Зміст

Вступ

Аналіз сакральної і профанічної науки (Глава 4. Наука сакральная и наука профаническая) за Геноном

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Праці Рене Генона відрізняються фундаментальною критикою сучасного миру й закликом до інтелектуальної реформації. Він по-новому оцінює метафізику, традиційні науки, символізм і шляхи духовної реалізації.

Рене Генон вплинув на багатьох діячів культури, таких як Гвидо де Джорджио, Юліус Евола, Мирча Еліаде, Андре Жид, Фритьоф Шуон, Титус Буркхардт.

У французького релігійного філософа й мислителя-традиціоналіста будь-яке явище, будь-яка річ або предмет, як представник більше високої реальності, можуть символізувати (мати на увазі ) цю реальність самим фактом свого буття. У розумінні Рене Генона символ і символічна реальність співвідносяться один з одним як виявлене й невиявлене. Перекидання символів можливо лише тоді, коли той самий символ "перевертається" часто в повному розумінні слова й стає символом чогось зовсім іншого.

І тут, як і скрізь, Рене Генон зіставляє символ (навіть перевернений свідомо або несвідомо) з якоюсь вищою реальністю, на яку даний символ указує й від імені якої є представником. При цьому у визначенні цієї реальності бере участь і волю носія символу як елемент його (символу) невидимої структури. А невидима структура найбільш багата в символів, що носять всезагальний, універсальний характер. Тому розглянутий нами французький релігійний філософ перш за все всього цікавиться символами універсальними (за класифікацією Е.Фромма), тому що саме ці символи припускають трансцендентні, вищі зв'язки й закони, які лежать у підставі символіки.

Аналіз сакральної і профанічної науки (Глава 4. Наука сакральная и наука профаническая) за Геноном

Як вказує Генон на початку четвертої глави своєї праці «Криза сучасного світу», у традиційних цивілізаціях в основі всього лежить інтелектуальна інтуїція. Іншими словами, у таких цивілізаціях найбільш істотним є чисто метафізична доктрина, а все інше виникає з неї або як прямий наслідок, або як вторинний додаток до тої або іншої частки рівня реальності. Це справедливо не тільки відносно соціальних інститутів, але й відносно наук, тобто тих форм знання, які належать сфері відносного, і які в традиційних цивілізаціях розглядаються як продовження або відбиття знання абсолютного й принципового. Таким чином, щира ієрархія зберігається там скрізь і у всім. Все відносне, у свою чергу, аж ніяк не вважається чимсь неіснуючим (це було б відвертим абсурдом) і враховується в тій мері, у який це необхідно. Однак при цьому воно ставиться на належне місце, тобто розглядається як щось сугубо другорядне й підлегле. І в самій цій області відносного існують різні ступені реальності, що визначаються тим, наскільки далеко від сфери Вищих Принципів розташовується та або інша річ.

Отже, відносно науки ми маємо два радикально різних і несумісних один з одним підходу, дві протилежні концепції, які можна назвати, відповідно, традиційною концепцією й концепцією сугубо сучасної. Вже згадувалось про "традиційні науки", які існували в античності й у Середні віки, і які продовжують існувати на Сході ще й сьогодні, хоча сучасним західним людям подібний факт найчастіше невідомий.

Варто додати, що кожна традиційна цивілізація мала свої особливі різновиди традиційних наук, і цей факт пояснюється тим, що тут ми маємо справу не з універсальними принципами, як у випадку чистої метафізики, а з їхніми приватними застосуваннями. Оскільки вся дана область по визначенню є обумовленої, варто завжди взяти до уваги всю сукупність конкретних обставин, пов'язаних з особливостями мислення й інших особливостей кожного конкретного народу, а крім того специфіку циклічного періоду історії цього народу. Як ми вже бачили, іноді для виправлення цих обставин необхідно певне зовнішнє втручання. Подібне втручання, втім, змінює тільки зовнішні форми й не зачіпає сутності традиції: у випадку з метафізичною доктриною модифікації може бути піддана тільки специфічна форма її вираження, що можна було б уподібнити її перекладу з однієї мови на іншій. Який би не була ця специфіка вираження, варто сказати, що існує тільки одна єдина метафізика, так само як і одна єдина істина. Але все міняється, коли ми переходимо в сферу додатків метафізичних принципів — у всім, що стосується науки, а також соціальних інститутів, ми перебуваємо вже у світі безлічі й різноманіття форм.

