Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Організація невідкладної допомоги. Евакуація населення

Вступ

Екстрена медична допомога згідно із ЗУ «Про екстрену медичну допомогу» полягає в здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги невідкладних організаційних, діагностичних і лікувальних заходів, спрямованих на порятунок і збереження життя людини в невідкладному стані і мінімізацію наслідків впливу такого стану на здоров’я.

Закон встановлює право кожного громадянина України і будь-якої іншої особи на території України на безкоштовну, доступну, вчасну та якісну екстрену медичну допомогу. Це право передбачає можливість здійснити виклик екстреної медичної допомоги, звернутися по екстрену медичну допомогу в найближче відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги або іншого закладу охорони здоров’я, повідомити лікарю або працівнику найближчої установи охорони здоров’я незалежно від форми власності і підпорядкування про свій невідкладний стан або про невідкладний стан іншої людини.

До речі, у разі виявлення людини в невідкладному стані, яка не може особисто звернутися по екстрену медичну допомогу за відсутності медичних працівників на місці події будь-яка людина зобов’язана:

  • негайно здійснити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлення людини в невідкладному стані і про місце події працівнику найближчої установи охорони здоров’я або будь-якій особі, яка зобов’язана надавати долікарську допомогу і перебуває поблизу місця події;
  • за можливості надати виявленій людині в невідкладному стані необхідну допомогу, зокрема шляхом перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги або іншого закладу охорони здоров’я, в якому може бути забезпечене надання необхідної медичної допомоги.

Більше того, кожен, хто виявив людину в невідкладному стані, має право звернутися до підприємств, установ і організацій із проханням надати транспортний засіб для перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги або іншої установи охорони здоров’я. А підприємства, фізичні особи-підприємці, а також водії зобов’язані забезпечити безкоштовне перевезення наявним у них транспортом людини, що перебуває в невідкладному стані.

1. Порядок надання невідкладної медичної допомоги

Домедична допомога — комплекс екстрених простих медичних заходів, що надаються постраждалому чи особі, яка раптово захворіла, на місці події та на період його транспортування до медичного закладу. Особами, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, працівники органів та підрозділів міліції, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані.

Діапазон дій з надання домедичної допомоги підпорядковує в собі три основні групи заходів:

  1. Негайне припинення дії зовнішніх шкідливих факторів із дотриманням особистої безпеки(електричного струму,високих та низьких температур, стискання постраждалого важкими предметами) та евакуація потерпілих з вищеперерахованих несприятливих умов, в які вони потрапили (з пошкодженого транспортного засобу, з води, з приміщення, що горить або в якому накопичилися отруйні гази);
  2. Надання першої медичної допомоги потерпілим залежно від характеру та виду травми, нещасного випадку або захворювання, що виникло зненацька ( зупинка кровотечі, штучне дихання, непряма компресія грудної клітки, накладання пов’язки на рану, тощо) ;
  3. Організація швидкого транспортування хворого або постраждалого до лікувального закладу.

Долікарська медична (догоспітальна) допомога — здійснюється силами фельдшерських бригад ЕМД. Типовий склад фельдшерської бригади: фельдшер, медична сестра, водій.

Близько 90% загиблих осіб могли би залишитися живими, якби їм вчасно надали першу невідкладну допомогу відразу після нещастя.

У разі неправильного і некваліфікованого надання першої невідкладної допомоги, ти можеш нашкодити людині. Перше, що необхідно зробити у разі надзвичайної ситуації — це викликати швидку допомогу або службу МНС.

Надання першої невідкладної допомоги: штучне дихання

  1. Уклади потерпілого на тверду поверхню, на спину, максимально запрокинувши назад його голову.
  2. Відкрий рот і при необхідності очисти ротову порожнину намотаною на палець носовою хусткою. Якщо запав язик, виверни його пальцем.
  3. Однією рукою притримуй голову потерпілого в закинутому положенні, водночас закриваючи пальцями його ніс. Іншою рукою висунь вперед і вгору його нижню щелепу і відкрий йому рота.
  4. Накривши рот потерпілого хусткою, зроби глибокий вдих, обхопи губами його рот і здійсни вдування, водночас контролюючи підйом грудної клітини.

