Вступ

Основним джерелом поповнення ресурсів для праці є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму відтворення (розширене — перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення — відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює числу смертей на 1000 осіб населення; звужене відтворення — не тільки відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення — депопуляція), що пов’язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а також із зростанням дитячої смертності.

Використання робочої сили в процесі праці передбачає її відтворення, яке перебуває у взаємозв’язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення робочої сили поділяється на окремі фази. Це фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання.

Фаза формування характеризується:

— природним відтворенням, тобто народженням людей та досягненням ними згодом  працездатного віку;

— відновленням здатності до праці в працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв’язок, тощо);

— одержанням людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу й перерозподілу робочої сили характеризується розподілом її за видами робіт, родом діяльності, а також в організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці. Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Усі фази органічно пов’язані між собою.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили. Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

1. Фази відтворення людських ресурсів

Відтворення процес безперервного відновлення суспільного виробництва матеріальних благ і послуг — є необхідною умовою існування суспільства за будь-якої суспільно-економічної формації. Це є відновлення відтворення сукупного суспільного продукту, робочої сили, виробничих відносин, а також окремих видів природних ресурсів і навколишнього середовища. Відтворення у своєму руслі послідовно проходить фази виробництва, розподілу, обміну і споживання. Стосовно трудових ресурсів як специфічного чинника виробництва процес відтворення складається з таких фаз: формування та відшкодування, розподілу й перерозподілу і оптимального використання [5].

Фаза формування та відшкодування людських ресурсів. Мета цієї фази найповніше задоволення потреб суспільства у високоосвічених та кваліфікованих громадянах, які здатні забезпечити ефективне функціонування та розвиток усіх сфер організації соціального життя політичного, економічного та духовного. Фаза включає відновлення населення, підготовку та перепідготовку кадрів, відшкодування фізичної та духовної здатності робітників. На даному етапі необхідними умовами ефективності політики в галузі людських ресурсів є пізнання системи об’єктивних законів народонаселення та активне використання їх в процесі розробки та реалізації демографічної політики; створення та впровадження концепції розвитку системи багаторівневої безупинної освіти та професійної орієнтації з урахуванням потреб та особливостей функціонування постсоціалістичного суспільства; розробка та реалізація основних напрямів діючої соціальної політики для вдосконалення умов життєдіяльності, поліпшення соціального забезпечення та використання вільного часу.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості, а саме: із зростанням освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення сукупної робочої сили взаємно доповнюють один одного.

Трудові ресурси чи персонал підприємства – це сукупність фізичних осіб, які знаходяться з підприємством як з юридичною особою у відносинах, регульованих КЗпП України й іншими правовими актами про трудову діяльність і наймання.

Трудові ресурси чи персонал підприємства утворюють трудовий колектив працівників з визначеною структурою відповідно до структури виробництва, форми власності й організаційного устрою конкретного підприємства.

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене відтворення перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює числу померлих на 1000 осіб населення; звужене відтворення відсутність природного приросту на фоні його абсолютного зменшення депопуляції, що пов’язане зі зниженням рівня шлюбності та народжуваності в країні, а також із зростанням дитячої смертності).

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція до зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини, що призводить до звуженого відтворення трудових ресурсів і якщо цей процес не регламентувати та не створювати умови для поліпшення демографічної ситуації в країні, то, згідно з розрахунками експертів ООН, протягом наступних 50 років населення України може зменшитися на 40%. Це є найвищий показник зменшення населення у світі, повідомляє Бі-Бі-Сі (www.bbc.co.ukr).

Ці дані викладені в розповсюдженому щорічному звіті ООН. Негативні тенденції, відповідно до звіту, спостерігатимуться і в Росії та Італії населення цих країн зменшиться на чверть. Населення Землі збільшуватиметься перш за все за рахунок Африки, деяких азіатських та латиноамериканських країн.

У промислово розвинутих країнах зростатиме співвідношення чисельності літніх людей: якщо зараз вони складають п’яту частину населення, то через півстоліття їх вже буде третина, до 2050 р. у цих країнах житимуть 9 з 10 літніх людей [50].

