Еволюція розвитку туризму
Вступ
Актуальність теми. Туризм сьогодні вважається одним із перспективних напрямків соціально-економічного розвитку країни, регіонів, міст. Адже туристичне господарство генерує 11 % валового продукту в світі, а туристична індустрія – 4,2 %.
Аналіз ситуації в Україні показує, що туристичне господарство поступово розвивається, хоча не характеризується стабільним зростанням. Так, якщо в 1997 році нашу країну відвідало 337 тис. іноземних туристів, то в 2003 році – 591 тис. осіб, в 2004 році – 436 тис. осіб, в 2011 році – 343 тис. осіб, в 2012 році – 269 тис. осіб, а в 2013 році – понад 300 тис. іноземних туристів. Аналогічне коливання за роками кількості туристів характерне і для внутрішнього туризму. Одночасно, в нашій країні існують всі передумови для розвитку туризму: історичні, географічні, природні, економічні, соціально-демографічні. Відповідно, причинами нестабільності є ряд проблем, які сповільнюють розвиток туризму в Україні та гальмують розвиток туристичної індустрії.
Проблемам розвитку туристичної діяльності присвячено праці таких вчених: Л. Агафонової, В. Кифяка, О. Любіцевої, М. Мальської, Л. Морган, В. Худло, Л. Шульгіна та інших. Історичні аспекти розвитку туризму висвітлено у роботах таких вітчизняних учених, як Т. Дьорова, Л. Дяченко, Т. Ткаченко й інші.
Нині еволюційні погляди на розвиток туристичної діяльності досить неоднозначні, адже немає єдиної періодизації історії туризму. Тому дослідження розвитку туристичної діяльності є досить актуальним та потребує постійного відстеження.
Метою даної роботи є аналіз еволюції розвитку туристичної галузі відповідно до етапів розвитку суспільства.
1. Історичні етапи розвитку світового туризму
Туризм як явище існує з давніх часів, проте сучасну комерційну форму набув в сер. XIX ст., а масовий характер в сер. ХХ ст. після другої світової війни. Цьому сприяв цілий ряд економічних (розвиток сфери послуг, зростання доходів населення, поява середнього класу, споживча культура), демографічних (зростання кількості населення та тривалості життя, урбанізація, зміна цінностей), політичних (глобалізація, міжурядові домовленості щодо спрощення туристичних формальностей), технологічних (удосконалення транспортних перевезень, інформаційні та комунікаційні технології) факторів. Всі перераховані фактори та інші світові тенденції позитивно вплинули на розвиток індустрії туризму, що відповідно спонукало формуванню туристичної освіти та наукового дослідження туризму як «феномену ХХ століття».
Дослідження туризму як соціально-економічного феномену розпочалось на поч. 1960 рр. і сформоване представниками соціальних наук, таких як антропологія, соціологія, географія, економіка і соціальна психологія. Д. Наш [10] зазначив, що особливо західна школа антропології та соціології відіграла провідну роль у формуванні та розвитку міждисциплінарного підходу до туризму в соціальних науках. «Першим поколінням дослідників туризму» були Деннісон Наш, Джеремі Бойсеван, Ерік Кохен, Малкольм Крік, Грехем Данн, Нельсон Грабурн, Джафар Джафарі, Марі-Франсуа Ланфан, Дін МакКоннел, Майкл Пікад, Вален Сміт, Маргарет Бірн Свейн і П’єр ван ден Берг. Зазначені вчені досліджували вподобання західних туристів, які відвідували країни, що розвиваються, та вплив даної групи туристів на соціальні та культурні зміни в приймаючих країнах (антропологія культури аборигенів). Іншим напрямком досліджень було вивчення мотивації подорожувати в обрані країни (соціологія відпочинку). Прикладом важливих концепцій та теорій, які виникли в даний період, є туризм як сучасний підхід до формування нового класу відпочиваючих (МакКаннел, 1976); фальшива/усталена автентичність (Сміт, 1977), концепція граничності та переходу (Грабурн, 1977), типологія туризму та форми туристичного досвіду — сприйняття незнайомих місць та туризм як паломництво (Кохен, 1973, 1974, 1979); туризм як форма імперіалізму (Наш, 1977). З іншого боку, вчені-географи та економісти були більш сконцентровані на дослідженні впливу туризму на навколишнє середовище та економічний стан приймаючих країн, а також загальні питання регіонального розвитку (Брайден, Фарбер, 1971; Піс, 1987; Матісон і Уолл, 1982).
