Вступ

Актуальність теми. Інформація в постіндустріальному суспільстві, завдяки засобам масової комунікації, перетворилася на головний і найбільш дієвий комунікативний механізм передачі маніпулятивних повідомлень. Оскільки сприйняття мистецтва передбачає художню комунікацію, то мову потрібно вести і про маніпуляції засобами мистецтва в процесі комунікації.

Трансформаційні процеси в соціокультурному просторі у ХХ столітті знаходили відображення у творах мистецтва, яке дедалі більше відходило від вираження класичних своїх основ і намагалося осмислити духовну кризу та віднайти утрачену душевну рівновагу. Творчі пошуки митців зводилися до свідомого та підсвідомого виявлення ними власних світоглядних позицій. Мистецтво, література, архітектура та живопис, відірвавшись від основ класичного мистецтва, починають набувати ознак утилітарності та політичної заангажованості. Така культура була зорієнтована на ефективне сприймання масами, тому її твори мали виражати смаки великих зорганізованих груп людей. Поштовхом до активізації цих процесів вважають творчість авангардистів, конструктивістів і дадаїстів, у яких простежувалася відмова від вираження духовних основ суспільно значущих цінностей і надавалася перевага технологічним підходам до виявів світоглядних позицій.

Мета дослідження – виявити основні тенденції та прояви естетики в мас-медіа.

1. Теоретичні основи естетики в мас-медіа

Зміни у духовній культурі, поглиблення процесу дегуманізації, потужний розвиток техногенної цивілізації та інше – все це характерні особливості існування сучасної людини, яка освоює світ різними способами, що обумовлено, з одного боку, нескінченною багатосторонністю, а з іншого – різноманітністю потреб та устремлінь.

Особливе місце серед матеріальних і духовних потреб людини посідає естетична потреба. Для її задоволення виникають естетичні ставлення людини до дійсності, формуються і функціонують естетичні ідеали і смаки, поняття про прекрасне і піднесене. Звідси – безперервно зростаючий інтерес до дослідження закономірностей становлення і динаміки реклами, яка не обмежується окремими продуктами людської діяльності, а її комунікації спрямовані на формування естетичного дієвого навколишнього середовища в цілому.

Сфера почуттів є безмірно розмаїтою: почуття можуть як звеличувати, так і пригнічувати людину. Особливість їх полягає в тому, що вони є більш сприйнятливішими до зовнішніх впливів, а тому їх легше «експлуатувати» в маніпуляційних процесах. На основі творчого доробку І.Бондаревської, Є.Ільїна, Г.Лебона, Е.Фрома доводиться, що шляхом маніпуляційного впливу на почуття в свідомості людини штучно можна викликати одні почуття й пригнічувати інші. Проте легше й ефективніше активізувати негативні, оскільки, виникаючи поза свідомістю, вони мало піддаються внутрішньому самоконтролю.

Мистецтво, виражаючи духовну кризу початку ХХ століття, поступово набуває утилітарного спрямування, що згодом приводить його до соціально-політичної заангажованості. В естетиці радянського соцреалізму й німецького націонал-соціалізму воно виступало головним засобом ідеологічної пропаганди і маніпулятивного впливу на свідомість мас. З’ясовано, що естетика радянського соцреалізму мала підняти мистецтво до рівня апогею розвитку культури. Це мало бути «нове» мистецтво, твори якого повинна була створювати «нова» радянська людина, активний будівник комунізму, палкий прихильник радянської ідеології [5, c. 161].

Матеріальною передумовою виникнення ЗМІ стала необхідність здійснювати швидку передачу повідомлення широким верствам населення на велику відстань; саме вони збирають, обробляють та поширюють серед мас інформацію про те, як, де, чому і що трапилося, повідомляючи людині про її смаки, уподобання, переконання.