Формування механізму регулювання відтворення робочої сили слід розглядати як процес приведення до режиму активної взаємодії таких його складових: структурно-інвестиційної, соціально-економічної, фінансово-вартісної та організаційно-управлінської (див. схему 2 на с. 35). У межах кожної з них визначені найперспективніші напрями регулювання і практичні дії, що мають бути реалізовані в найближчій перспективі та дозволять сформувати механізм, адекватний реаліям перехідної економіки.

Оскільки відтворення трудових ресурсів є процесом відновлення використаних ресурсів, то важливим моментом є оцінка рівня їх використання. Адже в умовах ринкової системи господарювання важливо, щоб ресурси (і не тільки трудові) використовувалися ефективно, тому на різних рівнях управління застосовуються різні критерії та показники для оцінки їх використання. Використання трудових ресурсів оцінюється за допомогою відповідних критеріїв та показників.

Оскільки ресурси для праці є частиною населення, то і відтворення ресурсів для праці відображає стан і характер відтворення населення як частина цілого. Динаміка чисельності всього населення визначає динаміку чисельності економічно активного населення, але ця залежність не проста. Тобто збільшення (зменшення) чисельності населення призводить до збільшення (зменшення) чисельності трудоактивного населення лише за інших однакових умов, а в реальному житті, під дією різноманітних причин ці зміни відбуваються не одночасно і не в однаковому масштабі.

Наприклад, народження дітей збільшує кількість населення одразу, а кількість ресурсів для праці — лише через 15 — 20 років, і то за умови, що ці люди стануть економічно активними. Смертність непрацездатних людей зменшує кількість населення, але не змінює ресурси для праці. При незмінній кількості населення ресурси для праці можуть значно збільшуватися (зменшуватися) за рахунок зростання (спадання) трудової активності населення, наприклад внаслідок зміни рівня життя.

У відтворенні ресурсів для праці, як і у відтворенні всього населення, розрізняють види руху, типи і режими.Природний, міграційний і економічний рух населення впливає на кількісні характеристики ресурсів для праці, соціальний — на якісні. Кожен вид руху обумовлюється дією численних різноманітних причин, а їх взаємодія і взаємозалежність визначають кількість економічно активного населення, що є фундаментальним показником для будь-якого суспільства або держави. Тому важливо проаналізувати вплив на динаміку економічно активного (трудоактивного) населення кожного з цих факторів окремо (табл. 1).

Таблиця 1. Вплив факторів природного, міграційного та економічного руху на динаміку трудоактивного населення України, %

Фактор	1959-1969	1970-1978	1979-1988	1990-2010
Все трудоактивне населення
Природний рух	3,5	3,1	1,2	0,1
Міграційний рух	0,2	-0,1	-0,2	0,3
Економічний рух	-0,2	1,2	-0,9	7,0
Разом	3,5	4,2	0,1	7,4
Трудоактивне населення працездатного віку
Природний рух	2,4	4,7	0,0	-0,9
Міграційний рух	0,0	-0,3	-0,3	0,5
Економічний рух	2,7	0,9	-0,7	-0,5
Разом	5,1	5,3	-1,0	-0,9
Трудоактивне населення пенсійного віку
Природний рух	3,4	-0,3	1,5	2,4
Міграційний рух	0,5	0,2	-0,1	-0,3
Економічний рух	-6,1	-0,7	3,1	69,8
Разом	-1,2	-0,8	4,5	71,9

 

З таблиці бачимо, що на етапі переходу до ринкових відносин відбулося безпрецедентне зростання кількості економічно активного населення. Але кардинальна відмінність цього етапу демоекономічного розвитку України від радянського періоду полягає не в темпах приросту чисельності трудоактивного населення, а в структурі цього приросту. Раніше основним фактором приросту був природний рух населення, а в «перехідний період» приріст майже повністю викликаний економічними чинниками. Таке різке зростання трудової активності пояснюється передусім зниженням рівня життя населення та зростанням економічних потреб, в результаті чого до праці залучаються люди, які раніше не мали необхідності заробляти. Причому оскільки радянська епоха загальної зайнятості майже не залишила резервів поповнення робочої сили працездатного віку, джерелом цього поповнення стали пенсіонери та молодь, яка все частіше відмовляється від освіти на користь заробітків або поєднує освіту з трудовою діяльністю. Цей приклад наглядно засвідчує, що відтворення ресурсів для праці, хоча і має в основі відтворення населення, проте визначається специфічними законами.