Всю історію розвитку туризму можна розділити на чотири основні етапи:
Перший — з найдавніших часів до 1841 року — це початковий етап розвитку туризму.
Другий — з 1841 року до 1914 року — етап становлення організованого туризму.
Третій — з 1914 року до 1945 року — формування індустрії туризму.
Четвертий — з 1945 року до наших днів — етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії. Охарактеризуємо кожний етап окремо і дамо пояснення, саме таку періодизацію має розвиток туризму.
Перший етап. Цілком очевидно, що попередницею сучасної туристичної, н нинішньому розумінні цього слова, подорожі була будь-яка мандрівка, яку здійснювали наші предки. Основними чинниками, що спонукали наших предків мандрувати, були:
— потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності;
— людська цікавість, бажання пізнати оточуючий світ.
Найдавнішим видом транспорту можна вважати човен. Первісна людина, як правило, створювала собі житло біля водоймищ: річок, озер, морів. Це давало їй можливість не тільки мати продукти харчування, яких багато у водоймищах, але й, завдяки пересуванню з одного місця до іншого, освоювати оточуючий світ, знаходити місцевості з більш комфортними умовами життя, отримувати нові можливості. Первісні люди створювали перші комунікації, засоби пересування, прокладали шляхи, вчилися краще орієнтуватися на місцевості. Усе це закладало підвалини майбутніх подорожей на далекі відстані. Однак системи в організації мандрівок ще не існувало. Подорожі у стародавньому світі мали, здебільшого, стихійний і примусовий характер. Як правило, це були міграції до більш сприятливого місця проживання.
В результаті розвитку суспільства, виникнення товарно-грошових відносин, розподілу праці та виокремлення осіб, що не були зайняті в суспільному виробництві та управлінні, з’явилися категорії людей, які постійно подорожували. Для першого етапу розвитку подорожей і туризму були характерні такі риси:
— Розвиток торгівлі, що, в свою чергу, сприяє соціально-економічному розвиткові суспільства і задоволенню потреб людини в пізнанні оточуючого світу, інших народів, налагодженню економічних, культурних та політичних відносин між ними. З історії ми знаємо, що багато купців були водночас і мореплавцями, і вченими (зрозуміло, в тогочасному розумінні цього слова). Серед них можна назвати відомого мореплавця, венеціанського купця ХШ ст. Марко Поло, який залишив нащадкам книгу спогадів, що правдиво змальовувала культуру та побут народів Сходу та довгий час була керівництвом для складення географічних карт.
— Розвиток різних релігій також сприяв розвиткові подорожей в різні епохи, особливо в епоху Середньовіччя. Виконання віруючими релігійних призначень, прочанство сприяли тому, що для прочан створювалися необхідні умови для проживання, харчування, транспортування та ознайомлення зі святинями (своєрідне екскурсійне обслуговування). Тобто це були ті ж самі послуги, якими забезпечувалися в подальшому туристи. Прикладом цього може бути Києво-Печерська лавра, яка мала для обслуговування прочан у ХУП ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі. Також прочани були однією з найбільш захищених категорій подорожуючих, у питаннях збереження здоров’я та життя. Цьому сприяли сам статус прочанина та різні заходи, до яких вдавалися організатори прочанства (різні релігійні ордени та місії; наприклад, організацією прочанства займався Мальтійський орден).
— Розвиток культури і мистецтва. Природно, що з’явилася певна категорія подорожуючих з метою ознайомитися зі звичаями, культурою та визначними пам’ятками мистецтва, а також дещо інша категорія мандрівників: ті, що прагнуть отримати освіту в інших країнах, вивчити або вдосконалити іноземні мови.
— Пізнання людиною природи призводить до відкриття нових земель, місць з унікальним кліматом, цілющих якостей мінеральних джерел, які можуть поліпшувати здоров’я людини. Це сприяло розвиткові подорожей з метою оздоровлення.
— Збільшення частки вільного часу в суспільстві є також важливим чинником, який сприяв появі туризму. Адже вільний час надає людині не тільки можливість відновлення своєї життєвої сили, а й змогу раціонально і корисно використати свій вільний час для пізнання оточуючого світу, займатись улюбленою справою та виховувати дітей та молодь, використовуючи досвід і досягнення минулих поколінь.
