1. Сутність та функції фінансів підприємства.
2. Склад активів підприємства
3. Фінансова звітність підприємства
4. Аналіз фінансового стану підприємства

1. Сутність та функції фінансів підприємства.

Фінанси підприємства – це сукупність економічних відносин з формування, розподілу та використання різноманітних фондів підприємства для забезпечення його сталого і безперебійного процесу виробництва та досягнення максимуму прибутку [2, с.11].

Функції фінансів підприємств — це певні взаємопов’язані групи, що об’єднують фінансові трансакції, які виконуються підприємствами. В більшості літературних джерел функції фінансів підприємств поділяють на чотири: формування, розподіл, використання, контролю. О. Д. Данілов та Т. В. Паєнтко виокремлюють такі функції:

— акумулююча — мобілізація та накопичення фінансових ресурсів у процесі виробничо-фінансової діяльності;

— розподільча — розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності та соціально-економічного розвитку підприємства;

— контрольна — проявляється у здійсненні постійного моніторингу за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення [22].

В свою чергу С. В. Ковальчук та І. В. Форкун наводять такі функції:

• формування грошових надходжень та фондів(проявляється при формуванні статутного капіталу, залученні коштів із зовнішніх джерел, акумуляції коштів зі складу виручки від реалізації, формуванні нерозподіленого прибутку, залученні спеціальних цільових коштів);
• розподілу та використання грошових фондів(проявляється при забезпеченні податкових та неподаткових платежів до бюджету та інших централізованих фондів, використання грошових коштів з метою виробничого та соціального розвитку, вкладення вільних грошових коштів в найбільш прибуткові операції);
• регулювання та контролю грошових потоків і фондів(проявляється при виборі найбільш раціональних способів формування статутного капіталу і залучення додаткових коштів в оборот підприємства, формування організаційної структури управління фінансами, яка забезпечить оптимізацію грошових потоків, визначення умов господарських договорів, що пов’язані із способами та строками розрахунків, виплатою штрафних санкцій, впровадженні системи фінансового планування для відображення руху грошових потоків; при здійсненні обліку та контролю грошових потоків і фондів [22].

Раціональніше функції фінансів підприємств варто розподіляти залежно від об’єкта та суб’єкта фінансових відносин. Залежно від об’єкта виділяють відтворювальну та розподільчу функцію. А залежно від суб’єкта – функції планування, формування, організації, регулювання та  контролюючу функцію 

Відтворювальна функція — збалансування матеріальних і фінансових ресурсів на всіх стадіях кругообігу в процесі простого і розширеного відтворення.

Розподільча функція — використання грошових фондів, підтримання ефективної структури капіталу підприємства.

Функція планування — визначення обсягу і джерел фінансових ресурсів по всіх централізованих і децентралізованих фондах, їх розподіл між матеріальною і нематеріальною сферами на перспективу.

Функція формування — формування статутного фонду, у процесі розподілу грошових надходжень до основних та оборотних коштів.

Функція організації — створення підрозділів фінансової служби, визначення їх повноважень, встановлення вертикальних і горизонтальних зв’язків між ними.

Контролююча функція — виявлення відхилень від плану та своєчасне внесення коректив.

Функція регулювання — регламентування розподільчих процесів як на макроекономічному середовищі так і на рівні підприємства [22].

Основною метою фінансово-господарської діяльності підприємства є задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.

Фінансова робота на підприємстві − це специфічна діяльність, направлена на своєчасне і повне забезпечення підприємства фінансовими ресурсами для самозадоволення його відтворювальних потреб, активної інвестиційної діяльності і виконання всіх його фінансових зобов’язань перед бюджетом, податковою службою, банками, іншими підприємствами і власними працівниками. Предметом фінансової роботи на підприємстві є його фінансові відносини і фінансові потоки. Організація фінансових відносин зводиться до побудови раціональних схем відносин підприємства з партнерами по бізнесу і з усіма фінансовими інститутами держави. Метою організації фінансових потоків є забезпечення їх достатності, своєчасності і синхронізації як обов’язкових передумов фінансової рівноваги підприємства і його фінансового благополуччя. Основними напрямами фінансової роботи на підприємствах є:

– фінансове планування;

– оперативна фінансова робота;

– контрольно-аналітична робота [2, с.19].