Частота дихання має бути 12-15 разів на хвилину, тобто 1 вдування за 5 секунд. Продовжуй штучне дихання, навіть якщо у потерпілого з’явилися ознаки самостійного дихання. Число самостійних вдихів має бути 12-15 разів на хвилину.

Надання першої невідкладної допомоги: непрямий масаж серця

  1. При раптовій зупинці серця слід якомога швидше почати непрямий масаж серця. Для цього потерпілого слід покласти на спину.
  2. Стань високо, начебто нависаючи над потерпілим, щоб масаж серця ти робила не тільки руками, а всією вагою тіла. Розташуй свої долоні навхрест над нижньою лівою половиною його грудей, і починай виконувати ритмічні натискання.
  3. Сила натискання рук має бути такою, щоб грудина потерпілого зміщувалася у напрямку до хребта на 4-6 см. Темп масажу має бути не менше 60 разів на хвилину, тобто не менше 1 разу на секунду.
  4. Масаж серця чергують із штучним диханням, тобто 15 натисків руками чергують із двома енергійними вдуваннями повітря в рот. При цьому контролюй пульс і дихання.
  5. Ознаки позитивного ефекту від непрямого масажу серця: з’являється пульсація сонних артерій, звужуються зіниці і з’являються самостійні вдихи.

Надання першої невідкладної допомоги: зупинка кровотечі

  1. Підніми поранену кінцівку потерпілого.
  2. Закрий рану, що кровоточить, перев’язочним матеріалом (тканиною, серветками) і перев’яжи бинтом.
  3. Якщо кровотеча дуже сильна і її не виходить зупинити бинтової пов’язкою, сильно здави кровоносні судини навколо рани пальцями, джгутом або закруткою вище рани на 10-15 см при артеріальній кровотечі або нижче рани при венозній кровотечі або зігни кінцівку в суглобі.
  4. На місце кровотечі наклади холодний компрес.

Надання першої невідкладної допомоги: якщо в очі потрапив газ

  1. При хімічному опіку слизових оболонок агресивними речовинами слід використовувати велику кількість проточної води, хоча повністю змити цю речовину водою вдається рідко. Тому після промивання уражене місце оброби відповідними нейтралізуючими розчинами у вигляді примочок.
  2. Якщо в око потрапили тверді шматочки хімічної речовини, спершу видали їх вологим тампоном, щоб при промиванні очей вони не поранили слизову оболонку і не викликали додаткової травми.
  3. При попаданні рідкої кислоти, пари або газів в очі промий їх великою кількістю води, направляючи струмінь в очі протягом 3-5 хвилин. Якщо в око потрапила кислота, її нейтралізують розчином питної соди з розрахунку 0,5 ч. ложки на 1 склянку води. Якщо в око потрапила луговина — промий очі 1%-ним розчином борної кислоти.

2. Евакуація населення з небезпечних районів

Евакуація — це організований вихід (виїзд) працівників підприємств та організацій, які припиняють або переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного й незайнятого у виробництві населення. Для швидкого виходу (виїзду) населення евакуацію проводять комбінованим способом.

Комбінований спосіб евакуації полягає в тому, що населення покидає місто різноманітними засобами (метро, поїзди, автомобілі, гужовий транспорт, пішки).

Як правило, транспортом вивозять робочі зміни, формування Цивільної оборони, дітей і літніх людей, інвалідів, вагітних жінок тощо.

Евакуація населення проводиться за територіально-виробничим принципом. Це означає, що вихід у заміську зону робітників і службовців, евакуйованих членів їхніх сімей, студентів вузів, учнів шкіл та училищ організовується через підприємства, навчальний заклад. Решта населення евакуюють через ЖЕКибудинкоуправління за місцем проживання. і

Плани евакуації населення розташовані в штабах Цивільної оборони міста, району, області. На підставі плану евакуації проводять такі заходи: створюють і завжди підтримують на поготові пункти управління, засоби зв’язку й передачі інформації; підготовлюють усі види транспорту, станції та пункти посадки і висадки, райони розміщення у заміський зоні; виявляють приміщення, придатні як протирадіаційні укриття; будують і обладнують джерела водопостачання; проводять інші заходи, що сприятимуть успішній евакуації населення.