Характер подорожей на першому етапі розвитку був здебільшого стихійним і вимушеним.
Види подорожей на цьому етапі можна класифікувати за засобами пересування: пішохідні мандрівки; з використанням яті них транспортних засобів; з використанням тварин.
За мотивами подорожі поділялися на пізнавальні, розважальні, оздоровчі, торгові, дослідницькі, прочанство, військові походи, морські експедиції.
Незважаючи на розвиток окремих напрямків туризму, розширення спектру цілей подорожей і навіть на проведення окремих заходів та будівництво спеціальних об’єктів для відпочинку, лікування, харчування, розваг для подорожуючих, туризм на початковому етапі не був організованим, масовим явищем, а також не мав комерційної спрямованості. Деякі комерційні заходи окремих осіб та організацій, які допомагали у здійсненні подорожей, були відособленими. Системною організацією таких заходів ніхто не займався. З XVIII ст. епізодично туризм існував, але не був окремою галуззю цілеспрямованої діяльності. Така ситуація у розвитку туризму спостерігалася майже в усіх розвинених країнах до другої половини XIX століття. Але незважаючи на те, що туризм на першому етапі розвитку не був окремою галуззю економіки та всеохоплюючим масовим явищем в суспільстві, доступним більшості, все ж таки він виконував властиві йому суспільні функції, а саме:
— пізнавальну;
— економічну;
— соціокультурну;
— рекреаційну (або оздоровчу);
— політичну;
— виховну.
Другий етап розвитку туризму характеризується появою перших туристичних організацій. Одним з перших, хто здійснив організовану подорож для великої кількості людей, був англієць Томас Кук. У 1841 р. він, будучи Головою товариства тверезості, організував подорож для членів цього товариства з Лейстера в Лафборо. Комплекс послуг для подорожуючих включав транспортне обслуговування (подорож здійснювалася залізничним транспортом), харчування для учасників туру, екскурсію. Ця мандрівка виявила і для самого Кука, і для багатьох інших підприємців новий перспективний та фінансове вигідний вид діяльності. І впродовж наступних 20 років в Англії почали виникати туристичні фірми. Аналогічні фірми у цей час також починають з’являтися в Європі. Ось чому 1841 рік можна вважати початком другого етапу розвитку туризму, важливими ознаками якого були:
— розвиток науково-технічного прогресу (на рубежі ХІХ-ХХ ст. з’явилися нові види транспорту, які зробили подорожі більш комфортними та швидкими, будувалися дороги, створювалися нові засоби комунікації);
— туризм формується як окремий елітний вид відпочинку для заможних верств населення (основними категоріями подорожуючих були аристократія, службовці, вищі та середні військові чини, інтелігенція, буржуазія);
— створювалася туристична інфраструктура (туристичні фірми, готелі, заклади харчування та розваг для подорожуючих, транспортні агенції).
— з’являлися перші туристичні кадри (менеджери туризму, турагенти, екскурсоводи, гіди, інструктори);
— створювалися нові туристичні центри, курорти, розвивали старі.
Отже, туристична галузь у цей період перебувала в процесі становлення.
Для третього етапу розвитку туризму характерні такі риси:
— туризм як галузь економіки вже існує;
— швидко формується туристична індустрія;
— з’являються державні та міжнародні туристичні організації, що свідчить про вихід туризму на державний та міжнародний рівні;
— офіційно встановлюються відпустки для працюючих, що дозволяє здійснювати подорожі людям, зайнятим на виробництві;
— розширюється географія туристичних подорожей.
Четвертий етап розвитку туризму характеризується такими рисами:
— значне зростання добробуту населення;
— збільшення частки вільного часу;
— на державному рівні встановлені обов’язкові оплачувані відпустки для працюючих;
— активно функціонує та розвивається туристична індустрія;
— туризм стає головною галуззю економіки багатьох країн;
— створені та функціонують основні міжнародні туристичні організації;
— туризм стає масовим явищем у світі, доступним для більшості громадян розвинених країн;
— туризм стає одним із чинників глобалізаційних процесів у світі.
Простеживши закономірності розвитку туризму, можна помітити, що чим вищий рівень добробуту і культури суспільства, тим більше його членів віддають перевагу туризму як засобу використання свого вільного часу.