Фінансові ресурси підприємства — це грошові нагромадження та доходи, які знаходяться в розпорядженні підприємства, створюються у процесі розподілу і перерозподілу виручки та прибутку і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.

Фінансові ресурси підприємств, переважаючою формою виявлення яких є фонди грошових коштів, мають такі характерні ознаки:

• фінансові ресурси як у статичному плані, так і під час руху завжди виражають відношення власності, тобто вони належать або державі, або підприємствам, або приватному сектору економіки, або населенню;
• фінансові ресурси завжди мають певне джерело створення і певне цільове призначення;
• формування й використання фінансових ресурсів завжди має свою правову сторону і регламентується законодавчими та нормативними актами [1].

Джерелами формування фінансових ресурсів у такому випадку є власний і залучений капітал.

1. Власний капітал:

– уставний капітал;

– амортизаційний фонд;

– прибуток.

2. Залучений капітал:

– отримані кредити;

– пайові та інші внески;

– отримані інвестиції;

– кошти, мобілізовані на фінансовому ринку [2, с.23].

Фінансова політика підприємства це сукупність заходів в області організації фінансових відносин з метою здійснення своїх функцій і задач, відображених у стратегії і тактиці розвитку з урахуванням зовнішніх і внутрішніх умов функціонування підприємства. Розрізняють політику доходів і політику витрат:

– політика доходів направлена на максимізацію фінансових надходжень;

– політика витрат на оптимізацію використовування мобілізованих фінансових ресурсів з метою задоволення потреб підприємства [2, с.23].

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок, який базується на принципах:

• саморегулювання;
• самоокупності;
• самофінансування.

При розробці фінансової стратегії підприємства вчені та практики рекомендують враховувати такі стратегічні цілі:

• максимізація прибутку підприємства;
• оптимізація структури капіталу;
• досягнення прозорості фінансово-економічного стану підприємства;
• забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;
• створення ефективного фінансового механізму;
• використання ринкових способів залучення додаткових фінансових ресурсів [1].

Фінансовими методами є фінансове планування, фінансовий облік, фінансовий аналіз, фінансове регулювання і фінансовий контроль.

Під фінансовими інструментами розуміють будь-який контракт, з якого виникає фінансовий актив для одного підприємства або фінансове зобов’язання, або інструмент капітального характеру (тобто пов’язаний з участю в капіталі) для іншого. Фінансові інструменти включають як первинні інструменти (дебіторську і кредиторську заборгованість, акції), так і похідні (фінансові опціони, ф’ючерси і форварди, процентні і валютні свопи). Операції з фінансовими інструментами супроводжуються ризиками: ціновим, валютним, процентним, ринковим, кредитним, ліквідності, грошового потоку й ін.

Правове забезпечення функціонування фінансового механізму включає законодавчі акти, ухвали, накази, циркулярні листи й інші правові документи органів управління. Нормативне забезпечення функціонування фінансового механізму утворюють інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки і роз’яснення і т.п. Інформаційне забезпечення функціонування фінансового механізму складається з різного роду і виду економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації.

До фінансової інформації відносяться: інформування про фінансову стійкість і платоспроможність своїх партнерів і конкурентів, ціни, курси, дивіденди, відсотки на товарному, фондовому і валютному ринках і т.п.; повідомлення про положення справ на біржовому, позабіржовому ринках, про фінансову і комерційну діяльність будь-яких гідних уваги господарюючих суб’єктів; різні інші відомості [2, с.25].

 

2. Склад активів підприємства

Склад активів підприємства наступний [2, с.23]:

1. Необоротні активи:

– нематеріальні активи;

– основні фонди;

– незавершене будівництво;

– довгострокові фінансові інвестиції;

– довгострокова дебіторська заборгованість;

– відкладені податкові активи;

– інші необоротні активи.

2. Оборотні активи:

2.1. Оборотні фонди:

– оборотні кошти у виробничих запасах (крім готової продукції);

– оборотні кошти у виробництві.

