Вступ

Реалії сучасного світу вимагають найскорішої інтеграції вітчизняної економічної системи, в тому числі її фінансової складової, до міжнародної економіки.

Під фінансовою інтеграцією розуміють впровадження окремо взятої країни в світову фінансову систему.

У другій половині XX століття фінансова інтеграція стала пріоритетною в стратегіях економічного розвитку країн. Глобалізація і конкуренція зумовили ситуацію, за якої можливості країн досягти економічного і соціального росту наодинці, на індивідуальній основі, різко скоротилися, тому регіональна, а як наслідок і світова фінансова інтеграція, стала невід’ємною рисою останнього десятиріччя минулого століття.

Внутрішній фінансовий ринок України перебуває на стадії початкового розвитку і значно відстає від країн Західної Європи та Росії. Тому розвиток фінансового сектору тільки за рахунок внутрішніх резервів є мало імовірним. Для успішної інтеграції України в світову фінансову систему її необхідно: 1) належать к країнам с середнім рівнем доходу на душу населення, 2) ступень розвитку внутрішній фінансової системи повинен відповідати світовим стандартам. Країна, яка не досягла цих показників, звичайно, може виходити на світову арену, але вона повинна враховувати негативні наслідки в случає фінансових катаклізмів.

Основна частина

Дослідники цієї проблематики Лантух О.В. та Колокольный С.В. зазначають, що внаслідок повільного економічного реформування Україна перебуває на узбіччі світових фінансових потоків. Тому, враховуючи специфічність впливу фінансової глобалізації на розвиток української економіки, можна визначити напрями, в яких такий вплив є найбільш вагомим: а) інтеграція України до міжнародних торгівельних відносин; б) взаємини з міжнародними фінансово-кредитними установами; в) інтеграція до світового фінансового ринку, залучення в Україну іноземних інвестицій та співпраця з іноземними партнерами.

Також автори наголошують, що в сучасних умовах, коли країни, що розвиваються, все більшою мірою інтегруються до світового фінансового простору, у цих країнах спостерігаються суттєві коливання в обсягах притоку та відтоку інвестицій, що зумовлює необхідність активного використання заходів регулювання міжнародних потоків капіталу. Регулювання міжнародних потоків капіталу, зумовлене значною мірою саме глобалізаційними процесами, спрямоване в першу чергу на регулювання рахунку поточних операцій і недопущення короткострокових коливань у платіжному балансі [3, с.37].

В умовах дефляції або низьких темпів інфляції, стабільного валютного курсу і одночасно досить високих кредитних ставок, які спостерігаються в Україні на протязі останнього часу, було б доцільно вжити заходів для пожвавлення вітчизняного фінансового ринку. З цією метою необхідним є всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу до країни — як у вигляді прямого або портфельного інвестування, так і у вигляді запозичень.

Саме тому вчені-економісти пропонують наступне [3; с. 39-40]:

—         Всебічне стимулювання інвестиційної діяльності, в першу чергу -інвестицій у основні фонди. При цьому йдеться не стільки про іноземні інвестиції, як про створення загального сприятливого інвестиційного клімату. Основним шляхом такого стимулювання має стати податкова політика, в тому числі щодо норм амортизації, та політика щодо стимулювання технічної модернізації виробництва.

—         Лібералізація вітчизняного фінансового ринку шляхом пом’якшення умов доступу до ринку іноземних фінансових інституцій — банків, страхових компаній, закладів спільного інвестування.

—         Пом’якшення умов доступу до міжнародних фінансових ринків вітчизняних позичальників та інвесторів.

—         Реформування страхової, пенсійної системи та системи фінансового посередництва з метою посилення ролі інституційних інвесторів та одночасного залучення до інвестиційних процесів приватних коштів.

Щодо заходів із ліквідації наслідків фінансової нестабільності, то в західній науковій думці на сьогоднішній день переважають пропозиції щодо застосування різноманітних кредитних інструментів. Наприклад, щодо створення міжнародного кредитору «останньої інстанції» (an international lender of last resort), або інших способів надання країнам, що потерпають від кризи, значних допоміжних кредитів. Але застосування подібних механізмів спрямоване на ліквідацію короткострокових наслідків фінансової кризи та не виправляє ані причин виникнення, ані структурних зрушень у економіці, що виникли внаслідок кризи. Більше того, використання таких інструментів призводить до збільшення нестабільності через впевненість учасників ринку у наданні фінансової допомоги з боку держави.

Косова Т.Д. [2] вказує на переваги та недоліки інтеграції фінансового ринку. Перевагами інтеграції банків зі страховими компаніями і пенсійними фондами є: розширення набору послуг при обслуговуванні клієнтів; виграш від продажу полісів страхування; отримання додаткових комісійних доходів; змога кредитування клієнтів під заставу страхових та пенсійних полісів; додаткові комісійні доходи від купівлі валюти для страхової компанії; залучення стабільних довгострокових ресурсів; володіння пакетом акцій страхової компанії з метою підвищення капіталізації.

Перелічимо основні аргументи на користь страхування як засобу гарантування безпеки бізнесу. По-перше. У діяльності банків, коли активно поширюються нові фінансові та інформаційні технології, виникають ризики, від яких не можна захиститися традиційними засобами безпеки, хоча нехтувати ними просто неможливо. По-друге. Для безпеки банкам зазвичай пропонується комплексне страхування.

