Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Філософія. Еволюція наукового дослідження

1. Розкрийте суть та значення ідеалістичної класифікації наук

Ідея ідилічного розвитку була застосована у класифікації наук Вільгельма Гегеля. Вона була подана у його творі «Філософія природи» (1817 р.). Незважаючи на викривлення дійсного співвідношення між духом і природою, ця ідея дозволила в загальних рисах вірно відтворити співвідношення природних областей і відповідних наук, пов’язати їх разом ідеєю еволюції природи окремими щаблями розвитку [1].

Науки про дух поділялися на знання про суб’єктивне (життя окремого індивідуума) антропологія, феноменологія (про свідомість), психологія; про об’єктивне (соціального життя людей) право, мораль, громадянськість (сім’я, суспільство, держава); про абсолютне (спогляданні, уявленні, понятті) мистецтво, релігія, філософія.

У розгорненій системі Гегеля немає згадки про прикладні знання техніці, агрикультурі, медицині. Відсутні політекономія, педагогіка, філологія досить розвинені до того часу знання, що не укладалися в його «Енциклопедію».

Основний принцип класифікації наук у Гегеля розвиток умоглядного процесу по логічному зв’язку явищ, по переходу одного явища в інше. Тому в його класифікації представлені науки не про об’єкти, а тільки про ідеї. Це був зразок ідеалістичної класифікації наук, в якій розвиток розглядався не як реальний, а як чисто логічний процес, тобто розвиток тільки самих ідей. Все ж, критикуючи суб’єктивних ідеалістів, що затверджували недоступність предметів природи, Гегель писав: на це повинно заперечити, що тваринні розумніше таких метафізиків.

Ідеалізм ділиться на суб’єктивний ідеалізм і матеріалізм, але по факту визнання дійсного свідомості (або тільки людської свідомості). А філософію Гегеля ну ніяк не можна назвати (обмеженим) ідеалізмом. Але ми скажемо простіше: спроби класифікації філософії Гегеля не вкладаються у відомі рамки, більше того, ідеалізм і матеріалізм є зокрема по відношенню до неї.

А якщо ідеалізм розуміти в ще одному значенні цього терміна — як прихильність високим моральним ідеалам, то в цьому сенсі філософія Гегеля є така. Тут заперечити буде нічого. Дійсність не є матеріальне.

Доповнення: сучасна діалектична філософія розрізняє, в першу чергу, свідомість, дійсне свідомість, самосвідомість, безпосереднє свідомість, а також людська свідомість, свідомість чуттєвої достовірності, сприйняття, розум, суспільну свідомість (напр., в силу останнього істотно розгляд закономірностей розвитку суспільства, в т.ч. закони політичної економії, зокрема, Марксом загальний закон капіталізму).

2. Назвіть основні елементи схоластичної класифікації

Можливість вираження ідеології  — це фактично пролонгація безформних (але змістовних) сентенцій в межах певного структурного формування. Мова йде про можливість систематизування та впорядкування таких даних, що мають теоретичний характер і, таким чином, можливість їх верифікації. Коли ми говоримо, що бачимо суть ідеології, ми в перш за все повинні розуміти, яким чином ми бачимо, тобто розуміємо таке явище. Адже розуміння набуває окресленості тільки у випадку застосування певних засобів, що є адекватними до фактичності результату. Очевидно своєрідне «бачення» здійснюється засобами сприйняття у спосіб логічних операцій мислення. Іншими словами, цілком очевидним є те, що вираження теоретичного (почасти міфічного) потребує обґрунтування за допомогою певних наукових сентенцій в аксіоматичному порядку. Тому, на нашу думку, на фундаментальність будь-яких теорій потрібно дивитися з проекції на можливість їх інтераперабельності у певну структуру, але структуру за суттю, а не тільки за характером представлення і суб’єктивного бачення певним індивідом. Тому систематичне представлення і обґрунтування від початку трансцендентального потребує в першу чергу компетентного уявлення про сутність і здатність вираження останнього механізмами класифікаційних форм подання інформації.

