Тлумачення норм права має важливе значення як у теорії, так і в практиці юридичної науки. Справа в тому, що ґрунтовне засвоєння теоретичних положень щодо тлумачення юридичних норм становить одну з необхідних умов правильного з’ясування змісту таких норм як при їх вивченні, так і при застосуванні (реалізації).

Тлумачення – необхідна складова правового регулювання. Його значення полягає у забезпеченні повного і чіткого розкриття функцій правових актів як джерела і форми існування юридичних норм, інших змістових елементів правової системи, сприянні нормальному процесові правової регламентації суспільних відносин.

Об’єктивна необхідність тлумачення юридичних норм обумовлюється насамперед тим, що вони формуються, відображаються за допомогою, як правило, загальних, абстрактних понять, а також багатозначних слів, термінів, які можуть розумітися різними суб’єктами за різних умов досить неоднозначно. Для того, щоб запобігти такому різночитанню норм або подолати їх неоднакову інтерпретацію за тих самих умов, і необхідно вдаватися до тих чи інших видів, способів правотлумачення, якого не можна уникнути при застосуванні будь-якої юридичної норми.

Тлумачення як певний пізнавальний процес, процес надання певного значення мовним вираженням законів та інших нормативних актів має місце на всіх стадіях правового регулювання: у ході правотворчості, систематизації права, при різних формах його реалізації. Найбільшого значення воно набуває у правозастосовних процесах. В юридичній науці домінуючим є погляд, що тлумачення має місце в будь-якому правозастосовному процесі, що тлумачення потребує будь-який закон. Проте такий погляд поділяють далеко не всі. Існує думка, що тлумачення має місце лише в певних випадках, наприклад, незрозумілості, суперечності законів тощо. Коли ж при безпосередньому сприйнятті закон не викликає сумніву, тлумачення не потребується [1, с.324]. Зрозуміло, що перший погляд є більш виваженим, тобто будь-який правовий акт потребує тлумачення. Це можна пояснити тим, що жоден закон не може сприйматися всіма суб’єктами однаково через певні особливості людського усвідомлення (рівень професійної підготовки, інтелектуальні здібності тощо). І, щоби подолати незрозумілість і суперечність правового акта, необхідно застосувати саме тлумачення.

Теорія тлумачення законів має аналогічне значення, як і логіка чи граматика, які вчать міркувати і знаходити помилки в думці й мові. Тлумачення законів необхідне ще й для іншого. Закони – це “мертві” мовні формули, які існують лише на папері й отримують застосування у житті за допомогою органів судової чи адміністративної влад. Для того, щоби закони застосовувалися саме в тому змісті, в якому їх мав на увазі законодавець, і для забезпечення рівності всіх громадян перед законом, необхідно, щоб судді й органи адміністрації розуміли закони правильно і до того ж однаково. Те й інше може досягатися шляхом дотримання правил, розроблених теорією тлумачення права. Хто засвоїв ці правила, той значною мірою захистив себе від помилок при застосуванні правових актів.

Г. Гроцій зазначав: “Необхідність у тлумаченні спостерігається стосовно слів чи речень, коли вони пояснюються різним чином, тобто коли вони отримують декілька значень. Цю трудність ритори називають двозначністю. Таким же чином виникає необхідність у тлумаченні кожен раз, коли трапляються різні суперечності” [2, с. 403].

У сучасній юриспруденції розвиток теорії тлумачення відбувається завдяки запозиченню досягнень такої науки, як герменевтика. Кожна законодавча норма втілює думку законодавця, виражену в словах. Отже, мистецтво тлумачення правових норм зводиться насамперед до вміння розуміти людську мову. Звідси випливає, що при тлумаченні нормативних актів повинні бути дотримані правила, необхідні для розуміння будь-якого літературного твору. Ці правила розробляються особливою ґалуззю філології – герменевтикою – загальною теорією смислової інтерпретації (розуміння) будь-яких знакових носіїв інформації, зокрема письмових текстів [3, с.23], яка займається створенням теорії мистецтва розуміти усну чи письмову мову. Проектувати норми права на рівень конкретних суспільних відносин, конкретної життєвої ситуації неможливо без розуміння змісту норм, а це означає, що їх осмислення є обов’язковим етапом у механізмі реалізації права. Саме тому юридична герменевтика як вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів посідає важливе місце в різних видах юридичної практики. Отже, вчення про тлумачення законів є спеціальною гілкою герменевтики – юридичною герменевтикою.

Деякі вчені представляють юридичну герменевтику як методологію розуміння правових текстів. Її особливості пов’язані передусім зі специфікою об’єкта, на який спрямований процес розуміння правових текстів [4, с. 18]. Через те, що герменевтика спирається на знання психології, логіки, граматики, стилістики, історії тощо, юрист також повинен звертатися до цих наук. Матеріал для будови правил тлумачення законів повинен бути запозиченим з: а) філологічної герменевтики і наук, на яких вона заснована; б) аналізу властивостей законодавчих норм; в) приписів самого законодавця [5, с. 84].