Ці різні форми вираження єдиної істини й становлять основу різних традиційних наук, навіть у тому випадку, якщо деякі із цих наук мають той самий предмет. Логіки затверджують, що наука повністю визначається предметом свого вивчення, але ця надмірно спрощена точка зору є неадекватною. Сама позиція, з якої предмет вивчається, також досить значно впливає на визначення сутності науки. Число можливих наук не має межі, і науки, що вивчають той самий предмет з різних точок зору, використовують часом настільки різні методи, що в дійсності їх необхідно виділяти в зовсім окремі категорії. Особливо це стосується подібних традиційних наук різних цивілізацій, які, незважаючи на близькість, не можуть бути повністю ототожнені один з одним і тому названі тим самим ім'ям. Але ще незмірно далі, ніж далекі друг від друга традиційні науки, що мають все-таки , по менший мері, фундаментально єдиний характер, відстоять традиційні науки, узяті в цілому, від того, що прийнято вважати науками в сучасному світі. Уже при самому поверхневому підході стає очевидним, що той самий предмет вивчення в обох випадках розглядається, виходячи із зовсім різних передумов. А при найближчому аналізі між такими науками неможливо знайти взагалі ні однієї загальної риси.

Було б досить доречно пояснити наші ідеї декількома прикладами. Почнемо з найбільш загальної дисципліни — "фізики", і покажемо, як неї розуміли древні і як неї розуміють сучасні люди. Величезна різниця очевидна тут навіть у тому випадку, якщо ми залишимося в границях західного миру. Термін "фізика" у його споконвічному й етимологічному змісті значить дослівно "наука про природу". Ця наука займається найбільш загальними законами "становлення", тому що "становлення" і "природа"- синоніми, і саме так греки, і зокрема, Аристотель, розуміли цю науку. Більше спеціалізовані науки, що досліджують цю же сферу реальності, є "специфікаціями" фізики стосовно до тої або іншій більше вузькій області. Уже тут помітне перекручення змісту слова "фізика" у сучасному світі, тому що сьогодні воно означає лише одну приватну науку серед багатьох інших, які, у свою чергу, також є науками про природу.

У цьому можна побачити яскравий приклад дроблення, взагалі характерного для сучасної науки : "спеціалізація", породжена аналітичним складом розуму, дійшли настільки , коли люди, що випробували на собі її вплив, уже не здатні більше навіть уявити собі науку, що займається всією природою як такий. Певні незручності, пов'язані із цією спеціалізацією, часто залучають до себе увага, оскільки вона неминуче як наслідок спричиняє вузькість поглядів. Але навіть ті, хто помічають цю обставину, проте, погоджуються прийняти його як неминуче зло, породжене таким нагромадженням детального знання, що засвоїти його цілком не представляється можливим. З одного боку, їм не спадає на думку, що детальне знання саме по собі не має ніякої цінності й ніяк не оправдовує відмова від того синтетичного знання, що повинне було б заснуватися на його основі, тому що, залишаючись обмеженим сферою відносного, синтетичне знання, проте, стоїть значно вище знання простих фактів і деталей. З іншого боку, від них вислизає та обставина, що сама неможливість об'єднати безліч деталей і фактів виникає із завзятого небажання зводити їх до вищого принципу й з наполегливого прагнення починати всяке дослідження знизу й ззовні, тоді як для додання науці справжньої умоглядної цінності зовсім необхідно використовувати прямо протилежний підхід.

