Вступ

Для розвитку методології і філософії науки важливими постають саме методологічні інновації, як вихідні у осягненні суспільно-політичного простору сьогодення. Без них неможливо просуватися уперед у пізнанні. Інновації створюють нові підходи та технології на основі переосмислення попереднього досвіду і запровадження новітніх досягнень та їх комплексне використання. Інновації притаманні суспільствам у перехідні часи, коли поступово формуються нові системи влади і соціального управління.

Тільки комплексний аналіз забезпечує повне і всебічне знання про причини досліджуваного явища і обгрунтовує інститутам управління практичні рекомендації для прийняття оптимальних політичних рішень. Звернення до даних різних наук, використання різноманітних методів, теорій і закономірностей є специфічною вимогою і складовою комплексного дослідження. Воно передбачає одночасний, за єдиною програмою, розгляд об’єкта, його структурно-функціональних і причинних зв’язків відповідно до завдань і можливостей фахівців. Комплексність забезпечується загальною методологічною й організаційною базою дослідження, науковою компетентністю дослідників і координацією їхніх дій.

Другим рівнем виступає пояснення абстрактних спонукань суспільних явищ, самих процесів, їх складових та елементарних методологічних часток і політичних структур, виокремлених за допомогою аналізу, їх аналогових варіацій. Пояснення включає опис та аналіз політичних фактів з точки зору об’єктивних зв’язків та взаємодій, що називається науковою інтерпретацією. Елементами політичної сутності, що перебувають у діалектичній єдності, є інтерес, ціль, суперечність, потенціал, співвідношення сил. Тому, здійснюючи аналіз, з одного боку, враховують об’єктивно існуючі в даному суспільстві, даний час соціальні, класові відносини. 3 іншого боку, виділяють такий фактор, як політична діяльність людей, тобто свідомі дії, спрямовані на збереження або зміну системи соціально-політичних відносин, політичної структури, що склалися в суспільстві відповідно до інтересів тих чи інших соціальних груп.

1. Поняття та сутність екстраполяції, інтерполяції та абдукції

Використовувані у філософії загальні методи задіюються як базові й у політичній науці. Соціальним фактом є всілякий спосіб дії, що втримався або ні, здатний здійснювати на індивіда зовнішній примус; чи інакше: розповсюджений на усьому поширенні даного суспільства, який має в той же час своє власне існування, незалежне від його індивідуальних проявів”.

Екстраполяція – наближене(приближене) знаходження за рядом даних значень функції інших її значень, що містяться поза цим рядом.

Екстраполювати, – поширювати висновки, одержані щодо однієї частини якоїсь системи, на іншу частину тієї самої системи.

Методи екстраполяції тенденцій розвитку також ефективно застосовуються в соціально-економічному прогнозуванні. Центральною концепцією цих методів є припущення про безперервність розвитку більшості процесів реального життя. Якщо для певної системи (технічної, біологічної, соціальної) в минулому був характерний розвиток (зростання чи спад) із постійною швидкістю або прискоренням, то є підстави вважати, що ця швидкість чи прискорення залишаться незмінними деякий час і в майбутньому. Таким чином, можна графічно чи аналітично (за допомогою спеціальних математичних функцій) продовжити криві зростання чи спаду процесу на певний часовий інтервал і обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об’єкта прогнозування. Проте необхідно бути дуже обережним у виборі часових інтервалів прогнозування. Необґрунтоване продовження на майбутнє тенденцій минулого часто призводить до абсурду. Річ у тім, що на певному етапі розвитку внаслідок дії закону взаємного переходу кількісних і якісних змін починається уповільнення зростання або зменшення, яке потім взагалі припиняється, і система переходить у стаціонарний стан. Крива розвитку має у цьому випадку S-подібну форму і називається експонентою (логістичною кривою). Більшість глобальних процесів, що викликають сьогодні занепокоєння громадськості (зростання населення, забруднення навколишнього середовища, зростання кількості вуглекислого газу в атмосфері планети, зростання «озонових дірок» тощо), теж можна описати логістичними кривими, і вони неминуче стабілізуються. Однак дуже важко визначити, на якому етапі почнеться уповільнення процесів і коли настане стабілізація.