2.2. Фонди обігу:

– готова продукція;

– дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

– дебіторська заборгованість за розрахунками;

– грошові кошти та їх еквіваленти.

Розглянемо їх детальніше.

Нематеріальний актив − немонетарний актив без фізичної субстанції, який утримується підприємством з метою використання у процесі виробництва або поставки товарів і надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей [20, с.170]

До незавершеного будівництва відноситься вартість незавершених капітальних інвестицій у будівництво, створення, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання необоротних активів (включаючи необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством, а також авансові платежі для фінансування капітального будівництва.

Основні засоби (основні фонди) – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [2, с.28]. На об’єкти основних фондів та на нематеріальні активи нараховується амортизація. Амортизація – це систематичний розподіл вартості активу, що амортизується протягом строку корисного використання активу  [20, с.161].

Довгострокові фінансові інвестиції – це фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Довгострокова дебіторська заборгованість – це заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Відстрочені податкові активи – це сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки. До інших необоротних активів відносяться суми необоротних активів, які не можуть бути включені до наведених вище статей «Необоротних активів» [2, с.34].

Оборотні активи підприємства розглянемо на прикладі балансу підприємства. У балансі виділяються наступні статті оборотних активів:

1. Запаси:

1.1. Виробничі запаси.

1.2. Тварини на вирощуванні та відгодівлі.

1.3. Незавершене виробництво.

1.4. Готова продукція.

1.5. Товари.

2. Векселі одержані.
3. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги.
4. Дебіторська заборгованість за розрахунками:

4.1. З бюджетом.

4.2. За виданими авансами.

4.3. З нарахованих доходів.

4.4. Із внутрішніх розрахунків.

5. Інша поточна дебіторська заборгованість.
6. Поточні фінансові інвестиції.
7. Грошові кошти та їх еквіваленти.
8. Інші оборотні активи.
9. Витрати майбутніх періодів [2, с.34-35].

3. Фінансова звітність підприємства

Фінансова звітність базується на даних бухгалтерського обліку та складається з п’яти частин – баланс підприємства, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до фінансової звітності [2, с.142].

Баланс підприємства надає користувачу повну достовірну та точну інформацію про його майновий і фінансовий стан на звітну дату. Така інформація відображає фактичне фінансове становище підприємства та призначена для утворення основ прийняття економічно обґрунтованих рішень. Показники, відображені у балансі підприємства, дають визначення трьом елементам фінансових звітів, які формують структуру балансу: активам, зобов’язанням і власному капіталу підприємства (компанії) [2, с.143].

Активи – це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, забезпечить отримання економічних вигод у майбутньому [20]. Власний капітал є складовою активів підприємства, який залишається після вирахувань його зобов’язань.

Зобов’язання – це зобов’язання, які є у підприємства у даний час і виникли внаслідок минулих подій, погашення яких призведе до відтоку ресурсів, що втілюють економічні вигоди для підприємства.

Актив балансу складається з трьох розділів:

1. Необоротні активи (І розділ) – кошти, що використовуються більш ніж рік (або більш ніж операційний цикл, що перевищує рік), частками переносять свою вартість на продукт, який виробляється.
2. Оборотні активи (ІІ розділ) – кошти, призначені для використання протягом операційного циклу або 12 місяців.
3. Витрати майбутніх періодів (ІІІ розділ) – це кошти, витрачені протягом поточного або попереднього звітного періоду, але відносяться до витрат наступних звітних періодів.

Пасив балансу складається з п’яти розділів:

1. Власний капітал (І розділ) – кошти уставного фонду, резервного фонду, додаткового та додатково вкладеного капіталу, нерозподілений прибуток та ін.
2. Забезпечення майбутніх витрат і платежів – витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов’язання по витратах на матеріальне заохочення і охорону праці і т.п., а також інші забезпечення (створення резервів, пов’язаних з особливістю технологічного процесу) і залишки засобів цільового фінансування, цільові надходження.
3. Довгострокові зобов’язання – це зобов’язання, що повинні бути погашені в період, що перевищує один рік.
4. Поточні зобов’язання – це зобов’язання, що покриваються оборотними активами або погашаються в результаті утворення нових короткострокових зобов’язань протягом одного року.
5. Доходи майбутніх періодів – кошти, що були отримані протягом поточного або попереднього звітних періодів, але відносяться до наступних звітних періодів [2, с.143].