Якщо зрівняти античну фізику із сучасною, але не як з наукою, відомою сучасним людям під цим ім'ям, а як з усією сукупністю природничих наук ( а саме це і є приблизним еквівалентом фізики античної), відразу впаде в око, до якого ступеня вона піддалася дробленню на безліч "спеціальних наук", що досить далеко відстоять друг від друга. Однак це лише найбільш зовнішня сторона речей, і не слід розраховувати, що, об'єднавши між собою всі ці окремі науки, можна одержати якийсь дійсний аналог античної фізики. Насправді в цих двох випадках розходження, по суті, складається в найглибшій розбіжності між двома підходами, про які ми говорили вище. Традиційний підхід обов'язково зводить всі науки до принципів, приватними додатками яких вони і є. Але саме від подібного зведення категорично відмовляється підхід сучасний. Для Аристотеля фізика стосовно метафізики була вторинної, а виходить, залежала від метафізики й була застосуванням до сфери природи принципів, що стояли над природою й лише відбивалися в її законах. Те ж саме можна було б сказати й про середньовічну космологію. Сучасний підхід, навпроти, прагне затвердити незалежність наук від чого б те не було, заперечуючи все, що виходить за їхні межі, або щонайменше , повідомляючи це "позамежне" "непізнаваним", а виходить, відмовляючись на ділі з ним рахуватися. Подібне заперечення існувало на практиці задовго до того, як його спробували оформити в систематизовану теорію під ім'ям "позитивізму" і "агностицизму", і можна сказати, що воно було відправною крапкою всієї сучасної науки.

І однак лише в 19- ому столітті люди відкрито почали вихвалятися своїм неуцтвом (тому що називати себе "агностиком" це однаково що відкрито проголошувати себе "невігласом"), і більше того, відмовляти іншим у можливості володіння знанням, шляхи до якого для них самих виявилися закритими. І це було ще однією ознакою прогресуючої інтелектуальної деградації Заходу.

Прагнення повністю відірвати науку від яких би те не було вищих принципів під приводом гарантій її незалежності, властиве для сугубо сучасного підходу, позбавляє цю науку всякого глибокого змісту й навіть усякого інтересу, з погляду пізнання. Це може привести тільки до повного тупика, до висновку науки в безнадійно звуженій сфері. Крім того, усякий розвиток у сфері такої науки аж ніяк не веде до поглиблення знань, як це іноді думають. Навпроти, воно залишається чисто поверхневим і зводиться лише до згаданого нами розчиненню в деталях або до громіздкого, але марного аналітизму, заняття яким можна продовжувати як завгодно довго без того, щоб хоча б на крок наблизитися до істини. Треба додати також, що західні люди, як правило, займаються так званою наукою аж ніяк не заради її самої: їхньою основною метою є не чисте знання, якого б низького рівня воно не було, але лише можливість практичного використання, у чому можна переконатися, судячи з тої легкості, з який наші сучасники поєднують науку із промисловістю, а також по розповсюдженій серед більшості звичок робити з інженера типового представника науки.

У своєму актуальному виді наука втратила не тільки всяку глибину, але й усяку стабільність. Будучи раніше з'єднаної із принципами, наука розділяла з ними їхня незмінність у тій мері, у який це дозволяв досліджуваний нею предмет. Сьогодні, будучи відірваної від принципів і займаючись винятково що постійно змінюється миром, вона не може більше знайти в собі ніякої твердої опори, ніякої стабільної підстави. Якщо колись вона спочивала на абсолютній упевненості, то сьогодні вона має справу лише з можливими й приблизними, чисто гіпотетичними конструкціями — продуктами звичайної індивідуальної фантазії. Більше того, якщо сучасна наука, випливаючи своїми манівцями , і приходить до згоди в тім або іншому пункті з доктринами древніх традиційних навчань, зовсім не вірно було б розглядати цю згоду як знак підтвердження сучасною наукою цих традиційних навчань, тому що останні ні в чому подібному не мають потреби. І зовсім марними є будь-які спроби з між собою ці різні точки зору або встановити відповідності між концепціями традиції й чисто гіпотетичними теоріями, що мають всі шанси бути дискредитованими в самому недалекому майбутньому. У рамках сучасної науки будь-яке твердження залишається чисто гіпотетичним, тоді як постулати наук традиційних, виникаючи як безумовні наслідки з істин метафізичного порядку, що осягаються за допомогою інтелектуальної інтуїції, а виходить, строго й однозначно, мають зовсім іншим, абсолютно достовірний характер.

