальності. З одного боку, японці славляться своїм умінням запозичувати чужі досягнення. Оригінальні розробки, нові форми організації виробництва й навчальної діяльності, створені в інших країнах, нерідко знаходять широке застосування в Японії набагато раніше, а ніж у себе на батьківщині. Але з іншого боку, запозичені зовнішні форми наповнюються своїм, національним змістом, що дозволяє досягти феноменальних результатів.

Основним завданням політики японської держави у сфері освіти стало виховання і навчання творчої, неординарно мислячої, гармонійної й духовно розвиненої особистості, здатної діяти й різноманітно — консолідованих суспільних й державних структурах.

Усі компоненти освітньої системи (дошкільна, шкільна, а також вища освіта) взаємопов’язані й підпорядковані єдиній меті — передати підростаючому поколінню традиційні моральні й культурні цінності сучасного японського суспільства (колективізм, повагу до людини і природи, прагнення до максимальної творчої самовіддачі).

У середньовічній Європі релігія й мораль були, переважно, сферою діяльності могутньої церкви. Буддійські храми в Японії, втратили свої позиції під час періоду Едо, поступившись своїм правом впливу у духовній сфері новим конфуціанським школам. Тобто школи, як тоді так і зараз, виконували функції, розділені в західному суспільстві між школою і церквою [1, 54].

Перша реформа освіти в Японії, що заклала основи формування його сучасного вигляду, розпочалася з прийняттям у 1872 р. “Основного закону про освіту”. Нова система освіти, яка запровадила обов’язкове навчання, повинна була сприяти зміцненню волі й ініціативи народу, прискоренню модернізації японського суспільства, а так само — досягненню проголошеної мети — «збагаченню й зміцненню держави».

У довоєнний період (30-40 рр.) широкого розповсюдження набула про- воєнна освіта. Над усіма навчальними установами, шкільними програмами і вчителями встановлювався суворий державний контроль. Курси з військової підготовки стали частиною загальноосвітньої програми як для хлопчиків, так і для дівчаток.

На післявоєнний час припадає друга реформа освітньої системи. У 1947 р. був прийнятий «Основний закон про освіту», відповідно до якого обов’язкове навчання було продовжено до 9 років, а шкільна адміністративна система зазнала децентралізації [1, 89].

Велика увага приділяється в Японії дошкільній освіті, адже відповідно до тверджень психологів, до семи років людина одержує 70% знань й тільки 30% — за все подальше життя. У дитинстві закладається вміння дитини контактувати з іншими людьми, а це в японському суспільстві, котре у першу чергу зорієнтоване на цінності колективу, є дуже важливою особливістю.

Дошкільна освіта, традиційно починається у родині. Взаємодії з іншими людьми діти навчаються у власній родині, спостерігаючи за своїми батьками, однак практика залучення дітей до групових цінностей здійснюється в дитячих садах і школах. Японські вихователі, навчаючи дітей взаємодії, формують їх у маленькі групи, що є найважливішою відмінною рисою організації дошкільного виховання.

Одним з аспектів у стратегії соціалізації з боку вчителів початкової школи є формування дитини як цілісної особистості. На заняттях, присвячених роздумам й самокритиці, які є обов’язковою частиною програми в більшості класів, діти обговорюють, що їм подобається, або не подобається у школі, відзначають випадки своєї поганої поведінки, якість виконання індивідуальних і групових завдань то що [1, 93].

Таким чином, ми бачимо, що вчитель виконує безліч ролей і несе відповідальність не тільки за навчання, але й за дисципліну дітей, за проведення вільного часу учнями, за безліч інших завдань, які в інших культурах ніяк не пов’язують з поняттям «навчання» і розглядається як обов’язок батьків чи інших структур.

1.2. Особливості освітньої системи Японії

Особливістю освітньої системи в середній ланці є те, що в навчальному плані відсутні систематичні курси хімії, фізики, біології, географії, історії. Замість них вивчаються систематичні курси природознавства і суспільствознавства.

Найважливішою особливістю початкової й середньої освіти в Японії є поняття «кокоро». Для кожного японця «кокоро» означає ідею освіти, яка не зводиться тільки до знань і вмінь, а сприяє формуванню характеру людини. На українську мову «кокоро» можна перекласти як серце, душа, розум, менталітет, гуманність.

