Взаємодію слідчих з особами, що володіють спеціальними знаннями можна розглядати як засновану на законі та інших нормативних актах спільну, узгоджену діяльність суб’єктів, які мають різну компетенцію та спеціалізацію, а також різний рівень знань у галузі кримінального права, процесу, криміналістики та інших спрямовану на досягнення загальної мети розкриття та розслідування злочинів, встановлення об’єктивної істини та забе­зпечення правильного застосування закону.

Поняття форм взаємодії нерідко змішується з поняттям її способів, або напрямів. Але, форми взаємодії не можна зводити тільки до окремих способів зв’язку слідчого та особи, що володіє спеціа­льними знаннями, зокрема. Поняття форми є ширшим за поняття способу.

Форма — це спосіб організації будь-чого, тип, устрій, спосіб здійснення будь-якої дії, суворо встановлений порядок у будь-якій справі. Форма взаємодії як спосіб організації включає в себе комплекс способів та прийомів сумісної узгодженої діяльності, систему зв’язків та право­відносин взаємодіючих суб’єктів.

Зрозуміло, що основним, незмінним та постійним суб’єктом взаємодії у процесуальних формах є слідчий. В процесі розкриття та розслідування злочинів можлива взаємодія слідчого з працівниками оперативних та експертно-криміналістичних підрозділів, як з кожним окремо, так і в одній групі, яка здійснює спільну, узгоджену діяльність по встановленню обставин справи, доведенню винності обвинува­ченого і забезпеченню поновлення пору­шеного права потерпілого.

Так, В.М. Тертишник, та С.В. Слинько виділяють форми взаємодії залеж­но від суб’єктів сумісної діяльності: а) слідчого з оперативним працівником — провадження оперативним працівником розшукових та слідчих дій за дорученням слідчого, сумісне провадження слідчих та інших процесуальних дій; б) слідчого та експерта-криміналіста сумісне проведення слідчих та інших процесуальних дій, взаємодія при призначенні та провадженні експертизи. Не заперечуючи можливість взаємодії слідчого з працівниками опера­тивних підрозділів та експертно-криміна­лістичної служби, вважаємо за необхідне зробити деякі уточнення щодо напрямів взаємодії. Одним з них автори називають „провадження оперативним працівником розшукових та слідчих дій за дорученням слідчого”. Якщо провадження оперативним працівником розшукових дій за дорученням слідчого не викликає заперечень, то цього не можна сказати щодо слідчих дій. Відповідно до ч.2 ст.118 КПК України слідчий зобов’язаний особисто провадити всі слідчі дії у межах міста або району, хоч і поділеного на слідчі дільниці. В інших слідчих районах слідчий має право проводити слідчі дії самостійно або доручити це відповідному слідчому або органу дізнання (ч.1 ст.118 КПК). Крім того, на нашу думку, доручення оперативному працівнику на провадження слідчої дії слідчий може дати якщо вони працюють у складі слідчо-оперативної групи, створеної для розслідування конкретної кримінальної справи.

Інші автори не пов’язують форми взаємодії з конкретними суб’єктами, а вдаються до їх визначення виходячи із змісту, сутності сумісної діяльності. До них вони відносять: а) надання та виконання доручень і вказівок слідчого; б) надання допомоги при провадженні слідчих дій; в) здійснення оперативним працівником опе- ративно-розшукових заходів по справі, яка знаходиться у його провадженні, для встановлення особи, що вчинила злочин; г) узгоджене планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; д) суміс­ний аналіз і оцінка результатів діяльності слідчого і оперативного працівника (інших суб’єктів); є) взаємний обмін інформацією.

В даній статті аналізуються форми взаємодії слідчого з експертом-криміна- лістом. Обумовлюється це необхідністю з’ясування можливостей ефективного вико­ристання спеціальних знань працівни-ків експертно-криміналістичних підрозділів

МВС України в розкритті і розслідуванні злочинів. Тобто організація взаємодії слід­чого з експертом-криміналістом спрямо­вана на отримання від останнього допомоги у вигляді використання спеціаль­них знань, якими він володіє для вирішення конкретних завдань розслідування. Саме в цьому аспекті ми будемо розглядати взаємодію слідчого та експерта-криміна- ліста.

