Німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920) вважається засновником розуміючої соціології та теорії соціальної дії. В основі його соціологічної системи лежить ідея якісної відмінності соціогуманітарних наук від природознавства. Ця відмінність полягає, по-перше, у предметі дослідження (природознавство досліджує живу і неживу природу, соціогуманітарні науки — людину й створене нею суспільство); по-друге — у методі дослідження (якщо у природознавстві використовується метод опису й пояснення, то у соціогуманітарних науках — метод розуміння діючих у суспільстві людей).

Вебер вирізняє чотири типи соціальної дії:

• традиційну (визначається звичкою);
• афективну (визначається емоціями і почуттями);
• ціннісно-раціональну ( визначається свідомою вірою у певну етичну, естетичну, релігійну тощо цінність поведінки незалежно від її успіху);
• цілераціональну (визначається очікуванням певної поведінки інших людей і використанням цього очікування як засобу для досягнення раціонально регульованих цілей з метою досягнення успіху).

З цих чотирьох типів соціальної дії лише дві останні є суто соціальними та раціональними, характерними для сучасного індустріального суспільства, тоді як перші дві — суб’єктивно-ірраціональними і тому практично незбагненними, — вони існують у традиційних суспільствах минулого. Зрозуміти можна лише цілераціональну соціальну дію, оскільки в ній співпадають сенс людської діяльності та суть особистості діючої людини. По мірі зменшення раціональності соціальна дія стає менш зрозумілою і недоступною для соціології.