Вступ

1. Історичний розвиток підприємництва та бізнесу
2. Аналіз проблеми підприємництва в курсах політичної економії, макро- та мікроекономіки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перехідний стан економіки України актуалізував проблему підприємництва. Адже досвід реформ привів нас до розуміння того, що основним чинником динамізму ринкового господарства, його високої здатності змінюватися, є не стільки ринок, скільки підприємництво, як необхідна його складова.

Радянська система не мала такого типового і достатньо масового явища як підприємництво. Тому у перехідній економіці підприємництво треба «створити». У країнах з розвинутою ринковою системою вже існує «готове» підприємництво. Вони давно пройшли період його народження. Тому проблеми, передумови виникнення підприємництва не цікаві для економістів тих країн такою мірою, як для України. Цим зумовлюється інтерес до цієї проблеми. Характерні ознаки підприємництва:

—  Самостійність — полягає у свободі  підприємництва,  його незалежності від державних органів, що можуть втручатися в діяльність підприємців тільки згідно зі своєю компетенцією (наприклад, при здійсненні контролю).

—  Ініціативність — означає заповзятливість,  активне  ведення господарської діяльності.

—  Систематичність — полягає в тому, що підприємництвом визнається не одноразова дія, а постійна діяльність.

Істотною ознакою підприємництва є його ризик, тобто можливість одержання негативних результатів, самостійне несення майнової відповідальності за результати своєї господарської діяльності, заподіяння збитків. Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується, необхідно одержати відповідну ліцензію і додержуватися певних умов і правил здійснення цього виду діяльності (ліцензійні умови), які встановлює Кабінет Міністрів України.

1. Історичний розвиток підприємництва та бізнесу

Термін «підприємець» (enterpreneur) введений до наукового вжитку у XVIII столітті французьким економістом шотландського походження Р.Кантильйоном, що народився у 1697 році в Ірландії і вже в 20-річному віці здобув славу процвітаючого паризького банкіра. В опублікованій після його смерті роботі «Нарис про природу торгівлі» люди, які самостійно працюють в умовах власного економічного ризику і використовують золотий принцип комерції «купи дешевше, продай дорожче», уперше чітко названі підприємцями.

За Р.Кантильйоном, підприємець — це будь-який індивід, що володіє передбаченням і бажанням прийняти на себе ризик, спрямований у майбутнє; його дії характеризуються і надією одержувати доход, і готовністю до втрат.

Звертався до даної проблеми і видатний англійський економіст А.Сміт, автор праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). Для А.Сміта капіталіст — це той, хто живе на прибуток від капіталу, але він одночасно виконує і підприємницькі функції. Підприємець, за Смітом, — це власник капіталу, який заради реалізації якоїсь комерційної ідеї йде на економічний ризик і одержання прибутку. Вчений вважав, що підприємець більшою мірою є капіталістом. А.Сміт віддавав перевагу приватній власності як матеріальній основі підприємництва, але в нього не було безмежної довіри до ініціативи приватних осіб. На його думку, навіть при зустрічі заради приємного проведення часу, розмова підприємців однієї і тієї ж галузі промисловості часто зводиться до того, щоб улаштувати змову проти покупців або прийняти яку-небудь угоду для підвищення цін.

Щоб приватне підприємство було корисним для суспільства, вважав Сміт, необхідні дві важливі умови:

—  у підприємця повинна бути особиста вигода від підприємства;

—  конкуренція повинна тримати його в певних рамках.

А.Сміт є першим ученим-економістом, що виступав проти втручання держави в підприємницьку діяльність, оскільки «уряди — завжди і без винятку найбільші марнотрати».

Цікавою постає думка Ж.Бодо (1797 р.) про те, що підприємець — це особа, котра несе відповідальність за справу, за яку береться. Це та людина, що планує, контролює, організовує і володіє підприємством. Оперуючи сучасними поняттями, це особа, що поєднує функції власника капіталу і його керівника. При цьому Ж.Бодо вказував на необхідність освоєння капіталістом нових знань для розвитку свого підприємства.