Найбільш вагомими щодо загалу історичного генезису класифікаційної думки, поєднання різноетапними формулюваннями догматичних передумов з раціоналістичною методикою вираження і роз’яснення змісту були схоластичні класифікаційні форми, що слугували інструментом теологічного вчення. Тому вивчення та дослідження схоластичної класифікації є на сьогодні актуальним у загальному вивчені розвитку класифікаційної думки та організації систематизаційних механізмів.

Є низка передумов виникнення схоластики — релігійно-філософського вчення, що, на противагу містиці, вирізняло шлях осягнення Бога в логіці та дискурсі [8, с. 625]. Період раннього Середньовіччя характеризується в першу чергу намаганням тогочасних філософів та мислителів осягнути та екстраполювати ті напрацювання, що були здійсненні античними, старогрецькими мислителями. У цьому випадку, на нашу думку, потрібно розуміти намагання переосмислити Платонівські «ейдоси» з позиції тогочасності, коли їх матеріалістичність виокремлювалась у формі матеріалізації духу, себто слова, що мало тілесну фундаментальність як предикат появи людини. Саме така обставина демонструє інший бік характеризації періоду раннього Середньовіччя. Це початки та кульмінаційні тенденції боротьби язичництва з християнством. Вірогідно, в період формування християнської ідеології потрібні були інструментарій логіки та засоби раціоналістичного дискурсу. Так, зі слів Юстина II : «Господь Христос, істинний Бог наш… це не що інше, як те, що віруючі в Нього поєднуються в одній і тій же Церкві, будучи однодумцями в істинній християнській вірі та відсторонюючись від тих, хто говорить або й думає на противагу цьому… Ось чому ми наслідуємо євангельські настанови, святий символ і вчення святих отців, закликаємо всіх об’єднатися в одній і тій же Церкві… віруючи в Отця, Сина і Святого Духа, єдиносушу Трійцю і мислити одне Божество, одну природу і сутність як за словом, так і за діями, а також одну силу, одну владу і енергію в трьох Іпостасях, або Ликах… в які ми повірили… Адже ми шануємо одиничне в Трійці і Трійцю в Одиничному — незвичайне розділення і поєднання; з одного боку, Одиничне по суті або Божество, з іншої, Трійця за властивостями, або Іпостасям і Ликам… Адже, якщо можна так висловитись, Трійця розділяється неподільно і поєднується роздільно… Божество є одне в трьох, а три є одне, три, яке й є Божество… Кажу ть «Бог Отець», «Бог Син», «Бог Святий Дух» щоразу, коли розглядають кожен Лик окремо, тому що розум ділить нероздільне… кажу ть «Бог Трійця» розуміючи Її (Трійцю. —

