Іванюк М.О., молодший науковий співробітник лабораторії соціальної

психології особистості

Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

Військове вторгнення на територію держави, бойові дії, що його супроводжують, окупація частини території та переселення значної кількості населення сьогодні стали щоденними реаліями нашого життя, наслідки яких важко окреслити. Перебування особистості у таких складних життєвих обставинах часто здатне перевищувати її адаптаційний потенціал. Невідповідність наявних можливостей особистості умовам даної ситуації породжує у неї тривогу, страх, невпевненість та безсилля; глибока невдоволеність власним життя та позбавлення його цінності призводять до переживання депресії; самоцінності — до втрати аутентичності, нездатності поважати себе та інших, самотності; а відсутність наповненого смислом волевиявлення у реалізації власних цінностей — до розчарування та втрати сенсу життя. Практика фахівців-психологів свідчить, що таке порушення осмислених життєвих взаємодій особистості зі світом, життям, собою часто супроводжується переживанням нею відчуження.

Уявлення про відчуження зародилися у релігії та філософії переважно в контексті роздумів про взаємодію людини з Богом. Джерелом становлення наукового поняття «відчуження» стали ідеї гегелівсько-марксистської (Г.В.Ф.Гегель, К. Маркс) та екзистенційно-гуманістичної (М. Хайдеггер, Ж.П.Сартр, М. Бубер, Г. Марсель) парадигм [9]. У психології проблема відчуження досліджується Д. О. Леонтьєвим [2], Є. М. Осіним [8], С. Мадді [6], М. С. Шадріним [12], Д. М. Зінов’євою [1], М. Чіксентміхайї [11] у контексті переживання ситуацій примусу і спустошення, коли втрачається позитивна смислова основа у зв’язках людини зі світом. Так, відчуження виникає внаслідок суспільного примусу людини діяти проти власних цілей (М.Чіксентміхайї), в результаті розгортання конфлікту між актуальним існуванням особистості та її бажаннями і здібностями (Д. М. Зінов’єва), через наявність зовнішніх по відношенню до сутності людини сил, яким вона змушена підкорюватись (М.С.Шадрін). Зв’язок між відчуженням і втратою сенсу життя розкривається у екзистенційній персонології С. Мадді [6] та діяльнісно-смисловому підході Д. О. Леонтьєва і Є. М. Осіна [10] як втрата смислових зв’язків у структурі життєвого світу особистості та неспроможність обирати і втілювати нові можливості, здатні наділити життя сенсом.

Сьогодні у зв’язку з агресивним вторгненням на територію України проблема відчуження набуває нового характеру, адже йдеться про підвищення ефективності психологічної допомоги учасникам бойових дій у складних життєвих обставинах. Негативні наслідки переживання складних життєвих ситуацій учасниками бойових дій, що проявляються у втраті задоволення від життя, неспроможності відчувати інтерес до власної діяльності, пригніченості, відчутті провини, душевній спустошеності, депресії, скептицизмі, пов’язані із переживанням ними відчуження.

Відповідно, згідно концепції фундаментальних екзистенційних мотивацій А. Ленгле, порушення діалогічного обміну людини зі світом, життям, самою собою та сенсом виникає внаслідок блокування основних передумов для їх реалізації. Однією із реакцій на нереалізовані передумови фундаментальних мотивацій є переживання відчуження [3, с. 12-17]. На рівні першої фундаментальної мотивації (1 ФМ) втрата захисту через неприйняття іншими, власного простору через порушення меж, опори через відсутність довіри, позбавляє людину здатності приймати реальність з її умовами та власними можливостями. Якщо нереалізованою є друга фундаментальна мотивація (2 ФМ), то без співвіднесення себе з іншими людьми, часом і близькістю порушується здатність переживати цінність життя. На рівні третьої фундаментальної мотивації (3 ФМ) відсутність справедливого ставлення, шанобливої уваги та визнання власної цінності іншими перешкоджає переживанню людиною своєї самоцінності. Якщо ж під загрозою знаходиться четверта фундаментальна мотивація (4 ФМ), невключеність у взаємозв’язки із сім’єю, професійною сферою та інші стійкі контексти життя, блокування поля можливостей для діяльності та нереалізованість цінностей майбутнього позбавляють людину здатності переживати сенс свого життя [4, 5].

Отже, ми припустити, що переживання відчуження учасниками бойових дій зумовлене неактуалізованістю цілого ряду фундаментальних мотивацій (захист, простір, опора, співвіднесення, час, близькість, справедливе ставлення, шаноблива увага, визнання цінності, структурні взаємозв’язки, поле можливостей для діяльності, цінності в майбутньому), що потребує практичної перевірки.

Для перевірки гіпотези були використані такі психодіагностичні методики як «Опитувальник суб’єктивного відчуження» (автори С. Мадді, С.Кобейс і М.Хувер, адапт. Є. М. Осіна) (2010 р.) [7] та «Тест екзистенційних мотивацій» (автори А. Ленгле, П. Екхард, адапт. В. Б. Шумського, О.М.Уколової, Є. М. Осіна, Я. Д. Лупандіної) (2016 р.) [13].

Вибірка складалась із 52 осіб, які були учасниками бойових дій. З них 26 ветеранів на момент збору даних повернулися з фронту 6-18 місяців тому (перша підгрупа), а 26 залишалися діючими військовослужбовцями Збройних сил України, які на момент дослідження перебували у ротації (друга підгрупа). Усі досліджувані — чоловіки віком від 19 до 59 років (середній вік респондентів становить 40 років).