Значний внесок у становлення теорії підприємництва зробив французький учений Ж.Сей (1767-1832 р.), котрий, вивчивши фундаментальну працю А.Сміта «Багатство народів», виклав своє бачення сутності й функції підприємництва у «Трактаті з політичної економії»» (1803р.). Сей велику увагу приділяє такій персоні, як підприємець, «яка відтепер не зійде зі сторінок економічної теорії»». Він розробив теорію трьох факторів виробництва (земля, праця, капітал), що є джерелом багатства суспільства. Сей розглядав доходи як плату за продуктивні послуги, що надаються кожним із трьох факторів виробництва. Він указував на активний, інноваційний характер підприємництва, пов’язаний не тільки з пошуком, але і з необхідністю створення нових комбінацій факторів виробництва.

У 1890 р. була опублікована книга А.Маршалла «Принципи політичної економії, у якій визначаються дві основні функції підприємця:

— «конструювання» загального плану виробництва;

—  контроль за здійсненням його складових частин.

Важливим етапом у науковому осмисленні підприємництва було виділення інноваційності як його основної прикметної риси.

Основоположником цього напрямку є один із найвидатніших представників світової економічної думки И.Шумпетер (1883 1950 р.). У своїх новаторських роботах И.Шумпетер розглядав підприємця як центральний елемент механізму економічного розвитку. На його думку, в основі економічного розвитку лежить особлива функція підприємця, що виявляється в прагненні використовувати «нову комбінацію» факторів виробництва, наслідком чого є нововведення, інновація. «Якщо замість кількості факторів, — писав він, — ми змінюємо саму форму функції, то одержуємо нововведення». Підприємець у такій ситуації покликаний «робити не те, що роблять інші», і «робити не так, як роблять інші».

Згідно з Шумпетером, підприємницька діяльність виявляється через 5 типів комбінацій:

— виробництво нових благ або поліпшення якості існуючих;

— впровадження нових способів виробництва або комерційного використання існуючих товарів;

— відкриття й освоєння нових ринків збуту;

— освоєння нових джерел одержання сировинних матеріалів або напівоброблених товарів;

— проведення реорганізації у галузі й створення промислових організацій нового типу.

Шумпетер досліджує також і проблему мотивів підприємця. Розглянемо їх детальніше.

Насамперед, це мрія й свобода заснувати свою приватну імперію і — у більшості випадків, хоча і не завжди — свою династію. Своя імперія дає підприємцеві простір і почуття влади. Шумпетер виділяє таку групу мотивів: одному потрібна «свобода» і «умови для розвитку особистості»; інший прагне володіти «сферою впливу».

Друга група мотивів пов’язана з волею до перемоги. Сюди входять, з одного боку, бажання боротьби, а з іншого боку — прагнення до успіху заради успіху.

В обох випадках, вважає Й.Шумпетер, економічний бік справи сам по собі для підприємця зовсім байдужий. Величина прибутку тут — усього-на-всього показник успіху (найчастіше тільки тому, що іншого немає) і символ перемоги. І в цій групі можна виділити такий мотив, як прагнення піднятися нагору соціальними сходинками. Ці мотиви поведінки підприємця принципово відрізняються від економічних.

Третя група мотивів пов’язана з радістю творчості, що виявляється і в інших ситуаціях, але тільки в підприємницькій діяльності стає визначальним мотивом поведінка підприємця. Це і просте задоволення від роботи, і радість, яку відчуває людина від «свого творіння». І тут блага здобуваються не заради них самих, змінюється звичайний смисл їх придбання.

Заслуга Й.Шумпетера полягає в створенні цілісної теорії підприємництва, що поєднує економічне обґрунтування інноваційної функції підприємництва й спробу розробки психологічного портрета підприємця.