Розширення ніш аморальності антиестетичних паракатегорій, яку популяризують сьогодні засоби масової інформації, призводить до узаконення жорстокості, садизму, тілесності, спокуси, злочинності, потворності та пороку. Розважальні ток-шоу перетворюються на іронічні симулякри «комічного», «піднесеного», «героїчного» і «трагічного». Така штучна підміна естетичних категорій та моральних цінностей, пропагування стереотипів, які продукують аморальність, робить свідомість та підсвідомість людини беззахисною проти маніпуляції. Формуючи «культуру насильства» (С.Кара-Мурза), засоби масової інформації утверджують злочинність стилем життя великої кількості населення. У молоді після сприйняття телевізійних образів межі між вигаданим та реальним світом стираються; свідомість привчається усе швидше і швидше їх «сканувати», натомість позбавляючи усвідомлення.

Реклама (та PR-реклама) сьогодні кардинально змінює вигляд культури, активно запроваджуючи нові тенденції, вона нав’язує певні смаки, стереотипи поведінки, прагне формувати систему стандартів, естетичної довершеності та життєвих світоглядних позицій. Ідеєю реклами є інформування людей про можливості задоволення їх потреб, а головними маніпулятивними механізмами – штучне збудження бажань, навіювання та зараження. Заради цього вона все частіше звертається до художнього оформлення товарів. Визначено, що для ефективності маніпуляційного впливу реклама повинна сповіщати, заражати, переконувати, навіювати, нагадувати. Саме завдяки дотриманню цих складових вона перетворює свідому людину на масового споживача. Висновується, що постійне споживання реклами поступово може зумовити втрату інтелектуальної активності, апатію у формуванні власного світосприйняття та відмову від індивідуального вибору [3, c. 61-62].

2. Естетична сутність масової комунікації

Будучи явищем естетично значущим і зверненим до людини, реклама виявляє ряд точок перетину з масовою культурою — сферою виробництва і споживання цінностей відпочинку і розваги. Ця спільність виявляється за такими позиціми:

—         апеляція до смаків і бажань більшості;

—         претензія на формування потреб;

—         тиражування кліше, стереотипів, іміджів.

В життєдіяльності будь-якої комерційної організації, що активно діє на сучасному ринку, ми зустрічаємося з множиною естетично забарвлених артефактів, до яких в першу чергу належить реклама.

Необхідно підкреслити, що сприйняття реклами сучасною людиною неоднозначно. Для одних — це сфера прибуткового бізнесу. Для других — область професійної творчості. Для третіх — джерело корисної інформації. А для тих, які залишилися — стихійне лихо. Рекламофобієй психологи називають активне неприйняття реклами, що виявляється в прагненні до «фізичного» знищення рекламного продукту.

Одночасно з цим життєвий контекст homo consommatus — людини споживаючої — в XXI столітті немислимий без феномена реклами, що дійсно нерідко пересичує не тільки око, але і слух.

В рекламі кожен змушений запозичувати свою мову, а разом з нею і всю систему ціннісно-смислового ставлення до дійсності. З децентруванням людини і соціальної реальності відбувається стирання граней між річчю і образом речі, першим планом свідомості та другим.

Знаки й символи, якими обмінюються в суспільстві, починають співіснувати самостійно. У результаті реклама дістає можливість підмінити ціле якою-небудь його частиною. Людину переконують, що для того, щоб володіти цілим, необхідно лише заволодіти тією його частиною, яка є символічною заміною цілого. Наприклад, символом певного способу життя. Мистецтво, як і реклама, можуть створювати „казки», що має високу ефективність.

Останніми роками зросла роль впливу реклами на свідомість людини. У науковій літературі цей феномен обговорюється і в наукових статтях, і в дисертаційних дослідженнях. Разом з тим усе ще відчувається недостатньо глибоке загальнотеоретичне розуміння феномена реклами, особливо у співвідношенні з культурою внутрішнього і зовнішнього, її зв’язку з цивілізаційними змінами, з формуванням суспільства постмодерну, або, що те саме, з інформаційним суспільством. Реклама виникає і набуває домінуючого значення в інформаційному суспільстві, зберігаючи свої зв’язки з мистецтвом.