2. Становлення та розвиток туризму в Україні
Останнім часом туризм одержав значний розвиток і став масовим соціально-економічним явищем міжнародного масштабу. Швидкому його розвиткові сприяє розширення політичних, економічних, наукових і культурних зв’язків між державами і народами світу.
Масовий розвиток туризму дозволяє мільйонам людей значно розширити знання по історії своєї Батьківщини й інших країн, зробити їх більш стійкими, конкретними, образними, краще зрозуміти хід і значення окремих історичних подій і явищ, познайомитися з визначними пам’ятками тієї або іншої країни і т.д.
З економічної точки зору туризм — це особливий вид споживання туристами матеріальних благ, послуг і товарів, що виділяється в окрему галузь господарства, що забезпечує туриста всім необхідним: транспортними засобами, об’єктами розміщення, харчування, культурно-побутовими послугами, розважальними заходами.
В окремих країнах туризм стає усе більш вагомою статтею державного доходу і входить у число найбільш перспективних галузей національної економіки.
Історія туризму — це наука, що вивчає подорожі (походи, екскурсії), починаючи від найпростіших, найбільш елементарних у далекій давнині і дотепер.
Розвиток індустрії туризму має велике значення для підвищення життєвого рівня населення.
Історія туризму у своїх дослідженнях спирається на ряд допоміжних історичних дисциплін — археологію, нумізматику, палеографію, етнографію й інші і тісно зв’язана з ними.
Туризм в Україні — продукт тривалого історичного розвитку. Як відомо, процес пізнання людиною навколишнього світу тісно пов’язаний з подорожами, походами, мандрівками. Україна має вигідне географічне положення, що зумовлює зростання інтересу місцевого українського населення як до земель своєї батьківщини, так і до навколишніх країн ще з найдавніших часів.
Період переходу до сталого розвитку характеризується зміною філософії виробництва туристичного продукту, світоглядним фундаментом якої є цінності та критерії гуманістичності та екологічності, забезпечення на цій основі стійкого та врівноваженого економічного розвитку підприємств туристичної сфери. Логіку змін у секторі туристичних послуг можна визначити як індивідуалізацію потреб – розширення попиту – диверсифікація пропозиції остаточним формуванням так званого диференційованого туризму в умовах безпечного довкілля і якісного сервісу. Узагальнену систематику розвитку туризму, що базується на дослідженнях зарубіжних та вітчизняних вчених, можна представити таким чином (табл.1).
Таблиця 1. Систематика розвитку туризму [3, с. 775]
| Фаза | Назва історичного етапу | Періоди (по роках) |
| І | Ранній історичний | до 1850 |
| ІІ | Початковий | 1850-1914 |
| ІІІ | Зростання | 1914-1939 |
| IV | Масового зростання і формування туристичної індустрії | 1945-1992 |
| V | Перехід до сталого розвитку (сучасний) | 1992 — ……. |
Нині набуває все більшого поширення періодизація розвитку туристичної діяльності з позицій цивілізаційного підходу, адже основу рекреаційної та туристичної діяльності формують потреби, які постійно змінюються й спрямовані на відтворення, відновлення і розвиток фізичних, психологічних сил людини, її самопізнання та самовідтворення у процесі життєдіяльності.
Згідно з даним підходом,еволюція розвитку туристичної діяльності розгортається за трьома етапами, а саме: до індустріальний, індустріальний та постіндустріальний.
У сучасному світі людина помітно відчуває потребу в пізнанні чогось нового, зокрема іншої культури, бачення чогось нового, незвичайного, що викликає гострі відчуття, але не завдає шкоди здоров’ю туристів, їхній моралі та суспільним інтересам. До таких подорожей в Україні можна віднести тур «Кримінальна Одеса», відвідання Чорнобильської АЕС – коротка екскурсія, у процесі якої здійснюється відвідування зони зараження, де перевищення радіаційного фону не більше, ніж в 50 разів за допустиму норму. Основними відвідувачами є туристи із США, Австралії, Великої Британії, Японії [4, с. 165]. Актуальними стали тури на Канарські острови, до Індії (Гоа), у дикі джунглі, до Антарктиди, поїздки до Парижу на бал Людовика XIV, у середньовічну Шотландію. Активного розвитку на початку ХХІ ст. набуває зелений (сільський) туризм, коли турист відчуває потребу у відпочинку від індустріально розвинених центрів, що, у свою чергу, стимулює соціально-економічний розвиток сільської місцевості. З пізнавальною й оздоровчою метою активізуються родинний та дитячий види туризму, що обумовлено урізноманітненням потреб.