Сучасна пристрасть до експериментів породжує ілюзію, що теорію можна довести за допомогою фактів, тоді як насправді ті самі факти можна легко пояснити за допомогою всіляких теорій, і навіть такі затяті поборники експериментальних методів, як Клод Бернар і т.д., самі визнають, що факти можуть бути інтерпретовані тільки за допомогою заздалегідь складених подань, без яких вони змушені залишатися "грубими фактами", позбавленими всякого змісту й усякої наукової цінності.

Варто використовувати цю можливість для відповіді на один виникаючий у цьому зв'язку питання: чому експериментальні науки одержали настільки широкий розвиток саме в сучасній цивілізації, а не в яких або інших? Причина цього криється в тім, що ці науки пов'язані з миром почуттєвого сприйняття, з миром матерії, і особливо схильні до його чисто практичного використання. Їхній розвиток, що йде рука об руку з тим, що можна назвати "марновірством фактів", точно відповідає сугубо сучасним тенденціям, тоді як у попередні епохи не був зацікавленості в подібних заняттях настільки , щоб заради них відмовитися від знань вищого порядку. Варто помітити, що в принципі жоден вид знання, навіть самий нижчий, сам по собі не може розглядатися як щось неправомочне. Неправомочним є лише зловживання заняттями другорядними видами наук на шкоду основним і принциповим областям знання й такий розвиток цих другорядних наук, що здатно підкорити собі всі види людської діяльності, а саме це й відбувається сьогодні. Теоретично й у нормальній цивілізації можна припустити існування наук, що ґрунтуються на експериментальних методах, але при цьому так само, як і всі інші науки, що зберігають зв'язок із принципами й тому володіють реальною умоглядною цінністю. Ми не бачимо цьому реальних прикладів лише тому, що основна увага приділяється там іншим проблемам, і навіть якщо мова йде про дослідження почуттєвого миру ( у тім ступені, у який це може становити дійсний інтерес), навчання традиції дозволяють здійснити їх набагато успішніше за допомогою інших методів і інших підходів.

Вище ми відзначили, що однієї з характеристик сучасної епохи є використання всіх тих речей, які раніше взагалі відкидалися, уважаючись зовсім не важливими й тому що не заслуговують того, щоб витрачати на них час і енергію людей. Але й ці речі перед кінцем циклу повинні бути реалізовані, тому що й вони мають своє місце серед усього комплексу з, закладених у самому циклі. Так це є й з експериментальними науками, що зародилися в останні сторіччя. Існує ряд сучасних наук, у повному розумінні слова, що є "останками" древніх наук, щире розуміння яких давно втрачено. У період занепаду цих наук їхні нижчі сторони відділялися від усього іншого, і піддавшись грубої матеріалізації, ставали крапкою відліку для розвитку в зовсім іншому напрямку, відповідному сугубо сучасним тенденціям. Так виникали нові науки, що втратили яку б те не був зв'язок з попередніми. Зовсім невірно, приміром , розглядати астрологію й алхімію як науки, що розвилися поступово в сучасну астрономію й сучасну хімію, хоча, із чисто історичної точки зору, частка правди в цьому є. Ця частка правди зводиться до того, що ці сучасні науки вийшли з попередніх їм наук не в ході "еволюції" або "прогресу", але, навпаки, у результаті глибокого виродження останніх.

Насамперед варто помітити, що наділення різними значеннями слів "астрологія" і "астрономія" почалося порівняно недавно. Стародавні греки використовували обоє цих терміна для позначення якоїсь єдиної області, що пізніше перетворилася в об'єкт вивчення двох наук — астрології й астрономії. Тут ми знову зіштовхуємося з виниклим у результаті спеціалізації поділом однієї й тої ж науки на кілька частин,-у цьому випадку з тією лише різницею, що одна із частин, що представляє найбільш матеріальну сторону цієї науки, одержала незалежний розвиток, а інша, навпроти, зовсім зникла. І дійсно, сьогодні ніхто більше не знає , чим насправді була древня астрологія, і всі спроби відродити цю науку привели поки лише до створення явної пародії на неї. Сьогодні деякі прагнуть навіть перетворити астрологію в сугубо сучасну експериментальну науку, засновану на статистику й вирахуванні ймовірностей, тобто використовуючу методи, абсолютно не властиві й глибоко далекі духу Античності й Середньовіччя. Інші готові обмежитися лише відродженням "ворожильного мистецтва", що дійсно існувало раніше, але було при цьому вужі перекрученням астрології, її занепадом або, у найкращому разі, самим заниженим і не заслуговує ніякої серйозної уваги застосуванням її методів (таке зневажливе відношення до подібному до використання астрологічних методів можна побачити в цивілізаціях Сходу й сьогодні).

