Ідеї громадянського суспільства Ф. Бекона
Вступ
- Історико-філософські інтерпретації ідей громадянського суспільства
- Громадянське суспільство у ідеях Ф.Бекона
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Людина, владарюючи над іншими, втрачає власну свободу. —
Ф.Бекон
Останнім часом проблеми громадянського суспільства, що стосуються взаємозв’язку особистості, соціальних груп, суспільних формувань і держави, перебувають у центрі уваги вчених, політиків та журналістів. І це зрозуміло. Адже формування громадянського суспільства пов’язане з розвитком демократії, ринкової економіки й становленням правової держави – із глобальною соціальною перебудовою, в процесі якої виникають структури суспільного контролю, що гарантують зворотний зв’язок між людиною й суспільством, у якому вона існує.
Відродження інтересу до громадянського суспільства як до соціального феномена пов’язане, насамперед, із тими соціально-політичними подіями, які змінили нашу країну за останні десятиріччя.
Спробуємо розкрити розуміння ідеї громадянського суспільства як певної організаційної складової соціального поступу, а також простежити еволюцію та основні віхи становлення щодо суспільства в історико-філософській і соціально-політичній думці.
Сучасні уявлення про громадянське суспільство – результат тривалої еволюції соціально-філософській і політичній думці, чим і пояснюється їх розмаїття й суперечливість. У теоретичних дослідженнях громадянського суспільства можна вирізнити дві основні інтерпретації його сутності, два різних розуміння цього поняття.
Найбільш традиційним є погляд, згідно з яким громадянське суспільство з’являється з виникненням приватної власності й держави, а саме поняття “громадянське суспільство” застосовується для характеристики певного стану суспільства й ототожнюється з державою особливого типу, в якій юридично забезпечено й політично захищено основні права та свободи особи, через що її можна вважати цивілізованою.
Друге тлумачення громадянського суспільства пов’язане з уявленнями про нього як про певну сферу суспільства – сферу позадержавних відносин і структур. Тут можливі різні варіанти розуміння цього суспільства: як суспільства в цілому, як особливої його частини, як соціальної характеристики всіх його членів та ін.
Як ми вже зазначали, існують різні інтерпретації ідеї громадянського суспільства, а також різні думки щодо її періодизації, яку можна подати у наведений далі спосіб.
У своїх працях «Велике Відновлення Наук», «Новий Органон», «Про гідність та примноження наук», «Нова Атлантида» вчений зумів передбачити величезну роль науки в житті людства, доводив доцільність практичного втілення її результатів для примноження могутності людини, її влади над природою та поліпшення добробуту. Його формула «знання — сила», спираючись на ідеї соціального прогресу, зробила великий внесок у розвиток європейської цивілізації. Ф. Бекон обґрунтував емпіричний метод, висунув ідею письмової фіксації результатів експерименту та безпосередньо описав різні види досвідного пізнання, розробив детальну класифікацію наук, перейняту пізніше французькими енциклопедистами, став основоположником у розробленні індуктивної логіки.
Бекон визначив також систему «ідолів», тобто видимих і невидимих перешкод в процесі пізнання істини (ідоли роду, печери, театру та ринкової площі). В його творах можна побачити новий підхід до питання про мету пізнання. Його знаменитий афоризм «Знання — сила» виражав ідею високої ролі експериментальної науки, яка приносить людині практичну користь.
У поясненні природи суспільства Бекон був ідеалістом і виступав прибічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово-промислових прошарків суспільства того часу.
1. Історико-філософські інтерпретації ідей громадянського суспільства
Античності, як і середньовіччю, була притаманна відсутність чіткого розрізнення між суспільством і державою: державне, суспільне й полісне означали одне й те саме.
Певні зміни в розумінні громадянського суспільства відбуваються в епоху Відродження, коли увага мислителів все більше акцентується на окремій особистості, ліквідації нерівності, утвердженні права в житті суверенної держави. Але й тоді і особистість, і суспільство були ще немов розчинені в державі.