Згодом Л.Мізес і Ф.Хайєк висловили думку про те, що справою підприємця є не просте експериментування з новими технологічними методами, але і добір із безлічі можливих методів саме тих, котрі найбільш вигідні для постачання найдешевшим способом людям того, чого вони на цей момент найбільше потребують. Ідеї Л.Мізеса і Ф.Хайєка розвинув американський економіст І.Кірцнер, який бачить основну роль підприємництва в тому, щоб домогтися такого регулювання системи, здійснити таке її налаштовування, забезпечувало б рух ринків до стану рівноваги, тобто підприємець — це «сила, яка врівноважує».

Ф.Хайєк вважав, що підприємець як суб’єкт господарювання характеризується особливою поведінкою, прагненням знайти різні можливості одержання прибутку, ще не помічені іншими суб’єктами господарювання. Хайєк особливо підкреслює, що в сучасних умовах підприємці діють у рамках високої ринкової конкуренції і перемагає той із них, хто в цій конкуренції виживає, пристосовуючись до неї. Досить цікавою є думка Хайєка про деякі умови розвитку підприємництва. Він вважає, що частка приватних осіб, готових випробувати нові можливості (якщо це, як їм видається, обіцяє поліпшення їхнього становища і якщо їм не заважає тиск із боку одноплемінників), скрізь приблизно однакова. Відсутність духу підприємництва в багатьох «молодих» країнах, що викликає стільки нарікань, не є природженою властивістю їхніх жителів, а є наслідком обмежень, які накладаються існуючими звичаями й інститутами. Отже, для розвитку підприємництва необхідно змінити суспільний менталітет, сформувати в країні відповідну підприємницьку інфраструктуру.

Ринкова трансформація економіки України в 90-х рр. XX ст., правове визнання приватної власності об’єктивно викликали до життя та відродили в нашій державі, як і в інших пострадянських і постсоціалістичних країнах, активну підприємницьку діяльність. За цих умов провідною формою господарювання стає підприємництво.

Відповідно до статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Здійснення підприємницької діяльності в Україні регулюється Конституцією України, Господарським кодексом України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

2. Аналіз проблеми підприємництва у курсах політичної економії, макро- та мікроекономіки

Підприємництво в економічній царині життя має неоднозначну історію. В античні часи та середньовіччя діяльність торговця, купця і підприємця характеризувалася як «негідна». Негативний погляд на підприємництво був пов’язаний з тим, що тодішнє розуміння «багатства» не відповідає сучасному. Під багатством швидше розумілося марнотратство, ніж результат творчого внеску у загальне благо на базі підприємницької ініціативи. Вороже ставлення до підприємництва було також пов’язане з тим, що на доіндустріальному етапі домашнє господарство і виробництво складали єдине ціле, і підприємницьким функціям відводилась малопомітна роль.

. Класична економічна література з питань підприємництва є досить широка: Р. Катільон, Ж.-Б. Сей, А. Сміт, Д. Рікардо, А. Маршалл, Й. Шумпетер, Ф. Хаєк, П. Семюелсон. Активно досліджують цю проблематику й українські вчені: Ю. Бажан, О. Бєляєв, З. Варналій, В. Василенко, П. Єщенко, І. Лукінов, С. Мочерний, Ю. Пахомов, В. Подсолонко, А. Процай, В. Сизоненко, О. Устенко, Д. Черваньов А., Чухно, І. Ястремський.

Першим, хто звернув свій погляд на феномен підприємництва як явище нового часу, був один із попередників класичної школи Р. Кантільон (1680-1734). Він вперше ввів термін «підприємець» в економічну теорію, визначивши його як людину, що купує за відомою ціною, а продає за невідомою і, таким чином, ризикує. До підприємців він зарахував: купців, ремісників, фермерів, а також розбійників, бідняків та інших осіб з невизначеним заробітком.

Через сто років після Р. Кантільона явище підприємництва отримало форму теоретичної концепції у Ж.-Б. Сея (1767 — 1832). Концепція базувалася на економічних поняттях «капітал», «земля», «праця» як «факторів виробництва» і понятті «комбінація факторів». Ж.-Б. Сей пише і про «ризик», і про «мету — отримання прибутку. Визначення Ж.-Б. Сея було достатньо конкретним і водночас мало певну всезагальність, що є необхідною умовою наукової концепції. Його можна застосувати до будь-яких форм підприємницької діяльності: торгівлі, виробництва, кредитної справи, будь-якої посередницької діяльності, навіть спекулятивної. Не випадково сьогодні будь-який підручник, що розглядає підприємництво, обов’язково посилається на Ж.-Б. Сея.