Випадок хімії, бути може, є ще більш показовим і характерним. Сучасне неуцтво відносно алхімії нітрохи не уступає неуцтву відносно астрології. Щира алхімія була наукою космологічного порядку, застосовної, втім, і до людського рівня за принципом аналогії, що існує між "макрокосмом" і "мікрокосмом". Крім того, алхімія була споконвічно схильна до перенесення її навчань і на чисто духовний рівень, і це повідомляло її ще більш високий зміст і робило її однієї з найбільш типова й зроблена традиційних наук. Сучасна хімія, що не має ні найменшого відносини до цієї науки, розвилася аж ніяк не з її. Хімія — це лише результат розкладання й перекручення алхімії, що почалися тільки в Середні Століття завдяки повній з певних учених, не здатних осягти щире значення символів і що сприйняли алхімічні доктрини буквально. Порахувавши, що мова йде тільки про матеріальні операції, ці люди зайнялися більш-менш хаотичним експериментаторством. Саме подібні персонажі, яких щирі алхіміки іронічно називали "суфлерами " ("роздувателями") або "марнотратниками вугілля", і були справжніми попередниками сучасних хіміків. Таким чином, вся сучасна наука заснована на руїнах більше древніх наук, на останках, відірваних ними й залишених у розпорядження невігласів і "профанів". Додамо, що так звані "сучасні реставратори алхімії" суть не більш, ніж продовжувачі того ж самого перекручення, що почалося ще в Середні Століття, і їхні шукання так само далекі від сфери істинно традиційної алхімії, як сучасні астрологи далекі від астрологів стародавності. От чому ми з повною підставою можемо затверджувати, що сьогодні традиційні науки Заходу дійсно зовсім втрачені сучасними людьми.

Ми обмежимося цими двома прикладами, хоча неважко було б привести й безліч інших з різних галузей науки, що всюди розкриває ознаки того ж самого виродження. Можна було б показати, що психологія в її сьогоднішнім розумінні, тобто наука, що вивчає специфічно ментальні феномени, є природним продуктом англосаксонського емпіризму й забобонів 18- го століття. Сама сфера досліджень цієї науки представлялася для древнього миру настільки незначної, що, навіть якщо там іноді й приймалися в увагу деякі аспекти психологічного рівня, нікому й у голову не приходило засновувати на цьому спеціальну науку, тому що всі теоретичні елементи, що мають там яку б те не була цінність, утримувалися в доктринах незрівнянно більше високого порядку. Так само легко було б показати, що сучасна математика є лише зовнішньою оболонкою, "екзотеричною" стороною піфагорійської математики. Древня ідея числа стала зовсім незрозумілої сучасним людям, оскільки й тут вищі аспекти науки, що надавали їй істинно традиційний характер і разом з тим справді інтелектуальну цінність, повністю зникли. Цей випадок зіставимо з випадком астрології. Перераховувати всі подібні приклади було б досить стомлюючим заняттям, і ми вважаємо, що сказали досить для того, щоб ясно показати сутнісний характер трансформацій, що лежать в основі сучасних наук і процеси, що представляють собою,, прямо протилежні так званому "прогресу," і навіть, навпроти, що припускають найглибший інтелектуальний регрес. Тепер же ми звернемося до міркувань більше загального порядку, що стосується щирої із традиційних і сучасних наук, щоб показати до якого ступеня в обох випадках ці мети різні.

