1. Автор

Ульріх Бек народився в 1944 р. Ульріх Бек — всесвітньо відомий німецький соціолог і політолог, професор Мюнхенського університету й Лондонської школи економіки, автор безлічі монографій, у тому числі — «Влада і її опоненти в епоху глобалізму. Нова всесвітньо-політична економія» і «Суспільство ризику. На шляху до іншого модерну», «Что такое глобализация?»

Ульріх Бек  — один з найвідоміших соціологів сучасності. У цей час він є професором соціології Мюнхенського університету, а також асоційованим професором Лондонської школи економіки (BJS Vіsіtіng Centennіal Professor). Крім того, він бере участь у виданні серії «Другий модерн» («Second Modernіty Serіes»), що друкувалась видавництвом «Suhrkamp Verlag» і є постійним оглядачем газети «Frankfurter Allgemeіn Zeіtung».

В 1978 р. він став асистентом кафедри, а ще через рік захистив другу дисертацію, одержав право на самостійне викладання й майже відразу ж — запрошення на кафедру соціології спочатку в університет Гогенгейма, а слідом за тим — у куди більше престижний і знаменитий Мюнстерський університет. Тут, разом з одним із самих впливових німецьких соціологів Х. Гартманом він приступився до видання журналу «Sozіale Welt» («Соціальний мир»), а в 1982 р. став його відповідальним редактором.

В 1981 р. Бек приймає пропозицію зайняти професорське місце в Бамберге, в 1989 р. — в Ессені, нарешті, в 1992 р. він повертається в Мюнхен, тепер уже професором, директором Соціологічного інституту Мюнхенського університету. У цей час Бек викладає також у Лондонській Школі Економіки. В 1996 р. університет м. Юваскюле (Фінляндія) присудив йому почесний докторський ступінь. У цьому ж році він був відзначений премією за заслуги в області культури Мюнхена, а в 1997 р. — нагородою Німецько-Британського Форуму.

Областю інтересів Бека була спочатку соціологія праці й соціологія професій. Поступово центр ваги його досліджень змістився спочатку до проблем нерівності, потім — екології й, нарешті, — сучасності. Саме дослідження в області екології й по теорії модерну вивели Бека на проблематику суспільства ризику, і вже звідси він перейшов до того широкого кола проблем, включаючи, зрозуміло, і одну із самих звучних і актуальних нині тем — «глобалізацію», — сильна й оригінальна розробка яких зробила його одним із самих цікавих сучасних соціологів. Ключовою, найважливішою публікацією Бека є «Суспільство ризику».

Автор концепцій «рефлексивної модернізації» і «суспільства ризику». Особливу популярність йому принесли роботи з періодизації епохи модернизації й комплексного дослідженню сучасної глобалізації. Є засновником і головним редактором журналу Sozіale Welt.

2. Характеристика твору

Даний твір присвячений проблемі глобалізації. Автор намагається відповістити на подвійне запитання: що мається на увазі під глобалізацією й де шукати політичне рішення проблеми. Основна мета цього твору — дати зрозумілі й чіткі відповіді на невирішені поки питання, що виникли в ході дискусії про глобалізацію, показати неоднозначність цієї дискусії, розпливчастість використовуваних у ній понять, її  виміру, допомогти уникнути помилок у тлумаченні  цього явища, але в першу чергу відкрити шлях для політичних  відповідей на виклик глобалізації.

Стиль викладу даного твору – науково-популярний.

3. Характеристика поглядів у творі

Автор вказує у своєму творі, що великою оманою було б уважати, що суверенітет і глобалізація непримиренні протилежності. Однак безсумнівно те, що держави, що прагнуть до відкритості й використання надаваних глобалізацією можливостей, мають потребу в співробітництві з ним подібними. Втрата національної незалежності може іноді розширювати можливості держави й дозволяти йому встановлювати більше твердий контроль над що відбувається. Тільки для тих, чий кругозір обмежений національними рамками, економічна, екологічна або військова глобалізація представляються синонімами політичного паралічу. Якщо розглядати проблему одночасно як з національної, так і з космополітичної точок зору, переговори й угоди, засновані на міжнародних нормах і спрямовані на досягнення глобального консенсусу, виразно розширюють можливості держави в самих різних сферах.

Щоб вирватися у своїх думках і діях з «пастки національного», необхідно ввести принципове розходження між суверенітетом і незалежністю. Націоналізм ґрунтується на ототожненні даних понять. З націоналістичних позицій економічна залежність, культурне різноманіття, військове, юридичне й технологічне з між державами автоматично ведуть до втрати незалежності, а з нею — і суверенітету. Однак якщо визначати суверенітет як можливість впливати на  події, що  відбуваються, політичними методами, тобто як той ступінь, у якій державі вдається забезпечити добробут громадян і встигнути в зниженні безробіття, боротьбі зі злочинністю, захисту навколишнього середовища, підтримці суспільної й військової безпеки, то розширення співробітництва й інтеграції, що припускає втрату незалежності, сприймається як зміцнення реального суверенітету. Здатність уряду політично контролювати  події, що відбуваються, росте в міру підвищення  рівня життя його підданих, забезпечуваною угодами між окремими державами, так само як і ростом їх технологічних і господарських можливостей. Інакше кажучи, обмеження суверенітету за допомогою делегування його на користь наднаціональних інститутів не скорочує даної здатності — навпроти, це зміцнює суверенітет окремої держави.

Об’єднання суверенітетів вигідно з багатьох причин; так, воно сприяє росту безпеки й стабільності, усуває небезпеку конфліктів, скорочує військові витрати, а також активізує економічне й технологічне співробітництво. І тому має місце реальна «національна зацікавленість» в «денаціоналізації» — в об’єднанні суверенітетів заради рішення національних проблем.

Останнє вважається, на думку автора, особливо важливим: формальна втрата незалежності й реальне зміцнення суверенітету взаємообумовлені. Сучасна глобалізація припускає як зміцнення незалежності господарюючих суб’єктів, що дозволяє їм впливати на події у віддалених країнах і тим самим відкриваючої перед ними нові можливості, так і втрату незалежності цілими країнами.

У своїй роботі Бек досліджував широке коло питань, пов’язаних з екологією, соціальною нерівністю, трудовими відносинами, наукою й технологіями, сферою приватного життя, політикою, і цей список не вичерпує всього різноманіття розроблювальних їм проблем, процесів в індустріальному суспільстві й з яких причин вона може виявитися на передньому краї в цей час або у швидкому майбутньому.

Новаторський потенціал теорії Бека укладений у спробі пояснення й часково пророкування нових форм політичної й суспільної мобілізації на основі загального усвідомлення екологічної небезпеки, а також зміни функцій старих і появи нових соціальних акторів, що відіграють на політичному полі розподілу ризиків.

Бекові належить важлива роль в «екологізації» проблематики сучасної соціології. Ця загальна для гуманітарних наук тенденція довгий час обходила соціологію стороною через своєрідний бар’єр між суспільством і природою, соціальним і біологічним, котрий був споруджений класичною соціологією, щоб відгородити зміст дисципліни від біологічних і натуралістичних ідей докласичної соціології (наприклад, соціал-дарвінізму й расизму).

По-друге, Бек уживає спробу знайти соціально-політичні відповіді, здатні нейтралізувати найнебезпечніші  ризики глобалізації.

Список використаної літератури

Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма — ответы на глобализацию / Пер. с нем. А. Григорьева, В. Седельника; Общ. ред. и послесл. А. Филиппова — М.: Прогресс-Традиция, 2001. — 304 с.