О. С.) членів взаємно у єдності руху та природи, оскільки варто слідувати одному Богу і проповідувати три Іпостасі, або якості» [2, с. 13-14], можна, проаналізувавши, зрозуміти суть тогочасних зрушень і взагалі ідеологічних потрясінь. Така певна еквівокація поняття «Трійця» дає нам розуміння не тільки кількісної характеристики, коли розуміється смисл трьох у одному, а в цьому випадку слід розуміти сутнісне наповнення ідеологічної структури. Повністю абстрагувавшись від антитрінітаричних міркувань та висновків, варто зосередити увагу саме на трилогічності усього системного підходу щодо вираження суті Трійці. Варто вказати на логічність ієрархічної послідовності побудови християнської ідеології. Інтерпретуючи розуміння логічних операцій, виявляємо механізм першопричиннош окреслення схоластики навколо теології засобами саме класифікаційної думки як ентелехії систематизації. Свята Трійця — Бог Отець, Син, Святий дух. Отець — прародитель, найвище благо. Син, як здатність та результат Бога мислити, відтворювати логічність розумових операцій, а Святий дух є трансформацією процесів мислення і формацією у вигляді певних слів, себто Слово Боже окреслюється символічно та предметно. Іншими словами, така супідрядність зумовлена логічністю пояснення богословського генезису — і це є фундаментом для подальшого адаптування наук, що потрібні для пояснення сентенцій Церкви. Деталізуючи вищенаведений ланцюг, варто уточнити: Син Божий — є не що інше як уособлення Творця і фактична присутність Його на Землі. Маємо складний, але в той же час абсолютно елементарний зв’язок складових. По-перше, проводячи (і таким чином обгрунтовуючи) аналогію наукового моменту пояснення богословського в аспекті логічних операцій, слід згадати про належність останніх до процесу матеріалізації Творця такими засобами. Як процес мислення можна розглядати і Святий Дух. Щоправда, тільки в аспекті змістовності наповнення, а не формального окреслення. Щодо окреслення форми результатів логічності мислення — Святий Дух вже є відповідальним компонентом щодо знакового вираження, тобто Слова Божого. З іншого ж боку, на нашу думку, саме Слово Боже є ентелехіальною основою стосовно формування особистості в людині. «… Якщо слово стало плоттю і лише тільки в цій інкарнації дух набуває своєї кінцевої дійсності, то значить, що логос вивільнюється… від свого спіритуалістичного характеру, що означав разом з тим і його космічну потенційність» — саме в такому ракурсі цитує Г.-Г. Гадамера  дослідник С. С. Неретіна у своєму монографічному дослідженні «Верующий разум. К истории средневековой философии» [4, с. 20].

Таким чином слово як елемент вираження Знання є за суттю відповідним духу який в свою чергу предметно окреслює зміст такого Знання. Враховуючи все вищесказане і зводячи його до одного знаменника, ми окреслюємо трилогію наук, що прихована в троїчності християнського вчення: Метафізика, Логіка, Етика. Ще раз наголошуємо на тому, що така ланцюгова класифікація визначена нами з позиції бачення цього питання крізь призму класифікаційної думки в результаті системного аналізу об’єктивних даних суб’єктивного характеру представлення еманації теологічного вчення.

Взагалі богословське вчення дотримувалось принципу нетотожності щодо формування будь-якої класифікаційної системи. Відповідно, основна мета будь-якої людини полягала у прагненні і намаганні наблизитись до найвищого Блага — Божественного початку — задля досягнення пікової точки щастя. Це, так би мовити, така евтюмія по-християнськи. Що ж вона в собі несе? Звичайно, певну сутність своєї ідеологічної змістовності. Це апріорно. Але в нашому випадку, коли ми говоримо про класифікаційне навантаження дослідження означеного питання, слід звернути увагу на відкорінність ієрархічного підпорядкування та шляху від меншого до більшого. Саме в цьому унікальність систематизації богословської думки. Більше того, вагомішим стає оригінальність такого порядку в аспекті розуміння того, що теологічні сентенції та компонентність проекціонувались як об’єкти діалектичного оформлення засобами схоластики. Парадоксальність і полягає в тому, що протікання еволюції зумовлено (!) необхідністю доказу еманаційних обов’язкових у процесі і за фактом викладення теологічного вчення. На нашу думку, це — певна структура оберненої ієрархії в ієрархічному антонімізмі. Тобто достовірно відомо, що класифікаційна система таксономічна. Відповідно відбувається вибудовування структури від більшого до меншого — коли загальний розділ ділиться на відділи уточнюючого, вузькогалузевого характеру. Істина в деталях. Отже, конкретизуючи поняття, ми ширше і глибинніше розуміємо його суть. Спробувати осягнути (і цією спробою максимально виконати завдання щодо досягнення щастя) Божественну суть — диктує нам богослов’я. Зрештою, супідрядність залишається, але зміст та смисл структурного існування обернено направлений щодо канонів формування класифікаційних систем. Саме в цьому, на нашу думку, є фундаментальна і символізаційна ознаки, схоластичної класифікації Середньовіччя.

