Вступ

Усяка наука заснована на фактах. Вона збирає факти, зіставляє їх і робить  висновки — установлює  закони тієї області діяльності , що вивчає.

Специфіка наукової психології полягає в тім, що вона для зі своїх даних використовує цілий арсенал наукових методів.

Розглянемо методи психології виходячи із чотирьох основних позицій:

1. a) не експериментальні психологічні методи;

б) діагностичні методи;

в) експериментальні методи;

г) формуючі методи.

Сучасний учений, що працює в загальній психології, орієнтований у своїй методології на те, що існують загальні для всіх людей закономірності психологічної реальності, які виявляють себе у взаємодії людей в історичних умовах конкретного часу їхнього життя. Для вивчення цих закономірностей він прибігає до досліджень, до впливу на психічну реальність із метою пізнання її закономірностей. Вплив здійснюється методами спостереження й експерименту. У сучасній психологічній науці використання методів обумовлене науковим підходом до вивчення психічних явищ, яким керується певний психологічний напрямок.

Психологія, як і кожна наука, користується цілою системою різних приватних методів, або методик. Основними методами одержання фактів у психології є спостереження, бесіда й експеримент. Кожний із цих загальних методів має ряд модифікацій, які уточнюють, але не змінюють їхню сутність; всі методи психології опираються на основні закономірності предмета науки. Таким чином, метою написання даної роботи є розгляд рівнів та видів психологічного дослідження, проведення їхньої класифікації.

1. Основні етапи психологічного дослідження

Задум дослідження визначає його етапи, що становлять послідовність реалізації задуму дослідження. Звичайне дослідження складається із трьох основних етапів.

Перший етап — вибір проблеми й теми, визначення об’єкта й предмета, цілей і завдань, розробка гіпотези дослідження. З метою уточнення методики дослідження, конкретизації його цілей і завдань іноді виділяється ще один етап — пробне (пілотажне) дослідження, цей етап випереджає оформлення методики дослідження. На другому етапі роботи відбувається вибір методів і розробка методики дослідження, перевірка гіпотези, безпосереднє дослідження, формулювання попередніх висновків, їхнє апробування й уточнення, обґрунтування заключних висновків і практичних рекомендацій.

Третій, заключний етап будується з орієнтацією на впровадження отриманих результатів у практику. Робота літературно оформляється.

Логіка кожного дослідження специфічна. Дослідник виходить із характеру проблеми, цілей і завдань роботи, конкретного матеріалу, яким він розташовує, рівня оснащеності дослідження й своїх можливостей.

Організаційно-процедурні етапи визначають хід виконання тактичних завдань, взаємодії з досліджуваним об’єктом, дій з даними про досліджуваний об’єкт. Всі етапи мають відносну тимчасову послідовність, разом з тим вони можуть чергуватися, забезпечуючи безперервність дослідницького процесу[6, c. 49-50].

Методи психології доцільно розділити на дві групи:

• пізнавальні (дослідницькі) методи;
• методи активного впливу на людей.

Розглянемо першу групу методів. Процес психологічного дослідження складається з низки етапів: підготовки, збирання, обробки, інтерпретації фактичних даних і формулювання висновків.

На підготовчому етапі вивчають стан досліджуваної проблеми, проводять попередні спостереження, бесіди, анкетування, визначають мету й завдання дослідження. Важливим елементом цього етапу стає гіпотеза — уявлення про очікуваний результат дослідження.

Усі вихідні моменти зумовлюють планування дослідження, вибір контингенту і кількість піддослідних, місця та часу проведення дослідів, технічне оснащення, отримання попередніх експериментальних даних, форми протоколів, план кількісної (статистичної) та якісної обробки й інтерпретації даних.

На етапі збирання фактичних даних використовують емпіричні методи (експеримент, спостереження, тестування, бесіди тощо). Експериментальні дані фіксують у протоколі, що має бути досить повним і цілеспрямованим, включаючи реєстрацію всіх необхідних параметрів експериментальної ситуації та психічних властивостей.

Етап обробки даних передбачає кількісний та якісний аналіз і синтез зафіксованих даних.

На останньому етапі дослідження здійснюють інтерпретацію даних та формулювання висновків, встановлюють їхню відповідність чи невідповідність вихідній гіпотезі, виявляють нові питання та проблеми, на основі яких формують програму дослідження  [2, c. 56-57].

Відповідно до етапів психологічного дослідження доцільно розрізняти 4 групи методів: організаційні – включають порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, що відрізняються за віком, видом діяльності тощо; комплексний метод, коли той самий об’єкт вивчається різними засобами й представниками різних наук. До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження, експериментальні методи, психодіагностичні (тести, анкета, бесіди, інтерв’ю). методи обробки даних – це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, факторний аналіз, побудова графіків, схем таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень до інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку – з виділенням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо.