Спостерігається розвиток корпоративного туризму, що характеризується задоволенням потреб групи співробітників, які здійснюють подорожі з метою пізнання навколишнього середовища та себе як індивіда, своєї команди у нестандартних ситуаціях, що сприяє формуванню корпоративного духу. Поширеними є тури вихідного дня, тренінги професійного спрямування, які сприяють підвищенню рівня професійної компетентності, відбувається нейтралізація напруженості у стосунках у колективі, налагоджуються міжособистісні стосунки у неформальних обставинах. На світовому ринку туристичних послуг нині на корпоративному туризмі спеціалізуються три компанії «American Express», «ВІЧ» і «Carlson Wagonlit Travel».
Інтеграційні процеси в Європі, розвиток транспортної системи й комунікацій дозволяє скоротити час перебування туриста у дорозі та сприяє підвищенню мобілізації людини у просторі, а пізнання навколишнього світу стає пріоритетом суспільного життя. Таким чином, з другої пол. ХХ ст. туризм стає не тільки розкішшю, а ще й потребою для населення в умовах зростання доходів та збільшення часу на відпустки. Основною туристичною практикою щодо відпочинку став пляжний відпочинок. Новими для туристів стали тематичні парки (наприклад, Діснейленд).
Високого розвитку в другій пол. ХХ ст. отримала готельна індустрія. Так, Л. М. Устименко, І. Ю. Афанасьєв зазначають, що у цей час сформувалися певні моделі організації готельної справи.
Перша – модель Рітца, в основу якої покладено європейські традиції й аристократизм. Друга – модель Holiday Inn, створена у США та заснована на гнучкості задоволення потреб клієнтів і додержання високих стандартів при наданні послуг [5, с. 7-11], додержання єдиного стилю та позначень у готелях, наявність гнучкої системи тарифів, холів, конференц-залів, номерів для постійних клієнтів. Нині понад 50% усіх готельних номерів у світі знаходяться під контролем цих готельних ланцюгів. Третя модель – незалежні готельні ланцюги, в основі у яких покладено об’єднання готелей під єдиною маркою з дотриманням визначених стандартів незалежно від країни розташування закладу, зі збереженням окремої фінансово-економічної самостійності.
У другій половині ХХ ст. теоретичне осмислення процесу і методів відновлення психофізіологічних сил людини стали об’єктом спеціального вивчення наукою, яка дістала назву рекреалогії, що є міждисциплінарним розділом науки про відпочинок, оздоровлення, відновлення здоров’я та включає процес фізичного, соціального, психологічного саморозвитку, в процесі якого людина адаптовується до постійно змінного середовища. Галуззю дослідження рекреалогії виступає сфера дозвілля. В. К. Мамутов, О. І. Амоша та Т. М. Дементьєва розглядають рекреалогію як сукупність явищ і відносин, які утворюються у процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної та культурно-розважальної діяльності людей на спеціальних територіях, розташованих за межами їх проживання [7, с. 100].
Таким чином, для багатьох країн світу туристична індустрія є найбільш прибутковою, такою, що динамічно розвивається, та основним джерелом отримання доходів до бюджету. Туризм безпосередньо впливає та стимулює розвиток майже всіх галузей економіки, таких як промисловість, торгівля, будівництво, транспорт, сільське господарство, побутове обслуговування, малий та середній бізнес, виступаючи каталізатором соціально-економічного розвитку країни.
Для здійснення ефективного управління процесом розвитку туризму в країні необхідно аналізувати чинники, що впливають на рівень розвитку туристичної галузі та зумовлюють її особливості, які слід враховувати в процесі розробки та реалізації дієвих заходів щодо підвищення економічної ефективності туризму.
3. Основні підходи до вивчення туризму
За проведеним он-лайн дослідженням у 2014 р. загальна кількість туристичних журналів англійською мовою становить 156, з врахуванням інших мов — 256 [8, с. 15]. Як видно з перелічених журналів в таблиці, кількісний бум їх випуску був у 90-х рр. Зростання кількості журналів сприяло формуванню та систематизації актуальних знань в сфері туризму в розрізі специфічних тем та/або регіонів. На жаль, в пострадянських країнах не представлено жодного англомовного журналу в сфері туризму, що не дозволяє інтегрувати вітчизняні дослідження в загальносвітове надбання.