Далі ідеї громадянського суспільства розвиваються в концепціях природного права й суспільного договору XVII-XVIII ст., пов’язаних з іменами Ф.Бекона, Г.Гроція, Т.Гоббса, Дж.Локка, Д.Юма, Б.Спінози, Ж.-Ж. Руссо, Ш.Монтеск’є та ін. мислителів, які у своїх працях обстоювали ідеї буржуазної демократії, що зароджувалась [4, 14].
Згідно з цими концепціями, суспільство приходить на зміну природному стану, незалежно від того, як розуміти останній: як втрачений рай і «золоте століття» (Руссо) або як «війну всіх проти всіх» (Гоббс). Перехід до громадянського стану супроводжується укладанням суспільного договору, на основі якого народ і влада будують свої взаємини. Схематично зміст цих концепцій можна виразити у такий спосіб: природний стан — суспільний договір — цивільний, суспільний, політичний стан.
У них підкреслюються принципи свободи особи, самоцінності окремої людини, поваги до її власності й господарської незалежності, невід’ємності її громадянських прав. У громадянському суспільстві «стабільність, благополуччя, прогрес суспільства в цілому нерозривно пов’язуються з добробутом особистості, інтереси й надбання якої захищаються законами й цілою системою установ та інститутів, що забезпечують дієвість Закону» [4, 17].
Формування громадянського суспільства відбувалося паралельно з формуванням держави нового типу — буржуазної держави. Це був процес перетворення традиційного станового суспільства на сучасне громадянське, феодального ієрархічного суспільства -на правове. Відтоді співвідношення політичного й громадянського суспільства стає предметом уваги соціально-філософської думки [4, 19].
Представниками природно-правової концепції громадянського суспільства були Т. Гоббс (який обстоював консервативні погляди і виражав інтереси прогресивно налаштованої англійської аристократії), а також Дж.Локк, якого вважали засновником буржуазного лібералізму.
Оцінюючи природний стан як «війну всіх проти всіх», Гоббс вважав державу інститутом, здатним захистити індивіда від цієї загальної війни (для чого потрібно обмежити «природні права» окремої особистості громадянськими законами, передавши частину прав верховній владі). Держава несе відповідальність перед своїми громадянами, але жадає від них повного підпорядкування владі. Наявність верховної влади суверена — необхідний компонент громадянського суспільства, що збігається з державою.
Хоча держава, за Гоббсом, може бути могутньою, авторитарною й репресивною, все-таки її головна функція — захист конституційних прав громадян (від зовнішніх та внутрішніх загроз, обстоювання економічних прав та ін.). Збіг громадянського суспільства й держави виглядає у Гоббса вже «не як поглинання громадянського суспільства державою, але як їхня певна взаємодія, за якої громадянське суспільство виступає водночас і як передумова виникнення даного типу держави, і як його принципова якість» [6, 136]. Структура громадянського суспільства має такий вигляд:
— держава, що володіє верховною владою суверена;
— групи й об’єднання громадян;
— окремі громадяни як піддані монарха й суверена і як представники тих або інших груп та об’ єднань.
Якщо Гоббс прагнув до компромісу між монархією (як формою політичного правління) і буржуазною економікою, то Локк обґрунтував компроміс між монархією й республікою у межах політики, яка, на його думку, служить інтересам буржуазного розвитку. Його ідеалом була конституційна монархія з таким поділом влади, за яким верховна законодавча влада належить парламенту, що вирішує питання «з волі більшості».
Парламент повинен законодавчо закріпити різні буржуазні свободи: слова, совісті, друку, зборів і приватної власності та гарантувати недоторканність останньої. Виконавча влада, включаючи судову й військову, передається уряду — кабінету міністрів та монарху. Дії уряду регулюються законом, який ніхто не має права порушувати.