Для побудови надійного довгострокового прогнозу методом екстраполяції тенденції розвитку необхідно мати надійні статистичні дані про хід процесу в минулому за певний проміжок часу, який вдвічі-втричі перевищує горизонт прогнозу. Крім цього, необхідна старанна оцінка можливих якісних змін у ході процесу, що вивчається.

2. Використання методів інтерполяції, екстраполяції  та абдукції

Екстраполяція — це метод знаходження значення показника за межами відомого ряду динаміки. Цей метод передбачає поширення тенденції ряду у минуле або майбутнє, тому розрізняють ретроспективну та прогнозну екстраполяцію.

Абдукція, яка доповнює два добре відомих методу — дедукцію і індукцію, які, як вважала попередня філософія, вичерпують наші можливості в області пізнання. Те, що одні, що, приміром, Декарт, віддавали перевагу дедукції, а інші, такі як Бекон, — індукції не завадило представників обох таборів погоджуватися з приводу того простого факту, що людське пізнання може рухатися або від загального до конкретного, або, навпаки, від приватного до загального. У це само собою зрозуміле твердження Пірс вносить суттєві поправки.

До наукової гіпотези — не важливо, з допомогою якого методу вона була отримана, — Пірс пред’являє два наступні вимоги: (1) гіпотеза повинна бути сформульована в питальній формі і (2) повинна бути піддана експериментальної перевірки. Поняття гіпотези виявляється центральним для кожного з методів — для дедукції, оскільки вона перевіряє первісну гіпотезу приватними фактами, для індукції, оскільки вона на підставі експериментальних даних призводить до узагальнюючої гіпотезі. Метод абдукціі відповідає за народження гіпотези і в цьому значенні володіє першорядною значущістю. Згідно Пірсу, абдукція включає в себе дві стадії: породження пояснювальних гіпотез та вибір з цих гіпотез найбільш перспективного пояснення для даного явища. У той же час в роботах Пірса є не одне, а кілька нерідко конфліктуючих роз’яснень щодо того, які саме раціональні процедури визначають знаходження і вибір пояснень. Визначна властивість абдукції — її ризикованість. Дійсно, вибір із спектру гіпотез, нехай навіть під умовою експериментальної перевірки, представляє собою ризикована справа, оскільки визначає подальший хід дослідження. Виправданість вибору з’ясується тільки в кінці. У зв’язку з цим Пірс говорить про необхідність дослідницького «чуття» або «інстинкту», тому що «у людини не має схильності, яка узгоджується зі схильністю самої природи, немає взагалі ні найменшого шансу зрозуміти природу» (1: 310).

Ефективним є метод brain-storm, який використовує групу експертів у механізмі швидкісного масовано-різнобійного опитування. З ним етіологічно пов’язана абдукція (від лат. „відвід”, „відхилення”), що засновується на інтуїтивному добудовуванні предметно структурованого ряду подій у цілісне явище та збиранні теоретичної інформації за максимального насичення емпіричного матеріалу у одній теоретичній побудові, потім методами аналогії та за допомогою часткових даних про дрібні подробиці ситуаційного положення подій, що повинні розкривати суть перипетії. У детективах А.Конан Дойля про Шерлока Холмса використано більше ніж 217 разів цей метод. „Абдукція, чи виведення до найкращого пояснення, є форма умовиводу від даних опису чогось, до однієї з висунутих гіпотез – найкращої для описання чи оцінювання цих даних” [7, 5]. Він відрізняється від дедукції за параметром інтенсивного пошуку неузгодженої віхи з комплексом взаємопов’язаних елементів, вибудовою нової теорії під кожний конкретний випадок, що контекстно має іншу природу суті явищ.

Методи абдукції досліджені значно менш ґрунтовно, аніж методи індукції та аналогії. Багато аспектів цього методу дискусійні, зокрема, є великі розбіжності щодо тлумачення змісту цього методу, щодо способів його формалізації. Очевидна є необхідність детального аналізу цього методу формування припущень.

