Вступ

Актуальність теми. З моменту проголошення незалежності України тривають дискусії щодо змісту, видів, форм соціального забезпечення громадян в Україні, його співвідношення із соціальним захистом громадян, щодо реальних механізмів реалізації права на соціальне забезпечення. Як правило, такі дискусії спираються на важливі вихідні положення, основи права соціального забезпечення, які тією чи іншою мірою відображаються в актах чинного законодавства. Тому принципи права соціального забезпечення, які і є тими основними ідеями, керівними засадами, основоположними концепціями права, є важливими для обґрунтування й вибору шляхів, напрямів розвитку системи соціального забезпечення, розвитку й становлення науки права соціального забезпечення, для прийняття доцільних, ефективних, діючих законодавчих актів в цій сфері, здійснення ефективної практичної діяльності в цій сфері.

Дослідження загальнотеоретичних аспектів права соціального забезпечення розпочались в середині ХХ століття і завдяки зусиллям радянських науковців, таких як В. С. Андреев, Є. І. Астрахан, В. А. Ачаркан, А.          Н. Єгоров, О. Д. Зайкін, М. Л. Захаров, Р. І. Іванова, В. А. Тарасова, Я. М. Фогель та інших, призвели до формування системи знань про право соціального забезпечення, його предмет та методи правового регулювання, джерела та принципи. На сучасному етапі дослідженням цих питань, в тому числі проблематикою принципів права соціального забезпечення, приділяють увагу російські науковці В. П. Галаганов, О. В. Горшков, М. Л. Захаров, О. Є. Мачульська, Е. Г. Тучкова та інші, українські науковці Н. Б. Болотіна, В. Я. Бурак, Т. З. Гарасимів, С. М. Синчук, І. М. Сирота, Б. І. Сташків, І. С. Ярошенко та інші.

Наукові дослідження принципів права соціального забезпечення мають бути продовжені й у подальшому, як у теоретичній, так і у практичній площині. Подальшого розгляду та аналізу потребують питання про місце і роль принципів права соціального забезпечення в регулюванні соціально-забезпечувальних відносин, про проблеми їх реалізації та реальні механізми їх дії, забезпечення.

Метою даної роботи є спроба визначення поняття, змісту, основних функцій, ролі та призначення принципів права соціального забезпечення громадян в Україні на сучасному етапі, обґрунтування пропозицій щодо реформування законодавства про соціальне забезпечення в контексті подальшої його кодифікації.

1. Поняття соціального та пенсійного забезпечення

Під соціальним забезпеченням розуміємо систему матеріальної підтримки і обслуговування людей, котрі в силу об’єктивних причин не можуть мати належного доходу. Соціальне страхування, на мою думку, є методом організації соціального забезпечення на страхових засадах і базується на використанні спеціальних фондів сформованих за рахунок страхових внесків.

Пенсійне забезпечення є домінуючою складовою соціального забезпечення населення і виступає як базова і важлива гарантія стабільного розвитку суспільства, оскільки охоплює одночасно інтереси як працездатного, так і непрацездатного населення. Саме пенсійне забезпечення розглядається як особливий складовий елемент соціальної функції держави і, разом з тим, як сукупність методів задоволення матеріальних потреб тих верств населення, які, відповідно до чинного законодавства, мають право на отримання пенсії.

Пенсійна система за своєю структурою та внутрішнім змістом є досить складним і специфічним комплексом економічних відносин та фінансових механізмів, за допомогою яких здійснюється формування і використання пенсійних фондів та створюються певні умови для пенсійного забезпечення відповідних категорій населення. Пенсійне забезпечення і пенсійна система знаходяться під впливом пенсійної політики, напрями і зміст якої залежать не тільки від фінансово-економічних можливостей держави, але й співвідношення соціальних інтересів, мотивації уряду, ідеології і політики правлячих партій та активності громадянського суспільства.

Пенсійне забезпечення є однією з основних гарантій соціального захисту, зміст якого зводиться до підтримки матеріального добробуту громадян та їхніх сімей при виході на пенсію за віком, інвалідністю або в разі втрати годувальника.

Найбільш розповсюдженим методом управління ризиками є пенсійне страхування як різновид соціального страхування, що займається питаннями захисту від специфічного виду соціально-економічного ризику — втрати працездатності в результаті настання старості, інвалідності або втрати годувальника. Тому завдання системи пенсійного забезпечення полягає у акумулюванні соціально-економічних ризиків шляхом їхнього страхування та амортизації. Однак слід враховувати, що страхування в змозі амортизувати тільки частину ризиків, оскільки є ризики, яким важко запобігти (інвалідність, утрата годувальника) [10, c. 237-238].