Реклама — естетичне оформлення промислових виробів та інших продуктів масового виробництва, тобто пошуки не тільки їхніх форм, але і колірного рішення і естетично функціонального застосування їхніх корисних властивостей. Естетична реклама основана на приматі повідомлення над подією, а образу — над реальністю; звідси випливає метафоричність і гіперболичність змісту і форми реклами. Реклама будується за інтерактивним принципом „перенесенням частини на ціле» і „пропозиції частини за рахунок існування цілого». Сутність цього процесу полягає в тому, що споживачеві пропонується не просто товар, а спосіб життя, до якого він може залучитися, отримуючи той або інший продукт [1].

У сучасних умовах виникла насущна необхідність розкрити якомога повніше механізм життєво важливої потреби людини в причетності до емоційно-виразного світу віртуальної повсякденності, невід’ємною частиною якої є реклама.

Реклама активно просуває матеріальні блага, що створюються в процесі товарного виробництва, в ту галузь людської життєдіяльності, яку іменують культурою повсякденності. Не можна не відзначити, що процес розвитку реклами завжди перетинався з таким явищем, як естетизація побуту. Розглядаючи побут як загальний життєвий устрій, нагадаємо, що процес його естетизації почався на найраніших стадіях розвитку суспільства, хоча тривалий час виражав себе в простих утилітарних формах (прикраса домашнього начиння — посуди, холстяних виробів та ін.).

Існування понять «естетика повсякденності», «культура побуту» і рядоположених — потенційно вписує явище рекламних аудіотекстів в інший смисловий контекст, зміщуючи проблему роздратованого звуковими рекламними реаліями слуху зі сфери кількості (дефіцит тиші) в сферу якості (дефіцит звукової естетики). Розробка цієї проблеми, практичною метою якої повинна стати якісна зміна рекламного звукового продукту, вимагає поглибленої рефлексії і ретельного різностороннього аналізу.

Аналіз проблеми особливостей рекламної аудіокомунікації в контексті питань звукової естетики історії культури, взаємодії з мистецтвом, специфіки музичної мови, теорії комунікації і багатьох інших, що виходять за межі прагматичної маркетингової орієнтації, виявилися найменш дослідженими.

Невербальна аудіоінформація, мірою освоєння людиною мовних комунікативних можливостей стикається з їхньою принциповою обмеженістю, неадекватністю внутрішнього суб’єктивного досвіду, що пов’язане з інтерсуб’єктивним, інтерпсихічним походженням мови. Суб’єкти зі зниженим порогом естетичної чутливості відчувають цю обмеженість поширеної суспільної комунікації як внутрішню порожнечу. Вона є потребою в творчості, яка приводить в існування нові, поствербальні форми естетичної аудіокомунікації, якими є художній текст і музика [2, c. 66-67].

У цьому розумінні цікавим є досвід К.Акопяна. Спостерігаючи за процесом сприйняття художнього твору, він стверджує, що первинним у ньому є те відчуття фізичного задоволення, яке викликають засоби художньої виразності, тобто форма. Це так званий рівень типових кліше, що узагальнюють у собі родовий досвід художнього опосередкування психофізичних реакцій — сприйняття зовнішнього світу Це універсальні формули-стандарти, що існують поза конкретними текстами і органічно інтегруються в останні як узагальнений досвід художнього опанування — ставлення до поточних реалій буття.

Звертаючись до сфери музики, К.Акопян підкреслює, що використання універсальних формул-стандартів є вибірковим, але ця вибірковість є не завжди скерованою, більше підсвідомою, на рівні тих інтонацій, які є актуальними для суспільної свідомості. Історія її розвитку свідчить, що провідником творів такого формату були завжди музиканти, що знаходилися в умовах „примусової творчості». Така творчість сприяла формуванню музики розважального характеру, спрямованої на слухача громадської істоти, що не бажає турбувати свій інтелект, а зорієнтованої на здобуття розваг, слухову насолоду зовнішніми ефектами. Слухач уособлює в собі середню людину та її здатність сприймати музичну творчість асоціативно, порівняно із загальноприйнятими зразками, які використовуються у сучасній рекламі.