3. Яка з класифікаційних систем на Вашу думку, найбільше науково-вмотивована та обґрунтована. Поясніть чому?

Наука в усі часи була одним із найбільш динамічних видів людської діяльності. Кількісне зростання обсягу наукових знань, упродовж тривалого часу підкорюється закону експоненціального розвитку, відповідно до якого період подвоєння одержання знань постійно скорочується.

Зазначимо, що впродовж багатьох століть робилися спроби побудувати класифікацію науки. Кожна з цих класифікацій відображала рівень розвитку знань свого часу, і автори-розробники подавали свої версії його бачення. У зв’язку зі специфічною природою науки та її особливим динамізмом запропоновані ними класифікації через деякий час виявлялися застарілими і потребували подальших уточнень і доопрацювання.

Діяльності людини завжди передують певні потреби, і класифікація науки стає актуальною разом з їх осмисленням, необхідністю навчання і появою шкіл.

Ми можемо спостерігати повне пристосування науки для пояснення непояснюваного з точки зору богослов’я. Більше того, цей перелік наук, радше їх застосування, надає можливість наближення в першу чергу до бажаного, тобто: «…здійснюючи дослідження сфери раціонального, філософ-християнин лише прагне дізнатися про те, що він може знати, та якою є природа його знання. Віруючий не ставить питання про те, що є істина, адже істина розуміється як така, що імпліцигао присутня в самому акті філософського запитання» [1, с. 8].

Таким чином, узагальнюючи вищесказане, варто сказати про ідеологічну компонацію схоластичної класифікації. Сутність елементного представлення межує з елементами суті, що утворюють одне ціле. Оригінальність такої класифікації вирізняється у здатності подання кількісного більшого у вигляді кількісного меншого засобами сутнісних характеристик кожного елементу, що складає дане кількісне. З іншого боку, структурна особливість схоластичної класифікації зумовлена також поданням переліку кількості інструментарієм, радше змістовним інструментарієм сутнісного. Як зазначалося вище, це — певна структура оберненої ієрархії в ієрархічному антонімізмі, що зумовлена наявністю еманаційності богословського вчення. І така структурна організація є оригінальною навіть з огляду сьогодення. Парадоксальність стала по суті ентелехіальною в аспекті бачення результату структурної побудови класифікаційної системи Середньовіччя, що системно представила таким чином гносеологічну проблему співвідношення віри та розуму [7, с. 17], коли динамічність знання вміщувалась в рамки еманації теологічного вчення.

Всі розділи схоластичної класифікації є складовими двох наукових модусів — Квадріуму та Трівіуму, що в свою чергу виражають зміст Семи вільних наук. Аналіз системності схеми та розуміння присутності вищеописаної еманації класифікаційної суті вказує на першочерговість ідеології, а вже потім логічних законів формування ієрархічності системи. Дещо подібне ми можемо зустріти і у класифікаційних системах Радянського періоду, коли в основу закладалась не класифікація наук, а набуті систематизаційні звершення [6], адаптувалась і здійснювалась ротація основних розділів у відповідності до вимог ідеологічної суті.

Загалом же, характеризуючи схоластичну класифікацію наук, слід відмітити її накопичувальну здатність та одночасно стабільність основного ряду системи, що формувались протягом кількох століть періоду Середньовіччя. Схоластична класифікація була тією відправною точкою, більше того, втіленням новизни на вимогу реалій тогочасся, яка дала поштовх для багатьох класифікаційних варіантів як того часу, так і наступних часів всього систематизаційного життя класифікаційної думки.