Визначено, що найсильніше ветеранами першої підгрупи переживається відчуження від суспільства (35%), інших людей (35%), роботи (31%), а найменше — від себе (8%) та сім’ї (8%). У військовослужбовців другої підгрупи рівень відчуження від суспільства (50%) та роботи (42%) ще вищий, від інших людей трохи нижчий (31%), від себе такий самий (8%), від сім’ї вдвічі нижчий (4%).

Найрозповсюдженішою формою відчуження серед ветеранів (31%) та діючих військовослужбовців (27%) є авантюризм, що проявляється у компульсивному пошуку сильних переживань у небезпечних видах діяльності через втрату сенсу у повсякденному житті. Також ветеранам (23%) і більшою мірою діючім військовослужбовцям (31%) властиве переживання відчуження у формі безсилля через втрату віри у здатність впливати на життєві ситуації при збереженні відчуття їх важливості.

Визначено, що рівень реалізації усіх фундаментальних мотивацій середній. Проте, найбільш вираженою в учасників бойових дій є друга фундаментальна мотивація, оскільки 27% ветеранів та 29% військовослужбовців переживають її на високому рівні. А найменш реалізованою є третя фундаментальна мотивація, тому що тільки 11% ветеранів та 13% військовослужбовців переживають її на високому рівні.

Також, виявлена статистично значуща різниця між діючими військовослужбовцями та ветеранами (рівень достовірності 0,027) у показниках «опори». Ветерани, на відміну від військовослужбовців, відчувають що в них більше того, на що можна покластися у зовнішньому та внутрішньому світі, наприклад, на надійність установок і переконань, власні почуття, віру, ставлення до себе та інших, досвід того, що уже було пережито.

Для визначення впливу фундаментальних екзистенційних мотивацій на переживання відчуження в учасників бойових дій було проведено множинний регресійний аналіз. Виявлено, що переживання відчуження зумовлено такими нереалізованими мотиваціями як захист, опора, простір, співвіднесення себе з іншими, час, близькість, справедливе ставлення, шаноблива увага, визнання цінності, включеність у взаємозв’язки, поле можливостей для діяльності, цінність в майбутньому.

Визначальним чинником відчуження ветеранів та діючих військовослужбовців від роботи, суспільства, інших людей є несправедливе ставлення до них, яке актуалізує переживання безсилля та авантюризму. Переживання відчуження в учасників бойових дій розгортається внаслідок конфлікту між переживанням цінності власного життя та знецінюванням себе. Адже переживання ними несправедливого ставлення, відсутність шанобливої уваги з боку оточення та невизнання власної цінності іншими призводить учасників бойових дій до знецінення власного Я. Проте, їх активна включеність у темпорально-просторову площину життєвих взаємодій та емоційний зв’язок з оточенням дозволяє їм переживати цінність власного життя.

Список використаної літератури:

1. Зиновьева Д. М. Психология отчуждения: монография / Д. М. Зиновьева; ГОУ ВПО «Волгоградская академия государственной службы». — Волгоград: Изд-во ГОУ ВПО «ВАГС», 2005. — 172 с.
2. Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности. 2-е, испр. изд. — М.: Смысл, 2003. — 487 с.
3. Лэнгле А. Фундаментальные мотивации экзистенции как действенная структура экзистенциально-аналитической терапии // Экзистенциальный анализ. №1. Бюллетень, 2009 Москва, С. 9-30
4. Лэнгле А. Что движет человеком? Экзистенциально-аналитическая теория эмоций: Пер. с нем. / Вступ. ст. С.В. Кривцовой. — 4-е изд. — М.: Генезис, 2017. — 235 с.
5. Лэнгле А. Person: Экзистенцтально-аналитическая теория личности: Сборник статей: Пер. с нем. / Вступ. ст. С.В. Кривцовой. — 3-е изд. — М.: Генезис, 2017. — 159 с.
6. Мадди С. Смыслообразование в процессах принятия решения // Психологический журнал. 2005. Т. 26. № 6.
7. Осин Е. Н. Опросник субъективного отчуждения. М.: Смысл, 2010.
8. Осин Е. Н. Отчуждение как психологическое понятие // Третья Всероссийская научно-практическая конференция по экзистенциальной психологии: материалы сообщений / Под ред. Д. А. Леонтьева. — М.: Смысл, 2007. — С. 97-100.
9. Осин Е. Н. Смыслоутрата как переживание отчуждения: структура и диагностика: Автореф. Дис. …канд. психол. наук. М., 2007.
10. Осин Е. Н. Леонтьев Д.А. Смыслоутрата и отчуждение // Культурно-историческая психология. 2007. № 4. С. 68-77
11. Чиксентмихайи М. Поток: Психология оптимального переживания. — М.: Альпина Нон-фикшн, 2013 г. — 464 с.
12. Шадрин Н. С. О парадигмах анализа феномена отчуждения в современной психологии // Методология и история психологии. 2010. Том 5. Выпуск 3. С. 141-153
13. Шумский В. Б., Уколова Е. М., Осин Е. Н., Лупандина Я. Д.. Диагностика экзистенциальной исполненности: оригинальная русскоязычная версия теста экзистенциальных мотиваций. Психология. Журнал Высшей школы экономики, 2016. Т. 13. №4. С. 763-788