До вирішення питання про форми взаємодії з метою використання спе­ціальних знань під час проведення розслі­дування злочинів зверталися і інші науковці. Проте до цього часу одностай­ності не досягнуто. Дискусійним залиша­ється питання про форми взаємодії у використанні спеціальних знань в процесі розслідування. Так, деякі науковці вва­жають, що непроцесуальні форми взаємодії у використанні спеціальних знань та участі спеціалістів у розслідувані недопустимі. Мотивується це тим, що вся діяльність слідчого по розслідуванню злочинів підпорядковується кримінально-процесуа­льному кодексу і, таким чином, вона процесуальна. Інші криміналісти вважають за можливе, що спеціальні знання можуть використовуватись і у непроцесуальних формах.

До них вони відносять вико­ристання спеціальних знань у тих формах, які прямо не вказані у законі, але не суперечать його приписам. Окремі науковці взагалі не поділяють форми взаємодії у використанні спеціальних знань на процесуальні та непроцесуальні, а викла­дають їх в єдиному переліку. До таких форм В.Г. Лукашевич відносить: залучення спеціалістів до участі у слідчих діях та призначення і провадження судових експертиз. Є.Г. Коваленко доповнює цей перелік призначенням і проведенням ревізій. В.Д. Арсеньєв пропонує дві форми, перша — взаємодія в процесі провадження експертизи та друга — залучення спеціа­ліста (експерта) до участі у провадженні слідчих дій. Г.Г. Зуйков наводить чотири форм взаємодії: 1) призначення експертиз; 2) призначення ревізій; 3) консультації спеціалістів без безпосереднього залу­чення до провадження слідчих дій; та 4) участь спеціаліста у провадженні слідчих дій. В.І. Шиканов пропонує вісім форм, які практично збігаються з запропонованими Г.Г. Зуйковим але більш розширені за суб’єктом їх застосування і крім цього він вводить в науковий обіг поняття діапазону, сфер та процесуальних рівнів застосування спеціальних знань у кримінальному судо­чинстві.

На доцільність виділення рівнів застосування спеціальних знань звертають увагу і інші науковці. Вони пропонують виділяти два таких рівня. Перший, пов’я­зують з застосуванням спеціальних знань самим слідчим і вважають його більш високим порівняно з застосуванням таких знань через фахівця. На жаль, автори не наводять обґрунту-вання і не пояснюють у чому полягає або чим обумовлюється такий розподіл. Якщо такі рівні визначати за обсягом і якістю володіння спеціальними знаннями, навич-ками та вміннями їх застосування, то першість має бути надана експерту-криміналісту. Для нього це є повсякденною професійною роботою, функціональним обов’язком. В науковій літературі неодноразово зазначалося, що навіть у тих випадках, коли слідчий володіє спеціальними знаннями і міг би застосувати їх під час провадження слідчої дії, краще і кваліфіковано це може зробити працівник криміналістичних підрозділів, якого доціль­но залучати до спільної роботи. Залучення спеціаліста-криміналіста не лише позитив­но відбивається на результатах розсліду­вання (оскільки він на високому профе­сійному рівні використовує відповідні методики і методи наукового дослідження матеріальних об’єктів), але, головне, дозво­ляє розвантажити слідчого, дає йому можливість зосередити зусилля на виріше­ння тактичних і методичних питань розслі­дування.