У змісті поняття «кокоро» включається наступна проблематика: повага до людей і тварин, симпатія і великодушність до інших людей, пошук істини, здатність відчувати прекрасне й піднесене, мати самоконтроль, зберігати природу, вносити внесок у розвиток суспільства. Даний принцип пронизує зміст усіх програм, предметів, й навіть рутинну щоденного життя [2, 79].

Курс шкільного навчання в Японії займає 12 років, де половина курсу припадає на початкову школу через виняткову складність й трудомісткість вивчення рідної мови й історії.

У Японії вища освіта вважається обов’язковою й пов’язана з системою професійної освіти. Система вищої освіти включає в себе такі основні чотири види освітніх установ як: університети повного циклу (4 роки); університети прискореного циклу (2 роки); професійні коледжі; технічні інститути.

В університетах повного циклу навчання триває 4 роки, проте на медичному й ветеринарному факультетах — 6 років. Після закінчення основного 4-річного курсу навчання в університеті, випускник може вступити до магістратури чи докторантури. Термін навчання в магістратурі в японських вузах — 2 роки.

Докторантура припускає 5 років навчання. Японські вузи мають унікальний у світі інститут «студента-дослідника». Це означає, що студент, який поставив перед собою мету здобуття наукового ступеня, має можливість займатися дослідницькою діяльністю в обраній їм конкретної області знань протягом від 6-ти місяців до 1-го академічного року [3, 45].

В університетах прискореного циклу термін навчання складає 2 роки, але для бажаючих отримати спеціальність медичної сестри термін навчання складає 3 роки. Близько 60% студентів університетів прискореного циклу становлять дівчата. Вони спеціалізуються на таких напрямках як: економіка, література, іноземні мови, педагогіка, соціальний захист. В останні роки в Японії особливою популярністю користуються суспільні науки.

Професійні коледжі. Цей вид вищої освіти в Японії орієнтований на тих, хто бажає отримати вузькотехнічну освіту. Термін навчання у цьому випадку не більше 3-х років.

Термін навчання у таких інститутах становить 5 років, і вони дають широку технічну підготовку своїм студентам. Випускники таких інститутів влаштовуються на роботу на фірми та дослідницькі центри, пов’язані з розробкою нової передової технології і ноу-хау. У технічних інститутах готують також фахівців торгового флоту.

В останні роки Міністерство освіти Японії “Момбусе” стало приділяти особливу увагу короткостроковим форм отримання спеціальної освіти для студентів-іноземців. Передбачені терміни перебування в країні при цьому можуть становити від 1-го семестру до 1-го року. Близько 20 приватних університетів Японії надають в даний час можливості для отримання такої освіти [4, 136]. Проте їхня кількість швидко зростає, в тому числі за рахунок підключення і державних вузів. При цьому держава і приватні фонди виділяють стипендії та інші види матеріальної допомоги на умовах, передбачених для студентів повного циклу навчання.

Для отримання звання магістра студент повинен закінчити 2-річну освіту, представити магістерську дисертацію й одержати за неї позитивну оцінку, а також здати екзамен за спеціальністю. Термін перебування в аспірантурі становить 3 роки, але після 2-річного навчання в магістратурі [4, 147].

Таким чином, можна зробити висновки, що у структурному плані система загальної освіти багато в чому нагадує американську. Однак це стосується лише формальної побудови школи. За своїм змістом, за своїм духом, японська школа унікальна. Вона ніколи не була вузько прагматичним засобом вирішення яких- небудь приватних проблем. Вона завжди зберігала родову сутність — працювала в широкому ціннісно-смисловому контексті.

Розділ 2. Національна, соціокультурна, педагогічна специфіка та різнонаправленість виховання та навчання в сучасній японській школі

2.1. Складові змісту загальної освіти в Японії

Загальна освіта в Японії має свою дуже чітку структуру: початкова школа з початковим навчанням, трирічна середня школа першого ступеня і трирічна середня школа другого ступеня. У структурному плані система загальної освіти в Японії значною мірою нагадує американську. Однак це стосується в основному формальної побудови школи. За своїм змістом, а особливо за духом, японська школа унікальна. Японці наполегливо йшли до створення своєї власної системи освіти. І хоч в ході цього процесу були зроблені способи запозичення спочатку французьких і пруських, а в повоєнні роки американських зразків, соціальна історія японців і японські соціальні цінності заважали засвоєнню зарубіжних стандартів. В результаті поступово склалася справді японська шкільна система [2, с. 217].

