Вступ

У 1946 р. була створена ЮНЕСКО — Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури. Головна мета цієї організації — сприяти миру й безпеці шляхом співробітництва між країнами в галузі освіти, науки й культури.

ЮНЕСКО приділяє велику увагу організації й проведенню численних міжнародних засобів, симпозіумів, конференцій з метою обміну національним досвідом у сферах її компетенції, координації зусиль держав- членів із проблем, що представляють для них спільний інтерес, для узагальнення підсумків міжнародного співробітництва по програмах і проектам Організації. Спочатку більша частина цих заходів проходила в штаб-квартирі, але з роками домінуючої стала тенденція їхнього проведення поза Парижем. При цьому особливо помітно збільшилося число міжнародних зустрічей по лінії ЮНЕСКО, проведених на території держав, що звільнилися, хоча по загальній їхній кількості перше місце доводиться й понині на європейський континент.

Для ЮНЕСКО характерно велика розмаїтість конкретних напрямків діяльності, націлених на рішення головного завдання організації — зміцнення миру й взаєморозуміння між народами засобами освіти, науки й культури.

1. Історична довідка про організацію

ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки i культури) є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН. Офіційно існує з 4 листопада 1946 року, коли набрав чинності (після ратифікації двадцятьма країнами) її Статут, підписаний 16 листопада 1945 р. представниками 44 держав на установчій конференції у Лондоні. ЮНЕСКО змінила Міжнародний інститут інтелектуальної співпраці, заснований 9 серпня 1925 р.

Станом на квітень 2007 р. членами ЮНЕСКО є 192 країни (остання країна, яку було прийнято – Чорногорія).

Згідно зі Статутом, головне завдання ЮНЕСКО полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру i безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки i культури, а також укоріненню у свідомості людей необхідності захисту миру. Організація є своєрідним інтелектуальним форумом, спеціальний мандат якого базується на постулаті, що мир i стабільність суспільства повинні грунтуватися на моральній та інтелектуальній солідарності людства. Отже, місія ЮНЕСКО полягає у зміцненні інтелектуальної та моральної солідарності людства, а відтак — створенні гуманітарних підвалин всеохоплюючої системи міжнародної безпеки та стабільності.

Основними сферами компетенції ЮНЕСКО є: освіта — від дошкільної до вищої та безперервної, включаючи освіту для дорослих, превентивну (профілактична), спеціальну, професійно-технічну та екологічну; природничі, точні та гуманітарні науки; культура i міжнародне культурне співробітництво; засоби масової інформації, інформатика та комунікація.

Практична діяльність ЮНЕСКО будується на засадах середньострокового плану, розрахованого на 6 років. У свою чергу, на підставі такого плану складаються три дворічні програми. Конкретна робота Організації, що проводиться в рамках затверджених програми i бюджету на 2006-2007 рр., здійснюється за такими головними напрямами:

• Велика програма I — Освіта.
• Велика програма II — Природничі науки.
• Велика програма III — Соціальні та гуманітарні науки
• Велика програма IV — Культура.
• Велика програма V — Комунікація та інформація.

Організацією реалізується цілий ряд довгострокових широкомасштабних міжнародних програм і проектів у таких галузях, як океанографія, екологія, гідрологія, відновлювані джерела енергії, геологічна кореляція, науково-технічна інформація, інформатика, комунікація, біоетика, управління соціальними перетвореннями, повернення культурних цінностей, збереження всесвітньої культурної і природної спадщини, професійно-технічна освіта, освіта для ХХІ століття тощо.

Для координації міжнародної співпраці з реалізації цих програм створені та функціонують відповідні міжурядові комітети та ради, до складу яких входить встановлена кількість представників тих країн-членів, які обираються Генеральною конференцією на певний період. В країнах-членах діють національні органи із зазначених програм.

У галузі освіти основні зусилля ЮНЕСКО спрямовані на:

• сприяння розширенню доступу до базової освіти та ліквідації неписьменності;
• розвиток екологічної та превентивної, безперервної, професійно-технічної та вищої освіти;
• сприяння проведенню аналізу та оцінки національних освітніх систем, розробці політики та здійсненню реформ у галузі освіти з метою покращання її якості та адаптації до потреб суспільства;
• підготовку освітянських кадрів;
• сприяння визнанню еквівалентності навчальних курсів, свідоцтв і дипломів у сфері освіти.