Статистичний аналіз статей показує, що 22 % досліджень проведені в США або у Великобританії, а 59 % у Австралії/Новій Зеландії, Азії та інших європейських країнах. Теми, яким присвячена найбільша кількість статей: 1) туристи/відвідувачі (соціально-економічний профіль, поведінка, мотивація); 2) туристичне планування (стратегія, політика розвитку, прогнозування); 3) дестинації (розвиток та управління, образ та брендинг); 4) маркетинг (сегментація, просування). Ці чотири теми охоплюють зміст 37 % статей. Автори інших статей досліджують широке коло питань, зокрема культурного туризму, економічні та бізнес проблеми розвитку туризму, гостинність, сталий розвиток, спеціальні події, транспорт, менеджмент, управління персоналом в туризму, туристичну освіту, спорт і відпочинок та багато інших. Більшість статей, а саме 59 %, використовують кількісні методи досліджень, якісні — 19 %, змішані — 6 %, а інші 16 % — це оглядові теоретичні статті [4, с. 150-151].
Аналіз поточних тем конференцій та книг дає уявлення про загальні тенденції в дослідженнях туризму. Наприклад, такі конференції, як: Культурний туризм: узгодження тотожностей; Перспективи сільського туризму в новій Європі; Туризм в перехідний період; Бачення сучасного туризму; Ф’южн кухня та її розповсюдження; Туризм після нафти; Туризм, мобільність та технології; Роз-виток дестинацій та гостьової економіки; Погляд: туризм та туристи у візуальному світі; Темний туризм; Повільний туризм; Актуальні теми, проблеми та їх вирішення або просування Академії надії?, тощо. Назви книг: Чай та туризм; Туризм в Середній Азії; Культурний туризм в змінному світі; Озерний туризм; Круїзний туризм: причини, наслідки та управління; Мікро-кластери та мережі: зростання туризму; Споживча поведінка в туризмі; Рух через мережі: фізичне та соціальне розповсюдження подорожей; Критичний поворот у вивченні туризму [3, с. 12-13]. Навіть незначний перелік назв дозволяє зрозуміти широту охоплення досліджень в туризмі та ще раз підтверджує довгий шлях від вузькобізнесового до сучасного цілісного бачення туризму як явища.
Ефективному дослідженню туризму сприяє розвиток академічної інтернет-мережі — найбільш відомими ресурсами є TRINET (Tourism Research Information Network, 1988) та CIRET (International Center for Research and Study on Tourism, 1996). Обидві мережі розповсюджують інформацію про конференції, підготовку та/або видавництво книг, спеціальних випусків журналів та інше, а кількість зареєстрованих науковців понад 3 тис. та 5 тис. відповідно. Іншою важливою мережею, яка об’єднує вже не дослідників, а інституції, є Асоціація освітян в сфері туризму та відпочинку або ATLAS (Association for Tourism and Leisure Education), вклад якої полягає в організації конференцій та інших заходів, що об’єднують науковців в сфері туризму по всьому світу. Інтернет — дослідження підтверджує наявність понад 44 активних мереж, кожна з яких розвиває наукову «мозаїку» туризму.
Проведений огляд еволюції досліджень туризму протягом останніх 50 років , дозволив виділити три періоди у формуванні туризму як окремого академічного напрямку досліджень: 1) 1960-1980 рр. характеризується першими роботами вчених, що визначили соціальний підхід до вивчення туризму; 2) 1980-2000 рр. характеризується домінуванням бізнес погляду на туристичний менеджмент та маркетинг та, відповідно, прикладним характером результатів досліджень; 3) 2000 р. і до сьогодні характеризується поєднанням теоретичного погляду на туризм як на соціальний феномен та практичною співпрацею з представниками туристичної індустрії.