Початкова школа — масовий навчальний заклад, що знаходиться у віданні муніципалітетів. Приватні початкові школи зустрічаються дуже рідко. Згідно з офіційними документами, початкова школа зобов’язана розвивати дітей розумово, фізично, естетично і морально. Зміст освіти в цих школах досить різноманітний.

Значне місце в учбовому плані початкових шкіл займає навчання японській мові. Засвоєння ієрогліфіки становить значні труднощі для дітей, і тому вироблення навичок письма і читання вимагає багато часу і зусиль. На японську мову в початковій школі відводиться 7-9 годин на тиждень, що становить 35-36% всього учбового часу. Учні повинні засвоїти 1850 ієрогліфів — мінімум, встановлений Міністерством освіти (але навіть для читання книг і газет їх слід знати значно більше — до трьох тисяч). Половиною цього ієрогліфічного мінімуму треба оволодіти вже в молодших класах. До того ж кожний з ієрогліфів має декілька варіантів читання і вимови. Вивчення ієрогліфіки розвиває пам’ять, привчає до гострого та закінченого викладу думок, формує абстрактно-конкретне мислення ( адже кожний ієрогліф означає велику кількість понять). Нескінченне переписування ієрогліфів виховує акуратність та працьовитість.

Арифметиці належить друге місце за вагою в учбовому плані початкової школи. В 1-2 класах на арифметику відводиться 3-5 годин на тиждень, а в 4-6 класах — 6 годин.

Молодші школярі вивчають також курс природознавства, який об’єднує елементарні знання з біології, хімії, геології і фізики.

Суспільствознавство, що дає в комплексі знання з географії, історії, етнографії, знайомить дітей з краєзнавчим матеріалом, в поєднанні з уроками моралі, має на увазі політичне виховання дітей.

Серйозна увага в початковій школі приділяється фізичному вихованню (фізкультурі відводиться 3 години на тиждень) та розвиткові естетичних умінь і навичок. Музичні заняття, малювання, ліплення, художня і ручна майстерність обов’язкові для всіх учнів. Заняття будуються із врахуванням культурних і естетичних традицій японського народу і формують художній смак, яким так відрізняються японці. Японських школярів вчать грати на 2-3 музичних інструментах, дають початкові навички образотворчого мистецтва.

«Спеціальна діяльність» включає формування поведінки під час обіду, учнівські ради, гурткову діяльність, спортивні змагання, екскурсії, громадську роботу тощо.

На уроках музики діти часто співають хором. Усі оволодівають нехитрим музикальним інструментом — сопілочкою. На уроках малювання і праці виготовляють художні аплікації; практикуються етюди на свіжому повітрі [3, с. 53-58].

З вивченням навчальної програми в початковій школі не поспішають. Наголос робиться на те, щоб всі учні в достатній мірі засвоїли матеріали, без чого не слід рухатись далі.

Тривалість урока в початковій школі — 45 хв.

В приватних школах частина годин чи всі години на «виховання моралі» можуть бути замінені релігійним вихованням.

Знання учнів оцінюються за п’ятибальною системою: відмінно, добре, задовільно, незадовільно, погано [3, с. 59].

В класі достатньо вільна атмосфера. Діти вільно переміщуються з місця на місце, перемовляються. Тому гомін стоїть неймовірний. Вчитель не намагається перекричати учнів. Він дає свої пояснення, і ті, хто хоче, прислухуються. Ті, хто цього не робить, дуже скоро будуть вчиняти так само. Адже додаткові заняття у початковій школі не передбачені. Щоб надолужити знання, потрібно буде заплатити більше репетиторам [4, с. 24].