Балансове співвідношення має наступний вигляд:

Актив = Власний капітал + Зобов’язання                     (9.1)

Призначення Звіту про фінансові результати – показувати прибутки (збитки) підприємства. Прибуток використовується для оцінки діяльності підприємства, оскільки головною метою комерційної діяльності є  отримання прибутку, та як база для інших оцінок, таких як прибуток на акцію і т.п. Метою складання звіту про фінансові результати є узагальнення показників про прибутки (збитки), які отримало підприємство.

Звіт про фінансові результати складається з трьох розділів:

1. Фінансові результати.
2. Елементи операційних витрат.
3. Розрахунок показників прибутковості акцій.

При складанні звіту оперують поняттями:

Доходи – це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які ведуть до зростання власного капіталу (за винятком капіталу за рахунок вкладів власників).

Витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Збиток – перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були зроблені ці витрати [20, с. 162, 165].

Прибуток – сума, на яку дохід перевищує пов’язані з ним витрати.

Звичайна діяльність – діяльність підприємства, зафіксована в засновницьких документах.

Надзвичайна подія – подія або операція, які відрізняються від звичної діяльності підприємства і про які не передбачається, що вони повторюватимуться періодично або в кожному подальшому звітному періоді. Доходи та витрати підприємства протягом звітного періоду відображаються у звіті про фінансові результати.

Чистий прибуток (збиток) отриманий протягом звітного періоду збільшує (зменшує) власний капітал підприємства. Крім того, існують прибутки та збитки, які не відображаються у звіті про фінансові результати, а включаються до складу власного капіталу. Такі прибутки та збитки включають, наприклад, результати переоцінки основних коштів, довгострокові інвестиції тощо. Даний звіт розкриває основний мотив діяльності підприємства – формування чистого прибутку шляхом віддзеркалення всіх джерел отримання доходів, напрямів витрачання коштів та обліку податкової політики [2, с.144].

Потік грошових коштів відображається в Звіті про рух грошових коштів. Звіт про рух грошових коштів відображує рух грошових коштів на підприємстві протягом звітного періоду. Він складається з трьох розділів, у яких розкривається рух коштів у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Результат звіту показує зміни у стані грошових коштів, що відбулися протягом звітного періоду. Звіт дає змогу відповісти на запитання: збільшився чи зменшився обсяг грошових коштів на підприємстві й за рахунок чого це збільшення чи зменшення відбулося [19]?

При складанні цього звіту користуються наступними поняттями:

1. Грошові кошти− готівка, кошти на рахунках у банках і депозити до запитання.
2. Еквіваленти грошових коштів − це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, що можуть вільно конвертуватися у грошові кошти, для них характерні незначні ризики зміни вартості.
3. Операційна діяльність − основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційними чи фінансовими [20, с.171].
4. Інвестиційна діяльність − сукупність операцій з придбання або продажу необоротних активів, фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.
5. Фінансова діяльність − діяльність, що призводить до зміни розміру і складу власного капіталу і зобов’язань.
6. Негрошові операції − операції, що не вимагають використання грошових коштів і їх еквівалентів (бартерні операції, отримання активів шляхом фінансової оренди, придбання активів шляхом емісії акцій і т.д.). Негрошові операції, пов’язані з фінансовою або інвестиційною діяльністю повинні розкриватися в примітках.

Внутрішні зміни у складі грошових коштів і їх еквівалентів не відображаються в даному звіті. Розкриття інформації про зміни в структурі власного капіталу відображається в Звіті про власний капітал. Власний капітал умовно поділяють на дві частини:

1) капітал, що був залучений від власників;

2) накопичений у результаті діяльності власний капітал.