Вчення Локка вважається буржуазним лібералізмом і втіленням «здорового глузду», який виражає дух часу. Саме цей «здоровий глузд» був спрямований проти втручання держави в справи приватних підприємців, але потребував від держави захисту як від свавілля диктаторів, так і від гніву народних мас. На відміну від Гоббса, Локк розумів «природний стан» зовсім не як «війну всіх проти всіх», а як стан свободи й рівності людей. У цьому полягають їхні розбіжності в розумінні переходу від природного до громадянського стану. Якщо Гоббс протиставляв один іншому, то за Локком громадянське суспільство походить із природного стану, будучи його логічним і органічним наслідком.
По-різному розуміли ці мислителі й характер суспільного договору. У Гоббса гарантом дотримання суспільного договору стає держава, у Локка — народ в особі своїх законодавців. Концепція суспільного договору Локка тісно пов’язана з його принципом поділу влади, з якого випливає, що уряд не має права діяти як заманеться, а так само зобов’язаний підпорядковуватися законам, які спочатку сформульовані не ним.
Підкреслюючи, що урядова влада у будь-кого не має права відбирати «власність», Локк називає власністю все, що є в людині: не тільки майно, а й життя, здоров’я, честь та гідність, а також усі узаконені права. А якщо уряд порушує цей принцип і діє всупереч йому, піддані держави мають право повстати, розірвавши договір з існуючим урядом, і встановити нову владу.
Однак, слідом за Гоббсом, Локк змушений погодитися, що реальність далека від принципів, які становлять підвалину громадянського суспільства, але самі ці принципи мають нормативний характер. Для нього громадянське суспільство в цілому тотожне державі. Але при цьому він не міг не бачити й наявних між ними розбіжностей, оскільки з розвитком капіталізму відбувається дедалі різкіший поділ економіки й політики, приватної і публічної сфери, віддалення громадянського суспільства від держави, а це відповідало приватним і суспільним інтересам.
Цю суперечність Локк розв’язував завдяки застосуванню генетичного й структурного підходів до громадянського суспільства. Згідно з генетичним підходом, суспільство виникло раніше за державу, господарство — раніше за політику, а отже, повної тотожності між ними бути не може. За структурним підходом існує єдність форм економічного й політичного життя, які у своїй сукупності становлять новий тип соціального устрою — буржуазне суспільство, те, котре приходить на зміну традиційному, станово-ієрархічному, феодальному суспільству.
Представники теорії суспільного договору звертали увагу на протистояння між громадянським суспільством, що втілює приватний інтерес, і державою, що втілює інтерес суспільний. Вони прагнули знайти оптимальну форму поєднання приватних і загальних інтересів, свободи особи і її свідомого самообмеження. Тема індивідуалізму, яку так чи інакше висвітлювали у своїх працях Гоббс, Локк, Руссо, Монтеск’є, загострила питання про права й свободи особи як громадянина — незалежного від держави члена суспільства.
2. Громадянське суспільство у ідеях Ф.Бекона
Період Просвітництва добре відомий не лише новою хвилею розвитку філософії, соціально-політичних і природничих наук та культури, а й створенням величезних колоніальних імперій, «переходом від феодалізму до капіталізму», загостренням соціально-класових суперечностей, становленням соціалістичної ідеї тощо. Але значно менше він відомий як період подальшого переходу людства, точніше його європейської частини, до індустріального суспільства та швидкої модернізації всіх сфер суспільного життя, проявом і відображенням якої й стало Просвітництво. І ще менш відомий зазначений період подальшим розвитком народжених раніше етнополітичних ідей, особливо ідей нації, націоналізму, національної держави, федералізму та ін. Доречним буде зазначити, що надзвичайно важливу роль, яка ще недостатньо оцінена вітчизняними суспільствознавцями, відіграла тут поява газети — цієї першої ластівки засобів масової інформації — котра сприяла поширенню зазначених ідей, формуванню сучасних націй та національних держав.