Якщо в США і Європі завдання освіти дітей покладене головним чином на працівників освіти, то в Японії першими учителями і головною опорою японської дитини є батьки, перш за все, мати. Вона показує своїй трирічній дитині, як малювати і робити паперові іграшки (орігамі). Коли дитина йде в підготовчий клас, як це роблять 90% чотирирічних японців, учитель не вчить її буквам і цифрам: це, як правило, робить вдома мати. Вона щоденно обмінюється записками з вчителем про те, як поводить себе дитина вдома і в школі. Успіхи і невдачі дітей гостро переживають всі члени сім’ї, особливо матері. На матір сьогодні лягають турботи по влаштуванню дітей у престижні школи, спостереження за їх просуванням в навчанні. Матері настільки входять у свою роль, що забувають про все і нерідко замість дитини, яка через хворобу не може відвідувати школу, на уроках сидить її мати. Вона скрупульозно записує все, що повідомляє дітям вчитель[5, с. 112].

Молодша середня школа в складі 7-9 класів виникла в результаті реформи 1947 р. Урок тут триває 50 хвилин. У молодшій середній школі японські школярі приступають до вивчення іноземних мов, однак спеціальних годин на них не виділяють, а використовується час додаткових занять на розсуд викладача (так звані факультативні предмети).

У школі для підвищення результативності викладання вживають спеціальну систему тестів, щоб дізнатися про мотиви негативного та позитивного ставлення учня до тих чи інших учбових предметів. У тестах закладено варіанти відповідей: складно — не складно, подобається — не подобається курс, потрібен — не потрібен для вступу до ВНЗ, подобається — не подобається вчитель. Після ознайомлення з відповідями до організації навчання вносяться корегування [3, с. 39].

Японський школяр складає жорсткі вступні випробування в середню школу другого ступеня, у коледж, до університету. Екзамени постійно супроводжують його в ході навчання. Тому навчальний процес у японських школах орієнтований часто не на творче оволодіння знаннями, а на запам’ятовування, тобто на здобуття такої інформації (наприклад, дат битв, хімічних формул й та інше), яка може знадобитися на екзаменах. Це зумовлює й масове відвідування різних приватних курсів. В Японії процвітають «домашні курси», які забезпечують підготовку учнів до екзаменів на квартирах викладачів. Зриви на екзаменах призводять до виникнення нервово-психічних розладів у дітей, до матеріальних збитків для батьків. Частими є випадки, коли школярі, які не склали іспити, закінчують життя самогубством [4, с. 48].

Широкого розповсюдження в Японії набули школи майстерності, хоч правильніше було б їх назвати репетиторськими школами. Це необов’язкова школа, але вкрай необхідна для переходу на наступний ступінь середньої школи і в університет.

Старша середня школа. Диференціація освіти в Японії розпочинається на рівні старшої середньої школи. У 1989 р. 74% учнів цієї школи навчалися на загально-академічному потоці, інші — на спеціалізованих і професійних потоках (бізнес — 10,4%, сільське господарство — 2,8%, техніка — 8,7%, догляд за дітьми — 1,4%, рибне господарство — 0,3%, інші — 1%) [6, с. 98].

Закінчуючи неповну середню школу, учні складають екзамени в старшу середню школу.

Загальнонаціональним стандартами передбачений учбовий план старшої середньої школи, який складається з восьми концентрів:

• японська мова;
• суспільствознавство;
• математика;
• природознавчі науки;
• фізичне виховання та здоров’я;
• мистецтво;
• іноземна мова;
• домоведення;
• економіка.

Перший рік в цій школі загальноосвітній, а потім на другому і третьому роках заняття йдуть за вибором. З 5 предметів гуманітарного циклу, наприклад, слід вибрати 2. «Навчальна програма» для старшої середньої школи включає назву предметів для загального і спеціалізованого навчання, а також встановлює мету і зміст освіти. Окрім того, вона визначає число заліків з більшості загальноосвітніх предметів і 35 годин урочних занять зараховуються

як один залік. Для закінчення середньої школи, її старшого ступеня, учням необхідно скласти більше 80 заліків. Учні ж, які навчаються на спеціалізованому відділенні, повинні додатково скласти більше 30 заліків з професійних і спеціальних предметів.

На спеціалізованому (професійному) відділенні вчаться за такими напрямками: промисловість, комерція, рибальство, сільське господарство, охорона здоров’я, домоводство.

Учні загальноосвітніх відділень самі складають свої навчальні плани з предметів академічного циклу, віддаючи перевагу або природничо-науковим, або гуманітарним предметам. Не виключається на загальноосвітньому відділенні і вивчення ряду професійних предметів. У всякому випадку, будь-яка повна середня школа надає порівняно широку самостійність учням у відповідності з їх індивідуальними прагненнями і потребами.

