Вступ

Фінансові ресурси підприємств регіонів є джерелом формування матеріальних, трудових та інформаційних ресурсів, а для регіонів ще пріоритетним напрямком регіональної політики сталого розвитку, тому процес управління фінансовими ресурсами потребує системного і комплексного вивчення виробничо-господарської та фінансової діяльності регіональних суб’єктів та передбачення ймовірності виникнення дестабілізаційних чинників.

Подолання в Україні фінансово-економічної кризи, викликаної внутрішніми та зовнішніми чинниками, визначає її стабільний розвиток, підвищення фінансової спроможності, адже за допомогою фінансів можна відчутно активізувати розвиток регіону та країни в цілому.

У поточній діяльності під впливом зовнішніх та внутрішніх змін фінансовий стан підприємства, корпорації зазнає постійних коливань. У цьому зв’язку виникає необхідність вирішення завдань фінансового управління для стабільності діяльності підприємства, його фінансової стійкості. Для підвищення ефективності поточної фінансової діяльності підприємства доцільним є впровадження механізму оперативного управління поточними активами, до питань якого належать завдання управління дебіторською заборгованістю, тимчасовими вкладеннями й касовою готівкою. Для розв’язання проблеми неплатежів застосовуються різні інструменти: казначейські зобов’язання, векселі, бартерні операції, грошові заліки і дії із взаємопогашення боргових зобов’язань, передбачені Цивільним кодексом. Через відсутність ефективного фінансового управління для підприємств хронічними стали проблеми нестачі фінансових ресурсів, постійного пошуку джерел фінансування, форм і методів раціонального використання обмежених коштів.

1. Реструктуризація сфери управління фінансовими ресурсами підприємства

Фінансовий стан підприємства — це складна економічна категорія, що відображає стан капіталу на певний момент його кругообігу та здатність суб’єкта господарювання до саморозвитку. Спроможність підприємства вчасно виконувати платежі, фінансувати свою діяльність, підтримувати свою платоспроможність навіть в умовах світової фінансової кризи свідчить про його стійкий фінансовий стан і навпаки.

Фінансова стійкість підприємства — це здатність функціонувати та розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у мінливому як внутрішньому, так і зовнішньому середовищі.

Функціонування в ринковому середовищі вимагає від українських підприємств не тільки підтримання фінансової стійкості та платоспроможності, а й ефективного управління процесом формування та використання фінансових ресурсів. Ефективне управління фінансовими ресурсами є однією з найважливіших передумов, яка характеризує можливість адаптації підприємств до динамічних умов ринкового середовища, оскільки вони є джерелом формування всіх інших видів ресурсів [5, c. 113].

У 2009 році ВЕФ шляхом опитування провів дослідження щодо оцінки топ-менеджерами компаній факторів, які перешкоджають веденню бізнесу в країнах (рис.1). 16,5% респондентів в Україні визначили політичну нестабільність фактором, який переважно перешкоджає веденню бізнесу. Серед інституційних проблем респонденти визначили також корупцію (10,3% респондентів), зміни урядів (9,8%), неефективну бюрократію (8,2%), злочинність (2,6%). 13,5% респондентів визнали проблеми, пов’язані з фінансуванням, серед факторів, що перешкоджають веденню бізнесу, 8,4% респондентів інфляцію, 10,1% — податкове законодавство, 6,5% валютне регулювання, 3,9% податкові ставки.

Рис. 1. Фактори, які перешкоджають веденню бізнесу в Україні

Фінансовий стан підприємства, його стійкість і стабільність залежать від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. В умовах, коли відбувається спад обсягів виробництва і продажів, відбувається погіршення фінансового стану підприємства, його платоспроможності [3, с. 34].

Під впливом світової фінансової кризи в економіці України проблемою стала зростаюча криза неплатежів, яка свідчить про нестачу ліквідних активів на підприємствах і тому посилює необхідність використання фінансових методів переведення активів у ліквідні форми.