До просвітителів належали Френсіс Бекон, Джон Локк, Декарт, Шарль-Луї Монтеск’є, Франсуа-Марі Аруа (що діяв під псевдонімумом Вольтер), Жан-Жак Руссо та інші. Ці люди зробили величезний внесок у розвиток науки і культури та „неоціненний” вклад у нищення християнського світогляду Європи. Саме вони поклали основи теперішньої цивілізації раціоналізму. Самі просвітителі вважали себе новими хрестоносцями і добродіями людства, оскільки розкріпачували людський розум від християнського об’явлення, від правд, від закону і дисципліни Церкви.
Френсіс Бекон як політик і мораліст багато уваги приділяє, з’ясуванню місця і ролі людини як природної істоти і як суб’єкта культурно-історичного процесу. Філософію людини поділяє на численні вчення різних аспектів її життя. Так, філософію людини поділяє на філософію про людину і громадянську філософію; філософію людини — на вчення про тіло і вчення про душу (вчення про людське тіло — на медицину, косметику, атлетику і науку про насолоду та ін.). Громадянська філософія має логіку, риторику, етику, педагогіку, вчення про управління, державу і право та ін. Політичні симпатії Френсіса Бекона — людини мудрої і досвідченої, яка уникає крайностей, на боці парламентської монархії. В знаменитих есе «Досліди або повчання моральні і політичні», пропонує правила взаємовідносин між людьми, які є інтерпретацією принципів загальнолюдської моралі, що зафіксовані в Біблії та у висловлюваннях мудреців. Майбутнє людства — царство людини, суспільства, що побудовано на розумних засадах, і в якому широко використовуються досягнення науки і техніки, а вся людська діяльність — це науково-технічна творчість. «Модель» такого суспільства яскраво висвітлена в беконівській утопії «Нова Атлантида».
Френсіс Бекон уважає, що людей об’єднує справедливість, яка полягає в тім, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі. Для захисту від несправедливості потрібні закони. Проте коли закон починає загрожувати інтересам більш сильної групи людей, ніж та, інтереси якої він охороняє, то перша група скасовує цей закон (що трапляється дуже часто).
Ф.Бекон характеризував державу як приборкуючу, вгамовуючу, підпорядковуючу собі суспільне життя.
Досить актуальною сьогодні є теза Ф.Бекона про те, що при аналізі будь-яких суспільних явищ не можна покладатись на інтуіцію («керуватись почуттям мисливської собаки»), а треба мати досконалий, відповідний до епохи метод — «нитку для вказання шляху». Заслуговує на увагу його думка про те, що людей об’єднує справедливість, «яка полягає у тому, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі». Ця думка має надзвичайно важливе значення для сьогодення і мала б стати гаслом та принципом взаємовідносин народів і країн.
Громадянське суспільство виникає внаслідок переходу від натурального стану первісних, некерованих пристрастей, загальної ворожнечі та страху смерті до впорядкованого культурного суспільства, громадяни якого завдяки державній владі, спокою й порядку, що супроводжують її, докорінно змінюються й створюють умови для виникнення суспільства вищого порядку [6]. Початковий стан людей, який існував до виникнення держави, Бекон характеризував як стан жорсткої війни, де панували пристрасті, страх, бідність, злиденність, самотність, варварство, дикість, невігластво. Дії за принципом «війна всіх проти всіх» було визначено природними для людського роду, що зумовлено егоїстичним єством людини. За таких умов гарантувати безпеку спроможна лише спільна влада, що базується на спільності й об’єднанні багатьох людей. Лише держава уможливлює владу розуму, миру, безпеки, багатства, благочинності, тільки вона приводить громадянське суспільство до цивілізованої впорядкованості на основі права. Саме влада має реальну силу, щоб захистити людей від несправедливості, зумовленої природним станом. Така сила виникає внаслідок суспільного договору, добровільної згоди людей задля їхньої ж безпеки і втілюється у формі політичної держави, встановленої самими людьми в їхніх інтересах.