До першої групи можна віднести уставний капітал, додатково вкладений капітал, несплачений капітал та вилучений капітал. До другої – резервний капітал, інший додатковий капітал і нерозподілений прибуток. Також у цьому звіті фіксуються зміни облікової політики підприємства, які відносяться до розподілу отриманого чистого прибутку. У примітках до даного звіту підприємство розкриває призначення та умови використання кожного елементу власного капіталу (окрім статутного), а також докладну інформацію про акції підприємства (кількість, номінал, підписка, характер внесків, список засновників, розмір дивідендів, і т.д.). Сума власного капіталу на початок періоду може бути скорегована у результаті змін у політиці бухгалтерського обліку або виправлення помилок минулих періодів (корегування початкового сальдо нерозподіленого прибутку), що також веде до змін у власному капіталі підприємства. Тому, інформація, що надана у звіті про власний капітал, дає змогу користувачам оцінити причини та наслідки змін, що відбуваються у власному капіталі підприємств [2, с.145-146]. 

4. Аналіз фінансового стану підприємства

Основними напрямами фінансового аналізу є:

1) аналіз структури балансу;

2) аналіз прибутковості діяльності підприємства і структури виробничих витрат;

3) аналіз платоспроможності (ліквідності) і фінансової стійкості підприємства;

4) аналіз оборотності капіталу;

5) аналіз рентабельності капіталу;

6) аналіз продуктивності праці.

Аналіз фінансового стану підприємства можна проводити за наступною умовною схемою:

1) перевірка показників бухгалтерського обліку за формальними та якісними ознаками;

2) попередній аналіз фінансового стану на основі загальних показників аналітичного балансу-нетто (економічне читання фінансової звітності);

3) аналіз змін майнового стану підприємства (попередній аналіз фінансового стану та його зміни);

4) аналіз фінансової стійкості підприємства;

5) аналіз ліквідності балансу;

6) аналіз фінансових результатів;

7) аналіз тенденцій зміни фінансового стану підприємства (аналіз фінансових коефіцієнтів) [2, с.151-153].

Існують наступні методи фінансового аналізу:

1) Горизонтальний (ретроспективний, подовжній, часовий) аналіз. Горизонтальний аналіз — це порівняння величин окремих статей, розділів і валюти балансу за кілька періодів, на підставі чого визначають напрямки і тенденції змін цих показників (абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту). Цей аналіз називають також трендовим [4].

2) Вертикальний (глибинний, структурний) аналіз. Вертикальний аналіз дозволяє оцінити якість балансу з точки зору його структури і тенденції її зміни [4].

3) Аналіз чинника. Припускає оцінку впливу окремих чинників на підсумкові фінансові показники з метою визначення причин, що викликають зміни їх значень. При цьому може використовуватися метод ланцюгових підстановок (елімінування). Даний метод аналізу використовується, як правило, при проведенні внутрішнього фінансового аналізу [2, с.157].

4) Компаративний аналіз. Цей різновид аналізу передбачає зіставлення фінансових показників підприємства, що аналізується з середніми значеннями по галузі або аналогічними показниками подібних підприємств.

Оцінка майнового стану підприємства дає можливість визначити абсолютні і відносні зміни статей балансу за певний період, відстежити тенденції їх зміни і визначити структуру фінансових ресурсів підприємства. Для оцінки майнового стану доцільно розрахувати такі показники, які характеризують виробничий потенціал підприємства: − коефіцієнт зносу основних засобів; − коефіцієнт оновлення основних засобів; − коефіцієнт вибуття основних засобів. За наслідками аналізу робиться висновок щодо абсолютної величини і структури балансу, динаміка зміни вартості активів підприємства, окремих статей балансу підприємства порівняно з попередніми періодами, наголошуються позитивні і негативні тенденції таких змін. Особлива увага надається наявності і структурі простроченої заборгованості підприємства [2, с.157].

Далі вивчаються динаміка та структура власних обігових коштів і поточних зобов’язань. Джерелами власних коштів є статутний капітал, відрахування з прибутку (до резервного фонду, фондів спеціального призначення: фонду накопичення і фонду споживання); нерозподілений прибуток (або непокритий збиток); довгострокові зобов’язання. Аналіз наявності та руху власних обігових коштів господарського суб’єкта вимагає визначення фактичного розміру коштів і факторів, що впливають на їх динаміку [2, с.159].