У галузі науки, окрім згаданих вище довгострокових міжнародних наукових програм, ЮНЕСКО сприяє міжнародній співпраці з розвитку фундаментальних та інженерних наук, вузівської науки та її адаптації до потреб суспільства, розвитку та застосуванню в різних галузях нових інформаційних і телекомунікаційних технологій. У галузі гуманітарних наук реалізуються проекти, що стосуються людських аспектів глобальних соціальних змін і розвитку, зміцнення демократичних процесів, забезпечення прав людини, усунення різного роду дискримінації, участі молоді у розвитку суспільства, питань багатоетнічного співіснування, запобігання національним та етнічним конфліктам, створення клімату соціальної гармонії.

Діяльність ЮНЕСКО в галузі культури охоплює такі сфери:

• збереження та відродження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини;
• розвиток мистецтв;
• сприяння розвитку сучасних культур;
• сприяння поверненню втрачених культурних цінностей країнам їхнього походження;
• поширення книг і читання шляхом сприяння розвитку книговидавничої справи;
• розвиток індустрії культури та розробка політики в галузі культури;
• захист авторських і суміжних прав;
• аналіз взаємозв’язку між культурою та розвитком, врахування культурного фактора у розвитку суспільства;
• розвиток культурного плюралізму та міжкультурного діалогу.

ЮНЕСКО — це провідний центр міжнародного діалогу між експертами та інтелектуальними колами. Щороку під її егідою проводиться близько 200 міжнародних форумів з широкого кола питань.

Важливою функцією ЮНЕСКО є її нормотворча діяльність. Організацією розроблено 22 міжнародні конвенції та багатосторонні договори, а також 34 рекомендації і декларації, що регулюють міжнародну діяльність у сферах освіти, науки, комунікації, обміну та збереженню культурних цінностей.

Основними міжнародно-правовими документами ЮНЕСКО є: конвенції про охорону культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954 р.); про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970 р.); про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972 р.); регіональні конвенції (у т.ч. Європейська) про визнання навчальних курсів і дипломів з вищої освіти та ін.; рекомендації про міжнародний обмін культурними цінностями (1976 р.); про участь і вклад громадських кіл у культурне життя (1976 р.) та ін.; декларації про принципи міжнародного культурного співробітництва (1966 р.); про основні принципи, що стосуються вкладу засобів масової інформації у зміцнення миру та міжнародного взаєморозуміння, розвиток прав людини і боротьбу проти расизму й апартеїду і підбурювання до війни (1978 р.); про раси і расові забобони (1978 р.), про охорону підводної культурної спадщини (2001 р.), про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003 р.), про охорону та заохочення різноманіття форм культурного самовираження (2005 р.), про боротьбу з допінгом у спорті (2005 р.) та ін.

ЮНЕСКО підтримує постійні офіційні консультативні та партнерські зв’язки майже з 600 міжнародними неурядовими організаціями та практично з усіма спеціалізованими установами системи ООН. Близько 1200 міжнародних неурядових організацій підтримують з ЮНЕСКО епізодичні ділові контакти.

2. Інформаційна політика ЮНЕСКО

У галузі комунікації та інформації ЮНЕСКО покликана сприяти вільному поширенню інформації, розвитку плюралізму та незалежності засобів інформації, зміцненню та модернізації інформаційних інфраструктур і служб документації (бібліотек, архівів) у країнах-членах, застосуванню нових інформаційних і телекомунікаційних технологій, підготовці кадрів у цій галузі.

Нижче наведено загальну схему інформаційної системи ЮНЕС¬КО. Звичайно, у дійсності вона є більш деталізованою, проте вказані п’ять її елементів є основними.

Рис. 1. Інформаційна система ЮНЕСКО

Бібліотеки. Основна бібліотека ЮНЕСКО знаходиться в штаб-квартирі організації в Парижі. Крім того, існує декілька десятків відділень центральної бібліотеки в містах розташування представництв ЮНЕСКО (наприклад, Бангкок, Каїр, Каракас, Дакар, Лондон, Найробі і т.д.). Бібліотека в Парижі містить всі публікації ЮНЕСКО, публікації інших організацій, велику кількість друкованих матеріалів зі сфер компетенції ЮНЕСКО: освіта, наука, культура, соціологічні та гуманітарні науки, комунікація та інформація; а також близько 1200 періодичних видань і мікрофіши документації та публікацій ЮНЕСКО з 1972 р.

