Вступ

Сучасні форми організації страхування як особливої сфери фінансових відносин і водночас специфічної форми підприємницької діяльності визначаються загальними принципами функціонування ринкової економіки. У свою чергу, реалізація цих принципів, що відображається у формуванні структури видів страхування та формах організації страхових фондів, залежить від розвитку ринкових відносин у кожній країні й від національних особливостей сфери підприємництва. Розвинені ринкові відносини потребують розгалуженої системи страхування.

Ринкова економіка характеризується свободою і численними формами підприємництва при збереженні за державою регулювання найважливіших загальних правил ринкового господарювання та особливих правил в окремих галузях. Це відображається в законодавстві стосовно окремих видів діяльності, зокрема страхування. Таким чином, страхування як економічна категорія є інструментом регулювання ринкової економіки і водночас як вид діяльності є об’єктом регулювання з боку держави, що сприяє створенню впорядкованої структури страхового ринку. В Україні державний нагляд за страховою діяльністю згідно із Законом України «Про страхування» здійснює спеціальний уповноважений орган виконавчої влади.

1. Поняття страхового фонду

Якщо внаслідок нещасного випадку або стихійного лиха знищено матеріальні цінності, порушено нормальний виробничий процес, то, цілком зрозуміло, потрібні економічні, в тому числі й фінансові, заходи, які дали б змогу відновити зруйновані об’єкти, відшкодувати завдані збитки та створити умови для продовження нормальної господарської діяльності. Для цього треба залучити заздалегідь створені фонди матеріальних засобів і грошових коштів.^ складі сукупного суспільного продукту будь-якого суспільства передбачається певна частина, яка служить резервом для відшкодування можливих збитків, завданих стихійним лихом або нещасним випадком. Такий спеціальний резерв називають страховим фондом^

Страховий фонд є економічною необхідністю й обов’язковим елементом суспільного відтворення у будь-якому суспільстві.

Розрізняють три основних форми створення страхового фонду: самостійна, централізована і страхова.

Самостійна форма передбачає, що кожний окремо взятий господарюючий суб’єкт накопичуватиме необхідні матеріальні засоби і фінансові ресурси, які могли б покрити можливий збиток, не перериваючи на довгий час процес нормального функціонування.

Централізована форма страхового фонду створюється за рахунок державних ресурсів, які резервуються у централізованому порядку в натуральній і грошовій формах. Натуральні резерви формують із регулярно поновлюваних запасів готової продукції, сировини, матеріалів, палива, продовольства тощо. Грошові резерви фондів створюються щорічно під час складання державного бюджету. У галузях народного господарства грошові резерви створюються у вигляді фондів для надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям галузі.

Страхова форма створюється за рахунок внесків численних юридичних та фізичних осіб, що виявили бажання застрахувати свій можливий збиток від будь-яких непередбачених обставин. Кошти цього фонду, які збирають Спеціалізовані організації — страхові товариства, призначені для відшкодування своїм страхувальникам збитків, яких вони зазнали у результаті стихійних лих, нещасних випадків або інших непередбачених обставин, обумовлених у договорах страхування.

Рис.1. Форми страхового фонду

Страховий фонд, який створюють у країні за допомогою інституту страхування, є сукупністю окремих локальних фондів, які утворюються кожною страховою компанією за рахунок збору страхових платежів (внесків) з визначеного кола осіб, а саме, зі своїх клієнтів, страхувальників цієї страхової компанії, і призначені для відшкодування збитків саме цьому обмеженому колу осіб.

Pозмip i структура фондів, які використовуються з метою страхового захисту юридичних i фізичних oci6, залежать від багатьох чинників. Насамперед це — теоретичні концепції формування фонду, стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо.

Економічна теорія виокремлює такі організаційні форми суспільних страхових фондів:

• централізовані натуральні та грошові фонди держави;
• децентралізовані фонди суб’єктів господарювання (caмострахування);
• фонди, які створенні за допомогою (методом) страхування

За рахунок централізованих фондів фінансуються витрати пов’язані із запобіганням і ліквідацією наслідків несприятливих подій, що мають загальнонаціональний характер. Ці фонди створюються державою. Зі свого бюджету держава покриває витрати на відновлення пошкоджених чи знищених об’єктів та надає допомогу потерпілим громадянам. В радянські часи централізовані кошти держави становили в сукупності переважну частину ресурсів, що спрямовувались на страховий захист.