Відповідно до традиції, усяка наука становить інтерес не стільки сама по собі, скільки як продовження або вторинний додаток доктрини, чия найбільш істотна частина ставиться до області метафізики. Хоча кожна наука залишається правочинної, поки вона займає належне місце в ієрархії знань відповідно до її внутрішньої природи, легко зрозуміти, що для власника знання вищого порядку знання нижчого порядку не може представляти особливого інтересу. Таке знання нижчого порядку коштовно лише в якості "функції" від вищого знання, тобто лише в тім ступені, у якій воно може відбивати вище знання в конкретній обумовленій сфері або служити шляхом до нього. При цьому саме вище знання ніколи не повинне зникати з виду або приноситися в жертву яким би те не було випадковим обставинам.

Традиційні науки виконують дві взаємодоповнюючі функції. З одного боку, виступаючи як конкретний додаток доктрини, вони дозволяють зв'язати між собою різні рівні реальності й привести їх до єдності в універсальному синтезі; з іншого боку — вони є (принаймні , для певного типу людей з відповідними індивідуальними похилостями) свого роду підготовчим етапом для одержання вищого знання й шляхом до нього. При цьому, відповідно до їх ієрархічного розташування на відповідних рівнях реальності, ці науки утворять щабля, по яких можна піднятися до вищого рівня чистої духовності, чистого інтелекту. Зовсім очевидно, що сучасна наука ні в якій мері не може служити подібним до мети. Тому всього її різновиду суть не більш, ніж "профанічні науки", тоді як науки традиційні, завдяки їхньому зв'язку з метафізичними принципами, дійсно становлять єдину "священну науку"-"науку сакральну".

Співіснування двох функцій сакральних наук не містить у собі ніякого протиріччя або порочного кола, як це могло б здатися при поверхневому підході до даної проблеми. Проте дане питання має потребу в додатковому дослідженні. Цю проблему можна прояснити, указавши на існування двох різних підходів, один із яких може бути названий "висхідної", інший ў "спадної". Перший підхід припускає розгортання процесу пізнання, відправляючись від самих принципів, шляхом поступового видалення від них убік усе більше приватних і конкретних рівнів реальності. Другий підхід орієнтований на поступове придбання знань, на рух від нижчого рівня до вищого або від зовнішнього до внутрішнього. Тому взагалі не слід задаватися питаннями, чи треба рухатися зверху долілиць або знизу нагору, чи належна наука ґрунтуватися на знанні принципів або на знанні почуттєвого миру, тому що подібні протиставлення взагалі не мають змісту. Дана дилема могла виникнути лише в контексті "профанічної філософії", де вона вперше в яскраво вираженому виді виявилася в стародавніх греків. Однак такої дилеми не існує в "сакральній науці", що ґрунтується винятково на універсальних принципах. Причина цього полягає в тому, що "сакральна наука" виходить із фактора інтелектуальної інтуїції, що є самою безпосередньою й самою вищою формою знання, тому що зовсім не залежить від яких-небудь видів почуттєвого сприйняття, так само як і від сугубо раціонального мислення. Щоб бути дійсно сакральними, науки повинні створюватися лише тим, хто має знання принципів повною мірою, і хто тим самим уповноважений застосовувати ці принципи до конкретних тимчасових і просторових обставин у строгій відповідності із традиційною ортодоксією. Але коли подібні науки вже розроблені відповідно до цих норм, їхнє вивчення може проходити й у зворотному порядку. У цьому випадку вони служать як би "ілюстраціями" чистої доктрини, що роблять більше зрозумілої людям певного типу мислення. Уже той факт, що сакральні науки належать до миру множинності, припускає в них невиразно велика кількість різних підходів, що відповідають різним уродженим індивідуальним предрасположенностям істот, обмежених цим світом множинності. Шляхи, що ведуть до знання, можуть бути надзвичайно різні на нижчих рівнях реальності, але вони усе більше й більше зближаються один з одним при досягненні вищих рівнів. Однак це не означає, що всі проміжні рівні зовсім необхідні, тому що вони суть не що інше, як обумовлені методи, що не мають загальної міри з кінцевою метою. Певні люди, у яких тенденція до умогляду переважає, можуть безпосередньо досягти рівня інтелектуальної інтуїції, не прибігаючи до подібним до засобів.