У процесі управління фінансовими ресурсами виникає необхідність в оперативній оцінці їх формування та використання, яка в умовах високої невизначеності платіжного обороту, повинна базуватися на дотриманні фінансової рівноваги. Так, фінансову рівновагу підприємства може забезпечити розв’язання таких завдань, як забезпечення раціонального процесу формування фінансових ресурсів: раціональне використання фінансових ресурсів з урахуванням особливостей їх структури; досягнення раціональної трансформації всередині підприємства окремих груп активів між собою.

Нерентабельні підприємства не можуть довго залишатися на ринку, бо ресурси, що використовуються неефективно, автоматично перерозподіляються на користь тих суб’єктів господарювання, які можуть забезпечити кращий варіант їх розміщення. У таких умовах неможливо запобігти банкрутству одних підприємств поряд з процвітанням інших, які змогли своєчасно зорієнтуватися і пристосуватися до змін на ринку, у тому числі шляхом реструктуризації [8, с. 96].

Платоспроможність підприємства залежить від того, наскільки швидко можна перетворити дебіторську заборгованість і виробничі запаси в гроші. Для цього визначається оборотність рахунків дебіторів, яка розраховується як відношення виручки від реалізації до суми дебіторської заборгованості.

Цей показник оборотності показує, скільки разів обернулись рахунки дебіторів на протязі року. Чим вищий цей показник, тим швидше дебіторська заборгованість перетвориться в гроші.

Показник оборотності виробничих запасів можна визначити як відношення собівартості реалізованої продукції до середньорічних залишків виробничих запасів. Чим вищий цей показник, тим швидше запаси перетворяться в гроші.

Такий аналіз необхідно робити в динаміці. Чим менша кількість цінностей знаходиться в запасі, тим краще. Накопичування запасів свідчить про спад активності підприємства щодо виробництва і реалізації продукції та про погіршення його фінансового стану.

Для прикладу розглянемо динаміку заборгованості підприємств та виконаємо розрахунки оборотності дебіторської заборгованості та можливості залучити в оборот фінансові ресурси.

Дані таблиці 1 свідчать, що оборотність дебіторської заборгованості за 2008 рік складає 302,7 днів, тобто на 272,7 днів більше норми, 2009 рік складає 261,7 днів, тобто на 261,7 днів більше норми. Доведення обігу до норми дозволить додатково залучити в оборот у 2008 році (799165/302,7*272,7) 719961 млн. грн., за 2009 рік дозволить додатково залучити в оборот 602258,6 млн. грн. (671298,6/291,7*261,7), що добре для підприємств, регіонів та країни.

Таблиця 1. Динаміка заборгованості підприємств

У політиці управління дебіторською заборгованістю одним із головних етапів розглядають процес її реструктуризації. Реструктуризація товарної дебіторської заборгованості підприємства є складовою процесу реструктуризації активів і може розглядатися як сукупність заходів, спрямованих на підвищення рівня її ліквідності та прибутковості [7, c. 83-84].

Фінансовий аспект реструктуризації полягає у використанні різноманітних методів та інструментів із метою підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів підприємства. Оптимальні умови залучення додаткових коштів мають створюватися у процесі емісії корпоративних цінних паперів і у ході їх конвертації у різні форми, використанні фінансового левериджу, при реалізації взаємовідносин із банком та іншими кредиторами. З іншого боку, фінансові менеджери підприємства повинні обирати найкращі шляхи розміщення ресурсів, відмовлятися від неефективних фінансових вкладень, використовувати методи управління дебіторською заборгованістю та реструктуризацією заборгованості підприємства — комплекс організаційно-економічних заходів, спрямованих на зміну якісних і кількісних параметрів наявної заборгованості підприємства.

Зміна якісних параметрів передбачає перегляд основних умов надання позики:

—      термінів погашення заборгованості шляхом відстрочки (пролонгування) або розстрочки (зміни графіка погашення боргу);

—      розміру й різновиду позикового процента шляхом його зменшення, зміни порядку нарахування і сплати;

—      форми повернення основної суми боргу (наприклад, заміна грошової форми на матеріальну).