Для підготовки й проведення евакуації населення на допомогу штабам Цивільної оборони в містах, районах і на об’єктах народного господарства (підприємствах, організаціях, навчальних закладах) створюють евакуаційні комісії. Евакуаційна комісія здійснює: підрахунок населення, яке підлягає евакуації; підрахунок можливостей населених пунктів заміської зони, прийняття й розміщення населення організацій та навчальних закладів; розподіл районів і населених пунктів між евакуйованими; підрахунок транспортних засобів і розподіл їх по об’єктах евакуації; визначення піших колон та маршрутів; розробка документів про евакуацію населення свого району, навчального закладу.

У навчальному закладі створюється комісія на чолі з першим проректором.

Евакуаційна комісія об’єкта здійснює: підрахунок кількості студентів та викладачів, членів їхніх сімей, яких евакуйовуватимуть; визначення складу піших колон І уточнення маршрутів їх виходу; організовує забезпечення транспортом; готує пункти посадки і висадки; забезпечує зв’язок з районними комісіями евакуації і збірними пунктами; встановлює зв’язок з приймальними комісіями у заміській зоні, займається питаннями розміщення матеріального забезпечення, медичного та побутового обслуговування.

Евакуацію населення проводять через збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), що призначені для збору, реєстрації й відправлення населення.

ЗЕП розміщують у громадських будинках (школах, клубах тощо), поблизу залізничних станцій, платформ, пристаней, тобто поблизу місць посадки на відповідний транспорт. Крім того, поблизу ЗЕП підготоване сховище з розрахунком кількості відправленого населення.

Поблизу станцій, пунктів висадки створюються приймальні евакуаційні пункти (ПЕП), на яких організовують зустріч і відправлення населення (рис. 23).

У заміській зоні робітників і службовців розміщують зі своїми сім’ями, а на роботу відправляють у місто.

Студенти навчальних закладів і учні продовжують навчання у заміський зоні.

У разі аварії на АЕС передбачається евакуація населення і сільськогосподарських тварин (із 30-кілометрової зони навколо АЕС, організовується розміщення їх у безпечних районах і забезпечення всім необхідним у процесі евакуації та у місцях їхнього розселення.

При плануванні евакуації враховуються такі особливості:

— розробляється кілька варіантів евакуації залежно від характеру масштабів аварій, метеоумов і можливої радіаційної обстановки;

— у разі термінової евакуації збірні евакопункти не розгортаються. Евакуація міського населення проводиться за територіальним принципом, Посадка на транспортні засоби здійснюється біля під’їздів житлових будинків і захисних споруд;

— населення сільської місцевості евакуюється за промислово-територіальним принципом, по сільськогосподарських кооперативах та ін. Одночасно вивозять і сільськогосподарських тварин;

— на межі 30-кілометрової зони створюють контрольно-пропускні пункти з розгортанням постів дозиметричного контролю, медпунктів, пунктів санітарної обробки і проміжних пунктів (ППЕ).

Евакуація населення і частково сільськогосподарських тварин передбачається у два етапи. На першому етапі евакуйованих доставляють транспортом до контрольно-пропускних пунктів 30-кілометрової зони і висаджують.

Транспорт за межі зони не виходить.

На другому етапі евакуйовані реєструються на проміжному пункті евакуації і «чистим» транспортом розвозяться у райони розселення;

— передбачається максимальне залучення всіх видів транспортних засобів для вивезення евакуйованих у стислі терміни, а із пристанційних сіл — протягом 4 год.;

— планується виїзд населення на особистому транспорті;

— розміщення евакуйованих проводять за промисловим принципом: колектив підприємства, організації із сім’ями розселюються в одному або близько розташованих населених пунктах; колективні, фермерські та ін. господарства розміщують на базі відповідних господарств;

— райони розміщення людей і маршрути евакуації повинні мати дублюючі варіанти на випадок небезпечної радіаційної обстановки, коли основні використати неможливо.