Але вони є виключеннями, і у звичайному випадку варто визнати необхідність поступового підйому від рівня до рівня. Цю проблему можна проілюструвати за допомогою традиційного символу "космічного колеса": окружність реальна тільки завдяки її центру, але істоти, що перебувають на цій окружності, повинні починати саме з її самої, а ще точніше, з тої крапки, у якій вони перебувають у цей момент, щоб потім піти до центра по радіусі. Більше того, завдяки закону відповідностей, що існують між всіма рівнями реальності, істини нижчого порядку можуть бути розглянуті як символи істин вищого порядку й служити "опорами" для розуміння самих цих вищих істин. От чому будь-яка наука може стати сакральної, набуваючи вище, "анагогічне" значення — більше глибоке, ніж те, що вона має сама по собі.

Як ми вже відзначали, кожна наука, незалежно від того, який предмет вона вивчає, може стати сакральної при тім умові, що вона влаштована й практикується згідно з нормами традиції. Треба, однак, завжди враховувати співвідношення між тими або іншими науками, пов'язане з ієрархічним статусом тих рівнів реальності, які ці науки вивчають. Але до якого би рівня реальності вони не ставилися, і їхній характер, і їхньої функції завжди у своїй суті сполучені з відповідними традиційними доктринами. Те ж саме можна сказати не тільки про науки, але й про різні види мистецтв, тому що кожний традиційний вид мистецтва має істинно символічну цінність, що дозволяє йому служити "опорою" для медитації, оскільки канони в мистецтві, подібно законам у науках, є відбиттями й адаптаціями певних метафізичних принципів. Тому в кожній нормальній цивілізації існували "традиційні", "сакральні" мистецтва, про які сучасний Захід не має ні найменшого подання так само, як і про традиційні, сакральні науки. Насправді, цілком "профанічної сфери", яку можна було б з повною підставою протиставити "сфері сакрального", взагалі не існує. Існують лише "профанічна позиція", "профанічна точка зору", "профанічний підхід", які тотожні чистому неуцтву й відсутності яких би те не було щирих знань. Це пояснює, зокрема , причину частого використання астрономічного символізму в різних традиційних навчаннях, і це зауваження дозволяє зрозуміти щирий зміст древньої астрології.

Із цієї причини сучасна "профанічна наука" може бути з повною підставою названа "неосвіченим знанням", знанням нижчого порядку, обмеженим нижчим рівнем реальності при повнім невіданні щодо того, що лежить по ту сторону цього рівня. У цієї науки немає ніякої вищої мети й ніякого вищого принципу, які були б достатньою підставою для того, щоб відвести їй нехай саме скромне, але законне місце в загальному комплексі справжнього знання. Безнадійно замкнула у відносній і вузькій області, у якій вона прагне оголосити себе незалежної, і тому обриває всі зв'язки із трансцендентною істиною й вищим знанням, ця наука є лише порожнє й ілюзорне псевдо- знання, що нікуди не веде й ні на чому не засноване.

Цей огляд показує, яка ступінь падіння сучасного миру в галузі науки, і робить очевидним той факт, що сама ця наука, якою так пишаються наші сучасники, є не що інше, як перекручення й виродження справжньої науки, якої є для нас наука традиційна й сакральна. Сучасна наука, що виникла з неправомірного обмеження всієї сфери знання однією лише вузькою областю (причому областю самої нижчої серед всіх рівнів реальності, областю матеріальною і почуттєвої), втратила в результаті такого обмеження і його логічно неминучих наслідків усяку інтелектуальну цінність. Треба ще раз нагадати, що поняття "інтелектуальний" тут , як і скрізь у традиційних текстах, треба розуміти в його найбільш глибинному й щирому змісті, всупереч раціоналістському упередженню, що ототожнило чистий інтелект із розумом і заперечливий тим самим інтелектуальну інтуїцію. Корінь даної омани, так само як і багатьох інших сучасних забобонів, збігається із причиною описаного нами вище виродження науки: він може бути визначений одним словом — "індивідуалізм", тобто підхід, цілком тотожний найбільш загальній формі анти-традиційного підходу в цілому. Саме прояву індивідуалізму у всіляких областях і становлять найважливіший фактор того хаотичного стану, що властиво нашій епосі.