Бібліотека забезпечує всі види бібліотечних послуг: довідкова інформаційна служба, пошук через Internet та по електронним базах даних ЮНЕСКО, обмін матеріалами з іншими бібліотеками, замовлення матеріалів для різних проектів.

Архіви. Центральний архівний фонд ЮНЕСКО також знаходиться в будівлі штаб-квартири організації в Парижі. Архівну службу було започатковано 1947 р. Сьогодні вона діє як місце збереження архівних матеріалів організації, відділу управління інформацією, що надходить з Секретаріату, а також як довідкова служба. Таким чином, метою діяльності архівної служби ЮНЕСКО є документація історії та діяльності ЮНЕСКО, а також допомога Секретаріату у збереженні та управлінні інформацією.

Великим і популярним ресурсом ЮНЕСКО є Освітня мультимедійна бібліотека, яка включає річні каталоги відеоматеріалів, річні каталоги документів ЮНЕСКО, різноманітні статистичні та порівняльні дані ЮНЕСКО у сфері освіти та велику добірку законодавчих актів у сфері освіти, виходить в електронному вигляді.

Веб-портал ЮНЕСКО є розгалуженою та взаємопов’язаною документально-інформаційною системою, де ієрархічно побудовані інформаційні ресурси взаємопов’язані структурно із функціями цієї освітньої, наукової та культурної організації. Архівні ресурси порталу існують у вигляді спеціального архівного порталу ЮНЕСКО, що сформований для реалізації завдань інформації та комунікації в архівній сфері. Архівний портал організує доступ до усіх форм та видів діяльності ЮНЕСКО в архівній сфері та встановлює контакти з архівами та регіональними службами, а також до ресурсів онлайн-архівів, бібліотек, наукових установ. Разом з тим вивчення архівної діяльності ЮНЕСКО має відбуватися із залученням інформації з інших структурних компонентів порталу, оскільки архівування діяльності ЮНЕСКО відображається в усіх його напрямах і є часткою загального архіву організації.

Розвиток доступу зосереджений на створенні спільного програмного забезпечення електронних технологій в архівній сфері, стандартизації архівного документаційного менеджменту, архівної освіти, розвитку аудіовізуальних форм спілкування та мультимедія, створення аудіовізуальних архівів, доступу до довідкового апарату як інформаційних джерел вторинного рівня, так і безпосередньо до документів в електронній формі та цифрових копій першоджерел, що зберігаються в архівних фондах як ЮНЕСКО, так і інших інституцій, архівів, бібліотек, наукових установ.

Інформаційна діяльність ЮНЕСКО відбита в структурно-ієрархічному принципі побудови веб-порталу, де всі види діяльності та документи про неї взаємопов’язані як вертикально, так і горизонтально. Так, основні рубрики доступу розташовані як на головній сторінці, так і на архівному порталі ЮНЕСКО. Доступ до архівного порталу здійснюється з головної сторінки та інших рубрик загального порталу ЮНЕСКО (http://www.unesco.org).

На цьому порталі розміщуються відомості про архівну діяльність ЮНЕСКО, регіональних архівних служб цієї організації та її представників у різних країнах, а також інформація про інновації в усіх сферах архівної діяльності, починаючи від управління архівною справою, обліком та збереженням документальних ресурсів, формування електронних цифрових архівів тощо. Важливе значення надається вільному обміну думками, науковому співробітництву в архівній сфері, поширенню архівного знання та навчання[1].

Адміністративна інформація містить відомості про діяльність ЮНЕСКО, її центральні та регіональні агенції, штат, бюджет, поточні новини, програми та проекти, нормативні документи, стандарти та програмне забезпечення.

Разом з цим напрямом розвивається безпосередній доступ до першоджерел, до інформації про національну архівну спадщину та найціннішу її складову: унікальні об’єкти та зібрання світового рівня, зокрема реєстр цієї спадщини. Через архівний портал здійснюється доступ до довідкового апарату архівних документів, що зберігаються у фондах архівів та бібліотек світу, передусім інвентарів, описів, каталогів, переліків, виставок онлайнових документальних колекцій різних архівів та бібліотек усього світу, які надали свій веб-зв’язок ЮНЕСКО.