Методи активного впливу на особистість: психологічна консультація – проводиться з метою надання людині психологічної допомоги. Будується за певним планом, який передбачає виявлення причин виникнення проблем, шляхів та прийомів її вирішення і здатності до цього людини. Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього, соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей. Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри) застосовується для розвитку здібностей, наприклад, уваги, пам’яті, мислення, уяви тощо. Психологічна терапія та реабілітація – це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану – під час перебування у важкому стресі.

Отже, передбачається, що протягом консультативної зустрічі (однієї чи декількох) клієнту необхідно прийняти певне рішення. Передбачається також, що консультант допомагає клієнту в прийнятті саме того рішення. З цією метою психолог використовує не тільки спеціальні знання, техніки і методи роботи, але і певним чином структурує час роботи з клієнтом.

У літературі можна зустріти значну кількість моделей структури консультативного процесу.

Найбільш відома процедура консультування “п’ять кроків” (Айви А., Айви М., Меновщиков В.), якої тією чи іншою мірою дотримуються усі психотерапевти і консультанти:

1) встановлення контакту й орієнтування клієнта на роботу;

2) збирання інформації про клієнта, вирішення питання: “У чому суть проблеми?”;

3) усвідомлення бажаного результату, відповідь на запитання: “Чого Ви хочете домогтися?”;

4) вироблення альтернативних рішень, які можна окреслити як: “Що ще ми можемо зробити з цього приводу?”;

5) узагальнення психологом у формі резюме результатів взаємодії з клієнтом [4, c. 49-50].

На думку Р. Мея, Ю. Альошиної і О. Бондаренка консультація складається із чотирьох послідовних етапів (табл. 3).

Є й інші думки, але, як бачимо, різні автори пропонують не такі вже й різні моделі поетапної процедури консультативного процесу.

Послідовність кроків чітко простежується: знайомство і встановлення відносин довіри; розпитування, дослідження проблеми, формулювання і перевірка гіпотез; усвідомлення проблеми і розгляд альтернативних способів її розв’язання; оцінка й узагальнення досягнутих результатів і завершення контакту [1, c. 34].

2. Аналіз етапів психологічного дослідження

Структура психодіагностичного дослідження містить три основні етапи:

— підготовчий

— проведення експериментального дослідження

— аналіз і інтерпретація результатів (підготовка психодіагностичного висновку).

На першому (підготовчому, передекспериментальному) етапі здійснюється збір відомостей про хворого. Конкретні кроки цього етапу: 1) ознайомлення психолога з медичною документацією; 2) бесіда психолога з лікуючим лікарем, в ході якої формулюються конкретні задачі психологічного дослідження; 3) бесіда психолога з досліджуваним, має самостійне діагностичне значення і формую у досліджуваного правильне відношення до дослідження.

Перед дослідженням експериментатор повинен встановити безпосередній контакт з хворим, викликати до себе прихильність. Звичайно бесіду починають з уточнення паспортних даних пацієнта: прізвища, імені, по батькові, віку, професії, освіти. Цікавляться, чи живі батьки, з’ясовують наявність братів, сестер, якою дитиною він був в сім’ї, розпитують його про сім’ю, дітей. Збирають психологічний анамнез.

Етап закінчується виробленням стратегії подальшого інструментального дослідження, яке припускає підбір експериментальних методик, внесення коректив в їх інструкції і стимулювальний матеріал (у разі нестандартизованих методик) відповідно до особливостей досліджуваного і поставлених психодіагностичних задач, а також визначення послідовності пред’явлення методик.

Другий етап (проведення експериментального дослідження) включає пред’явлення досліджуваному сформованого на першому етапі комплексу методик в наперед встановленій послідовності. Виконанню завдань по кожній методиці повинна передувати чітка і лаконічна інструкція. Під час виконання досліджуваним експериментальних завдань психолог спостерігає за поведінкою хворого і веде точний запис досліду, який проводиться. Етап завершується представленням отриманих результатів у вигляді, який задається типом методики.

Експериментально-психологічне дослідження дозволяє виявити особливості особистості в структурі нервово-психічних розладів у хворих на соматичні захворювання, встановити психологічний аспект порушень механізмів компенсації, оцінити особистість хворого і систему його значущих відносин [5, c. 50-52].

Використовується експериментально-психологічне дослідження і для отримання додаткових даних про захворювання, а також для діагностики, характеристики перебігу і визначення результатів захворювання.

Експериментально-психологічне дослідження у ряді випадків може мати також велике значення для розпізнавання захворювань. Дані його при діагностичних утрудненнях нерідко є істотним моментом в тій системі клінічних чинників, яка повинна бути основою диференціально-діагностичного висновку.