Історія класифікації наук демонструє наскільки вона є складною і як були використані різні підходи при вирішенні проблеми класифікації. Весь попередній досвід переконує нас у необхідності пошуку об’єктивних основ класифікації наук, які б не сприяли суб’єктивному підходу. Для класифікації такого складного об’єкту, як сучасна наука, яка нараховує, за деякими оцінками, понад 2000 окремих наук, одного певного принципу явно недостатньо. Необхідно використовувати набір принципів і знайти для них раціональну субординацію.

Розглянемо загальні принципи, у відповідності до яких має будуватися систематика наук. Найбільш важливим, на думку науковців, є принцип відповідності загальних типів наук властивостям об’єкту наукового пізнання. Наступний за важливістю — еволюційний принцип. Він сприяє, встановленню генетичного взаємозв’язку матеріальних утворень. Саме цей принцип дозволяє розмістити об’єкти, що вивчаються різними науками у порядку їх історичного формування від простого до складного у системно-структурному відношенні та від нерозвинутого до розвинутого в еволюційній послідовності. Еволюційний принцип включає в себе ще три принципи — генетичний, системно-структурний і розвитку. Визначений за допомогою цих принципів порядок матеріальних об’єктів покаже тим самим і взаємне співвідношення відповідних наук.

Менш загальним в порівнянні з принципами, але дуже важливим критерієм для систематики наук виявляються їх формування, виникнення. Як вже зазначалося, таких способів існує кілька: по формах руху матерії, аспекту розгляду, методу вимірювання, виду абстрактного опису об’єкту. Вони можуть виконувати одночасно кілька якісно різних рухів. З урахуванням багатоякісності руху ми приходимо не до однолінійної послідовності форм руху, як це було в ранніх роботах вченого, а до розгалуженого, підпорядкованого співвідношення простих і складних форм руху і відповідному розподілі наук, що вивчають ці форми.

Застосування перелічених принципів і критеріїв дозволяє при систематиці наук, відтворити низку важливих моментів. Тобто виникає можливість досягти об’єктивності, розгалуженості, субординації у відображенні наук і разом з тим перейти на субстратній основі до комплексного, багатовимірного їх об’єднання в єдину науку.

Список використаної літератури

  1. Бокал, Г. В. Проблема онтологічного статусу універсали у філософії Середньовіччя: автореф. дне. канд. філос. наук: 09.00.05 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2003. — 16 с.
  2. Евагрий Схоластик. Церковная история / Е. С. Кривушина (пер. с греч., коммент., прил. и указ.). — СПб. : Алетейя, 2003. -223 с. Т. 3, кн. 5-6-223 с.
  3. Коплстон, Фредерик Чарлз. История средневековой философии / И. Борисова (пер. с англ.). — М. : Энигма, 1997. — 512 с.
  4. Неретина, С. С. Верующий разум: К истории средневековой философии / РАН; Институт философии. — Архангельск: Поморский междунар. пед. ун-т им. М. В. Ломоносова, 1995. — 368 с.
  5. Обзор главнейших классификаций наук / сост. Б. Гущин. — JI. — М. : Изд- во «Книжный угол», 1924. — 114 с.
  6. Сербін, О. Система десяткової класифікації українською мовою: історія та структурний аналіз / Олег Сербін 11 Вісн. Кн. палати. — 2007. — № 10. — С. 19-22.
  7. ІІІ Российский Философский конгресс «Рационализм и культура на пороге третьего тысячелетия»: В 3 т. / Ростовский гос. ун-т; Институт философии РАН ; АН РФ / В. С. Степин — Ростов н / Д.: СКНЦ ВШ. — 2002. — Т. 2: История древней и средневековой философии. История философии Нового и новейшего времени. Русская философия. Философия Востока. Философия культуры. Этика. Эстетика. Коллоквиумы. Круглые столы. — 431 с.
  8. Філософський енциклопедичний словник / гол. ред. В. І Шинкарук / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ. — К.: Абрис, 2002. — 742 с.
  9. Шамурин, Е. И. Очерки истории библиотечно-библиографической классификации /Е. И. Шамурин. — М., 1955. — Т. 1. — 399 с.