Слід припустити, що подальший аналіз і дослідження в цьому напрямі наблизять до розуміння суті проблеми, яка залишається актуальною не тільки сьогодні.

Будь-яке явище лише тоді визнається соціумом, коли, вписуючись в культурний контекст, починає займати певне місце в суспільній свідомості. Для цього необхідний постійний «ефект присутності». Реклама в електронних ЗМІ   з постійною присутністю рекламного продукту і рекламним сервісом трансформується, ставши не просто звичкою при купівлі чого-небудь, але частиною сучасної культури. Слід звернути увагу, що йдеться про електронні рекламні технології, а більш традиційні види реклами — сувенірна, телевізійна, радіореклама, які давно стали невід’ємною частиною побутового інформаційного поля [8, c. 65-66].

3. Природа естетичної рекламної комунікації, її місця і ролі в сучасній культурній ситуації

Розуміючи під культурою в цілому сукупність духовних цінностей і матеріальних благ, уточнимо, що для виділення специфіки реклами (звуковою її складовою зокрема) необхідно позначити її зв’язки з різними явищами, що співіснують в єдиному соціокультурному просторі. Одне з них — сфера створення матеріальної основи суспільства — товарне виробництво, з яким реклама зв’язана генетично. Будучи інститутом просування на ринку товарів або послуг, реклама реалізує свої завдання на основі комунікативних технологій.

Для досягнення позначеної мети утилітарному об’єкту реклами необхідно додати новий естетичний сенс на основі дизайну, художніх можливостей мови, музики.

Слід враховувати, що це обширна сфера соціально-культурної комунікації, в межах якої світ речей і послуг підноситься індивідуумові як цінність. Наведемо одне з найбільш точних, на наш погляд, визначень: «Реклама — є неперсоніфіковане звернення, що опосередковане ЗМІ, і носить, як правило, сплачений характер, що має на меті створити позитивний образ об’єкта рекламування і сформувати споживачеві мотиви» [7, с.289].

Аудіореклама акумулює окремі риси арт-практики постмодерну, такі як іронія, інтертекст, колаж, полістилістика, редімейд, але, на відміну від ідей деконструкціїі і дисперсії сенсу, завжди акцентує денотат, сугестію однозначності. Це дозволяє в постіндустріальному суспільстві акцентувати формування безлічі приватних споживчих бажань, розмиваючи духовні потреби. Реклама нарощує потенціал технічних і художніх прийомів, запозичуючи їх в різних галузях естетичної діяльності, проводячи інверсію «бути і мати», естетичного і утилітарного. Поєднання побутового і естетичного народжується в рекламі з мікшування аудіоальних та інших дискурсивних практик, які належать різним каналам комунікації, що повністю відповідає постмодернистському розумінню культури як листа і тексту.

Звукова реклама — частина культурного поля сучасності, тісно пов’язана з повсякденним життям. Основа цього зв’язку — масштабність аудіорекламної інформації, складовий фон життєдіяльності людини споживаючої, а також її функція — просування речей, що створюються у сфері матеріального виробництва, в повсякденне життя через створення привабливих, або престижних іміджів. Слухова зона виступає своєрідним способом підкріплення і створення візуальних і мовних образів бажаних речей, спільно утворюючи синтетичне уявлення, рекламний дискурс.

Необхідно підкреслити, що реклама, аудіоальна зокрема, — сфера соціокультурної комунікації, в межах якої речі і знаки підносяться індивідуумові як блага, та потрібні і необхідні умови життя. Для цього утилітарній якості речей додається образно-естетичний, ціннісний і соціально статусний сенс. Завдяки рекламній міфотворчості про належне і бажане життя людини блага товарного виробництва знаходять новий спектр значень, переводяться до рангу віртуальних цінностей. Символічний сенс речі, коннотований рекламним міфом в суспільній свідомості, ранжирує соціокультурний статус суб’єкта, що володіє річчю, через культивування насолоди. У створенні естетичної насолоди володіння в рекламній міфотворчості величезну роль відіграють звукові, музичні засоби. [5, c. 164]