Якщо клініцист не втрачає із виду задачу уловити в своєму дослідженні дійсно всі зміни в психіці хворого, обумовлені хворобою, він не може не підкріпити свої клінічні спостереження експериментально-психологічним дослідженням психічних процесів.

Кажучи про діагностичне значення матеріалів, одержуваних при психологічному дослідженні, ми неминуче стикаємося з питанням про їх специфічність. Вони, як і матеріали клініко-психопатологічного дослідження, набувають специфічність лише в складній системі клінічних чинників. Ретельно проведене психологічне дослідження нерідко виявляє справжню і відкидає уявну характерність деяких з отриманих матеріалів.

В експериментально-психологічному дослідженні можна довільно варіювати умови, в яких протікає діяльність, вивчаючи таким чином їх вплив на цю діяльність і на особистість в цілому. Експеримент можна повторювати і переконуватися, завдяки цьому, в стійкості одержуваних результатів.

В експерименті досягається можливість об’єктивної реєстрації отриманих результатів, що вельми цінно, особливо при повторних дослідженнях, де необхідно точно і послідовно зіставляти дані, отримані в різні періоди хвороби і лікування.

Задачею експериментально-психологічного дослідження є не тільки виявлення і аналіз порушень психіки, але і визначення рівня збереження психіки.

Для інтерпретації даних про психічний стан і можливість компенсації виявлених порушень, особливо у зв’язку із задачами реабілітації, дуже важливо визначити рівень збереження особистості хворого і структуру її змін.

В цьому плані можуть бути виділені декілька аспектів дослідження.

Першорядна роль належить оцінці змін емоційно-вольової сфери і, звичайно тісно пов’язаних з ними, динамічних і якісних особливостей особи, що виявляються в ступені її гармонійності, активності.

Експериментально-психологічні методи використовуються в клініці також для поглибленого аналізу психічних процесів і причин, механізмів їх змін. Наприклад, на підставі клінічного спостереження можна встановити наявність у хворого психотравми, але тільки психологічне дослідження допоможе визначити її причини, зміни інтра- і інтерперсонального характеру, прогноз виходу з невротичного стану, виявити відхилення в інших психічних сферах.

Зрозуміло, можливості експериментального дослідження, через його структурованість, жорсткої регламентації процедури як власне дослідження, так і обробки отриманих результатів, у багатьох відношеннях більш обмежені, ніж можливості клінічного спостереження і бесід з хворими. Але, з другого боку, експериментальне дослідження володіє такими можливостями, які при звичайному клінічному дослідженні відсутні. Експериментально-психологічні методи дозволяють аналізувати форми діяльності хворого, які зовні експерименту лікар не може спостерігати, а тим більше вивчати, але вони можуть істотно характеризувати психіку хворого.

Звичайно, як саме дослідження, так і аналіз матеріалів і складання висновку в більшій мірі визначаються окремими задачами, які ставить перед собою дослідник: допомога в діагностиці, оцінка стану хворого, виявлення динаміки синдрому, патогенетичні питання.

До певної міри результати експериментально-психологічного дослідження можуть бути корисними і для вибору тактики подальшої психотерапевтичної корекції, оскільки характеризують особливості контакту з хворим, його відношення до експерименту, ступінь розуміння ролі власних помилок у виникненні конфліктних ситуацій, що сприяли розвитку невротичного стану, інтерес до сумісного обговорення його проблем.

Слід вказати, що і сам по собі психологічний експеримент може мати психотерапевтичне значення. Так при повторному дослідженні хворих з депресивними станами, лікар, змінюючи завдання, формує у пацієнта відчуття можливості рішення поставленої перед ним задачі, надає йому емоційну підтримку і коригує занижений рівень домагань [8, c. 76-77].

Психотерапевтичне значення експериментально-психологічного дослідження особливо зростає при повторному його проведенні в процесі лікування. Встановлення кореляції між поліпшенням самопочуття хворого, позитивними зсувами «внутрішньої картини хвороби» і об’єктивно реєстрованими показниками психічної діяльності, що покращали, сприяє підвищенню психічного тонусу хворих і упевненості в одужанні.

Безумовно, це вимагає особливої психотерапевтичної побудови експерименту, методично відмінного від дослідження, що проводиться в діагностично-експертних цілях.

Проте у будь-якому випадку психологічний експеримент повинен бути щадним, оскільки хворі без грубих розладів мислення оцінюють дослідження як перевірку їх інтелектуальних можливостей, і це не може їх не хвилювати.