3. Документні ресурси

Масштаби інформаційних ресурсів, які містяться в архівах, є дуже великими: це 8 км книжних полиць, які містять друковану інформацію, фотографічні та аудіовізуальні матеріали, а також 120 тис. мікрофішей. Всі архівні матеріали розподілені по 16 інформаційним групам:

• Міжнародний інститут інтелектуального співробітництва
• Конференція Міністрів освіти
• Підготовча комісія ЮНЕСКО
• Документи Загальної Конференції
• Документи виконавчої ради
• Документи Секретаріату
• Публікації ЮНЕСКО
• Архіви Секретаріату
• Архіви закордонних представництв ЮНЕСКО
• Архіви асоціацій
• Мікрокопії
• Аудіовізуальні архіви
• Архіви репродукцій творів мистецтва
• Публікації і документація ЮНЕСКО
• Архіви та документація міжнародних організацій
• Електронні записи.

Документаційні центри. Майже кожен із структурних відділів ЮНЕСКО має свій інформаційний документаційний центр. До основних найбільших центрів відносяться:

– Документаційний центр Бюро зовнішніх зв’язків;

– Документаційний центр Відділу публічної інформації;

– Документаційний і довідковий центр Відділу термінології, документації і довідкової інформації;

– Документаційний статистичний центр;

– Документаційний центр Відділу у справах молоді;

– Комунікаційний документаційний центр Відділу комунікації, інформації та інформатики;

– Документаційний культурний центр;

– Документаційний та інформаційний центр Відділу освіти;

– Документаційний центр Міжнародного інституту освітнього планування;

– Інформаційний центр вищої освіти Міжнародної Асоціації університетів;

– Документаційний центр Міжнародної гідрологічної програми;

– Документаційний центр соціальних та гуманітарних наук.

Кожен з центрів має свою структуру і широке коло обов’язків. Розглянемо, для прикладу, Документаційний центр соціальних та гуманітарних наук. Серед його основних функцій можна виділити такі:

– діє як інформаційний центр для спеціалістів у соціальній і гуманітарній сферах, для міжурядових та неурядових організацій і для країн – членів ЮНЕСКО;

– забезпечує створення, оновлення і обслуговування банку даних соціальних і гуманітарних наук (DARE), який включає інформацію з досліджень, інститутів підготовки спеціалістів, професійних асоціацій, окремих спеціалістів у сфері соціології, періодичні видання у сфері соціальних наук;

– здійснює виробництво, розповсюдження і продаж комп’ютерних інформаційних продуктів, створених на основі банку даних на компакт-дисках;

– забезпечує централізований доступ через Internet до більше, ніж 100 періодичних соціологічних видань.

Бази даних. Загалом ЮНЕСКО видає та обслуговує близько 90 бібліографічних, довідкових і фактографічних баз даних щороку у сферах своєї компетенції: освіта, природничі науки, культура, соціальні і гуманітарні науки, комунікація, інформація та інформатика.

Основними базами даних є:

– UNESBIB (бібліографічна база даних ЮНЕСКО) містить усі публікації і документи ЮНЕСКО, усіх її регіональних відділень та інститутів і бібліотечні каталоги за період після 1972 р. Виходить у друкованому, он-лайновому і CD варіантах.

– UNESDOC (повні тексти документів ЮНЕСКО) виходить у друкованому, он-лайновому і CD варіантах.

UNESTHES (перелік всієї термінології, що використовується в документах ЮНЕСКО англійською, французькою та німецькою мовами) виходить у друкованому та електронному варіантах.

Мультимедійні ресурси – розділ, що включає різноманітні електронні публікації, наприклад, останні документи і публікації ЮНЕСКО, нові придбання бібліотек і нова інформація в базах даних.

Ресурси ЮНЕСКО офіційно представлені англійською та французькою мовами. Представництва організації в інших країнах дбають про переклад цих матеріалів мовами своїх країн. Мова ресурсів архівів та бібліотек світу пов’язана з мовами країн походження. Англомовні ресурси складають найбільший фрагмент. Через архівний портал ЮНЕСКО можна ознайомитися з пошуковим апаратом та цифровими копіями документів бібліотек та архівів передусім Великої Британії, США, Канади, Австралії.