На зламі XIX-XX ст. економісти почали осягати значення творчого підприємництва для економічного зростання. А. Маршалл (1842-1924) додав до трьох класичних факторів виробництва четвертий — організованість або підприємницьку здатність. Загальний прорив позитивної історії підприємництва почався тільки у 1912 р., коли вийшла книга Й. Шумпетера «Теорія економічного розвитку». Його концепція пов’язала підприємництво з нововведеннями, з аналізом діяльності підприємця — «новатора». Природно, така точка зору могла сформуватися тільки тоді, коли інноваційна діяльність достатньо чітко проявилася у винаходах, нових технологіях.

Творчо розвинули і збагатили теорію підприємництва також Ф. Хайєк та П. Друкер. Перший з них особливу увагу звернув на індивідуальність підходу підприємців до вирішення завдань, а другий підкреслив нерозривну єдність новаторства і підприємництва.

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладено такі ознаки:

• свобода вибору напрямків і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;
• постійне існування фактору ризику;
• орієнтація на досягнення певного прибутку;
• інноваційний характер діяльності [3, с. 36].

Криза вітчизняної економічної теорії та викладання призвели до того, що відбувся різкий перехід до західних курсів «Економікс». Абсолютизація подібного підходу шкодить розвитку теорії. Необхідно враховувати такі обставини:

• західні курси «Економікс» розглядають, зазвичай, функціональні зв’язки, а не причинно-наслідкові. Економіка вивчається як ринкова система, що досягла певної зрілості й характеризується усталеністю. А для України характерним є переважання перехідних форм. Тому не можна обмежуватися розглядом тільки функціональних зв’язків, а необхідно розглядати їх у проблемі становлення національної економіки;
• курси «Економікс» тяжіють до орієнтації на економічні механізми і проблеми, що властиві тільки даній країні;
• сучасні західні курси прагнуть уникати оцінок, рекомендацій. Вони розглядають тільки твердження на кшталт «що вже є». В умовах перехідної економіки України неодмінно виникає питання «що робити?», як пов’язати економічну теорію з практичною діяльністю. Адже питання, що вирішують українські та американські економісти, є досить відмінними.

На Заході питання підприємництва безпосередньо не включені у курси економічної теорії, а введені у спецкурси. При цьому економічне навчання має таку мету: навчити застосовувати інструменти економічного аналізу при вирішенні особистих, суспільних та національних проблем. Підприємницька ж діяльність розглядається в умовах насиченого ринку. Ці країни мають іншу економічну ситуацію, оперту на законодавчу базу. Підприємницька діяльність там досягає найбільшого успіху у тих сферах економіки, що базуються на використанні нових ідей, «ноу-хау», наукомістких виробництвах.

В Україні підприємництво розвивається в умовах ненасиченого ринку послуг, недосконалого законодавства з питань власності, захисту прав споживачів та підприємців. Тому сьогодні ефект від підприємницької діяльності може досягатися не в тих напрямках, які потрібні для розвитку національної економіки і суспільства в цілому, а за рахунок умілого використання недоліків чинного законодавства, миттєвої орієнтації у змінах цін на продукцію тощо. Зрозуміло, що досягнення успіхів у такий спосіб є короткостроковим.

Криза вітчизняної економічної науки, заміна зарубіжними курсами «Економікс» помітно витіснила теоретичну економіку прагматичними економічними знаннями, що далекі від господарських реалій перехідної економіки України.