Розвиваючи свою доктрину, Р.Генон говорить і про те, що можна нарахувати безліч "кінців світів", оскільки існують цикли різної тривалості, що полягають друг у другу якимось образом і має досить нерівну значущість. Кінець нашого циклу — це кінець Манвантари в цілому, тобто тимчасового існування людства, але це не буде кінець земного миру самого по собі, оскільки через "відновлення", що здійсниться в останній момент, сам цей кінець безпосередньо стане початком інший Манвантари. Однак тут виникає нерозв'язне для концепції мислителя питання: оскільки цей світ циклічний і він таким створений, і саме таким підтримується й відновлюється після завершення всього циклу (будучи, таким чином, нормальним за своїм устроєм), то для якої мети зроблений Абсолют, Єдиний Принцип або Бог міг свідомо створити світ, наповнений хворобами, смертю, болем, лихами й стражданнями, прирікаючи створене їм людство на вічне повторення мучень, що розвертаються в часі?! На відміну від Генона християнська онтологія більше послідовна й логічна у своїх постулатах: вона затверджує, що сучасний стан миру (від гріхопадіння й до другого Пришестя Христова) являє собою відхилення від норми, зіпсоване гріхом стан, і що воно буде виправлено безпосередньо Самим Богом шляхом трансцендентного втручання заради відновлення вічного блаженного життя (загубленої нами на зорі історії) уже поза цим миром, у той момент, коли людство остаточно загрузне в гріху й злі, і не залишиться ні єдиного шансу на його самостійне виправлення.

Концепція історичного циклічного розвитку в традиціоналістській філософії сама по собі фактично приводить до висновку про те, що людина не несе відповідальності за народження ідеї матеріалізму, атеїзму й аморальності, необхідно з нею зв'язаних, оскільки зміна свідомості людських мас (варто відзначити, що мова йде лише про кількісну більшість, тому що завжди й скрізь, у будь-яку епоху, існують люди, які й тоді незворушно додержуються традиційних ідей), є лише неминучим наслідком "отвердіння", "матеріалізації" самого космічного середовища.

Висновки

Одним з яскравих виразників світоглядних настанов антимодернізаторських сил був Р. Генон (1886-1951). Основним поняттям його філософсько-езотеричної системи була “традиція”, що розглядається як сукупність знань “надлюдського” походження, які передаються усно від покоління до покоління протягом тисячоліть і є духовною засадою здорового суспільства і здорової людини. Мета “традиційних” знань – підйом людини по космічній драбині аж до зустрічі, “ототожнення” з Абсолютом. У науковченні Р. Генона “традиційні науки”, серед яких були і алхімія, і астрологія, і астро-алхімічна медицина, (а також “традиційні” алгебра, геометрія, історія та ін., яким були присвячені численні праці Р. Генона). Усі вони протиставляються “мирським псевдонаукам”.

У скороченому виді вся філософська система традиціоналізму у Р.Генона може бути представлена, тим як випливає із трьох основних постулатів-аксіом:

1. Існує Єдина Споконвічна Духовна Традиція, що охоплює собою все Універсальне Існування, всі космічні цикли;

2. Різні типи цивілізацій (обумовлені історично або психологічно), у єдиному плані Універсального Існування кожна займає своє власне місце — між ними немає прямій лінійної залежності, вони паралельні;

3. Для збагнення езотеричних зв'язків, що пронизують Універсальне Існування й символічно представлених Духовною Традицією і її різними втіленнями в тій або іншій культурі, придатна лише інтелектуальна інтуїція. Метою такого езотеричного збагнення різних духовних традицій є формування справжньої інтелектуальної еліти, здатної до розуміння вищих принципів і до дії згідно з ними.

Список використаної літератури

Генон Р. Криза сучасного світу. – М.: 2004 – 304 с.