Взагалі, кожна із запропонованих класифікацій має право на існування, оскільки віна базується на аналізі кримі­нально-процесуального законодавства та відомчих підзаконних актів, які визначають умови, суб’єктів та їх права і обов’язки під час застосування спеціальних знань у слід­чій і судовій практиці. Але, на нашу думку, під час такого розподілу не здійснюється розмежування процесуальних і непро- цесуальних форм взаємодії у застосуванні спеціальних знань. Заперечуючи наведе­ним науковцям, В.Я. Колдін пропонує розрі­зняти процесуальні форми взаємодії у використанні спеціальних знань. В основу такого розподілу покладено суб’єкта їх застосування, тобто: слідчий, спеціаліст та експерт. Професор В.Г. Гончаренко критерієм для виділення форм взаємодії обрав — значення, яке відіграють результа­ти застосування спеціальних знань в процесі провадження по справі.

Моти­вується це тим, що пізнавальна діяльність в процесі доказування складає головну сутність кримінального процесу, і чітко визначає місце, значення та зміст кожної з форм взаємодії у використанні спеціальних знань. При цьому він, наголосив, що класифікація обов’язково повинна врахову­вати і непроцесуальні форми, оскільки вони безпосередньо допомагають здійснювати пізнання об’єктивної істини по справі. Внаслідок проведеного дослідження він запропонував процесуальні форми, до яких належать слідча і експертна, та непроце- суальну — оперативну та слідчу, під якою він розуміє попереднє дослідження об’єктів особисто слідчим на підставі того, що він володіє певними спеціальними знаннями. М.О. Селіванов зазначив, що на форму використання засобів криміналістичної техніки впливають: а) процесуальний стан особи, яка використовує дану техніку; б) мета застосування (фіксація, дослідже­ння доказів); в) значення отриманих резу­льтатів оперативне, доказове).

Заперечуючи даним науковцям В.К. Лисиченко та В.В. Циркаль зазначають, що в кримінальному процесі, порядок і умови якого регламентуються нормами кримінально-процесуального закону не може бути непроцесуальних форм застосу­вання спеціальних знань, а відповідно і взаємодії, оскільки це суперечить закону. Автори виділяють три основних проце­суальних форми: а) безпосереднє вико­ристання спеціальних знань слідчим, проку­рором (в тому числі криміналістом) і складом суду під час виконання своїх процесуальних функцій, дослідження і оцінки доказів; б) залучення спеціалістів при провадженні слідчих дій; в) призна­чення та провадження судових експертиз. Але, на сторінці 61 того ж самого навчаль­ного посібника згадують про консультації та пояснення, які надає спеціаліст з приводу спеціальних питань що виникають, які не мають процесуального значення і не пови­нні фіксуватися в протоколі.

З даною пропо­зицією важко не погодитись. Дійсно, якщо при розподілі форм взаємодії слідчого з експертами-криміналістами на процесуаль­ні і непроцесуальні керуватися нормами кримінально-процесуального законодавст­ва, то наочно видно, що частина з них безпосередньо визначена в окремих нор­мах КПК України. По-друге, зазначені фор­ми взаємодії і одержані внаслідок такої діяльності результати в обов’язковому порядку мають бути відображені в кримі­нально-процесуальних документах (прото­колах слідчих дій, висновках експертів). На­ведене дає підстави для розподілу форм взаємодії слідчого з експертами-криміна- лістами на процесуальні і непроцесуальні.

Класифікація форм участі особи, що володіє спеціальними знаннями у кримі­нальному судочинстві неодноразово приве­ртала увагу науковців. Ними висловлюва­лись цікаві, але не безперечні пропозиції. Так, за однією з них пропонується виділяти чотири процесуальні форми взаємодії з особою, що володіє спеціальними зна­ннями: а) судова експертиза (ст.ст.75, 76 КПК України); б) участь спеціаліста в слідчих діях (ст.128-1 КПК України); в) здійснення ревізійної діяльності (ст.66 КПК України); г) здійснення довідкової діяльності (ст.66 КПК України). Далі підкреслюють, що повною мірою проце­суальними формами можна визнати судову експертизу та деякі обов’язкові випадки участі в слідчих діях таких фахівців як педагог, лікар, перекладач (ст.ст.128, 144, 168,   192,     193 КПК України).