Нарешті, можна навести як приклад аналіз фізіології емоційно-естетичних процесів, зроблений Л.Салямоном, який наголошує, що нескінченна численість інформаційних пошуків, які людина отримує через комунікативні канали, сформували в неї вміння „слухати те, що потрібно», та принципи відбору таких повідомлень. Із них людина виділяє як універсальні „явища контрасту» здатність до адаптації, дослідницький рефлекс образного, цілісного уявлення про об’єкт шляхом виокремлення його серед інших. Емоційні реакції, вважає Л.Салямон, є основою естетичної комунікації, яка надає цим реакціям виразності [6, с.271].

Отже, якщо емоційна складова образу, а в нашому дослідженні це звуковий образ, формується на основі зображальних форм реакції — інтонаційних, жестових, мімічних, то естетичне передбачає виразність як знакову форму висловлювання, пояснення та передачі змісту цих реакцій. Саме в естетичному сенсі реалізує себе функція образної художності.

Звукова декоративність рекламних саундтреків реалізує сугестія естетичної суті реклами, метою якої є спокуса споживача. Використовуючи як інструмент спокуси, арсенал «знаків і ритуалів», сформованих у сфері культури і музики, реклама спрощує зміст образу і гіпертрофує образотворчо-виразні засоби виразу, доводячи образ, з одного боку, до примітиву (іміджу) для сприйняття, а з іншого — до «дива» в рутині повсякденності.

Таким чином, рекламна аудіоінформація, як частина звукового місця існування людини, в результаті сугестії формує «слуховий стиль» сприйняття світу. Звукова надмірність рекламного дискурсу впливає на тезаурус, асоціативні зв’язки, посилаючи до речового світу. Це обертається проблемою пріоритету матеріальних потреб над духовними в структурі особи, що має ряд негативних етичних наслідків.

Рекламні знаки, образи і символи наповнюють новим змістом оточуючий світ. Розуміючи під символом „…образ, що несе глибинний сенс» (С.Аверінцев), слід констатувати, що інтенсивність рекламної комунікації) забезпечена саме тим, що рекламні образи носять яскраво виражений знаковий характер. Знак же, як відомо, має різні значення:

—         предметне (прагматичне) — виражає відношення знаку до контексту;

—         смислове (семантичне) — до того, що позначається;

—         експресивне (естетичне) — характеризує відношення знаку до відчуттів.

Важливо відзначити, що естетичне значення рекламного образу має підлеглий характер і входить до семантики, яка в рекламі цілеспрямовано «працює» на посилення прагматичної пропозиції. Зазначене вище дає можливість стверджувати, що експресія звукового образу є семантичним елементом реклами, а не суто естетичним [8, c. 69-70].

На наш погляд, в естетизації повсякденності, мабуть, завжди особливе місце відводилося звуку. «Протягом дуже довгого часу, — відзначає А.Сохор, — майже вся музика, подібно до інших видів мистецтва, була прикладною, утилітарною за своїм призначенням…», служила прикрасою побуту.

Музичні явища побуту, так само як і звукові реалії реклами, їм підпорядковані, здавна виконували дві функції — практичну і естетичну. Обидві вони органічно вписувалися в позначені вище цілі реклами. Естетична активізувалася мірою розвитку рекламних технологій саме внаслідок необхідності «транспозиції» споживчих уявлень про предмети утилітарного призначення в сферу естетично ціннісного. Звукове оформлення реклами сприяло цьому перетворенню. Вагомість його визначалася тим, що увагу до об’єкта реклами здатні привернути тільки естетично повноцінні звучності, тобто такі, що, як мінімум, мають темброву барвистість (а не просто гучність) та інтонаційно-мелодійну привабливість. Звук, разом з іншими засобами, повною мірою бере участь в створенні «позитивного» образу речі, більш того — в створенні міфу про її ціннісні властивості.