Під час бесіди експериментатор може зробити висновки про відношення пацієнта до дослідження, чи із зацікавленням він вступає в контакт, наскільки вільний в реакціях, розкутий або, навпаки, напружений, збуджений, гіперактивний, чи є виражені емоційні прояви: сльози, сміх, або, навпаки, виражена емоційна сплощеність, чи виражені вегетативні реакції.

Після збору необхідних анамнестичних даних слід дати інструкцію щодо подальшого експерименту. Як правило, інструкція дається усно, проте при проведенні деяких досліджень інструкція може бути представлена і письмово. Перед початком дослідження експериментатор повинен бути твердо упевнений в тому, що пацієнт зрозумів інструкцію.

Для більшої достовірності відповідей і досягнення необхідної мотивації хворого попереджають, що результати дослідження нікому, окрім лікаря, не будуть відомі і допоможуть в лікуванні.

Обробка результатів психологічного дослідження повинна здійснюватися суворо відповідно до інструкції по застосуванню даного методу дослідження. Потім проводиться інтерпретація результатів з урахуванням задач, поставлених експериментатором, і складається висновок [9, c. 64-65].

Висновки

Факти показують, що клієнт нерідко втрачає з часом те, що він придбав на консультації. Для того, щоб уникнути такого явища, психологу і клієнту необхідно прийти до спільного висновку чи прийняти рішення на основі аналізу конкретних фактів з життя клієнта.

• наприкінці бесіди консультант має підвести підсумок, узагальнити отриману інформацію, вибудувати основну логічну послідовність цієї зустрічі; узагальнення передбачає план зміни подальшої поведінки клієнта;
• надати клієнту можливість відреагувати на закінчення бесіди, витримавши хоча б деяку паузу після того, як підсумок підведений.

Базова структура консультації містить підготовчий, діагностичний, корекційний і заключний технічні етапи.

На підготовчому етапі відбувається попереднє знайомство і встановлення контакту психолога і клієнта, збирання формальних відомостей, виявлення очікувань клієнта та роз’яснення реальних можливостей психологічної допомоги, а також укладання контракту.

Діагностичний етап умовно складається з двох фаз. Під час першої фази консультант збирає необхідну інформацію про проблему клієнта і про нього самого, надаючи йому можливість “виговоритися”, одночасно тестуючи його; працює зі скаргою клієнта і пропонує йому власні інтерпретації. Під час другої фази психолог і клієнт визначають бажаний результат і разом формулюють його у формі запиту.

На корекційному етапі психологом і клієнтом проробляються різні варіанти розв’язання проблеми і здійснюється вибір серед альтернатив. Цей етап може бути тривалішим.

Заключний етап — це етап узагальнення, перехід від навчання до дії. На цьому етапі психолог має приділити особливу увагу висновкам і сприяти закріпленню мотивації клієнта до зміни думок, дій і почуттів у його повсякденному житті. На заключному етапі необхідно провести процедуру “відокремлення” консультанта і клієнта.

Список використаної літератури

1. Бандурка О. Основи психології і педагогіки: Підручник/ Олександр Бандурка, Валентина Тюріна, Олена Федоренко,; МВС Україи, Нац. ун-т внутр. справ. — Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. — 334 с.
2. Васьківська С. В.. Основи психологічного консультування: Навч. посібник. — К. : Четверта хвиля, 2004. — 255с.
3. Гуцало Е. Психологія: Інструктивно-методичні матеріали для самостійної підготовки студентів до комплексного державного екзамену/ Емілія Гуцало,; М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. Кафедра психології. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 126 с.
4. Основи психології: Підручник для студ. вузів/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. — 3-є вид., стереотип.. — К.: Либідь, 1997. – 630 с.
5. Психологія: Підручник для студ. вуз./ За ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2001. — 558 с.
6. Психологія: З викладом основ психології релігії/ Під ред. Юзефа Макселона. — Львів: Монастир Монахів Студійського Уставу: Вид. відділ «Свічадо», 1998. — 319 с.
7. Серьожникова Р. Основи психології: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України, Донецький нац. технічний ун-т . — К.: Центр навчальної літератури, 2003; К.: Академвидав, 2003. — 242 с.
8. Спіріна І. Основи психологічного консультування в медичній практиці: Навч. посібник для студ. вищих мед. навч. закл. ІІІ-ІV рівнів акредитації / Дніпропетровська держ. медична академія. Кафедра психіатрії, загальної та медичної психології. — Д. : Арт-Прес, 2004. — 160с.
9. Хомич Г. Основи психологічного консультування: Навч. посібник. — К. : МАУП, 2004. — 150с.
10. Цимбалюк І. Психологія: Навчальний посібник/ Іван Цимбалюк,; М-во освіти і науки України . — Київ: ВД «Професіонал», 2004. — 214 с.