Пенсійна система в ринковій економіці є динамічною. Вона повинна бути адекватною середовищу трансформаційної економіки України, що базувалася б на злагоді соціальних партнерів (держави, підприємств, окремих осіб) та створювала ефективний механізм фінансового забезпечення страхування окремих верств населення (пенсіонерів, інвалідів, осіб, що втратили годувальника).

Усі країни світу стоять перед необхідністю удосконалення систем пенсійного забезпечення. Це зумовлено цілою низкою причин: демографічні тенденції, які ведуть до змін співвідношення чисельності осіб працездатного віку та пенсіонерів, до старіння населення; ускладнення економічних систем, що потребує постійних та адекватних змін у пенсійних системах; поширення кола невизначеності та соціальних ризиків, які потребують упереджених дій з боку органів пенсійного забезпечення, зростання нерівності у суспільстві та нестаток фінансових коштів задля безперебійної роботи системи та ін.

Вибір національної моделі пенсійного забезпечення залежить від її спроможності протидіяти різноманітним ризикам (див. табл. 1) [3, c. 114].

Таблиця 1. Вразливість систем пенсійного забезпечення до різного виду можливих ризиків

2. Види соціального забезпечення громадян в Україні

Термін «види соціального забезпечення» більшість науковців визначають як об’єкти соціально-забезпечувальних матеріальних правовідносин або як конкретні матеріальні блага, з приводу яких вони виникають [2-6]. Однак немає єдності у поглядах щодо класифікації видів соціального забезпечення.

Так, на думку І.М. Сироти, видами соціального забезпечення є: соціальні виплати, пільги, послуги, надані непрацездатним громадянам або безкоштовно, або на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування [2, ЗО]. С.М. Синчук до них відносить такі матеріальні блага, як пенсії, соціальні допомоги, соціальні пільги, соціальне обслуговування [3, 55]. Б.І. Сташків до видів соціального забезпечення відносить пенсію, грошову допомогу, компенсацію, субсидію, пільгу, соціальна послугу [4, 74]. І.С. Ярошенко обмежує перелік видів соціального забезпечення пенсіями, допомогами та соціальними послугами [5, 11-13]. Н.Б. Болотіна вважає видами соціального забезпечення такі матеріальні блага, як грошові виплати, натуральну допомогу, пільги, субсидії, медичну допомогу, лікарські засоби та інші вироби медичного призначення, технічні засоби реабілітації, технічні засоби пересування, соціальне обслуговування [6, 135].

Ще більше відмінностей виявляється в спробі надати правову характеристику окремих видів соціального забезпечення. Наприклад, І.М. Сирота вважає, що соціальні виплати надаються «у вигляді пенсій (допомоги), у натуральному вигляді (одержання харчування, технічних засобів пересування, протезування, працевлаштування громадян, що частково втратили працездатність, розміщення непрацездатних у будинках для старих і інвалідів».

Інші науковці до категорії соціальних виплат відносять виключно грошові виплати. Зокрема, С.М. Синчук виділяє такі соціа-льні виплати, як пенсії та соціальні допомоги. Пенсії поділяються на страхові (сплачуються застрахованим особам з коштів соціальних страхових фондів) та державні (призначаються у зв’язку з роботою на певних посадах, пов’язаних з виконанням державних обов’язків, виплачуються, як правило, з державного чи місцевих бюджетів). До страхових пенсій С.М. Синчук відносить такі види пенсій: пенсію за віком, пенсію у випадку інвалідності, пенсію у випадку втрати годувальника; в накопичувальній обов’язковій системі пенсійного страхування — довічну пенсію, одноразову пенсійну виплату; в системі недержавного пенсійного страхування — довічну пенсію, пенсію на визначений період, одноразову пенсійну виплату [3, 55-56].

До соціальних допомог автор відносить страхові та державні (не страхові) соціальні допомоги як «короткострокові (одноразові або періодичні) виплати, цільовим призначенням яких є компенса-ція втраченого заробітку чи додаткова підтримка громадян у випадку настання соціального ризику за рахунок коштів соціальних страхових фондів чи бюджетів різних рівнів» [3, 56-57].

Н.Б. Болотіна визначає, що грошові (готівкові) соціальні виплати надаються у вигляді пенсій, соціальних допомог (одноразових та періодичних), компенсаційних виплат. Соціальні виплати, у свою чергу, поділяються на допомоги малозабезпеченим сім’ям, сім’ям з дітьми, дітям-сиротам, у разі тимчасової непрацездатності, у разі безробіття, грошову цільову допомогу на прожиття, грошові надбавки на догляд, допомоги хворим на СНІД, на утриманців, на поховання тощо [6, 135-136].

Багато відмінностей існує і в розумінні поняття й змісту інших видів соціального забезпечення, до яких слід віднести соціальне обслуговування, натуральне забезпечення, забезпечення пільгами та перевагами та ін.