У континуумі повсякденності наочний світ, завдяки рекламній міфологізації, знаходить новий спектр значень, що переводять матеріальні цінності в ранг іміджевих. Якщо естетичний сенс, яким реклама наділила якийсь утилітарний за своїм призначенням об’єкт, на початковій стадії просування був націлений на привертання уваги до предмета через насолоду його образом, то в контексті повсякденності естетична значущість образу речі, створена рекламним міфом в суспільній свідомості, ранжирує соціокультурний статус Суб’єкта, що володіє Річчю. Ще раз підкреслимо, що в створенні естетичної аури наочного світу, його міфологізації величезну роль відіграють музичні, ширше — звукові засоби.

Звукова складова реклами як об’єкт серйозного наукового дослідження сприяє розумінню складних процесів культури (і мистецтва як важливої її складової), що вписує звукові реалії реклами до загального контексту тенденцій, які створюють єдиний контекстуальний простір, в межах якого примхливо переплітаються високе мистецтво і прикладне, і націлює на рішення конкретних, а в умовах споживчого суспільства, — прагматичних завдань [5, c. 162-163].

Слід констатувати, що в сучасному соціумі реклама — одне з найбільш масових явищ. Потоки рекламної інформації, що звалюються щодня на сучасну людину і сприймаються нею часом як трагічна неминучість, слабо регульовані з погляду їх змістовного і естетичного наповнення.

Обкреслений спектр аудіоальної реклами підтверджує заявлену комплексність підходу до розгляду феномена «звук в рекламі», в якому затребуваний культурологічний і музично-естетичний категоріальний комплекс.

На наш погляд, культура в контексті досліджуваної теми предстає як сукупність духовних цінностей і матеріальних благ, що репрезентуються як гіпертекст, тобто як багаторівнева, нелінійна, рухома система інформаційних блоків, знаків і образів, що дозволяє індивідові вільно вибирати інформацію і привласнювати цінності. Реклама ж в зв’язку з цим виступає як лінійно нав’язувана образність, що має експресивну прагматикові і поетично організовану семантику.

Ми вважаємо, що особлива значущість процесу кодування-декодування аудіосенсів в рекламі здійснюється за допомогою емоційного, жанрово-стильового, інтонаційного субкодів. Їхня особлива значущість в межах рекламного повідомлення, що є знаковим об’єктом, визначена тим, що в масовій свідомості найміцніше закріплені стереотипи емоційного, жанрово-стильового та інтонаційного сприйняття музики, а комунікативна активність пояснюється глибинним культурно-історичним корінням, що визначає сприйняття сенсів на рівні несвідомого.

Таким чином, ефективність рекламної аудіокомунікації визначальною мірою залежить від інтонаційної семантики. Можливість виділення певних інтонаційних груп, що мають конкретне смислове наповнення (сигнальних інтонацій, різного роду музично-риторичних фігур та ін.) і усвідомлена робота з ними не тільки істотно активізує процес рекламної комунікації, але є основою формування специфічних рекламних аудіоформ — музичного логотипу, музичного слогану, рекламної пісні [9, c. 146].

Висновки

Отже, естетика також почала дистанціюватися від класичного розуміння свого призначення, передрікаючи цим відмову від принципів універсалізму й незацікавленості, перегляд поняттєвого і категорійного апаратів та відхід від принципів нормативності та ієрархічності, що привело до зміщення центру некласичної естетики у сферу емпіричного. Сфера засобів естетичного вираження й естетичної діяльності почала поширюватися на філософію, науку, політику, естетизуючи їх, сама ж естетика поступалася вираженням свого чуттєво-емоційного відношення на користь інтелектуального задоволення. На аналізі праць Н.Аббаньяно, Т.Адорно, Р.Барта, В.Бичкова, Ю.Білодіда та О.Поліщук, М.Бровка, Н.Бучило, Б.Гройса, В.Дільтея, А.Дорогої, Л.Левчук, Д.Лукача, Л.Мамфорда, Н.Маньковської, О.Наконечної, В.Панченко, М.Сануйє, Ф.Серса, М.Фуко, К.Ясперса висновується, що раціоналізоване естетичне починає утверджуватися у статусі метакатегорії, а мистецтво цей статус поступово втрачає. Об’єкт поступово займає місце «образу», «піднесене» замінюється дивовижним, «трагічне» — парадоксальним, «піднесене» — розважальним, «потворне» — виправданим, «комічне» перетворюється на іронічне. До набуття категоріального статусу тяжіють поняття, які ніколи досі не становили поля естетичної діяльності – відраза, абсурд, жорстокість, насильство, шок, ентропія, хаос та інші.