Типи відтворення ресурсів для праці порівняно з типами відтворення населення мають різне смислове значення. Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає зміну їхньої чисельності без зміни якісних характеристик економічно активного населення. Інтенсивний тип відтворення пов’язаний із зміною якості людських ресурсів: зростанням освітнього рівня, кваліфікації, покращанням здоров’я та розумових здібностей тощо, що означає нарощення трудового потенціалу.

2. Фази формування та відшкодування людських ресурсів

Типи відтворення ресурсів для праці порівняно з типами відтворення населення мають різне смислове значення. Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає зміну їхньої чисельності без зміни якісних характеристик економічно активного населення. Інтенсивний тип відтворення пов’язаний із зміною якості людських ресурсів: зростанням освітнього рівня, кваліфікації, покращанням здоров’я та розумових здібностей тощо, що означає нарощення трудового потенціалу.

Будь-яке відтворення у своєму розвитку послідовно проходить певні фази.

Стосовно трудових ресурсів як специфічного чинника виробництва процес відтворення складається з таких фаз: формування та відшкодування, розподілу й перерозподілу і оптимального використання (рис 1). Усі фази органічно пов’язані між собою.

Мета фази забезпечення найефективнішої зайнятості працездатного населення, оптимального розподілу та перерозподілу кваліфікованої робочої сили між галузями суспільного виробництва, а також між галузями світового господарства та різними регіонами. Ефективна зайнятість населення забезпечується шляхом організації та вдосконалення робочих місць як в матеріальному виробництві, так і у невиробничій сфері, оптимізацією їх вдосконалення та збалансованості, розвитком мережі зайнятості населення як в державному, так і всесвітньому масштабах.

Фаза формування та відшкодування трудових ресурсів має на меті найповніше задоволення потреб суспільства у високоосвічених та кваліфікованих громадянах, які здатні забезпечити ефективне функціонування та розвиток усіх сфер організації соціального життя — політичного, економічного та духовного. Вона передбачає:

— відновлення населення;

— підготовку та перепідготовку кадрів;

— відшкодування фізичної та духовної здатності працівників.

3. Фази оптимального доцільного використання людських ресурсів

Фаза розподілу та перерозподілу передбачає забезпечення найефективнішої зайнятості працездатного населення, оптимальний розподіл та перерозподіл кваліфікованої робочої сили між галузями суспільного виробництва, світового господарства, різними регіонами. Ефективна зайнятість населення досягається завдяки організації та вдосконалення робочих місць як у матеріальному виробництві, так і в невиробничій сфері, оптимізацією їх вдосконалення та збалансованості, розвитком мережі зайнятості населення як у державному, так і всесвітньому масштабах.

Фаза оптимального використання трудових ресурсів є поточною в процесі відновлення, оскільки в ній реалізується здатність людини до творчої праці, виробляються духовні та матеріальні блага, забезпечується збільшення виробництва та підвищення якості суспільної праці. Передусім це залежить від розвитку високих технологій, підвищення продуктивності живої праці, запровадження наукової організації праці, вдосконалення соціального розвитку трудових колективів, використання ефективних форм і методів керування персоналом підприємств та організацій.

Усі фази органічно пов’язані між собою.

Для ефективного використання людських ресурсів в інтересах як підприємства, так і самих працівників, з позиції кращої їх самореалізації, необхідно досліджувати питання оптимізації трудової діяльності кадрового потенціалу. Управління персоналом організації повинне базуватися на реалізації наукових основ ефективності праці. Необхідно забезпечити постійний взаємозв’язок управління трудовими ресурсами з іншими управлінськими рішеннями. Подолання стереотипів, зміна світогляду – процес значно складніший, ніж введення в дію нового обладнання.

Усі складові системи управління персоналом дозволяють формувати й самого керівника, його особисті й професійні якості, стратегічне мислення. Передбачається комплексне поєднання досвіду практичної діяльності управлінця зі спеціальними оціночними й розвиваючими технологіями та певним рівнем акмеологічної підготовки відповідно до специфіки функцій управління. Таким чином, система управління персоналом підприємств вирішує актуальну сьогодні задачу – формування управлінців нової генерації, здатних гнучко реагувати на динамічні зміни економічного середовища і вирішувати складні завдання в умовах таких змін.