В числі загальноосвітніх навчальних предметів в старшій середній школі учні вивчають японську мову, географію, історію, суспільствознавство, математику, природничі науки (загальне природознавство, фізика, хімія, біологія, геологія), здоров’я і фізичне виховання, мистецтво (музика, образотворче мистецтво, художнє ремесло, каліграфія), іноземну мову (основна, як правило, англійська, французька, німецька), економіку домашнього господарства (загальне домоводство, способи ведення домашнього господарства, основи сімейного життя).

В старші школи вступають діти з різних префектур (особливо в привілейовані школи). Склавши вступний іспит, вони поселяються в шкільних гуртожитках, в яких панує дух спартанства. Вузький коридор кожний день миється по черзі учнями. Сплять вони на матрацах, що кладуться прямо на підлогу. Старша середня школа — платна [4, с. 21].

2.2. Система освітньої та виховної роботи в загальноосвітній школі Японії

Японська школа вивчила і, виходячи з місцевих умов і можливостей, використовує в практиці роботи шкіл різноманітні методи навчання США, Англії і ряду інших країн. Нерідко в практиці роботи застосовується «метод проектів»: клас поділяється на групи і перед ними ставляться «проекти- завдання», різні для кожної групи. При класно-урочній системі клас часто розбивають на 6-7 рухливих груп в залежності від успішності. Йде індивідуальна групова робота: обговорення відповідей на питання учителя йде в групі, потім обговорюється загальна відповідь [7, с. 305].

В країні існує невелика мережа приватних шкіл. Відповідно до Закону про освіту, у всіх початкових і середніх школах кожен предмет забезпечується підручником. Підручники для шкіл всіх типів затверджуються Міністром освіти, науки і культури.

Навчальний рік в японських школах починається 1 квітня, а завершується в березні. Він поділений на три триместри з 40-денними канікулами в липні та серпні і зимовими канікулами в кінці грудня. Японські діти відвідують школу 240 днів на рік, включаючи заняття по суботах (у США навчальний рік триває 180 днів). В американських школах тримісячні канікули. Коли ж в Японії наступає 40-денна перерва в навчанні, кожний учень привозить додому купу робочих журналів із завданнями і майже щоденно працює над ними. За шкільними стінами, як показало недавнє дослідження, японські діти витрачають на підготовку домашніх завдань в середньому дві години на день. Більшість учнів молодших середніх шкіл спить сім з половиною годин на добу. Самі собі вони залишені всього три години. Кожний третій учень з числа опитаних на питання, що б йому найбільше хотілося в даний момент, заявив: спати. Більшість учнів японських середніх шкіл не ходять на побачення, не водять автомашини, не підробляють і навіть не займаються домашніми справами. Вони вчаться. З 6 до 18 років американські діти, в середньому проводять перед телевізором 15 тисяч годин. Це на дві тисячі годин більше, ніж в школі. В Японії ж діти проводять біля телевізора в середньому в 8-10 разів менше.

Наповнюваність класів у японських школах може досягати за встановленою нормою 45 чоловік. Тривалість уроку в старшій середній школі 50 хвилин з шестиденним робочим тижнем. Щодня не менше шести уроків.

Японські педагоги вважають, що всі учні можуть успішно засвоювати шкільну програму. І якщо хтось відстає, то йому радять бути уважнішим у школі і більше часу відводити на читання вдома. Відомо, що учні старших класів загальноосвітніх шкіл Японії на виконання домашніх завдань витрачають не менш як п’ять годин — японська школа функціонує під девізом: «Успіху добиваються невтомною працею», «Якщо відстаєш, наполегливіше працюй над собою». У школі панує принцип: «Працювати на межі своїх можливостей».

На відміну від США чи Англії, де одним із основних принципів організації навчально-виховного процесу в школі є розподіл учнів за здібностями, в Японії, починаючи з елементарної школи, дітей не розподіляють по потоках чи треках, невстигаючих не залишають на повторний рік, а дають можливість наздогнати пропущене. Завдання учителя не заохочувати змагання в навчальній групі, а вести її сходинами знань як єдине ціле, щоб досягти досить високого рівня підготовки всіх, виходячи з вимог, розрахованих на середнього учня [5, с. 156].