Вкладення капіталу повинно бути ефективним. Під ефективністю використання капіталу розуміють величину прибутку на одну гривню вкладеного капіталу. Ефективність капіталу – комплексне поняття, що враховує використання обігових коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Тому аналіз ефективності капіталу здійснюється за складовими частинами зобов’язань, потім виконується загальний аналіз. Ефективність використання обігових коштів характеризується перш за все їх оборотністю. Під оборотністю розуміємо час проходження коштами різних стадій виробництва й обігу. Коефіцієнт оборотності коштів характеризує розмір обсягу виручки від реалізації у розрахунку на одну гривню обігових коштів [2, с.167-168]. Коефіцієнт оборотності коштів – це фондовіддача оборотних коштів. Зростання його свідчить про більш ефективне використання обігових коштів .

Важливим показником ефективності використання обігових коштів є також коефіцієнт завантаження коштів в обігу. Коефіцієнт завантаження коштів в обігу характеризує суму обігових коштів, авансованих на одну гривню виручки від реалізації продукції. Ефективність використання основних засобів вимірюється показниками фондовіддачі та фондомісткості. Фондовіддача основних засобів визначається відношенням обсягу виручки від реалізації продукції до середньої вартості основних засобів. Фондомісткість продукції це величина, зворотна фондовіддачі. Ефективність використання капіталу в цілому. Капітал у цілому являє собою суму обігових коштів, основних засобів, нематеріальних активів, інших активів і дорівнює підсумку активу балансу підприємства. Ефективність капіталу визначається рівнем рентабельності. Самофінансування означає фінансування за рахунок власних джерел: амортизаційних відрахувань і прибутку. Ефективність самофінансування і його рівень залежать від питомої ваги власних джерел. Рівень самофінансування можна визначити за допомогою коефіцієнта самофінансування [2, с. 168 -175].

Ефективність діяльності підприємства можна оцінити за економічним ефектом та економічною ефективністю. Економічний ефект, по-перше, є різницею між результатами економічної діяльності і витратами, виробленими для їх отримання і використовування. Коли результатом економічної діяльності є не тільки економічні, але і ширші соціально-економічні наслідки, правильніше говорити про соціально-економічний ефект Якщо результати економічної діяльності перевищують витрати, маємо позитивний економічний ефект (оцінюваний, наприклад, прибутком); у протилежному випадку − негативний (наприклад, збиток). Ефект як різниця між вартістю продукту і витратами на його виробництво виникає, за інших рівних умов, в двох випадках: по-перше, коли зростає продукт (зростання обсягу виробництва); по-друге, коли скорочуються витрати (економія ресурсів).

У економічних розрахунках найбільш поширено три показники економічного ефекту:

• річний − різниця між річним продуктом і річними витратами;
• інтегральний − сума річних ефектів або різниця між сумарним продуктом і сумарними витратами за розрахунковий період;
• середньорічний − середня з річних ефектів за розрахунковий період.

Також економічний ефект можна розглядати як різницю між початковою і досягнутою абсолютною економічною ефективністю даної економічної системи при її зміні або зміні умов її функціонування. Економічний ефект від зміни системи може розглядатися як різниця між річними ефектами до і після зміни або як різниця між інтегральними ефектами за ряд років, наприклад за п’ятиліття, що передувало і слідувало за їх зміною.

Найпоширенішим показником, що характеризує економічний ефект, є прибуток. Прибуток – це кінцевий результат діяльності підприємства, який характеризує абсолютну ефективність його роботи. Податок на прибуток є одним з джерел формування доходів бюджету. Сума прибутку, яку отримує підприємство, обумовлена обсягом продажу продукції, її якістю і конкурентоспроможністю на внутрішньому та зовнішньому ринках, асортиментом, рівнем затрат, а також інфляційними процесами  [2, с. 176]. Поява прибутку безпосередньо пов’язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток — це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Додатковий продукт — це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.  Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалі­зована і набере грошової форми.

Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необ­хідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву вартості додаткового продукту. Таким чином, прибуток є об’єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту [21].

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підпри­ємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин. На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності. Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-госпо­дарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів [21].