Документом, який визначає термін і порядок проведення евакуації, є план цивільної оборони об’єкта народного господарства. Планування евакуації населення, яке мешкає поблизу хімічно небезпечного підприємства, здійснюється по кожному об’єкту.

При плануванні евакуації враховують:

— небезпечні концентрації отруйних речовин можуть зберігатися до декількох діб;

— незначне ушкодження людей отруйними речовинами через шкіру не потребує застосування засобів захисту шкіри при евакуації;

— особливості розповсюдження отруйних речовин.

У зв’язку із швидким розповсюдженням хмари сильнодіючої отруйної речовини збірні евакопункти не розгортаються.

В умовах значної відстані від місць аварії евакуацію необхідно проводити комбінованим способом. Зони хімічного зараження при аваріях з розливанням СДОР можуть мати довжину від десятків метрів до десятків кілометрів. Це залежатиме від кількості розлитої СДОР, її виду та умов зберігання, а також від швидкості вітру і вертикальної стійкості повітря. V зв’язку з цим у плані цивільної оборони повинно бути кілька варіантів відселення залежно від напрямку вітру. Маршрути евакуації вибирають перпендикулярно до розповсюдження хмари СДОР. Розміщення евакуйованих планується в населених пунктах, що є за межею хімічного зараження, у будинках житлового сектора.

Відстань евакуації залежить від масштабу аварії і, як правило, не перевищує 15 км від зони хімічного зараження. У пунктах тимчасового відселення передбачається розгортання медпунктів, підприємств торгівлі та ін. необхідних засобів.

Висновки

Медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту з моменту прибуття такого пацієнта в це відділення незалежно від того, супроводжує його бригада швидкої (невідкладної) медичної допомоги чи інші особи.

Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або невчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Система екстреної медичної допомоги складається з центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій швидкої (невідкладної) медичної допомоги, бригад швидкої (невідкладної) медичної допомоги і відділень швидкої (невідкладної) медичної допомоги.

Усі виклики екстреної медичної допомоги надходять в оперативно-диспетчерську службу центру екстреної медичної допомоги і медицини катастроф, яка обробляє інформацію про подію та стан пацієнта і передає виклик на станцію екстреної медичної допомоги і відповідній бригаді екстреної медичної допомоги, а також визначає установу охорони здоров’я, куди бригада повинна доставити пацієнта.

Виклик екстреної медичної допомоги здійснюється безкоштовно за єдиним телефонним номером виклику екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112.

Всі звернення залежно від стану пацієнта діляться на екстрені і неекстрені.

Список використаної літератури

  1. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акреди-тації/ Юрій Скобло, Тетяна Соколовська, Дмитро Мазоренко,. — К.: Кондор, 2003. — 420 с.
  2. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, Леонід Тіщенко,; Ред. В. Г. Цапко. — 4-те вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2006. — 397 с.
  3. Воронцова Т. Основи безпеки життєдіяльності/ Тетяна Воронцова, Ігор Репік,. — К.: Алатон, 2003. — 128 с.
  4. Гайченко В. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Віталій Гайченко, Григорій Коваль, Євген Буравльов,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — 3-є вид. переробл. і допов.. — К.: МАУП, 2006. — 425 с.
  5. Геврик Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Гев-рик,; Мін-во освіти і науки України. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 382 с.
  6. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. — 2-е вид., доп.. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,, 2006. — 267 с.
  7. Желібо Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. — 4-е вид.. — К.: Кара-вела, 2005. — 341 с.
  8. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності: М-во освіти і науки України; Упор.: Ми-кола Васильчук, Наталія Дуброва,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Основа, 2004. — 875 с.
  9. Миценко І. Безпека життєдіяльності: організаційно-економічні та соціальні аспекти управління: мо-нографія/ Іван Миценко,; Ред. О. І. Амоша; Національна Академія Наук України, Інститут економіки промисловості . — Донецьк: ІЕП НАН України, 2004. — 380 с.