Еволюція розвитку туризму протягом зазначених трьох періодів спонукає до реалізації наступних трьох завдань для майбутніх досліджень:
1) поглибити використання бізнес та не-бізнес підходів до вивчення та розвитку туризму з метою спільного внеску в теоретичне та емпіричне обґрунтування необхідності соціальних змін;
2) змінити публічне сприйняття туризму як несуттєвої частини сфери обслуговування з переважно негативним соціальним, культурним впливом та в цілому руйнуючим впливом на навколишнє середовище;
3) розвивати концептуальне бачення туризму, яке передбачає багатогранне культурне різноманіття, і, відповідно, освітню та дослідницьку діяльність, яка визнає неоднорідність об’єкта дослідження без використання дуалістичних поглядів.
Важливим є оприлюднення наукових результатів, їх прикладне застосування. Щоб уникнути виключної теоретизації досліджень в сфері туризму, доцільно і у вітчизняному науковому просторі впровадити ініціативу Академії соціальних наук Великобританії щодо видавництва серії публікацій та доповідей з конкретними прикладами впливу соціальних науковців на питання зростання добробуту, сталого розвитку, спорту, відпочинку та інше. Це дозволить розкрити широке коло питань, які охоплює туризм як об’єкт наукових досліджень сьогодні.
Висновки
Виходячи із вищенаведеного, можна зробити висновок, що для забезпечення сталого розвитку туристичної галузі України в умовах посилення конкуренції, збільшення попиту як на міжнародні, так й на внутрішні туристичні продукти, зростання вимог споживачів до наповнення, різноманітності та якості туристично-рекреаційних послуг дедалі більшого значення для суб’єктів туристичної діяльності набуває необхідність розробки науково-обґрунтованої маркетингової стратегії. Еволюцію туристичної діяльності представлено за етапами розвитку суспільства: на доіндустріальному етапі відбулося зародження туризму, що ознаменувало проведення перших Олімпійських ігор, у первісних формах виникли пізнавальний та освітній, оздоровчий, релігійний і транзитний види туризму. На індустріальному етапі туризм набув массового характеру, дістали розвитку культурний, діловий, рекреаційний, спортивний та оздоровчий його види. Постіндустріальний етап, на якому відбуваються глибинні соціально-економічні трансформації від «homo economicus» до «homo sociologicus», характеризується як туристичний бум. Йому притаманне урізноманітнення вторинних потреб людини щодо саморозвитку та самопізнання. Це обумовлює розвиток усіх видів туризму і появу таких його видів, як екстремальний, космічний, корпоративний, родинний і дитячий.
Список використаної літератури
- Бобирєва, О. В. Управління діяльністю рекреаційних підприємств: дис. канд. екон. наук: 08.00.04 / О. В. Бобирєва – К., 2003. – 182 с.
- Ткачук, Л. М. Космічний туризм: реалії та перспективи [Ел. р.] / Л. М. Ткачук // Космические путешествия: наука, образование, практика: материалы Междунар. науч.-практ. конф., 2 декабря 2010 г. / Киевский ун-т туризма, экономики и права, Нац. космич. агентство Украины, Ин-т государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, Междунар. филос.-космолог. общ-во; редкол.: В. К. Федорченко [и др.]. –К. : [б. и.], 2010. – С. 140 – 152.
- Туризм України: економічні та організаційні механізми розвитку [Текст] / [Ткаченко Т. І., Костіна О. М., Рачко В. І. та ін.]. – Тернопіль: Терно-граф, 2008. – 976 с.
- Вишневська, О. О. Феномен туризму у сучасному соціокультурному просторі: монографія / О. О. Вишневська. – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. – 296 с.
- Жилінська, О. І. Науково-технічна діяльність в епоху інтернет / О. І. Жилінська // Вісник Київського національного університет ім. Тараса Шевченка. Серія «Економіка». – 2007. – Вип. 97. – С. 7–11.
- Любіцева, О. О. Ринок туристичних послуг [Електронний ресурс] / О. О. Любіцева. – К.: Альтапрес, 2002. – 436 с.
- Мамутов, В. К. Рекреация: социально-экономические и правовые аспекты / В. К. Мамутов, А. І. Амоша, Т. Н. Дементьева. – К. : Наукова думка, 1992. – 142 с.
- Менеджмент туристичної індустрії: навч. посібник / І. М. Школа, Т. М. Ореховська, І. Д. Козьменко [та ін.]; [за ред. проф. І. М. Школи]. – Чернівці : Книги–XXI, 2005. – 594 с.
- Смаль, І. В. Рекреація та туризм: короткий тлумачий словник / І. В. Смаль. – Ніжин: [б. в.], 2006. – 80 с.