Учбові програми японських шкіл досить насичені. Тут діє один для всіх навчальний план, розроблений міністерством освіти. За підрахунками Т.Ролена, за 12 років навчання у загальноосвітній школі Японії можна отримати такий обсяг знань, який у США дає середня школа плюс коледж.

Гордяться японці і тим фактом, що переважна більшість вчителів у всіх типах шкіл — чоловіки.

Для дівчат, на відміну від хлопців, дванадцять шкільних років стають справді роками безхмарного щастя. Весело наспівуючи зранку, вони одягають свої сині плаття-форми з матроськими комірцями, які були запроваджені майже століття тому. Після уроків, коли хлопчики, борючись за краще майбутнє, сидять над книжками, групки дівчат шикуються біля вітрин магазинів молодіжної моди, подовгу сидять у кав’ярнях. Головне призначення жінки, вважають в Японії, — це все-таки не служба, а материнство. Зрозуміло, дівчина повинна попрацювати декілька років в колективі, щоб взнати життя, але лише до одруження. У юних японок немає того насмішливо-покровительського ставлення до хлопчиків, яке процвітає у наших школах. На хлопців тут дивляться з повагою, як на людей, які трудяться на благо своєї майбутньої сім’ї.

Дисципліна в школах досить строга. Учні початкових і молодших середніх шкіл носять уніформу. Прикраси, косметика, зачіски, як правило, заборонені. В порівнянні з американськими школярами японці в п’ять разів рідше пропускають школу. Становище із злочинністю хоч і погіршилося, але за міжнародними мірками вона на низькому рівні.

Велике значення японська школа надає праці. Згідно з навчальними планами у початковій школі викладають два предмети, пов’язані з працею: «Малювання і ручна праця» та «Домоводство». Протягом шести років на малювання і ручну працю відводиться 452 години навчального часу. Учням дається свобода для самовияву своїх ідей і здібностей. Вони мають навчитися малювати, вишивати, виготовляти корисні й красиві речі, елементарні механічні іграшки, а також уміти сприймати і оцінювати красиве. На уроках домоводства, на які в V і VI класах відводиться по 70 годин, школярі оволодівають елементарними навичками приготування їжі, прибирання і прикрашання житла [3, с. 19].

Значне місце трудовому навчанню як самостійному предмету відводиться у навчальному плані молодшої середньої школи.

Таким чином школа розглядається як база довічного виховання та самовдосконалення. Поза школою створюються інші навчально-виховні структури.

В умовах різких соціальних змін посилюється потреба в безперервному придбанні нових знань та вмінь та використання новітніх технологій.

2.3. Вплив виховання дітей на економічний розвиток країни

Існує широко розповсюджена думка, що глобалізація призводить до зниження впливу національних державних структур, ослабленню політичної влади. Одна з загроз глобалізації полягає у тому, що її механізм загрожує руйнуванням сформованих інститутів громадянського суспільства та суспільних підвалин. Держава стає слабкою та нездатною відповідати виклику нового часу. Подібне ослаблення держави призводить до трансформації ролі особистості, втрати індивідуальної, соціальної та національної самосвідомості, що врешті-решт відображується на успішному розвитку держави в цілому [1, с. 6].

У сучасному суспільстві вагомого значення набувають якісні, інтенсивні фактори розвитку виробництва, зростає економічна та суспільна значущість освіти. Вражаючим прикладом у цьому є Японія, яка спромоглася вже наприкінці XIX сторіччя успішно провести капіталістичну модернізацію Мейдзі, що до 1868 року перебувала у стані глибокого застою в умовах повної самоізоляції. Основні зусилля суспільства були спрямовані на запозичення та вдосконалення моделей розвитку західних, одночасно з утворенням власної системи народної освіти із обов’язковою загальною початковою освітою.

Глобалізація є багатоплановим та неоднозначним процесом, який на даний момент вже вийшов за рамки економічної сфери, торкнувся усіх областей життєдіяльності людини: світове господарство, політичні структури, екологічна взаємозалежність, інформаційний простір, що стирає межі у духовній, культурній, психологічній складовій життя особистості.