З англомовних ресурсів можна назвати колекції документів та рукописних книг британських наукових та університетських бібліотек (Британська національна, Шотландська національна, університетів у Глазго, Бірмінгемі, Кенті, Оксфорді, Есексі, Ньюкаслі тощо). Через архівний портал ЮНЕСКО можна ознайомитися з пошуковим апаратом та цифровими копіями документів бібліотек та архівів США, наприклад, бібліотеки та архіву американського президента Франкліна Рузвельта, що зберігаються у його меморіальній бібліотеці, розташованій у Гайд-Парку в Нью-Йорку, де зберігається понад 17 млн. документів та фотодокументів з різних аспектів офіційної діяльності та приватного життя, частково переведених на цифрові носії. Так само є доступ до цифрових копій окремих колекцій Національної бібліотеки та Національного архіву Канади: зокрема, цікава колекція під назвою “Віртуальний грамофон” – канадський архів звукозапису, університету у Карібу (веб-сайт Ерлі Бірнея) тощо. У відкритому доступі – генеалогічні матеріали усіх найважливіших колекцій генеалогічних документів, передусім, про переселенців в США та Канаду. Багато архівів надає свої різноманітні послуги на порталах ЮНЕСКО.

Такий доступ розширює інформаційні можливості пізнання світу, є окремим великим інформаційним ресурсом, що розвиває інформаційну свідомість, допомагає проведенню досліджень, пов’язаних з вивченням змісту документів, біографічних та генеалогічних досліджень тощо.

Висновки

Концепт індустрії культури в політиці ЮНЕСКО та РЄ заклав основу подальшої концептуалізації взаємозв’язку культури та соціо-економічного розвитку як на глобальному, так і на національному рівнях. Зокрема у програмних публікаціях ЮНЕСКО («Наша творча різноманітність», 1996 рік) та Ради Європи («З периферії в центр уваги», 1997 рік), створених за результатами досліджень в окремих країнах, включно з Францією та Великобританією був вироблений новий концепт культури як інструменту розвитку, використання засобів культури для досягнення цілей в інших, не пов’язаних з культурою галузях.

Зокрема було визначено, що «будь-яка культурна діяльність справляє відчутний соціально-економічний вплив…» [11, с. 6]. У зв’язку з цим різноманітність форм продуктів культури та культурної діяльності не повинна обмежуватись, а навпаки, заохочуватись шляхом технічного розвитку. Широке розповсюдження різноманітних продуктів культури та культурної діяльності, обмін культурною практикою, в цілому, можуть стимулювати творчість. Це сприяло формування одного з найважливіших на сучасному етапі концепту культурної політики міжнародних організацій – креатині індустрії.

Необхідність розвитку національних індустрій культури стало провідною ідеєю «гуманізації процесу глобалізації» в рамках Середньострокової стратегії ЮНЕСКО. У документі наголошується, що процеси глобалізації становлять загрозу передусім тим культурам, які мають обмежені ресурси в культурному обміні на глобальному рівні. Розвиток національної індустрії культури таким чином було визначено одним з основних засобів попередження негативного впливу глобалізаційних тенденцій розвитку у сучасному світі.

Список використаної літератури

1. Фортов В. ЮНЕСКО, в интересах общего дела. // Международная жизнь. — 2003. — № 2. — С. 67-76.

2. Дем’янюк О. Гуманітарними засобами. ЮНЕСКО — магістраль з двостороннім рухом. // Політика і час. — 2001. — № 11. — С. 70-77.

3. Майор Ф., Тангян. Высокий образовательный замысел. // Педагогика. — 1996. — № 6. — С. 3-14.

4. За толерантність: Документ ЮНЕСКО. // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 1998. — № 25-28. — С. 3.

5. Раса та расові упередження: Документ ЮНЕСКО. // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 1998. — № 25-28. — С. 3.

6. Декларація принципів толерантності: Схвал. Генер. конференцією ЮНЕСКО на її 28 сесії в Парижі 16.11.95 р. // Людина і влада. — 1999. — № 2-3. — С. 174-176.

7. Костенко О. З місією інтелектуального співробітництва: [ЮНЕСКО і Україна]. // Політика і час. — 1994. — № 12. — С. 58-63.

8. Костенко О. ЮНЕСКО: захист культури — захист гуманізму. // Дніпро. — 1994. — № 1. — С. 84-86.

9. Уранов Г.В., Канаев Н.М. ЮНЕСКО — 40 лет. — М.: Знание, 1986. — 64 с.

10. Кравцова О.А. Архівний портал ЮНЕСКО та його англомовні ресурси// Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: Зб.матеріалів V Міжнар.наук.-практ.конф., Київ, 20-22 травня 2008р.: тези доповіді /ДАКККіМ.-К., 2008.-С.186-188.