Досить оригінальним є тлумачення Ф. Беконом сили як основи міжнародного права. Виходячи з тези Платона і Арістотсля про те, що між народами і державами не існує справжнього миру, а точиться постійне суперництво, боротьба і війни («війна всіх проти всіх»), він визнавав можливість застосування сили, щоправда, як крайнього засобу при вирішенні деяких проблем.
Заслуговують на увагу й думки Ф.Бекона про війни, зокрема, принципи їх поділу на справедливі й несправедливі, його гостре засудження релігійних війн, збройних загарбань колоній, знищень, переселень та грабунків їх населення тощо.
Френсіс Бекон був переконаний, що управління, управлінські відносини між королем і підлеглими повинні регулюватися законом. Центром влади в країні має бути парламент, у якому гарантовано можливості й права вільно висловлювати власну думку. Справедливість такого способу управління він вбачав у тому, що ні нові, ні віджилі закони без дозволу парламенту не можуть бути ні прийняті, ні скасовані. Ф. Бекон обстоював сильне централізоване управління, здатне забезпечити розвиток промисловості в країні, захистити інтереси представників торговельно-промислового комплексу.
Сьогодні громадянське суспільство визначається різноманітними моделями. В їхню основу покладено критерії, які характеризують стан конкретного суспільства, у тому числі його культурну складову. Інститути, що беруть участь у формуванні культури як такої (наука, мистецтво, релігія, родина, школа), передусім зацікавлені в тому, щоб дії держави та інтереси суспільства збігалися. Спільне регулювання соціального забезпечення громадян державою й суспільством має сприяти розвитку не тільки матеріального добробуту, а й політичної, моральної, естетичної складової загальної культури. До того ж саме в сталому громадянському суспільстві для подальшого його розвитку цілковито дотримуються традицій, в тому числі й національних, норм та правил, що закріпилися в суспільстві, зберігаючи минулі та формуючи нові позитивні цінності.
Перехід до громадянського суспільства — досить тривалий процес. Держава має існувати та розвиватися, оскільки від цього залежить рівень суспільно-політичного й економічного життя. Саме в такому процесі і формується громадянин. «У державі має бути якомога більше «громадян». …Не кількістю лідерів, а кількістю «громадян» визначається міць політичної структури. Можна вважати, що зближення соціальних полюсів (багатства та бідності) у суспільстві є необхідною передумовою формування «середнього класу», класу «громадян», що й визначає соціально-політичну стабільність держави» [4, с. 149]. Очевидно, що саме цю ідею і мав на увазі філософ Ф.Бекон, коли розробляв концепцію громадянського суспільства, громадянина та держави. Саме такі ідеї переживають століття й об’єднують людство в цивілізаційному поступі.
Найпродуктивнішим методом пізнання в науці Ф.Бекон вважав індукцію. Саме індукція дозволяє вченому одержувати нове і перевіряти старе знання. Треба мати на увазі, що середньовічна схоластика схильна до використання протилежного методу — дедукції. Такий метод пізнання широко використовував Аристотель. В той же час Ф.Бекон добре бачить обмеженість звичайної індукції: адже індуктивний вивід завжди має лише ймовірний характер. Аби він набув достовірності, треба повністю ввертати всі можливі випадки, що практично зробити неможливо. Головна вада індукції, на думку Ф.Бекона, полягає в тому, що дослідники зважають лише на ті факти й випадки, які стверджують результат індуктивного узагальнення, ігноруючи ті, що його заперечують. Ф.Бекон вважає, що індукція може привести до достовірних висновків лише після вивчення певної кількості негативних випадків. Негативні інстанції, таким чином, вплітаються в саму тканину наукового пізнання.
