Висунувши ідею формування особистості, просвітителі показали, що людина має розум, духовної і фізичної силою Люди приходять у світ рівними, зі своїми потребами, інтересами, задоволення яких — у встановленні розумних і справедливих форм людського співжиття. Уми просвітителів хвилює ідея рівності, що тільки перед Богом, але й перед законами, перед іншими людьми. Ідея рівності всіх людей перед законом, перед людством — перший характерна ознака епохи Просвітництва.

Позбавлення від всіх соціальних негараздів просвітителі вбачали у поширенні знань. І не без їх участі в епоху Просвітництва перемогу здобув раціоналізм, який розвинувся в західноєвропейській думці ще в Середні століття. У статті «Відповідь на питання: що таке Просвітництво?» І. Кант писав:

Просвітництво — це вихід людини зі стану свого неповноліття, в якому він знаходиться по власній провині. Неповноліття є нездатність користуватися своїм розумом без керівництва з боку когось іншого. Неповноліття з власної вини — це таке, причина якого полягає не в нестачі розуму, а в недоліку рішучості і мужності користуватися ним.

Не дивно, що релігія в тій формі, в якій підносила її церква, здавалася просвітителям-атеїстам в запалі боротьби крайнощів ворогом людини. В очах просвітителів-деїстів. Бог перетворився на силу, яка лише внесла певний порядок у одвічно існувала матерію. В епоху Просвітництва стало особливо популярним уявлення про Бога як великого механіці і про світ як величезному механізмі.

Завдяки досягненням природничих наук виникло уявлення, що час чудес і загадок минуло, що всі таємниці світобудови розкриті і Всесвіт, і суспільствопідкоряються логічним, доступним людському розуму законам. Перемога розуму — другий характерна ознака епохи.

Третій характерна ознака епохи Просвітництва — історичний оптимізм.

Епоха Просвітництва по праву може бути названа «золотим століттям утопії». Просвітництво, перш за все, включало в себе віру в можливість змінювати людину на краще, «раціонально» перетворюючи, політичні та соціальні засади.

Орієнтиром для творців утопій XVIII ст. служило «природне» або «природне» стан суспільства, не відає приватної власності і гноблення, поділу на стани, не потопаючого в розкоші і не обтяженого убогістю, не порушеного вадами, що живе по розуму, а не «по штучним» законам. Це був виключно вигаданий, умоглядний тип суспільства, який, за влучним зауваженням Руссо, можливо, ніколи й не існував і який, швидше за все, ніколи не буде існувати в реальності.

Возрожденчеській ідеал вільної особистості набуває атрибут загальності та відповідальності: людина Просвітництва думає не тільки про себе, але і про інших, про своє місце в суспільстві. У центрі уваги просвітителів — проблема найкращого суспільного устрою. Просвітителі вірили в можливість побудови гармонійного суспільства.

Глибокі зміни в соціально-політичному та духовному житті Європи, пов’язані із зародженням і становленням буржуазних економічних відносин зумовили основні домінанти культури XVIII ст.

Головними осередками Просвітництва були Англія, Франція, Німеччина. З 1689 р. . — Року останньої революції в Англії — починається епоха Просвітництва. Це була славна епоха, розпочата однією революцією і закінчилася трьома: промислової — в Англії, політичної — у Франції, філософської та естетичної — у Німеччині. За сто років — від 1689 до 1789 рр.. — Світ змінився. Все більше вивітрювалися залишки феодалізму, все голосніше заявляли про себе буржуазні відносини, остаточно утвердилися після Великої французької революції.

XVIII століття підготувало також панування буржуазної культури. На зміну старій, феодальній ідеології прийшов час філософів, соціологів, економістів, літераторів нового століття Просвітництва.

У філософії Просвітництво виступало проти будь-якої метафізики (науки про надчуттєвих принципах і засадах буття). Воно сприяло розвитку будь-якого роду раціоналізму (визнає розум основою пізнання і поведінки людей), в науці — розвитку природознавства, досягнення якого воно часто використовує для обгрунтування наукової правомірності поглядів і віри в прогрес. Не випадково, що й сам період Просвітництва в деяких країнах називали іменами філософів. У Франції, наприклад, цей період називали століттям Вольтера, в Німеччині — століттям Канта.

В історії людства просвітителів хвилювали глобальні проблеми: Як з’явилася держава? Коли і чому виникло нерівність? Що таке поступ? І на ці питання перебували настільки ж раціональні відповіді, як і в тих випадках, коли мова йшла про «механізм» світобудови.

В області моралі і педагогіки Просвітництво проповідувало ідеали гуманності і покладало великі надії на магічну силу виховання.

В області політики, юриспруденції і суспільно-економічного життя — звільнення людини від несправедливих уз, рівність всіх людей перед законом, перед людством. Епосі вперше довелося вирішувати в таких гострих формах давно відоме питання про гідність людини. У різних сферах діяльності він трансформувався по-різному, але неминуче призводив до принципово нових, новаторським за своєю суттю відкриттів. Якщо говорити про мистецтво, наприклад, то не випадково саме ця епоха настільки несподівано для себе, але настільки результативно змушена була відгукнутися не тільки на проблему «мистецтво і революція», але й на проблему художнього відкриття, народженої в надрах формується нового типу свідомості.

Просвітителі були матеріалісти й ідеалісти, прихильники раціоналізму, сенсуалізму (основою пізнання та поведінки вважали відчуття) і навіть божественного провидіння (надіялися на волю Бога). Частина з них вірила в неминучий прогрес людства, інша — розглядала історію як суспільний регрес. Звідси і своєрідність конфлікту між історичною свідомістю епохи і виробляється нею ж історичним знанням — конфлікту тим більше загострюється, ніж ґрунтовніше визначала сама епоха свої історичні переваги, особливу роль в поточному та майбутній розвиток людства.

Як течія суспільної думки Просвітництво являло собою деяку єдність. Полягало воно в особливому умонастрої, інтелектуальних схильностях і перевагах. Це, перш за все цілі й ідеали Просвітництва, такі, як свобода, добробут і щастя людей, мир, ненасильство, віротерпимість і ін, а також знамените вільнодумство, критичне відношення до авторитетів усякого роду, неприйняття догм, в тому числі церковних.

Епоха Просвітництва стала найважливішим поворотним пунктом в духовному розвитку Європи, вплинув на всі сфери соціально-політичного і культурного життя. Розвінчавши, політичні та правові норми, естетичні та етичні кодекси старого станового суспільства, просвітителі зробили титанічну роботу над створенням позитивної, зверненої, перш за все до людини, незалежно від його соціального статусу, системи цінностей, яка органічно увійшла в кров і плоть західної цивілізації.

Просвітителі походили з різних класів і станів: аристократії, дворян, духівництва, службовців, представників торгово-промислових кіл. Різноманітні були й умови, в яких вони жили. У кожній країні просвітительський рух носило відбиток національної самобутності.