Якісні зміни у структурі заборгованості можуть здійснюватися за рахунок рефінансування:

—      отримання позики на кращих умовах у іншого кредитора для погашення старого боргу;

—      обміну боргами — здійснення взаємозаліку зустрічних вимог, термін виконання яких настав;

—      придбання у третіх осіб вимог до кредиторів із наступним взаємозаліком.

Кількісні зміни досягаються шляхом погашення або списання заборгованості (укладання мирової угоди) і, навпаки, отримання у позику додаткових фінансових ресурсів [6, c. 319].

Підприємство має докласти максимум зусиль для переведення дебіторської заборгованості у ліквідні форми. Так, рефінансування дебіторської заборгованості може проводитися шляхом її продажу на користь факторингової компанії чи банку, які у такому разі отримають право вимоги за поставлені чи надані послуги, строки оплати за якими минули. Підприємство віддає це право в обмін на негайне одержання неповної суми боргу за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій компанії, розмір якої залежить від ризикованості операції, чинної процентної ставки й строків настання платежу.

2. Формування стратегії управління реструктуризацією підприємств в умовах трансформаційної економіки

У нинішніх умовах розвитку вітчизняної економіки, якій притаманна невизначеність, непередбачуваність і швидкоплинність господарських процесів цей період не може бути тривалим і в середньому не може виходити за рамки трьох років. Функціонування промислового підприємства здійснюється в умовах важкої взаємодії факторів внутрішнього та зовнішнього порядку. Ці фактори впливають на формування стратегії підприємства та можуть бути регульованими і нерегульованими. Визначення сукупності факторів, які впливають на розробку стратегії підприємства, дає змогу відповісти на питання: чи призведе розроблена стратегія до досягнення підприємством своєї фінансової мети в умовах змін факторів зовнішнього фінансового становища.

На розробку стратегії також впливають нестабільних економічних умовах призвело до соціально-економічні та політичні фактори. появи незатребуваних виробничих потужностей, Функціонування   промислових   підприємств   у   морального й фізичного старіння основних фондів, недоцільності й неефективності використання виробничих ресурсів. Багато підприємств, втративши ринки збуту, отримують сировину, матеріали й енергоносії за схемою товарного кредитування та не можуть оплатити їх, оскільки не можуть реалізувати вироблені товари й послуги або отримати за них економічно обґрунтовану ціну. Низький рівень інвестицій зумовлюється неготовністю, з одного боку, одержувачів інвестицій — підприємств до ефективного освоєння засобів (насамперед через низьку якість управління), а з другого — інвесторів вкладати капітали в підприємства через високі ризики (незахищеність прав власності, значний ризик втрати коштів, непрозорість фінансового стану підприємств) [5, c. 114-115].

За результатами аналізу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища здійснюється комплексна оцінка існуючої фінансової позиції підприємства. В процесі такої оцінки потрібно отримати чітке уявлення про основні параметри, які характеризують можливості і обмеження розвитку фінансової діяльності підприємства. В умовах невизначеності зовнішнього середовища, враховуючи принцип забезпечення альтернативності стратегічного фінансового вибору у послідовність розробки фінансової стратегії доцільно включити додатковий етап — формування сукупності можливих варіантів фінансової стратегії. На наш погляд, наявність портфелю фінансових стратегій знижує рівень ризику прийняття неправильного рішення у виборі оптимального варіанту стратегії використання фінансових ресурсів на основі системи принципів, які враховують особливості сучасного періоду економіки, власне процесу стратегічного планування та результативності стратегії.

Досить важливим етапом розробки фінансової стратегії є розробка фінансової політики підприємства. Фінансову політику можна розглядати як сукупність заходів з реалізації фінансової ідеології й фінансової стратегії підприємства з найважливіших напрямків фінансової діяльності на окремих етапах її здійснення. Поділяємо точку зору І. А. Бланка про те, що «фінансова ідеологія підприємства характеризує систему основних принципів здійснення фінансової діяльності конкретного підприємства, які визначаються його місією та фінансовим менталітетом його засновників й менеджерів». Формуючи фінансову політику, необхідно враховувати, які напрями фінансової діяльності підприємства потребують більш ефективного управління з метою досягнення головної стратегічної мети його діяльності. Основними напрямами фінансової політики є: політика формування активів і структури капіталу, політика управління активами й інвестиціями, політика залучення фінансових ресурсів, політика управління фінансовими ризиками та запобігання банкрутству.