Крім того, фінансування за рахунок централізованих фондів поширюються на покриття втрат від ризиків підприємств тільки державного сектору.

Але слід відмітити, що склад та структура фондів, призначених для страхового захисту, принципово змінюються в період поступового переходу до економіки ринкового типу. Адже роздержавлення власності вимагає відповідних змін i в її страховому захисті. Вони мають спрямовуватися на прийняття самостійних рішень про страховий захист на piвні недержавних підприємств тобто розширення меж самофінансування. Тому на підприємствах доцільно мати фонд ризику. Так, чинне законодавство дає змогу доводити його розмір до 25 % від суми статутного фонду. Важливо, щоб кошти, призначені для страхового захисту, постійно перебували в ліквідаційній формі.

Тобто більша частина суб’єктів господарювання створює свої внутрішні натуральні або грошові резерви для відшкодування збитків. Такі фонди отримали назву децентралізованих та призначались для самострахування. Такі фонди дають змогу покривати шкоду, завдану переважно дрібними ризиками. В той же час, на організації самострахування суб’єктів господарювання негативно позначилась жорстка податкова політика. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резервні фонди.

Перевага самострахування полягає в тому, що воно;

• допомагає оперативно відшкодовувати невеликі збитки;
• не потрібно платити на сторону страхові премії, які мають не лише відшкодувати збитки, заподіяні страховим випадком, а й покрити витрати з виплати комiciї посередникам, утримання офісу i формування прибутку страховика;
• доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів також залишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує самострахування;
• підприємство завжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниження ризиків;
• витрати із власних (внутрішніх) резервів безпосередньо, як правило, не залежать від наслідків ризиків на інших підприємствах..

Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження й використання резервних коштів виявляються лише в певних межах, а саме:

• в разі самострахування практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко i середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство;
• Самострахування вимагає відволікання значних ресурсів до резервів.;
• кошти фондів самострахування не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті i на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть перебувати в неліквідній формі.

Отже, цей канал формування коштів для страхового захисту об’єктивно не може бути визначальним у структурі сукупного фонду страхового захисту.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок централізованих та децентралізованих фондів дуже обмежені так як торкаються тільки страхових подій загальнонаціонального составу, або дуже малі збитки. Це означає, що надалі більше навантаження має припадати на фонди, створювані завдяки страхуванню. Варто наголосити, що такі фонди е специфічними Вони формуються за рахунок внесків страхувальників. Кошти таких фондів використовуються на чітко визначені цілі — відшкодування збитків, заподіяних страхувальникам внаслідок випадків, заздалегідь обумовлених у договорах страхування.

2. Форми організації страхових фондів і види страхування

Добровільне страхування означає виникнення страхових відносин лише на основі добровільно укладеної угоди (страхового поліса) між страхувальником і страховиком у разі можливої участі посередників страхового ринку (страхового брокера, страхового агента). Воно є частиною цивільних правових відносин.

Добровільне страхування функціонує в разі дотримання таких принципів добровільного страхування:

• поєднання законодавчого регулювання страхової діяльності з боку держави з добровільним укладенням договору страхування кожним страхувальником;
• вибіркове охоплення страхуванням з огляду не лише на бажання страхувальника, а й на об’єктивні обмеження в укладенні договору страхування, які обумовлює страховик;
• добровільне страхування завжди обмежене терміном, передбаченим договором. Безперервність страхування досягається повторним укладенням договору;
• добровільне страхування діє лише за умови оплати згідно з договором (разовий внесок або періодичні платежі). Несвоєчасна оплата, що порушує умови договору, означає припинення страхових відносин;
• страхове забезпечення за договором страхування залежить лише від бажання страхувальника і перебуває в межах страхової оцінки майна.

Добровільне страхування за деякими видами (особисте, медичне, пенсійне, протипожежне) існує паралельно з обов’язковою формою страхування і доповнює його, створюючи додатковий страховий захист страхувальника.