Як свідчить вищенаведена класифікація методів прогнозування, досить численну їх групу складають формалізовані (або фактографічні) методи. Особливість цих методів полягає в тому, що вони базуються на використанні інформації про об’єкт прогнозування, найчастіше статистичної, яка фактично є. Саме ця обставина дає змогу застосовувати для складання прогнозу відомі математико-статистичні методи обробки та аналізу інформації.

Специфіка соціальних процесів є такою, що всі вказані складові одночасно можуть бути виявлені лише на достатньо тривалому відрізку часу (декілька десятків років). Дослідження кримінальних процесів для такої глибокої ретроспективи провадити складно насамперед через неможливість забезпечити порівнянність статистичних даних, що використовуються для прогнозування. Крім того, це має сенс лише при розробці довгострокових прогнозів.

Інтерполяцією називають метод знаходження невідомого рівня в межах ряду  динаміки. При цьому враховують закономірність зміни показника у часі, що сформувалася у певному інтервалі. Інтерполяцію здійснюють на основі двох суміжних з невідомим рівнів ряду динаміки, або з використанням середніх показників динаміки. Загальні формули для визначення невідомого рівня ряду (yi) мають вигляд:

Приклад розрахунку:

Визначимо невідомий п’ятий рівень ряду динаміки трьома способами:

Розглянемо методику використання названих методів прогнозної екстраполяції:

Визначимо середні показники ряду динаміки:

Підрахуємо прогнозні значення показника на наступні три дні двома способами:

Лінійне рівняння тренду для наведеного ряду динаміки:

Прогнозній значення показника на основі лінійного рівняння тренду:

При ретроспективній екстраполяції використовують ті ж показники, що й для прогнозування, але формули обчислень змінюються:

де l — період ретроспективи.

Наприклад, для наведеного ряду динаміки ретроспективні значення становлять:

На основі рівняння тренду ряду динаміки одержимо наступні ретроспективні значення:

Закономірності динаміки показників формуються під впливом систематичних та випадкових факторів, тому поряд із наявністю основної тенденції (тренду) їм притаманні відхилення від нього, сезонні коливання, структурні зрушення тощо.

Для вимірювання варіації в ряді динаміки використовують абсолютні та відносні показники: розмах варіації, середнє лінійне та середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації. Методика визначення цих показників аналогічна тій, що застосовується для індивідуальних даних:

Розрахункові значення у­t одержують на основі середніх показників або рівняння тренду. Коливання фактичних значень ряду динаміки навколо тренду, що проявляється у відхиленні їх від розрахункових, обумовлюється впливом випадкових факторів і вимірюється абсолютними та відносними показниками:

стандартне  відхилення:

коефіцієнт апроксимації:

Показники S та Va використовують також для підбору оптимального рівняння тренду, для якого .

Висновки

Екстраполяція — поширення висновків, отриманих від спостереження за однією частиною явища, певної реальності, на іншу частину. Відповідно у прогнозуванні метод екстраполяції — це поширення на майбутнє певних елементів соціальних процесів з минулого і сучасного. Точність екстраполяції зникає у міру просування в майбутнє, яке в жодному разі не можна розглядати як лише кількісне продовження сучасного. Отже, за цього методу важливо визначити межу екстраполяції (5-10 років) з метою точності застосування цілей комплексних теорій: вірогідностей, обмежень, ігор, множин та ін.

Інтерполяція — визначення проміжних значень функції на підставі деяких відомих її значень. Це складніший метод, який базується на конструюванні соціальної та політичної реальності. Складність соціально-політичних процесів, динаміка розвитку людської цивілізації більше спонукають до конструювання реальності, до чого, власне, й схиляються сучасні дослідники майбутнього. Тому, прогнозуючи найближче майбутнє, недостатньо враховувати минуле і сучасне, необхідно насамперед зважати на віддалене майбутнє. А це, у свою чергу, є свідченням недостатньої адекватності методу екстраполяції і спонукає до використання методу інтерполяції, коли за минулим, сучасним та віддаленим майбутнім прогнозується найближче майбутнє.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович… Горлач (заг.ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — Х. : Консум, 2000. — 672с.
2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2001. — 221с.
3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.
4. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.
5. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.
6. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.
7. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.
8. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД «Професіонал, 2004. -460 с.
9. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний. — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.
10. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.
11. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.