Отже, основними завданнями процесу реалізації стратегії є створення на підприємстві передумов для здійснення передбачуваної фінансової підтримки його базової стратегії та успішного досягнення кінцевих стратегічних цілей його фінансового розвитку. Основними заходами в реалізації стратегії промислового підприємства є його реструктуризація, оновлення продукції, скорочення або розширення номенклатури продукції, підвищення її якості та споживчих властивостей, коригування цін, вихід на нові ринки, відновлення техніки, впровадження нових технологій, підвищення кваліфікації працівників і продуктивності праці, забезпечення інвестиційної привабливості підприємства [2, c. 35].

Висновки

В результаті проведеного дослідження можна зробити такі висновки:

1. Провідна роль власних (внутрішніх) джерел у фінансуванні розвитку виробничої діяльності збережеться і в майбутньому.
2. Фінансові результати господарювання внаслідок механізму самофінансування справляють вирішальний вплив на інвестиційну активність корпоративного сектора економіки.
3. Внаслідок збільшення фінансування виробничої діяльності за рахунок власних ресурсів національне господарство забезпечується високою зайнятістю та економічним зростанням у майбутньому, а також отримує можливість знизити державні витрати, чим обмежується інфляція.

Наприкінці зауважимо, що ефективність використання фінансових методів у ході реструктуризації безпосередньо залежить від рівня кваліфікації керівників і фінансових менеджерів підприємств, від наявності у них навичок і досвіду реалізації фінансової реструктуризації підприємства.

Моніторинг стратегії управління реструктуризацією підприємств, тобто співставлення фактичних результатів за показниками, які характеризують фінансову діяльність підприємства із запланованими, забезпечує своєчасне коригування фінансової стратегії. Це дозволяє підприємству змінити із мінімальними витратами курс фінансового розвитку, що став неадекватним сформованій ситуації. В умовах ринку промислові підприємства стикаються з різними фінансовими проблемами. Це зумовлює необхідність передбачення майбутнього стану підприємства, що можливо тільки при використанні фінансової стратегії діяльності підприємства. Запропонована послідовність етапів процесу формування фінансової стратегії підприємства дозволить трансформувати її згідно зі змінами зовнішнього та внутрішнього середовища та знизити ризик фінансової діяльності промислового підприємства.

Список використаної літератури

1. Андрущак Є.М., Підходний О.М. Управління фінансовими ресурсами в процесі реструктуризації підприємств//Фінанси України.-2007.-№7.-С.30-38.
2. Басюк Т. Реструктуризація дебіторської заборгованості підприємства // Фінанси України. — 2008. — № 12. — С. 115-123
3. Гринюк Н.А. Фінансова реструктуризація підприємств: суть і підходи до обґрунтування критерію проведення // Проблеми науки. — 2009. — № 12. — С. 32-35
4. Зуєва Л. Економічний механізм реструктуризації підприємства // Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 10. — С. 3-8
5. Лукіна Ю.В. Формування та реалізація стратегії управління фінансами підприємства //Фінанси України. — 2008. — № 3. — С. 113 — 118.
6. Ревенко Е. В. Стратегии развития предприятий в рыночных условиях // Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових трансформацій: Збірник матеріалів II Всеукраїнської науково-практичної конференції вчених, викладачів та практичних працівників, 14¬15 жовтня 2004 р. — Вінниця: Вид. «Ландо ЛТД», 2004. — С. 318-321.
7. Терещенко О.О. Фінансові домінанти реструктуризації підприємств [Текст] / О. О. Терещенко, Н. В. Волошанюк // Фінанси України. — 2009. — № 4.- С.82-90
8. Фінансова стратегія     в    управлінні підприємствами / А.Г.Семенов, О.О.Єропутова, Т.В.Перекрест, А.В.Линенко.-Запоріжжя:КПУ, 2008.-188 с.