Перевагами інтеграції страхових компаній із комерційними банками є: можливість значного розширення клієнтської бази; ефективне використання філіальної системи і надлишкових потужностей банку; диверсифікація капіталу та доходу; можливість надання повного спектра банківських і страхових послуг. У зв’язку з об’єктивною необхідністю розміщення ресурсів страховим компаніям вигідно інвестувати кошти в акції банків, бо вони рентабельніші, ніж банківські депозити і державні цінні папери. Важливий напрям взаємодії страхових компаній і банків в Україні — запровадження спільних технологій продажу фінансових (страхових і банківських) послуг на вітчизняному ринку.

Взаємодія комерційних банків і пенсійних фондів зводиться до таких форм: у системі першого рівня банківська установа — уповноважений банк та зберігач; у системі другого банк — зберігач, надає фонду інформацію стосовно чистої вартості його активів; у системі третього рівня банк — безпосередній учасник шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків та виконує функції зберігача.

Зважаючи на вимогу щодо розміру регулятивного капіталу на тлі значного рівня недокапіталізації банківського сектора України, можна констатувати, що працювати зберігачами зможуть лише найбільші банки. Отже, великі, середні та малі банки не матимуть можливості ні брати участь у тендері, ні бути учасниками системи недержавного пенсійного страхування. Банк-зберігач повинен також забезпечити зберігання та облік резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах окремо від пенсійних активів Накопичувального фонду. Визначено ряд обмежень щодо пов’язаних осіб, зокрема банк-зберігач не може бути компанією з управління активами, пов’язаною особою компанії з управління активами та активами пов’язаних осіб, а також не може бути пов’язаною особою аудитора Накопичувального фонду та його пов’язаних осіб.

Привабливим для банківських установ у новій пенсійній системі є можливість формування стабільної довгострокової ресурсної бази. Отже, із викладеного вище можна зробити висновок, що участь у новій системі пенсійного забезпечення відкриває перед банками нові можливості щодо залучення коштів, розширює спектр банківських послуг. За рахунок розміщення до 50 % загальної вартості пенсійних активів на банківських депозитних рахунках і в ощадних сертифікатах розширюватиметься ресурсна база. Проте до учасників нової системи пенсійного забезпечення висуваються підвищені вимоги, зокрема щодо розміру регулятивного капіталу, показників надійності та фінансової стійкості банку [2, c. 90].

Вчені Громоздова Л.В. і Простотіна С.В. [1] зазначають, що процеси світової фінансової інтеграції посилюють швидкість міжнародних фінансових потоків, формують сприятливий клімат для спекулятивних маніпуляцій. Хвилеподібний приплив капіталів в окремі країни та їх різкий відплив з інших призводить до гострих кризових явищ.

Необхідна комплексна система оцінки грошових потоків, що враховує їх цільову спрямованість, терміни інвестування, умови повернення і ефективність використання. Тільки у такому разі можна буде говорити про поступову інтеграцію українського фінансового ринку в світову систему без значних втрат для національної фінансової безпеки країни.

Пріоритетним вектором фінансової інтеграції України є Європейський Союз. Стратегія економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004-2015 роки передбачає здійснення глибоких якісних перетворень у всіх сферах соціального життя. Ця стратегія повинна забезпечить стале економічне зростання, сприятиме утвердженню інноваційної моделі розвитку та соціальній переорієнтації економічної політики [2, с. 91].

Висновки

Підсумовуючі, можна зробити висновок, що досить високий рівень відкритості національної економіки України проявляється в першу чергу і переважно у міжнародній торгівлі. Надзвичайно сильним є вплив тенденцій розвитку і світової економіки в цілому, і міжнародного фінансового ринку зокрема на розвиток ринку вітчизняного. Можливими формами інтеграції діяльності фінансових посередників є: агентські відносини, кооперація, фінансовий супермаркет. Сучасному стану розвитку фінансового ринку України більшою мірою відповідає їх співпраця на базі укладених агентських угод. У подальшому слід очікувати розвиток кооперативних форм інтеграції, надання універсальних фінансових послуг та цілковито інтегрованих продуктів. Найбільш вдалою організаційно-правовою формою, яка дозволяє банкам можливість зливатися з іншими фінансовими установами, є фінансова холдингова група.

Необхідна комплексна система оцінки грошових потоків, що враховує їх цільову спрямованість, терміни інвестування, умови повернення і ефективність використання. Тільки у такому разі можна буде говорити про поступову інтеграцію українського фінансового ринку в світову систему без значних втрат для національної фінансової безпеки країни.

Отже, незважаючи на позитивну динаміку розвитку глобалізаційних процесів в Україні, слабкий рівень інтегрованості країни до міжнародних економічних відносин виступає як свого роду бар’єр, котрий гальмує можливості позитивного впливу фінансової глобалізації на Україну і відкриває шлях для впливу негативного.

Список використаних джерел

1. Громоздова Л.В., Простотіна С.В. Фінансові інтеграційні процеси в Україні: удосконалення механізму оцінки ступеню диференціації доходів населення // Економічний простір. – 2008. — № 12/1. – С. 24-32
2. Косова Т.Д. Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України // Вісник економічної науки України. – 2008. – №2. – с. 88-94
3. Лантух О.В., Колокольний С.В. Фінансовий ринок України в умовах глобалізації // Економічний простір. – 2008. — № 14. – С. 36-44