Таким чином, визначення видів соціального забезпечення громадян в Україні має надто суб’єктивний характер. На нашу думку, їх визначення залежить від рівня узагальнення та конкретизації понять, термінів науковцями під час проведення дослідження, від розуміння й тлумачення змісту численних чинних нормативно-правових актів, які часто суперечать один одному, від інших чинників соціального, економічного, політичного та іншого характеру.

На нашу думку, визначаючи поняття терміна «види соціального забезпечення», маємо звернути увагу на такі моменти.

По-перше, за відсутності чіткого й однозначного визначення терміна «види соціального забезпечення» в актах чинного законодавства, слід провести ретельний аналіз тих конкретних матеріальних благ, які можуть надаватись громадянам України згідно з чинним законодавством у сфері соціального забезпечення. На підставі такого аналізу, з урахуванням думки науковців-дослідників проблем соціального забезпечення, можна запропонувати критерії класифікації та види соціального забезпечення громадян в Україні.

По-друге, надання таких матеріальних благ має відповідати основній меті соціального захисту, соціального забезпечення громадян, а саме: подолання складних соціальних проблем громадян, вихід зі складних життєвих ситуацій, обставин без втрат або з найменшими втратами. Безумовно, досягнення поставленої мети можливе лише за участі держави, громадськості в цих питаннях, що передбачає перерозподіл та використання на користь непрацездатних громадян, які потребують соціальної допомоги, коштів із суспільних фондів споживання.

По-третє, видами соціального забезпечення мають бути види забезпечення певними матеріальними благами, тобто пенсійне забезпечення, забезпечення допомогами, забезпечення пільгами та перевагами та ін. Слід також враховувати, що види соціального забезпечення можуть бути відносно самостійними та додатковими, які поєднуються з основними видами соціального забезпечення й певною мірою їх характеризують. Наприклад, пенсійне забезпечення — самостійний вид соціального забезпечення, змістом якого є виплата непрацездатним громадянам грошових сум — пенсій. Водночас забезпечення пільгами — це додатковий вид соціального забезпечення, який визначає умови (безкоштовно або за частину вартості) надання послуг або речей, майна.

Виходячи з наведених вище міркувань, видами соціального забезпечення є такі: пенсійне забезпечення, забезпечення допомогами, соціальне обслуговування, забезпечення пільгами та перевагами, натуральне забезпечення, компенсації. Спробуємо надати коротку правову характеристику окремих видів соціального забезпечення громадян в Україні.

3. Основні функції соціального забезпечення в Україні

Розглядаючи значення категорії «функція» в системному значенні слід відмітити, що найчастіше під нею розуміють діяльність яка здійснюється органом чи організмом. Таким чином, можна погодитися з попередньо проголошеною точкою зору щодо сприйняття функції права як явища, яке з урахуванням соціальної ролі права, визначає напрямки його впливу на суспільні відносини, іншими словами визначає його значення в суспільстві.

Як випливає із з’ясування сутності дефініцій «функції соціального страхування», вони є важливим інструментом вирішення вагомих соціальних проблем.

Зважаючи на викладене, і враховуючи запропоноване вище сприйняття функції соціального страхування з точки зору вектору впливу на суспільні відносини, заслуговує на увагу точка зору

Н.      М. Внукової щодо їх основних різновидів, яка пропонує сприймати цю систему наступним чином:

—         формування грошових фондів, з яких покриваються витрати, пов’язані з сутністю непрацездатних і осіб, що з погляду на обставини не беруть участі в трудовому процесі;

—         забезпечення кількості і структури трудових ресурсів;

—         зменшення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих громадян;

—         сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу;

—         захисна функція, яка полягає в підтримці сформованого матеріального рівня застрахованого, якщо звичайне джерело доходу стає для нього недоступним;

—         компенсаційна функція, що полягає у відшкодуванні збитку з втрати працездатності і збитку здоров’я за допомогою матеріального відшкодування втрати заробітку, а також оплати послуг у зв’язку з лікуванням і реабілітацією;

—         відтворювальна функція, яка полягає у тому, що соціальне страхування покликане забезпечувати застрахованим (і членам їхніх родин) покриття усіх витрат, достатніх для нормального протікання відтворювального циклу, що охоплює практично весь життєвий період, у випадку хвороби, старості, інвалідності, безробіття, вагітності;

—         перерозподільча функція, яка визначається тим, що соціальне страхування значно впливає на суспільний розподіл і перерозподіл: соціальні виплати збільшують частку створеної вартості, що направляється на споживання застрахованим; це полягає в розподілі матеріальної відповідальності за соціальні ризики між усіма застрахованими, усіма роботодавцями і державою;

—         стабілізуюча функція, спрямована на узгодження інтересів соціальних суб’єктів з ряду принципових для життєдіяльності найманих робітників питань [9, с. 12-13].