Прибутковість господарського суб’єкта характеризується абсолютними та відносними показниками. Абсолютний показник прибутковості – це сума прибутку. Відносний показник – рівень рентабельності. Рентабельність – це прибутковість виробничо-господарського процесу. Її величина вимірюється рівнем рентабельності. Показники рентабельності визначають фінансові результати стосовно отриманого доходу від реалізації, а також залучення власного майна та капіталу, при чому у визначеннях застосовується чистий прибуток.

Рентабельність продукції визначається як відношення чистого прибутку до виручки від реалізації.

Рентабельність майна визначається як відношення чистого прибутку до загальної суми господарських коштів.

Рентабельність власного капіталу визначається як відношення чисто- го прибутку до розміру власного капіталу

Рентабельність основної діяльності господарчих суб’єктів, пов’язаних із виробництвом продукції (товарів, робіт, послуг), визначається процентним відношенням прибутку від реалізації продукції до собівартості продукції

У процесі аналізу вивчають динаміку зміни обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, що їх визначають. Основні фактори, які впливають на чистий прибуток – це обсяг виручки від реалізації продукції, рівень рентабельності, прибутки від позареалізаційних операцій, витрати за позареалізаційними операціями, величина податку на прибуток та інших податків, які сплачуються з прибутку. Аналіз прибутковості господарського суб’єкта проводиться у порівнянні з плановим і базовим періодом. В умовах значних інфляційних процесів важливо забезпечити зіставність показників і виключити їх вплив на зростання цін [2, с. 177]. Аналіз проводиться за показниками роботи за рік.

Показники фінансової стійкості. Фінансово стійким є таке підприємство, яке за рахунок власних коштів покриває кошти вкладені в активи (основні засоби, нематеріальні активи, оборотні кошти), не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованостей і розраховується у строк по своїх зобов’язаннях. Головним у фінансовій діяльності є правильна організація та використання оборотних коштів.

Характеристика фінансової стійкості включає у себе аналіз:

• складу та розміщення активів господарчого суб’єкта;
• динаміки та структури джерел фінансових ресурсів;
• наявності власних обігових коштів;
• кредиторської заборгованості;
• наявності та структури обігових коштів;
• дебіторської заборгованості;
• платоспроможності [2, с. 178].

Наступним етапом аналізу є виявлення платоспроможності господарського суб’єкта. Платоспроможністю (ліквідністю підприємства) є його спроможність здійснювати платежі наявними засобами, або засобами, які постійно поповнюються за рахунок його діяльності. Платоспроможність характеризує життєздатність підприємства. Аналіз платоспроможності виконується шляхом порівняння наявності та надходження коштів із платежами першої необхідності. Найбільш чітко платоспроможність визначається шляхом її аналізу за відносно короткий термін (тиждень, півмісяця). Платоспроможність — це коефіцієнт, що являє собою відношення сум наявних платіжних засобів до суми термінових платежів на визначену дату або період. Якщо коефіцієнт більше або дорівнює одиниці, це означає, що господарський суб’єкт платоспроможний. Якщо коефіцієнт менше одиниці, слід встановити причини нестачі платіжних коштів (зниження росту суми виручки, доходу, прибутку, не- правильне використання обігових коштів) [2, с. 187].

Кредитоспроможність – наявність у позичальника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти. Українські банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальника, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінювання банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника. Банк визначає кредитоспроможність та платоспроможність позичальника під час надання кредиту, протягом строку дії договору з періодичністю, визначеною Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями та в разі зміни первісних умов договору, в т.ч. пов’язаних із фінансовими труднощами позичальника [7].

Ліквідність господарчого суб’єкта – це спроможність його швидко погашати свою заборгованість. Вона визначається співвідношенням величини заборгованості та ліквідних коштів, тобто коштів, які можуть бути використані для погашення боргів. Ліквідність господарчого суб’єкта означає ліквідність його балансу. Ліквідність означає безумовну плато- спроможність господарчого суб’єкта та вимагає постійного рівняння між активами та зобов’язаннями як за загальною сумою, так і за строками виникнення. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності та розташованих у порядку зменшення ліквідності, з зобов’язаннями по пасиву, згрупованими за строками їх погашення та розташованими у порядку зростання термінів [2, с. 189].