Оскільки відносно інших законодавець обмежується тільки назвами, пропонується встановити в нормах закону вичерпний перелік таких форм. На жаль, автори не наводять орієнтовний перелік таких форм, а з невідомих обставин не називають участь судового медика або лікаря в огляді трупа. На нашу думку, в КПК неможливо передбачити, знання яких галузей потрібно буде використати для з’ясування питань, що виникають в процесі розслідування. Відповідно до цього неможливо визначити коло осіб, які ними володіють. З розвитком окремих галузей наукових знань буде розширюватися коло питань, відповідь на які може дати тільки особа, що володіє відповідними спеціальними знаннями. Так, уже сьогодні по всіх кримінальних справах про підробку грошових знаків проводяться криміналістичні експертизи, хоча КПК і не відносить їх до обов’язкових. Це поясню­ється тим, що для встановлення факту і способу підробки, ідентифікації знарядь фальшивомонетництва, групової належно­сті матеріалів (речовин), вирішення інших питань застосування спеціальних знань є необхідною умовою.

Аналіз чинного законодавства та юридичної практики дозволяє виділити такі процесуальні форми взаємодії слідчого з експертом-криміналістом:   а) залучення спеціаліста для участі у проведенні слідчих дій (ст.128-1 КПК); б) призначення та проведення експертизи (ст.ст.75, 76 КПК); в) допит експерта (ст.201 КПК).

Отже, використання спеціальних знань у процесуальних формах реалізую­ться шляхом взаємодії слідчих з обізна­ними особами, які набувають проце­суального статусу спеціаліста або експерта при провадженні слідчих дій. Ця взаємодія виражається в безпосередній практичній, методичній та технічній діяльності не підпорядкованих в адміністративному по­рядку суб’єктів для вирішення конкретних завдань розслідування.

Розглянемо їх більш докладно. Так, безпосередня практична діяльність полягає в: а) підготовці, організації та проведенні слідчих дій; б) виявленні, закріпленні, вилученні слідів злочину та інших матеріа­льних об’єктів, зразків об’єктів для експерт­ного дослідження, а в необхідних випадках — їх огляді та попередньому дослідженні.

Методична — складається з розробки і застосування науково-практичних прийо­мів та методів організації і проведення слід­чих дій, виявлення та роботи з об’єктами, які можуть стати доказами у справі.

Технічна діяльність полягає у використанні науково-технічних засобів у процесі проведення слідчих дій, виявленні, закріпленні, вилученні, огляді та дослідже­нні речових об’єктів.

Безпосередня практична діяльність спеціаліста-криміналіста при проведенні слідчих дій, коли виникла необхідність застосування його спеціальних знань, навичок та досвіду, є завжди важливою. Особлива значимість його діяльності проявляється при розслідуванні тяжких злочинів, злочинів, вчинених організо­ваними угрупованнями, пов’язаних з порушеннями різноманітних технічних пра­вил, технології виробництва, експлуатації складної техніки, обладнання, транспорту, привласненням чужого майна тощо. Наприклад, огляд місця події за фактом виявлення трупа гр. Д., смерть якої наступила від ножових поранень підходив до завершення (закінчували складати протокол). Спеціаліст звернув увагу на те, що під час огляду не знайдено знаряддя злочину. За версією слідства злочинець його уніс. Це не задовольнило спеціаліста і він запропонував ретельніше дослідити обстановку. За дальнім кутом ліжка на підлозі, де було скупчення різних речей, знайшли ніж, на якому була речовина схожа на кров, а на рукояті відбитки пальців рук.

В іншому випадку спеціаліст при безпосередньому огляді бухгалтерських документів, різного обладнання, технічних приладів може виявити суттєві порушення та матеріальні сліди злочину, що в подальшому будуть відігравати важливе значення у справі. Під час допиту праців­ників бухгалтерії, інженерно-технічних спе­ціалістів, технологів та інших осіб, спеціаліст може надати допомогу слідчому правильно сформулювати питання, кваліфі­ковано провести дану слідчу дію, та глибоко вникнути в суть проблеми та обставини вчинення злочину.