Обов’язкове страхування існує у сфері інтересів не лише окремих страхувальників, а й суспільства загалом, тобто зумовлене суспільною доцільністю. Обов’язкове страхування здійснюється відповідно до законодавчих актів, що регламентують аспекти відповідного страхування: перелік об’єктів страхування; рівень страхової відповідальності; права та обов’язки сторін; встановлення тарифних ставок страхових платежів. Законодавчо також визначено страхові організації, яким доручено обов’язкове страхування за його окремими видами на основі укладення договорів між страховиком і страхувальником.

Обов’язкове страхування передбачає деяку добровільність включення в категорію об’єктів страхування. Наприклад, окрема людина добровільно приймає рішення про початок роботи за спеціальністю, що передбачає обов’язкове страхування. Але цей вид страхування повністю охоплює конкретну категорію об’єктів страхування, якщо це передбачено законодавством. В Україні згідно із законодавством обов’язкове страхування існує у вигляді обов’язкового та загальнообов’язкового державного страхування.

Страхові фонди здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, проводять збір страхових внесків, контроль за використанням коштів, фінансують виплати за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

Страхові соціальні фонди є цільовими (не можуть займатись іншою діяльністю, крім тієї для якої створені), позабюджетними (кошти фондів не включаються до державного бюджету), централізованими (кошти зараховуються на єдиний централізований рахунок відповідного фонду в установах банку) страховими фондами, некомерційними самоврядними організаціями, які мають статус юридичної особи.

Основне завдання – збір страхових внесків, надання застрахованим особам матеріального забезпечення та соціальних послуг. Кожний з цих фондів – єдина в Україні спеціалізована установа реалізовує політику у сфері конкретного виду загальнообов’язкового державного соціального страхування

До страхових фондів відносяться:

—  Пенсійний фонд

— Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

— Фонд соціального страхування від нещасних випадків

— Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Створення резервних страхових фондів, у свою чергу, може здійснюватись у трьох формах:

• фонди самострахування;
• централізоване страхове забезпечення;
• колективні страхові фонди.

Висновки

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини постійно пов’язані з ризиками — природними, підприємницькими, фінансовими тощо. У результаті стихійного лиха чи певної непередбаченої події фізичним і юридичним особам можуть бути завдані збитки. При цьому постає питання про джерело їх відшкодування. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що перебувають в обігу в даного суб’єкта. Однак це означає їх відволікання від основного призначення — забезпечення життєдіяльності й відтворення виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і можуть виявитися чи в скороченні приросту виробництва та масштабів життєдіяльності, чи в їх зменшенні, чи взагалі припиненні. Тобто цей варіант дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — резервних страхових фондів.

Страхові фонди — це некомерційні самоврядні організації, які не можуть займатися іншими видами діяльності, окрім тієї, заради якої їх створено, та не мають права використовувати свої кошти для Цілей, відмінних від тих, що визначають їхню страхову діяльність. Основною метою системи соціального страхування є забезпечення достойного рівня життя громадянам, які протягом свого трудового життя сплачували страхові внески, не приховуючи своїх трудових доходів.

Список використаної літератури

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Ната-ля Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львівська політехніка». — Львів: Вид-во Національного ун-у «Львівська політехніка», 2006. — 203 с.
2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.
3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. — К.: Знання, 1998. — 371 с.
4. Базилевич В. Страховий ринок України: природа та особливості функціонування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора економ. наук: Спеціальність 08.01.01 — Економічна теорія/ Віктор Базилевич,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1998. — 35 с.
5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371 с.
6. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.
7. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К.: Вища школа, 2003. — 257 с.
8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. — К.: Каравела, 2006. — 391 с.
9. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». — К.: Університет «Україна», 2005. — 162 с.
10. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 117 с.
11. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.
12. Таркуцяк Анатолій Олександрович. Страховий менеджмент: Метод. матеріали і рекомендації для студ. Київського ун-ту права / Київський ун-т права. — К., 2000. — 26с.
13. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Наталія Володимирівна Ткаченко. — К.: Ліра-К, 2007. — 375 с.
14. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2002. — 344с.