Японія активно вивчає проблему глобалізації та своєї ролі у мінливому світовому просторі, ступінь участі у глобальних процесах, та взаємозв’язок процесів глобалізації та підйому патріотичних настроїв у суспільстві [1, с. 10]. Японцям притаманне розуміння того, що для людини її індивідуальність, неповторність й унікальність залишається єдиною точкою опори у швидко мінливому світі. Це стосується і суспільства в цілому. Усвідомлюючи проблему, влада Японії вжила заходів щодо зміцнення національної свідомості, виховання поваги до історії, коренів, традицій народу та виховання у молоді якостей, що є необхідними для формування нового типа особистості, яка пишається своєю країною та її історією.

Традиція морального виховання у Японії протягом багатьох сторіч була пов’язана із конфуціанською доктриною, що проголошувала необхідність поваги старших, вчителів, влади. Причому, на відміну від китайського варіанту конфуціанства, у Японії не знайшла належної підтримки ідея про „мандат неба”, тобто про правомірність заняття імператором трону [2, с. 44]. У японській історії ніколи не підіймалося питання про необхідність зміщення імператора, а у разі посилення інших соціальних шарів останній залишався сакральною особою, яка приймала участь у релігійних культах. Це вказує на те, що моральне виховання було тісно пов’язане з традиційним пієтетом по відношенню до влади.

При цьому варто звернути увагу на те, що японцям притаманні риси характеру, які протягом довгого часу дозволяли нації виживати у важких природних умовах, колективно вирішувати завдання та жити згідно з законами природи та суспільства.

Цілеспрямована робота з підготовки справжніх членів японського суспільства починається з першого класу школи. У перші дні діти у школі практично не вчаться. Вони приходять до неї з мамами на декілька годин, як на екскурсію. У школі їм показують, що таке парта, як за неї сідати та як зручно ставити портфель. Особливу увагу приділяють етикетові:   як вітатися,

прощатися, як слухати вчителя, як ставити питання та як відповідати. З цього починається привчання до найважливішої частини дорослого життя — дотримання формальних норм поведінки. Численні етикетні вимоги супроводжують японця протягом усього життя, тому їх засвоєння починається з раннього дитинства.

Звичка ретельно дотримуватися установлених правил — одна з найголовніших цілей шкільного виховання. У будь якій діяльності, навіть творчій, завжди заздалегідь визначаються норми припустимості, яких слід дотримуватися. Навіть коли учні середньої школи вирішують зняти на кінокамеру відеофільм про школу, то заздалегідь буде визначена його тривалість, основні об’єкти зйомки, розподілені функції між учасниками тощо [3, с. 13].

Приналежність до групи та визнання з боку групи — найважливіші умови життя у Японії. Тому одна з задач виховання — вироблення вміння підкорювати свої дії та бажання її інтересам. Перше, що вчитель робить, коли діти освоїлися у школі, — ділить клас на групи по п’ять-шість осіб. Причому у одну групу обов’язково поєднуються учні з різними здібностями, характерами та нахилами. У ній є лідер, другий та третій номери та пара-трійка аутсайдерів. Звісно, ці ролі визначає сам вчитель, та ні в якому разі на афішує їх, розуміючи, що вони будуть та повинні мінятися. Гарним педагогом вважається той, хто зможе досягнути злагодженої роботи усієї групи у виконанні поставленої задачі. Будь- які конфлікти у групі повинні бути виключеними — це головне правило [3, с. 14].

Оскільки доросла людина за мірками японської педагогіки є істотою зовсім іншого порядку, ніж дитина, то вчитель ні в якому разі не може бути авторитарним. Тому, заспокоюючи після перерви гомінливий клас, він скоріше за все не стане вимагати тиші, а скаже, що учні на дають можливості працювати сусідньому класу. І це буде проявом усе того ж методу — привчити дитину підпорядковуватися не одній конкретній людині, а групі.

Японське суспільство має жорстку ієрархічну структуру, та діти зі шкільного віку починають адаптуватися до неї. Система старшинства пронизує усі взаємовідносини між старшими та молодшими учнями та культивується особливими заходами з першого року навчання. У багатьох школах майбутніх першокласників знайомлять з їх персональними кураторами з п’ятих класів ще до вступу. Таким чином, при вступі до школи у кожного першокласника вже є опікуючий його шестикласник. Відносини між ними повинні будуватися за конфуціанським принципом ,,шана — захист”. Особливо суворо дотримуються зовнішніх, формальних признаків ієрархії. Хлопчики одного віку можуть називати одне одного на ім’я, прізвище або навіть прізвисько, але в присутності вчителя — лише на прізвище, із додаванням спрощено-ввічливого суфіксу кун. А до будь-якого учня, який старше, хоча б на рік, слід звертатися лише на прізвище із додаванням ввічливого суфіксу сан [3, с. 14].