Отже, практика розкриття злочинів свідчить про те, що гарантією успіху багатьох слідчих дій є доповнення (а в ряді випадків забезпечення) їх необхідними техніко-криміналістичними заходами. Це стосується майже всіх слідчих дій. Так, під час проведення таких схожих слідчих дій, як огляд, освідування, обшук, виїмка, накладення арешту на поштово-теле­графну кореспонденцію, і т.п., основна мета залучення спеціаліста (експерта- криміналіста) полягає у розширенні практичних можливостей слідчого щодо повного та всебічного з’ясування обставин розслідуваної події і надання завдяки своїм спеціальним знанням та навичкам допо­моги у виявленні, закріпленні і вилученні матеріальних об’єктів. При проведенні огляду місця події, як однієї з першо­чергових слідчих дій, результати якої в багатьох випадках мають вирішальне значення для визначення подальшого напряму розслідування, слідчий повинен використовувати допомогу експерта-кримі- наліста для одержання інформації щодо обставин події злочину.

Починається взаємодія з обгово­рення слідчого з спеціалістом ходу дій, які планується здійснити. Незнання характеру передбачуваної роботи і поспішність виїзду на місце проведення слідчої дії призводять до того, що спеціаліст може виявитися непідготовленим до проведення конкретних дій і наданню допомоги слідчому. Він не має при собі необхідних інструментів, приладів, довідкового матеріалу, а тому його участь може звестися до формальної присутності і не дасть бажаного результату.

Не меншого значення має чітке формулювання завдань спеціалісту, для максимально ефективного використання його допомоги при проведенні слідчої дії. Про це свідчать численні приклади практики. Так, Н. підозрювався у вчиненні кримінального аборту. З метою встано­влення обставин події та виявлення знарядь злочину у нього на квартирі був проведений обшук. Слідчий не пояснив спеціалісту, що треба шукати все, що могло бути використано під час аборту. Лише через деякий час з’ясувалося, що спеці­аліст бачив під час обшуку медикаменти, засоби стерилізації інструментів і предме­тів, які використовуються під час прове­дення таких операцій, на що не звернув увагу слідчий.

В ході огляду місця події спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання та навички, зобов’язаний сприяти слідчому у виявленні, закріпленні і вилученні доказів. Практиці відомо багато прикладів, коли слідчий здійснює огляд місця події, а працівник експертно-криміналістичного під­розділу (за процесуальним статусом спеціаліст) шляхом проведення низки попе­редніх криміналістичних досліджень допо- могає встановити час і механізм вчинення злочину, визначити напрями пошуку можли­вих свідків події та розшуку злочинця, що сприяє швидкому розкриттю злочину.

При огляді місця крадіжки з квартири, спеціаліст звернув увагу на те, що на м’якому ґрунті під вікном серед численних слідів взуття є глибокі вдавлені сліди-відображення невизначеного об’єкта. Слідчий доручив вилучити сліди взуття і не надав значення іншим, вважаючи, що вони не мають відношення до розслідуваної події. Спеціаліст дослідив зазначені сліди, встановив механізм утворення слідів взуття. Якби особа стрибала з підвіконня, сліди мали б бути більшої глибини. Це дозволило висунути припущення, що використовувався якийсь предмет для подолання цієї висоти. Про це спеціаліст повідомив слідчого. Границі огляду були розширені. Неподалік, у дворі одного з будинків знайшли спинку від металевого ліжка, ніжки якої нагадували відбитки під вікном. Проведене попереднє дослідження підтвердило припущення слідчого та спеціаліста. Обшуком будинку у господаря було знайдено викрадені речі. Отже, допомога спеціаліста дозволяє досягти повноти та всебічності дослідження об’єктів, що мають відношення до розслі­дуваної справи. В той же час слідчий не повинен втрачати свою керівну роль в розслідуванні. Інколи важлива слідча дія проводиться неякісно тому, що слідчий забув або не наважився нагадати учасникам про своє відповідальне стано­вище, втратив роль головної особи, орга­нізатора розслідування.