Пристрасне захоплення естетикою повсякденності дало додатковий імпульс естетизації оточуючого середовища, а естетизація предметів повсякденного ужитку перетворювала їх на «сакральні» предмети культу споживання, виховуючи в людини духовно-психологічну залежність від їх використання. Витвори архітектури, містобудування, художнього проектування, дизайну, моди, садово-паркового мистецтва перетворюються на естетизоване «середовище проживання» людини і виступають головним комунікативним механізмом маніпуляції свідомістю.

Аналіз вчень про «маси», об’єктивація головних її характеристик, дозволили визначити, що питання масовості та натовпоутворення гостро постають на сучасному етапі розвитку суспільства, яке все більше набуває ознак масового. Масовість веде до формування масової поведінки, свідомості, смаку, уподобань, мислення. Відстоюється думка, що маси є сугестивним середовищем для маніпуляцій. У цьому зв’язку можливості маніпуляцій класифікуються за трьома групами: маніпуляції у сфері соціальних груп; маніпуляція духовно-естетичними цінностями; маніпуляції, пов’язані з постійним прагненням бути модним і сучасним.

Загальний висновок дослідження зводиться до розширення кола проблематики, пов’язаної з феноменом мас-медіа та уведення її у сферу дослідження естетики й культурології, оскільки вона уже вийшла за межі суто психологічних, соціологічних та політологічних вчень і активно впливає на сукупність естетичних та морально-етичних цінностей. Дослідження в цьому напрямку є надзвичайно важливими у зв’язку з тим, що естетика масової комунікації відходить від суто технологічного свого застосування, полонить та викривляє формування високодуховної і естетичної свідомості людини.

Список використаної літератури

1. Доценко Е.Л. Психология манипуляции [Электронный ресурс]. — http://www.vusnet.ru/biblio/archive/.
2. Карась М. Чесність, неупередженість і журналістика / М. Карась // Віче. — 2005. — № 11. — С. 66-67
3. Легенький Ю.Г. Система моди: культурологія, естетика, дизайн [Текст] / Ю.Г. Легенький. — К.: ГАЛПУ, 1998 — 223 с.
4. Лильо Т.Я. Комунікація. Ідентичність. Глобалізація [Текст] / Т.Я.Лильо: Монографія. — Львів: Вид-во ЛНУ ім. Івана Франка, 2004. — С.111.
5. Помиткін Е. Етико-психологічні аспекти проблеми впровадження сучасних інформаційних технологій // Соціальна психологія. — 2010. — № 1. — С. 161-165
6. Салямон Л.О. О физиологии эмоционально-эстетических процессов [Текст] / Л.Салямон // Содружество наук и тайны творчества: Сб. науч. ст./науч. ред. Б.С.Мейлаха. — М.: Искусство, 1968 — С.271-284.
7. Стоун Дж. Массовая культура и массовое сознание [Текст] / Дж.Стоун. — М.: Миллениум, 2004. — С.289.
8. Тепенчак Т.М. Естетика тоталітарної культури як засіб маніпуляції свідомістю мас / Тепенчак Т.М. // Гуманітарний часопис: Зб. наук. праць. – Харків: ХАІ. 2006. — № 4. – С.63-71
9. Шмит Бернд, Симонсон Алекс. Эстетика маркетинга: отрасли менеджмента [Текст] / Б.Шмит, А.Симонсон. — М.: Транзит-книга, 2005. — 345 с.