Висновки

Отже роблячи загальний висновок можна сказати, що школа виховання в Японії відіграє роль потужного прискорювача суспільного прогресу згідно з наступними принципами:

• загальне достатньо якісна базова освіта;
• регулярні реформи, забезпечуючи еволюцію шкільної системи;
• потужна структура недержавної компенсуючої освіти;
• фінансування;
• забезпеченість кваліфікованими кадрами викладачів;
• вивчення та застосування світового досвіду в освіті та вихованні;
• підтримка високою мотивації учнів до подальшого навчання;
• опора на найкращі національні педагогічні традиції.

Багато японських дослідників відзначають, що глобалізація призводить до руйнації національних кордонів, суверенітету та призводить до формування нової глобальної спільноти, акцентуючи увагу на тому, що глобальні процеси є основною загрозою національній самобутності та національній самосвідомості.

Японці справедливо підкреслюють, що без високого рівня освіти всього народу економічні успіхи були б неможливими. І хоч сучасна Японія, як і всі країни світу, стоїть перед серйозними проблемами та гострими протиріччями у справі виховання молодого покоління та необхідністю реформування своєї школи, тим не менш її успіхи у цій сфері продовжують залишатися повчальними та дають серйозний привід для роздумів педагогам всіх країн.

Список використаної літератури

1. Алпатов В. М. Японский национализм и картины мира // Япония: язык и культура / В. М. Алпатов. — М., 2008. — С. 43 — 60.
2. Алпатов В.М., Крючкова Т.Б. О мужском и женском вариантах современного японского языка / В.М. Алпатов, Т.Б. Крючкова // ВЯ. — 1980. — № 3. — С. 45.
3. Бордовська Н.В., Реан О.О. Педагогіка / Н.В. Бордовська, О.О. Реан — СПб. : Питер, 2006. — 304с. — (Серия «Учебное пособие»).
4. Вульфсон Б.Л. Сравнительная педагогика Б. Л. Вульфсон — М. : УРАО, 2003. — 232с.
5. Джуринський А. Н. Історія педагогіки / А.Н. Джуринський — М. : Владос, 2000. — 432с.
6. Джуринський А. Н. Чому і як навчають школярів в Японії / А.Н. Джуринський — М. : Просвящение, 1997. — 84с.
7. Джуринський А. Н. Японське чудо: міфи та реальність. Шкільна освіті і виховання в Японії / А.Н. Джуринський — М. : Гардарики, 1998. — 64с.
8. Дзюгаку Акико. Дзёсэйго то кэйго (Женский язык и формы вежливости) / Акико Дзюгаку // Кэйгохо:-но субэтэ (Все о формах вежливости). Специальный выпуск журнала «Кокубунгаку» («Японская литература»). Токио, 1996. — С. 136-147.
9. Елисеефф, В. Японская цивилизация / В. Елисеефф, Д. Елисеефф. — Екатеринбург : У-Фактория, 2005. — 497с.
10. Зинурова Э. Г. Основные тенденции реформирования системы образования в Японии в (конец XX — начало XXI в.): автореф. дис. на соискание науч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.01 „Общая педагогика, история педагогики и образования” / Э. Г. Зинурова. — Казань, 2004. — 22 с.
11. Ладанов И. Д. Японцы: этнопсихологический очерк / И.Д. Ладанов, В.А. Пронников. — М. : Гл. редакция восточной литературы издательства «Наука», 1995. — 348 с.
12. Латишина Д.І. Історія педагогіки / Д.І. Латишина — М. : Гардарики, 2002. — 603с.
13. Плякшута Ю. Н. Концепция морально-патриотического воспитания в современной Японии: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. ист. наук: спец. 00.03      „Всеобщая история” (соответствующего периода)/ Ю. Н. Плякшута. — М., 2009. — 20 с.
14. Прасол А. Ф. Особенности национальной педагогики в Японии / А. Ф. Прасол // Япония. Путь кисти и меча. — 2002. — №3. — С. 12 — 17.