Таким чином, взаємодія з спеціа­лістом організується для надання технічної допомоги слідчому, коли він сам не володіє або володіє недосконало прийомами застосування технічних засобів, необхі­дність у яких виникає при проведені слідчих дій, а також, коли слідчий володіє відпові­дними навичками, але, з певних причин, визнає за необхідне використати допомогу спеціаліста.

ЛІТЕРАТУРА

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. Ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун”, — С. 1328.
2. Тертышник В.М., Слинько С.В.  Взаимодействие следователя с иными подразделениями органов внутренних дел при расследовании преступлений. — Харьков: Ун-т. внутр. дел, 1995. — С. 4.

3. Лапин А.Д. Лапина И.А. Тактика взаимодействия субъектов расследования преступлений // Проблемы криминалистики: Сб науч. Тр. / Под общ. ред. д-ра юрид. наук Г.Н. Мухина. — Мн.: Акад. МВД Респ. Беларусь, 2003. — С.20.
4. Скопенко С.Ф., Еременко В.В., Варфоломеева Т.В., Гончаренко В.И. Практика привлечения специалистов к участию в расследовании преступлений // Криминалистика и судебная экспертиза. — К., 1975. — Вып. 11. — С. 8; Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Виды участия специалистов на предварительном следствии // Криминалистика и судебная экспертиза. — К.: Вища школа, 1985. — Вып. 30. — С. 3.
5. Букалов К.А. Основы использования специальных знаний в тактике доказывания // Теория и практика использования специальных познаний при расследовании преступлений. — Волгоград, 1989. — С. 24; Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. — К.: Вища школа. — 1980. — С. 109.
6. Лукашевич В.Г. Функция следователя по управлению использованием специальных знаний в расследовании преступлений // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности органов внутренних дел. — К., 1986. — С. 27-35.
7. Коваленко Е.Г. Использование специальных знаний в деятельности органов внутренних дел по делам о хищениях // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности органов внутренних дел. — К., 1986. — С. 118
8. Арсеньев В.Д. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе. — Иркутск, 1970. — С. 82.
9. Зуйков Г.Г. Общие вопросы использования специальных познаний в процессе предварительного расследования // Криминалистическая экспертиза. — Вып. 1. — М., 1966. — С. 5-23.
10. Шиканов В.И. Использование специальных познаний при расследовании убийств. Учебное пособие. — Иркутск: Изд-во Иркутского гос. ун-та, 1976. — С. 7-8.
11. Євдокіменко С.В., Кузьмічов Я.В. та ін. Кримінально-процесуальні та криміналістичні прийоми і засоби протидії злочинній діяльності. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. — С. 254.
12. Морозов Б.Н. Проблемы повышения эффективности применения научно-технических средств на первоначальном этапе расследования // Проблемы первоначального этапа расследования. — Ташкент, — С. 47-51.
13. Колдин В.Я. Комплексное исследование в судебном доказывании // Сов. гос. и право. 1971. — №7 . — С. 108-112.
14. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. — Киев, 1980. — С. 108.
15. Селиванов Н.А. Основания и формы применения средств криминалистической техники // Советская криминалистика. Теоретические проблемы. — М., 1978. — С. 125­126.
16. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. Учебное пособие. — Киев: КГУ, 1987. — С. 48-51.
17. Євдокіменко С.В., Кузьмічов Я.В. та ін. Кримінально-процесуальні та криміналістичні прийоми і засоби протидії злочинній діяльності. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. — С. 255.
18. Бурданова В.С. Поиски истины в уголовном процессе. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — С. 38-43.
19. Хидоятов Б.С. Тактические аспекты осмотра места происшествия и обыска с участием специалиста // Проблемы первоначального этапа расследования. — Ташкент, 1986. — С. 136-139.
20. Морозов Б.Н. Проблемы повышения эффективности применения научно-технических средств на первоначальном этапе расследования // Проблемы первоначального этапа расследования. — Ташкент, 1986. — С. 47-51.