Не заперечуючи провідної ролі розуму в пізнанні, Ф.Бекон стверджує, що розуму притаманні деякі риси, які викликають хибні думки, помилкові погляди: „Людський розум не є сухе світло, його окропляють воля і пристрасті, а це породжує в науці те, що бажане для кожного.” до недоліків розуму треба віднести намагання розуму занадто високо підніматися над почуттям до найзагальніших понять і, отже, нехтувати дослідом. По-друге, розум зовсім не схожий на гладеньку чисту дошку для писання, йому притаманні ідоли, тобто природжені або запозичені в суспільстві якісні відображати речі у викривленому вигляді. Розуму притаманні: ідоли роду (розум людини уподібнюється кривому дзеркалу, що відображує речі у викривленому, спотвореному вигляді), ідоли печери (у кожної людини є своя печера, яка послаблює і затьмарює світло природи), ідоли площі (спілкуючись один з одним, люди вживають слова, в які вкладають неоднаковий зміст, через що виникають численні суперечки і тлумачення), ідоли театру (ідоли вселилися в думки людей з різних догматів філософії). Позбавитися ідолів розуму людині нелегко, а може й неможливо. Але ж все-таки вихід є: в очищенні розуму, корегуванні його діяльності на основі досліду, за допомогою індукції та перевірки ідей практикою.
Політичні симпатії Ф.Бекона — людини мудрої і досвідченої, яка уникає крайностей, на боці парламентської монархії. В знаменитому есе „Досліди, або Повчання моральні й політичні” філософ пропонує правила взаємин між людьми, які є інтерпретацією принципів загальнолюдської моралі. Майбутнє людства — царство людини, суспільства, що побудоване на розумних засадах і в якому широко використовуються досягнення науки і техніки, а вся людська діяльність — це науково-технічна творчість.
В цілому, головна тенденція філософських пошуків Ф.Бекона відповідала прогресивному розвиткові філософії і науки. У своїх засадах його філософія мала матеріалістичний характер. Ф.Бекон слушно вважається одним із засновників новоєвропейського матеріалізму.
Висновки
Ідея громадянського суспільства дістає своє практичне втілення в системі стійких, загальноприйнятих уявлень про суспільство, які розуміє й поділяє більшість його членів. На цій стадії посилюються такі ознаки й фактори, як раціонально-критичне ставлення до соціальної реальності, плюралізм вірувань, ідей, думок та ін. Ідея громадянського суспільства перестає бути лише теоретичною конструкцією, стаючи надбанням буденної свідомості.
Виникають різні форми реального громадянського суспільства. У цей час мало хто ототожнює громадянське суспільство з державою, хоча б навіть і правовою, оскільки в такому разі поняття громадянського суспільства втрачає власний зміст. Громадянське суспільство виконує функцію сполучної ланки між особистістю й державою, «приватною» й «публічною» сферами, приватними й спільними інтересами.
Отже, розробка ідеї громадянського суспільства в історико-філософському контексті дає можливість дійти висновку, що подальша інституціоналізація цієї ідеї сприяє утворенню нових наукових шкіл і течій, що мають також і політичне значення. Щодо розвитку ідеї громадянського суспільства в Україні зауважимо, що на сучасному етапі це поняття зазнало значної еволюції від концепції «соціалістичного громадянського суспільства» із властивим їй звертанням до цінностей і норм демократичного й етичного соціалізму до концепцій, що увібрали положення неоконсервативної ідеології: про згубність поглинання громадянського суспільства державою й політизації всіх сфер громадського життя, про необхідність визволення регіонів від диктату центру, про дальший розвиток місцевої влади й творчої ініціативи на рівні сільських громад і добровільних об’єднань.
Список використаної літератури
- Проблемы формирования гражданского общества. – М., 1993.
- Резник Ю.М. Гражданское общество как феномен цивилизации. Идея гражданского общества в социальной мысли. – М., 1993.
- Резник Ю.М. Гражданское общество как феномен цивилизации. Теоретико-методологические аспекты исследования. – М., 1998.
- Витюк В.В. Становление идеи гражданского общества и ее историческая эволюция. – М., 1995.
- Гаджиев К.С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и основные вехи формирования // Вопросы философии. – 1991. – № 7.
- Картунов О. Ідеї прийдешнього інформаційного суспільства та суспільства знань у творчій спадщині Френсіса Бекона // Політичний менеджмент. — 2007. — № 1. — С. 48-56