Функції соціального забезпечення:1) економічна (полягає в компенсації заробітку, втраченого у зв’язку з віком, непрацездатністю, втратою годувальника; частковій компенсації особі додаткових видатків при настанні визначених законом життєвих обставин; наданні мінімальної грошової допомоги чи соціальних послуг малозабезпеченим громадянам);2) політична (сприяє підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, для якого характерний значний розрив у рівні життя різних груп населення);3) демографічна (покликана стимулювати відновлення народонаселення, необхідного для нормального розвитку держави);4) соціально-реабілітаційна (спрямована на відновлення громадянського статусу інвалідів та інших соціально незахищених громадян).

У сучасних умовах система державного соціального захисту виконує такі функції: соціальні виплати і соціальне обслуговування одиноких, старих, інвалідів та інших подібних категорій. Вони засновані на принципі турботи держави про соціально незахищених членів суспільства, а також благодійності. Окрім того, соціальний захист повинен поширюватися на всі категорії населення через систему соціальних гарантій, що являють собою механізм довгострокової дії, передбачені законом зобов’язання держави, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян.

Основою державних соціальних гарантій є мінімальні соціальні стандарти.

Висновки

З огляду на викладене можна зробити такі висновки.

1. Види соціального забезпечення виступають об’єктами соціально-забезпечувальних правовідносин і є конкретними матеріальними благами, з приводу яких вони виникають.
2. Видами соціального забезпечення громадян в Україні є пенсійне забезпечення, забезпечення допомогами, соціальне обслуговування, забезпечення пільгами та перевагами, натуральне забезпечення та компенсації.
3. Пенсійне забезпечення — це вид соціального забезпечення, що передбачає виплату щомісячних і, як правило, довічних грошових виплат (пенсій) непрацездатним громадянам у найбільш складних соціальних обставинах, життєвих ситуаціях, передбачених законодавством. Слід розрізняти страхові трудові пенсії, нестрахові трудові пенсії, додаткові пенсії.
4. Забезпечення допомогами — це вид соціального забезпечення, що передбачає виплату одноразових, регулярних або щомісячних грошових виплат непрацездатним громадянам у випадках, передбачених законодавством. Слід розрізняти трудові, сімейні та соціальні допомоги.
5. Соціальне обслуговування — це вид соціального забезпечення, що полягає в наданні непрацездатним громадянам трудових, медичних, соціальних та інших послуг на безеквівалентній основі.
6. Забезпечення пільгами — це вид соціального забезпечення, що передбачає покращення матеріального становища непрацездатних громадян або у зв’язку зі збільшенням їх доходів (заробітку, пенсій, допомог, стипендій), або у зв’язку зі зменшенням їх витрат (на медичну допомогу та лікування, санаторно-курортне лікування, ремонт житла, проїзд в транспорті, встановлення телефону тощо) та з інших причин.

Забезпечення перевагами — це вид соціального забезпечення, що передбачає пріоритетне (першочергове, позачергове) надання непрацездатним певних матеріальних благ (речей, послуг тощо).

7. Натуральне забезпечення — це вид соціального забезпечення, що передбачає забезпечення непрацездатних громадян предметами, речами, майном, яких вони потребують, безкоштовно або на пільгових засадах у випадках, передбачених законодавством.
8. Компенсації — це вид соціального забезпечення, що передбачає заходи матеріального або іншого характеру, що вчиняються у відношенні до непрацездатних громадян, завдяки яким стає можливим покращення їх соціального становища, компенсація втрат, що мали місце.

Список використаної літератури

1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p.— К. : Преса України, 1997.— 80с.
2. Сирота І.М. Право соціального забезпечення в Україні : підруч. / І.М. Сирота. — X. : Одіссей, 2001.— 384с.
3. Синчук С.М. Право соціального забезпечення України : навч. посіб. / С.М. Синчук, В.Я. Бурак ; за ред. С.М. Синчук.— 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2006.— 318с.
4. Сташків Б.і. Теорія прав соціального забезпечення : навч. посіб. / Б.і. Сташків. — К. : Знання, 2005.— 405с.
5. Ярошенко І.С. Право соціального забезпечення : навч. посіб. /І.С. Ярошенко,— К.: КНЕУ, 2005,— 232с.

6. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні / Н.Б. Болотіна. — К. : Знання, 2005.— 381с.
7. Про пенсійне забезпечення : Закон України від 5.11.1991 №1788-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992.— №3.— Ст.10.
8. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування : Закон України від 09.07.2003 №1058-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003,— №49-51.— Ст.376.
9. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи : Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991.— №16.— Ст.200.
10. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту : Закон України від 22.10.1993 №3551-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1993,— №45,— Ст.425.
11. Бойко М. Д. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб.: — К.: «0лан», 2004. — 312 с.