Система управління персоналом дозволяє виділити усі функціональні напрямки, що охоплюють комплекс існуючих чи потенційно можливих проблем і прихованих резервів управління персоналом фармацевтичних підприємств. На основі щорічного ситуаційного аналізу останнє дає можливість розробити й реалізувати на підприємстві комплексну програму заходів з організації ефективного використання персоналу, типовий проект якої запропоновано нами і наведено у роботі. Розробка, перегляд і втілення таких програм повинні бути логічною складовою системи управління персоналом і, безумовно, супроводжувати переобладнання, переоснащення й роботу підприємств.

В умовах ринкової економіки і демократизації суспільства значно зростає значення науково обґрунтованих критеріїв та системи показників ефективності використання трудових ресурсів. Критерії оцінки використання трудових ресурсів відрізняються на різних рівнях управління. На макрорівні критеріями оцінки виступають:

• рівень життя населення та позитивні зміни в соціальній сфер!;
• підвищення темпів зростання національного доходу з розрахунку на одного працездатного;
• збалансованість виробництва за трудовим фактором як найважливіша вимога забезпечення раціональної зайнятості населення;
• рівень економічної активності населення (відношення чисельності трудових ресурсів до чисельності дорослого населення);
• рівень зайнятості (відношення кількості зайнятих до чисельності населення, старшого 15-ти років).

Перші з вказаних критеріїв характеризуються змінами таких показників: національний доход на одну людину і реальні доходи на одну людину, тому що саме вони відображають кінцеві результати трудової діяльності членів суспільства.

Показники величини національного доходу з розрахунку на одного працездатного, зайнятого в народному господарстві і матеріальному виробництві, характеризують відношення різних груп працездатного населення до виробництва національного доходу в залежності від розподілу його (населення) за сферами зайнятості.

Збалансованість трудових ресурсів з основними виробничими фондами та робочими місцями в кількісному та якісному виразі можна характеризувати за допомогою наступних показників:

• нестача або надлишок фактичної кількості робітників у порівнянні із передбаченою потребою і взагалі за основними професіями;
• відхилення (у той чи інший бік) розряду робітників від тарифікації виконуваних робіт;
• міра відповідності масштабів та структури підготовки кваліфікованих робітників і фахівців для галузей народного господарства, додаткової потреби у них;
• рівень укомплектованості робочих місць робочою силою з урахуванням змінності роботи підприємства.

Оцінку використання трудових ресурсів за вказаними критеріями необхідно доповнювати характеристикою впливу на їх рівень сукупності виробничо-технічних, структурних, демографічних, соціально-економічних факторів. При цьому такий аналіз можна здійснювати на різних структурних рівнях: місцевому та регіональному, галузевому і господарському.

Висновки

Специфіка людських ресурсів порівняно з іншими факторами економічного розвитку полягає в тому, що, по-перше, люди не лише створюють, а і споживають матеріальні та Духовні цінності; по-друге, багатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, а отже, щоб ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати потреби людини як особистості; по-третє, науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу та інших особистих якостей працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються людиною лише за сприятливих умов.

Однією з передумов успішного економічного розвитку як на мікро-, так і на макрорівні є врахування інтересів людей в будь-яких діях, спрямованих на підвищення ефективності функціонування господарського механізму. Без такого врахування не можна досягти підвищення ефективності в широкому (тобто соціально-економічному) розумінні.

Особливого значення грамотне узгодження соціально-економічних перетворень з потребами і долями людей набуває в наш час у зв’язку з докорінною перебудовою системи суспільних відносин. Найсуттєвіші перетворення відбуваються саме в соціально-трудовій сфері, зачіпаючи інтереси мільйонів людей і відображаючись на результатах економічного розвитку всієї країни. Дуже важливими в час змін є також гнучкість і мобільність, постійна адаптація людей до нових умов економічного розвитку.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.
2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем’ян Богиня, Олена Грішнова,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 312 с.
3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. — К.: Кондор, 2005. – 328 с.
4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.
5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. — К.: Знання, 2004. — 535 с.
6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.
7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.
8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.
9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.