“Небагато розділів, – зазначав Є. В. Васьковський – знайдеться у вченні про право, де теорія так далеко відставала б від практики, знання – від уміння, як у вченні про тлумачення. У цьому випадку тлумачення поділяє долю людської мови. Труднощі теорії знаходяться тут у матеріалі, у безмежності допоміжних засобів, у розмаїтті застосування. З характерних наукових положень склалася особлива ґалузь вчення про право – юридична герменевтика”.

Підсумовуючи вищевикладене, можна визначити певні передумови, що викликають необхідність тлумачення:

1) необхідність тлумачення норм права обумовлена їх ознаками, особливостями форм вираження і функціонування. Норми права мають загальний і абстрактний характер, що дозволяє охопити регулюванням безліч конкретних ситуацій, відносин, які завжди відрізняються у тому чи іншому аспекті. В ході реалізації, особливо правозастосування, виникає необхідність конкретизувати ті чи інші елементи норми права. У ході тлумачення загальні й абстрактні норми перекладаються мовою більш конкретних висловів, які не викликають сумніву щодо причетності норми, яка тлумачиться, саме до цієї ситуації. Розмаїття ситуацій породжує розмаїття запитань юридичного характеру, відповіді на які має давати тлумачення. Особливості формулювання норм права (лаконічність, спеціальна термінологія тощо), відсилки до інших соціальних норм породжують необхідність тлумачення;

2) необхідність тлумачення обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права, їх мовно-логічною і “юридичною” формою. Отже, тлумачення права необхідне з огляду на ті ж умови, що і тлумачення будь-якого мовного тексту. Норма права відображає уявлення законодавця про необхідну чи можливу поведінку суб’єктів права. Будь-яка думка не може існувати без матеріальної оболонки. Вона формується, фіксується, передається однією людиною іншій у формі слів чи словосполучень. Необхідність тлумачення нормативних актів обумовлена також застосуванням спеціальних юридичних термінів або термінів інших галузей знань, які не мають аналогів у звичайній мові. Повне і точне усвідомлення змісту правових актів вимагає застосування юридичних знань, роз’яснення змісту термінів тощо;

3) необхідність тлумачення права випливає з такої властивості правових норм, як системність. Норми права регулюють суспільні відносини не ізольовано одна від іншої, а спільно. Дійсний зміст норми права дуже часто залежить від інших, логічно пов’язаних з нею норм. Ігнорування функціональних зв’язків норм права, які проявляються у логічних зв’язках нормативних велінь, призведе до неправильного розуміння змісту норм, що тлумачаться. Вказані властивості норм права і завдання тлумачення визначають найрізноманітніші розумові операції у процесі тлумачення. Серед них: а) пояснення, визначення значень слів і висловів; б) реконструювання норм права на основі одиниць правового тексту; в) конкретизація норм права чи їх окремих елементів; г) доведеність і спростування тез, які розкривають зміст норм права; ґ) різного роду оцінки [6, с. 21];

4) необхідність тлумачення через те, що минув значний час після видання акта. При довготривалій дії нормативного акта виникають нові факти й обставини, які хоча і охоплюються передбаченою нормою ситуацією, але не підпадають під буквальні формулювання акта;

5) недосконалість викладення волі законодавця. При складенні правових актів не завжди вдається досягти адекватного використання засобів юридичної техніки, чіткого стилю, зрозумілої мови [7, с. 292]. Таким чином, тлумачення правових актів сприяє усуненню (пом’якшенню) недоліків у їх формі. Неправильне чи неповне використання засобів чи прийомів юридичної техніки, недоліки стилю правових актів можуть бути усунені шляхом тлумачення.

Отже, соціальне призначення будь-якого тлумачення права – забезпечити правильне, однозначне розуміння змісту юридичної норми всіма, хто має її застосовувати або реалізовувати.

ЛІТЕРАТУРА

1. Марченко М.Н.Общая теория государства и права: Академ. курс. – М.: Зерцало, 1998. – Т.2.
2. Гроций Г. О праве войны и мира. – М.: Ладомир, 1994.
3. Рабінович П., Савчук Н. Офіційно-нормативне тлумачення законодавства як інструмент адаптації правового регулювання до соціальних змін // Вісник Академії Правових Наук України: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 2002. – № 1.
4. Марченко О. Ю. Правовая герменевтика как методологическая основа толкования юридических текстов // Проблеми законності. – 1998. – Вип. 35.
5. Васьковский Е. В. Руководство к толкованию и применению законов: Для начинающих юристов. – М.: Изд– во. Бр. Башмаковых, 1913.
6. Черданцев А. Ф. Толкование советского права. – М.: Юрид. лит., 1979.
7. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. – М., 1982.