Виходом з цієї ситуації є приведення курсу економічної теорії у відповідність з реальним рівнем соціально-економічної зрілості світового співтовариства і одночасне відображення специфіки і суперечностей ринкової економіки, що формується в Україні. У цьому плані теорію підприємництва можна розглядати в різних варіантах:

• для економічних спеціальностей тему «Підприємництво» окремо не розглядати, а тільки у контексті інших тем. Курс «Підприємництво» виноситься окремо, і повинен мати за теоретичну базу курс економічної теорії;
• для неекономічних спеціальностей курс «Підприємництво» немає потреби розглядати окремо. Необхідно включити у курс економічної теорії тему, що розглядає питання підприємництва.

Трансформаційні процеси в економіці України потребують відповідної підготовки спеціалістів з «ринковою психологією», економічною інтуїцією, здатних до цивілізованої підприємницької діяльності.

Західна економічна наука вивчає ринкову систему, що досягла певної зрілості, усталеності. Тому зазвичай переважає функціональний підхід, наголошується на проблемах, що властиві тільки даній країні, розглядаються в основному нормативні твердження. Питання підприємництва безпосередньо не включені в курси економічної теорії.

Особливості підприємницької діяльності в Україні націлюють економічну освіту на засвоєння найважливіших економічних понять, вміння оцінювати причини і наслідки суспільних явищ. Тому важливим є співвідношення теоретичного і практичного аспектів економічної науки. Це привело до того, що питання підприємництва включаються окремим розділом у курси економічної теорії. Відповідно розроблені і окремі курси, що виключно присвячені підприємництву.

Аналіз нормативних програм з політекономії, мікро- макроекономіки засвідчує, що багато питань підприємництва розглядаються у курсах економічної теорії. Тому важливим є відображення специфіки підприємницької діяльності в Україні, що допомагає формуванню економічного мислення, інтуїції, націлює на підприємливість в майбутній діяльності.

Вважаємо, що економічні спеціальності не потребують окремого вивчення підприємництва у курсі економічної теорії, оскільки ці питання досить широко представлені складовими частинами економічної науки. Після курсу економічної теорії, що є теоретичною основою, введення курсу «Підприємництва» дає змогу розв’язати практичні проблеми. Неекономічні спеціальності, що не вивчають окремо курсу «Підприємництва», ці питання розглядають повністю у курсі економічної теорії, яка спеціально має розглядати питання практичного характеру: механізм втілення підприємницької ідеї, заснування власної справи, організація бізнесу, різні чинники діяльності підприємства.

Висновки

Отож, як висновок слід зазначити, що особливе значення підприємництва встановлюється під час перехідного періоду до ринкової економіки в стимулюванні структурної перебудови економіки, формуванні нового соціального прошарку підприємців – власників як соціальної бази ринкової трансформації економіки, які забезпечують стабільність суспільства і гарантії незворотності руху до ринку. В умовах формування орієнтованого ринку, прискорення інституціональних перетворень в економіці України, де базовими є радикальні зміни у відносинах власності, формування приватного сектора з критичною масою, що надавала б йому сили реального конкурента державних підприємств, створення ринкових механізмів саморегулювання економічних процесів тощо.

Підприємництво — це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг із метою одержання прибутку, здійснювана фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

У наш час не існує якоїсь загальновизнаної теорії підприємництва ні в Україні, ні в інших країнах. Те, що сьогодні теоретики пишуть про підприємництво, являє собою конгломерат окремих суджень. Неокласичні теорії трактують «підприємницькі здібності» як один з чинників виробництва разом з працею і капіталом.

Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник/ Захарій Варналій,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2006. — 350 с.
2. Виноградська А. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Алла Виноградська,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Кондор, 2005. — 540 с.
3. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.
4. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Любов Донець, Надія Романенко,; М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 315 с.
5. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка. — Кіровоград, 2003. — 186 с.
6. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 777 с.
7. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. — К.: Академія, 2003. — 279 с.
8. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. — Кіровоград, 2004. — 223 с.
9. Цигилик І. І. Основи підприємництва: Навч. посіб./ І. І. Цигилик, Т. М. Паневник, З. М. Криховецька; Мін-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки «Галицька академія». — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 239 с.
10. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник/ Людмила Іллівна Шваб,. — К.: Каравела, 2006. — 343 с.